Рішення № 105940645, 30.06.2022, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/12885/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2022 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді- Якимець О. І.,

за участю секретаря судового засідання Карпишиної К.С.,

учасники справи не з`явились,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за первісним позовом ОСОБА_1 , яка діє за довіреністю в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Головне територіальне управління юстиції у Київській області, садівниче товариство «Труд» про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на спадкове майно за законом, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Броварська міська державна нотаріальна контора Київської області про визнання права власності у порядку спадкування за заповітом,

в с т а н о в и в :

позивач за первісним позовом звернувся до суду із позовом в інтересах ОСОБА_2 , у якому просить: визнати заповіт, складений від імені ОСОБА_4 11 грудня 2015 року та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченком О. в. - недійсним; визнати за ОСОБА_2 право власності за законом на спадкове майно, що відкрилося після смерті її батька ОСОБА_4 , а саме: квартиру АДРЕСА_1 .

В обґрунтування первісного позову покликається на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 передбвали у шлюбних відносинах з 1995 року по 2000 роки. Від шлюбних відносин народилась дочка ОСОБА_2 , яка періодично спілкувалась із батьком. На момент смерті ОСОБА_4 проживав разом із своєю матір`ю ОСОБА_5 , у квартирі по АДРЕСА_2 , яка належала їй на праві приватної власності. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла та відкрилась спадщина на спадкове майно. 03 грудня 2015 року ОСОБА_4 отримав новий паспорт громадянина України, у зв`язку із втратою попереднього. 11 грудня 2015 року звернувся до приватного нотаріуса КМНО Кравченко О. І. із заявою про прийняття спадщини після смерті матері. В цей самий день видав довіреність на ім`я відповідача щодо свого представництва та заповів усе своє майно відповідачу за оспорюваним заповітом. Наводить аргументи про те, що такі посвідчені нотаріальні дії із сторони ОСОБА_4 вчинені ним у стані алкогольного сп`яніння, що можуть підтвердити свідки, внаслідок чого не усвідомлював свої дії. Вчинення відносно нього шахрайських дій із сторони відповідача, а саме: заволодіння останнім паспортом ОСОБА_4 , правовстановлюючими документами на майно, ключами від квартири, про що стверджував сам померлий у заяві від 20 квітня 2016 року до правоохоронних органів та підтверджено смс-повідомлення у телефоні. Цього ж дня, звернувся до приватного нотаріуса Кравченка О. В. про надання інформації про вчинення ОСОБА_4 11 грудня 2015 року нотаріальних дій та надання копії таких документів, а також заявив вимогу про скасування заповіту та довіреності, однак через відсутність у нього паспорта громадянина України не зміг цього зробити у цей день, адже не мав паспорта громадянина України. ОСОБА_4 звернувся до правоохоронних органів із заявою про втрату паспорта, однак не встиг отримати новий, оскільки помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до висновку спеціаліста встановлено, що підпис у заповіті та заяві про прийняття спадщини, довіреності - від 11 грудня 2015 року, ймовірно виконані різними особами. У відповідності до ст. ст. 203, 225 ЦК України просить визнати недійсним заповіт. Згідно з ст. 392 ЦК України просить визнати право власності на спадкове майно.

Відповідачем за первісним позовом подано до суду відзив, який мітить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що ОСОБА_4 в момент вчинення оспорюваного заповіту усвідомлював значення своїх дій та міг ними керувати, нотаріус встановлено особу та її дієздатність, волевиявлення на вчинення нотаріальних дій було вільним, наслідки складання заповіту нотаріусом було роз`яснено ОСОБА_4 та підписано померлим в присутності нотаріуса. В подальшому такі документи були видані приватним нотаріусом Антоненку В. А. на його заяву. Будь-яких дій щодо скасування заповіту із 11 грудня 2015 року померли не вчиняв, а відтак такий є чинним. Просить у первісному позові відмовити.

23 лютого 2022 року на адресу суду подано письмові (додаткові) пояснення щодо первісного позову. Наводить аргументи про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у робочих відносинах, адже були співробітниками однієї установи. Існували тісні приятельські відносини, що ґрунтувалось на повазі та відповідальності. Стверджує, що допомагав фінансова ОСОБА_4 для лікування матері, адже рідні цього не робили. У 2014 році ОСОБА_4 мав намір вступили до лав ЗСУ та був визнаний придатним до військової служби. Висновок спеціаліста від 16 вересня 2016 року вважає недопустимим доказом, адже такий проведено на підставі копії документів, що суперечить цьому інституту та спеціалістом, який не був у реєстрі атестованих судових експертів за напрямом - почеркознавча експертиза. Смс -повідомлення просить не брати до уваги, адже 30 червня 2015 року на ОСОБА_4 напали та викрали телефон марки «Нокіа», а тому такі повідомлення вчинено після нападу та фактичної відсутності мобільного телефону у ОСОБА_4 . Будь-яких заяв із сторони ОСОБА_4 щодо вчинення шахрайський дій із сторони ОСОБА_3 чи нотаріуса до правоохоронних органів не було подано. Жодних належним доказів щодо визнання заповіту недійсним не подано, а тому просить у позові відмовити.

ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , у якому просить визнати за ним право власності за заповітом на спадкове майно, що відкрилась після смерті ОСОБА_7 , а саме квартиру АДРЕСА_1 ; вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування зустрічного позову покликається на те, що після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина, до кола спадщини якого увійшло зазначене майно. Звертався із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 за заповітом до державного нотаріуса та 12 листопада 2016 року отримав відмову у вчиненні нотаріальної дії через відсутність оригіналів правовстановлюючих документів на майно. У відповідності до ст. ст. 1216, 1222, 1276 ЦК України просить зустрічний позов задовольнити.

Відповідачем за зустрічним позовом не подано відзив, який би містив заперечення на нього.

Ухвалою суду від 26 жовтня 2016 року відкрито провадження у справі за первісним позовом. Ї

18 січня 2017 року ухвалою суду зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду із первісним позовом та вимоги об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

23 січня 2018 року у справі призначено судову почеркознавчу експертизу. Провадження у справі зупинено.

02 серпня 2018 року ухвалою суду витребувано докази.

4 лютого 2019 року ухвалою суду поновлено провадження у справі та призначено судове засідання.

15 вересня 2020 року ухвалою суду призначено судову почеркознавчу експертизу. Провадження у справі зупинено.

05 березня 2021 року ухвалою суду поновлено провадження у справі.

06 травня 2021 року у справі проведено повторний автоматизований розподіл справи між суддями. Головуючим суддею визначено Якимець О. І.

14 травня 2021 року позов прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.

17 листопада 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті за правилами загального позовного провадження.

Третьою особою за первісним позовом Головним територіальним управлінням юстиції у Київській області подано заяву про розгляд справи у відсутності представника.

Третьою особою за зустрічним позовом Броварською міською державною нотаріальною конторою Київської області подано заяву про розгляд справи у відсутності представника.

У судове засідання позивач та його представник за первісним позовом не з`явились, хоча представник позивача належним чином повідомлявся про місце, дату та час цього засідання, що підтверджено матеріалами справи. У судовому засіданні 13 грудня 2021 року ОСОБА_1 надано суду пояснення аналогічні змісту обставин, викладених у позовній заяві.

У судове засідання відповідач та його представник за первісним позовом не з`явились, хоча належним чином повідомлявся про місце, дату та час цього засідання. Відповідачем за первісним позовом подано до суду заяву у якій просить відмовити у первісному позові та задовольнити зустрічний.

Таким чином, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у відсутності сторони позивача у відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України та відповідача, яким подано до суду відзив на позов та заяву від 30 червня 2022 року.

Згідно з ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов наступного.

ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , що підтверджено копією свідоцтва про народження /Том 1, арк. спр. 6/.

Суд установив, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер, що підтверджено копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 / Том 1, арк. спр. 7/.

Внаслідок його смерті відкрилась спадщина до складу якої увійшло спадкове майно.

ОСОБА_2 , як дочка померлого, ІНФОРМАЦІЯ_3 звернулась до державного нотаріуса Броварської міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_7 . Спадкова справа № 256/2016. /Том 2, арк. спр. 104, 105/.

02 серпня 2016 року Броварської міська державна нотаріальна контора повідомила ОСОБА_2 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 спадкоємцем ОСОБА_3 , визначений у заповіті, який складений ОСОБА_4 , 11 грудня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального Кравченком О. В. та зареєстрований за номером № 2157 /Том 2, арк. спр. 124/.

ОСОБА_2 вважає такий заповіт вчинений поза волею батька, не відповідало його волевиявленню з обставин, які не залежали від нього та просить такий визнати недійсним.

Суд установив, за життя, 11 грудня 2015 року, ОСОБА_4 , склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального Кравченком О. В. та зареєстрований за номером № 2157, копія якого міститься у матеріалах справи /Том 1, арк. спр. 13/.

Цього ж дня, ОСОБА_4 подано до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравченка О. В. заяву про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 . Спадкова справа № 33/2015 / Том 1, арк. спр. 9, 8, 144-171/.

Також, 11 грудня 2015 року, ОСОБА_4 видав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_3 бути його представником перед третіми особами з питань, пов`язаних з оформленням його спадкових прав після смерті матері. Довіреність зареєстрована у реєстрі за № 2156 /Том 1, арк. спр. 11, 12/.

Відповідно до положень ст. ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з ст. ст. 1218, 1220, 1221 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Відповідно до ст. ст. 1222, 1223 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно з ст. ст. 1258, 1261 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст. ст. 1233, 1234 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування (ст. 1235 ЦК України).

Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини (ст. 1236 ЦК України).

Загальні вимоги до форми заповіту визначені ст. 1247 ЦК України відповідно до якої, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Суд установив, за змістом оспорюваного заповіту, убачається: «Я, ОСОБА_4 , діючи добровільно і перебуваючи у здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлений нотаріусом з приписами цивільного законодавства на випадок смерті роблю таке розпорядження: все моє майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде мені належати на день смерті і на що я за законом матиму право та яке згідно з законодавством України може бути успадкованим, у повному обсязі, без будь-яких винятків заповідаю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ».

Також у заповіті вказано, що: «Цей заповіт на прохання заповідача з його слів записано нотаріусом об 10 год. 15 хв за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, прочитано заповідачем вголос, підписаний власноручно у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких залишається на зберігання у справах нотаріуса, а другий, викладений а спеціальному бланку нотаріальних документів, видається мені, заповідачу».

ОСОБА_2 наводить аргументи про те, що складання заповіту не було вільним та не відповідало волі померлого батька, адже вчинено останнім у стані алкогольного сп`яніння, що вплинуло на усвідомлення ним своїх дій та керування ними.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (ст. 1257 ЦК України).

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ст. 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Отже, підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (стаття 145 ЦПК).

Згідно з п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України суд відповідно до статті 145 ЦПК України за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Суд установив, що оспорюваний заповіт містить власноручний напис заповідача «Заповіт мною прочитано вголос, відповідає моїй волі та підписано власноруч. Підпис вчинено власноручно ОСОБА_4 /Том 1, арк. спр. 13/.

На спростування цієї дії позивачем подано до суду висновок спеціаліста від 16 вересня 2016 року № 113, складений спеціалістом Коструб А. М. (має вищу юридичну освіту, кваліфікацію експерт-криміналіст з правом проведення почеркознавчої експертизи). На дослідження надано копії заповіту від 11 грудня 2015 року ОСОБА_4 , довіреності від 11 грудня 2015 року ОСОБА_4 , заяви про прийняття спадщини ОСОБА_4 від 11 грудня 205 року. Поставлено питання: чи виконано підписи у цих документах однією і тією ж особою. Висновок: підписи у графах «Підпис» в копії довіреності та в копії заяви про прийняття спадщини, ймовірно виконані однією особою. Підпис у графі «Підпис» в копії заповіту, який послужив оригіналом для копіювання в копії вищевказаного документу та підписи у графах «Підпис» в довіреності та заяві про прийняття спадщини ймовірно виконані різними особами.

Суд не приймає до уваги поданий висновок спеціаліста, адже такий проведено відповідно до копій документів на підставі яких спеціаліст дійшов висновку про ймовірність виконання підписів різними особами, що не встановлює фактичних даних, а відтак суд прийшов до переконання про те, що такий висновок спеціаліста не може бути доказом на підтвердження чи спростування обставин, які мають значення для справи.

З цих підстав суд приймає до уваги аргументи відповідача, викладені у заявах по суті.

Щодо доводів відповідача про відсутність інформації про присвоєння кваліфікації судового експерта за напрямом - почеркознавча експертиза спеціалістом Коструб А. М. у відповідності до Закону України «Про судову експертизу», суд відмічає, що ОСОБА_8 є спеціалістом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська експертна компанія».

Відповідного ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.

Згідно з ч. 2 ст. 9 цього Закону (чинна на момент складання висновку) особа або орган, які призначили судову експертизу, можуть доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів, а у випадках, передбачених ч. 4 ст. 4 цього Закону, - іншими фахівцями з відповідних галузей знань.

Відповідного до ч. 4 ст. 7 цього Закону для проведення деяких видів судових експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися крім судових експертів також інші фахівці з відповідних галузей знань.

Отже, на момент складання висновку спеціаліста від 16 вересня 2019 року такий міг бути складений іншим фахівцем з відповідних галузей знань, адже обов`язковості проведення такого дослідження державною спеціалізованою установою суд не встановив, а тому не мав бути обов`язково включений до державного Реєстру атестованих судових експертиз у відповідності до ч. 4 ст. 7 Закону України «Про судову експертизу».

У зв`язку із цим, суд не приймає до уваги доводи сторони відповідача про не включення спеціаліста ОСОБА_8 , що унеможливлювало проведення таким дослідження, до державного Реєстру атестованих судових експертів, що не відповідає вимогам ч. 4 ст. 7, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про судову експертизу».

В подальшому, стороною відповідача заявлялись клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи, однак така не була проведена через неподання додаткових матеріалів та через не оплату вартості проведення судової-почеркознавчої експертизи ОСОБА_3 .

Будь-яких доказів, які б спростовували дані про не підписання заповіту власноручно ОСОБА_4 суду не подано.

Суд установив, що померлий ОСОБА_4 станом на 14 серпня 2014 року був придатний для проходження військової служби, що підтверджено довідкою районного військового комісаріату від 14 серпня 2014 року /Том 2, арк. спр. 55/.

ОСОБА_4 психіатричну чи наркологічну допомогу не отримував у Комунальному закладі Київської обласної ради «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання», що підтверджено листом закладу від 27 червня 2017 року № 1058 / Том 2, арк. спр. 56/.

ОСОБА_4 за медичною допомогою до філії № 2 КНП «КДЦ» Подільського району м. Києва не звертався. На обліку у фахівців поліклініки не знаходився /Том 2, арк. спр. 57/.

Разом із тим, суду не представлено висновку спеціаліста про те, що у зв`язку зі зловживанням ОСОБА_4 алкогольними напоями на момент складання заповіту, останній не міг усвідомлювати значення своїх дій та керуватися ними. Клопотань про призначення відповідної експертизи судом позивачем не заявлено.

Отже, суд прийшов до висновку про те, що жодних доказів щодо неможливості усвідомлення значення своїх дій та керування ними позивачем у відповідності до ст. ст. 76-80 ЦПК України не подано.

Щодо доводів позивача про те, що оспорюваний заповіт був вчинений ОСОБА_4 проти його справжньої волі, що підтверджено заявами ОСОБА_4 про вчинення шахрайських дій, про відновлення втраченого паспорта громадянина України, про видачу копій нотаріальних документів, смс-повідомлення на мобільний телефон, суд виходить з наступних мотивів.

Суд установив, 20 квітня 2016 року ОСОБА_4 власноручно написав заяву до правоохоронного органу щодо виявлення ним відсутності документів, а саме: приватизаційних документів на квартиру АДРЕСА_3 , земельну ділянку в селі пуховка, військовий квиток, свідоцтво про народження, документи на поховання батьків. Підозрює у цьому ОСОБА_3 , який мав ключі від зазначеної квартири. Заява адресована начальнику кримінальної поліції України. Просить внести відомості до Єдиного реєстру досудового розслідування відомості про шахрайські дії особою ОСОБА_9 /Том 1, арк. спр. 15-18/.

Попри те, заява від 20 квітня 2016 року, як стверджує позивач була вилучена при огляді місця події за фактом смерті, ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 .

До правоохоронних органів ОСОБА_4 її так і не подав, адже жодних доказів цього суду не подано.

Разом із тим, будь-яких доказів, які б підтверджували викладені у заяві обставини, позивачем не подано до суду.

Позивачем не подано доказів того, що заява написана 20 квітня 2016 року власноручно саме ОСОБА_4 .

Суд критично оцінює обставини позовної заяви про те, що заява від 20 квітня 2016 року містить відомості про викрадення паспорта громадянина України, адже такий у переліку документів відсутній.

Відтак, суд прийшло до переконання про те, що таку заяву суд не бере до уваги, адже вона жодним чином не підтверджує відсутності волі ОСОБА_4 щодо вчинення оспорюваного правочину.

20 квітня 2016 року ОСОБА_4 звернувся до Шевченківського УП ГУНП у місті Києві з приводу втрати паспорта громадянина України на своє ім`я. Матеріали зареєстровані за № 30390 . Надано висновок цього правоохоронного органу від 26 квітня 2016 року про відсутність підстав для внесення даних до Єдиного реєстру досудового розслідування та роз`яснено право особи звернутися за місцем реєстрації для відновлення паспорта громадянина України. Дані обставини підтверджено довідкою від 20 квітня 2016 року виданою ОСОБА_4 , а також копіями матеріалів ЄО № 30390 від 20 квітня 2016 року /Том 1, арк. спр. 42,173-180/.

20 квітня 2016 року ОСОБА_4 звернувся із заявою до приватного нотаріуса КМНО Кравченка О. В. щодо вчинення ним нотаріальних дій. Цього ж дня, отримав копії: заповіту та витягу про реєстрацію цього, копію довіреності та витяг про реєстрацію цього, заяви про прийняття спадщини після смерті матеріали та витяг про реєстрацію цього / арк. спр. 57/.

Суд критично оцінює доводи позивача про те, що заява про втрату паспорта громадянина України та заява до приватного нотаріуса подані з метою скасування оспорюваного заповіту.

Жодних доказів, які б підтверджували намір ОСОБА_4 скасувати заповіт, у цих документах не міститься.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону України «Про нотаріат» (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) нотаріус, завідуючий державним нотаріальним архівом, посадова особа органу місцевого самоврядування при одержанні заяви про скасування чи зміну заповіту, а також при наявності нового заповіту, який скасовує чи змінює раніше складений заповіт, роблять про це відмітку на примірнику заповіту, що зберігається в державній нотаріальній конторі, у приватного нотаріуса, в державному нотаріальному архіві чи у виконавчому комітеті органу місцевого самоврядування, та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій і забезпечують державну реєстрацію нового заповіту, змін до заповіту, скасування заповіту у Спадковому реєстрі відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 43 цього Закону (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) при вчиненні нотаріальної дії нотаріуси встановлюють особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії. Встановлення особи здійснюється за паспортом громадянина України або за іншими документами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії (паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний чи службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, національний паспорт іноземця або документ, що його замінює, посвідчення особи з інвалідністю чи учасника Другої світової війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи). Посвідчення водія, особи моряка, особи з інвалідністю чи учасника Другої світової війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи, не можуть бути використані громадянином України для встановлення його особи під час укладення правочинів.

Відповідно до ст. 46 цього Закону (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) Нотаріуси або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. Відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій, повинні бути подані в строк, визначений нотаріусом. Цей строк не може перевищувати одного місяця.

Згідно з п. п. 1-3 Глави 7 Порядку вчинення нотаріальних дій відповідно до статті 46 Закону нотаріус має право витребувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій. Такі відомості та (або) документи повинні бути подані в строк, визначений нотаріусом. Цей строк не може перевищувати одного місяця. Неподання відомостей та документів на вимогу нотаріуса є підставою для відкладення, зупинення вчинення нотаріальної дії або відмови у її вчиненні.

Отже, аналізуючи норми Закону України «Про нотаріат» (чинних на момент виникнення спірних правовідносин) суд прийшов до переконання про те, що ОСОБА_4 маючи намір скасувати заповіт, як про це стверджує позивач у позовній заяві, мав право подати заяву про скасування заповіту і без документа, що посвідчує його особу, а нотаріус натомість мав право витребувати такі документи та встановити строк для їх подання, з метою подальшого вчинення нотаріальної дій при поданні таких, або відмови у її вчиненні. Однак, жодних доказів цього суду не подано.

Щодо смс-повідомлень, що надходили на мобільний телефон та які долучені до матеріалів справи суд здійснив їх дослідження та зазначає, що з таких неможливо встановити ким вони написані та кому адресовані. Із їх змісту убачається, що такі стосуються документів та ключів на квартиру. Всі повідомлення написано протягом квітня 2016 року, починаючи з 03 квітня по 19 квітня. Такі частково узгоджуються із заявою, яка була написана 20 квітня 2016 року та знайдена у квартирі, під час огляду місця події за фактом смерті, ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 .

Суд надає таким повідомлення оцінку у сукупності з іншими доказами, які містяться у справі, однак аналізуючи їх суд не встановив жодних ознак (обставин, намірів), які б безпосередньо стосувались оспорюваного заповіту.

Суд критично оцінює доводи відповідач за первісним позовом про те, що телефон марки «Нокіа» був викрадений у померлого ще ІНФОРМАЦІЯ_5 при вчиненні кримінального правопорушення відносно померлого, відомості про яке винесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100070004494 /Том 2, арк. спр. 58/, а відтак переписка у вигляді смс-повідомлень відбувалась сторонньою особою. Таким твердження суд не надає віри, адже спростовується встановленими у справі даними.

Разом із тим, суд установив, що мобільний телефон марки «Нокіа» як речовий доказ зданий на зберігання у межах кримінального провадження № 120161000700003292 від 16 травня 2016 року за фактом смерті ОСОБА_4 , який вилучений у межах кримінального провадження /Том 1, арк. спр. 141, 142/.

Відтак, будь-яких інших доказів, які б підтверджували відсутність у померлого пристрою мобільного телефону з червня 2015 року до квітня 2016 року (моменту написання смс-повідомлень) суму не подано, а тому суд критично оцінює доводи відповідача за первісним позовом про відсутність мобільного телефону у померлого ОСОБА_4 на момент написання смс-повідомлень.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У статті 80 ЦПК України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Враховуючи наведене вище, суд прийшов до переконання про те, що оскільки позивачем не подано доказів у відповідності до ст. ст. 76-80 ЦПК України, що заповіт був підписаний не померлим ОСОБА_4 , не доведено позивачем аргументи недійсності правочину саме те, що померлий не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати внаслідок перебування у стані алкогольного сп`яніння, відсутності волі померлого на вчинення оспорюваного правочину, а відтак, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для визнання спірного заповіту недійсним, а тому у цій частині позовної вимоги відмовити.

Щодо позовної вимоги за первісним позовом про визнання права власності на спадкове майно за законом, то оскільки така є похідної від основаної вимоги про визнання заповіту недійсним, у якій відмовлено, а відтак відсутні підстави для задоволення похідної вимоги про визнання права власності за законом, а тому у такій відмовити.

Враховуючи наведене вище, суд прийшов до переконання про те, що первісному позові необхідно відмовити повністю за недоведеністю.

Щодо зустрічного позову про визнання права власності у порядку спадкування за заповітом, суд прийшов до наступного.

Суд повторюється, що ОСОБА_4 , 11 грудня 2015 року, складено заповіт, у якому останній заповів усе своє майно ОСОБА_3 .

Внаслідок смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на майно, що належало спадкодавцеві на момент її відкриття та не припинилось внаслідок його смерті.

Таким чином, у позивача за зустрічним позовом виникло право на спадкування за заповітом у відповідності до ст. 1223 ЦК України.

13 липня 2016 року з заявою про прийняття спадщини за заповітом до Броварської міської державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_3 . Спадкова справа № 256/2016 / Том 2, арк. спр. 104-124/.

Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України, Кодекс) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з ст. 1217 цього Кодексу спадкування здійснюється за заповітом або законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Пленумом Верховного Суду України у п. 23 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно з ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 391 цього Кодексу власник майна може пред`явити позов власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позивач за зустрічним позов наводить аргументи про те, що нотаріальною конторою відмовлено у вчинення нотаріальної дій щодо прийняття спадщини за заповітом, у зв`язку із ненаданням ОСОБА_9 правовстановлюючих документів на спадкове майно. Будь-яких доказів чи/або постанови про відмову у вчинення нотаріальної дії позивачем за зустрічним позовом суду не подано та такі відсутні у матеріалах спадкової справи № 256/2016.

Натомість, суд установив, що спадкоємець, визначений у заповіті від 11 грудня 2015 року, спадщину прийняв, подавши до Броварської міської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини / Том 2, арк. спр. 124/.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 2 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відтак, суд прийшов до переконання про те, що позивачем за зустрічним позовом не подано доказів у відповідності до ст. ст. 76-80 ЦПК України про відмову у вчиненні нотаріальної дії про прийняття спадщини за заявою позивача за зустрічним позовом, а відтак суд установив відсутність порушення його права, а тому вимога про визнання права на спадщину за заповітом не підлягає захисту у судовому порядку, а тому у такій необхідно відмовити.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, оскільки у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено, а відтак сплачений позивачами за первісним позовом та зустрічним позовом судовий збір за подання позову до суду необхідно покласти на останніх.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-80, 81, 141, 259, 265, 273, 354, пунктом 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в :

у первісному позові ОСОБА_1 , яка діє за довіреністю в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Головне територіальне управління юстиції у Київській області, Садівниче товариство «Труд» про визнання заповіту від 11 грудня 2015 року, складеним ОСОБА_4 недійсним та визнання права власності за законом - відмовити.

У зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Броварська міська державна нотаріальна контора Київської області про визнання права власності у порядку спадкування за заповітом - відмовити.

Судовий збір сплачений позивачами за первісним позовом та зустрічним позовом при зверненні до суду із позовом покласти на останніх.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасники справи:

позивач за первісним позовом/відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_2 від імені якої діє ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце проживання - АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

відповідач за первісним позовом/позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання - АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_4 ;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору за первісним позовом Головне територіальне управління юстиції у Київській області, місцезнаходження - місто Київ, вулиця Євгена Сверстюка, будинок № 15, код ЄДРПОУ 34481907;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору за первісним позовом Садівниче товариство «Труд», місцезнаходження - Київська область, Броварський район, село Пухівка, вулиця Садова,1/1а;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору за зустрічним позовом Броварська міська державна нотаріальна контора Київської області, місцезнаходження - місто Бровари, бульвар Незалежності, будинок № 11.

Повне судове рішення складено 30 червня 2022 року.

Суддя О. І. Якимець