Рішення № 105990527, 28.07.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2022 року м. Київ № 640/12697/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

про визнання протиправним та скасування пункту протоколу, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України, у якому просить суд:

- визнати протиправну бездіяльність Міністерства оборони України про невиконання постанови Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 753/8237/15;

- скасувати незаконно прийнятий пункт 17 протоколу № 24 від 17 березня 2017 року комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат, як такий, що переглянув висновки постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року у справі № 753/8237/15, та статтею 124 Конституції України, є обов`язковими до виконання на всій території України;

- зобов`язати Міністерство оборони України виконати постанову суду № 753/8237/15 та здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової допомоги в разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва), чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 у редакції станом на 22 червня 2011 року, з урахуванням раніше здійснених виплат;

- встановити судовий контроль за виконанням рішення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено про те, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року у справі № 753/8237/15 зобов`язано Міністерство оброни України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, відповідно до пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчання (або перевірочні) та спеціалізовані збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 у редакції станом на 22 червня 2011 року, з урахуванням раніше здійснених виплат. Вказану постанову Верховним Судом 19 вересня 2019 року залишено без змін. Проте відповідач вказаного рішення суду не виконав. Відповідно до пункту 17 протоколу № 24 від 17 березня 2017 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат прийняла ОСОБА_1 відмовлено в перерахунку одноразової грошової допомоги. Позивач не погоджується з прийнятим рішенням.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2021 року відкрито провадження в справі зі здійсненням розгляду справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Запропоновано відповідачу в п`ятнадцятиденний строк з дня вручення відповідної ухвали, надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, чи заяву про визнання позову.

Відповідач скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України та 04 червня 2021 року подав до суду відзив, який обґрунтовано правомірність прийнятого рішення, а також пропуском позивачем строку на оскарження протокольного рішення Міністерства оброни України, що є підставами для відмови у задоволенні позовних вимог

27 вересня 2021 року до суду надійшло клопотання позивача про прискорення розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов наступних висновків.

Обставини встановлені судом:

ОСОБА_1 звільнений з військової служби з 23 листопада 2008 року та на теперішній час перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України у місті Києві та отримує пенсію за вислугу років, яка становить 40 років.

22 червня 2011 року Київської медико-соціальною експертною групою встановлено ОСОБА_1 ІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов`язаною з виконанням обов`язків військової служби, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 . Вказані обставини є підставами для отримання позивачем одноразової грошової допомоги у розмірі 54-місячного грошового забезпечення відповідно до частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ, а також пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів), осіб, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2008 року № 499.

Зважаючи на те, що відповідачем, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25 липня 2011 року № 815, виплачено позивачу замість 54-місячного грошового забезпечення лише розмір 30-місячного грошового забезпечення, позивач змушений був звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

Дарницьким районним судом міста Києва постановою від 21 жовтня 2014 року адміністративний позов у справі № 753/8237/15 задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 30 серпня 2011 року в частині встановлення ОСОБА_1 розміру одноразової грошової допомоги, призначеної на підставі частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ та стягнути з Міністерства оборони України на користь позивача 163 165,44 гривень.

Однак, Київським апеляційним адміністративним судом постановою від 10 грудня 2014 року скасовано постанову Дарницького районного суду міста Києва від 21 жовтня 2014 року вказані справі в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за виплату одноразової грошової допомоги у сумі 163 165,44 гривень та відмовлено у задоволенні даних вимог. Водночас зобов`язано Міністерство оборони України здійснити перерахунок та виплату позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів), осіб, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2008 року № 499, у редакції станом на 22 червня 2011 року з урахуванням раніше здійснених виплат. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 квітня 2015 року у справі № 753/8237/15 постанови суду першої та апеляційної інстанцій скасовано з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд у зв`язку із необхідністю дослідження питання про поважність причин пропуску позивачем строку на звернення до суду.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 18 вересня 2015 року у справі № 753/8237/15 визнано поважною причину пропущення ОСОБА_1 строку звернення до суду.

Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 02 листопада 2015 року адміністративний позов позивача у справі № 753/8237/15 задоволено частково. Зобов`язано Міністерство оборони України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів), осіб, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2008 року № 499, у редакції станом на 22 червня 2011 року з урахуванням раніше здійснених виплат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року вступну та резолютивну частини постанови Дарницького районного суду міста Києва від 02 листопада 2015 року скасовано та прийнято ухвалу, якою позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 жовтня 2016 року ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постановою від 10 листопада 2016 року Київським апеляційним адміністративним судом скасовано вступну та резолютивну частини Дарницького районного суду міста Києва від 02 листопада 2015 року та зобов`язано Міністерство оборони України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів), осіб, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2008 року № 499, у редакції станом на 22 червня 2011 року з урахуванням раніше здійснених виплат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 753/8237/15 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року залишено без змін.

На підставі вказаної постанови Верховного Суду позивачем отримано виконавчий лист у справі № 753/8237/15 від 18 жовтня 2019 року, що слугувало підставами для відкриття виконавчого провадження № 60485812 від 04 листопада 2019 року.

За невиконання рішення суду на відповідача 20 листопада 2019 року накладено штраф у розмірі 5100,00 гривень та 24 травня 2020 року у розмірі 10200,00 гривень.

Не погодившись з накладеними штрафами Міністерство оборони України оскаржило їх до суду та рішеннями Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 липня 2020 року у справі № 640/12704/20 та від 26 лютого 2020 року у справі № 640/24901/19 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року у справі № № 640/12704/20 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов Міністерства оборони України до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладення штрафу від 21 травня 2020 року, яку винесено в рамках виконавчого провадження №60485812.

Окрім того, і постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2020 року у справі № 640/24901/19 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року скасовано. Позов Міністерства оборони України задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 20 листопада 2019 року про накладення на Міністерство оборони України штрафу у розмірі 5100,00 грн., винесену в рамках виконавчого провадження №60485812.

Вказані обставини слугували підставами для винесення державним виконавцем 28 січня 2021 року постанови про закінчення виконавчого провадження.

Однак позивач вважає, що відповідачем прийнятий пункт 17 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 17 березня 2017 року № 24 не відповідає вимогам чинного законодавства, прийнятий без достатніх підстав та за відсутності відповідних повноважень.

Позивач вважає, що зазначена комісія мала б виконати рішення Верховного Суду у справі № 753/8237/15 а не приймати оскаржуване рішення.

Позивач не погоджується з такими діями відповідача та прийнятим рішенням, що є підставами для звернення до суду.

Відповідач заперечуючи проти позову у відзив зазначив про те, що відповідно до пункту 17 протоколу № 24 засідання комісії з розгляду питань пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 17 березня 2017 року, який затверджено Міністром оборони України 21 березня 2017 року, генерал-майору ОСОБА_1 , якого 23 листопада 2008 року звільнено з військової служби та 22 червня 2011 року під час первинного огляду органами Київської медико-соціальної експертної групи визнано інвалідом ІІ групи внаслідок травми пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби відмовлено в перерахунку одноразової грошової допомоги.

Відповідачем зазначено про те, що 30 серпня 2011 року позивачу призначено і виплачено одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби у розмірі 30-місячного грошового забезпечення в сумі 172 344,00 гривень.

У зв`язку з набуттям законної сили постанови Дарницького районного суду міста Києва від 13 вересня 2011 року, у справі № 2а-7/11 якою скасовано пункту 136 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України від 30 серпня 2011 року № 4 та зобов`язано здійснити розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 виходячи з розміру посадового окладу 2171,00 гривень, розмір одноразової допомоги було перераховано з урахуванням нового розміру посадового окладу та здійснено доплату у розмірі 31 612,80 гривень.

Таким чином, загальний розмір виплаченої позивачу одноразової грошової допомоги становить 203 956,80 гривень.

За результатами розгляду справи № 753/8237/15 постановою від 10 листопада 2016 року Київським апеляційним адміністративним судом скасовано вступну та резолютивну частини Дарницького районного суду міста Києва від 02 листопада 2015 року та зобов`язано Міністерство оборони України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів), осіб, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2008 року № 499, у редакції станом на 22 червня 2011 року з урахуванням раніше здійснених виплат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідачем зауважується, що Порядок у редакції станом на 22 червня 2011 року передбачав, що розмір одноразової грошової допомоги у разі настання ІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби становить 54-місячне грошове забезпечення. При цьому, Порядком визначились види грошового забезпечення, які включались до розрахунку допомоги, а саме: зокрема для звільнених зі служби - на день звільнення, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років.

Таким чином, оскільки інвалідність позивачу встановлена 22 червня 2011 року, розмір допомоги відповідно до Порядку в редакції чинній на момент встановлення інвалідності має обчислюватися виходячи з посадового окладу у розмірі 2171,00 гривень, окладу за військовим званням - 140,00 гривень, процентної надбавки за вислугу років - 924,40 гривень.

Таким чином, розмір одноразової грошової допомоги позивачу становив 174 711,60 гривень.

Таким чином, розмір одноразової грошової допомоги, який передбачено нарахувати відповідно до судового рішення у справі № 753/8237/15 є меншим за розмір, який було фактично виплачено позивачу.

Вказані обставини і слугували підставами для прийняття відповідачем рішення про відмову у перерахунку одноразової грошової допомоги.

Окрім того, відповідачем зазначається про пропуск позивачем строку звернення до суду щодо оскарження протокольного рішення Міністерства оборони України, оскільки оскаржуване рішення відповідачем прийнято у березні 2017 року, тоді як до суду позивач звернувся лише у травні 2021 року.

Вказані обставини, на думку відповідача, є підставами для відмови у задоволенні позовних вимог.

При вирішенні спору, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно з частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) (у редакції, чинній до з 01 січня 2007 року до 01 січня 2014 року).

Так, відповідно до статті 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону № 2011-ХІІ дія цього Закону поширюється на:

2) військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов`язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, згідно з пунктом 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів), осіб, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2008 року № 499 (далі - Порядок № 499) (у редакції, чинній на момент встановлення позивачу інвалідності) у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов`язків військової служби - у розмірі 54-місячного грошового забезпечення - інвалідам ІІ групи.

Абзацом третім підпункту 4 пункту 2 Порядку № 499 встановлено, що грошове забезпечення визначається, для військовослужбовців, які перебувають на кадровій військовій службі або проходять військову службу за контрактом, - за останньою посадою, яку вони займали на день втрати працездатності, а звільнених із служби - на день звільнення виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, а у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності чи у разі інвалідності, що сталися включно до 31 грудня 2007 р., - виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років та щомісячної надбавки у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення відповідно до Указів Президента України від 10 квітня 1996 р. N 925 ( 925/96 ) та від 23 лютого 2002 р. N 173 ( 173/2002 ) і постанови Кабінету Міністрів України від 22 травня 2000 р. N 829 ( 829-2000-п ).

Під час розгляду справи судом встановлено, що, Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2019 року у справі № 753/8237/15-а, залишаючи без змін постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року, вказав, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 54-місячного грошового забезпечення, оскільки на момент установлення йому II групи інвалідності пункт 2 Постанови № 499 передбачав саме такий розмір цієї допомоги.

Разом з тим, як уже зазначалось, пункт 2 Порядку № 499 у редакції, яка діяла станом на 22 червня 2011 року визначав, що грошове забезпечення визначається для військовослужбовців, які перебувають на кадровій військовій службі або проходять військову службу за контрактом, - за останньою посадою, яку вони займали на день втрати працездатності, а звільнених із служби - на день звільнення виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років.

Окрім того постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2011 року № 815 «Про внесення змін до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» (далі - Постанова № 815), яка набрала чинності з 11 серпня 2011 року, в пункт 2 Порядку № 499 внесено зміни.

Так, у пункті 2 в абзаці сьомому цифри і слово « 54-місячного» замінено цифрами і словом « 30-місячного», на грошове забезпечення визначається для військовослужбовців, які перебувають на кадровій військовій службі або проходять військову службу за контрактом, - за останньою посадою, яку вони займали на день втрати працездатності, а для звільнених з військової служби - на день звільнення, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

На виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року, комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, рішенням від 17 березня 2017 року відмовлено у призначенні грошової допомоги.

У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи. Для визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною, особа, яка вважає, що її право порушене, повинна довести існування причинного зв`язку між такою протиправною бездіяльністю та її порушеним правом. Поряд з цим, бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути визнана протиправною адміністративним судом лише в тому випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій. Таким чином, бездіяльність це завжди пасивна поведінка, тобто відсутність з боку суб`єкта владних повноважень будь-яких дій.

Таким чином, відповідачем вживалось заходів щодо виконання рішення суду, жодної протиправною бездіяльності ним допущено не було, про що свідчить прийняття комісією Міністерства оборони України рішення від 17 березня 2017 року.

Окрім того, підставою для такого рішення стало те, що за результатами прийняття Міністерством оборони України комісією рішень від 30 серпня 2011 року та 12 квітня 2012 року, позивачу виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 203956,80 грн. (30 х 6798,56 грн. - грошове забезпечення).

При цьому, у даному випадку важливо відмітити, що при первинному обчисленні розміру одноразової грошової допомоги відповідачем враховуватися додаткові складові грошового забезпечення згідно Постанови № 815 - щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразові додаткові види грошового забезпечення, які станом на 22 червня 2011 року не входили до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова грошова допомога відповідно до пункту 2 Порядку № 499.

Так, для розрахунку відповідачем було взято грошове забезпечення:

Посадовий оклад - 2171,00 гривень, оклад за військовим званням - 140,00 гривень, процентна надбавка за вислугу років 40% - 924,40 гривень, надбавка за виконання особливо важливих завдань 90% - 2911,86 гривень, надбавка за роботу, що передбачає допуск до державної таємниці 20% - 434,20 гривень, премія 10% - 217,10 гривень, а всього - 6798,56 гривень.

За результатами здійснення розрахунку одноразової грошової допомоги на підставі положень Порядку №499 у редакції станом на 22 червня 2011 року, Міноборони України встановило, що така допомога складає 174 711,60 гривень (54 х 3235,40 грн. грошового забезпечення), а саме: посадовий оклад - 2171,00 гривень, оклад за військовим званням - 140,00 гривень, процентна надбавка за вислугу років 40% - 924,40 гривень.

Оскільки розрахована на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року сума є меншою за ту, яка вже оплачена ОСОБА_1 , підстави для здійснення будь-яких виплат відсутні.

Судом зауважується, що вказані обставини були встановлені судом апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду рішень суду першої інстанції у справах № 640/12704/20 та 640/24901/19.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом зазначається, що постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року у справі № № 640/12704/20 та від 22 липня 2020 року у справі № 640/24901/19 набрали законної сили з дати їх прийняття та до Верховного Суду їх не було оскаржено.

За таких обставин, підстав для скасування пункту 17 проколу № 24 від 17 березня 2017 року комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат не вбачається.

Окрім того, відповідно до вимог частин другої та четвертої статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.

Водночас, відповідно до вимог частини першої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Слід звернути увагу, що зазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на наведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за Кодексом адміністративного судочинства України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

З аналізу предмету спору у цій справі суд дійшов висновку, що він фактично спрямований на виконання іншого судового рішення, а саме постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року у справі № 753/8237/15.

За вказаних обставин, суд вважає, що позивачем невірно обрано спосіб захисту своїх прав, а саме шляхом подання вказаного позову про визнання протиправної бездіяльності відповідача та зобов`язання виконати рішення суду шляхом здійснення перерахунку. Проте, правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.

Отже, в оскаржуваних правовідносинах наявні обставини, з якими наведені норми Кодексу адміністративного судочинства України пов`язують наявність підстав для, зокрема, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку, зокрема, статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України з заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, а не пред`являти новий адміністративний позов.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 355/1648/15-а (адміністративне провадження № К/9901/21958/18).

Окрім того, судом зазначається про те, що позивачем пропущено строк на звернення до суду на оскарження рішення комісії Міністерства оборони України від 17 березня 2017 року.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що на сторінці 7, абзацом 2 Верховним Судом у постанові від 19 вересня 2019 року у справі № 753/8237/15 зазначено про необхідність врахування при розгляді зазначеної справи положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, згідно з якою в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Судом зауважується, що в даному випадку позивачем оскаржується пункт 17 протоколу № 24 засідання комісії з розгляду питань пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 17 березня 2017 року, який затверджено Міністром оборони України 21 березня 2017 року, яким генерал-майору ОСОБА_1 , якого 23 листопада 2008 року звільнено з військової служби та 22 червня 2011 року під час первинного огляду органами Київської медико-соціальної експертної групи визнано інвалідом ІІ групи внаслідок травми пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби відмовлено в перерахунку одноразової грошової допомоги.

Таким чином, позивач звертається до суду з позовом про оскарження рішення відповідача, однак ніяк не з позовом щодо стягнення належної заробітної плати, і заяви про поновлення строку звернення до суду позивачем не подавалось.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих позивачем доказів, оцінки поданого відповідачем відзиву та доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Беручи до уваги вищевикладене, суд прийшов до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту протоколу та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до частини першої статті 293 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 );

Відповідач: Міністерство оборони України (03168, м. Київ, просп.. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022).

Суддя В.І. Келеберда