Рішення № 105846202, 19.08.2022, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/824/21

(2/199/199/22)

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

19.08.2022 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого судді - Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання - Хамула А.С.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1 ,

позивача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - орган опіки та піклування в особі адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, про збільшення розміру аліментів та позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

02 лютого 2021 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернулась позивач із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послалась на те, що сторони від шлюбу, який було розірвано рішенням суду від 12 травня 2014 року, мають двох малолітніх дітей - синів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З моменту розірвання шлюбу діти проживають із позивачем, перебувають на її повному утриманні, а відповідач фактично самоусунувся від участі у матеріальному забезпеченні та вихованні дітей, щонайменше останні три роки жодної участі у житті дітей не приймає, аліменти, які були призначені за рішенням суду від 04 жовтня 2017 року не сплатив жодного разу, що зумовило виникнення заборгованості зі їх сплати. За таких обставин, а також посилаючись на те, що потреби в матеріальному утриманні дітей наразі значно зросли, позивач самостійно не в змозі їх задовольнити, вказуючи на приховування відповідачем своїх доходів, наявність у нього неофіційного джерела доходів та підробітків, позивач просила суд змінити розмір аліментів, які стягуються на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року, та стягувати з відповідача на користь позивача аліменти на утримання синів в твердій грошовій сумі в розмірі по 3000 гривень на кожну дитину, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а також позбавити відповідача батьківських прав відносно обох вказаних дітей сторін.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 лютого 2021 року позовну заяву було повернуто позивачу на стадії вирішення питання про можливість відкриття провадження у справі.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 травня 2021 року задоволено апеляційну скаргу представника позивача та скасовано вищевказану ухвалу суду першої інстанції, а матеріали справи направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2021 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу відповідний строк для усунення недоліків її позову.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2021 року у зв`язку із повним та своєчасним усуненням позивачем недоліків її позову позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження з викликом сторін. Цією ж ухвалою зобов`язано третю особу у справі надати суду висновок щодо доцільності/недоцільності позбавлення відповідача батьківських прав відносно спільних дітей сторін.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 травня 2022 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, закрито підготовче провадження, а справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач, її представник позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити в повному обсязі з викладених у ньому підстав, проти заочного розгляду справи не заперечували. Представник позивача вказала також, що наразі зв`язок із відповідачем втрачено та останній наразі перебуває на тимчасово непідконтрольній території України, приймає участь у незаконних збройних формуваннях.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, правом на подання відзиву не скористався.

Третя особа в судове засідання не з`явилась, свого представника не направила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином. Натомість від представника третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності вказаного представника із ухваленням рішення суду в інтересах дітей.

За таких обставин, керуючись положеннями ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести судове засідання за відсутності відповідача та третьої особи, а також здійснити розгляд справи по суті в заочному порядку відповідно до Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України.

Вислухавши позивача, її представника, дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, в судовому засіданні встановлено, що сторони з 08 серпня 2009 року по 23 травня 2014 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду від 12 травня 2014 року у справі №199/1441/14-ц (провадження №2/199/1486/14), що підтверджується копією означеного рішення суду (а.с.6).

Від вказаного шлюбу у сторін є двоє спільних малолітніх дітей - сини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується також копією означеного рішення суду від 12 травня 2014 року, а також копіями свідоцтв про народження (а.с.6, 10, 11).

04 жовтня 2017 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська за наслідками розгляду по суті цивільної справи №199/3793/17 (провадження №2/199/1978/17) задоволено в повному обсязі позов ОСОБА_2 та вирішено стягувати з відповідача на користь позивача на утримання обох вищевказаних спільних дітей сторін аліменти в розмірі 1/3 частини (по 1/6 частини на кожну дитину) від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи стягнення з 07 червня 2017 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Рішення набрало законної сили 10 листопада 2017 року, а його копія наявна в матеріалах справи (а.с.7).

Також судом в ході розгляду справи встановлено, що примусове виконання виконавчого листа, виданого на вищевказане заочне рішення суду, про стягнення аліментів здійснюється Дружківським міським ВДВС СМУМЮ (м. Харків) в рамках відповідного виконавчого провадження, за яким у відповідача, як боржника за період з квітня по вересень 2020 року обліковується заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 18540 гривень, оскільки боржник жодного разу не сплатив стягувані з нього аліменти. Викладені обставини підтверджуються копією виконавчого листа суду та копією довідки державного виконавця (а.с.12, 15-16).

Разом з тим, судом встановлено, що обидві дитини сторін з моменту розірвання шлюбу сторін мешкають із позивачем, перебуваючи на повному її утриманні та вихованні, а відповідач з 2017 року фактично самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків щодо утримання та виховання дітей, забезпечення здобуття ними освіти, що підтверджується письмовими актами сусідів позивача, а також копіями довідок за місцем навчання і здобуття дітьми сторін повної загальної середньої освіти. Згідно копій таких довідок КЗО «СЗШ №64» ДМР від 08 вересня 2020 року №148, №149 відповідач, як батько дітей сторін, не приймає участі у навчанні та вихованні його синів, батьківські збори не відвідує, зв`язок із вчителями та класним керівником не підтримує. (а.с.13, 14, 57-59)

Обставини спірних правовідносин, встановлені судом під час розгляду справи та якими обґрунтовуються заявлені позовні вимоги про позбавлення батьківських прав, зокрема і те, що відповідач і наразі не проявляє батьківського піклування, не займається вихованням синів, не піклується про стан їх здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, здобуття ними освіти, підтверджуються також змістом висновку органу опіки та піклування в особі адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради від 28 березня 2022 року, яким визнано за доцільне позбавити відповідача по справі батьківських прав відносно обох малолітніх дітей сторін - синів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Більш того, зі змісту вказаного висновку органу опіки та піклування вбачається, що під час його підготовки комісією досліджувалась довідка про неотримання аліментів від 15 лютого 2022 року №6351/1168/23/22 Горлівського ВДВС у Горлівському районі Донецької області СМУМЮ (м. Харків), відповідно до якої за період з 01 липня 2021 року по 31 грудня 2021 року відповідачу, як боржнику, нараховано до сплати аліменти на дітей сторін в загальному розмірі 25639,98 гривень, з яких відповідачем не сплачено нічого.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, СК України, Закону України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини, прийнятою 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, підписану Українською РСР 21 лютого 1990 року та ратифікованою постановою ВР №789-XII від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини).

Так, відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Аналогічна за змістом норма міститься в ст.27 Конвенції про права дитини.

Згідно ст.51 Конституції України, ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За змістом ст.150 СК України, ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя та праці.

За змістом ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.141 СК України кожна дитина має право на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ст.157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні.

За змістом ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», ст.155 СК України батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Нормою ст.164 ч.1 п.2, ч.ч.2-4 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, в тому числі, ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти. З цієї підстави мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав лише у разі досягнення ними повноліття. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них. Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Згідно ст.165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Статтею 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

За змістом ст.7 СК України, ст.3 Конвенції про прав дитини регулювання сімейних відносин, зокрема судами, має здійснюватися з максимально можливим та першочерговим урахуванням і забезпеченням інтересів дитини.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті наведених вище норм законодавства, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Так, батьки можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо своєї дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст.164 СК України. Тлумачення п.2 ч.1 ст.164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. При цьому, батьки, питання про позбавлення батьківських прав яких вирішується судом із вказаної підстави, мають бути повнолітніми. За змістом, характером та значенням як для батька (матері), так і для дитини правових наслідків позбавлення батьківських прав, передбачених ст.166 СК України, позбавлення батьківських прав є винятковою мірою. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини. У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. При цьому за положенням ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

При вирішенні такої категорії спорів необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, який підлягає застосуванню лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені в ході розгляду справи факти у контексті позбавлення батьківських прав, необхідно також враховувати, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний наведеному вище правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 02 листопада 2020 року по справі №552/2947/19, від 11 вересня 2020 року по справі №357/12295/18, від 11 вересня 2020 року по справі №371/693/18, від 29 квітня 2020 року по справі №522/10703/18, від 13 квітня 2020 року по справі №760/468/18, від 11 березня 2020 року по справі №638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року по справі №461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року по справі №409/1865/17-ц, від 29 січня 2020 року по справі №756/1967/16-ц. Судова практика щодо застосування положень ст.164 СК України є усталеною. Крім того, схожий підхід до вирішення питання про позбавлення батьківських прав роз`яснено в п.п.15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» №3 від 30 березня 2007 року.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц.

Отже, аналізуючи встановлені судом фактичні обставини виховання та утримання малолітніх дітей сторін з урахуванням на наведені вище правові висновки, суд приходить до висновку, що в ході розгляду справи знайшли своє повне підтвердження заявлені позивачем підстави для задоволення позову в частині вимог про позбавлення відповідача батьківських прав, а саме триваюче та систематичне ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків без поважних причин. Відповідач остаточно перестав належним чином виконувати свої батьківські обов`язки вже тривалий час, щонайменше з 2017 року, що виявилось у фактичному його самоусуненні від виконання своїх батьківських обов`язків у вигляді матеріального утримання обох синів (не було жодної сплати аліментів, борг зі сплати аліментів), участі в їх житті, вихованні, забезпеченні здобуття повної середньої освіти, що є проявом байдужості відповідача до долі своїх дітей. Про умисний характер такого ухилення явно свідчить його тривалість (декілька кроків поспіль). Таким чином, відсутність бажання та реальних кроків з боку відповідача з метою виправлення виниклої ситуації щодо його ставлення до власних дітей дозволяють суду дійти безсумнівного висновку, що подальше збереження правового зв`язку між малолітніми ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та їх батьком - відповідачем по справі завдасть в майбутньому цим дітям неспівмірно більше негативного впливу, ніж припинення такого правового зв`язку внаслідок позбавлення відповідача батьківських прав.

Відтак, суд, послуговуючись якнайкращими інтересами дітей, які (інтереси) переважають над інтересами їх батька - відповідача, підсумовуючи все вищевикладене, вважає за можливе задовольнити позов в частині вимоги про позбавлення батьківських прав.

Вирішуючи позов в частині вимог про збільшення розміру аліментів, суд, окрім встановлених судом фактичних обставин, також керується наступним.

Так, згідно ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Аналогічні положення містить ст.27 Конвенції про права дитини, якою також визначено, що батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За змістом ст.ст.141, 180 СК України, ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, такий обов`язок є рівним для обох батьків, а розірвання шлюбу між ними, проживання батьків окремо від дитини не звільняє від даного обов`язку щодо дитини.

Згідно ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Нормою ст.182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Положеннями ст.7 СК України визначено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Схожі за змістом положенням містить ст.3 Конвенція про прав дитини.

Відповідно до ст.192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази та аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті наведених вище норм законодавства, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині вимог про збільшення розміру аліментів.

Так, враховуючи зміст норм ст.ст.181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду не вважається незмінним, його може бути згодом змінено шляхом збільшення або зменшення за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі значної зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених законом. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів. Свідченням зміни матеріального становища є зміна доходів, витрат, активів тощо. Під зміною сімейного стану розуміється з`явлення у сім`ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов`язані надавати утримування, і які фактично знаходяться на їх утриманні. При цьому положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного, і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану, підставою для зміни розміру аліментів. В той же час, факт народження у платника аліментів дитини у іншому шлюбі, без належних та допустимих доказів погіршення його матеріального стану, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів. Діти, народжені в різних шлюбах від різних матерів, мають абсолютно рівні права на матеріальну допомогу, батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою. Наведені правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року по справі №760/9783/18-ц, від 16 вересня 2020 року по справі №565/2071/19, від 28 травня 2021 року по справі №715/2073/20, від 21 липня 2021 року по справі №691/926/20, від 30 серпня 2021 року по справі №301/2160/20, від 09 вересня 2021 року по справі №554/3355/20, від 20 грудня 2021 року по справі №681/15/21.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст.192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки ст.192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (ст.182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст.183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст.184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»). Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року по справі №682/3112/18, у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року по справі №524/7388/17, від 11 вересня 2019 року по справі №662/64/18, від 05 лютого 2020 року по справі №664/252/19-ц, від 13 лютого 2020 року по справі №466/4009/18, від 27 травня 2020 року по справі №128/373/18, від 04 листопада 2020 року по справі №601/858/19, від 27 травня 2020 року по справі №128/373/18.

Стосовно обставин спірних правовідносин сторін щодо сплати аліментів у даній цивільній справі, то позивач, мотивуючи свою позовну вимогу про збільшення розміру аліментів, стягуваних за рішенням суду, та необхідність зміни способу їх присудження з частки на тверду суму, вказує на невиконання відповідачем свого обов`язку із матеріального утримання дітей сторін, наявність заборгованості зі сплати аліментів, збільшення прожиткового мінімуму на дитину, навчання дітей у школі та зростання їх потреб у догляді та матеріальних коштах, наявність у відповідача неофіційних доходів, відсутності у позивача можливості самостійно забезпечити утримання дітей. Вказані обставини та посилання самі пособі в контексті ст.192 СК України, яка і визначає підстави для зміни розміру аліментів, не є передбаченими законом підставами для задоволення позовної вимоги про збільшення розміру аліментів, тим більше за відсутності будь-яких доказів того, що після призначення судом аліментів своїм рішенням від 04 жовтня 2017 року відбулась зміна майнового та/або сімейного стану платника або одержувача аліментів або ж зміна стану здоров`я будь-якого з них, яка зумовлює необхідність збільшення вже призначеного розміру аліментів, в тому числі і шляхом зміну способу їх присудження. За таких обставин, а також приймаючи до уваги, що твердження позивача про збільшення витрат та потреб дітей фактично мають лише характер формальних, загальних, абстрактних посилань, які не підтверджені жодними доказами, а отже можуть сприйматись судом лише як припущення, на яких у відповідності до ст.81 ч.6 ЦПК України не може ґрунтуватись судове рішення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про збільшення розміру аліментів є необґрунтованими, недоведеними, а отже задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по справі, керуючись положеннями ст.ст.133, 141 ЦПК України, приймаючи до уваги кількість та характер позовних вимог, наслідки розгляду справи, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого останньою при зверненні до суду судового збору в розмірі 908 гривень за пред`явлення позовної вимоги про позбавлення батьківських прав.

На підставі викладеного та керуючись ст.51 Конституції України, ст.ст.8, 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст.3, 27 Конвенцією про права дитини, ст.ст.7, 18, 19, 141, 150, 155, 157, 160, 161, 164-167, 180-183, 192 СК України, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса останнього відомого місця реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_1 ), третя особа - орган опіки та піклування в особі адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 43938788; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Мануйлівський, 31), про збільшення розміру аліментів та позбавлення батьківських прав - задовольнити частково.

Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса останнього відомого місця реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_1 ), батьківських прав відносно його малолітніх дітей - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження НОМЕР_3 від 05 березня 2010 року), а також сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження Серія НОМЕР_4 від 18 січня 2012 року).

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

У порядку розподілу судових витрат по справі стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса останнього відомого місця реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 908 гривень.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне заочне рішення суду складено 19 серпня 2022 року.

Суддя А.М. Авраменко