Рішення № 105990516, 28.07.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2022 року м. Київ № 640/25261/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати пункт 4 рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 116 від 06 серпня 2020 року, згідно з яким ОСОБА_1 відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з настанням ІІ групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачу протиправно відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, яка пов`язана з виконанням обов`язків військової служби, тому дії та рішенням Міністерства оборони України, оформленого протоколом від 06 серпня 2020 року № 116, є протиправними.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви.

02 грудня 2020 року до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року відкрито провадження в справі зі здійсненням розгляду справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Запропоновано відповідачу в п`ятнадцятиденний строк з дня вручення відповідної ухвали, надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, чи заяву про визнання позову.

Водночас зобов`язано Міністерство оборони України, у п`ятиденний строк з дня отримання ухвали суду про відкриття провадження у справі, надати до суду належним чином завірену копію Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсації сум № 116 від 06 серпня 2020 року

Відповідач скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України та 16 січня 2021 року подав до суду відзив, який обґрунтовано правомірністю прийнятого рішення та відсутністю підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги, що є підставами для відмови у задоволенні позовних вимог

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов наступних висновків.

Обставини встановлені судом:

ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах СРСР, зокрема з вересня по листопад 1981 року виконував інтернаціональний обов`язок а Афганістані. Вказані обставини підтверджуються довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03 жовтня 2017 року № 2821.

Згідно з витягом з протоколу від 14 грудня 2012 року № 2516 засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузії, травм, каліцтв, поранення/контузія та захворювання позивача пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії ААБ № 670049 від 12 листопада 2019 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності у зв`язку з пораненням/контузією і захворюванням, які пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Згідно з посвідченням від 15 листопада 2019 року серії НОМЕР_1 позивач є інвалідом ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.

Реалізовуючи своє право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», позивач звернувся із відповідною заявою до Міністерства оборони України.

Однак, згідно з витягом із протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 06 серпня 2020 року № 116, позивачу відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги.

Підставою для відмови слугувало те:

1) Виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом, який проводив розрахунок при звільненні, а Міністерство оборони України не здійснювало розрахунок при звільненні з КДБ СРСР;

2) Відповідач, з посиланням на пункт 6 частини другої статті 16 Закону зазначив, що позивач є військовослужбовцем строкової військової служби, а тому не має права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки інвалідність позивачу встановлено понад тримісячний термін після звільнення;

3) Також в порушення вимог пункту 11 Порядку № 975 позивачем не подано довідки про причини та обставини поранення;

4) Групу інвалідності змінено в понад дворічний термін.

Вказану відмову відповідача позивач вважає необґрунтованою та безпідставною.

Позивач зазначає про те, що він звернувся за виплатою допомоги не за пунктом 6, як про це зазначається відповідачем, тобто не як особа яка проходила строкову військову службу, а відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 Закону, тобто як особа, яка набула інвалідності уже після звільнення.

Позивач зауважує, що на час виконання ним обов`язків військової служби та на час участі в бойових діях на території Афганістану, поняття строкової військової служби характеризувало зовсім інший вид служби, який не є тотожним проходженню строкової військової служби згідно із Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» в чинній редакції, а тому віднесення позивача до військовослужбовців строкової служби в тому розумінні, яке визначено вказаним Законом та позбавлення позивача за вказаних підстав соціальних гарантій є незаконним.

Позивач також зазначає про те, що він не має можливості надати довідку про причини та обставини поранення, оскільки чинним законодавством до 2018 року надання такої довідки не вимагалось, відповідно така довідка ніким не складалась, а тому позивач ніяк не міг її отримати.

Окрім того, обмеження дворічним строком, протягом якого зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності вважається підставою для виплати особі одноразової грошової допомоги, введені лише починаючи з 01 січня 2014 року. За таких обставин, якщо інвалідність особі була вперше встановлена до 01 січня 2014 року, а зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності відбулися після 01 січня 2014 року, то обмеження строком до таких правовідносин не застосовується.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом у постановах від 25 червня 2020 року у справі № 240/4889/18, від 20 березня 2018 року у справі № 295/3091/17, від 22 серпня 2019 року у справі № 806/2180/18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/815/16, від 24 грудня 2019 року у справі № 826/11299/18 від 23 квітня 2020 року у справі № 640/4044/18 та від 27 квітня 2020 року у справі № 825/1536/18.

Інвалідність позивачу вперше встановлена 08 січня 2013 року, а її зміна мала місце у листопаді 2019 року.

Позивачем також зауважується, що він проходив службу у Збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходилися на фінансовому утриманні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, а тому саме на нього, як на головного розпорядника коштів, і покладено обов`язок щодо прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, в тому числі і особам, які проходили військову службу у Прикордонних військах КДБ СРСР, у разі встановлення їм відповідної групи інвалідності.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 820/3000/18.

Окрім того, позивач вказує про те, що відповідач зобов`язаний самостійно здійснювати розшук архівних документів, в тому числі щодо офіційного звернення в архівні установи Російської Федерації, а не вимагати від заявника.

Позивач не погоджується з такими діями відповідача та прийнятим рішенням, що є підставами для звернення до суду.

Відповідач заперечуючи проти позову у відзиві зазначив про те, що пунктом 4 протоколу від 06 серпня 2020 року № 116 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум позивачу відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги.

Підставами для відмови слугувало і те, що позивачем не подано повного пакету документів, а саме не додано документ про причини та обставини поранення.

Пунктом 21.12 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 визначено, що розшук архівних документів, необхідних для вирішення питання про причинний зв`язок захворювань (поранень) колишніх військовослужбовців, проводять військові комісаріати.

Штатні ВЛК також проводять розшук додаткових документів та надають консультації з питань визначення причинного зв`язку захворювань (поранень) у колишніх військовослужбовців.

Існує відповідна практика, щодо надання архівних довідок з Архіву військово-медичних документів військово-медичного музею Міністерства оборони РФ, підтверджуючих обставин (факт) отриманих поранень, контузій, травм, іншої інформації.

Крім того законодавством Радянського Союзу у період проходження позивачем військової служби та після звільнення зі служби також передбачало отримання документа, що свідчить про причини та обставини поранення, за відповідною формою.

Окрім того, виплата одноразової допомоги здійснюється за рахунок не лише Міністерства оборони України, а й інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи.

Відповідачем зауважується, що громадяни України, які проходили військову службу в прикордонних військах колишнього СРСР мають рівні права на соціальний захист із особами, які проходили службу у Державній прикордонній службі України, а не з військовослужбовцями Збройних сил України, як про це зазначається позивачем у позові.

Вказані обставини, на думку відповідача, є підставами для відмови у задоволенні позовних вимог.

При вирішенні спору, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно з частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтями 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14 лютого 1992 року, встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей не допускаються.

Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди. Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов`язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.

Законом України «Про ратифікацію Протоколу до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року», від 07 червня 2001 року № 2495-ІІІ, ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року.

Відповідно до статті 1 даного Протоколу, на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в Збройні Сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.

Таким чином, наведеними вище міждержавними Угодами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї держави Співдружності, на якій він проживає.

Згідно з пунктом 1 частини 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21 березня 1989 року № 10224-ХІ «Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ», прикордонні, внутрішні і залізничні війська виведені зі складу Збройних Сил СРСР.

Відповідно до пунктів 1 та 2 постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року «Про військові формування на Україні», Верховна Рада України постановила підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України. Утворено Міністерство оборони України.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про правонаступництво України», органи держави влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.

Суд вважає, що станом на час проходження позивачем військової служби з 21 жовтня 1980 року по 04 лютого 1983 року у Збройних Силах та приймання у період з вересня 1981 року по листопад 1981 року участі у бойових діях на території Республіки Афганістан, внутрішні війська входили до складу Збройних Сил СРСР.

Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міністерство оборони України є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що саме на Міністерство оборони України, як на головного розпорядника коштів, покладено обов`язок щодо прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, в тому числі особам, які проходили військову службу у Прикордонних військах КДБ СРСР, у разі встановлення їм відповідної групи інвалідності.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги, що позивач проходив службу саме у Збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого, в подальшому, стало Міністерство оборони України, то в силу статті 16 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» від 25 грудня 2013 року № 975, обов`язок призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому ІI групи інвалідності, у зв`язку з травмою, пов`язаною з виконанням обов`язків військової служби, покладений саме на Міністерство оборони України.

За таких обставини, посилання Міністерства оборони України у витязі з протоколу засідання комісії від 06 серпня 2020 року № 116 на те, що Міністерство оборони України не здійснювало розрахунок при звільненні з КДБ СРСР та що витрати, пов`язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в Прикордонних військах, мають здійснюватися Державною прикордонною службою України, є безпідставним та спростовується вищенаведеним, а тому судом до уваги не береться.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року по справі № 825/551/16 (№ К/9901/1670/18 825/551/16).

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Положеннями статті 41 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Так, 20 грудня 1991 року прийнято та введено в дію 10 січня 1992 року відповідно до постанови Верховної Ради України № 2012-ХІІ «Про порядок введення в дію Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Вперше порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги запроваджений з 01 січня 2014 року шляхом доповнення Закону № 2011-ХІІ статтею 16-3 (в редакції Закону України від 04 липня 2012 року № 5040-УІ «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців»).

Згідно з частиною четвертою статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

З метою реалізації норм статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975), який набрав чинності з 24 січня 2014 року.

Зазначений Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст) (пункт 1 Постанови № 975).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 975 якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.

Таким чином, обмеження дворічним строком, протягом якого зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності є підставою для виплати особі одноразової грошової допомоги, введені лише починаючи з 01 січня 2014.

За таких умов норми частини четвертої статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ застосовуються до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01 січня 2014 року.

Таким чином, у разі якщо інвалідність особі була вперше встановлена до 01 січня 2014 року, а зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності відбулись після січня 2014 року, то обмеження строком до таких правовідносин не застосовується.

Як встановлено судом, вперше позивачу ІІІ групу інвалідності встановлено 08 січня 2013, а її зміна на ІІ групу інвалідності мала місце 12 листопада 2019 року, а тому зазначення в оскаржуваному рішенні відповідача такої правової підстави для відмови у виплаті одноразової грошової допомоги є необґрунтованим, позаяк станом на час установлення позивачу вперше інвалідності ІІІ групи, вказана норма не була чинною, тому не може поширюватись на позивача.

Відповідно до статті 16-4 Закону № № 2011-ХІІ призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком:

а) вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення;

б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Пунктом 11 Постанови № 975, передбачено перелік документів, які військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу.

Такими документами є: заява про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідка медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії:

постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;

документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення особою дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження;

сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації;

документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Відповідно до пункту 19 Постанови № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність чи часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста є наслідком:

вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;

вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння;

навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Верховним Судом у складі суддів Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №822/220/18 зазначено, що Порядок №975 не визначає, який саме документ (військово-облікові документи, медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, виписка з історії хвороби, тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги, на підтвердження обставин причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

Відповідно до пункту 21.21 «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України", затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за №1109/15800 (далі - Положення №402) за наявності тілесних ушкоджень (відсутність кінцівки, дефекти кісток черепа, рубці після поранень, наявність чужорідних тіл) у колишніх військовослужбовців - учасників бойових дій у роки Великої Вітчизняної війни, в інші періоди ведення бойових дій, у тому числі при проходженні військової служби в країнах, де велися бойові дії, а також у колишніх військовополонених у разі відсутності даних про їх медичний огляд військово-лікарськими комісіями з цього приводу в період військової служби ці особи, незалежно від причини звільнення із Збройних Сил і ступеня придатності до військової служби у даний час, для встановлення характеру і давності тілесних ушкоджень за направленням військового комісара підлягають огляду судово-медичним експертом (за необхідності після обстеження у лікувально-профілактичному закладі). Результати медичного обстеження судово-медичним експертом заносяться в акт судово-медичного дослідження (висновок експерта) за наслідками поранення та разом з іншими документами, що підтверджують факт отримання поранення (контузії, травми або каліцтва), довідкою про проходження військової служби і перебування у частинах діючої армії, з посиланням на Перелік країн, посвідченням учасника бойових дій, військово-обліковими і медичними документами направляються до штатних військово-лікарських комісій для встановлення причинного зв`язку поранення (каліцтва).

Згідно з пунктом 21.3 Положення №402 причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні військово-лікарські комісії; у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні військово-лікарські комісії цих військових формувань та оформлюють протоколом за формою, наведеною в додатку 19.

Відповідно до пункту 21.5 глави 21 розділу ІІ Положення №402 постанови військово-лікарських комісій про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях: "Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, пов`язане з проходженням військової служби" - якщо воно одержане за обставин, не пов`язаних з виконанням обов`язків, або одержане внаслідок правопорушення (підпункт "в"); "Захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії" - якщо захворювання виникло, поранення (контузія, травма, каліцтво) одержане в період перебування в країнах, де велись бойові дії (Перелік країн затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (із змінами), і військовослужбовець визнаний учасником бойових дій (підпункт "г").

Згідно з пунктом 21.7 Положення № 402 постанова військово-лікарських комісій про причинний зв`язок поранення (травми, контузії, каліцтва) приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), або засвідченої копії Акта про нещасний випадок (додаток 1 до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року № 36, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2001 року за №169/5360 (зі змінами), у яких зазначаються обставини отримання поранення (контузії, травми, каліцтва).

При медичному огляді військовослужбовців, колишніх військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на збори, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) до введення в дію «Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України», затвердженого наказом Міністра оборони України від 04 січня 1994 року № 2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 липня 1994 року за №177/386, і не мають довідки, виданої військовою частиною, військово-лікарськими комісіями можуть бути прийняті до уваги достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) (записи про первинне звернення по медичну допомогу із зазначенням обставин одержання поранення (травми), витяг із історії хвороби, матеріали службового розслідування, дізнання, досудового слідства за фактом поранення (травми) та інші медичні або військово-облікові документи) (пункт 21.8 Положення № 402).

Верховний Суд на підставі наведеного вказав, що відсутність в абзаці шостому пункті 11 Порядку №975 вказівки про якийсь конкретний документ (військово-облікові документи, медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, виписка з історії хвороби, тощо), який свідчить про причини та обставини поранення говорить про те, що в кожному конкретному випадку це можуть бути різні документи, які достовірно свідчать про причини та обставини поранення.

Отже, відсутність висновків службового розслідування та акту розслідування не може бути підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, за умови, якщо причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) підтверджені іншими документами, що містять достовірні відомості про зазначені обставини.

Водночас, подання до Міністерства оборони України відповідного рішення військово-лікарської комісії про встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, яким встановлено, що отримані особою поранення, травма, контузія, захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, не виключає необхідності подання інших, зазначених у пункті 11 Порядку №975, документів, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.

Також Верховний Суд зазначив, що за змістом пункту 11 Порядку №975, питання призначення одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності, носить заявницький характер, тобто розглядається виключно за ініціативою заявника. Цим же пунктом Порядку встановлено, що про необхідність додання до заяви про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності, у тому числі, документа про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Відповідальними за повноту та достовірність документів, визначених пункту 11 Порядку №975 є заявник та обласний військовий комісаріат за його місцем проживання.

З огляду на заявницький характер відносин між особою, яка звертається за призначенням одноразової грошової допомоги, та Міністерством оборони України, обов`язок довести зазначені обставини шляхом подання до комісії Міністерства оборони України достовірних документів про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) покладено на заявника. Такий документ не обов`язково повинен мати форму акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини, оскільки до уваги можуть бути взяті інші достовірні документи.

Документами, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов`язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, можуть бути лише достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем такого поранення.

При цьому, неподання особою, яка звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги, документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не створює для Міністерства оборони України обов`язку щодо їх витребовування.

Суд приймає до уваги заперечення відповідача стосовно того, що в доданій до позову копії витягу із протоколу засідання від 14 грудня 2012 року № 2516 Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранено, контузії, травм, каліцтва вбачається, що: поранення (контузія), захворювання позивача пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Тобто фактично Центральною військово-лікарською комісією встановлено такий причинний зв`язок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання.

Однак, військово-лікарська експертиза установлює, зокрема, причинний зв`язок захворювання, травм (поранень, контузій, каліцтва), однак не встановлює і не може встановлювати причини та обставини поранення (контузій, травми або каліцтва).

Пунктом 21.22 Положення № 402 визначено, що розшук архівних документів, необхідних для вирішення питання про причинний зв`язок захворювань (поранень) колишніх військовослужбовців, проводять військові комісаріати.

Штатні ВЛК також проводять розшук додаткових документів та надають консультації з питань визначення причинного зв`язку захворювань (поранено) у колишніх військовослужбовців.

При цьому, існує відповідна практика, щодо надання архівних довідок з Архіву військово-медичних документів військово-медичного музею Міністерства оборони РФ, підтверджуючих обставин (факт) отриманих поранень, контузій, травм, іншої інформації.

Крім того законодавством Радянського Союзу у період проходження позивачем військової служби та після звільнення зі служби також передбачало отримання документа, що свідчить про причини та обставини поранення, за відповідною формою. Так, згідно зі статтями 60, 114, 21 «Положении о медицинском освидетельствовании в Вооруженных Силах ССР (на мирное и военное время)» введеного в дію наказом Міністерства оборони СРСР від 09 вересня 1987 року № 260 передбачено надання «справки об обстоятельствах ранения, контузии, травмы, увечья» за формою згідно з Додатком № 18.

Окрім того, статтями 44 та 70 «Положения о медицинском освидетельствовании в Вооруженных силах СССР» введеного в дію наказом Міністерства оборони СРСР від 03 вересня 1973 року № 185 також було передбачено надання достовірних даних щодо обставин, за яких були отримані поранення (контузія, травми, пошкодження). Належними документами, що могли підтверджувати дані обставини, було визначено акт, затверджений командиром частини, довідка командира або лікаря частини, службово-медична характеристика.

Таким чином, законодавчо було визначено форму документу, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

За таких обставин, суд дійшов висновку про правомірність рішення відповідача в даній частині зважаючи на неподання позивачем повного пакету документів, а саме недодання документа про причини та обставини поранення.

Окрім того, у оскаржуваному рішенні відповідачем зазначено, що позивач звернувся з заявою на підставі пункту 6 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ, відповідно до якого одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:

6) встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту при виконанні обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.

Однак позивач зауважує, що з заявою про виплату одноразової грошової допомоги звертався на підставі пункту 4 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ, відповідно до якого одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:

4) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Тобто позивач звернувся до відповідача як особа, якій встановлено інвалідність після звільнення.

Судом зазначається, що відповідно до частини шостої статті 2 Закону № 2232-ХІІ, одним із видів військової служби є строкова військова служба.

Строкову військову службу громадяни України проходять відповідно до законів України у Збройних Силах України та інших військових формуваннях з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного захисту Вітчизни (частина сьома статті 2 Закону № 2232-ХІІ).

Призов громадян і порядок проходження строкової військової служби визначено статтею 15 Закону № 2232-ХІІ а також Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, який затверджено указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що у період з квітня 1978 року по грудень 1989 року є періодом бойових дій на території Афганістану.

Вказаною постановою затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, і періодів бойових дій на їх території, що додається.

Міністерству оборони, Головному архівному управлінню при Кабінеті Міністрів України, Міністерству закордонних справ у місячний термін подати Кабінету Міністрів України проект угоди між Російською Федерацією і Україною про порядок обміну і одержання інформації архівних установ про встановлення статусу учасника бойових дій.

З наведеного вбачається, що всі військовослужбовці Радянської Армії, які на той час здійснювали військовий обов`язок на території даної країни вважаються учасниками бойових дій та мають право на отримання соціальних гарантій, які належать учасникам бойових дій.

Разом з тим, суд не приймає до уваги доводи позивача стосовно того, що проходження військової служби на території інших держав, зокрема і в період військових дій на території Афганістану не є тотожним проходженню строкової військової служби, згідно із Законом № 2232-ХІІ, а тому на таких осіб не може поширюватися вид військової служби «строкова військова служба» у значенні, яке вживається у статті 6 Закону № 2232-ХІІ.

Слід звернути увагу на те, що підтверджується і долученою до матеріалів справи копією військового квитка, що позивач проходив саме строкову військову службу.

Надаючи тлумачення пункту 6 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 26 червня 2018 року у справі №750/5074/17 (відступивши від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі №276/322/17) висловив правову позицію, за якою частиною шостою статті 16 Закону № 2011-ХІІ для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби.

У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону № 2011-ХІІ після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає (аналогічного змісту висновок викладено також у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року справа №750/12361/17).

З огляду на наведене правове регулювання з урахуванням правових висновків Верховного Суду, зважаючи на те, що позивачу встановлено ІІ групу інвалідність 12 листопада 2019 року, водночас строкову службу позивач проходив з 23 жовтня 1980 року по 04 лютого 1983 року, та з вересня по листопада 1981 року виконував інтернаціональний обов`язок в Афганістані, що підтверджується копією військового квитка, який долучено до матеріалів справи, а тому інвалідність установлено після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, та відповідно в позивача не виникло право на отримання вказаної одноразової грошової допомоги.

Із урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про безпідставність посилання відповідача стосовно того, що витрати, пов`язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в Прикордонних військах, мають здійснюватися Державною прикордонною службою України та про необґрунтованість висновку відповідача про зміну групи інвалідності позивача в понад дворічний термін.

Однак, встановлені судом обставини не спростовують висновку суду про відсутність правових підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги, що в свою чергу не може слугувати підставами для визнання протиправним та скасування пункт 4 рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 116 від 06 серпня 2020 року, згідно з яким ОСОБА_1 відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих позивачем доказів, оцінки поданого відповідачем відзиву та доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Беручи до уваги вищевикладене, суд прийшов до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до частини першої статті 293 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 );

Відповідач: Міністерство оборони України (03168, м. Київ, просп.. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022).

Суддя В.І. Келеберда