Рішення № 105826136, 24.05.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2022 року м. Київ № 640/33703/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішивши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну праву

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до відокремлений підрозділ ДПС України Головне управління Державної податкової служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі також - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Ф" від 06.04.2020 року №74409-3313-2615, про нарахування земельного податку з фізичних осіб в розмірі 23 284, 94 грн.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що позивач є власником частин нежитлового приміщення у будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та надає його в оренду як платник єдиного податку за основним видом діяльності "надання в оренду та експлуатацію власного та орендованого майна", а тому враховуючи вимоги підпункту 297.1.4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України не є платником земельного податку за земельну ділянку під даними приміщенням.

Окрім цього, ФОП ОСОБА_1 вказує про порушення контролюючим органом вимог пункту 286.1 статті 286, пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу України та порядку надіслання податкового повідомлення-рішення.

Так, відповідачем надіслано оскаржуване податкове повідомлення-рішення на адресу: АДРЕСА_2 , в той час, як з 2013 року позивач перебуває на обліку за адресою: АДРЕСА_3 .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.02.2021 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.

Через канцелярію суду 02.03.2021 року відповідачем подано відзив на позовну заяву.

Відповідач проти задоволення позову заперечує з тих підстав, що станом на 19.02.2021 року відповідно до даних інформаційно-телекомунікаційних систем органів ДПС ОСОБА_1 не вносила змін щодо місця реєстрації, внаслідок чого податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 06.04.2020 року №74409-33-13-2615 направлено за місцем реєстрації, яке зазначено у наданих позивачем до контролюючого органу паспортних даних.

Крім того, відповідачем зазначено, що контролюючим органом винесено податкове повідомлення - рішення ОСОБА_1 як фізичній особі, а не як суб`єкту підприємницької діяльності, з огляду на що, останнє винесено правомірно та з урахуванням відомостей Державного земельного кадастру.

Через канцелярію суду 10.03.2021 року позивачем подано відповідь на відзив, в якому проти тверджень у відзиві заперечує, оскільки позивач - фізична особа - підприємець ОСОБА_1 не є власником земельної ділянки.

Через канцелярію суду 03.12.2021 року відокремленим підрозділом ГУ ДПС у м. Києві подано клопотання про заміну відповідача правонаступником.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2021 року клопотання відокремленою підрозділу Державної податкової служби України Головного управління ДПС у місті Києві про заміну сторони задоволено. Замінено відповідача у справі Головне управління ДПС у місті Києві на правонаступника - відокремленою підрозділу Державної податкової служби України Головного управління ДПС у місті Києві (код ЄДРПОУ ВП:44116011).

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Відповідно до копії Свідоцтва про право власності від 01.08.2005 року Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого округу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) посвідчено, що нежилі приміщення з №1 по №16 (групи приміщень №1) адміністративно-господарської споруди Палацу Спорту з готельними номерами площею 315, 40 кв.м., які розташовані в АДРЕСА_1 дійсно належать ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 ) на праві приватної власності.

Зокрема, ФОП ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків та інших обов`язкових платежів НОМЕР_1 ) зареєстрована як фізична особа - підприємець 18.12.2006 року, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Перебуває платником єдиного податку за видом господарської діяльності: надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

06.04.2020 року ГУ ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №74409-3313-2615, яким повідомлено ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) про нарахування суми податкового зобов`язання за земельним податком з фізичних осіб за податковий період 2020 року у розмірі 23 284,94 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення направлено ОСОБА_1 на адресу АДРЕСА_2 .

Вважаючи, що ФОП ОСОБА_1 не має обов`язку сплати земельного податку, остання звернулася до суду за захистом своїх прав.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, відповідь на відзив, додаткові пояснення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Земельні відносини в Україні врегульовано Земельним кодексом України (далі також - ЗК України), а справляння плати за землю розділом ХІІ «Податок на майно» ПК України.

Згідно із частиною першою статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами і доповненнями, в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) (далі також - ПК України), яким, зокрема, встановлено вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з підпунктом 14.1.72. пунктом 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).

Статтею 269 ПК України встановлено, що платниками (земельного) податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. Особливості справляння податку суб`єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Відповідно до статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Згідно з статтею 271 ПК України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Пунктом 285.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 286.5 статті 286 ПК України, нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Пунктом 58.3 статті 58 ПК України встановлено, що податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.

У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

У разі якщо вручити податкове повідомлення - рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення - рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.

Щодо доводів позивача про порушення процедури надіслання спірного податкового повідомлення-рішення, а саме, надіслання не на адресу ФОП ОСОБА_1 , про яку відомо відповідачу, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з даними інформаційно-телекомунікаційних систем органів ДПС фізична особа ОСОБА_1 перебуває на обліку в ДПІ Печерського району ГУ ДПС у м. Києві як платник податку на землю з фізичних осіб за земельну ділянку під нежитловим приміщенням, яка розташована за адресою : АДРЕСА_1 , площею 0,008713 га.

Згідно з витягом з Реєстру платників єдиного податку від 05.09.2016 року №1806/26-55-13-02, виданого ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, податковою адресою суб`єкта господарювання є: АДРЕСА_4 .

В той же час, спірне податкове повідомлення - рішення направлено ОСОБА_1 на адресу АДРЕСА_2 .

Так, згідно з наданих відповідачем доказів, а саме, копій паспорту громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , встановлено, що останніми відомостями про адресу реєстрації фізичної особи ОСОБА_1 є адреса: АДРЕСА_2 .

В свою чергу, позивачем надано Договір купівлі - продажу квартири від 17.07.2013 року, про те, що ОСОБА_1 продано ОСОБА_2 квартиру під номером АДРЕСА_5 .

З огляду на викладене та посилаючись на відомості з Реєстру платників єдиного податку, позивач вважає, що відповідачу було відомо про зміну адреси останньої та умисно направлено податкове повідомлення-рішення на адресу, за якою позивач не проживає та не здійснює свою підприємницьку діяльність.

Разом з тим, суд зауважує, що дослідивши оскаржуване рішення, судом встановлено, що останнє прийнято стосовно ОСОБА_1 , а не стосовно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Таким чином, на фізичну особу ОСОБА_1 як платника земельного податку розповсюджуються положення пункту 70.7 статті 70 ПК України, згідно з якими фізичні особи - платники податків зобов`язані подавати контролюючим органам відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначеними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Позаяк судом не приймається витяг з Реєстру платників єдиного податку від 05.09.2016 року №1806/26-55-13-02 як належний доказ того, що відповідачу було відомо про зміну адреси позивачем.

В той же час, позивачем не надано суду доказів спростування тверджень відповідача, що, станом на день винесення спірного податкового повідомлення-рішення фізичною особою ОСОБА_1 подано відповідну заяву до контролюючого органу про зміну адреси місця реєстрації згідно з положеннями податкового законодавства України та такі зміни контролюючим органом внесено.

Враховуючи викладене, суд відхиляє доводи позивача про не дотримання відповідачем процедури направлення спірного податкового повідомлення - рішення, оскільки ці твердження спростовано матеріалами справи та доказами, поданими ГУ ДПС у м. Києві.

Щодо правомірності винесення спірного податкового повідомлення-рішення, суд дійшов наступних висновків.

З аналізу положень податкового законодавства України, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України (в редакції до 01.05.2009 року), право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно частини першої статті 125 ЗК України в редакції Закону України від 05.03.2009року №1066-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об`єднання земельних ділянок» (набрав чинності 02.05.2009 року) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно частини першої та другої статті 120 ЗК України в первинній редакції, при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини першої та другої статті 120 ЗК України в редакції Закону України від 27.04.2007 року №997-V «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Цивільного кодексу України» (набрав чинності 20.06.2007 року) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно з частинами першою та другою статті 120 ПК України в редакції Закону України від 05.11.2009 року №1702-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю» (набрав чинності 10.12.2009 року) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно частини першої статті 377 ЦК України (в редакції, чинній до 09.12.2009 року), до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Частиною першою статті 377 ЦК України в редакції Закону України від 05.11.2009 року №1702-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю» (який набрав чинності 10.12.2009 року) визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Підставою для нарахування земельного податку відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України є дані державного земельного кадастру.

При цьому, згідно пункту 287.6 статті 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, в розумінні зазначених норм обов`язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правоможностей, як-от набуття нею статусу суб`єкта господарювання, діяльність якого пов`язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Згідно з пунктом 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У пункті 269.2 статті 269 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) також передбачено, що особливості справляння податку суб`єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Так, з матеріалів справи встановлено, що згідно витягу з реєстру платників єдиного податку від 05.09.2016 року №1806/26-55-13-02 позивач є платником єдиного податку з 01.01.2012 року (3 група); основні види господарської діяльності, зокрема надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (код згідно КВЕД 68.20); управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту (код згідно КВЕД 68.32).

Також, згідно свідоцтва про право власності від 01.08.2005 року №1115-В, позивачу на праві приватної власності належать нежилі приміщення з №1 по 16 (групи приміщень №1) адміністративно - господарської споруди Палацу спорту з готельними номерами, площею 315,40 м2, які розташовані в м. Києві на Спортивній площі №3 (літера В).

Таким чином, у розумінні положень підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1 та 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1 та 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Враховуючи викладене, суд зауважує, що правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності.

Тобто, з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку.

Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов`язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.

Отже, відповідачем правомірно визначено обов`язок позивача, як фізичної особи, щодо спали грошового зобов`язання з земельного податку.

Проте, щодо доводів позивача про неправомірність розрахунку податкового повідомлення-рішення у зв`язку із відсутністю у контролюючого органу відомостей з Державного земельного кадастру, суд зауважує наступне.

Згідно з пунктом 29.1 статті 29 ПК України обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів.

Як вже зазначено судом вище, положеннями пункту 271.1 статті 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Згідно з пунктом 274.1 статті 274 ПК України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

За правилами пункту 286.1 статті 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до підпункту 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 ПК України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 193 ЗК України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

У відповідності до статті 15 Закону України від 07.07.2011 року №3613-VI «Про Державний земельний кадастр» (в редакції, чинній на день виникнення спірних праввідносин) (далі також - Закон №3613) до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (частина друга статті 15 зазначеного Закону).

При цьому, у розумінні частини сьомої статті 21 Закону №3613 технічна документація з нормативної грошової оцінки земель є лише підставою для внесення до Державного земельного кадастру відомостей про таку оцінку.

Відповідно до підпункту 14 пункту 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року №1051, до Державного земельного кадастру вносяться відомості про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, значення якої розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.

За приписами статті 38 Закону №3613 відомості з Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.

Відтак, обов`язок по нарахуванню сум земельного податку фізичним особам покладено саме на контролюючі органи, яким для визначення розміру вказаного податку на підставі даних державного земельного кадастру необхідно встановити базу оподаткування, наявність грошової оцінки землі, інші відомості для визначення суми податкового зобов`язання.

Як вказано відповідачем у відзиві на позовну заяву, при здійсненні розрахунку грошових зобов`язань враховано наступні обставини.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок несільськогосподарського призначення визначається відповідно до пункту 2 рішення Київської міської ради від 26.07.2007 року №43/1877 зі змінами та доповненнями окремо в межах економіко-планувальних зон за формулою:

Цн = Цнм х Пз х Кф х Кл х Кі, де:

Цн - нормативна грошова оцінка земельної ділянки в гривнях:

Цнм - середня вартість одного квадратного метра землі в гривнях в межах конкретної економіко-планувальної зони;

Пз - площа земельної ділянки в квадратних метрах;

Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки;

Кл - узагальнюючий локальний коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки і визначається як добуток значень окремих локальних коефіцієнтів, що впливають на місце розташування цієї земельної ділянки (при цьому значення узагальнюючого локального коефіцієнта не повинно бути нижче 0,50 і вище 1,50);

Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки.

Враховуючи вищевикладене нормативно грошова оцінка в 2020 році за земельну ділянку, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Спортивна площа, 3, площею 0,008713 гектару становить: 2 328 494,00 грн. = 3 130,26 х 87,13 x 3 x 1,5 x 1,249 x 1,433 х 1,06 х 1, де: 3 130,26 грн. - грошова оцінка за 1 кв.м.; 87,13 кв.м. - площа земельної ділянки; 3 - функціональний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки; 1,5 - узагальнюючий локальний коефіцієнт.

Дані коефіцієнти використано відповідно до рішення Київської міської ради від 03.07.2014 року № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва», рішення вводиться в дію з 01.07.2015 року (згідно з рішенням Київської міської ради від 10.12.2014 року № 565/565) із змінами і доповненнями, внесеними рішенням Київської міської ради від 10.03.2016 року № 217/217), та з врахуванням вимог наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 року № 489 із змінами та доповненнями; 1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Держземагенства від 14.01.2015 № 6-28-0 22-215/2-15; 1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 № 6-28-0.22- 201/2-16 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель»; 1 - коефіцієнт індексації грошової оцінки (відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого витягом з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2017 року № 22-28-0.22-443/2- 17 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель»).

Ставка земельного податку в 2020 році обраховується відповідно до пункту 5 додатку 3 «Положення про плату за землю в місті Києві» до рішення Київської міської Ради від 23.06.2011 року № 242/5629 зі змінами та доповненнями, та становить - 1%.

Відповідно сума земельного податку за 2020 рік розрахованого фізичній особі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , становить: 2 328 494, 00 x 1% = 23 284, 94 грн.

Згідно частини першої статті 6 Закону №3613 ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Пункт 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року №15, визначає, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно пункту 7 вказаного Положення Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Пунктами 1, 3, 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у місті Києві, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 29.09.2016 року №333, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 року за №1392/29522 передбачено, що Головне управління Держгеокадастру у місті Києві є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Головне управління Держгеокадастру у місті Києві здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку.

Отже, інформація про земельну ділянку має надаватись контролюючому органу саме Головним управлінням Держгеокадастру у місті Києві у формі, яка передбачена статтею 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Встановлено, що відповідач, при визначенні податкового зобов`язання позивача зі сплати земельного податку за земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 не керувався інформацією, наданою Головним управлінням Держгеокадастру у місті Києві у формі, яка передбачена статтею 38 Закону №3613.

Суд наголошує, що в матеріалах справи відсутні докази надання Головним управлінням Держгеокадастру у місті Києві до контролюючого органу інформації про земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 чи про земельну ділянку користувачем якої є позивач, або ж докази подання ГУ ДФС у м. Києві запиту про надання такої інформації.

В свою чергу, долучена відповідачем копія витягу Державного земельного кадастру по юридичних особах на 19.12.2012 рік не є належним та достовірним доказом в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки містить відомості за адресою земельної ділянки: м. Київ, площа Спортивна, 3 щодо землекористувачів ТОВ «Нові продукти», ЗАТ «УКРІПРО» та ТОВ «Альта ЛТД», а не позивача.

Таким чином, доказів звернення до Головного управління Держгеокадастру у місті Києві для отримання даних державного земельного кадастру, необхідних для нарахування земельного податку позивачу, відповідачем суду не подано.

Суд бере до уваги також те, що Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 року у справі №826/27202/15 наголошено на необхідності з`ясування того, чи внесена земельна ділянка, яка знаходиться під приміщенням, яке належить платнику податків, до Державного земельного кадастру, а також дотримання контролюючим органом вимог щодо нарахування земельного податку пропорційно частки кожної особи у спільній частковій власності багатоквартирного будинку.

Підсумовуючи зазначене, суд дійшов висновку, що наведений контролюючим органом розрахунок містить складові, правильність визначення яких не підтверджена жодним належним, достатнім і достовірним доказом.

Так, згідно із частиною першою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини другої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними, в силу частини першої статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України, є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з частиною першою статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на наведене відповідачем не виконано обов`язок щодо надання належних даних державного земельного кадастру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, відповідачем розрахунок суми земельного податку з фізичних осіб для позивача здійснено за відсутності відомостей, обов`язкова наявність яких обумовлена нормами Податкового кодексу України, що має своїм наслідком визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

При цьому, спірне податкове повідомлення-рішення відповідача підлягає скасуванню не через відсутність у позивача вказаного податкового обов`язку, а через висновок про неправильний розрахунок відповідачем суми податкового зобов`язання.

Аналогічну позицію викладено Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 (справа №826/15139/16 (К/9901/1450/17) та від 17.04.2018 (справа №2а-10031/12/2670).

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У матеріалах справи міститься платіжне доручення від 23.12.2020 року №53443783, яким підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 840, 80 грн.

З огляду на задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі, суд дійшов висновку про стягнення сплаченої суми судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відокремленого підрозділу ДПС України в особі Головне управління Державної податкової служби у м. Києві на користь ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 6, 9, 12, 73-80, 241, 245, 246, 250, 255, 295, 353 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Ф" від 06.04.2020 року №74409-3313-2615, про нарахування земельного податку з фізичних осіб в розмірі 23 284,94 грн.

3. Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 840, 80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань відокремленого підрозділу ДПС України Головне управління Державної податкової служби у м. Києві.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 );

Відповідач: відокремлений підрозділ ДПС України Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ ВП 44116011, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).

Повне судове рішення складено 24.05.2022 року.

Суддя Л.О. Маруліна