Рішення № 105968579, 29.08.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1771/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Глуханчука О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

25 січня 2022 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса), у якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 05.10.2018 року по 28.12.2021 року;

зобов`язати Військову академію (м. Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 05.10.2018 року по 28.12.2021 року.

Ухвалою суду від 07 лютого 2022 року (головуючий суддя Бутенко А.В.) відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.

21 червня 2022 року розпорядженням керівника апарату № 549, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 420/1771/22.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями Одеського окружного адміністративного суду від 22 червня 2022 року, адміністративна справа №420/1771/22 передана судді Глуханчуку О.В.

Ухвалою суду від 27 червня 2022 року адміністративну справу № 420/1771/22 прийнято до провадження судді Глуханчука О.В. Розгляд адміністративної справи №420/1771/22, у зв`язку зі зміною складу суду, розпочато спочатку зі стадії відкриття провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (ч. 5 ст. 262 КАС України).

Ухвалою суду від 28 червня 2022 року витребувано від Військової академії (м. Одеса) (65009, м. Одеса, Фонтанська дорога, 10) інформацію у вигляді належним чином засвідчених письмових доказів, а саме: розрахункові відомості/платіжні документи щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 рр., а також з 01.03.2018 по 05.10.2018 рр. (на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року по справі №420/11705/21); довідку про середній заробіток ОСОБА_1 за останні два місяця до звільнення зі служби (з визначенням розміру середньоденного грошового забезпечення).

Обґрунтування позовних вимог

Позов мотивований тим, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21.09.2021 року по справі №420/11705/21 зобов`язано Військову академію (м. Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно, та за період з 01.03.2018 по 05.10.2018 включно. Рішення набрало законної сили та є обов`язковим до виконання. На виконання зазначеного рішення відповідач 28.12.2021 здійснив нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення у сумі 4435,66 грн.

Таким чином, позивач вказує, що йому виплачено частину недоплаченого грошового забезпечення 28.12.2021 року. Водночас відповідач не нарахував та не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в період з 05.10.2018 року (з дня виключення із списків особового складу та усіх видів грошового забезпечення) по 28.12.2021 року (по час повного розрахунку).

Позивач зазначає, що за затримку повного розрахунку при звільненні для роботодавця ст.ст. 116, 117 КЗпП України передбачена відповідальність у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку, з цих підстав, як вважає позивачка, вона має право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 05.10.2018 року по 28.12.2021 року, невиплата якої стала підставою звернення до суду із цим позовом.

Позиція відповідача

02 серпня 2022 року до суду засобами поштового зв`язку від Військової академії (м. Одеса) надійшов відзив на позовну заяву з додатковими доказами (а.с. 26-36).

Відповідно до відзиву, відповідач проти задоволення позову заперечує, з позовними вимогами не погоджується, вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.

Так, відповідач наголосив на те, що сума індексації грошового забезпечення за період з 05.10.2018 року по 28.12.2021 року була виплачена позивачу на виконання рішення суду від 21.09.2021 року по справі №420/11705/21.

Щодо застосування до спірних правовідносин ст.ст. 116 та 117 КЗпП України відповідач зазначив, що з прийняттям судового рішення, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, ці статті не застосовуються, а зобов`язання роботодавців (Відповідача) виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь Позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Інші заяви по суті справи учасниками справи також не надавались, додаткові докази не надходили.

З урахуванням вищенаведеного, суд вирішує справу за наявними у ній матеріалами в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Розглянувши подані заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено наступне.

Позивачка - ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій академії (м. Одеси) на посаді начальника майстерні речового майна роти матеріально-технічного забезпечення Військової академії.

Згідно витягу із наказу командира Військової академії (м Одеса) (по стройовій частині) №210 від 05.10.2018 року, старшину ОСОБА_2 , начальника майстерні речового майна роти матеріально-технічного забезпечення Військової академії, наказом начальника Військової академії (м. Одеса) (по особовому складу) від 05 жовтня 2018 року № 75-РС звільнену з військової служби у запас за підпунктом б (за станом здоров`я) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, з правом носіння військової форми одягу, з 05 жовтня 2018 року виключено зі списків особового складу академії та всіх видів забезпечення (а.с. 7).

У зв`язку з невиплатою індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 18.01.2018 рр. та з 01.03.2018 по 05.10.2018 рр. ОСОБА_1 звернулась до суду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року по справі №420/11705/21 визнано протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса), яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно, та за період з 01.03.2018 по 05.10.2018 включно. Зобов`язано Військову академію (м. Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно, та за період з 01.03.2018 по 05.10.2018 включно.

02 листопада 2021 року рішення суду від 21 вересня 2021 року по справі №420/11705/21 набрало законної сили.

Разом із від відзивом на позовну заяву відповідачем надано до суду Довідку-розрахунок індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 рр. ОСОБА_1 від 11.10.2021 року №6/66/227 на суму 4503, 21 грн. (а.с. 34), а також платіжне доручення №4124 від 24 грудня 2021 року про виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 рр. на виконання рішення суду від 21 вересня 2021 року по справі №420/11705/21 у сумі 4435, 66 грн. (а.с. 33).

Вказані обставини справи не заперечуються сторонами.

Позивач у позові підтверджує, що їй виплачено частину недоплаченого грошового забезпечення 28.12.2021 року.

Спірним між сторонами стало питання щодо наявності підстав для відшкодування позивачці середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з виплати індексації грошового забезпечення.

Позивач вважає, що відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України наявні правові підстави для виплати їй середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 05.10.2018 року по 28.12.2021 року.

Вирішуючи спірні правовідносини, надаючи юридичну кваліфікацію встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Вказана правова позиція щодо застосування норм ст.ст. 116-117 КЗпП України неодноразово висловлювалась Верховним Судом.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Що стосується застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, суд зазначає наступне.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні з військової служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 08 листопада 2019 року - справа №580/825/19, від 10 жовтня 2019 року - справа №826/4108/15, від 28 листопада 2019 року - справа №580/825/19, від 04 квітня 2018 року - справа №805/5111/15-а.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що в силу вищенаведених законодавчих норм, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Судом встановлено, що сума індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 рр. позивачці не виплачена на час звільнення з військової служби, що було предметом судового розгляду в адміністративній справі №420/11705/21.

Отже, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Як встановлено судом та підтверджується сторонами, 28 грудня 2021 року згідно платіжного доручення №4124 від 24 грудня 2021 року відповідачем виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 рр. у сумі 4435, 66 грн. (а.с. 33).

Отже, остаточний розрахунок з позивачем було проведено 28 грудня 2021 року.

Відтак, період затримки становить проміжок часу з 05 жовтня 2018 року по 27 грудня 2021 року.

Водночас, суд вважає необхідним зазначити, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначає, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (постанова від 20.05.2020 року, справа №816/1640/17).

Щодо визначення суми компенсації за затримку розрахунку при звільненні

Статтею 27 Закону України Про оплату праці передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок №100), який застосовується у випадку виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, а також в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Пунктом 2 Порядку №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з пунктом 8 вищеназваного Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період .

В свою чергу, відповідно до пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197) за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Вирішуючи цей спір, судом встановлено, що позивачка має право на відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.10.2018 року по 27.12.2021 року, у зв`язку з невиплатою їй при звільненні індексації грошового забезпечення.

Сума виплаченої індексації становить 4435, 66 грн.

Період затримки становить проміжок часу з 05 жовтня 2018 року по 27 грудня 2021 року (1179 днів).

При вирішенні питання щодо розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні, суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у справі №806/2473/18 (постанова від 30.10.2019).

Згідно наданої відповідачем виписки з Картки особового рахунку військовослужбовця - ОСОБА_1 (а.с. 35), грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням становить:

Серпень 2018 року 9582,00 грн.;

Вересень 2018 року - 9582,00 грн.

Кількість робочих днів за останні два місяці перед звільненням: серпень 2018 22, вересень 2018 20. Усього 42.

Отже, середньоденний заробіток позивача складає 456,28 грн. (9582х2/42).

У свою чергу, середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 537 954,12 грн. (456,28 грн. х 1179 днів).

Разом з цим, Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 року по справі №806/2473/18 висловив правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Розрахунок істотності частки: 4435,66 грн. (сума індексації грошового забезпечення, яка виплачена позивачу з порушенням термінів) / 537 954,12 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 = 0,82.

Отже, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,82 %.

Відтак, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,82 %, становить: 456,28 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 0,82% (істотна частка) х 1179 (дні затримки) = 4411,22 грн.

На підставі викладеного, суд вважає, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу з урахуванням принципів справедливості та співмірності становить 4411,22 грн.

Вказана правова позиція узгоджується також з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі №260/348/19.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, оцінивши докази, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню таким чином:

визнати протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 05.10.2018 року по 27.12.2021 року;

стягнути з Військової академії (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.10.2018 року по 27.12.2021 року у сумі 4411,22 грн.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню з урахуванням ч. 2 ст. 9 КАС України.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позивач був звільнений від оплати судового збору, розподіл судових витрат на його користь не здійснюється. Доказів понесення інших судових витрат на дату ухвалення рішення позивачем не надано.

Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 139, 243-246, 250, 255-258, 262, 295, 297 КАС України,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 05.10.2018 року по 27.12.2021 року;

Стягнути з Військової академії (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.10.2018 року по 27.12.2021 року у сумі 4411,22 грн. (чотири тисячі чотириста одинадцять гривень 22 коп.).

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ).

Відповідач Військова академія (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 24983020; 65009, м. Одеса, Фонтанська дорога, 10).

Суддя О.В. Глуханчук