Рішення № 105968479, 30.08.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8778/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, буд. 5, м. Одеса, 65044) про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання здійснити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні суду знаходиться справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області (далі ГУ ДПС), в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС від 11.02.2021 року №Ф-7785-54 про заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі недоїмки 37 408,74 грн та зобов`язати відповідача зняти з інтегрованої картки платника податків нарахування зі сплати єдиного внеску.

Позивач зазначила, що її прізвище до укладенню шлюбу ОСОБА_2 , з 17.04.2021 року ОСОБА_3 (свідоцтво про шлюб від 17.04.2021 року).

У січні 2022 року вона дізналась про відкриття виконавчого провадження Роздільнянським відділом ДВС Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, щодо арешту коштів, у зв`язку з заборгованістю. Після чого нею було з`ясовано про наявність оскаржуваної вимоги, яку вона не отримувала.

Позивач вважає вказану вимогу протиправною та такою що підлягає скасуванню.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що вона 04.06.2007 року зареєструвалась як фізична особа-підприємець для здійснення підприємницької діяльності. Підприємницькою діяльністю займалась з червня 2007 по лютий 2008 роки. З березня 2008 року підприємницькою діяльністю не займалась.

Після отримання оскаржуваної вимоги вона у квітні 2021 року зареєструвала припинення підприємницької діяльності.

З вересня 2010 року по теперішній час вона працює в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Альянс Холдинг». Відомості з форми ОК-5 свідчать про те, що роботодавець здійсню відрахування єдиного соціального внеску за неї.

Позивач вказує, що 21.01.2022 року вона направила до ГУ ДПС заяву за №6517/6 від 21.01.2022 року, в якій просила повідомити про суму заборгованості з урахуванням суми штрафів та пені, надати вимогу про сплату боргу та документи пов`язані зі сплати податку, внеску, в разі існування. На подану заяву отримано відповідь від ГУ ДПС в Одеській області за вих. №6981/6/15-32-13-08-06 від 08.04.2022 року, що станом на 06.04.2022 заборгованість по єдиному внеску, яка підлягає до сплати складає 37 408,74 грн, а також надіслали копію корінця вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2022 №Ф7785-54 з доказами про вручення. Позивачка стверджує, що не отримувала на свою адресу вимоги про сплату боргу (недоїмки), в графі «розписка в одержанні» зазначена не її підпис.

Позивачка вважає, що оскаржувана вимога не відповідає положенням ПКУ та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон України №2464-VІ).

Оскільки відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом України №2464-VІ не врегульовано, позивач просила врахувати при вирішенні спірних правовідносин правову позицію Верховного Суду з цього питання, викладену у постановах постанові від 04.12.2019 року (справа №440/2149/19) та від 23.01.2020 року (справа №480/4656/18) відповідно до якої особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону України №2464-VІ, якого притримуються органи ДПС щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Позивачка посилається на те, що вона згідно з відомостями, що міститься у її трудовій книжці та відомостей зазначених у Формі ОК-5 сформованої на її ім`я, вона була працевлаштована та єдиний внесок сплачувався за неї роботодавцем, що виключає її обов`язок позивачки сплачувати у цей період єдиний внесок додатково як фізичною особою-підприємцем, та просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 01.07.2022 року позовна заява прийнята до розгляду, провадження по справі відкрите, вирішено справу розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Витребувані докази у відповідача.

Ухвалою від 30.08.2022 року відмовлено представнику відповідача у задоволенні клопотання про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 , клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду задоволено. Поновлений ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до ГУ ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання здійснити певні дії. Відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи з викликом сторін.

У відзиві на позов представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову. Представник навів правові норми ПКУ, Закону України №2464-VІ та зазначив, що з 01.01.2017 до ст.7 Закону №2464 було внесено зміни, одна із яких стосується порядку нарахування єдиного соціального внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність, у разі відсутності у них доходу у звітному році або окремому місяці звітного року.

Так, якщо раніше такі платники ЄСВ мали право самостійно визначати базу нарахування ЄСВ у разі відсутності доходу і сплатити суму єдиного соціального внеску з урахуванням встановленої максимальної величини бази нарахування ЄСВ та розміру мінімального страхового внеску, то з 01.01.2017 року самостійне визначення бази для нарахування ЄСВ стає їх обов`язком.

Згідно до вимог п.2 ч.1 ст.7 та абз.3 ч.8 статті за позивачем рахується заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску станом на 31.01.2021 року у сумі 37408,74 грн за період 2017-2021 рік. На підставі цих даних ГУ ДПС сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2021 року №Ф-7785-54 зі сплати єдиного соціального внеску, яка направлена позивачу, однак повернута до контролюючого органу у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом України №2464-VІ є недоїмкою.

На думку представника відповідача особи, які є фізичними особами - підприємцями та одночасно є найманими працівниками, не звільняються від сплати ЄСВ за себе, якщо вони зареєстровані як фізичні особи-підприємці, оскільки є різними бази нарахування ЄСВ. Отже вимога є правомірною та законною.

Позивач подала до суду відповідь на відзив, в якій зазначила, що відповідач не спростував її доводів, а також не висловив думку щодо правових висновків Верховного Суду за подібними правовідносинами. Позивач також просила звернути увагу на те, що контролюючий орган не направляв вимоги на її адресу тривали час, а саме з 2018 року, нарахувавши ЄСВ за 2017 рік. Заборгованість до 2021 року значно зросла. Позивач просить задовольнити позовні вимоги.

Дослідивши заяви по суті учасників справи та надані ними докази суд дійшов висновку про задоволення позову.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закону України №2464-VІ згідно з преамбулою до вказаного Закону.

Статтею 14 Закону встановлені обов`язки органів доходів і зборів, які зобов`язані, зокрема, здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Відповідно до ст.4 Закону платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

База нарахування єдиного внеску визначається у відповідності до ст.7 Закону України № 2464-VІ.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону (із змінами, внесеними згідно із Законами №1774- VІІІ від 06.12.2016 року, №2148-VІІІ від 03.10.2017 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п.4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), п.5 та 5-1, ч.1 ст4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно ч.4 ст.25 Закону України №2464-VІ, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена за результатами документальної перевірки, надсилається (вручається) платнику в порядку, визначеному ст.42 ПКУ.

Відповідачем сформована податкова вимога №Ф-7785-54 від 11.02.2021 року зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 37 408,74 гривень, оскільки згідно даних інтегрованої картки платника позивачці відповідачем нараховувалась щоквартально сума ЄСВ за період з 2017 по 2021 рік.

Таким чином, вказана заборгованість виникла в результаті нарахування відповідачем - ГУ ДПС позивачці по картки платника податків ОСОБА_1 (до шлюбу ОСОБА_2 ) - ЄСВ як фізичній особі підприємцю.

Між тим, з 2008 року позивачка не займалась підприємницькою діяльністю, а з 2010 року працює в ТОВ «Альянс Холдинг».

17.04.2021 року ОСОБА_4 зареєстровала шлюб зі ОСОБА_5 та її прізвище після реєстрації шлюбу ОСОБА_3 . Оскаржувана вимога сформована на ОСОБА_4 .

Проте відповідачем ГУ ДПС не надано до суду жодного належного та допустимого доказу, що позивачка у вказаний період займалась підприємницькою діяльністю. Відповідачем не спростовано твердження позивачці, що вона з 2008 року не здійснює підприємницьку діяльність та з 2010 року є найманим працівником та за неї сплачений внесок роботодавцем ТОВ «Альянс Холдинг».

Представник відповідача у відзиві не спростував вказаних обставин, а лише вказав, що позивачка як ФОП повинна була сплачувати єдиний внесок та у зв`язку з його несплатою їй недоїмка нараховувалась по ІКП та заборгованість по сплаті єдиного внеску рахується з 2017 року по 2021 рік включно та складає 37 408,74 гривень.

Представником відповідача не спростовані доводи позивачки з посиланням на правові висновки Верховного Суду, що за період її роботи найманим працівником у будь-якому разі відсутні підстави для нарахування ЄСВ.

Між тим, відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд за приписами ч.2 ст.242 КАС України, згідно з якою при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд вважає необхідним врахувати правові висновки Верховного Суду з цього питання, викладені у постановах від 27.11.2019 року (справа №160/3114/19), від 04.12.2019 року (справа №440/2149/19), від 23.01.2020 року (справа №480/4656/18), від 18.03. 2020 року (справа№ 140/1777/19).

Зокрема, в постанові від 04.12.2019 року по справі №440/2149/19 Верховний Суд зазначив, що відповідно до абзацу 1 п.1 та п.3 ч.1 ст.7 Закону №2464-VІ (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), ч.1 ст.4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VІ не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VІ щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Суд вважає також необхідним врахувати правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 01.07.2020 року по справі № 260/81/19, в якій спірним було питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VІ, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 01 січня 2017 року по 31 жовтня 2018 року відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності. При цьому ОСОБА_1 набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 01 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом №755-ІV, але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону. Отже, до предмета доказування в цій справі входить наявність можливості в осіб, які набули статусу суб`єктів підприємницької діяльності до набрання чинності Законом №755-ІV, здійснювати конституційне право на підприємницьку діяльність та отримувати дохід від такої діяльності на законних підставах у разі неподання ними реєстраційної картки відповідно до вимог цього Закону.

У постанові вказано, що Велика Палата Верховного Суду вважає, що суб`єктна ознака статусу ФОП є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску, а тому дослідження питання про наявність у позивача статусу ФОП має значення як для правильного вирішення цієї справи та прийняття обґрунтованого рішення, так і для формування єдиної правозастосовної практики.

При цьому ВПВС вважала за необхідне відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 27.06.2019 року у справі №405/7/17, що з набранням чинності Законом №755 -ІV пов`язана лише державна реєстрація включення відомостей про ФОП, зареєстровану до 01 липня 2004 року, до ЄДР (ч.2 ст.18 цього Закону), у такому разі набуття фізичною особою статусу підприємця заново не реєструється.

Навивши аналіз правових норм Законів, що стосуються спірного питання, та внесених до них змін, ВПВС зазначила, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами №2390-VІ та №1155-VІІ, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

При цьому застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі "Серков проти України", оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов`язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що 03.06.2020 року набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13.05.2020 року №592-IX, відповідно до положень якого розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VI доповнено пунктом 9-15.

Так, згідно з абзацами 1 та 2 п.9-15 Закону №2464-VI (у редакції Закону №592-IX) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом №592-IX з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом №592-IX, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-IX, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом №592-IX. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в ОСОБА_1 статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755 -ІV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

З урахуванням викладеного та не надання відповідачем ГУ ДПС, якій є суб`єктом владних повноважень, належних та допустимих доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів суд дійшов висновку, що Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2021р №Ф-7785-54 в протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З урахуванням встановлених фактів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню. Не підлягають задоволенню вимоги позивача про зобов`язання відповідача зняти з інтегрованої картки платника податків нарахування зі сплати єдиного внеску, оскільки вказані дії відповідач повинен здійснити при набранні законної сили рішення суду, тобто вказані дії стосуються фактично належного виконання рішення суду.

Частиною 1 ст.132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Суд вважає, що з ГУ ДПС за рахунок бюджетних асигнувань підлягають стягненню на користь позивача судові витрати на сплату судового збору у сумі 900,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2,3,6,7,9,12,13, 241-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, буд. 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ ВП44069166) про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання здійснити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 11.02.2021р. №Ф-7785-54 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного податку у розмірі 37 408,74 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору у сумі 900,00 гривень

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва