Рішення № 105832540, 10.08.2022, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/56805/20-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2022 року Печерський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі судових засідань Ємець Д.О.,

розглянувши в порядку загального (позовного) провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2020 року до Печерського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_1 , згідно вимог якого остання просить суд стягнути з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України моральну шкоду у розмірі 28 338 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач звернулася до відповідача з запитом про надання публічної інформації, проте відповідач відповідь не надав. В подальшому рішенням суду вказану бездіяльність було визнано протиправною та зобов`язано розглянути запит позивача.

Вказане в сукупності завдало позивачу моральну шкоди, яку остання просить стягнути на її користь.

01.10.2021, відповідно до розпорядження №338 від 01.10.2021 року, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, у зв`язку з смертю судді ОСОБА_2

Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва Ільєвої Т.Г. від 04.10.2021 праву прийнято до провадження та визначено розглядати за правилами спрощеного провадження з повідомленням сторін.

28.10.2021 до суду надійшла заява позивач про розгляд справи у її відсутність, вимоги підтримала.

14.02.2022 до суду надійшов відзив Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, згідно якого позивач просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

10.08.2022 до суду з`явилася представник відповідача Голуб С., яка подала клопотання про проведення судового засідання без фіксації технічними засобами, у задоволені позовних вимог просила відмовити.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до Департаменту із запитом від 28.05.2020 про надання публічної інформації.

В подальшому, 22.06.2020 р. до Черкаського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України , в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо ненадання публічної інформації за запитом від 28.05.2020 року;

- визнати протиправною бездіяльність Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо недотримання встановленого законом п`ятиденного строку надання інформації на запит на інформацію;

- зобов`язати Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України розглянути запит від 28.05.2020 р. про надання публічної інформації.

Черкаським окружним адміністративним судом рішення від 31.08.2020 у справі № 580/2215/20 ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовної заяви до Департаменту.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2020 у справі № 580/2215/20 вказане вище рішення суду першої інстанції скасовано, позовна заява ОСОБА_1 задоволена повністю, визнано протиправною бездіяльність Департаменту щодо ненадання публічної інформації за запитом від 28.05.2020 і щодо недотримання встановленого законом п`ятиденного строку надання інформації на запит на інформацію та зобов`язано Департамент розглянути запит від 28.05.2020 про надання публічної інформації.

Відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, зазначені підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

З огляду на викладене, вирішуючи цей спір, суд виходить із необхідності встановлення наявності трьох умов, які є необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди: неправомірна бездіяльність цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Згідно із пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Слід зазначити, що вказана бездіяльність підтверджується судовим рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2020 у справі № 580/2215/20.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність факту бездіяльності Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, яка полягає у ненаданні своєчасної відповіді на запит позивача, що в свою чергу свідчить про завдання душевних страждань позивачу, оскільки порушені її права, які закріплені на конституційному рівні.

Таким чином, під час розгляду справи суд встановив наявність трьох обов`язкових умов для відшкодування позивачу шкоди, а відтак позовні вимоги про стягнення моральної шкоди є законними та обґрунтованими.

Згідно з пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша ст. 81 ЦПК України).

У відповідності до частини шостої статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені та доведені. В цьому випадку порушення прав позивача доведено у встановленому порядку за результатами розгляду справи.

Суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини як беззаперечну, відповідно до якої судом визнано презумпцію моральної шкоди, що полягає у тому, що у разі порушення майнових або немайнових прав, «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку, людина відчуває страждання (моральну шкоду), та, враховуючи наведені правові норми, проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази та, дотримуючись вимог чинного законодавства, суд прийшов до висновку про часткове задоволення вимог позивача, в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 2 000, 00 грн., який, на думку суду, відповідає рівню завдання моральної шкоди.

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись

ст. ст. 3, 8, 21, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України,ст. ст. 1-16, 22, 23, 1167 Цивільного кодексу України,ст. ст. 1-18, 76-81, 95, 137, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 289, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (01601, м. Київ, вул. Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 43305056) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмір 2000 грн. 00 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Повний текст судового рішення складено та підписано 10.08.2022.

Суддя Т.Г. Ільєва