Рішення № 105990626, 28.07.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2022 року м. Київ № 640/22351/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Обставини справи:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ у місті Києві), в якому просила:

- визнати дії відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» протиправними;

- скасувати рішення ГУ ПФУ у місті Києві № 262240010544 від 02.07.2021 року про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ГУ ПФУ у місті Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 25.06.2021 зі зниженням пенсійного віку на 8 років.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що вона набула право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 8 років з моменту досягнення 57 років, відповідно до п.2 ч. 2 ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Ухвалою суду від 16.08.2021 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи та запропоновано відповідачу надати відзиви протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідач скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 КАС України, та подав 10.09.2021 року до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову з підстав викладених в ньому, а саме: відсутністю у позивачки довідки про евакуацію у 1986 році.

Обставини встановлені судом:

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 11.04.2002 року Київською міською державною адміністрацією видано ОСОБА_1 , безстрокове посвідчення громадянина (громадянки), який (яка) евакуйована із зони відчуження у 1986 році (категорія 2) серії НОМЕР_1 .

Згідно Рішення ім`ям Української Радянської Соціалістичної Республіки від 18.01.1993 року, встановлено факт знаходження ОСОБА_1 в зоні відчуження з 26 по 27 квітня 1986 року і з 1 по 2 травня 1986 року.

Відповідно до копії довідки № 86273 від 29.03.1993 року, ОСОБА_1 фактично проживала в місті Чорнобиль, звідки була евакуйована 05.05.1986 року.

25.06.2021 року позивачка звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії , в якій просила призначити пенсію за віком, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зниженням пенсійного віку на 8 років.

02.07.2021 року ГУ ПФУ у місті Києві прийнято рішення № 262240010544 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зниженням пенсійного віку на 8 років, у зв`язку з відсутністю документів про евакуацію ОСОБА_1 (оскаржуване рішення).

Вважаючи протиправним рішення та дії відповідача, позивачка звернулася до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі по тексту - Закон № 1058-IV) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Абзацом 1 ч.1 ст. 26 Закону № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017 року.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі по тексту - Закон № 1788-XII) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.

Так, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі по тексту - Закон № 796-XII) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 49 Закону № 796-ХІІ передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді:

а) державної пенсії;

б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, а саме: потерпілі від Чорнобильської катастрофи евакуйовані з інших територій зони відчуження у 1986 році - 8 років.

Суд зазначає, що згідно примітки зазначено: «початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період».

Тобто, відповідно до норм Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» право на зменшення пенсійного віку із встановленням початкової величини зниження пенсійного віку, мають особи, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року (справа № 556/1153/17).

Статтею 9 Закону № 796-ХІІ встановлено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:

1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;

2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;

4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 11 Закону № 796-ХІІ передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи евакуйовані із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутріутробного розвитку, після досягнення ними повноліття), а також відселені із зон безумовного (обов`язкового) і гарантованого добровільного відселення;

Відповідно до ч.3 ст. 15 Закону № 796-ХІІ підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Згідно з приписами ч.3 ст. 65 Закону №796-ХІІ посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС», «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» та «Евакуйований із зони відчуження» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Пунктом 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51 (далі - Порядок №51), передбачено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», іншими актами законодавства.

Суд зазначає, що згідно із ч.1 ст. 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до пп. 5 п. 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема, документи, які засвідчують особливий статус особи, а саме: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

У постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2006 року у справі № 21-1048во06 міститься правовий висновок про те, що єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у тому числі призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 599/564/17 та постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 344/9789/17.

Як вже зазначалося, 11.04.2002 року Київською міською державною адміністрацією видано ОСОБА_1 , безстрокове посвідчення громадянки, яка евакуйована із зони відчуження у 1986 році (категорія 2) серії НОМЕР_1 .

Згідно Рішення ім`ям Української Радянської Соціалістичної Республіки від 18.01.1993 року, встановлено факт знаходження ОСОБА_1 в зоні відчуження з 26 по 27 квітня 1986 року і з 1 по 2 травня 1986 року.

Так, відповідно до копії довідки № 86273 від 29.03.1993 року, ОСОБА_1 фактично проживала в місті Чорнобиль, звідки була евакуйована 05.05.1986 року.

Враховуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що твердження пенсійного органу про перебування неподання позивачкою документів про евакуацію в 1986 році є безпідставними, оскільки спростовуються наявними в справі доказами.

Отже, суд зазначає, що позиція відповідача про те, що позивачка не належить до числа осіб, яким може бути зменшено пенсійний вік, є помилковою.

Так, відповідно до чинних законодавчих норм, необхідною умовою для отримання права на пенсію із зменшенням пенсійного віку є факт евакуації із зони відчуження у 1986 році.

Судом встановлено, що у 1986 році ОСОБА_1 була евакуйована із зони відчуження - міста Чорнобиль.

Крім цього, друга обов`язкова умова для зниження віку для призначення пенсії - наявність страхового стажу 20 років, не може бути підставою відмови, оскільки пенсійним органом в оскаржуваному рішенні зазначено, що ОСОБА_1 має 33 роки 02 місяці 15 днів страхового стажу.

Вищезазначене також підтверджується відомостями про роботу, які містяться у трудовій книжці ОСОБА_1 , яка міститься в матеріалах справи.

З огляду на наведене, встановлені судом обставини дають підстави для висновку, що п. 2 ч.2 ст. 55 Закону №796-ХІІ дає право ОСОБА_1 на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на 8 років.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 25.06.2021 ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме, з моменту досягнення 57 років.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає суду підстави для висновку, що ОСОБА_1 , станом на момент звернення до відповідача, мала право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з 25.06.2021 року, зі зниженням пенсійного віку на 8 років.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом скасувати оскаржуваного рішення ГУ ПФУ у місті Києві № 262240010544 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 та зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах, починаючи з 25.06.2021 року.

При цьому судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Також, суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Аналіз наведених положень дає підстави суду дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню.

Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У даному випадку, позивачем судовий збір під час подання даного позову сплачено не було, оскільки остання звільнена від сплати судового збору, відповідно до Закону України «Про судовий збір», а тому він підлягає стягненню з суб`єкта владних повноважень на рахунок Державної судової адміністрації України.

Керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В И Р І Ш И В:

1. Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві № 262240010544 від 02.07.2021 року про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська,16, код ЄДРПОУ 42098368) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 25.06.2021 року, зі зниженням пенсійного віку на 8 років.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська,16, код ЄДРПОУ 42098368) шляхом їх безспірного списання судовий збір у розмірі 1816,00 грн. (одна тисяча вісімсот шістнадцять грн. 00 коп.) на реквізити Державної судової адміністрації України: отримувач коштів - ГУК у м.Києва/м. Київ/22030106; Код отримувача (код ЄДРПОУ) - 37993783; Банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); Рахунок отримувача - UA908999980313111256000026001; Код класифікації доходів бюджету - 22030106.

Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя В.І. Келеберда