Рішення № 105971564, 27.07.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2022 року м. Київ № 640/28073/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві (далі-відповідач/ГУ ПФУ у м. Києві), в якій просить суд:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, які полягають у відмові призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, ОСОБА_1 , протиправними;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити пенсію за віком ОСОБА_1 на пільгових умовах за Списком №1 з 12.08.2021 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він має право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Звернувшись до відповідача з необхідними документам для призначенням пенсії йому було протиправно відмовлено у призначені пенсії, оскільки до спеціального стажу не враховано періоди роботи, що мають враховуватись. Позивач вважає протиправною таку відмову та звернувся до суду з даним позовом.

Відповідач проти позову заперечив із посиланням на те, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не відповідають законодавству з тих підстав, що у позивача не має достатнього спеціального стажу роботи передбаченого списком №1, а тому підстави для призначення пільгової пенсії відсутні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві із заявою від 12.08.2021 року про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до п.1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Листом від 28.08.2021 року №2600-0213-8/136941 Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві відмовило позивачу у призначенні пільгової пенсії за Списком №1. В обґрунтування підстав відмови у призначенні пенсії зазначено, що у позивача не має достатнього спеціального стажу роботи. Відповідно до наданих документів про стаж, а також даних персоніфікованого обліку, загальний страховий стаж складає 31 рік 11 місяців 0 днів, а пільговий стаж складає 8 років 9 місяців 3 дні. До пільгового стажу роботи не було враховано період з 06.05.2000 по 13.06.2002, у зв`язку з відсутністю атестації робочого місця. Оскільки відсутній необхідний пільговий стаж (10 років) у призначенні пенсії за віком відмовлено.

Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною та такою, що не відповідає вимогам діючого законодавства, у зв`язку з чим позивач звертається до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV (в редакції на час звернення позивача до відповідача) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч. 1 ст. 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах (п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV).

Наведені правила є основною для вирішення питання щодо наявності у позивача права на призначення пенсії на пільгових умовах.

Так, відповідно до трудової книжки позивача та довідки про підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки, або відповідних записів у ній від 09.08.2021 року №05-1/20-829, видану ПРАТ «Авдіївський коксохімічний завод» ОСОБА_1 з 15.01.1992 по 25.11.2002 працював повний робочий день у електроремонтному цеху (ЕРЦ) за професією електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування дільниці основних цехів (коксових, хімічних).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року №162 затверджено Список № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі Список № 1).

Розділом IV пунктом 1 шифр 1753а визначено що до списку №1 віднесено категорію: робітники ремонтних служб, зайняті ремонтом устаткування в місцях його установки на дільницях (робочих місцях) діючих виробництв, де основні робітники, які ведуть технологічний процес, користуються правом на пільгове пенсійне забезпечення за Списком N 1: монтажники устаткування коксохімічних виробництв, монтажники технологічних трубопроводів, слюсарі-ремонтники, електрогазозварники, електрозварники ручного зварювання, електромонтери по ремонту і обслуговуванню електроустаткування.

Аналогічні норми закріплено постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 року №36.

Отже, професія позивача належить до Списку №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Крім того, відповідачем дане не заперечується.

В той же час, ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

При цьому, згідно з п. 20 вказаного Порядку у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Таким чином, проаналізувавши вказані норми у сукупності, суд зазначає, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах, відповідно до п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", є: наявність у особи одночасно наступних умов: вік 50 років, стаж роботи у чоловіків не менше 22 років, з яких не менше 10 років зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці та за наявності результатів атестації робочих місць.

Поряд з цим, суд вказує на те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Натомість уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників подаються лише за умови, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії паспорту громадянина України, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , з огляду на що, станом на момент подання заяви про призначення пенсії позивач мав вік - 50 років.

Також, зважаючи на те, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, суд, досліджуючи наявні в ній записи, виходить з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до трудової книжки позивача в ній містяться такі записи:

- №5 з 15.01.1992 по 25.11.2002 працював у Авдіївському коксохімічному заводі в електроремонтному цеху (ЕРЦ) за професією електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування дільниці основних цехів (коксових, хімічних).

Таким чином, відповідно до трудової книжки позивача його пільговий стаж за списком №1 становить 10 років 10 місяців.

Крім того, позивачем також надано довідку ПрАТ «Авдіївський коксохімічний завод» від 09.08.2021 року №05-1/20-829 про підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки, або відповідних записів у ній.

Підставами видачі вказаної довідки є відомості з нарахування заробітної плати, особиста картка ф.П-2, штатний розклад, накази про результати атестацій робочих місць від 06.05.1995 №157 (вперше), 14.06.2002 №150, наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383.

Відтак, виходячи з вищевикладеного, суд зазначає, що в матеріалах справи містяться довідки, в яких, зокрема, наявна інформація про характер роботи, період роботи, що зараховується до спеціального стажу; професія; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків, куди включається цей період роботи.

Разом з тим, як вже було зазначено судом, рішенням про відмову у призначенні пенсії та листом від 28.08.2021 року №2600-0213-8/136941 позивачу відмовлено у призначені пільгової пенсії, посилаючись на те, що у позивача відсутній пільговий стаж, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах за віком за списком № 1 відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Зокрема, до пільгового стажу зараховано лише 8 років 9 місяців 3 дні, а період з 06.05.2000 по 13.065.2002 не зараховано, оскільки відсутня атестація робочого місця.

Суд не погоджується із вказаними твердженнями відповідача, з огляду на наступне.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання, згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 (надалі - Порядок № 442) та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (надалі - Мінпраці) від 01 вересня 1992 року № 41 (надалі - Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів, основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій, атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Так, статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб`єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі, якщо не проведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров`ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.

Атестація робочих місць, відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442, проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

При цьому, суд звертає увагу на ту обставину, що особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 1, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 29 Кодексу законів про працю України, до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

Приписами частин 1 та 2 статті 153 Кодексу законів про працю України передбачено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про охорону праці", працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме: про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Окрім того, роботодавець зобов`язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.

Як наслідок, атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" "за результатами атестації робочих місць" як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за не проведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).

Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини у підпунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Таким чином, можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

При цьому, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

На підставі викладеного, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а вказала, що не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вказала про неправомірність дій органу Пенсійного фонду України щодо відмови позивачу у призначенні пільгової пенсії у зв`язку з відсутністю доказів проведення роботодавцем атестації робочого місця.

На підставі викладеного, суд виходить з того, що підстави для відмови у підтвердженні права на зарахування до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1, повного періоду роботи ОСОБА_1 з 15.01.1992 по 25.11.2002 не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що записи у трудовій книжці та довідки, які містяться у матеріалах справи, підтверджують характер роботи позивача за Списком № 1, що надає право на включення цього періоду (10 років 10 місяців) до стажу, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Отже, судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що відповідач відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком за Списком №1 не врахував всіх обставин, що мають значення для вирішення питання про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та як наслідок прийняв необґрунтоване рішення про відмову у призначення пенсії на пільгових умовах, таким чином, останній діяв не у спосіб передбачений нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення» та Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відтак, системний аналіз наведених вище норм чинного законодавства України у сукупності з обставинами, встановленими судом в процесі розгляду даної справи на підставі доказів, наявних в матеріалах справи, дозволяє суду прийти до висновку про обґрунтування позивачем належними доказами в розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України протиправності рішень відповідача при відмові позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Разом з тим, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до ст. 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР та вона набула чинності для України 11.09.1997.

Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України"" (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) нагадав, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства"" (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

В даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання Головного управління ПФУ у м. Києві призначення ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 12.08.2021, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Наявною у матеріалах справи квитанцією від 02.10.2021 року підтверджено, що позивачем під час звернення до суду з вказаними позовом сплатив судовий збір у загальному розмірі 1816,00 грн. Проте, як вбачається із позовних вимог позивачем заявлено чотири позовних вимоги, дві із яких є похідними. Таким чином, судовий збір за розгляд вказаних позовних вимог становить 908,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн.

Також, суд вважає за необхідне зазначати, що пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Таким чином, позивач не позбавлений права звернутися до суду із заявою про повернення надмірно сплаченого судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 159, 243-245, 263, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) задовольнити.

2. Визнати протиправними дії та рішення Головного управління пенсійного фонду України у місті Києві щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком 1 відповідно до ч.2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ЄДРПОУ 42098368) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком 1 відповідно до ч.2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з дня звернення з відповідною заявою, а саме 12.08.2021 року.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ЄДРПОУ 42098368).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко