Ухвала суду № 105967974, 29.08.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/7550/22

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без розгляду

29 серпня 2022 року

м. Львів

Суддя Львівського окружного адміністративного суду О.Желік, розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом Керівника Галицької окружної прокуратури м.Львова в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України до Виконавчого комітету Львівської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ТзОВ «Замарстинів 40», про визнання протиправним та скасування рішення,-

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Керівника Галицької окружної прокуратури м.Львова в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України до Виконавчого комітету Львівської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ТзОВ «Замарстинів 40», з вимогою:

- визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 11.10.2019 № 965 Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на будівництво ТзОВ Замарстинів 40 багатофункціонального комплексу громадського, житлового та комерційного призначення на вул. Замарстинівській, 40;

- судові витрати стягнути з відповідача на користь Львівської обласної прокуратури (ідентифікаційний код юридичної особи - 02910031).

Ухвалою від 19.05.2022 року призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження та залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТзОВ «Замарстинів 40».

13.06.2022 відповідач звернувся до суду з заявою (вх.№40385) про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропущення позивачем встановленого законом строку на звернення до суду з даними позовними вимогами.

В підготовчому засіданні суд, проаналізувавши заяву Керівника Галицької окружної прокуратури м.Львова про поновлення строку на звернення до суду з адміністративним позовом та заслухавши думку представників сторін, дійшов висновку про те, що наведені підстави пропуску такого строку не є поважними з огляду на правові висновки Верховного суду (Постанова Великої Палати Верховного суду від 13.02.2019 у справі 826/13768/16).

Ухвалою суду від 04.07.2022 року суд залишив без руху позовну заяву та встановив позивачу строк на усунення недоліків.

21.07.2022 року від представника позивача надійшло клопотання про поновлення строку на звернення до суду з адміністративним позовом.

Суд приходить до висновку, що наведені Керівником Галицької окружної прокуратури м.Львова причини пропуску ним строку звернення до суду не є поважними, виходячи з наступного.

Права та обов`язки учасників справи визначені у ст.44 КАС України. Відповідно до п.3 ч.3 ст.44 КАС України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Кодекс адміністративного судочинства України (далі КАС України) визначає, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними.

У випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Згідно з вимогами частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до вимог частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Порівняльний аналіз термінів дізнався та повинен був дізнатись, що містяться у частині 2 статті 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав, а тому сама по собі необізнаність позивача з фактом порушення його прав не є підставою для автоматичного і безумовного поновлення строку звернення до суду.

Відповідно до вимог частини 1 статті 120 КАС України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Цією ж статтею встановлено, що останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день.

Останній день строку триває до двадцять четвертої години, але якщо в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку (частина 8, 9 статті 120 КАСУкраїни).

Слід зазначити, що поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.

Суд надав можливість прокурору надати свою правову позицію, щодо строків зверенення до суду із вищевказаним позовом. Прокурором до суду не надано належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду.

У Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 травня 2003 року № 1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені й ефективні органи.

Консультативна рада європейських прокурорів (далі - КРЄП), створена Комітетом міністрів Ради Європи 13 липня 2005 року, у Висновку № 3 (2008) Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права наголосила, що держави, у яких прокурорські служби виконують функції за межами сфери кримінального права, мають забезпечувати реалізацію цих функцій згідно з такими, зокрема, принципами: діючи за межами сфери кримінального права, прокурори мають користуватися тими ж правами й обов`язками, що й будь-яка інша сторона, і не повинні мати привілейоване становище у ході судових проваджень (рівність сторін); обов`язок прокурорів обґрунтовувати свої дії та розкривати ці причини особам або інститутам, задіяним або зацікавленим у справі, має бути встановлений законом.

Згідно з пунктом 2 Рекомендації CM/Rec (2012)11 щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятої Комітетом міністрів Ради Європи 19 вересня 2012 року, обов`язками та повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права. При цьому обов`язки та повноваження прокурорів за межами кримінального судочинства мають завжди встановлюватися та чітко визначатися у законодавстві (пункт 3 цієї Рекомендації).

З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та відмінно від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень.

Початок перебігу строку, встановленого для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень, не пов`язується з моментом створення такого суб`єкта чи наділення його відповідними функціями та компетенцією, адже інше призводить до можливості держави через такі дії практично необмежено у часі реалізувати право на звернення з позовом за власним волевиявленням.

Таким чином, за своєю правовою природою повідомлення прокурором відповідного суб`єкта владних повноважень про майбутнє звернення прокурора до суду, витребування ним документів для підтвердження підстав представництва в суді не може слугувати механізмом продовження встановлених законом строків звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки це призведе до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах, порушення стабільності у діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання ними своїх функцій.

Підставою звернення прокурора з вимогами до адміністративного суду є порушення або загроза порушення інтересів держави у випадках, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

При цьому відлік строку для звернення до суду Кодекс адміністративного судочинства України пов`язує з виникненням підстав, що надають йому право на таке звернення.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу (див. mutatis mutandis рішення у справах ВАТ Нафтова компанія Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року (ОАО Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, пункт 570), Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року (Stabbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51).

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі №826/13768/16.

Також, слід звернути увагу, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" від 28.10.1998 року та "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 року. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

У зв`язку з наведеним, залишення позовної заяви без розгляду не є порушенням права позивача на справедливий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до частини 3 статті 240 КАС України про залишення позову без розгляду суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про залишення позову без розгляду може бути оскаржена.

Згідно зі статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В процесі розгляду справи судом встановлено, що позивачем пропущено встановлений законом строк звернення до суду з даним позовом, причини пропуску ним строку звернення до суду не є поважними. Враховуючи зазначене, суд дійшов до висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду на підставі п.8 ч.1 ст.240 та чч.3,4 ст.123 КАС України.

Керуючись ст. ст. 123, 240, 248, 256, 292, 295 КАС України, суд,-

у х в а л и в:

Позовну заяву Керівника Галицької окружної прокуратури м.Львова в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України до Виконавчого комітету Львівської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ТзОВ «Замарстинів 40», про визнання протиправним та скасування рішення - повернути позивачу без розгляду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту ухвали.

СуддяЖелік О.М