Рішення № 105990592, 28.07.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2022 року м. Київ № 640/5273/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до1. Міністерства юстиції України 2. Довгинцівського відділу державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Міністерства юстиції Українипровизнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (далі по тексту - відповідач 1, Мін`юст) та Довгинцівського відділу державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Міністерства юстиції України (далі по тексту - відповідач 2, Довгинцівський ВДВС у м. Кривому Розі), в якому просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність Мін`юсту та зобов`язати Мін`юст здійснити контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації прав шляхом проведення моніторингу реєстраційних дій стосовно встановлення обтяження: арешт нерухомого майна ОСОБА_1 та прийняти рішення щодо припинення обтяжень речових прав з реєстраційними номерами 13512 та 8905770 в Єдиному реєстрі заборон обтяжень;

2) визнати протиправною бездіяльність Довгинцівського ВДВС у м. Кривому Розі та зобов`язати Довгинцівський ВДВС у м. Кривому Розі здійснити реєстраційні дії щодо припинення обтяжень речових прав з реєстраційними номерами 13512 та 8905770 в Єдиному реєстрі заборон обтяжень.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що в рамках виконавчого провадження №13315879 був накладений арешт на все нерухоме майно, що належить позивачу. Вказане виконавче провадження є закінченим, проте, незважаючи на чисельні звернення позивача, відповідачами не вчинено жодних дій щодо виключення з реєстру обтяжень записи про арешт нерухомого майна №13512 та №8905770.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Вказаною ухвалою суду відповідачам надано п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, або заяву про визнання позову.

30 червня 2021 року (електронною поштою) та 05 липня 2021 року (засобами поштового зв`язку) Довгинцівський ВДВС у м. Кривому Розі подав до суду письмові заперечення, у яких зазначено, що на виконання у відділі перебувало виконавче провадження №13315879 від 12 червня 2009 року з примусового виконання виконавчого листа №2н-4595 від 17 липня 2001 року, виданого Євпаторійським судом, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 9 806,54 грн. 23 липня 2009 року виконавче провадження закінчено на підставі пункту 10 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з направленням до іншого відділу, а саме до Центрально-Міського ВДВС у м. Кривому Розі. Разом з тим, стаття 50 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачала скасування заходів примусового виконання у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 10 статті 37 цього Закону, тому у державного виконавця відсутні підстави для зняття арешту з майна боржника. Крім того, відповідач зазначив, що матеріали зазначеного виконавчого провадження були знищені відповідно до пункту 2 розділу 11 наказу від 07 червня 2017 року №1829/5 «Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями».

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 25 листопада 2020 року №234021623 містяться записи про арешт нерухомого майна ОСОБА_1 , а саме:

1) арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 13512, зареєстрований: 20 травня 2004 року Першою криворізькою державною нотаріальною конторою, підстава обтяження: постанова ВДВС Довгинцівського РУЮ від 10 квітня 2004 року;

2) арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 8905770, зареєстрований: 23 липня 2009 року Дніпропетровською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, підстава обтяження: постанова Довгинцівського ВДВС Криворізького МУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 23 липня 2009 року.

Для з`ясування підстав накладення арешту на майно та з метою його скасування, позивач звернувся до Мін`юсту та Довгинцівський ВДВС у м. Кривому Розі.

Довгинцівський ВДВС у м. Кривому Розі листом від 04 січня 2021 року №1903/17.10-27 повідомив позивача про те, що відповідно до даних АСВП на виконанні Довгинцівського ВДВС у м. Кривому Розі перебувало виконавче провадження №13315879 з примусового виконання виконавчого листа №2н-4595, виданого 17 липня 2001 року Євпаторійським судом, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 9 806,54 грн. Таким чином, за даними АСВП №13315879 відносно ОСОБА_1 є несплачений борг у розмірі 9 806,54 грн., виконавчий збір у розмірі 9802,65 грн. та витрати виконавчого провадження №269,00 грн. Матеріали даного виконавчого провадження були знищені відповідно до пункту 2 розділу 11 наказу від 07 червня 2017 року №1829/5 «Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями», оскільки строк їх зберігання становив 3 роки.

Листом Довгинцівського ВДВС у м. Кривому Розі від 20 січня 2021 року №2909/17.10-27 повідомив позивача, поміж іншого, про те, що виконавче провадження №13315879 закінчено 23 липня 2009 року на підставі пункту 10 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» в зв`язку з направленням до іншого відділу, а саме до Цетрально-Міського ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області, за місцем реєстрації боржника.

Також, у матеріалах справи містяться листи Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Міністерства юстиції України від 25 серпня 2020 року №С-2890-02/1 та від 23 грудня 2020 року №С-2890-02/2, у яких вказано, що перевіркою АСВП встановлено, що на виконанні в органах державної виконавчої служби Дніпропетровської області перебував виконавчий лист №2-4595, виданий 17 липня 2001 року Євпаторійським судом, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 9 806,54 грн.:

- з 12 червня 2009 року по 23 липня 2009 року у Довгинцівському ВДВС у м. Кривому Розі перебувало виконавче провадження №13315879, яке закінчено з підстав, передбачених пунктом 10 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент прийняття рішення), у зв`язку з направленням за належністю до Цетрально-Міського ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області;

- з 20 вересня 2009 року по 15 листопада 2009 року у Цетрально-Міському ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області перебувало виконавче провадження №14542630, яке закінчено з підстав, передбачених пунктом 10 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент прийняття рішення), у зв`язку з направленням за належністю до Металургійного ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області;

- 16 червня 2010 року Металургійним ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області виніс постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження №19864748.

Також, у зазначених листах Управлінням зазначено, що надати більш детальну інформацію можливості немає, оскільки вказані виконавчі провадження знищені у 2013 року у зв`язку з закінченням терміну зберігання, а також роз`яснено можливість звернення до суду з вимогами про скасування арешту.

Крім того, Управлінням вказано, що в рамках виконавчого провадження №13315879, державним виконавцем Довгинцівського ВДВС у м. Кривому Розі накладений арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 .

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів щодо невчинення дій щодо припинення обтяжень речових прав, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV (далі по тексту - Закон №606-XIV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною першою статті 6 Закону №606-ХІV встановлено, що державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно частини першої статті 24 Закону №606-XIV державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред`явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.

Положеннями статті 55 Закону №606-XIV передбачено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов`язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Арешт застосовується: 1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації; 2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника; 3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 37 Закону №606-ХІV виконавче провадження підлягає закінченню у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.

Згідно з частиною другою статті 37 Закону №606-ХІV про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов`язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у 3-денний строк надсилається сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ.

Постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, або до суду у 10-денний строк (частина третя статті 37 Закону №606-ХІV).

Частиною першою статті 38 Закону №606-ХІV у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконанні у Довгинцівському ВДВС у м. Кривому Розі перебувало виконавче провадження №13315879, з примусового виконання виконавчого листа №2-4595, виданого 17 липня 2001 року Євпаторійським судом, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 9 806,54 грн., яке закінчено з підстав, передбачених пунктом 10 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент прийняття рішення), у зв`язку з направленням за належністю до Цетрально-Міського ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області.

Отже, на підставі положень частини першої статті 38 Закону №606-ХІV, Довгинцівським ВДВС у м. Кривому Розі правомірно не було знято арешт з майна позивача, оскільки виконавче провадження було закінчено у зв`язку з направленням виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12 грудня 2019 року у справі №826/67/16 (адміністративне провадження №К/9901/21328/18).

Крім того, суд звертає увагу на те, що 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі по тексту - Закон №1404-VIII), а Закон №606-ХІV, у свою чергу, втратив чинність (крім статті четвертої, яка втратила чинність через три місяці з дня набрання чинності Законом №1404-VIII).

Статтею 59 Закону №1404-VIII (у редакції, чинній на момент звернення позивача до відповідачів з вимогою зняти арешт) визначено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.

У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Аналізуючи положення наведених вище норм Закону, суд зазначає, що жодних підстав для зняття арешту, визначених статтею 59 Закону №1404-VIII матеріали справи не містять і позивач на такі не вказує.

Крім того, як зазначає відповідач, за даними АСВП №13315879 відносно ОСОБА_1 є несплачений борг у розмірі 9 806,54 грн., виконавчий збір у розмірі 980,65 грн. та витрати виконавчого провадження №269,00 грн., відомості про його сплату позивачем, станом на час розгляду даної справи, відсутні. При цьому, суд наголошує на тому, що ніщо не перешкоджає боржнику виконати рішення суду, що є його обов`язком з огляду, зокрема, на приписи Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, після чого арешт з майна боржника буде знято у відповідності до приписів чинного законодавства.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання Довгинцівський ВДВС у м. Кривому Розі здійснити реєстраційні дії щодо припинення обтяжень речових прав з реєстраційними номерами 13512 та 8905770 в Єдиному реєстрі заборон обтяжень, не підлягають задоволенню.

В частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язати Мін`юст здійснити контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації прав шляхом проведення моніторингу реєстраційних дій стосовно встановлення обтяження: арешт нерухомого майна ОСОБА_1 та прийняти рішення щодо припинення обтяжень речових прав з реєстраційними номерами 13512 та 8905770 в Єдиному реєстрі заборон обтяжень, суд зазначає таке.

19 січня 2021 року позивач звернувся до Мін`юсту з вимогою про виправлення застарілої інформації, зокрема, щодо виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відомостей про обтяження нерухомого майна у 2004 та 2009 році, оскільки такі дані втратили свою актуальність.

Разом з тим, як зазначає позивач у своїй позовній заяві, відповідь замість Мін`юсту надало Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Міністерства юстиції України.

У відповідності до пункту 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року №228 (далі по тексту - Положення №228) Міністерство юстиції України (Мін`юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мін`юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, зокрема, у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).

Згідно пункту 3 Положення №228 основними завданнями Мін`юсту є: 23) забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері організації примусового виконання рішень; 24) забезпечення своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень у порядку, встановленому законодавством.

Пунктом 4 Положення №228 передбачено, що Мін`юст відповідно до покладених на нього завдань, зокрема:

8321) організовує, контролює та здійснює примусове виконання рішень у випадках, передбачених законом;

8322) забезпечує доступ державних та приватних виконавців до баз даних і реєстрів, зокрема електронних, що містять інформацію про боржників, їх майно та кошти;

8323) забезпечує функціонування автоматизованої системи виконавчого провадження;

8324) здійснює контроль за діяльністю державних виконавців;

8325) здійснює відповідно до закону державне регулювання діяльності приватного виконавця;

8326) організовує ведення обліково-статистичної звітності;

8327) надає державним та приватним виконавцям роз`яснення та рекомендації з питань примусового виконання рішень;

8328) забезпечує контроль за роботою структурних підрозділів територіальних органів Мін`юсту, що забезпечують здійснення повноважень у сфері примусового виконання рішень;

8329) здійснює міжнародне співробітництво у сфері примусового виконання рішень, налагоджує і підтримує зв`язки з міжнародними організаціями.

Крім того, відповідно до пункту 5 Положення №228 Мін`юст з метою організації своєї діяльності, зокрема, організовує та контролює роботу державних виконавців, вживає заходів щодо її поліпшення, здійснює керівництво та проводить перевірку діяльності структурних підрозділів територіальних органів Мін`юсту, що забезпечують здійснення повноважень у сфері організації примусового виконання рішень.

У свою чергу, відповідно до статті 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.

Систему органів примусового виконання рішень, відповідно до положень статті 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», становлять:

1) Міністерство юстиції України;

2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

Контроль за діяльністю державних виконавців та інших працівників органів державної виконавчої служби здійснюють органи примусового виконання рішень, визначені у статті 6 цього Закону, в порядку, встановленому Міністерством юстиції України (статті 12 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).

Статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

З огляду на наведені вище положення законодавства, суд зазначає, що функції державного контролю за особами, які здійснюють делеговані державою функції (зокрема, щодо примусового виконання судових рішень), розподіляється на два види контролю: процесуальний контроль, який здійснюється судом та відомчий контроль, який здійснює Мін`юст.

Таким чином, Конституцією України та Законом України «Про виконавче провадження» встановлено єдиний можливий порядок оскарження сторонами процесуальних рішень, дії чи бездіяльності виконавця під час виконання судового рішення - подання скарги до суду. При цьому, чинне законодавство не наділяє Мін`юст жодними повноваженнями щодо здійснення процесуального контролю за процесуальними діями виконавця у процесі виконання рішень судів.

Поряд із цим, суд звертає увагу, що процедуру здійснення Мін`юстом контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - сфера державної реєстрації), критерії, за якими здійснюється моніторинг реєстраційних дій в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), та визначається ступінь відповідальності за порушення у сфері державної реєстрації визначено статтею 371 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком здійснення Міністерством юстиції контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року №990.

Водночас, вказані нормативно-правові акти не розповсюджують свою дію на правовідносини, що виникають між сторонами в процесі примусового виконання рішень, а тому суд відхиляє посилання позивача на них, як на підставу для визнання бездіяльності Мін`юсту щодо не здійснення контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації прав шляхом проведення моніторингу реєстраційних дій стосовно встановлення обтяження.

Враховуючи викладене, позовні вимоги до Мін`юсту також не підлягають задоволенню.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Крім того, відповідно до положень частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати не підлягають розподілу між сторонами.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Частина шоста статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя І.М. Погрібніченко