Рішення № 105814880, 18.08.2022, Галицький районний суд м. Львова

Справа №466/1891/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2022 року м.Львів

Галицький районний суд міста Львова у складі:

головуючого судді Мироненко Л.Д.

при секретарі судового засідання Пахолко Д.О.

за участі:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

третьої особи ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна лікарня», третьої особи ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст позовних вимог.

Позивач позовні вимоги, мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народила дитину. Акушерсько-гінекологічна допомога їй надавалась у зв`язку з пологами в КНП «Пологовий клінічний будинок №1 м. Львова», з якого 09 лютого 2015 вона була виписана. Після виписки позивач помітила почервоніння на правій нозі, для лікування якого 10 лютого 2015 року вона звернулась у відділення судинної хірургії Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівської обласна клінічна лікарня» (далі - КНП ЛОР «ЛОКЛ»), куди її цього ж дня госпіталізовано в ургентному порядку та встановлено діагноз тромбофлебіт варикозно-розширених п/ш вен на правій н/к, ХВН 1 ст.

Лікар ОСОБА_4 , який займає посаду завідувача відділенням судинної хірургії центру трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів КНП ЛОР «ЛОКЛ», провів огляд ноги та повідомив позивача, що не вбачає можливості медикаментозного способу лікування її захворювання, а тому наполягав на проведенні оперативного втручання. Відтак, було визначено лікування у вигляді оперативного втручання - «Кросектомія на правій нижній кінцівці» під загальною анестезією (внутрішньовенний, зі спонтанним диханням). Цього ж дня проведено оперативне втручання, після якого стан її здоров`я значно погіршився, вона зовсім не відчувала стопу ноги, не могла рухати пальцями на нозі. Оперативне втручання провів лікар ОСОБА_4 . Однак, на її думку, він неналежно виконав професійні обов`язки, що призвело до настання тяжких наслідків для її здоров`я, а саме, виникнення травми стегнової артерії або її гілок, яка супроводжувалась кровотечею, утворенням відтермінованої гематоми, стисненням артерії в місці операційної рани, що в подальшому призвело до тромбозу. Лікар ОСОБА_4 своєчасно не прийняв рішення про лікування антикоагулянтами без проведення хірургічного втручання, і після проведеного першого оперативного втручання, не обрав правильної тактики, що спричинило виникнення ятрогенного захворювання, яке породило необхідність проводити позивачу другу операцію ревізію післяопераційної рани; тромбосектомія з стегнових артерій справа; лінійне алопротезування поверхневої стегнової артерії справа. У процесі другого втручання було видалено згустки гематоми, проведено ревізію судин, виявлено тромбоз поверхневої стегнової артерії в проксимальній її частині та замінено артерії алопротезом «Goretex», що стало наслідком ускладнення, оскільки, на думку позивача, необхідно було проводити заміну артерії аутовеною, а не алопротезом «Goretex», що є чужорідним матеріалом. Відтак, виникла необхідність проведення третього термінового оперативного втручання, яке проводилось лікарем-хірургом ОСОБА_5 з приводу гострої ішемії правої нижньої кінцівки. 03 квітня 2015 року позивача було виписано з КНЦ ЛОР «ЛОКЛ», однак вона продовжила тривале лікування.

Зазначає, що у зв`язку із вказаними обставинами було розпочато кримінальне провадження щодо неналежного виконання медичним працівником, зокрема ОСОБА_4 , своїх професійні обов`язків внаслідок недбалого ставлення до них, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження. Після досудового розслідування кримінальне провадження разом із обвинувальним актом було передано на розгляд суду. Однак ухвалою Личаківського районного суду м. Львова ОСОБА_4 було звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків притягнення до такої.

Стверджує, що неналежним виконанням ОСОБА_4 своїх професійних обов`язків, їй спричинено тяжкі тілесні ушкодження. Зокрема, у неї до сьогодні постійно набрякає права нога, відчувається біль, спостерігається почервоніння, їй важко ходити по сходах та підніматись вгору, тривалий час утворювались абсцеси, які супроводжувалися постійними зверненнями до лікарів. Це, своєю чергою призвело до заподіяння їй істотної моральної шкоди, яка полягала в тому, що звертаючись за медичною допомогою до КНП ЛОР «ЛОКЛ» вона очікувала отримати якісну медичну допомогу. Проте, внаслідок протиправності дій лікаря ОСОБА_4 , вона впродовж неповних двох діб зазнала трьох оперативних втручань, що спричинили їй фізичні страждання. Вказує, що кожне наступне втручання було зумовлено неправильним попереднім оперативним втручанням з порушенням вимог стандартів у сфері охорони здоров`я. Кожного разу, їй слід було проводити чергову операцію на нозі, вона боялась смерті, жахливої перспективи ампутації ноги, адже некваліфіковані дії ОСОБА_4 не призводили до покращання її стану здоров`я, а лише погіршували його. Кожного разу, коли її забирали в операційну залу, вона відчувала, що знову буде щось не так і вона може назавжди залишитись без ноги у молодому віці. Запевняє, що страх вже був не за здоров`я, а за життя, адже вона розуміла, що діється щось страшне, а вдома на неї чекали дві дитини, неповнолітня і щойно народжена, які потребували материнського догляду. Тож, вона хвилювалась вже не за себе, а за дітей, які мали сумну перспективу залишитись сиротами.

Враховуючи вищенаведене, просить стягнути з КНП ЛОР «ЛОКЛ» 28829,35 грн матеріальної шкоди, а саме: 12057,81 грн. - витрат на придбання лікарських та медичних засобів, 6012,54 грн. - витрат на купівлю суміші для грудного вигодовування та 10759 грн. - втраченого заробітку за період з 10 лютого 2015 року до 03 квітня 2515 року.

Крім того, просить стягнути з відповідача 500000 грн. моральної шкоди.

2. Рух справи у суді.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 30 березня 2021 року відкрито загальне позовне провадження у вказаній цивільній справі.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 15 квітня 2021 року матеріали справи було передано на розгляд до Галицького районного суду м. Львова

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 31 травня 2021 року у вказаній справі відкрито загальне позовне провадження.

17 червня 2021 року представником відповідача до суду подано відзив, в якому зазначено, що позивач ОСОБА_1 народила дитину шляхом кесарського розтину. Відповідно до наказу МОЗ України від 15.06.2007 № 239 позивач отримувала низькомолекулярні гепарини, їй було призначено компресійну терапію п/к. 10.02.2015, після виписки з МККПБ № 1, ОСОБА_1 у зв`язку з почервонінням та почервонінням в ділянці правого стегна звернулась до завідуючого судинної терапії ЛОКЛ ОСОБА_4 . Під час УЗ-діагностики магістральних судин виявлено тромбоз гілки по передній поверхні стегна за 7мм до останнього клапана і встановлено УЗ ознаки тромбофлебіту правої та варикозної хвороби вен лівої нижньої кінцівки. Прийнято рішення про проведення в невідкладному порядку оперативного втручання « Кросектомія на правій нижній кінцівці».

Проти позову сторона відповідача заперечила та вказала, що твердження позивача щодо неналежного виконання ОСОБА_4 своїх посадових обов`язків, не відповідають дійсним обставинам справи та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Водночас висновок експерта № 254, на який посилається позивач містить не категоричні твердження а припущення про пошкодження ОСОБА_4 артерії під час кросектомії. З огляду на наведене висновок не може мати доказового значення, оскільки зважаючи на ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Щодо вимоги про стягнення матеріальних витрат, то представник відповідача зазначив, що належним і допустимим доказом, що підтверджує ступінь втрати професійної або загальної працездатності для застосування ст. 1195 ЦК України є відповідний висновок медико-соціальної експертної комісії або висновок судово-медичної експертизи з визначенням ступеня втрати працездатності. Відповідних доказів, позивач не надає. Крім того, позивач не надає жодних належних та допустимих доказів про втрату нею можливості грудного вигодовування дитини, а відтак вимога про стягнення витрат на придбання суміші для грудного вигодовування, на думку представника відповідача,не підлягає задоволенню.

02 серпня.2021 року представником позивача будо подано відповідь на відзив, у якій вона посилається на преюдиційне значення ухвали Личаківського районного суду від 03 лютого 2021 року, якою ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі п.2 ч.1 ст. 49 КК України не з реабілітуючих підстав. Відтак вважає, що вина ОСОБА_4 доведена. Щодо тверджень представника відповідача, що висновок експерта № 254 містить не категоричні твердження, а припущення, зазначає, що допитом судового експерта у судовому засіданні по справі за обвинуваченням ОСОБА_4 експертом повідомлено, що в п23-24 вказаного висновку зазначено, що тромбози, які були утворені в ОСОБА_1 знаходяться в причинному зв`язку з проведенням кросектомії хірургом заввідділення ОСОБА_4 . Допити експертів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 підтверджують вказане твердження. Щодо заперечень відповідача проти відшкодування втраченого заробітку, зазначає, що оскільки в період перебування на стаціонарному лікуванні, а саме з 10.02.2015 до 03.04.2015. позивач знаходилась у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами на підставі листка непрацездатності, то ще один листок непрацездатності у зв`язку із непрацездатністю, пов`язаною з ушкодженням здоров`я, їй не видавався. З огляду на ситуацію, яка склалася через фізичний стан, позивач не мала можливості продовжувати працювати й отримувати заробітну плату, а відтак, ушкодженням здоров`я їй була завдана шкода, пов`язана з втратою заробітку. Щодо втрати можливості грудного вигодовування зазначає, що вона перебувала на стаціонарному лікуванні майже два місяці, до 03.04.2015, за такий тривали проміжок часу зберегти лактацію є вкрай складно. Окрім того, в період перебування на стаціонарному лікуванні у відділенні судинної хірургії Львівської обласної клінічної лікарня їй було призначено низку препаратів, відповідно до інструкцій про застосування яких забороняється грудне вигодовування під час прийому вказаних препаратів. Щодо вимог про стягнення моральної шкоди зазначає, що розмір відшкодування такої шкоди суд визначає залежно від характеру і обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. Вказує, що справедливим слід вважати присудження найбільших компенсацій саме у зв`язку з моральною шкодою, завданою каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи.

11 серпня 2021 року представником відповідача подане заперечення навідповідь навідзив, у якому вказує, що оскільки свідки та експерти, на показання яких посилається позивач, не були допитані у межах цієї справи, їхні показання є недопустимим доказом та не є предметом дослідження, Твердження позивача про неможливість грудного вигодовування не підтверджене судово-медичною експертизою, а також у позові не вказано строк вживання препаратів, які перешкоджають грудному вигодовуванню.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 11 серпня 2021 року витребувано з Личаківського районного суду м. Львова матеріали кримінального провадження № 12015140040000489 від 19 лютого 2015 року, які розглядались в кримінальній справі № 463/4211/17.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 08.11.2021 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

2.Позиції учасників під час судового розгляду.

Позивач таїї представник у судовому засіданні поданий позов підтримали, просили їх задовольнити в повному обсязі. Зазначили, що протиправність дій лікаря ОСОБА_4 , який надавав медичну допомогу позивачу повністю підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи. Зазначили, що вимога щодо відшкодування втраченого позивачем заробітку підлягає задоволенню з огляду на те, що з 10 лютого 2015 року до 03 квітня 2015 року ОСОБА_1 перебувала у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами на підставі листка непрацездатності, відтак ще один листок непрацездатності, пов`язаний з ушкодженням здоров`я їй не надавався. Відповідно до виписки із медичної картки стаціонарного хворого № 3433, виписка ОСОБА_1 була 03 квітня 2015 року, та зазначено, що вона виписується в задовільному стані під амбулаторний нагляд хірурга та акушер-гінеколога поліклініки за місцем проживання. Тобто,позивач продовжувала амбулаторне лікування. Відповідно до положень Цивільного кодексу до втраченого заробітку не включається, зокрема допомога по вагітності та пологах. Зазначили, що необхідно розмежовувати соціальні виплати та відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`ю. Щодо обґрунтованості підстав стягнення моральної шкоди, просили врахувати, що вона полягає як у фізичних стражданнях, пов`язаних з болями в нозі та загрозою її ампутацією, так і в душевних, пов`язаних з неможливістю ОСОБА_1 здійснювати грудне вигодовування новонародженої дитини, страх втратити ногу, а можливо і життя, а відтак залишити двох її дітей без матері.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Зазначив, що висновок експерта № 254 за результатами проведення комісійної судово-медичної експертизи не містить категоричних тверджень вини ОСОБА_4 . Відтак, висновки наведені у ньому є вірогідними, а відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Крім того, зазначив, що у справі наявні інші письмові докази, які спростовують твердження позивача про пошкодження артерії ОСОБА_4 під час проведення кросектомії. Зазначив, що показаннями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_8 спростовується факт пошкодження артерії під час проведення кросектомії. А показання свідка ОСОБА_5 , не можуть бути доказом, оскільки він не був присутнім при проведенні операцій. Щодо вимоги про відшкодування втраченого заробітку, представник відповідача зазначив, що позивачем не надано належних і достовірних доказів такого. Зокрема, до справи не долучено висновок судово-медичної експертизи з визначенням ступеню втрати працездатності позивача, крім того позивачем не надано доказів витрат на придбання суміші для грудного вигодовування. Розмір моральної шкоди, заявленої в позові, на думку представника відповідача, є завищеним та не відповідає принципам розумності справедливості та співмірності.

3.Фактичні обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що 10 лютого 2015 року, о 11 годині 20 хвилин, ОСОБА_1 була госпіталізована в ургентному порядку у відділення судинної хірургії ЛОКЛ, де, після проведеного огляду, їй було встановлено діагноз: тромбофлебіт варикозно розширених п/ш вен на правій н/к, ХВН 1 ст., та визначено план лікування у вигляді оперативного втручання під загальною анестезією (внутрішньовенний, зі спонтанним диханням).

Факт перебування ОСОБА_1 на лікуванні в ЛОКЛ, проведення їй трьох оперативних втручань підтверджується доказами, що надані до позовної заяви, а саме: записами про операцію № 206 від 10 лютого 2015 р., операцію № 217 від 11 лютого 2015 р., операцію № 219 від 11 лютого 2015 року, що містяться в журналі оперативних втручань у стаціонарі відділення судинної хірургії від 02.01.2015 року; медичною картою стаціонарного хворого № 3433/277, у якій вказано, що ОСОБА_1 госпіталізовано 10 лютого 2015 року о 11 год 20 хв та наведений перелік хірургічних операцій; листом сумісного огляду лікаря приймального відділення ЛОКЛ та чергового лікаря судинної хірургії, відповідно до якого у ОСОБА_1 виявлено тромбофлебіт на правій нижній кінцівці та рекомендовано госпіталізувати для оперативного втручання; протоколом ультразвукового обстеження вен нижніх кінцівок, відповідно до якого в ході обстеження виявлено ознаки тромбофлебіту правої та варикозної хвороби вен лівої ноги; розпискою ОСОБА_1 про згоду на проведення операції від 10 лютого 2015 року; протоколом операції від 10 лютого 2015 року 16:10 16:30 год.; передопераційним оглядом анестезіологом та протоколом загального знеболення від 10 лютого 2015 року; розпискою ОСОБА_1 про згоду на проведення операції від 11 лютого 2015 року; протоколом операції від 11 лютого 2015 року 12:30 16:00 год.; передопераційним оглядом анестезіологом та протоколом загального знеболення від 11 лютого 2015 року; листами індивідуальних спостережень та листами лікарських призначень.

Відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи № 254 від 10 жовтня 2016 року, вбачається, що методом вибору лікування гострого тромбозу поверхневих вен (тромбофлебіт на сучасному етапі у світовій практиці є локальні нестероїдні засоби та антикоагулянтна терапія. Хірургічне лікування не розглядається як пріоритетний метод і у більшості випадків є показаним при висхідному поширенні тромбозу не дивлячись на антикоагулянту терапію чи протипоказання до такої. Однак, у даному випадку, лікарі судинного відділення при наданні допомоги хворій ОСОБА_1 керувалися локальним протоколом «Флебіт та тромбофлебіт поверхневих вен нижніх кінцівок» від 14 лютого 2014 року в якому кросектомія розглядається як метод хірургічного лікування.

В п.п. 7,8 вказаного висновку зазначено, що діагностичне обстеження хворій ОСОБА_1 у відділенні судинної хірургії ЛОКЛ перед проведенням кросектомії не повністю відповідає протоколу медичної допомоги «Флебіт та тромбофлебіт поверхневий вен нижніх кінцівок» ЛОКЛ, а саме в частині проведення повноти діагностичних обстежень (відсутність загального аналізу крові, глюкози крові, біохімічних показників рентгенографії органів грудної порожнини та консультацій суміжніх спеціалістів (відсутність консультації гінеколога в день поступлення 10 лютого 2015 року).

Причиною наступних операцій могла бути травма стінки стегнової артерії або гілки її, не діагностовані під час операції, що у подальшому привело до кровотечі, стиснення артерії напруженою гематомою та розвитку тромбозу поверхневої стегнової артерії на фоні спадкової тромбофілії по 4-х факторах.

У п.п.15, 16 зазначено, що оперативні втручання хворій ОСОБА_1 привели до локальних ускладнень в ділянці операційної рани, загоєння вторинним натягом та продовження терміну лікування. Проведення повторних операцій було доцільним і обумовленим низкою післяопераційних ускладнень. Проводити «кросектомію» без використання ранорозширювача чи ретрактора неможна. Для візуалізації операційного поля повинен бути використаний вказаний медичний інструментарій (гачки ОСОБА_9 чи подібні їм, які тримає асистент хірурга).

Згідно з п.п. 23,27,28 тромбоз стегнової артерії, який був діагностований у гр. ОСОБА_1 11 лютого 2015 року знаходиться у причинному зв`язку із проведенням їй кросектомії хірургом, зав. відділенням судинної хірургії ЛОКЛ, ОСОБА_4 .

У п.п. 26, 29 вказано, що за належне ведення історії хвороби, згідно закону, несе відповідальність лікуючий лікар, а контролює завідувач відділенням. Медична документація в цілому велася правильно, але не завжди було вказано час оглядів в щоденниках, наявні виправлення дат і часу в них, вказані різні дати оперативних втручань при гострій патології та не вказано часу виконання 11 лютого 2015 р. УЗДГ. Це стало перешкодою для визначення можливого часу настання повної оклюзії стегнової артерії.

Не виключено, що як би хворій ОСОБА_1 при поступленні у ЛОКЛ (відділ судинної хірургії) на першому етапі лікування було розпочато (продовжено) консервативне лікування тромбофлебіту нестероїдними засобами та антикоагулянтами - міг би не наступити тромбоз стегнової артерії.

У п. 31 зазначено, що приймаючи до уваги дані матеріалів справи і характер післяопераційних ускладнень комісія вважає, що механізм їх виникнення у гр. ОСОБА_1 після проведення їй кросектомії, міг бути наступним: травма стегнової артерії або її гілок супроводжувалась кровотечею, утворенням відтермінованої гематоми (скопичення крові), стисненням артерії в місці операційної рани, що у подальшому привело до ускладнення - тромбозу (утворення тромбу в просвіті артерії). Такі наслідки для здоров`я гр. ОСОБА_1 , можна розцінювати як тяжке тілесне ушкодження, відповідно до п.п. 2.1. та 2.1.3, підпункт «п» «Правил судово-медичного визначення .ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», в яких вказано: «небезпечними для життя є ушкодження, що в момент заподіяння (завдання) чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища (див. п. 2.1.3 «о) і котрі без надання медичної допомоги за звичайним своїм перебігом закінчуються чи можуть скінчуватися смертю.

Відповідно до витягу з протоколу № 15 відкритого засідання кафедри хірургії № 2 Львівського національного медичного університету ім. Д. Галицького від 06 березня 2015 року зазначено, що відносно медичної складової, у світових консенсусних керівництвах щодо лікування тромбозів бокових гілок великої підшкірної вени рекомендоване консервативне лікування. У даному випадку показів до операції не було, достатньо було провести антикоогулянтну терапію. Окрім того, перед операцією не було проведено лабораторні обстеження, яке є обов`язковими (загальний аналіз крові та інше). Очевидно, що під час операції були травмовані судини, можливо ранорозширювачем, що стало однією з причин післяопераційних ускладнень. При повторній операції (алопротезування поверхневої стегнової артерії) невірно вибрано матеріал для протезування. Необхідно було виконати протезування великою підшкірною веною, оскільки пацієнтка молодого віку. Операційний хірург не радився з іншими спеціалістами щодо тактики лікування, не було поінформовано про ускладнення завідувача кафедри.

При лікуванні пацієнтки ОСОБА_1 1983 р.н., № історії хвороби 3433, було допущено ряд помилок оперуючим хірургом завідувачем відділення судинної хірургії ЛОКЛ, головним позаштатним спеціалістом ГУОЗ ЛОДА зі судинної хірургії ОСОБА_4 . Зокрема не вірно вибрано тактику лікування, та при розвитку ускладнень не повідомлено про них ні завідувача кафедри, ні жодного судинного хірурга із професорсько-доцентського складу кафедри хірургії № 2. Запропоновано ГУОЗ ЛОДА звільнити ОСОБА_4 від обов`язків головного позаштатного спеціаліста ГУОЗ ЛОДА зі судинної хірургії.

Відповідно до висновку за результатами клініко-експертної оцінки якості медичної допомоги ОСОБА_1 , наданим комісією Департаменту охорони здоров`я ЛОДА, адміністрацією Львівської обласної клінічної лікарні не достатньо здійснюється контроль за якістю надання медичної допомоги хворим в умовах відділення судинної хірургії. Надання медичної допомоги хворій ОСОБА_1 з діагностованим тромбофлебітом підшкірних вен правої нижньої кінцівки у відділенні судинної хірургії КНП ЛОР «ЛОКЛ» не повністю відповідає затвердженому та погодженому локальному протоколу надання медичної допомоги «Флебіт та тромбофлебіт поверхневих вен нижніх кінцівок», а саме в частині повноти проведення діагностичних обстежень, відсутності загального аналізу крові, глюкози, глюкози крові, біохімічних показників крові,томографії органів грудної порожнини в день поступлення 10 лютого 2015 року та консультацій інших суміжних спеціалістів(відсутність консультації гінеколога в день поступлення 10 лютого 2015 року).

Ухвалою Личаківського районного суду від 03 лютого 2021 року у справі № 463/4211/17, яка набрала законної сили, ОСОБА_4 було звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальності відповідальності.

Згідно з довідкою Львівської національної музичної академії ім. М.В. Лисенка від 08 серпня 2017 року № 104, ОСОБА_1 працює на посаді артистки хору ІІ категорії оперної студії та в період з 01 грудня 2014 року до 01 квітня 2015 року перебувала у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами на підставі наказу № 146-к від 03 грудня 2014 року.

Відповідно до довідки про доходи, виданої Львівською національною музичною академію ім. М.В. Лисенка від 09 серпня 2017 року № 283 загальна сума доходу ОСОБА_1 за період з 01 січня 2014 року по 31 січня 2015 року становила 33314 грн. 42 коп. У грудні 2014 року ОСОБА_1 отримала 9571 грн. 33 коп. допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами.

Відповідно до оригіналів квитанцій Львівського обласного центру служби крові, аптеки «Знахар», аптек ПП « Соломія-сервіс», аптек ФОП ФЛИС сума витрат на придбання лікарських та медичних препаратів становить 12057, 81 грн.

Допитана в судовому засіданні як свідокпозивач ОСОБА_1 показала, що 09 лютого 2015 року її після пологів виписали з полового будинку. Під час виписки з вказаної установи вона помітила почервоніння на правій нозі, на що лікар-акушер запропонувала їй звернутись до лікаря ОСОБА_4 , який працював в ЛОКЛ. 10 лютого 2015 року вона прибула в ЛОКЛ на прийом до лікаря ОСОБА_4 , який після проведення ультразвукового дослідження виявив у правій нозі ОСОБА_1 тромб та повідомив, що у вказаному випадку слід провести тільки оперативне втручання. Після проведеного оперативного втручання ОСОБА_1 відчула заніміння в нозі, а також біль, який не зникав, навіть після дії знеболюючих препаратів. 11 лютого 2015 року лікарем ОСОБА_4 було проведено другу операцію, після якої її стан не покращився, вона не відчувала ногу. Ввечері цього ж дня, медичний працівник повідомив, що у зв`язку з з тим, що у нозі немає кровотоку, можлива ампутація вказаної кінцівки. Після цього, родичі ОСОБА_1 почали вмовляти лікаря ОСОБА_5 провести третю операцію, щоб не допустити ампутацію ноги. Після третьої операції, яку провів ОСОБА_5 11 лютого 2015 року близько 22 години, стан ОСОБА_1 покращився. Вважає, що діями ОСОБА_4 їй завдано матеріальної та моральної шкоди. Зокрема, нога не відновилась і на день надання цих показань, вона змушена одягати спеціальний одяг та спеціальне взуття, крім того, порушений естетичний вигляд ноги. До кінця дня вказана нога набрякає та червоніє, позивач змушена ходити на консультації до лікарів. Крім того, загроза ампутації ноги завдала їй великих душевних страждань.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснив, що є завідувачем кафедри та здійснює наукове керівництво судинного відділу ЛОКЛ, є Президентом асоціації судинних хірургів України. Вказав, що первинно оглядав позивача лікар ОСОБА_4 , який виявив гематому. Стверджував, що лікарем ОСОБА_4 позивачу, з урахуванням її показників, слід було обрати виключно медикаментозне лікування, а не оперативне втручання. В подальшому, оскільки у позивача була загроза втрати ноги, його було залучено для проведення третьої операції. Зазначив, що саме внаслідок винних дій ОСОБА_4 сталось травматичне ушкодження артерії позивача, що привело до проведення ним третьої операції та виправлення помилок попередніх першої та другої операцій, хоча він пропонував свою допомогу ОСОБА_4 ще перед початком другої операції.

По-перше, показів до оперативного втручання у позивача фактично не було ніяких.

По-друге, вже під час проведення ревізії ОСОБА_1 він, перебуваючи одночасно з ОСОБА_4 та ОСОБА_8 в операційному блоці, зрозумів, що відбувається щось непередбачене, та запропонував їм свою допомогу, але вони від неї відмовились. Ввечері йому зателефонував декан ОСОБА_10 та повідомив, що у відділенні оперували його знайому і їй зараз хочуть ампутувати ногу. Він передзвонив лікарю ОСОБА_8 , який повідомив, що затромбувалася артерія, що є вже серйозною проблемою і починається контрактура ноги, що є показом до її втрати. Він прибув до лікарні і став за операційний стіл.. Йому допомагав ОСОБА_8 , а потім підійшов ОСОБА_4 . Ним було з*ясовано, що там де ОСОБА_4 та ОСОБА_8 робили перев*язку, там розширених вен не було. Замість кусочка артерії є протез. Коли вони взяли пацієнтку на ревізію, вони вже тоді знали, що є травмована артерія. Наступною їх помилкою було те, що вони поставили протез, так як там де є травма ставити штучний протез не можна. Якщо треба спротезувати судину, то береться вена, щоб не було нагноєння. Нагноєння тягне відторгнення протезу, розривається судина і починається велика кровотеча і такого пацієнта дуже тяжко спасти. Повідомив, що під час операції, яку він виконував позивачу, він побачив, що стоїть протез, який був не функціонуючий, погано пришитий. Крім того, нижче артерія була роздавлена. При цьому, не вся судина була поміняна, а треба було ще на 5 см довше замінити. Він викинув цей протез, з трудом, але знайшов підшкірну вену, якраз ту, що перев*язували, оскільки це найкращий природний матеріал, яким можна замінити. Взявши цю вену, він замінив нею травмовану судину. В подальшому, рухи у пацієнтки відновилися і вони за нею продовжили спостерігати. Півтора місяці ОСОБА_1 ходила зі спеціальним апаратом для уникнення інфікування, так як це була вже третя операція. Повідомив, що діагноз тромбофілія позивачу ним не виставлявся

Стверджував, що тромб утворився в результаті оперативного втручання, а саме, на його думку, артерію чимось травмували, скоріш за все затискачем під час операції внаслідок поганого знання анатомії. Вважає, що попередні оперативні втручання взагалі були проведені неадекватно, оскільки мало проводитись в даному випадку лише консервативне лікування у вигляді антикоагулянтної терапії. Звернув увагу, що лікарський протокол 2014 року є необов*язковим для застосування. Якби він якісно не провів операцію, нога позивача могла відмерти. Підсумовуючи вищевказане зазначив, що на його думку, у вказаному випадку мала місце груба лікарська помилка. У позивача після неправильного лікування залишилося обмеження рухів, затерпання. Підсумовуючи, вказав, що артерія була травмована під час першої операції, яку взагалі не потрібно було проводити. На другій операції її спробували спротезувати, але це не вдалося. Під час третьої операції, він навіть зробив фотографію роздавленої артерії. Саме стання операція дозволила відновитися позивачу.

4. Мотиви прийняття рішення судом.

Представник позивача зазначив під час судового розгляду, що ухвала Личаківського районного суду від 03 лютого 2021 року, якою ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі п.2 ч.1 ст. 49 КК України не з реабілітуючих підстав, має преюдиційне значення. Відтак вважає, що вина ОСОБА_4 доведена. Однак, суд вважає звернути увагу сторони позивача, що висновок суду про винуватість лікаря ОСОБА_4 ґрунтується на досліджених документах, які були подані сторонами, на всебічно і повно з`ясованих всіх фактичних обставинах справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивній оцінці доказів, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, що дозволило суду прийти до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України (у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності) доктриною кримінального права визначено як нереабілітуючу підставу звільнення від кримінальної відповідальності.

Сам факт закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав свідчить про наявність складу злочину у тому діянні, в якому обвинувачується особа та вину цієї особи у вчиненні такого злочину.

Закриття кримінального провадження, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, не звільняє особу від обов`язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду, у зв`язку з чим позивач звернувся в порядку цивільного судочинства з відповідним позовом про стягнення матеріальної та моральної шкоди, оскільки йому була заподіяна така шкода, внаслідок злочинних дій відповідача.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Частиною 1 статті 35-2 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» передбачено, що вторинна (спеціалізована) медична допомога - медична допомога, що надається в амбулаторних або стаціонарних умовах лікарями відповідної спеціалізації (крім лікарів загальної практики - сімейних лікарів) у плановому порядку або в екстрених випадках і передбачає надання консультації, проведення діагностики, лікування та профілактики хвороб, травм, отруєнь, патологічних і фізіологічних (під час вагітності та пологів) станів; направлення пацієнта відповідно до медичних показань для надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги з іншої спеціалізації або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.

Згідно із статтею 78 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» медичні, фармацевтичні працівники та фахівці з реабілітації зобов`язані: а) сприяти охороні та зміцненню здоров`я людей, запобіганню і лікуванню захворювань, надавати своєчасну та кваліфіковану медичну, лікарську і реабілітаційну допомогу; б) безоплатно надавати відповідну невідкладну медичну допомогу громадянам у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях; в) поширювати наукові та медичні знання, знання щодо функціонування та обмежень життєдіяльності серед населення, пропагувати, у тому числі власним прикладом, здоровий спосіб життя; г) дотримуватися вимог професійної етики і деонтології, зберігати лікарську таємницю; ґ) постійно підвищувати рівень професійних знань та майстерності; д) надавати консультативну допомогу своїм колегам та іншим працівникам охорони здоров`я, фахівцям з реабілітації; е) здійснювати діяльність відповідно до принципів доказової медицини/доказової реабілітації. Медичні, фармацевтичні працівники та фахівці з реабілітації виконують також інші обов`язки, передбачені законодавством

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає: кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров`я; достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров`я і здоров`я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь; відшкодування заподіяної здоров`ю шкоди; оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров`я.

За вимогамистатті 1166 ЦК Українимайнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже для відшкодування шкоди за правиламистатті 1166 ЦКнеобхідно довести такі факти: а) неправомірність поведінки особи, якою можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії; б) наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо); в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

Відповідно до роз*яснень, які містяться у пункті 2постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Відповідно до ч.1ст. 1172 ЦК Україниюридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Суд вважає що надані стороною позивача письмові докази повністю доводять винуватість лікаря ОСОБА_4 , який перебував у трудових відносинах з КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна лікарня», а а саме у неналежному рівні надання медичної допомоги, що призвело до ушкодження здоров*я позивача та спричинення останній матеріальної та моральної шкоди.

Покази ОСОБА_1 , отриманні в судовому засіданні з урахуванням вимог ЦПК України, повністю узгоджуються з медичною документацією; з висновком комісійної судово-медичної експертизи; показами свідка ОСОБА_5 , який усував наслідки лікарської помилки ОСОБА_4 та чітко зазначив, що необхідності не було у хірургічному втручанні взагалі, а достатньо було медикаментозного лікування захворювання позивача. Крім того, саме неправильне лікування позивача призвело до другої та третьої операцій останньої та спричинило наслідки ушкодження її здоров*я, які вона має і на сьогоднішній день.

В судовому засіданні за клопотанням сторони позивача був допитаний як свідок лікар ОСОБА_4 , який заперечив факт пошкодження артерії під час кросектомії. Він пояснив, що діяв відповідно до локальних медичних протоколів і його вина відсутня. Зазначив, що позивачу необхідно було провести саме хірургічне втручання по медичним показникам.

Однак, суд не може прийняти дані покази свідка ОСОБА_4 , оскільки вони, на думку суду, є необ`єктивними, з огляду на наступне. Так як у разі прийняття рішення судом про задоволення позову, відповідач юридична особа не позбавлена права стягнути у регресному порядку грошові суми з винної особи лікаря ОСОБА_4 , а відтак останній може не повідомити суду об*єктивні обставини події цивільного правопорушення.

Також, судом не приймаються покази свідка ОСОБА_8 , який зазначив, що був асистуючим хірургом як під час кросектомії, так і під час наступної операції з усунення тромбу артерії. Також повідомив, що він безпосередньо ніяких рішень не приймав, оскільки такі приймали ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Він заперечив пошкодження артерії під час кросектомії, однак визнав, що були ускладнення. Наголосив, що не помітив ознак пошкодження артерії ні під час кросектомії, ні під час наступної операції з усунення тромбу артерії. Окрім того, зазначив, що не бачив ознак пошкодження артерії і під час третьої операції ОСОБА_11 . Оскільки як під час операцій ОСОБА_1 , так і на момент розгляду справи, лікар ОСОБА_8 перебував і перебуває у підпорядкуванні та службовій залежності від лікаря ОСОБА_4 (з його слів), - покази не можуть бути визнані об*єктивними та безсумнівними. Крім того, під час допиту у суді, свідок зазначав, що багато чого не пам*ятає з фактичних обставин за спливом часу. На момент проведення операцій його досвід як лікаря був менше півроку, тому його покази, що були показання для проведення операцій ОСОБА_1 викликають великий сумнів та спростовуються показами свідка ОСОБА_5 , який чітко вказав що позивачу достатньо було медикаментозного лікування, що також відображено у висновку експертизи та медичних документах.

Твердження представника відповідача, який покликався на висновки, зазначені у витязі з протоколу №15 відкритого засідання кафедри хірургії №2 Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького МОЗ України від 06 березня 2015 року про те, що оперативне лікування було проведено правильно суд не приймає, так як він спростований показами свідка ОСОБА_5 , позивача, та висновком експертизи, який має переважне значення, так як експерти-спеціалісти комісійно повністю дослідили усю медичну документацію, є попередженими про кримінальну відповідальність. На спростування комісійного висновку експертизи, з яким не погоджується сторона відповідача, суду не було надано належних та допустимих доказів.

Також, суд вважає безпідставними посилання сторони відповідача та третьої особи на стороні відповідача, що дії відповідали Локальному протоколу третинної та екстреної допомоги, адаптованої до умов Львівської обласної лікарні «Флебіт та тромбофлебіт поверхневих вен нижніх кінцівок»(відповідно до наказів МОЗ України № 102/18 від 19 лютого 2009 року та №709/75 від 03 листопада 2009 року), оскільки згідно наказу МОЗ від 21 листопада 2012 № 939/72 визнано такими, що втратили чинність:

-наказ Міністерства охорони здоров`я України та Академії медичних наук України від 19 лютого 2009 року № 102/18 "Про затвердження методичних рекомендацій "Уніфікована методика з розробки клінічних настанов, медичних стандартів, уніфікованих клінічних протоколів медичної допомоги, локальних протоколів медичної допомоги (клінічних маршрутів пацієнтів) на засадах доказової медицини (частина перша)";

-наказ Міністерства охорони здоров`я України та Академії медичних наук України від 3 листопада 2009 року № 798/75 "Про затвердження методичних рекомендацій "Уніфікована методика з розробки клінічних настанов, медичних стандартів, уніфікованих клінічних протоколів медичної допомоги, локальних протоколів медичної допомоги (клінічних маршрутів пацієнтів) на засадах доказової медицини (частина друга)".

На копії локального протоколу, долученого до матеріалів справи, міститься номер наказу №709/75 від 03 листопада 2009 року. Однак, МОЗ був прийнятий саме наказ №798/75 від тієї ж дати.

Крім того, Уніфікована методика з розробки локальних протоколів медичної допомоги для закладів охорони здоров*я України» була затверджена наказом МОЗ саме у формі методичних рекомендацій, а відтак, стверджувати про їх обов*язковість для сторони відповідача суд вважає безпідставним.

Щодо вимогипозивача ОСОБА_1 про відшкодуваннясуми матеріальнихзбитків, суд приходить до переконання, що таку слід задовольнити частково у розмірі 12057,81 грн., саме пов`язаних з витратами на придбання лікарських засобів та медичних виробів, оскільки така сума підтверджується належними та допустимими доказами (оригіналами квитанцій), що містяться в матеріалах справи. В той же час, витрати на вимушене грудне вигодовування дитини, з фактом існування якого погоджується суд на підставі медичних лікарських документів, не підтверджені були належним чином. Квитанції про вартість дитячого харчування не були долучені до позову, не були подані під час підготовчого судового засідання. Їх подання перед судовими дебатами без згоди представника відповідача, без поважних причин пропуску подання таких доказів (погана якість квитанцій на момент подачі позову суд визнав таку причину неповажною) є грубим порушенням вимог ЦПК України.

Щодо вимогивідшкодування втраченогозаробітку за вказаний період, суд зазначає, що така не ґрунтується на приписах діючого законодавства, оскільки з наданих позивачем документів вбачається, та підтверджено представником позивача, що ОСОБА_1 спочатку перебувала на лікарняному у зв`язку з вагітністю та пологами, який їй був оплачений, а потім у відпустці по догляду за дитиною.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача суми моральної шкоди, суд приходить наступних висновків.

Визначення моральної шкоди міститься у положенняхстатті 23 ЦК України, у якій зазначено, що моральна шкода полягає, зокрема: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з противоправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном, або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 травня 1995 № 4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Враховуючи обставини встановлені в судовому засіданні, суд приходить до висновку про наявність моральної шкоди, що її було спричинено позивачеві з боку відповідача. Позивач протягом тривалого часу вимушена була терпіти фізичний біль та страждання внаслідок неправильного медичного лікування, великої кількості оперативних втручань. В організації життя позивача, її родини та малолітніх дітей відбулися суттєві зміни у зв*язку з її тривалим перебуванням у лікарні(два місяці) та операціями на нозі, замість медикаментозного лікування. Вона вимушена була перейти на штучне вигодовування своєї новонародженої дитини. Крім того, позивач отримала фізичні шрами на тілі, остаточно функція ноги не відновилася. Вона вимушена носити спеціальне взуття та одяг.

З врахуванням глибини, інтенсивності, характеру, тривалості перенесених позивачкою моральних страждань, істотності вимушених змін в організації життя позивачки, основоположних засад виваженості і справедливості, суд дійшов висновку, що заявлений позивачкою ОСОБА_1 розмір грошового відшкодування моральноїшкоди у 500000 гривень є надмірним. На думку суду, з відповідача на користь позивача слід стягнути 200000 гривень.

Оскільки позовні вимог задоволені частково, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір пропорційно задоволеним вимогам, виходячи з розрахунку (за майнову 12057,81 грн х1 відсоток = 120,58 грн, але не менше 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 992,40; 992,40+992,40= 1984,80 грн; за позовну вимогу немайнового характеру 992,40 грн).

Керуючись ст. 265 України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради « Львівська обласна клінічна лікарня» - задовольнити частково.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна лікарня» на користь ОСОБА_1 суму матеріальних збитків у розмірі 12057 (дванадцять тисяч п`ятдесят сім) грн. 81 коп.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна лікарня» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 200000 (двісті тисяч) грн.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна лікарня» на користь держави судовий збір у розмірі 1894 (одна тисяча вісімсот дев`яносто чотири) грн. 80 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Позивач ОСОБА_1 РНОКПП : НОМЕР_1 , проживає за адресою, АДРЕСА_1 .

Відповідач - Комунальне некомерційне підприємство Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна лікарня», код ЄДРПОУ: 01996711, яка розташована за адресою: Львівська обл, Львівський р-н, с. Великий Любінь, вул. Львівська, 64.

Повний текст рішення виготовлено 18 серпня 2022 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий суддя Л.Д. Мироненко