Рішення № 105967925, 26.08.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2022 року

справа №380/25067/21

провадження № П/380/25319/21

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кузана Р.І. розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якому просить стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 16.09.2021 по день фактичної виплати 22.11.2021 терміном 66 днів, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення) нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02,1995 № 100.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що наказом командира Сухопутних військ Збройних Сил України від 27.08.2021 №265 його звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.09.2021 №196 виключений із списків особового складу з 16.09.2021. Зазначає, що станом на день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідач не провів з ним розрахунку у повному обсязі. Позивачу 22.11.2021 виплачена компенсація вартості речового майна у розмірі 50167,11 грн. Таким чином, за твердженням позивача, після того, як відповідач у повному розмірі розрахувався із позивачем за речове майно, в нього виникло право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Просив позов задовольнити.

Ухвалою судді від 01.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовців. Крім того вказує, що в даних правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до військової частини НОМЕР_1 відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, оскільки ця норма не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 по 16.09.2021.

Наказом командира Сухопутних військ Збройних Сил України від 27.08.2021 №265 його звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Позивач 15.09.2021 подав рапорт в якому просив виключити його із списків особового складу частини з наявною заборгованістю по грошовому та речовому забезпеченню.

Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 16.09.2021 №196 підполковника ОСОБА_1 , старшого льотчика-інструктора служби безпеки польотів з 16.09.2021 виключено із списків особового складу частини та усіх видів грошового забезпечення.

Станом на виключення із списків особового складу частини з позивачем не була проведена виплата компенсації за неотримане речове майно.

Відповідач 22.11.2021 виплатив позивачу компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 50177,11 грн, що підтверджується копією виписки з коментарем "Зарплата, Військова частина НОМЕР_1 , заробітна плата".

Стверджуючи про наявність права на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, позивач звернулася з цим позовом до суду.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Відповідно до приписів ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Схожі за змістом норми викладені в п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Положення).

Так, відповідно до вказаного пункту Положення, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Водночас, відповідно до абз. 3 п.242 Положення особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Отже, вказаною нормою передбачено можливість виключення військовослужбовця зі списків особового складу частини без проведення повного розрахунку, однак лише за його згодою.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.117 КЗпП України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення військовослужбовців з військової служби.

Така позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 і постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, та в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Водночас, вказана норма ст.117 КЗпП України, на переконання суду, повинна застосовуватись до військовослужбовців з урахуванням особливостей порядку розрахунку при звільненні (виключенні зі списків особового складу), передбаченого спеціальними нормами законодавства. Такою нормою є п.242 Положення.

Підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом була бездіяльність відповідача щодо не проведення своєчасної виплати грошової компенсації вартості за не отримане речове майно. З цих підстав позивач стверджує про наявність у нього права на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно з ст.117 КЗпП України.

При вирішенні спору суд враховує, що питання наявності чи відсутності підстав для застосування статей 116, 117 КЗпП України у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за не отримане речове майно було предметом дослідження Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

В постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 Верховний Суд визначив правову природу такої компенсації та строки її виплати.

У цій справі Судова палата дійшла до такого висновку:

«Зі змісту положень Інструкції №232 випливає, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.

Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов`язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.

Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.

Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця».

«Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата вважає, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.

Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.

Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.

Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.

Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення №1153/2008».

Як слідує із матеріалів справи, позивач погодився із виключенням його із списків особового складу із наявною заборгованістю по грошовому та речовому забезпеченню.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналізуючи вказані правові висновки Верховного Суду, в контексті спірних правовідносин у цій справі, суд враховує долучену відповідачем копію рапорта ОСОБА_1 від 15.09.2021, згідно з яким позивач надав згоду на виключення його сі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 до проведення з ним всіх необхідних розрахунків та наявною заборгованістю.

Таким чином, в даному випадку має місце виключення з загального правила застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності у разі невиплати компенсації вартості за неотримане речове майно на день виключення позивача зі списків особового складу військової частини.

Тому, підстави для стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні - відсутні.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову повністю.

Відповідно до ст.139 КАС України підстави для розподілу судових витрат у цій справі відсутні.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Р.І. Кузан