Рішення № 105804744, 29.04.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

Дата ухвалення
29.04.2022
Номер справи
640/27243/21
Номер документу
105804744
Форма судочинства
Адміністративне
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2022 року м. Київ № 640/27243/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Шулежка В.П., суддів Літвінової А.В., Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Міністерство розвитку громад та територій України, ОСОБА_2 про визнання протиправними та нечинними окремих положень постанови,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та нечинним підпункт 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.08.2017 №633 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630».

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю оскаржуваного підпункту 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.08.2017 №633 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630», оскільки на думку позивача, вимоги оскаржуваної норми призводять до надмірного нарахування вартості послуг з центрального опалення позивачу, у зв`язку з відсутністю у останнього квартирного лічильника.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.10.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

В судовому засіданні 23.11.2021 судом протокольно залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Міністерство розвитку громад та територій України (далі - третя особа 1), ОСОБА_2 (далі - третя особа 2).

В судовому засіданні 21.12.2021 протокольно закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши про відсутність порушеного права позивача.

Позивачем подано відповідь на відзив відповідача, в якій позивач заперечує проти доводів останнього, викладених у його відзиві.

Представником третьої особи 1 надано письмові пояснення з приводу заявлених позовних вимог, в яких вказано, що позивач не згоден саме із рахунками за опалення, які направляє йому Львівське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго», у зв`язку із чим доводи адміністративного позову не стосуються предмету спору.

Третьою особою 2 письмових пояснень з приводу заявлених позовних вимог до суду не надано.

Згідно вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання, призначеного на 09.02.2022 за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд на підставі частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України перейшов до подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.08.2017 № 633 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630» у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії у багатоквартирному будинку, де окремі або всі квартири обладнані квартирними засобами обліку теплової енергії, споживачі, які не мають таких засобів обліку та які не передали виконавцю показання квартирних засобів обліку теплової енергії, оплачують таку послугу за показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії пропорційно опалюваній площі (об`єму) квартири, не враховуючи витрати теплової енергії виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат тепла за показаннями усіх квартирних засобів обліку.

Плата за послуги нараховується згідно з показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії, а у разі його відсутності (несправності) за нормативами (нормами) споживання у таких випадках:

у разі відсутності засобів обліку теплової енергії, встановлених у квартирі (будинку садибного типу);

у разі несправності квартирних засобів обліку, що не підлягає усуненню, з моменту її виявлення;

у разі відсутності у виконавця показань квартирних засобів обліку теплової енергії за розрахунковий період з подальшим перерахунком відповідно до пункту 18 цих Правил.

Позивач не погоджуючись із вказаною нормою, звернулась до суду з даним позовом.

Повноваження Кабінету Міністрів України у спірних правовідносинах, зокрема, регламентовано Конституцією України, Законом України від 27.02.2014 №794-VII «Про Кабінет Міністрів України».

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Приписами статті 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Згідно із статтею 19 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв`язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Частиною другою цієї ж статті встановлено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частини 3 статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Водночас, згідно з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №826/24498/15, поняття «юридичного спору» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Конституційний Суд України в підпункті 3.6 пункту 3 рішення від 01.12.2004 №18-рп/2004 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)) зазначив, що системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

У вказаній справі Конституційний Суд України вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

Розглядаючи адміністративну справу в розрізі встановлення наявності в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, суд вважає за необхідне дослідити питання правової природи оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень.

У цьому контексті суд зазначає, що згідно з пунктом 18 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Як встановлено судом, з 01.05.2019 введено в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» №2189 -VIII (далі - Закон №2189-VIII), який регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.

На виконання положень вказаного Закону №2189 -VIII постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830 затверджені Правила надання послуги з постачання теплової енергії і типові договори про надання послуги з постачання теплової енергії (далі - Постанова №830).

Законом №2189-VIII чітко визначено умови перехідного періоду для переходу на «нові» договори і з моменту коли співвласники багатоквартирного будинку загальними зборами прийняли рішення про вибір моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги, то між виконавцем та споживачем укладається договір про надання комунальної послуги у відповідності до Постанови №830.

На виконання положень Закону №2189 -VIII Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 №315 (далі - Методика №315) була затверджена «Методика розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг», яка має використовуватися тільки після укладення нових відповідних договорів у відповідності до Постанови №830.

З моменту прийняття Методики №315 було визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31.10.2006 №359 «Про затвердження Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення (далі - Методика №359), зареєстрований у Міністерстві юстиції України 27.11.2006 за№ 1237/13111.

Методика №315 встановлює порядок визначення обсягів спожитої у будівлі теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об`єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньо будинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції); обсягів холодної, гарячої води, витраченої на загально будинкові потреби; обсягів холодної та гарячої води, спожитої споживачами, приміщення яких не оснащені вузлами розподільного обліку; порядок розподілу обсягів спожитих комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання (далі - комунальні послуги), визначає вимоги до приладів-розподілювачів теплової енергії між окремими споживачами у будівлях, оснащених вузлами комерційного обліку теплової енергії та/або гарячої, та/або холодної води, де налічуються два та більше споживачів.

Так, відповідно до Методики №315 загальний обсяг спожитої у будівлі теплової енергії на опалення розраховується, як сума обсягу спожитої теплової енергії на опалювання приміщень, обсягу теплової енергії витраченої на забезпечення функціонування внутрішньо будинкової системи опалення, та обсягу спожитої у будівлі теплової енергії на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі.

Але до переходу на нові договори про надання комунальних послуг, що укладатимуться за правилами, визначеними Законом№2189-VIII, та відповідно до типових договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України окремо, для різних моделей організації договірних відносин, продовжують діяти старі договори про надання комунальних послуг, що укладалися за вимогами Закону України від 24.06.2004 №1875-ІV та Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 (далі - Постанова № 630), на тих самих умовах.

Так, відповідно до пункту 12 Постанови №630 у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії у багатоквартирному будинку, де окремі або всі квартири обладнані квартирними засобами обліку теплової енергії, споживачі, які не мають таких засобів обліку та які не передали виконавцю показання квартирних засобів обліку теплової енергії, оплачують таку послуги за показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії пропорційно опалювальній площі (об`єму) квартири, не враховуючи витрати теплової енергії виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат за показаннями усіх квартирних засобів обліку.

А відповідно до пункту 28 Постанови №630 споживачі, які встановили у квартирі багатоквартирного будинку індивідуальні (автономні) системи опалення, квартирні засоби обліку теплової енергії, оплачують послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Враховуючи наведене, до переходу на «нові договори» розподіл тепла між споживачами у будинку відбувається у відповідності до Постанови №630, а споживачі оплачують послугу у відповідності до наведених вище положень законодавства.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . Даний будинок підключений до загальної мережі теплопостачання, а облік тепла ведеться через загальнобудинковий лічильник, встановлений 30.10.2009 згідно акта №1922.

Як зазначено позивачем, з метою обліку теплової енергії у будинках 10 і АДРЕСА_2 власниками квартир встановлено індивідуальні теплові лічильники, однак позивачем такий лічильник у квартирі АДРЕСА_1 не встановлено.

Так, на думку позивача, наслідком прийняття спірної постанови є те, що у разі відсутності бодай в одного споживача індивідуального теплового лічильника в цілому будинку, всі тепловтрати всього будинку несе ця особа, однак суд не погоджується з такими доводами, з огляду на наступне.

Пунктом 1 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 (далі-Правила) встановлено, що останні регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - послуги).

Абзацом другим пункту 10 Правил визначено, що справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п`ятим пункту 15 цих Правил. Виконавець і споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.

Водночас абзацом третім пункту 12 Правил визначено, що разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії у багатоквартирному будинку, де окремі або всі квартири обладнані квартирними засобами обліку теплової енергії, споживачі, які не мають таких засобів обліку та які не передали виконавцю показання квартирних засобів обліку теплової енергії, оплачують таку послугу за показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії пропорційно опалюваній площі (об`єму) квартири, не враховуючи витрати теплової енергії виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат тепла за показаннями усіх квартирних засобів обліку.

Так, суд звертає увагу, що оскаржуваною частиною постанови від 18.08.2017 №633 чітко встановлено, що особа, у якої не встановлено індивідуального теплового лічильника сплачує за послуги з централізованого опалення за показаннями будинкового засобу обліку пропорційно опалюваній площі квартири не враховуючи витрати теплової енергії виконавця та сумарних витрат тепла за показаннями усіх квартирних засобів обліку.

Згадана частина вказаних Правил, встановлює обов`язок для виконавця послуг, яким у даному випадку є ЛМКП «Львівтеплоенерго», нараховувати плату за послуги з централізованого опалення за показаннями будинкового засобу обліку пропорційно опалюваній площі квартири, не враховуючи витрати теплової енергії виконавця та сумарних витрат тепла за показаннями усіх квартирних засобів обліку.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, для обрахунку грошових сум, які підлягають сплаті за наданні послуги з централізованого опалення ЛМКП «Львівтеплоенерго» не використовувало згадані вище Методику та Правила, що й призвело до нарахування позивачу надмірних сум за послуги з опалення.

Тобто, позивач фактично звертаючись до суду з вказаними позовними вимогами зазначає про незгоду із рахунками за опалення, які направляє йому Львівське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго», у зв`язку із чим доводи адміністративного позову не стосуються предмету спору.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини 3 статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відповідно до приписів частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на звернення до суду і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Суд зазначає, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Відповідно до частин 1, 2 статті 55 Конституції України, статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду.

Разом з тим, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Суд звертає увагу, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 826/4406/16, від 07.11.2019 у справі № 826/1647/16, від 30.09.2020 у справі № 806/204/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № П/9901/370/18, від 28.10.2020 у справі № 9901/153/20, тобто є сталою.

Відтак, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Разом з тим, враховуючи вище встановлені обставини, суд приходить до висновку, що підпункт 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.08.2017 № 633 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630» не порушує права позивача, у зв`язку із чим суд зазначає, що відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутності правових підстав для їх задоволення.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.

Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П. Шулежко

Судді А.В. Літвінова

І.М. Погрібніченко

Часті запитання

Який тип судового документу № 105804744 ?

Документ № 105804744 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 105804744 ?

Дата ухвалення - 29.04.2022

Яка форма судочинства по судовому документу № 105804744 ?

Форма судочинства - Адміністративне

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 105804744 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Дані про судове рішення № 105804744, Окружний адміністративний суд міста Києва

Судове рішення № 105804744, Окружний адміністративний суд міста Києва було прийнято 29.04.2022. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні дані.

Судове рішення № 105804744 відноситься до справи № 640/27243/21

Це рішення відноситься до справи № 640/27243/21. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша система дозволяє пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість детального налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку відомостей. Це дозволяє результативно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 105804742
Наступний документ : 105804748