Рішення № 105822146, 10.05.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2022 року м. Київ № 640/31830/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,

розглянувши у порядку спрощеного (письмового) позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві,

третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві

про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, з вимогами:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 28 жовтня 2021 №2600-0603-8/171111;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подати до Головного Управління Державної казначейської служби в м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 27625,50 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на відсутність у нього обов`язку сплати збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об`єкта купівлі-продажу у зв`язку з придбанням житла вперше та, як наслідок, наявність права на повернення помилково сплаченого збору в межах заявлених позовних вимог.

Ухвалою суду від 10 листопада 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві.

Відповідач відзиву на позовну заяву та відповідних доказів до суду не надав, що відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Третьою особою пояснень по адміністративній справі не надано.

Ознайомившись із письмово викладеними доводами позивача, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.

Матеріалами справи підтверджено, що 18 липня 2018 року між позивачем (покупець) та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (продавці) укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою Іриною Григорівною та зареєстровано в реєстрі за №4343, згідно з яким позивач придбав у власність квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 93,00 кв.м., житлова площа - 53,20 кв.м., на підтвердження чого позивачем також долучено до матеріалів справи письмову інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, з якої вбачається про відсутність відомостей щодо придбання позивачем іншого нерухомого (житлового) майна та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, з яких вбачається про відсутність відомостей щодо придбання позивачем іншого нерухомого (житлового) майна та про реєстрацію права власності від 18 липня 2018 року реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №252499080000.

Відповідно до квитанції від 08 липня 2018 року №QS39243101 на суму 27625,50 грн позивачем з операції придбання нерухомого майна сплачено пенсійний збір на обов`язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1 %. Як зазначає позивач в позовній заяві, вищезазначене нерухоме майно (житло) ним придбано вперше.

Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 28 жовтня 2021 року №2600-0603-8/171111 за наслідками розгляду клопотання позивача повідомлено про безпідставність поданої заяви та процитовано положення Закону України «Про збір на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Порядків №1740, №787.

Вважаючи дії відповідача щодо відмови у формуванні та направленні подання про повернення позивачу збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 27625,50 грн, протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об`єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Пунктом 8 частини першої статті 2 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» об`єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.

Згідно з пунктом 15-1 Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року №1740 (далі по тексту - Порядок №1740), збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Пунктом 15-3 Порядку №1740 передбачено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

Згідно тверджень позивача, наведених у позовній заяві, ним придбано житло вперше, до укладення договору купівлі-продажу від 18 липня 2018 року інша нерухомість ним не придбавалася.

Відповідачем вказані відомості в порядку виконання обов`язку, визначеного частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не спростовані та судом зворотного не встановлено.

Станом на час придбання позивачем нерухомості, як і станом на час розгляду справи, в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.

Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміну «придбавають житло вперше», що міститься у пункті 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.

Ухвалою Конституційного Суду України від 23 березня 2000 року №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.

За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб`єкта владних повноважень зобов`язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов`язана сплачувати збір на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше.

Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень можливості встановити придбання квартир конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення прав громадян, які наділені такими правами.

Зазначена правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі №819/1249/17.

Матеріали справи свідчать, зокрема, що з квитанції від 08 липня 2018 року №QS39243101 на суму 27625,50 грн та не заперечується відповідачем, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна сплачено позивачем на рахунок Державного бюджету України, отримувач - УК у Солом`янському районі м. Києва, який спрямовано до спеціального фонду Державного бюджету.

За відсутності доказів щодо придбавання позивачем житла не вперше, останній має право на повернення суми помилково сплаченого збору.

Відповідно до частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Процедуру повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі) визначено Порядком №787.

Пунктом 5 вказаного порядку визначено, зокрема, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.

Подання подається до органу Казначейства за формою, передбаченою нормативно-правовими актами з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи за підписом керівника установи (його заступника відповідно до компетенції), скріпленим гербовою печаткою (у разі наявності) або печаткою з найменуванням та ідентифікаційним кодом установи (у разі наявності), з обов`язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб`єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), сума платежу, що підлягає поверненню, дата та номер документа на переказ, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

Подання в довільній формі подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Заява про повернення коштів з бюджету, яка подається до відповідного органу Казначейства, складається платником у довільній формі з обов`язковим зазначенням такої інформації: причини повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб`єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи готівкою.

Аналіз вказаного свідчить, що підставою, яка обумовлює повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів є подання таких документів:

- заяви платника;

- подання органу, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету;

-платіжних доручень, що підтверджують зарахування коштів до відповідного бюджету.

З цього приводу суд зазначає, що зважаючи на відсутність в органів Пенсійного фонду України, в силу незалежних від них обставин, можливості зробити самостійний і беззаперечний висновок про придбання позивачем житла вперше, а також на те, що такі обставини встановлені у визначеному законом порядку саме в ході розгляду даної адміністративної справи, прийняття судом рішення про зобов`язання сформувати та подати до відповідного органу Державної казначейської служби відповідне подання є єдиним за свою суттю способом відновлення прав позивача, ефективним механізмом захисту таких прав, який відповідатиме принципу верховенства права.

Виходячи із встановлених обставин по справі, а також доказів у справі, суд дійшов висновку про те, що позивач звільнений від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, як такий, що придбаває житло вперше, а тому має право на повернення помилково сплаченого ним збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, під час укладання договору купівлі-продажу квартири.

У той же час, оскільки відповідачем фактично допущено протиправну бездіяльність щодо не сформування та не подання до третьої особи подання про повернення позивачу збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від договірної вартості квартири, суд з урахуванням норм частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України виходить за межі позовних вимог та задовольняє позовні вимоги шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не сформування та не подання до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення позивачу збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі-продажу квартири від 18 липня 2018 року у розмірі 27625,50 грн, що підтверджується квитанцією від 08 липня 2018 року №QS39243101 та зобов`язання відповідача сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення помилково сплаченого позивачем збору у розмірі 27625,50 грн на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, сплата якого здійснена відповідно до квитанції від 08 липня 2018 року №QS39243101.

Згідно з частиною першою статті 9, статтею 72, частинами першою, другою, п`ятою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги задоволено, на користь позивача належить стягнути сплачений нею судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Стосовно вимог щодо компенсації витрат позивача на правову допомогу суд зазначає таке.

Згідно ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Надаючи оцінку вимозі позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн судом враховуються складність справи, різноманітність правового регулювання спірних правовідносин, змістовність наданих позивачем пояснень, підготовка наданих до суду матеріалів, підтверджуючих фактичне понесення позивачем відповідних витрат, а також відсутність змістовних заперечень відповідача у цій частині.

При цьому, оскільки наведені в акті наданих послуг від 19 жовтня 2021 року послуги, що складаються з двох частин - послуги, які пов`язані з досудовим врегулюванням спору і послуги, надані клієнту щодо судового супроводу, а також враховуючи, що «складання та подання до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві заяви про повернення 1% збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у зв`язку з придбанням нерухомого майна в силу процесуальних приписів не можуть визначатися як такі, що пов`язані із послугами, пов`язаними із судовим розглядом справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість вимоги позивача та наявності правових підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1750,00 грн.

Як зазначено Європейським судом з прав людини у п.268 Рішення по справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (Заява №19336/04): «Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п.30, ECHR 1999-V)».

Аналогічну практику вирішення питання судових витрат застосовано Європейським судом з прав людини і у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пп.34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п.80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п.88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не сформування та не подання до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 27625,50 грн, що підтверджується квитанцією від 08 липня 2018 року №QS39243101.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд.16) сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (код ЄДРПОУ 37993783; 01601, м. Київ, вул. Терещенківська, буд. 11-а) подання про повернення ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) помилково сплаченого збору у розмірі 27625,50 грн (двадцять сім тисяч шістсот двадцять п`ять гривень 50 коп) на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, сплата якого підтверджується квитанцією від 08 липня 2018 року №QS39243101.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд.16).

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) понесені нею судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1750,00 грн (одна тисяча сімсот п`ятдесят гривень 00 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд.16).

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 30 днів з моменту складення повного тексту

Суддя Н.А. Добрівська