Рішення № 105849012, 02.06.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2022 року м. Київ № 826/8734/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доМіністерства молоді та спорту Українитретя особаМіністр молоді та спорту України Жданов Ігор Олександровичпровизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У 2016 році до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Міністерства молоді та спорту України (далі по тексту - відповідач), у якому просив:

1) визнати протиправними дії та бездіяльність відповідача при виконанні постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 жовтня 2015 року по справі №6/131 в частині негайного виконання та поновлення позивача на посаді;

2) визнати протиправними рішення відповідача стосовно видачі наказу від 28 березня 2016 року №130-к/тр та скасувати його як такий, що не відповідає чинному законодавству (вимогам статей 235, 116, 117, 236 Кодексу законів про працю України), визнати його недійсним (фіктивним) та таким, що не направлений на досягнення правових наслідків;

3) зобов`язати відповідача виконати рішення суду (постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 жовтня 2015 року по справі №6/131) та видати наказ про фактичне поновлення позивача на посаді начальника юридичного управління;

4) внести зміни в записах трудової книжки позивача відповідно до чинного законодавства (скасування недійсних наказів та про поновлення на посаді від 28 березня 2016 року);

5) стягнути з відповідача на користь позивача середньомісячний заробіток за вимушений прогул за час затримки виконання судового рішення (тобто з 23 жовтня 2015 року по день ухвалення судом рішення);

6) відшкодувати відповідачем позивачу моральну шкоду в сумі 50 000, 00 грн.

Ухвалою від 13 червня 2016 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі, закінчив підготовче провадження та призначив судовий розгляд справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2020 року провадження в адміністративній справі закрито.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року ухвалу Окружного адміністративного суду від 08 липня 2020 року про закриття провадження у справі скасовано в частині позовних вимог ОСОБА_1 про:

1) визнання протиправним рішення Міністерства молоді та спорту України стосовно видачі наказу від 28 березня 2016 року №130-к/тр та скасування його як такого, що не відповідає чинному законодавству (вимогам статті 235, 116, 117, 236 Кодексу законів про працю України), визнання його недійсним (фіктивним) та таким, що не направлений на досягнення правових наслідків, - щодо пункту 2 цього наказу;

2) внесення змін в записах трудової книжки ОСОБА_1 відповідно до чинного законодавства (скасування недійсних наказів та про поновлення на посаді від 28 березня 2016 року);

3) стягнення з Міністерства молоді та спорту України на користь ОСОБА_1 середньомісячного заробітку за вимушений прогул за час затримки виконання судового рішення (тобто з 23 жовтня 2015 року по день ухвалення судом рішення);

4) відшкодування моральної шкоди в сумі 50 000, 00 грн. та справу в цій частині вимог направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 вересня 2020 року справу №826/8734/16 розподілено на суддю Погрібніченка І.М.

Ухвалою від 07 жовтня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва прийняв до провадження адміністративну справу №826/8734/16 та вирішив її подальший розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що наказ відповідача від 28 березня 2016 року № 130-к/тр, прийнятий на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2016 року по справі №6/131, виданий «заднім числом» та є фіктивним. Окрім того, зауважив, що перед тим як видати наказ про поновлення ОСОБА_1 на роботі відповідач повинен був підготувати всі умови для забезпечення усіх втрачених незаконним звільненням прав та надати працівнику можливість приступити до виконання своїх попередніх обов`язків, чого зроблено не було. Також, на переконання позивача, зміни, внесені в записів трудової книжки суперечать вимогам чинного законодавства. У зв`язку з наведеними обставинами, позивач просить стягнути з відповідача середньомісячний заробіток за вимушений прогул за час затримки виконання судового рішення та моральну шкоду у розмірі 50 000, 00 грн.

19 липня 2016 року відповідач подав письмові заперечення на позовну заяву, у яких вказав, що з метою виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2016 року по справі №6/131, був виданий наказ від 28 березня 2016 року № 130-к/тр, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника юридичного управління з 23 квітня 2009 року та припинено державну службу з 28 березня 2015 року у зв`язку із досягненням ним граничного віку проходження державної служби відповідно до пункту 3 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу». Таким чином, пункт 2 наказу Міністерства молоді та спорту України від 28 березня 2016 року № 130-к/тр є законним і обґрунтованим, а запис №55 до трудової книжки внесений у точній відповідності до формулювання чинного законодавства.

01 грудня 2016 року позивач подав пояснення на заперечення, у яких вказав, що відповідач наказом від 28 березня 2016 року припинив проходження ним державної служби відповідно до пункту 3 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу», посилаючись на постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2016 року по справі №6/131, яким не було передбачено вчинення таких дій.

06 березня 2019 року та 22 жовтня 2020 року відповідачем надані додаткові заперечення по справі, у яких вказано, що підстав для стягнення на користь позивача середньомісячного заробітку за вимушений прогул за час затримки виконання судового рішення немає, оскільки ним не вчинялось жодних дій, які б вказували на його намір вступити в трудові відносини з Міністерством молоді та спорту України.

23 жовтня 2020 року позивач подав додаткові пояснення по справі, у яких зазначив, що умисне затягування та невиконання відповідачем рішення призвели до вимушеного прогулу, виплата якого передбачена статтею 236 Кодексу законів про працю України.

Третя особа, будучи належним чином повідомленою про відкриття провадження у справі, своїм правом не скористалась, письмових заперечень по суті спору суду не надала.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2015 року по справі №6/131 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправним та скасовано пункт 2 наказу Міністерства України у справах сім`ї, молоді та спорту від 23 квітня 2009 року №156-к в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника юридичного управління 18 грудня 2008 року відповідно до пункту 5 статті 40 Кодексу законів про працю України, як такого, що не з`являвся на роботу протягом більш як чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного управління Міністерства України у справах сім`ї, молоді та спорту з 23 квітня 2009 року; стягнуто з Міністерства молоді і спорту України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 квітня 2009 року по 23 жовтня 2015 року; в іншій частині (в тому числі відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 000, 00 грн.) відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2016 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2015 року в частині задоволення адміністративного позову щодо стягнення з Міністерства молоді і спорту України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23 квітня 2009 року по 23 жовтня 2015 року - скасовано, відмовлено у задоволенні позову в цій частині. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2015 року - залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 21 листопада 2018 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2016 року в частині відмови в задоволенні позову в частині позовних вимог про стягнення з Міністерства молоді і спорту України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2015 року в частині задоволення позову в частині позовних вимог про стягнення з Міністерства молоді і спорту України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу - скасовано та справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2016 року та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 жовтня 2015 року залишено без змін.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року та постановою Верховного Суду від 03 червня 2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства молоді та спорту України задоволено; стягнуто з Міністерства молоді та спорту України на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 23 квітня 2009 року по 23 жовтня 2015 року у розмірі 234 394, 00 грн.

На виконання зазначеного рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2019 року, Міністерство молоді та спорту України у добровільному порядку перерахувало кошти у розмірі 234 394, 00 грн. на рахунок ОСОБА_1 , що підтверджується випискою з АТ КБ «Приватбанк», а також платіжним дорученням від 20 листопада 2019 року №893.

ОСОБА_1 звернувся до Міністра молоді та спорту України Жданова І.О. із заявою від 28 березня 2016 року про виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2015 року по справі №6/131 в частині поновлення його на посаді.

Листом від 07 квітня 2016 року №3264/8.1 Міністерство молоді та спорту України повідомило позивача, що з метою належного виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2016 року по справі №6/131 йому запропоновано з`явитись до управління роботи з персоналом Міністерства у робочі дні з понеділка по п`ятницю з 10.00 до 17.00 год., при собі мати паспорт та трудову книжку. Направлення вказаного листа на адресу позивача підтверджується реєстром відправлення листів від 07 квітня 2016 року.

28 квітня 2016 року позивач звернувся до відповідача із повторною заявою про поновлення його на посаді на виконання рішення суду.

Міністерство молоді та спорту України листом від 12 травня 2016 року №К-184/16/8.1 повідомило позивача, що відповідь на зазначене у заяві від 28 квітня 2016 року питання була надана листом від 07 квітня 2016 року №3264/8.1. Вказаний лист був направлений на адресу позивача 16 травня 2016 року, що підтверджується відтиском штампу поштового відділення.

Разом з тим, наказом відповідача від 28 березня 2016 року №130-к/тр «Про виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2016 року по справі №6/131 за позовом ОСОБА_1 », на виконання зазначеної постанови, поновлено позивача на посаді начальника юридичного управління з 23 квітня 2009 року (пункт 1) та припинено державну службу позивача з 28 березня 2015 року у зв`язку з досягненням ним граничного віку проходження державної служби відповідно до пункту 3 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу» (пункт 2).

З зазначеним наказом позивач ознайомлений 23 травня 2016 року, про що свідчить його власноручний підпис на документі.

На підставі зазначеного наказу, відповідачем внесено до трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 наступні записи:

№54 від 23 травня 2016 року «Поновлений на посаді начальника юридичного управління з 23 квітня 2009 року на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2016 року по справі №6/131»;

№55 від 23 травня 2016 року «Припинив державну службу 28 березня 2015 року у зв`язку з досягненням граничного віку проходження державної служби відповідно до пункту 3 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу».

Вважаючи неправомірними пункт 2 наказу Міністерства молоді та спорту України від 28 березня 2016 року №130-к/тр, а також дії відповідача щодо затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами першою, другою, шостою статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За приписами статті 235 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно статті 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

При цьому, зазначена вище стаття КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, у разі якщо працівник не вчинив додаткових дій, у тому числі не пред`явив рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Разом з тим, відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року), судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року), постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

За приписами пункту 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року), постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Разом з тим, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Відповідно до частини сьомої статті 235 Кодексу законів про працю України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Таким чином, негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно виконується не з часу набуття ним законної сили (як це передбачено для переважної більшості судових рішень), а негайно з часу його проголошення (постановлення).

Аналогічна правова позиція визначена Верховним Судом в судовій практиці у подібних справах, зокрема, у постановах від 09 лютого 2018 року у справі №П/811/218/14, від 16 лютого 2018 року у справі №807/2713/13-а.

Крім цього, Верховний Суд України в ухвалі від 23 червня 2015 року у справі №21-63-15 під час розгляду справи у подібних правовідносинах дійшов висновку про те, що оскільки «постанова Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року в частині поновлення позивача на державній службі добровільно виконана ДМСУ шляхом прийняття наказу лише від 02 жовтня 2012 року №1967-к «По особовому складу митних органів», позивач має право відповідно до статті 236 КЗпП на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення».

Як вбачається з матеріалів справи, наказом відповідача від 28 березня 2016 року №130-к/тр «Про виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2016 року по справі №6/131 за позовом ОСОБА_1 », на виконання зазначеної постанови, поновлено позивача на посаді начальника юридичного управління з 23 квітня 2009 року (пункт 1) та припинено державну службу позивача з 28 березня 2015 року у зв`язку з досягненням ним граничного віку проходження державної служби відповідно до пункту 3 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу» (пункт 2).

Таким чином, фактичне виконання відповідачем постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2015 року по справі №6/131 в частині поновлення позивача на посаді начальника юридичного управління відбулося 28 березня 2016 року.

Доводи та посилання відповідача на обставини неможливості виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2015 року по справі №6/131, у зв`язку з поданням апеляційної скарги на постанову, суд вважає безпідставними, оскільки, по-перше, з наведених вище норм законодавства випливає про імперативність порядку в частині негайного виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, по-друге, подання апеляційної скарги на судове рішення та звернення із заявою про його роз`яснення є правом, а не обов`язком сторони, а відтак, наведені відповідачем причини щодо невиконання постанови суду негайно не є такими, що унеможливлювали її виконання.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення з 23 жовтня 2015 року (відповідно до дати прийняття постанови) по 28 березня 2016 року (день прийняття наказу відповідачем про поновлення позивача на посаді).

При цьому, відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі по тексту - Порядок №100).

Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» визначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку №100, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку №100).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку №100).

Таким чином, виходячи з наведених нормативних положень, з урахуванням того, що середньоденна заробітна плата становить 143,80 грн., обставини чого вбачаються з постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 серпня 2019 року у справі №6/131, середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення позивача на посаді складає 15 674, 20 грн. (143,80 грн. х 109 днів вимушеного прогулу), а відтак, вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Стосовно вимоги позивача про визнання протиправним рішення Міністерства молоді та спорту України стосовно видачі наказу від 28 березня 2016 року №130-к/тр та скасування його як такого, що не відповідає чинному законодавству (вимогам статті 235, 116, 117, 236 Кодексу законів про працю України), визнання його недійсним (фіктивним) та таким, що не направлений на досягнення правових наслідків, - щодо пункту 2 цього наказу, а також вимоги про внесення змін в записах трудової книжки ОСОБА_1 відповідно до чинного законодавства, суд зазначає таке.

Відповідно до приписів статті 23 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII (далі по тексту - Закон №3723-XII, в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) граничний вік перебування на державній службі становить 65 років.

У виняткових випадках після досягнення граничного віку перебування на державній службі державні службовці можуть бути залишені на державній службі лише на посадах радників або консультантів за рішенням керівника відповідного державного органу.

Державним службовцям, які займають посади першої категорії, за рішенням відповідного державного органу чи посадової особи, які здійснили призначення їх на посади, може бути продовжено перебування на державній службі після досягнення ними шістдесятип`ятирічного віку за їх згодою у зв`язку з потребами служби, якщо інше не передбачено законом.

У відповідності до пункту 3 частини першої статті 30 Закону №3723-XII крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (стаття 23 цього Закону).

Згідно частини третьої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті

Разом з тим, за приписами статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктами 2.1, 2.4 Інструкції №58 визначено, що трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Питання визнання недійсними відповідних записів, внесених до трудових книжок громадян: «звільнений від роботи (посади) у зв`язку із незаконним засудженням або звільненням з посади у зв`язку із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності» і про видачу їм дублікатів трудових книжок, а також питання до позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю і про порядок надання їм дублікату трудової книжки регулюються чинним законодавством (пункт 2.23 Інструкції №58).

Записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Наприклад, «Звільнений в зв`язку з прогулом без поважних причин, п.4 ст.40 КЗпП України» (пункт 2.26 Інструкції №58).

Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

Днем звільнення вважається останній день роботи. Наприклад, трудовий договір з працівником припиняється у зв`язку із скороченням штату працівників 10 жовтня 1993 року є останнім днем його роботи. У трудовій книжці працівника має бути зроблений запис: у графі 1 розділу «Відомості про роботу» ставиться порядковий номер запису, у графі 2 - дата звільнення (10.10.93), у графі 3 записується: «Звільнений за скороченням штатів, п.1 ст.40 КЗпП України», у графі 4 зазначається дата і номер наказу (розпорядження) про звільнення (пункт 2.27 Інструкції №58).

З огляду на те, що наказ від 28 березня 2016 року №130-к/тр розглядається судом лише щодо пункту 2, суд не вбачає підстав для визнання його неправомірним та скасування, оскільки як встановлено з матеріалів справи, позивач досяг шістдесятип`ятирічного віку, а тому наказом від 28 березня 2016 року №130-к/тр припинено державну службу позивача з 28 березня 2015 року у зв`язку з досягненням ним граничного віку проходження державної служби відповідно до пункту 3 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу».

На підставі зазначеного наказу, відповідачем внесено до трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 запис №55 від 23 травня 2016 року «Припинив державну службу 28 березня 2015 року у зв`язку з досягненням граничного віку проходження державної служби відповідно до пункту 3 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, запис до трудової книжки внесено у точній відповідності до формулювання Кодексу законів про працю України із посиланням на відповідну статтю, пункт закону, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Крім того, зазначення в оскаржуваному наказі того, що він виданий на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2016 року по справі №6/131 за позовом ОСОБА_1 у даному випадку не тягне за собою жодних негативних правових наслідків для позивача та позивач про такі у позовній заяві не зазначав.

З огляду на викладене, підстав для задоволення позовних вимог у цій частині судом не встановлено.

Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди в сумі 50 000, 00 грн., суд зазначає таке.

Позивач, обґрунтовуючи моральну шкоду, завдану відповідачем, зазначив, що протиправні дії відповідача, зокрема, ухилення від виконання рішення суду, позбавили його права звернутись до пенсійного органу для перерахунку пенсії у зв`язку зі зміною стажу державної служби, що призвело до щомісячних втрат на суму понад 4 000, 00 грн. Також, позивач зазначив, що записи у його трудовій книжці вказували на неодноразові звільнення та скасування цих записів, а тому пошук роботи не привів до бажаного результату, а його авторитет звівся до нуля.

У відповідності до статті 23 Цивільного кодексу особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

За приписами статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Виходячи з аналізу норм статей 23, 1167 Цивільного кодексу України, які регулюють загальні підстави і порядок відшкодування моральної шкоди, під останньою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Отже, відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння щодо її заподіяння, наявність причинно-наслідкового зв`язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням та вини в її заподіянні.

Зокрема, суди повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння особі моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі особа оцінює заподіяну їй шкоду, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Зазначена позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №826/887/16 (адміністративне провадження №К/9901/12213/18).

У той же час, аналізуючи доводи позивача та надані на їх підтвердження докази, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено факту заподіяння йому душевних страждань протиправними діями відповідача, зокрема, у вигляді настання втрат майнового або немайнового характеру, вніслідок моральних чи фізичних страждань, інших негативних явищ, що настали у результаті незаконних дій (бездіяльності) відповідача.

Відтак, позовні вимоги позивача у цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Крім того, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, судові витрати не підлягають розподілу між сторонами.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Стягнути з Міністерства молоді та спорту України (код ЄДРПОУ 38649881, адреса: 01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 42) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення позивача на посаді у сумі 15 674, 20 грн (п`ятнадцять тисяч шістсот сімдесят чотири гривні 20 копійок).

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.М. Погрібніченко