Рішення № 105848720, 31.05.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2022 року м. Київ №640/917/22

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києвіпровизнання дій протиправними та зобов`язання вчинити діївстановив:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві № 2600-0211-8/190336 від 30.11.2021 року про відмову в призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві зарахувати до стажу роботи, що дає право на призначення ОСОБА_1 пенсії за віком період ведення підприємницької діяльності з 09.11.1998 року по 31.12.2009 року, з 01.01.2011 року по 30.09.2011 року та 01.01.2012 року по 31.08.2013 року, призначити та виплачувати пенсію за віком згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV, з 03.10.2021 року.

Позовні вимоги позивач мотивує протиправністю рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком, оскільки періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до трудового стажу з 01 січня 1998 року по 31 серпня 2013 року на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 січня 2022 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Свою позицію мотивував посиланням на відсутність підстав для зарахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 період підприємницької діяльності з 09 листопада 1998 року по 31 грудня 2009 року, з 01 січня 2011 року по 30 вересня 2011 року та з 01 січня 2012 року по 31 серпня 2013 року, що визначено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, оскільки відсутні дані про сплату внесків.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 25 листопада 2021 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою за призначенням/перерахунком пенсії разом з доданими документами.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 08 грудня 2021 року №2600-0211-8/190336 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №1058.

Не погоджуючись з таким рішенням позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Спеціальним законом, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV(далі - Закон №1058).

В Законі №1058 визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно із частиною другою статті 24 Закону №1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст.24 Закону №1058).

Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон №1788) гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Згідно положень статті 2 Закону №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (далі також - Порядок). Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку).

Суд зауважує, що підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії послугували твердження відповідача про відсутність підстав для зарахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 , періодів підприємницької діяльності з 09 листопада 1998 року по 31 грудня 2009 року, з 01 січня 2011 року по 30 вересня 2011 року та з 01 січня 2012 року по 31 серпня 2013 року, що визначено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, оскільки відсутні дані про сплату внесків.

Надаючи оцінку обставинам в цій справі в частині періоду підприємницької діяльності позивача та неврахування вказаного відповідачем, суд зазначає наступне.

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

На спростування таких тверджень позивачем наголошено на наступних нормах.

Згідно з розділом XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV підпункту 3 підпункту 3-1 до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:

з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності;

з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Відповідно до статті 1 Указу Президента України №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва» від 03 липня 1998 року спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, зокрема, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Відповідно до розділу II пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року (далі - Порядок №22-1), період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.

Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно надається довідка про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2018 року №793 пункт 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) викладено у наступній редакції:

«Час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 01.05.1993, а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (додаток №1).

Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 01.01.1998 по 31.12.2003 зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 01.01.2004 по 31.12.2017 за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів» .

Як свідчать матеріали адміністративної справи, що для підтвердження факту здійснення позивачем підприємницької діяльності, як підставу зарахування страхового стажу в календарному розмірі з 09 листопада 1998 року по 31 грудня 2009 року з 01 січня 2011 року по 30 вересня 2011 року та з 01 січня 2012 року по 31 серпня 2013 року (в межах спору у даній справі), ОСОБА_1 надала відповідачу свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серія В03 №040640, свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця від 19 листопада 2008 року (зміна прізвища), повідомлення про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності від 04 серпня 2014 року №3145, довідку від 06 травня 1999 року №145/06-29 про взяття на облік платника податків, довідку про відсутність заборгованості з податків і зборів від 07 вересня 2006 року №2825/10/24-134, квитанції про сплату страхового внеску до Пенсійного фонду, лист-відповідь Головного управління ДПС у м. Києві від 09 вересня 2021 року №85506/6/26-15-57-03-13, відповідно до змісту якого зазначено, що в контролюючого органу відсутня інформація, у зв`язку з знищенням останньої через сплив строку зберігання, лист Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 17 вересня 2021 року №87743/6/26-15-24-03-15, в якому зазначено, що за інформацією контролюючого органу ОСОБА_1 припинила підприємницьку діяльність, але не знята з обліку, в той же час наявна інформація, що з 01 січня 2013 року по 04 серпня 2014 року перебувала на загальній системі оподаткування.

Відтак, суд наголошує на суперечності тверджень позивача стосовно перебування у спірному періоді на спрощеній системі оподаткування.

Також, судом не приймається до уваги копія квитанції про сплату позивачем єдиного податку у 2009-2011 роках, оскільки позивачем не надано доказів в підтвердження статусу платника єдиного податку або перебування на спрощеній системі оподаткування, таких як свідоцтво платника єдиного податку, або іншого документа, відтак не можуть вважатись належним доказом стосовно спірного період здійснення підприємницької діяльності позивачем.

Суду не подано допустимих доказів того, що ОСОБА_1 у вказані (спірні) періоди перебувала на спрощеній системі оподаткування (зокрема, довідки про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування, спеціального торгового патенту, свідоцтва про сплату єдиного податку, патенту про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян тощо).

У своїй постанові від 26 жовтня 2018 року у справі № 643/20104/15-а Верховний Суд зазначив: "…39.3. Отже, належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 року - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 року - довідка із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку".

У даному випадку, позивач не надав ні до заяви про призначення пенсії, ні до суду належних та допустимих доказів про сплату страхових внесків за періоди з 09 листопада 1998 року по 31 серпня 2013 року під час здійснення підприємницької діяльності на загальній системі оподаткування. Відтак у відповідача не було підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 вказаних періодів здійснення підприємницької діяльності на загальній системі оподаткування, за умови відсутності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків та довідки із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.

Щодо твердження позивача про те, що вона не повинна нести відповідальність чи зазнавати негативних наслідків через незбереження чи знищення державними органами старих відомостей та баз даних (про сплату єдиного податку/страхових внесків), які необхідні їй для призначення пенсії, то суд визнає їх безпідставними з огляду на наступне.

По-перше, позивачем не надано ні до заяви про призначення пенсії, ні суду належних та допустимих доказів в підтвердження вказаних обставин. Матеріали справи не містять жодних доказів щодо повідомлення від будь-яких державних органів про незбереження чи знищення відомостей відносно сплати позивачем страхових внесків в період здійснення підприємницької діяльності.

По-друге, підприємницька діяльність це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність із метою досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку, тобто це діяльність, яку особисто здійснювала позивач, будучи фізичною особою-підприємцем. Відтак, саме на неї в першу чергу покладено обов`язок здійснювати всі необхідні внески, у тому числі страхові, та зберігати документи нею ж створені, а тому перекладення позивачем обов`язку збереження вказаних власних документів ФОП ОСОБА_1 , у тому числі щодо здійснення нею ж сплати страхових внесків (якщо таке мало місце) на невстановлені державні органи є безпідставним та необґрунтованим.

Як наслідок, суд не знаходить підстав для задоволення вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві врахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періодів її підприємницької діяльності з 09 листопада 1998 року по 31 грудня 2009 року з 01 січня 2011 року по 30 вересня 2011 року та з 01 січня 2012 року по 31 серпня 2013 року, враховуючи відсутність у відповідача станом на час розгляду відповідної заяви позивача відповідних належних та допустимих доказів, передбачених для підтвердження вказаних обставин .

Однак, суд вважає за необхідне наголосити на наступному.

Згідно з нормами пункту 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Відповідно до частини третьої статті 44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

На підставі пункту 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Водночас, відповідачем надано докази здійснення Пенсійним органом своїх повноважень щодо перевірки наявних у нього відомостей про сплату впродовж 2009-2021 років страхових внесків позивачем та доказів отримання відповідачем додаткових документів чи допомозі позивачу в їх отриманні, які були б достатніми для зарахування спірного періоду зайняття підприємницької діяльності до страхового стажу.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

В межах даної справи відповідачем надані докази на підтвердження вчинення викладених вище дій.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко