Рішення № 105896683, 21.06.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2022 року м. Київ № 640/12460/21

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доМіністерства оборони України провизнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з позовом до Міністерства оборони України ( 03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський,6, код ЄДРПОУ 00034022), в якому просить суд:

- визнати дії Міністерства оборони України щодо проведення розрахунків при звільненні з військової служби з ОСОБА_2 невчасно, тобто не в день звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу Департаменту юридичного забезпечення Міністерства оборони України 07.04.2021 протиправними;

- стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата грошової компенсації вартості за неотримане речове майно) за період з 07.04.2021 по 23.04.2021, тобто грошове забезпечення за 16 календарних днів в сумі 20 294,56 гривень;

- стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати у сумі 908,00 грн;

- зобов`язати Міністерство оборони України подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що при звільненні зі служби відповідач несвоєчасно провів з нею повний розрахунок, виплативши грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не в день виключення зі списків особового складу (строк затримки 16 дні), чим порушив вимоги Кодексу законів про працю.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

Відповідач надав відзив на позов, в якому просив відмовити позивачу в задоволенні позову та пояснив, що звільнення військовослужбовця з військової служби є підставою для виплати йому грошової компенсації за неотримане речове майно, при цьому виплата здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна на відповідний рік, а також встановлено чітку процедуру виплати такої компенсації. Враховуючи наведене, виплата позивачу вищевказаної компенсації відповідачем проведена після надходження відповідних коштів. Крім того, вважає, що норми законодавства про працю на позивача не поширюються, оскільки на момент виключення зі списків особового складу частини він був військовослужбовцем, а тому посилання позивача на застосування до спірних правовідносин норм трудового законодавства свідчить про порушення норм матеріального права, оскільки передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню, не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.

Позивач проходила службу у Збройних Силах України.

Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 29.03.2021 №100 звільнена з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з вислугою 26 років 7 місяців та наказом ТВО директора Департаменту юридичного забезпечення Міністерства оборони України від 07.04.2021 №33 виключена зі списків особового складу Департаменту юридичного забезпечення Міністерства оборони України.

Наведеним наказом також вирішено виплатити позивачу грошовому компенсацію вартості за неотримане речове майно у сумі 121 929,96 грн.

Станом на день виключення позивача зі списків особового складу - 07.04.2021 року, відповідачем виплата грошової компенсації вартості за неотримане речове майно проведена не була, що не заперечується сторонами.

Виплата грошової компенсації вартості за неотримане речове майно була проведена позивачу лише 23.04.2021, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача та не спростоване відповідачем.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в день виключення його зі списків особового складу - 07.04.2021, а також бажаючи отримати середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за неотримане речове майно) за період з 07.04.2021 по день фактичного розрахунку - 23.04.2021, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 року (далі - Закон №2011-ХІІ), відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з частиною 1 статті 91 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178 (далі - Порядок №178).

Відповідно до п.1 Порядку №178 цей Порядок визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за не отримане речове майно (далі грошова компенсація).

Згідно з пунктами 2-4 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Відповідно до пункту 5 Порядку №178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Дсржспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Пунктом 4 розділу III Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 року №232 (далі - Інструкція №232), встановлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».

Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

З аналізу вищенаведених норм слідує те, що у разі, зокрема, звільнення з військової служби за заявою (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника) військової частини, у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, такому військовослужбовцю виплачується грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.

Частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, станом на день виключення позивача зі списків особового складу - 07.04.2021, відповідачем виплата грошової компенсації вартості за неотримане речове майно проведена не була, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно була проведена позивачу лише 23.04.2021.

Отже, виходячи із встановлених обставин, суд зазначає, що під час розгляду цієї справи питання правомірності нарахування та виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно не вирішується, оскільки вказана допомога була виплачена 23.04.2021 та сума виплати позивачем не оскаржується. Тому спір у цій справі стосується лише наявності підстав для нарахування і виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні з позивачем.

З аналізу зазначених вище законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно тощо).

При цьому, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, яка не є складовою заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 13 лютого 2020 року у справі №809/698/16, від 06 березня 2020 року у справі №1240/2162/18, від 09 липня 2020 року у справі № 320/6659/18 і суд не знаходить підстав для відступу від неї під час розгляду цієї справи.

Враховуючи наведене, дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України.

При цьому, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно не входить до складу грошового забезпечення. Проте, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Тому посилання скаржника на те, що вказана компенсація не є складовою грошового забезпечення - не впливає на правильність висновків суду.

Слід зазначити, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Отже, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно має бути виплачена не пізніше дня виключення зі списків особового складу військової частини. Непроведення з вини відповідача виплати такої компенсації у день виключення зі списків особового складу військової частини є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльність відповідача, щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в день виключення його зі списків особового складу 07.04.2021 та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за неотримане речове майно) за період з 07.04.2021 по день фактичного розрахунку - 23.04.2021.

Вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100), дія якого поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності, застосовується в усіх випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться, виходячи із середньої заробітної плати.

Отже, при визначенні середнього заробітку, який підлягає виплаті за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача (невиплата компенсації за неотримане речове майно за період з 07.04.2021 по день фактичного розрахунку - 23.04.2021), застосовуються норми Порядку №100.

Так, відповідно до п.2 Порядку №100 (тут і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з абз.3 п.3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 4 Порядку №100 передбачено виплати, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, серед яких, серед іншого, визначено: одноразові виплати(компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати тощо.

Пунктом 5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Таким чином, при обчисленні розміру середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача (невиплата компенсації за неотримане речове майно за період з 07.04.2021 по день фактичного розрахунку - 23.04.2021) обрахуванню підлягає сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку №100.

Позивач просить суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за неотримане речове майно) за період з 07.04.2021 по день фактичного розрахунку - 23.04.2021 (16 днів), виходячи із розрахунку 1268,41 грн. в день, у розмірі 20 294,56 грн.

З даного приводу суд вважає за необхідне зазначити, що позивача з 07.04.2021 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення, проте фактичний розрахунок було здійснено 23 квітня 2021 року, отже затримка виплати компенсації за неотримане речове майно була допущена з 07.04.2021 по день фактичного розрахунку - 22.04.2021 (включено) - 15 днів, а тому за цей період і підлягає стягненню середній заробіток відповідача.

За два повні робочі календарні місяці перед звільненням - лютий та березень 2021 року, нарахована заробітна плата позивача 38052,34 грн.

Зважаючи на те, що відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 12.08.2020 №3501-06/219 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік» (який є у загальному доступі та оприлюднений зокрема на сайті https://zakon.rada.gov.ua/) у лютому 2021 року було 20 робочих днів, у березні 2021 року було 22 робочих днів, то середньоденна заробітна платна позивача за лютий-березень 2021 року складає = 38052,34 грн./42 робочий день = 906 грн.

З урахуванням листа Міністерства соціальної політики України від 12.08.2020 №3501-06/219 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік», судом встановлено, що кількість робочих днів з 07.04.2021 по 22.04.2021 (включено) складала 12 робочих днів.

Отже, середній заробіток який підлягає стягненню за затримку у період з 07.04.2021 по 22.04.2021 (включено) виплати компенсації за неотримане речове майно позивача складає: 12 робочих днів х 906 грн. середньоденної заробітної плати позивача = 10 872,00 грн. і саме ця сума підлягає стягненню на користь позивача.

На підстави вищевикладеного суд прийшов до висновку, що позивачем було невірно розраховано його середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за неотримане речове майно) за період з 07.04.2021 по день фактичного розрахунку - 23.04.2021, а тому зазначені позовні вимоги підлягають задоволенню в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за неотримане речове майно) за період з 07.04.2021 по 22.04.2021 (включно) у розмірі 10 872,00 грн.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст.73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень бездіяльність якого оскаржується, не виконано покладеного на нього обов`язку доказування правомірності такої бездіяльності.

В свою чергу, оскільки позивачем невірно розраховано його середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за неотримане речове майно) за період з 07.04.2021 по день фактичного розрахунку - 23.04.2021, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, шляхом зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за неотримане речове майно) за період з 07.04.2021 по день фактичного розрахунку - 22.04.2021 (включно) у розмірі 10 872,00 грн.

За наведених обставин суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовної заяви.

Відповідно до частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Крім того, у відповідності до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень суд може під час ухвалення рішення у справі. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

Тобто зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом, а не обов`язком суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, а тому, з урахуванням встановлених обставин справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у даній справі.

У відповідності до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень суд може під час ухвалення рішення у справі. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

Тобто зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом, а не обов`язком суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, а тому, з урахуванням встановлених обставин справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у даній справі.

У відповідності до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - задовольнити частково.

Визнати дії Міністерства оборони України щодо проведення розрахунків при звільненні з військової служби з ОСОБА_2 невчасно, тобто не в день звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу Департаменту юридичного забезпечення Міністерства оборони України 07.04.2021 протиправними.

Стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата грошової компенсації вартості за неотримане речове майно) за період з 07.04.2021 по 22.04.2021, тобто грошове забезпечення за 12 робочих днів в сумі 10 872,00 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 908 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Міністерства оборони України ( 03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський,6, код ЄДРПОУ 00034022).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Г. Вєкуа