Рішення № 105848942, 02.06.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2022 року м. Київ № 640/1269/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до про Головного управління Державної податкової служби у місті Києві визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.02.2018 №0080901302, визнання протиправним та скасування рішення від 27.12.2018 №2326/26-15-13-14-26/ НОМЕР_1 , зобов`язання вчинити дії,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасування податкове повідомлення-рішення від 23.02.2018 року № 0080901302 про нарахування штрафу у сумі 3935, 41 грн. за платежем єдиний податок з фізичних осіб;

- визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві № 2326/26-15-13-14-26/3016017534 від 27.12.2018 про виключення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з реєстру платників єдиного податку;

- зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у м. Києві поновити реєстрацію Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП. НОМЕР_2 ) як платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5% з 31.12.2018 року та включити до реєстру платників єдиного податку.

Також позивач просить стягнути з управління Державної податкової служби у м. Києві на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань суму сплаченого судового збору 4540.00 грн. та суму сплачених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 8500,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач будь-якої інформації про проведення перевірки щодо своєчасності сплати єдиного податку за 2018 рік, у якому за твердженням податкового органу виникла недоїмка, яка призвела до припинення у позивача статусу платника єдиного внеску, як і самого акту перевірки, податковим органом на адвокатській запит не надано. Крім того, при проведенні камеральної перевірки актом № 426/26-15-13-02-11/ НОМЕР_1 від 17.01.2018 на підставі якого винесено податкове повідомлення - рішення від 23.02.2018 № 0080901302 не враховано, що 19.02.2017 є вихідним неробочим днем (неділя), а, відтак, останній (граничний) термін сплати податкового зобов`язання припадає на наступний день 20.02.2017, тобто прострочення строку оплати на 1 календарний день, як це зазначено в акті перевірки, не відбулося. Позивачка зазначає, що сплачувала єдиний податок, проте один з платежів було здійснено на неправильний рахунок, унаслідок чого відповідна сума не була відображена в інтегрованій картці платника єдиного податку. Таким чином, з прийнятими відповідачем рішенням про виключення з реєстру платників єдиного податку № 2326/26-15-13-14-26/3016017534 від 27.12.2018 та податковим повідомленням-рішенням від 23.02.2018 року № 0080901302 про нарахування штрафу у сумі 3935.41 грн. за платежем єдиний податок з фізичних осіб не погоджується, вважає такі рішення незаконними та такими, що підлягають скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.01.2021 прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №640/1269/21 та визначено, що справа буде розглядатись без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 23.02.2021 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про залишення позову без розгляду, оскільки, на думку відповідача позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом.

В обгрунтування вказаного клопотання представник відповідача зазначив про те, що ФОП ОСОБА_1 лише 20.01.2021 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.02.2018 №0080901302 та про визнання протиправним та скасування рішення від 27.12.2018 №2326/26-15-13-14-26/ НОМЕР_1 , зобов`язання вчинити дії, а тому вважає, що позивачем була подана позовна заява після спливу позовної давності у шестимісячний строк з дня вручення позивачу податкового повідомлення-рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.03.2021 запропоновано позивачу надати свої пояснення стосовно клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду у справі №640/1269/21.

Від позивача до суду 12.03.2021 надійшли письмові заперечення на клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду, відповідно до яких представник позивача вважає, що такий строк підлягає поновленню судом, оскільки спірні правовідносини у даній справі виникли у 2018 році, тобто до зміни судової практики щодо зменшення тривалості строку звернення до суду в податкових спорах.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2021 року у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду у справі №640/1269/21 відмовлено.

Від представника Головного управління ДПС у м. Києві (надалі - відповідач) надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що ГУ ДПС у м. Києві проведено камеральну перевірку з питання своєчасності сплату до бюджету самостійно визначеного грошового зобов`язання з єдиного податку, за результатами якої складено акт камеральної перевірки від 17.01.2018 № 426/26-15-13-02-11/ НОМЕР_1 , який надіслано 17.01.2018 (номер поштового відправлення 0101122641741) на податкову адресу платника; АДРЕСА_1 та повернувся 19.02.2018 у зв`язку з закінченням терміну зберігання. Відповідно до інформації АІС «Податковий блок» ФОП ОСОБА_1 при здійсненні підприємницької діяльності з 19.08.2014 по 31.12.2018 застосовував спрощену систему оподаткування, платник єдиного податку (III група - 5% ). ФОП ОСОБА_1 до ДПІ у Святошинському районі подано за півріччя 2015 податкову декларацію платника єдиного податку фізичної особи - підприємця №1500049180 від 10.08.2015, в якій задекларовано суму податку, що підлягає сплаті до бюджету 5 917,00 грн. (рядок 14 декларації). Станом на 19.08.2015 (термін сплати податкового зобов`язання за півріччя 2015), не зарахування коштів на відповідний рахунок призвело до утворення податкового боргу, в результаті чого, була розрахована позакартково штрафна санкція в сумі 426,13 грн. Борг погашено 20.08.2015 року. Платником подано податкову декларацію платника єдиного податку фізичної особи - підприємця за рік 2016 (№ 1700042027 від 09.02.2017), в якій задекларовано суму податку, що підлягає сплаті до бюджету 36 750,00 грн (рядок 14 декларації). Станом на 19.02.2017 (термін сплати податкового зобов`язання за рік 2016) незарахування коштів на відповідний рахунок призвело до утворення податкового боргу, в результаті чого була розрахована позакартково штрафна санкція в сумі 3 509,29 гривні. Борг погашено 20.02.2017 року. На підставі висновку акта перевірки ГУ ДПС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення від 23.02.2018 №0080901302 на суму 3935,41 грн, яке надіслано 23.02.2018 (номер поштового відправлення 0101122903517) на податкову адресу платника: АДРЕСА_1 та повернулося 26.03.2018 у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

Отже, заборгованість по єдиному податку виникла 18.04.2018 року згідно податкового повідомлення - рішення від 23.02.2018 року №0080901302, винесеного на підставі акта про результати камеральної перевірки податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця від 17.01.2018 №426/26-15-13-02-11/ НОМЕР_1 .

Згідно з даними інтегрованої картки платника по єдиному податку з фізичних осіб (18050400) у ФОП ОСОБА_1 був наявний податковий борг по єдиному податку з фізичних осіб: 01.07.2018 - 2311,37 грн., 01.08.2018 - 2311,37 грн., 01.09.2018 - 38466,37 грн., 01.10.2018-2329,10 грн., 01.11.2018 - 2329,10 грн., 01.12.2018 - 39119,10 гривень.

Керуючись п.299.10 ст.299 ПКУ ГУ ДФС у м. Києві за недотримання платником єдиного податку ФОП ОСОБА_2 вимог п.п.8 п.п.298.2.3 п.298.2 ст.298 Кодексу на підставі доповідної записки від 21.12.2018 №22040/26-15-13-14-17 було прийнято рішення №2326/26-15-13-14-26 від 27.12.2018 про виключення з реєстру платників єдиного податку, яке направлено 28.12.2018 (номер поштового відправлення 0101127176222) на податкову адресу платника; АДРЕСА_1 та повернулося 29.01.2019 у зв`язку з закінченням терміну зберігання. Акт перевірки не складався.

Станом на 17.02.2021 заборгованість по єдиному податку відсутня.

Позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву, у якій він зазначає, що відповідач фактично повідомляє про раніше надану інформацію, не спростовуючи доводів позовної заяви, та визнає відсутність акту перевірки, що передував би винесенню рішення про виключення з реєстру платників єдиного податку № 2326/26-1 5- 13-14-26/ НОМЕР_1 від 27.12.2018.

Зокрема не спростовуються доводи щодо незаконності винесення податкового повідомлення-рішення від 23.02.2018 року № 0080901302 щодо нарахування штрафних санкцій без врахування обставин, що 19.02.2017 є вихідним неробочим днем(неділя), а відтак остаточний (граничний) термін сплати податкового зобов`язання припадає на наступний день 20.02.2017, тобто прострочення строку оплати на 1 календарний день, як це зазначено в акті перевірки, не відбулося.

Також не спростована відповідачем і обставина про оплату єдиного податку помилково на інший рахунок, а саме за назвою коду бюджетної класифікації «податок на прибуток приватних підприємств», що було виправлено шляхом подання податковому органу заяви про повернення помилкових та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань та пені № 24412417 від 04.06.2020 та № 24864259 від 10.06.2020. Тобто заборгованості, що зазначена податковим органом у своєму відзиві, фактично не існувало.

Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзиви на позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 19.08.2014 номер запису 20720000000031288. Позивач є платником єдиного податку з 19.08.2014 по 31.12.2018 третьої групи оподаткування за ставкою 5% відповідно до витягу з реєстру платників єдиного податку № 6204/у/26-541740/20 від 29.08.2014 га перебуває на обліку у ДПІ у Святошинському районі м. Києва.

ГУ ДПС у м. Києві проведено камеральну перевірку з питання своєчасності сплати до бюджету самостійно визначеного грошового зобов`язання з єдиного податку, за результатами якої складено акт камеральної перевірки від 17.01.2018 № 426/26-15-13-02-11/ НОМЕР_1 , який надіслано 17.01.2018 (номер поштового відправлення 0101122641741) на податкову адресу платника; АДРЕСА_1 та повернувся 19.02.2018 у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

На підставі висновку акту перевірки ГУ ДПС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення від 23.02.2018 №0080901302 на суму 3 935,41 грн., яке надіслано 23.02.2018 (номер поштового відправлення 0101122903517) на податкову адресу платника: АДРЕСА_1 та повернулося 26.03.2018 у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

Згідно з даними інтегрованої картки платника по єдиному податку з фізичних осіб (18050400) у ФОП ОСОБА_1 був наявний податковий борг по єдиному податку з фізичних осіб:

01.07.2018 - 2311,37 грн.;

01.08.2018 - 2311,37 грн.;

01.09.2018 - 38466,37 грн.;

01.10.2018 - 2329,10 грн.;

01.11.2018 - 2329,10 грн.;

01.12.2018 - 39119,10 грн.

Відповідно до змісту доповідної записки від 21.12.2018 №22040/26-15-13-14-17 заступника начальника управління - начальника відділу адміністрування податків із самозайнятих осіб вбачається прохання про надання дозволу щодо проведення заходів по анулюванню реєстрації платників єдиного податку, які мають заборгованість на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів за період з 01.07.2018 по 01.12.2018 та самостійно не здійснили перехід на сплату інших податків і зборів.

ГУ ДФС у м. Києві за недотримання платником єдиного податку ФОП ОСОБА_1 вимог п.п.8 п.п.298.2.3 п.298.2 ст.298 Кодексу на підставі доповідної записки від 21.12.2018 №22040/26-15-13-14-17 було прийнято рішення №2326/26-15-13-14-26 від 27.12.2018 про виключення з реєстру платників єдиного податку, яке направлено 28.12.2018 (номер поштового відправлення 0101127176222) на податкову адресу платника; АДРЕСА_1 та повернулося 29.01.2019 у зв`язку з закінченням терміну зберігання. Акт перевірки не складався.

Представником позивача направлено ГУ ДПС у м. Києві адвокатський запит б/н від 21.12.2020 про надання інформації щодо підстав виключення позивача з реєстру платників єдиного податку, надати копію рішення, копію акта перевірки, який був підставою прийняття оскаржуваного рішення, копії документів, що підтверджують направлення оскаржуваного рішення позивачу, інформацію щодо наявності податкового боргу.

Листом про розгляд адвокатського запиту від 30.12.2020 № 4527Адв//26-15-33-16-15 відповідач повідомив, що податковий борг виник 18.04.2018 на підставі податкового повідомлення-рішення від 23.02.2018 № 0080901302, винесеного на підставі акту перевірки № 426/26-15-13-02-11/ НОМЕР_1 від 17.01.2018. Відповідачем було прийнято рішення №2326/26-15-13-14-26 від 27.12.2018 про виключення з реєстру платників єдиного податку.

Станом на 17.02.2021 заборгованість по єдиному податку ФОП ОСОБА_1 відсутня, що не заперечується сторонами.

Не погодившись з прийнятим відповідачем рішенням про виключення з реєстру платників єдиного податку № 2326/26-15-13-14-26/3016017534 від 27.12.2018 та податковим повідомленням-рішенням від 23.02.2018 року № 0080901302 про нарахування штрафу у сумі 3935.41 грн. за платежем єдиний податок з фізичних осіб, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. №2464-VI (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, із внесеними Законами змінами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII та від 03.10.2017 №2148-VIII/надалі - Закон №2464).

Відповідно до пункту 2 статті 1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Права та обов`язки платника єдиного внеску визначені статті 6 Закону №2464, у пунктах 1, 2, 4, 11 та 12 частини 2 якої зазначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема (але не виключно):

- своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок;

- вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством;

- подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю;

- у випадках, передбачених цим Законом і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, стати на облік в органі доходів і зборів як платник єдиного внеску;

- виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.

Обов`язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 51 та 16 частини першої статті 4 цього Закону (частина 3 статті 6 Закону №2464).

При цьому, за вимогами частини 1 статті 5 Закону №2464 облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.

Відповідно до частини 2 та частини 3 статті 5 Закону №2464 взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1, 15 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.

Платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 15 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, за погодженням з Пенсійним фондом безоплатно надсилається повідомлення про взяття їх на облік.

Поряд із цим пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464 передбачається, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати (частина 5 статті 7 Закону №2464).

Тобто, починаючи з 01.01.2017 фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, зобов`язані нараховувати єдиний внесок на суму доходу/прибутку, отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. Згідно із цим стаття 7 Закону №2464 покладає обов`язок визначати базу нарахування єдиного внеску саме на фізичну особу-підприємця. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2019, №К/9901/28514/19 (справа №440/2149/19), де зазначено, що шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Водночас згідно із частиною 2 та частиною 3 статті 9 Закону №2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких проводиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів , бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (частина 4 статті 9 Закону №2464).

За вимогами частини 8 статті 9 Закону №2464 платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця.

У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (частина 11 статті 9 Закону №2464).

Крім того, відповідно до частин 2-4 статті 25 Закону №2464 у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону №2464).

Також процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом №2464, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 р. №449 (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - Інструкція №449).

Розділом VI Інструкції №449 визначений порядок стягнення заборгованості з платників, у п.1 якого викладено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

За вимогами пункту 2 розділу VI Інструкції №449 У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції №449 Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 15 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

При цьому, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.

Таким чином, аналіз викладених норм свідчить про те, що фізичні особи-підприємці, які відповідно до Закону №2464 є платниками єдиного внеску, зобов`язані самостійно нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. У разі невиконання ФОП-платником єдиного внеску обов`язку щодо своєчасності сплати єдиного внеску контролюючим органом до таких платників застосовуються заходи впливу та стягнення. Зокрема, орган доходів із зборів наділений повноваженнями у відношенні такого платника сформувати та надіслати (вручити) вимогу про сплату боргу з моменту виникнення, зростання або частково зменшення суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій), яка є обов`язковою до виконання. При цьому вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи податкового органу платника у випадку, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску, згідно із чим облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів є такою ж самостійною підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність.

Контролюючі органи мають право: проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України) (п.п. 20.1.4 ст. 20 Податкового кодексу України).

Відповідно до п.61.1 ст.61 Податкового кодексу України визначено, що податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

У силу пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Відповідно до п. 76.1 ст. 76 Податкового кодексу України, камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу (п. 76.2 ст. 76 Податкового кодексу України).

Приписами п. 86.2 ст. 86 Податкового кодексу України визначено, що за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

У разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, до контролюючого органу. який проводив перевірку платника податків, протягом п`яти робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки). Такі заперечення та/або додаткові документи розглядаються контролюючим органом протягом семи робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв`язку з необхідністю з`ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податків (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень та/або додаткових документів, про що такий платник податків зазначає у запереченнях та/або листі про надання додаткових документів в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу.

У разі якщо платник податків виявив бажання брати участь у розгляді його заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів, зазначивши про це в запереченні та/або листі про надання додаткових документів у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, контролюючий орган зобов`язаний повідомити такому платнику податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень та/або листа про надання додаткових документів у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, але не пізніше ніж за чотири робочі дні до дня їх розгляду. Повідомлення має бути надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Участь керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу у розгляді заперечень платника податків до акта перевірки є обов`язковою. Такі заперечення є невід`ємною частиною акта (довідки) перевірки.

Рішення про визначення грошових зобов`язань приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.

Контролюючим та іншим державним органам забороняється використовувати акт перевірки як підставу для висновків стосовно взаємовідносин платника податків з його контрагентами, якщо за результатами складення акта перевірки податкове повідомлення-рішення не надіслано (не вручено) платнику податків або воно вважається відкликаним відповідно до статті 60 цього Кодексу.

Податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Судом досліджено, оспорюване податкове повідомлення-рішення від 23.02.2018 року № 0080901302 про нарахування штрафу у сумі 3935, 41 грн., яке винесено на підставі акту перевірки від 17.01.2018 № 426/26-15-13-02-11/3016017534, який складено за результатами проведеної камеральної перевірки своєчасності сплати до бюджету єдиного податку ФОП ОСОБА_1 за 2015 - 2017 роки.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ФОП ОСОБА_1 до ДПІ у Святошинському районі подано за півріччя 2015 податкову декларацію платника єдиного податку фізичної особи - підприємця №1500049180 від 10.08.2015, в якій задекларовано суму податку, що підлягає сплаті до бюджету 5 917,00 грн. (рядок 14 декларації). Станом на 19.08.2015 (термін сплати податкового зобов`язання за півріччя 2015) незарахування коштів на відповідний рахунок призвело до утворення податкового боргу, в результаті чого була розрахована позакартково штрафна санкція в сумі 426,13 гривні. Борг погашено 20.08.2015 року. Платником подано податкову декларацію платника єдиного податку фізичної особи - підприємця за рік 2016 (№ 1700042027 від 09.02.2017), в якій задекларовано суму податку, що підлягає сплаті до бюджету 36 750,00 грн (рядок 14 декларації). Станом на 19.02.2017 (термін сплати податкового зобов`язання за рік 2016) незарахування коштів на відповідний рахунок призвело до утворення податкового боргу, в результаті чого була розрахована позакартково штрафна санкція в сумі 3 509,29 гривні. Борг погашено 20.02.2017 року.

Позивача зазначив, що податковим органом нарахування штрафних санкцій здійснено без врахування обставин, що 19.02.2017 є вихідним неробочим днем(неділя), а відтак остаточний (граничний) термін сплати податкового зобов`язання припадає на наступний день 20.02.2017, тобто прострочення строку оплати на 1 календарний день, як це зазначено в акті перевірки, не відбулося.

Суд звертає увагу, що сплата грошового податкового зобов`язання за результатами податкової річної декларації платника єдиного податку 3 групи за 2016 рік встановлена у термін з 01 січня 2017 року по 19 лютого 2017 року, включно. 20.02.2017 року сума податкового боргу була погашена платником у безготівковій формі шляхом перерахування коштів до бюджету.

Відповідно до статті 31 Податкового кодексу України, строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов`язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

Строк сплати податку та збору обчислюється роками, кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями або вказівкою на подію, що повинна настати або відбутися.

Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених статті 31 Податкового кодексу України.

За приписами пункту 38.1 статті 38 Податкового кодексу України, виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Згідно із пунктом 126.1. статті 126 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.1. статті 126 Податкового кодексу України, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Нормами Податкового кодексу України, які діяли на момент виникненя спірних правовідносин, не передбачено перенесення термінів сплати податків і зборів, якщо останній день сплати податкового зобов`язання припадає на вихідний або святковий день. Тому, якщо останній день сплати податку припадає на вихідний або святковий день, то його необхідно сплатити напередодні встановленого граничного терміну.

Разом з цим, до спірних відносин, що склалися між сторонами в даній справі, застосовується Європейська конвенція про обчислення строків (ETS № 76) від 16 травня 1972 року (далі - Конвенція).

Вказана Конвенція підписана державами-членами Ради Європи. Відповідно до Закону України "Про приєднання України до Статуту Ради Європи" №395/95, Україна приєдналася до Статуту Ради Європи 31.10.1995 року.

Відповідно до преамбули конвенції, враховуючи, що метою ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами, зокрема шляхом прийняття спільних правових положень, переконані у томі, що уніфікація порядку обчислення строків як для національних, так і міжнародних цілей, сприятиме досягненню цієї мети.

Таким чином, суд доходить висновку, що Україна, як учасниця Статуту Ради Європи зобов`язана дотримуватись спільних правових положень, в тому числі, прагнути уніфікації порядку обчислення строків як для національних, так і міжнародних цілей.

За положеннями статті 1 Конвенції, вона застосовується до обчислення строків у цивільних, комерційних і адміністративних справах, включаючи процедуру стосовно таких справ, якщо такі строки встановлені законом або судовим чи адміністративним органом; органом арбітражу, якщо такий орган не встановив порядку обчислення строків; або сторонами, якщо порядок обчислення строків не був безпосередньо чи опосередковано узгоджений між сторонами і не визначається існуючою практикою відносин між сторонами.

Відтак, в даному випадку законодавством не визначено перенесення граничного строку сплати податкового зобов`язання у разі, якщо останній день сплати припадає на вихідний (святковий) день, що цілком узгоджується з положеннями частини першої статті 1 Конвенції.

Відповідно до статті 5 Конвенції, при обчисленні строку суботи, неділі та офіційні свята враховуються. Однак, якщо diesadquem (означає день, у який цей строк спливає, стаття 2) строку, до спливу якого має бути здійснена та чи інша дія, припадає на суботу, неділю, офіційне свято чи день, який вважається офіційним святом, встановлений строк подовжується на перший робочий день, який настає після них.

У відповідності до частини 1 статті 15 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 року №1906-IV чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

За змістом пункту 3.2 статті 3 ПК України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені пункту 3.2 статті 3 ПК України, застосовуються правила міжнародного договору.

При цьому, пунктом 56.21 статті 56 ПК України встановлено, що у разі коли норма пунктом 56.21 статті 56 ПК України чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі пунктом 56.21 статті 56 ПК України, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Суд звертає увагу, що вказана Конвенція застосовується судовою владою, про що свідчать постанови Верховного Суду від 24.01.2019 року у справі № 820/3917/17, від 23.10.2018 року у справі №804/3230/17.

Таким чином, суд доходить до висновку про перенесення граничного строку сплати податкового зобов`язання, якщо останній день сплати припадає на вихідний день, що обумовлює протиправність спірного податкового повідомлення-рішення від 23.02.2018 року № 0080901302 про нарахування штрафу у сумі 3935, 41 грн. та такого, що підлягає скасуванню.

Визначаючись щодо підстав та порядку анулювання реєстрації платником єдиного податку, суд керується наступним.

Відповідно до пункту 299.10 статті 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених пункту 299.10 статті 299 ПК України.

Пунктом 299.11 статті 299 ПК України передбачено, що у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.

Аналіз викладених правових норм дає підстави суду для висновку, що контролюючий орган приймає рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп у разі встановлення під час проведення перевірки факту наявності у такого платника податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів, що повинно бути зафіксовано у відповідному акті перевірки. При цьому, реєстрація платника єдиного податку анулюється з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №313/1465/17.

Судом з матеріалів справи встановлено, та не заперечується відповідачем акт за результатами перевірки не приймався.

Враховуючи те, що несплата позивачем узгодженої суми грошового зобов`язання з єдиного податку протягом двох послідовних кварталів встановлена контролюючим органом на підставі аналізу даних ІС "Податковий блок" в інтегрованій картці платника, а не на підставі акта перевірки, яка, в свою чергу, ним не проводилася, і позивач заперечує щодо існування відповідної заборгованості, суд дійшов висновку про те, що відповідачем порушено умови і порядок прийняття рішення про анулювання свідоцтва платника єдиного податку.

Відповідно до поданої відповідачем інформації заборгованість по єдиному податку виникла 18.04.2018 року згідно податкового повідомлення - рішення від 23.02.2018 року №0080901302, винесеного на підставі акта про результати камеральної перевірки податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця від 17.01.2018 №426/26-15-13-02-11/ НОМЕР_1 .

В інтегрованій картці платника за ФОП ОСОБА_3 був наявний податковий борг по єдиному податку з фізичних осіб: 01.07.2018 - 2311,37 грн., 01.08.2018 - 2311,37 грн., 01.09.2018 - 38466,37 грн., 01.10.2018-2329,10 грн., 01.11.2018 - 2329,10 грн., 01.12.2018 - 39119,10 гривень.

Отже, враховуючи те, що несплата позивачем суми грошового зобов`язання з єдиного податку протягом двох послідовних кварталів встановлена контролюючим органом на підставі аналізу даних ІС "Податковий блок" в інтегрованій картці платника, а не на підставі акта перевірки, суд прийшов до висновку про те, що відповідачем порушено умови і порядок прийняття рішення про виключення позивача з реєстру платника єдиного податку.

Слід зазначити, що позивачем було 23.11.2018 у сумі 3700, 00 грн. та 27.11.2018 у сумі 2000, 00 грн. (за три квартали 2018 року) здійснено оплату єдиного податку помилково на інший рахунок, а саме за назвою коду бюджетної класифікації «податок на прибуток приватних підприємств», що було виправлено шляхом подання податковому органу заяви про повернення помилкових та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань та пені № 24412417 від 04.06.2020 та № 24864259 від 10.06.2020. Тобто заборгованості, що зазначена податковим органом у своєму відзиві, фактично не існувало.

Визначаючись щодо правових наслідків помилки, допущеної позивачем, та її наслідків в аспекті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 , 5 статті 78 Податкового кодексу України казначейське обслуговування місцевих бюджетів здійснюється органами Казначейства України відповідно до частини 2 , 5 статті 78 Податкового кодексу України.

Податки і збори та інші доходи місцевого бюджету визнаються зарахованими до місцевого бюджету з дня зарахування відповідно на єдиний казначейський рахунок та рахунки, відкриті в установах банків державного сектору згідно з частиною другою цієї статті, і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Органи, що контролюють справляння надходжень бюджету, забезпечують своєчасне та в повному обсязі надходження до місцевих бюджетів податків і зборів та інших доходів місцевих бюджетів відповідно до законодавства.

Враховуючи, що станом на 27.12.2018 року позивачем був сплачений єдиний податок, то борг з єдиного податку, що обліковувався в інтегрованій картці позивача, мав суто технічний характер і не міг бути причиною для анулювання реєстрації позивача як платника єдиного податку.

Аналогічний підхід до застосування положень пункту 299.10 статті 299, підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України у випадках виникнення у платників єдиного податку "технічного" податкового боргу унаслідок сплати податку на інші рахунки, у тому числі і ті, що не призначені для сплати єдиного податку, був викладений в постановах Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі №813/676/17, від 05 червня 2018 року в справі №813/4266/17, від 24 січня 2019 року в справі №813/1346/18, від 14 травня 2019 року в справі №813/1373/16.

У цих справах Верховний Суд дійшов висновку, що сплата єдиного податку на помилковий бюджетний рахунок не є перешкодою для його зарахування на єдиний казначейський рахунок, де він акумулюється, у зв`язку з чим така помилка не є підставою вважати, що єдиний податок був несплачений взагалі, чи був сплачений несвоєчасно та/або бути підставою для виключення платника податку з реєстру платників податку з підстав, передбачених пунктом 299.10 статті 299 та підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України.

У спірних правовідносинах контролюючий орган зосередився виключно на інформації, що була відображена в його інформаційній системі, проігнорувавши істотні для прийняття рішення обставини, тобто діяв необґрунтовано.

Беручи до уваги викладене у сукупності суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення відповідача № 2326/26-15-13-14-26/3016017534 від 27.12.2018 є протиправним і підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Державної податкової служби у місті Києві поновити реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 як платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5% з 31.12.2018 та включити до реєстру платників єдиного податку, суд зазначає про задоволення вказаної вимоги з огляду на наступне.

Відповідно до змісту статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до абзацу 1 частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

З системного аналізу вказаних норм Кодексу адміністративного судочинства України можна дійти висновку, що законодавством передбачено право суду, у випадку визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Суд також звертає увагу, що Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, за вказаних вище обставин, суд приходить до висновку про необхідність зобов`язання Головного управління Державної податкової служби у місті Києві поновити реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 як платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5% з 31.12.2018 та включити до реєстру платників єдиного податку.

Задовольняючи дану вимогу у вказаний спосіб, суд виходить з позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 06 листопада 2018 року по справі №820/4721/17 (адміністративне провадження №К/9901/51009/18), згідно якої право позивача підлягає захисту та відновленню, приведенню у стан, що існувало до такого порушення з боку відповідача. Ні положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, більш того ні положеннями податкового законодавства не встановленні обмеження щодо можливості звернення з позовом до суду саме з такими вимогами. Такі вимоги, є не лише належними, а й дієвим способом захисту від протиправних дій відповідача.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У відповідності до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Пункт 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та від 22 грудня 2018 року у справі №826/856/18.

Отже, на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Відповідно до приписів статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 у справі №814/698/16.

Також, суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд наголошує на тому, що належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи, у яких конкретизовано справу у якій таку допомогу надано.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у справі № 821/1594/17 від 15.05.2018.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI ).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI ).

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд наголошує на тому, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.01.2019 у справі №910/15944/17.

На підтвердження наявності у позивача витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано копії таких документів:

копія договору про надання правової допомоги №45/20 від 11 грудня 2020 року;

ордер на надання правової допомоги;

копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю;

Позивачем заявлено позовні вимоги щодо відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 8500,00 грн.

Разом з тим, суд зазначає, що документальних підтверджень, якими би підтверджувалася заявлена до відшкодування сума витрат на правову допомогу, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку, суду не представлено.

За таких обставин правові підстави для задоволення позовних вимог в зазначеній частині не вбачається.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 4540,00 грн. Відповідно до платіжного доручення, яке знаходиться в матеріалах справи.

Враховуючи викладене та приписи частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача належить стягнути понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у сумі 4540,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.02.2018 року №0080901302 про нарахування штрафу у сумі 3935, 41 грн. за платежем єдиний податок з фізичних осіб.

3. Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві №2326/26-15-13-14-26/3016017534 від 27.12.2018 про виключення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з реєстру платників єдиного податку.

4. Зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) поновити реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) як платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5% з 31.12.2018 року та включити до реєстру платників єдиного податку.

5. Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 4540,00 грн. (чотири тисячі п`ятсот сорок гривень).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іщук І.О.