Рішення № 105823506, 18.05.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2022 року м. Київ № 640/11971/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи:

До Окружного адміністративного суд міста Києва звернувся громадянин Республіки Ірак (далі - РІ) ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ,шукач захисту, заявник) з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України), третя особа: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - третя особа, ЦМУ ДМС України у м. Киві та Київській області), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України № 64-21 від 10 березня 2021 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина РІ ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ДМС України повторно розглянути заяву громадянина РІ ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що він, маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою конфлікту та систематичного порушення прав людини на території Іраку разом з іншими членами родини був вимушений покинути країну свого походження та у пошуках притулку прибув в Україну, де у 2018 році звернувся до третьої особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - заява).

Проте, відповідачем та третьою особою у задоволенні заяви йому було відмовлено на підставі відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

При цьому, повідомлення ЦМУ ДМС України у м. Киві та Київській області від 29 березня 2021 року № 55 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, було надіслано позивачу простим листом без повідомлення про вручення, який він виявив 22 квітня 2021 року у своїй поштовій скриньці.

Позивач зазначає, що він є громадянином РІ, перебуває разом із іншими членами сім`ї за межами країни своєї громадянської належності та не може до неї повернутися з огляду на об`єктивні побоювання стати жертвою конфлікту та порушення прав людини на території Іраку, а саме страх бути вбитим бойовиками угрупування ІДІЛ.

Позивач вважає, що працівники відповідача та третьої особи не поцікавилися актуальною ситуацією у країні його походження, не виконали положення Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй та Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 1 від 25 червня 2009 року, відтак, безпідставно та необґрунтовано прийняли рішення, яким відмовили йому у задоволенні вимог щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що зумовило його звернення із адміністративним позовом до суду.

До позовної заяви позивачем додано клопотання про розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження у судовому засіданні із викликом сторін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 травня 2021 року, з огляду на характер спірних правовідносин та предмет доказування, відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про розгляд справи в порядку загального провадження з викликом сторін; відкрито провадження у справі № 640/11971/21 та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; запропоновано відповідачу надати відзив, а третій особі - пояснення на позовну заяву, які повинні відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); одночасно зобов`язано ДМС України у п`ятиденний строк з дня отримання цієї ухвали, надати суду належним чином завірену копію особової справи громадянина РІ ОСОБА_1 .

На виконання вимог вказаної ухвали ДМС України 02 червня 2021 року відповідачем надано особову справу громадянина РІ ОСОБА_1 , а 09 червня 2021 року - відзив на позовну заяву, в якому заперечується проти задоволення позовних вимог з мотивів того, що заява позивача є необґрунтованою та не містить умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Третя особа процесуальним правом на подання пояснення щодо позовних вимог не скористалася.

Згідно з частиною третьою статті 241 КАС України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов наступних висновків.

Обставини, встановлені судом:

З наявної в матеріалах адміністративної справи копії особової справи № 2018KV0330 судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 04 грудня 2018 року № 330.

У своїй заяві зазначив, що він приїхав до України з метою стати біженцем, оскільки в його країні життя дуже небезпечне, зруйновано його дім та зник батько.

У той же день, 04 грудня 2018 року, працівниками міграційної служби стосовно позивача проведено анкетування, в результаті чого складено анкету особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В анкеті уточнено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; паспортний документ громадянина Іраку серії НОМЕР_1 , виданий Міністерством внутрішніх справ 15 травня 2016 року в місті Сулейманія терміном до 13 травня 2024 року; уродженець міста Бартелла , Ірак ; країна громадянської належності - Ірак; країна постійного проживання - Ірак; національність - курд; віросповідання - іслам (суніт); неодружений; освіта - середня; мова - курдська (рідна), арабська (вільне володіння); невійськовозобов`язаний; до кримінальної відповідальності не притягався, члени сім`ї, які супроводжують заявника - мати та три сестри; члени сім`ї, які не супроводжують заявника - бабуся та три тітки; виїхав із останньої країни постійного проживання 15 жовтня 2018 року легально на підставі національного паспорта та оформленої туристичної візи; прибув до України 22 жовтня 2018 року повітряним сполученням транзитом через Туреччину; проживає в АДРЕСА_1 на підставі договору оренди житлового приміщення від 12 листопада 2018 року.

Причинами виїзду з останньої країни постійного проживання зазначено захоплення міста терористичним угрупуванням ІДІЛ, початок війни, знищення будинку через підрив.

Також в анкеті зазначено, що ні заявник, ні члени його сім`ї у країні постійного проживання у політичних, релігійних, військових або громадських організаціях не перебували.

Водночас, на питання анкети щодо причетності до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов`язані із расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами надана відповідь, що наявні шрами, оскільки заявника катували та били палками. Він як суніт знаходиться в постійному стані релігійного побоювання.

З текстом вказаної анкети шукач захисту ознайомлений, заперечень не висловив, що засвідчів своїм особистим підписом на останньому аркуші анкети.

Того ж дня заповнено реєстраційний листок на ОСОБА_1 , як на особу, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, справа № 2018KV0330.

Його документовано довідкою про звернення за захистом в Україні № 009991 строком дії до 04 січня 2019 року, та одночасно запрошено з`явитися 17 грудня 2018 року на співбесіду для уточнення відомостей та анкетних даних.

Співробітником міграційної служби 17 грудня 2018 року із шукачем захисту проведено співбесіду, оформлену відповідним протоколом.

Під час співбесіди шукачу захисту, який не володіє українською або російською мовами, забезпечено перекладача.

Протоколом співбесіди від 17 грудня 2018 року підтверджено, що шукач захисту погоджується із запропонованою кандидатурою перекладача та не заперечує, що співбесіду буде перекладено з курдської мови та російську, а записано українською.

За результатами проведення співбесіди 22 грудня 2018 року складено висновок, на підставі якого прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина РІ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене наказом Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 26 грудня 2018 року № 556.

На виконання приписів статті 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відносно громадянина РІ ОСОБА_1 направлено до управлінь міграційної служби в областях, а також Служби безпеки України запити для здійснення перевірки про наявність або відсутність інформації, яка б перешкоджала б наданню йому статусу біженця в Україні, та отримано відповіді, які свідчать про те, що ОСОБА_1 із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не звертався, інформація, що може перешкоджати отриманню ним статусу біженця або додаткового захисту в Україні ОСОБА_1 , відсутня.

Наказом ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 26 лютого 2019 року № 67 строк розгляду заяви ОСОБА_1 продовжено до 26 березня 2019 року, у зв`язку із необхідністю проведення із ним співбесіди з метою отримання уточнюючої інформації.

Продовжено строк дії його довідки про звернення за захистом в Україні № 009991 до 04 липня 2019 року.

Співробітниками міграційної служби 13 листопада 2019 року із шукачем захисту проведено додаткову співбесіду, оформлену відповідним протоколом.

Під час співбесіди шукачу захисту, який не володіє українською або російською мовами, забезпечено перекладача з мови, якою він може спілкуватися.

Протоколом співбесіди від 13 листопада 2019 року підтверджено, що шукач захисту погоджується із запропонованою кандидатурою перекладача та не заперечує, що співбесіда буде відбуватися російською мовою, а записуватися українською.

У ході співбесід шукач захисту повідомив таке.

З 2004 по 2014 роки він навчався у змішаній школі в місті Бартелла, в 2015 році - у школі Сарворан в місті Сулейманія, в 2016-2017 роках - у школі Варшар в місті Сулейманія та 2017-2018 роках - у школі Хедрин у місті Сулейманія.

До 2014 року проживав в місті Бартелла разом з матір`ю, батьком та трьома сестрами в орендованому будинку. Його батько мав магазин одягу, в якому працював з восьмої години ранку до шостої-сьомої години вечора. В один із ранків червня 2014 року батько пішов на роботу, а вони з матір`ю та сестрами, почувши о п`ятій годині вечора крики людей: «ДААШ (ІДІЛ) під`їжджає» і, не дочекавшись батька та не додзвонившись йому на вимкнений телефон, взяли документи і виїхали автомобілем до табору для біженців у місто Ербіль, звідки, переночувавши одну ніч, поїхали в Сулейманію.

Із новин він дізнався, що їх вулиця зруйнована та вважає, що дім, у якому вони проживали, також зруйновано.

У 2015 році він самостійно попутною машиною їздив до Барталла в пошуках батька. По дорозі його було затримано групою іракських солдатів із 10-15 осіб. Один із них, що був одягнений в спортивні штани та червоний реглан, запитав суніт він чи шиїт, та, почувши у відповідь, що суніт, запропонував вийти із машини і вдарив кулаком у обличчя, а після падіння на асфальт підняв «за грудки» та продовжив бити у груди. Друзі відтягли від нього цього чоловіка, а водій допоміг сісти в машину та відвіз до Каркуку , де знайшов іншого водія, який повернув його до Сулейманії. До лікарні шукач захисту не звертався, оскільки одразу поїхав до дому. Після побиття у нього на лікті залишилася синя пляма діаметром 3 см, а на зап`ясті - невеликий округлий шрам.

В Сулейманії родині тяжко жилося, тому що працювала лише мати. Інші родичі, які також проживали в Іраку, допомогу не надавали через відсутність тісних зв`язків між ними, тому сім`я у липні 2016 році поїхала до Йорданії (місто Оман), де проживала подруга матері.

Переїзд не був раптовим, він планувався близько 2-х місяців. Гроші на переїзд збирали люди за допомогою імама в мечеті. За ці гроші були придбані квитки та віза. Жодних проблем при виїзді із Іраку у шукача захисту та його сім`ї не було.

В Йорданії він отримав статус біженця в УВКБ ООН, проте не підтвердив даний факт документально. Водночас зазначив, що там він заповнював анкету, був сфотографований, ходив на співбесіди та отримував грошову допомогу.

З огляду на те, що грошей не вистачало і життя в Йорданії було складним, у січні 2017 року сім`я повернулася до міста Сулейманія, Ірак.

В жовтні 2018 року він разом із сім`єю за рекомендацією свого шкільного друга, який на той час проживав і навчався в Україні, вилетіли з аеропорту міста Ербіль транзитом через Туреччину (м. Анкара) до Києва, аеропорт «Жуляни», на підставі туристичної візи, яку отримали через посольство в Багдаді, та національного паспорту, отриманого в місті Сулейманії в 2016 році, проте їм було відмовлено у в`їзді в Україну і вони повернулися до Туреччини. Згодом повторно вилетіли літаком із Туреччини та прибули до України (м. Одеса) 22 жовтня 2018 року.

Водночас, в ході співбесід шукач захисту повідомив, що ІДІЛ особисто йому не погрожував; в Сулеманії йому нічого не загрожувало; він не зазнавав переслідувань і насилля за ознаками раси, національності, громадянства чи через політичні погляди, підтвердив, що ні він, ні члени його сім`ї у країні постійного проживання не перебували у політичних, релігійних, військових або громадських організаціях та участі в їх діяльності не приймали.

Рішення шукача захисту покинути Ірак ґрунтується на тому, що там війна, постійна небезпека, нікого не залишилося, не має друзів, не можна нікому довіряти.

Стверджував, що в Україні хотів би отримати освіту та працювати.

Станом на день проведення співбесіди навчається на першому курсі факультету загальної медицини Київського міжнародного університету, що підтверджується договором № 59-і/2019 від 16 жовтня 2019 року по надання освітніх послуг іноземному громадянину.

Протоколи співбесід від 17 грудня 2018 року та 13 листопада 2019 року підписані шукачем захисту без зауважень.

За результатами розгляду матеріалів особової справи № 2018VK0330 та дослідження інформації про країну походження у зв`язку із відсутністю у заявника обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також через не встановлення фактів загрози життю, безпеці, свободи в країні походження, через побоювання застосування смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту як системного порушення прав людини, складено висновок від 04 лютого 2021 року щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина РІ ОСОБА_1 .

Зі змісту зазначеного висновку вбачається, що підставою для відмови в задоволенні заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стали наступні обставини:

- заявник не надав переконливих доказів можливості його утисків чи переслідування в країні походження;

- на підставі проаналізованої інформації зроблено висновок про неактуальність переслідування заявника та покращення ситуації в країні походження, зокрема у зв`язку тим, що армія Іраку звільняє захоплені терористичним угрупуванням ІДІЛ території, повертаючи державі контроль над ними.

При цьому, посилання на інформацію по країні походження зроблено за період 2014-2019 років.

Рішенням ДМС України № 65-21 від 10 березня 2021 року позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки стосовно заявника умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» відсутні.

Позивачу надіслано повідомлення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 29 березня 2021 року № 55 про відмову у визнанні біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, в якому зазначено про відмову заявнику у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні.

Вважаючи прийняте рішення протиправним, позивач з метою захисту свого права звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що відповідно до чстини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 14 Загальної декларації прав людини 1948 року кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист врегульовано Конвенцією про статус біженців 1951 року, протоколом до Конвенції 1967 року, Конвенцію ООН «Проти катувань та інших жорстких, нелюдських та принижуючих гідність видів поводження і покарання» від 10 грудня 1984 року, Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового абоо тимчасового захисту» від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI), Правилами розгляду та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом МВС України від 07 вересня 2011 року № 649 (далі - Правила № 649).

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI).

Отже, виходячи з буквального тлумачення наведених вище положень пунктів 1, 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI, небажання особи, яка звертається до міграційної служби про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну своєї громадянської належності має бути обґрунтоване об`єктивними обставинами, які стали причинами побоювання цієї особи, в тому числі за своє життя, чи здоров`я, безпеку або ж свободу.

Згідно із частиною першою та другою статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В силу приписів статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Відповідно до частини сьомої статті 7 Закону № 3671-VI до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Встановлений обов`язок заявника надавати відповідні докази на обґрунтування своєї заяви дублюється у підпункті «а» пункту 3.1 Правил № 649, зокрема, заявник зобов`язаний надати всі наявні у нього документи та інформацію, що необхідні для обґрунтування заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або зазначити причини, через які ці документи та інформація не можуть бути надані, та повідомити, де такі документи знаходяться чи можуть знаходитися або хто може надати чи підтвердити відповідну інформацію.

Відповідно до пунктів 5, 6 Позиції Управління Верховного комісару ООН «Про обов`язки та стандарти доказу в заявах біженців» від 16 грудня 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Обов`язок надання доказів на користь повідомлених фактів вважається «обов`язком доказування» (п.5).

У відповідності до загальних правових принципів доказового права цей обов`язок покладається на особу, яка виказує твердження.

Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказу реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосуються його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення.

Водночас, у зв`язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов`язок підтверджувати чи оцінувати всі факти, які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об`єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі надання ним відповідної інформації та адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані (п.6).

Згідно із пунктом 195 розділу «В», частини ІІ Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН (далі - Керівництво УВКБ ООН) у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Тобто, за загальним правовим принципом обов`язок надати докази покладається в першу чергу на особу, яка подає заяву, а уповноважена особа зобов`язана оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника, в тому числі з особою, яка звертається за захистом. В деяких випадках саме уповноваженій особі доводиться збирати необхідні докази, що можуть підтвердити подану заяву (п.196 Керівництва УВКБ ООН).

Отже, ненадання документального доказу усних тверджень, які зазначає заявник, не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою. В той же час лояльність не повинна доходити до прийняття за достовірну інформацію, яка не відповідає загальним актам, викладеним у заяві (п.197 Керівництва УВКБ ООН).

Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника.

Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Частиною третьою статті 8 цього ж Закону передбачено, що під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник має право залучити перекладача за свій рахунок або за рахунок інших юридичних чи фізичних осіб.

Своєю чергою, у відповідності до частини четвертої статті 8 Закону № № 3671-VI рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні (ч. 5 ст. 8 Закону № 3671-VI).

Відповідно до частини шостої статті 8 Закону № 3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Частина сьома статті 8 Закону № № 3671-VI покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, надіслати заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття.

Статтею 9 Закону № № 3671-VI регламентовано порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформленя документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, частина перша вказаної статті передбачає, що розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими частинами другою і третьою статті 8 цього Закону. (ч.2 ст. 9 Закону № 3671-VI).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону (ч. 6 ст. 9 Закону № 3671-VI).

У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України (ч. 8 ст 9 Закону № 3671-VI).

Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч. 11 ст. 9 Закону № 3671-VI).

Відповідно до підпункту «е» пункту 5.1 Правил № 649 висновок складається за результатом оцінки заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, комплексного та системного вивчення документів, наявних у особовій справі заявника, та перевірки фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Відомості та обставини, про які зазначено у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і які не підтверджуються документами або іншими фактичними даними, можуть бути враховані під час підготовки висновку за умови, що твердження заявника стосовно обставин, зазначених у заяві, є послідовними і правподібниими, надана ним інформація не суперечить загальновідомим відомостям, що мають відношення до справи та встановлена загальна правдоподібність заяви. Оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додатковогоо захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення відомостей про: всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони та інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування; відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі про те, що заявник був або може стати о`бєктом переслідування чи об`єктом завдання серйозної шкоди; особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об`єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.

Той факт, що заявник вже був об`єктом переслідувань або йому було завдано серйозної шкоди, наявність прямих загроз такого переслідування або такої шкоди є важливим показником цілком обґрунтованих побоювань заявника стати жертвою переслідування або реального ризику отримати серйозну шкоду.

У висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником.

Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою (ч. 12 ст. 9 Закону № 3671-VI).

Відповідно до частини першї статті 10 Закону № 3671-VI рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у тому числі стосовно перебуваючих з ним на території України неповнолітніх дітей (членів сім`ї заявника або таких, які знаходяться під його опікою чи піклуванням), внесених до анкети заявника, на визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, є письмова згода заявника, висловлена в анкеті чи заяві, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як до трьох місяців.

Згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону № 3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, надсилається протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом з особовою справою заявника уповноваженим посадовим особам центрального органу виконавчої влади, які розглядали заяву (ч. 7 ст. 10 Закону № 3671-VI).

У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа цього центрального органу виконавчої влади протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення. Довідка про звернення за захистом в Україні продовжується, якщо особа оскаржує таке рішення (ч. 13 ст. 10 Закону № 3671-VI).

Частина друга статті 12 Закону № 3671-VI передбачає можливість оскарження в установленому порядку та в установлені цим Законом строки до суду рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Із установлених судом обставин справи вбачається, що заява ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, була прийнята до розгляду територіальним органом міграційної служби 04 грудня 2018 року.

У цей же день проведено його анкетування, заповнено реєстраційний листок шукача захисту та видано довідку про звернення за захистом в Україні № 2009991.

На підставі висновку від 22 грудня 2018 року територіальним органом ДМС України прийнято рішеня про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина РІ ОСОБА_1 .

Наказом від 26 лютого 2019 року № 67 на підставі подання працівника територіального органу міграційної служби строк розгляду заяви ОСОБА_1 продовжено до 26 березня 2019 року.

Продовжено термін дії довідки про зверненя за захистом в Україні № 009991 до 04 липня 2019 року.

Письмовий висновок щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину РІ ОСОБА_1 за результатами розгляду його особової справи № 2018КV0330 підготовлено працівниками територіального підрозділу міграційної служби 04 лютого 2021 року, тобто через 1 рік та 10 місяців після спливу граничного строку розгляду заяви, встановленого частиною першою статті 9 Закону № 3671-VI.

Рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина РІ ОСОБА_1 прийнято ДМС України 10 березня 2021 року та надіслано уповноваженим посадовим особам територіального органу міграційної служби, які розглядали заяву, 22 березня 2021 року, тобто через 10 днів після спиву строку направлення, встановленого частиною сьомою статті 10 Закону № 3671-VI.

Поштове відправлення з повідомленням про негативне рішення відповідача від територіального органу ДМС України датовано 29 березня 2021 року, проте матеріали справи не містять доказів його відправки цією ж датою.

Аналізуючі процедуру розгляду заяви про визнання його біженцем або особою, як потребує додаткового захисту стосовно позивача, суд зауважує, що позивач звернувся із відповідною заявою у пошуках захисту до органів міграційної служби 04 грудня 2018 року, проте рішення за його заявою прийнято лише10 березня 2021 року та доведено до відома позивача не раніше 29 березня 2021 року (з пояснень позивача - знайдено у поштовій скринці 25 квітня 2021 року), тобто процес розгляду його заяви тривав 2 роки та майже 4 місяці.

Всебічно розглянувши всі матеріали, що знаходяться особовій та судовій справі позивача, суд дійшов висновку, що при розгляді його заяви мали місце порушення термінів пересилання документів та необґрунтована затримка підготовки письмового висновку щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину РІ ОСОБА_1 за результатами розгляду його особової справи № 2018КМ0330.

Доказів, які б свідчили про поважність причин порушення цих строків відповідачем не надано.

Суд зауважує, що правильність процедури розгляду заяв про звернення за статусом біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, має не менше значення, ніж вірне вирішення справи по суті. В силу особливостей такого роду питань, заява в принципі не може бути вірно розглянута по суті, якщо припущено значних порушень процедури розгляду.

Процедура розгляду заяв про звернення за статусом біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, повинна відповідати національним і міжнародним стандартам, викладеним в праві України, міжнародному праві, рекомендаціях УВКБ ООН, органів Ради Європи, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Однак, основні вимоги, слідування яким достатнє для процесуально вірного розгляду органами ДМС заяв про звернення за статусом біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, містяться в Законі № 3671-VI і в Правилах № 649.

При цьому, слід мати на увазі, що Закон № 3671-VI та Правила № 649 не містять несуттєвих положень. Всі вони відображують вимоги міжнародного права притулку, яким повинна слідувати Україна. Будь-яке порушення будь-якої норми цих правових актів може бути оскаржене в суді, оскільки вказує на серйозне порушення прав людини.

Таким чином, суд приходить до висновку, що наявність процедурного порушення, яке полягає у недотриманні відповідачем визначених законодавсном строків, є самостійною підставою для визнання протиправним та скасування прийнятого ним рішення.

Крім того, суд звертає увагу, що при підготовці висновку від 04 лютого 2021 року, покладеного в основу прийнятого рішення про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 10 березня 2021 року № 65-21, відповідачем не було враховано поточної та актуальної інформації по країні походження станом на момент його прийняття.

Відповідно до підпункту «е» пункту 5.1 Правил № 649 при підготовці висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернет, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником.

З точки зору міжнародного права біженства та міжнародного права прав людини, використання повної, достовірної та актуальної інформації по країні походження, яка набувається з декількох надійних та неупереджених джерел, є необхідною передумовою правильної оцінки ризику, яка передує прийняттю будь-якого рішення по заяві особи, яка висловлює бажання отримати статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

У справі Чахал проти Сполученого Королівства (№ 22414/93, рішення від 15 листопада 1996 року) Європейський суд з прав людини відзначив, що органи державної влади при розгляді справ шукачів притулку повинні проводити оцінку індивідуального ризику, який спіткає особу в разі повернення до країни походження.У справі Ф. Г. проти Швеції (№ 43611/11, рішення від 23 березня 2016 року) Суд зазначив, що така оцінка має відбуватися ex nunc, тобто станом на момент прийняття кожного рішення. З практичної точки зору, це означає, що при оцінці ризику слід використовувати найбільш актуальну інформацію, що найбільш «наближена» до фактів про які зазначив заявник. Ьакож є неприпустимим використання інформації загального характеру з малодостовірних чи недостовірних джерел.

Суд зауважує, що не може вважатися в повній мірі дослідженою та актуальною інформація по країні походження заявника за період з 2014-по 2019 року, покладена в основу висновку, який був складений працівником територіального органу ДМС України у лютому 2021 року.

Приймаючи оскаржуване рішення, відповідач не дослідив поточної та актуальної інформації щодо ситуації в Республіці Ірак, відтак не спростував можливості ймовірної загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення.

Також відповідачем не висунуто вимоги щодо надання додаткових відомостей ні від позивача, ні від органів державної влади задля уточнення інформації щодо ситуації у країні походження позивача станом на час прийняття оскаржуваного рішення.

Невикористання інформації по країні походження, або використання інформації неналежної якості, при розгляді заяв про звернення за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, є підставою для оскарження прийнятих на підставі такої недостовірної інформації рішень.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву громадянина РІ ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог чинного законодавства, суд зазначає наступне.

Перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Водночас спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Враховуючи, невиконання відповідачем усіх умов, необхідних для остаточного вирішення порушеного питання позивача, суд приходить до висновку, що ефективним способом захисту прав позивача є визнання протиправними та скасування оскаржуваного рішення відповідача і зобов`язання Державну міграційну службу України повторно розглянути питання про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захситу, стосовно громадянина РІ ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 КАС України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене в сукупності, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування, невиконано та недоведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 КАС України, тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Підстав для розподілу судових витрат в порядку статті 139 КАС України не має.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

1. Здовольнити у повному обсязі адміністративний позов громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ: 37508470), третя особа: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а, код ЄДРПОУ: 42552598) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державно міграційної служби України № 64-21 від 10 березня 2021 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 .

3. Зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

4. Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.І. Келеберда