Рішення № 105942028, 18.08.2022, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2022 року справа № 320/8674/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Дорощенко К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Києві, про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення шкоди,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Васківнюка С.М., який діє в порядку самопредставництва

Суть спору: 21.07.2021 через підсистему "Електронний суд" до Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, в якому позивач просить суд:

- визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень - Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ЄДРПОУ 00034051), яка полягає у відмові здійснити виплату недоотриманої частини заробітної плати за період з 01.07.2015 по 18.11.2019 включно - протиправною;

- зобов`язати суб`єкта владних повноважень - Офіс Генерального прокурора (01011, м.Київ, вул. Різницька, 13/15, ЄДРПОУ 00034051) здійснити виплату недоотриманої частини заробітної плати за період з 01.07.2015 по 18.11.2019 включно в сумі 4238260,01 грн., недоотриману компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 242913,09 грн., а також недоотриману вихідну допомогу в сумі 80526,47 грн., а загалом 4561699,57 грн. на користь позивача - ОСОБА_1 ;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 100000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди;

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора надати до Фонду соціального страхування України відкориговані розрахункові листи по заробітній платі позивача із зазначенням сум грошових коштів для нарахування та здійснення виплат на період тимчасової втрати працездатності за період з березня по червень 2019 року.

У позовній заяві як третю особу без самостійних вимог на стороні відповідача зазначено Фонд соціального страхування України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.07.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.

02.08.2021 на адресу суду від позивача надійшли докази усунення недоліків позовної заяви, зокрема уточнена позовна заява від 02.08.2021 (т.1, а.с.100-139) разом із додатками для направлення відповідачу та третій особі.

В уточненій позовній заяві від 02.08.2021 позивач просить суд:

- визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень - Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ЄДРПОУ 00034051), яка полягає у відмові здійснити виплату недоотриманої частини заробітної плати за період з 01.07.2015 по 18.11.2019 включно - протиправною;

- зобов`язати суб`єкта владних повноважень - Офіс Генерального прокурора (01011, м.Київ, вул. Різницька, 13/15, ЄДРПОУ 00034051) здійснити виплату недоотриманої частини заробітної плати за період з 01.07.2015 по 18.11.2019 включно в сумі 4238260,01 грн., недоотриману компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 242913,09 грн., а також недоотриману вихідну допомогу в сумі 80526,47 грн., а загалом 4561699,57 грн. на користь позивача - ОСОБА_1 ;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 100000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди;

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора надати до Фонду соціального страхування України відкориговані розрахункові листи по заробітній платі позивача із зазначенням сум грошових коштів для нарахування та здійснення виплат на період тимчасової втрати працездатності за період з березня по червень 2019 року.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 відкрито провадження в адміністративній справі №320/8674/21, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду, витребувано докази від сторін та призначено підготовче засідання на 12.10.2021.

Також ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фонд соціального страхування України (ідентифікаційний код 40210180; адреса місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Боричів Тік, буд. 28).

07.09.2021 позивачем подана до суду заява від 07.09.2021 про зміну позовних вимог (т.2, а.с.62-64), в якій позивач просить:

- визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень - Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ЄДРПОУ 00034051), яка полягає у відмові здійснити виплату недоотриманої частини заробітної плати за період з 01.07.2015 по 18.11.2019 включно - протиправною;

- зобов`язати суб`єкта владних повноважень - Офіс Генерального прокурора (01011, м.Київ, вул. Різницька, 13/15, ЄДРПОУ 00034051) здійснити виплату недоотриманої частини заробітної плати за період з 01.07.2015 по 18.11.2019 включно в сумі 4238260,01 грн., а також недоотриману компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 242913,09 грн., а загалом 4481173,10 грн. на користь позивача - ОСОБА_1 ;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 100000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди;

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора надати до Фонду соціального страхування України відкориговані розрахункові листи по заробітній платі позивача із зазначенням сум грошових коштів для нарахування та здійснення йому виплат на період тимчасової втрати працездатності за період з березня по червень 2019 року.

Подача даної заяви від 07.09.2021 про зміну позовних вимог зумовлена тим, що питання щодо виплати позивачу вихідної допомоги вже вирішувалося Київським окружним адміністративним судом, який рішенням від 09.07.2020 у справі №320/2449/20 частково задовольнив позовні вимоги з цих питань.

Протокольною ухвалою суду від 12.10.2021 вказану заяву від 07.09.2021 про зміну позовних вимог прийнято до розгляду судом.

12.10.2021 через канцелярію суду представником третьої особи - Фонду соціального страхування України подано клопотання про залучення до участі у справі №320/8674/21 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Києві (код 41312290, місцезнаходження: 03062, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 92/2).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.10.2021 заяву третьої особи Фонду соціального страхування України від 12.10.2021 про залучення третьої особи, - задоволено. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Києві (код 41312290, місцезнаходження: 03062, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 92/2). Відкладено підготовче засідання у справі на 11.11.2021.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.11.2021 виключено з числа третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - третю особу Фонд соціального страхування України. Продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі на 30 календарних днів. Відкладено підготовче засідання у справі на 30.11.2021.

У підготовчому судовому засіданні 30.11.2021 позивач просив прийняти до розгляду раніше подану заяву про зміну предмету позову від 03.11.2021 (т.3, а.с.5-8), в якій позивач просить:

- визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень - Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ЄДРПОУ 00034051), яка полягає у відмові здійснити виплату недоотриманої частини заробітної плати за період з 01.07.2015 по 18.11.2019 включно - протиправною;

- стягнути із суб`єкта владних повноважень - Офісу Генерального прокурора (01011, м.Київ, вул. Різницька, 13/15, ЄДРПОУ 00034051) на користь Позивача - ОСОБА_1 шкоду у вигляді недоотриманої частини заробітної плати за період з 01.07.2015 по 18.11.2019 включно в сумі 4238260,01 грн., недоотриману компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 242913,09 грн., а загалом 4481173,10 грн.;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 100000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди;

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора надати до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м.Києві відкориговані розрахункові листи по заробітній платі Позивача із зазначенням сум грошових коштів для нарахування та здійснення йому виплат на період тимчасової втрати працездатності за період з березня по червень 2019 року.

Подану 11.11.2021 заяву про зміну предмета позову від 11.11.2021 (т.3, а.с.22-24) позивач просив не розглядати, про що подав суду заяву від 22.11.2021 (т.3, а.с.32-33).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.11.2021 прийнято до розгляду заяву позивача про зміну позовних вимог від 03.11.2021. Визначено, що подальший розгляд справи буде здійснюватись з урахуванням уточненої позовної заяви від 02.08.2021, заяви про зміну позовних вимог від 07.09.2021 та заяви про зміну позовних вимог від 03.11.2021. Відкладено підготовче засідання у справі на 13.01.2022.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.01.2022 закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті у судовому засіданні на 25.01.2022.

У судовому засіданні 25.01.2022 судом виявлено факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду після відкриття провадження в адміністративній справі, у зв`язку з чим ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.01.2022 позовну заяву залишено без руху та встановлено п`ятиденний строк з дня отримання (вручення) повного тексту ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позову, протягом якого позивачу слід було надати суду заяву про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин пропуску такого строку.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.02.2022 позовну заяву ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності та стягнення шкоди, - залишено без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.06.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16.02.2022 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

21.07.2022 матеріали адміністративної справи №320/8674/21 повернулись на адресу Київського окружного адміністративного суду та згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 21.07.2022 матеріали справи були передані судді Кушновій А.О. для продовження розгляду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.07.2022 призначено судове засідання у справі на 18.08.2022 о 14:00 год.

Позов мотивовано тим, що в період з 01.07.2015 по 18.11.2019 включно посадовий оклад, розмір якого визначено статтею 81 Закону України Про прокуратуру, відповідно до пункту 26 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу визначався у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При цьому рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р(ІІ)2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У даній справі позивач, зокрема оскаржує бездіяльність відповідача в частині нездійснення виплати недоотриманої частини заробітної плати за період з 01.07.2015 по 18.11.2019 включно та просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої частини заробітної плати за період з 01.07.2015 по 18.11.2019 включно в сумі 4238260,01 грн., недоотриману компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 242913,09 грн., а загалом 4481173,10 грн.

Позивач зазначає, що окрім недоотриманої частини заробітної плати в сумі 4238260,01 грн. має право на виплату компенсації за невикористані 95 дні відпустки, яку розраховує із застосуванням середньоденної заробітної плати у розмірі 3976,66 грн., виходячи із нарахованої заробітної плати за період з 01.11.2018 по 01.11.2019 (без урахування матеріальних допомог на СПП та оздоровлення), відповідно із застосуванням у розрахунках заробітної плати відповідно до 81 Закону України «Про прокуратуру». Сума недоотриманої компенсації за невикористані 95 днів відпустки становить 242913,09 грн., з урахуванням виплачених коштів в сумі 134869,60 грн.

Виходячи з цього, позивач вважає, що відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України має право на відшкодування матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати за вказаний період, розрахованої відповідно до вимог статті 81 Закону України Про прокуратуру.

Позивач стверджує, що протиправною бездіяльністю відповідача йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює у 100000,00 грн. та просить стягнути з відповідача.

Відповідач позов не визнав, надав відзив на позовну заяву (т.2, а.с.101-114), відзив на заяву про зміну предмета позову (т.3, а.с.52-60), в яких просить відмовити у задоволенні позовних вимог. За змістом викладеного у відзивах заробітна плата позивачу нараховувалась на підставі та у розмірах, встановлених як нормативно-правовими актами, що мають силу Закону, так і постановою КМУ від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Офісом Генерального прокурора. Згідно з вимогами статті 48 Бюджетного кодексу України та розміру загальної суми, передбаченої в Законах України про Державний бюджет України на 2015-2020 роки на утримання органів прокуратури, Офісом Генерального прокурора проводились розрахунки сум на оплату праці у розрізі прокуратур усіх рівнів для затвердження їх у відповідних кошторисах видатків на кожен рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», у зв`язку з чим відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Зауважує, що у бюджетних призначеннях органам прокуратури України на заробітну плату у 2015-2020 роках відповідні кошти для реалізації вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру» не були передбачені.

Крім того, відповідачем у відзиві наголошено, що за змістом ст. 152 Конституції України рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, а у разі встановлення порушеного права позивача на отримання заробітної плати у розмірах, встановлених ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завдану матеріальну шкоду повинна відшкодовувати саме держава, а не конкретний державний орган в межах власних бюджетних асигнувань. Наголошує, що відповідач діяв у межах повноважень, визначених чинним законодавством, а тому вимога про стягнення матеріальної шкоди, що виникла внаслідок визнання нормативно-правового акту неконституційним, саме з Офісу Генерального прокурора, не підлягає задоволенню.

Щодо компенсації за невикористані відпустки повідомив, що при звільненні з Офісу Генерального прокурора ОСОБА_1 в повному обсязі нараховано компенсацію за 95 невикористаних днів відпустки у сумі 134869,60 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди відповідач зазначає, що жодними належними та допустимим доказами не вмотивовано співмірність грошового стягнення та заподіяної шкоди. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Третя особа правом подати письмові пояснення у строк, встановлений судом, не скористалась.

Присутній у судовому засіданні по справі 18.08.2022 позивач підтримав позов в повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Представник відповідача, присутній у судовому засіданні 18.08.2022, проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи у судове засіданні по справі 18.08.2022 не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином та своєчасно, про причини неявки суд повідомлено не було.

Заслухавши пояснення представників сторін, які з`явились в судові засідання, розглянувши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, особа позивача встановлена за паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Драбівським РВ УМВС України в Черкаській області 06.10.2004 року (т.1, а.с.87-91).

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК Сер. КИО-1 №0419954 від 14.05.2013 позивачу з 14.05.2013 встановлено другу групу інвалідності за загальним захворюванням (т.1, а.с.161-162).

Згідно з пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності, вид пенсії: по інвалідності, 2 грп. загальне захворювання (т.1, а.с.159).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював в органах прокуратури України з 23.06.1997, зокрема на низці прокурорсько-слідчих посад в прокуратурі Драбівського району Черкаської області з 23.06.1997 по 10.12.2002 та з 04.01.2003 по 01.08.2005, в прокуратурі Черкаської області з 01.08.2005 по 31.10.2005, в прокуратурі Київської області з 30.01.2006 по 24.11.2009, а з 24.11.2009 року - в Генеральній прокуратурі України, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_3 (т.1, а.с. 141-148).

Наказом Генерального прокурора № 1460ц від 13.11.2019 на підставі рішення кадрової комісії №1 позивача звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення управління нагляду за додержанням законів у місцях попереднього ув`язнення, а також при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення та інших заходів примусового характеру Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України Про прокуратуру з 18 листопада 2019 року (т.1, а.с. 140). Аналогічний запис про звільнення зроблено в трудовій книжці.

Судом встановлено, що не погодившись із наказом Генерального прокурора від 13.11.2019 № 1460ц про звільнення позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення першої кадрової комісії Генеральної прокуратури від 29.10.2019 № 84 про неуспішне проходження позивачем атестації;

- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 13.11.2019 № 1460ц про звільнення ОСОБА_1 з 18.11.2019 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення управління нагляду за додержанням законів у місцях попереднього ув`язнення, а також при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення та інших заходів примусового характеру Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації Генеральної прокуратури України;

- поновити ОСОБА_1 з дати незаконного звільнення, а саме з 18.11.2019 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення управління нагляду за додержанням законів у місцях попереднього ув`язнення, а також при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення та інших заходів примусового характеру Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації Офісу Генерального прокурора;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.11.2019 до моменту прийняття судом рішення про поновлення позивача на посаді.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.03.2021 у справі № 640/25397/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2021 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Відповідно до наявного в матеріалах справи листа Офісу Генерального прокурора № 27/3-1768вих.21 від 21.05.2021 заробітна плата позивача за час роботи в Генеральній прокуратурі України в період з 01.07.2015 по 18.11.2019 обчислювалася з посадового окладу:

-за посадою старшого прокурора відділу: з 01.07.2015 по 27.08.2015 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі Постанова №505) - 2250,00 грн.;

-за посадою прокурора відділу: з 28.08.2015 по 12.10.2015 згідно з Постановою №505 2075,00 грн.; з 13.10.2015 по 30.11.2015 згідно з Постановою №505 зі змінами, внесеними Постановою КМУ від 30.09.2015 №763 2250,00 грн., з 01.12.2015 по 05.09.2017 згідно з Постановою №505 зі змінами, внесеними Постановою КМУ від 09.12.2015 №1013 2812,00 грн.; з 06.06.2017 по 15.07.2018 згідно з Постановою №505 зі змінами, внесеними Постановою КМУ від 30.08.2017 №657 7140,00 грн.;

-за посадою старшого слідчого в особливо важливих справах: з 16.07.2018 по 07.08.2019 згідно з Постановою №505 зі змінами, внесеними Постановою КМУ від 30.08.2017 №657 7490,00 грн.;

-за посадою прокурора відділу: з 08.08.2019 по 18.11.2019 згідно з Постановою №505 зі змінами, внесеними Постановою КМУ від 30.08.2017 №657 7140,00 грн. (т.1, а.с.172-176).

Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Положення пункту 26розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Судом встановлено, що в червні 2021 позивач звернувся до Офісу Генерального прокурора зі зверненнями щодо здійснення перерахунку заробітної плати відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

У відповідь на звернення позивача, які надійшли за №134263-21 і №136557-21 Офіс Генерального прокурора листом від 12.07.2021 №21-1866вих-21 повідомив, що у бюджетних призначеннях органам прокуратури України на заробітну плату, встановлених законами України про державний бюджет України на 2015-2020 роки відповідні кошти для реалізації вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру» не були передбачені. З огляду на викладене органи прокуратури України не мали правових підстав для виплати заробітної плати за межами видатків державного бюджету на оплату праці в розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Щодо рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 Офісом Генерального прокурора у листі від 12.07.2021 №21-1866вих-21 зазначено, що оплата праці прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур і окружних прокуратур, регулюється нормами статті 81 Закону України «Про прокуратуру» з дня ухвалення цього Рішення. У зв`язку з чим повідомив, що для здійснення перерахунку заробітної плати відповідно до 81 Закону України «Про прокуратуру» з 2015 року по 2019 рік немає підстав (т.1, а.с.65-66).

На переконання позивача розмір матеріальної шкоди, яку йому спричинено у вигляді неотриманої частини заробітної плати за період з 01 липня 2015 року по 19 листопада 2019 року за час роботи в Генеральній прокуратурі України, а саме посадового окладу, визначеного частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, сукупно складає 4238260,01 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора, як суб`єкта владних повноважень, яка полягає у відмові здійснити виплату заробітної плати відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру» за період роботи в Генеральній прокуратурі України з 01.07.2015 по 18.11.2019, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

14 жовтня 2014 року прийнято Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VII, який набрав чинності 15 липня 2015 року.

Відповідно до частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» (далі - «Закон № 1697-VII») посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Частиною дев`ятою статті 81 Закону № 1697-VII передбачено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Частиною першою статті 90 Закону № 1697-VII визначено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Підпунктом 1 пункту 13 Перехідних положень Закону № 1697-VII доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.

Згідно зі статтями 8 і 13 Закону України «Про оплату праці» умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Частинами першою і другою статті 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Законом України від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» установлено, що положення частини другої статті 33, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналогічні положення закріплені у пункті 11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік».

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів та інші виплати. Видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури (пункти 2 і 6).

Постановами Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року №763 і від 9 грудня 2015 року №1013 внесені відповідні зміни до схем посадових окладів працівників органів прокуратури.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Спірні правовідносини в цій справі склались з приводу стягнення з держави в особі відповідача матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої частини заробітної плати позивачу у період з 01 липня 2015 року по 19 листопада 2019 року в сумі 4238260,01 грн. у порядку та розмірі, передбаченому статтею 81 Закону України «Про прокуратуру».

Суд, надаючи оцінку викладеним у позовній заяві доводам щодо незгоди позивача з виплаченою заробітною платою, виходячи із посадових окладів, визначених згідно з постановою №505, а не відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру», зазначає таке.

14 жовтня 2014 року прийнято Закон України «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. У зв`язку з цим, з липня 2015 року відбулися зміни в оплаті праці працівників прокуратури.

Відповідно до частини третьої статті 81 Закону посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Проте, відповідно до положень статей 8, 13 Закону України «Про оплату праці» умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Частинами першою і другою статті 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Водночас Законом України від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», якого доповнено пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, яким встановлено, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Також, пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» установлено, що положення частини другої статті 33, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Тобто, Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», як спеціальним законом, який регулює бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів прокуратури, які фінансуються з державного бюджету, надано повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір і порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури.

Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року №763 і від 9 грудня 2015 року №1013.

Підпунктом 1 пункту 13 Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.

Однак, Кабінет Міністрів України вказаного не здійснив, тоді як реалізація положень Закону України «Про прокуратуру» є неможливою без унесення відповідних змін як до Постанови КМУ №505, так і до Бюджетного кодексу України й законів про Державний бюджет України на відповідні періоди, щодо заробітної плати працівників органів прокуратури.

Зміни до Постанови КМУ №505, зокрема, щодо розмірів окладів працівників органів прокуратури не вносились, законами про Державний бюджет України на відповідні періоди не було передбачено видатки на реалізацію положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», а отже суд доходить висновку, що відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Суд зазначає, що відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання збільшення видатків Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у розмірі, встановленому Законом України «Про прокуратуру», а тому приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

До того ж, як зазначено у рішенні Конституційного суду України від 3 жовтня 1997 року у справі №18/183-97, конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше та лишається діючою на момент протікання правовідносин.

Наведені висновки узгоджуються із усталеною судовою практикою, висловленою, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року в справі №823/774/16, від 20 лютого 2019 року в справі №808/2718/17, від 18 березня 2020 року в справі №0640/3667/18, від 7 травня 2020 року в справі №802/1179/16-а.

Щодо доводів позивача стосовно прийнятого Конституційним Судом України рішення від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18), суд зауважує наступне.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Водночас, як визначено частиною другою статті 152 Конституції України і частиною першою статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У Рішенні від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року №2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Подібний висновок також висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19, за яким: рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення (за винятком тих випадків, якщо інше встановлено Конституційним Судом України безпосередньо у тексті ухваленого рішення).

Суд наголошує, що дія окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26 березня 2020 року.

Водночас, суд звертає увагу, що спірні правовідносини між сторонами виникли щодо нарахування і виплати заборгованості по заробітній платі та інших похідних платежів за період з 01 липня 2015 року по 19 листопада 2019 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, які були визнані неконституційними, йому було завдано матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати, тому належним способом захисту його прав є застосування норм прямої дії, а саме частини третьої статті 152 Конституції України, якою закріплено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення коштів на відшкодування майнової шкоди у вигляді неотриманої заробітної плати та обґрунтовування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди, не змінює суті спірних правовідносин, які виникли між сторонами в цій справі щодо оплати праці і підстави їх виникнення, а отже не робить цей спір спором про відшкодування шкоди.

Таким чином, Суд констатує, що вказані позивачем суми недоотриманої частини заробітної плати не є матеріальною шкодою.

З огляду на наведене, враховуючи відсутність у відповідача права на здійснення перерахунку та виплату посадового окладу позивача самостійно без правого врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України у розмірі, іншому ніж встановлений постановою КМУ №505 та враховуючи те, що рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 на спірні правовідносини за період з 01.07.2015 по 19.11.2019 не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення матеріальної шкоди за період з 01.07.2015 по 19.11.2019 включно.

Щодо позовних вимог про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача шкоди у вигляді недоотриманої компенсації за невикористані дні відпустки в сумі 242913,09 грн., суд зазначає таке.

Позивач зазначає, що окрім недоотриманої частини заробітної плати в сумі 4238260,01 грн. при звільненні має право на виплату компенсації за невикористані 95 днів відпустки, яку розраховує із застосуванням середньоденної заробітної плати у розмірі 3976,66 грн., виходячи із нарахованої заробітної плати за період з 01.11.2018 по 01.11.2019 (без урахування матеріальних допомог на СПП та оздоровлення), відповідно із застосуванням у розрахунках заробітної плати (посадового окладу) відповідно до 81 Закону України «Про прокуратуру». Суму недоотриманої компенсації за невикористані 95 днів відпустки позивач розрахував у розмірі 242913,09 грн., з урахуванням виплачених при звільненні коштів за невикористану відпустку в сумі 134869,60 грн.

Отже, вказані частина позовних вимог зводиться до вирішення основного питання у цій справі про те, який розмір посадового окладу підлягає застосуванню у спірних правовідносинах при визначенні заробітної плати позивача за період з 01.07.2015 по 18.11.2019.

Таким чином вимоги позивача про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача шкоди у вигляді недоотриманої компенсації за невикористані дні відпустки в сумі 242913,09 грн. є похідними від вимог про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача шкоди у вигляді недоотриманої частини заробітної плати за цей період в сумі 4238260,01 грн.

Приймаючи до уваги висновки суду щодо відсутності підстав для перерахунку та виплати заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці позивачу у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України, суд вважає відсутніми підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача шкоди у вигляді недоотриманої компенсації за невикористані дні відпустки в сумі 242913,09 грн.

При цьому не є спірним у справі питання щодо правомірності виплаченої позивачу при звільненні компенсації за 95 невикористаних днів відпустки у сумі 134869,60 грн., тому суд не надає оцінки питанню правомірності проведеного розрахунку в цій частині.

З цих же підстав не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зобов`язання Офісу Генерального прокурора надати до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м.Києві відкориговані розрахункові листи по заробітній платі позивача із зазначенням сум грошових коштів для нарахування та здійснення йому виплат на період тимчасової втрати працездатності за період з березня по червень 2019 року, оскільки такі є похідними від вимог про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача шкоди у вигляді недоотриманої частини заробітної плати за цей період в сумі 4238260,01 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 100000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до ч.1 та п.9 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом означеного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі ст.237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В пункті 9 цієї постанови Пленуму ВСУ зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Пунктом 13 цієї ж постанови Пленуму ВСУ визначено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивач в обґрунтування позовних вимог в цій частині вказує на те, що він є особою з інвалідністю 2 групи. Стан здоров`я позивач, а також соціально-побутові умови, в яких проживає позивач (гуртожиток), є незадовільними, оскільки пропрацювавши понад 20 років в органах прокуратури України службовим житлом, усупереч вимогам ч.1 ст.83 Закону України «Про прокуратуру» позивача так і не забезпечено.

Розраховуючи на реальне виконання Офісом Генерального прокурора рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020, позивач планував придбати собі благоустроєне житло та пройти санаторне-курортне лікування в санаторії «Квітка Полонини».

Водночас із-за умисної невиплати відповідачем у повному обсязі заробітної плати позивачу заподіяно моральні страждання та спричинено моральну шкоду, оскільки позивач не зміг придбати житло та пройти таке лікування через відсутність коштів.

Невиплата відповідачем заробітної плати у повному обсязі позначила негативні зміни у житті позивача, зокрема зумовила щоденні думки щодо способу отримання цих коштів від відповідача, пошуку виходу із ситуації, а також негативні переживання, постійну тривогу, фіксованість уваги на цій проблемі. Тобто мав місце факт заподіяння позивачу моральної шкоди, яка полягала у душевних стражданнях та негативних емоціях, які переніс позивач у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо виплати у повному обсязі заробітної плати, що вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення порушеного права.

Позивач оцінив моральні страждання у 100000,00 грн., зазначений розмір відшкодування моральної шкоди на думку позивача відповідає характеру, тривалості та тяжкості моральних страждань позивача та повністю їх компенсує, відповідає принципу розумності та справедливості.

Частиною першою статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Таким чином, відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені і доведені.

Враховуючи те, що відшкодування моральної шкоди здійснюється особою, яка її заподіяла, лише за умови, що дії або бездіяльність останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній зв`язок та є вина зазначеної особи, а оскільки в діях відповідача судом протиправності не встановлено, то вимоги позивача про стягнення моральної шкоди є безпідставними.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доказів, які б спростували доводи відповідача, позивач під час розгляду справи не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим і задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні 18.08.2022 судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення, повний текст рішення суду складено 29.08.2022.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.