Рішення № 105848699, 02.06.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2022 року м. Київ № 640/14979/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Управління соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації,

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

у травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Управління соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації і, в якому просить:

-визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 , видати посвідчення особи з інвалідністю в наслідок війни на підставі п.2 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту» у відповідності до положень п.10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 р. №302;

-зобов`язати Управління соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації видати ОСОБА_1 , видати посвідчення особи з інвалідністю в наслідок війни на підставі п.2 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту», як особі начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ, яка отримала інвалідність в наслідок захворювання в період виконання службових обов`язків у відповідності до положень п.10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 р. №302 .

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем протиправно та з формальних підстав відмовлено йому в видати посвідчення особи з інвалідністю в наслідок війни на підставі п.2 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту», як особі начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ, яка отримала інвалідність в наслідок захворювання в період виконання службових обов`язків У зв`язку з чим позивач вимушений звернутись до суду за захистом порушеного права та інтересу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.06.2021р. відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, відтак суд розглядає справу за наявними в матеріалах справи доказах.

Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 2002 року є пенсіонером органів внутрішніх справ та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (далі Закон № 2262-ХІІ).

Підчас проходження служби в органах Міністерства внутрішніх справ з 01.10.1983 по 18.11.2002 року позивач отримав інвалідність від захворювань пов`язаних з проходженням служби.

Як вбачається з довідки Київської обласної спеціалізованої МСЕК від 05.12.2002р. серії КИО № 181884 позивачу встановлено 2-у групи інвалідності, яка настала внаслідок захворювання, яке пов`язано з проходженням служби в ОВС.

Крім цього, як вбачається з довідки Київської обласної спеціалізованої МСЕК від 11.12.2002р. серії КИО-1 № 181859 при повторному огляді позивачу встановлено 2-у групи інвалідності, яка настала внаслідок захворювання, яке пов`язано з наслідками Чорнобильської катастрофи в період проходженням служби в ОВС.

Позивачу 21 травня 2019 року було видано посвідчення особи потерпілої від аварії на ЧАЕС (категорія 1, серія НОМЕР_1 )

18.02..2021 року позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації із заявою видачу посвідчення особи з інвалідністю в наслідок війни на підставі п.2 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту», як особі начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ, яка отримала інвалідність в наслідок захворювання в період виконання службових обов`язків у відповідності до положень п.10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 р. №302.

Листом від 21.04.2021 №98 Управління соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації відмовило позивачу у видачі посвідчення інваліда війни, оскільки у постанові ВЛК та довідці МСЕК записи не відповідають п.2.ст. 7 «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту».

Вважаючи таку відмову необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що орган державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону №3551-XII Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров`я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров`я.

Статтею 4 Закону №3551-XII передбачено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач підчас проходження служби в органах Міністерства внутрішніх справ в період з 01.10.1983 по 18.11.2002 року отримав інвалідність від захворювань пов`язаних з проходженням служби.

Так, з довідки Київської обласної спеціалізованої МСЕК від 05.12.2002р. серії КИО № 181884 вбачається, що позивачу встановлено 2-у групи інвалідності, яка настала внаслідок захворювання, яке пов`язано з проходженням служби в ОВС.

Крім цього, з довідки Київської обласної спеціалізованої МСЕК від 11.12.2002р. серії КИО-1 № 181859 вбачається, що позивачу при повторному огляді встановлено 2-у групи інвалідності, яка настала внаслідок захворювання, яке пов`язано з наслідками Чорнобильської катастрофи в період проходженням служби в ОВС.

Таким чином, особи із числа начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ, які набули інвалідність внаслідок захворювань, одержаного під час виконання службових обов`язків в період проходження служби належать до інвалідів війни.

У силу положень статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV у контексті розгляду даної справи суд також враховує висловлену Європейським судом з прав людини у рішеннях від 14.01.2011 у справі "Щокін проти України" та від 07.07.2011 у справі "Серков проти України" позицію у частині необхідності застосування національного законодавства у разі допущення можливості його неоднозначного тлумачення у найсприятливіший для заявника спосіб.

Досліджені судом документи безперечно підтверджують факт отримання позивачем інвалідності другої групи внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в ОВС та пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи в період проходження служби.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивач отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходженням служби в ОВС, а отже має право на встановлення статусу інваліда війни із видачею посвідчення інваліда війни.

При цьому, посилання відповідача на те, що формулювання у постанові ВЛК та довідці МСЕК не відповідає вимогам закону, як на підставу для відмови в наданні позивачу статусу інваліда війни не ґрунтуються на вимогах закону.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що відмова відповідача у встановленні позивачу статусу інваліда війни і видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою та такою, що порушує право позивача на одержання вказаного статусу та пов`язаного з ним соціального захисту.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача видати відповідне посвідчення, суд зазначає наступне.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302 (далі Положення № 302).

Згідно з п. 2 Положення № 302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.

Вимогами п. 3 Положення № 302 передбачено, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни".

За приписами абз. 2 п. 7 Положення № 302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.

Згідно з п. 10 Положення № 302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів РЄ державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Суд зазначає, що дискреційні функції відповідача як суб`єкта владних повноважень щодо видачі особі з інвалідністю внаслідок війни на етапі, коли особа, яка звернулась, є інвалідом внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в ОВС та має беззаперечні докази, а тому зазначені відповідачем підстави відмови, є формальними і не належить до передбачених законом підстав відмови у видачі позивачу відповідного свідоцтва.

Так, позивачем надано як відповідачу, так і суду докази наявності підстав для встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення, передбачених пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо зобов`язання відповідача встановити позивачу статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.

При цьому, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, у яких обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.

Враховуючи викладене, адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як встановлено судом, позивач відповідно до пунктів 9 та 10 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, витрати позивача, пов`язані з залученням свідків та проведенням експертиз також відсутні, отже, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст. 77, 122, 123, 242, 243, 251, 255 КАС України,

в и р і ш и в:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 , видати посвідчення особи з інвалідністю в наслідок війни на підставі п.2 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту» у відповідності до положень п.10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 р. №302;

3.Зобов`язати Управління соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації видати ОСОБА_1 видати посвідчення особи з інвалідністю в наслідок війни на підставі п.2 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту», як особі начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ, яка отримала інвалідність в наслідок захворювання в період виконання службових обов`язків у відповідності до положень п.10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 р. №302 .

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська