Рішення № 105798839, 03.08.2022, Олександрівський районний суд Кіровоградської області

Копія

Справа № 389/3939/21

н/п : 2/397/115/22

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

03.08.2022 смт. Олександрівка

Олександрівський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого - судді Івченка П.О.,

за участю: секретаря судового засідання Іваненко Н.Л.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» про визнання наказу протиправним та зобов`язати вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області з позовом в якому просить:

- визнати протиправним нак аз виробничого підрозділу «Знам`янська дистанція електропостачання» Регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 13.12.2021 № Е4-3-3-01/649 «Про відсторонення від роботи», яким його відсторонено від роботи з 13.12.2021 до моменту усунення причин відсторонення;

- зобов`язати Акціонерне товариство «Укрзалізниця» нарахувати та виплатити йому заробітну плату за час вимушеного прогулу з дня незаконного відсторонення від роботи, 13.12.2021, на підставі наказу від 13.12.2021 №Е4-3-3-01/649 по день фактичного допуску до роботи та стягнути судові витрати на його користь.

В обгрунтування позову вказав, що з 15.11.2017 він працює у Знам`янській залізниці ПАТ «Укрзалізниця». З 22.10.2018 переведений електромеханіком дільниці 1 групи в ремонтно- ревізійну дільницю 1 групи Виробничого підрозділу «Знам`янська дистанція електропостачання» Служби електропостачання регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця».

26.11.2021 йому було вручено попередження про те, що працівники АТ «Укрзалізниця» підлягають обов`язковій вакцинації проти COVID-19 на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністерства України. У попередженні зазначалось, що працівники, які не пройдуть щеплення проти COVID-19 до 09.12.2021 будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати, на підставі статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». У попередженні зазначалось, що період відсторонення не увійде до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, а також до стажу, що надає право на щорічну відпустку, а також під час відсторонення не будуть оплачуватись лікарняні.

10.12.2021 начальником дільниці ОСОБА_2 , помічником начальника з кадрових питань Легенькою О.С., головою профспілкового комітету Мостовим Є.М. було складено акт №2 про те, що 10.12.2021 ОСОБА_1 не надав до виробничого підрозділу «Знам`янської дистанції електропостачання» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» документ, який підтверджує вакцинацію проти COVID-19 однією чи двома доказами вакцини або висновок лікаря про наявність протипоказань до обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.

Наказом про відсторонення від роботи №Е4-3-3-01/649 від 13.12.2021 ОСОБА_1 було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати у зв`язку з відсутністю щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2. Строк відсторонення, згідно наказу, триватиме до усунення причин які зумовили таке відсторонення.

У своєму наказі відповідач посилається на те, що відповідно до п. 41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 (із змінами відповідно до постанови КМУ від 20.10.2021 № 1096) передбачено, що керівники підприємств, установ та організацій зобов`язані забезпечити відсторонення від роботи (виконання обов`язків) працівників, для яких обов`язковість профілактичної вакцинації проти COVID-19 визначена Переліком №2153, якщо вони відмовляються або ухиляються від вакцинації.

Уважає, що відсторонення його від роботи є неприпустимим та таким, що порушує його права як громадянина України та працівника, а дії роботодавця незаконними та такими, що порушують низку нормативно-правових актів та основний закон Конституцію України.

Зазначає, що роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив його від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, тому у даному позові просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 04.01.2022 дану справу передано за пісудністю до Олександрівського районного суду Кіровоградської області.

Ухвалою суду від 07.02.2022 дану справу залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

15.02.2022 на адресу суду надійшла заява з усунутими недоліками.

Ухвалою суду від 18.02.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

10.05.2022 на адресу суду надійшли уточнення до позовної заяви, згідно яких позивач просить стягнути з відповідача на його користь 3500 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити. Вказав, що відповідачем видано наказ про відсторонення його від роботи. Вважає даний наказ незаконним з підстав, зазначених у позовній заяві. Конституція України гарантує право на працю. Таке право позивача було обмежено. Вказане право не може бути обмежено, крім випадків чітко визначених законом (зокрема надзвичайний стан, воєнний стан). Оспорюваний наказ був прийнятий 13 грудня 2021 на підставі ст.46 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), Постанов КМУ, які регулюють перелік професій, що підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, а також постанови КМУ про запровадження карантину в Україні. Зауважує, що оскільки спірні правовідносини, які виникли між сторонами стосуються відсторонення від роботи необхідним є аналіз положень, які визначають порядок такого відсторонення. Стаття 46 КЗпП України чітко передбачає випадки коли таке відсторонення може бути. Випадки не щеплення в даній статті не передбачені. Трудові правовідносини регулюються спеціальними законами, а не нормативно-правовими актами.

Крім того, у повідомленні щодо відсторонення від роботи зазначено, що позивач, крім позбавлення права на заробітну плату, позбавляється страхового стажу, права на зарахування днів відсторонення при обрахунку днів відпусток.

А тому вважає, що наказ про відсторонення є незаконним, тобто прийнятий з порушенням Конституції України, міжнародних нормативно-правових актів та КЗпП України. Будь-яких підстав для відсторонення не було. Також, просить стягнути середню заробітну плату за період, який був обрахований на момент подання позовної заяви.

Представник відповідачау судовезасідання нез`явивсянадав заявупро розглядсправи безучасті представникавідповідача (а.с.73).

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані докази, суд встановив наступні фактичні обставини.

Відповідно до наказу начальника дистанції ОСОБА_2 №179/ОС від 14.11.2017 та трудової книжки НОМЕР_1 (дата заповнення 16.09.2008) на ім`я ОСОБА_1 убачається, що він дійсно призначений на посаду електромеханіка (тягової підстанції) дільниці 1 групи тягової підстанції Знам`янка 1 групи з 15.11.2017 та 22.10.2018 переведений електромеханіком дільниці 1 групи в ремонтно ревізійну дільницю 1 групи (а.с. 8-10).

Відповідно до попередження, ОСОБА_1 повідомлено про обов`язкове щеплення від COVID-19. При чому, серед іншого, у такому повідомленні зазначено, що працівники, які не пройдуть щеплення проти COVID-19 до 09.12.2021 будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати (а.с. 11).

Відповідно до наказу від 13.12.2021, виданого начальником дистанції «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » останній відсторонений від роботи з 13.12.2021 до моменту усунення причин відсторонення (а.с. 13).

Як визначено в ст.8Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

В силу ст.129Основного ЗаконуУкраїни суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Трудовий спір, який у даному цивільному процесі розглядається судом, стосується встановлення законності наказу про відсторонення від роботи працівника закладу загальної середньої освіти й правомірності невиплати відповідному працівнику заробітної плати.

Суд, вирішуючи питання щодо вимоги позивача про визнання незаконним та скасування Наказу від 13.12.2021 №Е 4-3-3-01/6 про відсторонення його від роботи, виходить із наступних норм права та мотивів їх застосування.

Згідно із ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Як визначено в ст.46КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

У визначенні поняття «законодавством» суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 (справа про тлумачення терміну «законодавство»), відповідно до якого термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 КЗпП України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

За змістом вищеназваної статті КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом (правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц (провадження № 61-18651св18)).

Таким актом є, зокрема Закон України «Про захист населення від інфекційний хвороб», який передбачає відсторонення працівників як в разі відмови від обов`язкових щеплень, так і в разі ухилення від обов`язкових щеплень.

Крім того, згідно з ч. 1, 2 ст.12Закону України"Прозахист населеннявід інфекційниххвороб" профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення.

Відповідно до ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються. Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (надалі - МОЗ).

Наказом МОЗ від 25 лютого 2020 року за № 521 розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, який затверджений наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено пунктом 39 такого змісту: «COVID-19».

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, в тому числі закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Відповідно до примітки до Переліку № 2153 обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року №2070).

Вказаний нормативно-правовий акт, яким встановлено перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, є самостійним актом зобов`язального характеру, його ухвалення Міністерством охорони здоров`я України як центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, відповідає положенням ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Підпунктом 2 п.41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» визначено обов`язок керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій забезпечити відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до ст.46 Кодексу законів про працю України, ч.2 ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та ч.3 ст.5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації, виданий закладом охорони здоров`я.

Таким чином, зазначеною нормою чітко визначено інший, прямо не передбачений у ст.46 КЗпП України випадок відсторонення працівника від посади: за умови його відмови або ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19. При цьому цей інший випадок не є тотожним іншому випадку, встановленому у ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», що вимагає подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби для ухвалення адміністрацією підприємства наказу про відсторонення.

Суд враховує відсутність у ст.116 Конституції України повноважень Кабінету Міністрів України звужувати обсяг прав і свобод людини, встановлений Конституцією та законами України. Суд також бере до уваги положення ст.19 Конституції України про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Разом з тим, відсторонення позивача від посади відбулось на підставі закону, а саме - ст.46 КЗпП України, у той час як постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 встановлено один з випадків, при настанні якого вказана стаття КЗпП України підлягає застосуванню. Вказана постанова Кабінету Міністрів України набрала чинності, у встановленому порядку неконституційною не визнавалась, в судовому порядку не скасовувалась, а тому підлягає застосуванню.

Вимога про обов`язковість вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, для осіб певних професій та підприємств не може вважатися примушуванням працівників до вакцинації, оскільки фактично у даному випадку особа, яка обіймає відповідну посаду, постає перед вибором - вакцинуватися і продовжувати роботу або, керуючись власними переконаннями, відмовитися від вакцинації і бути відстороненою від посади. Відтак, відмова від вакцинації є цілком правомірною, але у такому випадку працівник свідомо допускає настання для себе наслідків у вигляді відсторонення від роботи, адже така відмова не повинна ставити під загрозу здоров`я інших осіб.

Відповідно до ст.30 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», держава забезпечує планомірне науково обґрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України. У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом, можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що у ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» вакцинація від хвороби COVID - 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відсутня у переліку обов`язкових і таких, що включаються до календаря щеплень. Разом з тим, її обов`язковість для окремих професій, виробництв та організацій передбачена наказом Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04.10.2021. При цьому, як зазначалось вище, встановлення обов`язковості профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, саме Міністерством охорони здоров`я України як центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, цілком відповідає як положенням ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», так і положенням ч.3 ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Разом з тим, обов`язковість профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що встановлена вищезазначеним наказом Міністерства охорони здоров`я України, у розумінні ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» є щепленням проти інших, прямо не встановлених ч.1 цієї норми інфекційних хвороб, і не є тотожною випадку, передбаченому ч.1 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», що вимагає включення такого заходу до календаря щеплень.

Таким чином, відповідач, видавши оспорюваний наказ, застосував у порядку, передбаченому законом (ст.46 КЗпП України), відсторонення від роботи позивача, оскільки це прямо передбачено законодавством - пп.2 п.41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236, що і є одним з інших випадків, передбачених законодавством, встановлених у ст.46 КЗпП України.

Суд враховує, що пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено саме обов`язки забезпечити контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена відповідним Переліком, а також відсторонення від роботи (виконання робіт) таких працівників та державних службовців, які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність таких протипоказань, виданий закладом охорони здоров`я. Тобто дискреційних повноважень у вирішенні цього питання керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій не мали.

Аналізуючи підстави позову у частині протиправного втручання відповідача у право позивача на працю, суд враховує наступне.

Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Разом з тим, згідно зі ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тому, вирішуючи питання співвідношення норм ст.ст.3, 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя і здоров`я людини над правом на роботу, яку вона обирає.

Вільний вибір та вільну згоду громадянина на працю можна визначити як свободу від примусу до праці, можливість самому розпоряджатись своїми здібностями до праці та самостійно приймати рішення відмовитись від певної роботи у разі, якщо її умови його не влаштовують. Разом з тим, законодавством України не встановлено обов`язок роботодавця чи держави забезпечити громадянина роботою з такими умовами, які він вимагає чи які відповідають його морально-етичним, релігійним чи іншим переконанням.

Згідно ч.2 ст.2 КЗпП України, працівники мають право на здорові і безпечні умови праці.

За змістом ст.153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган, крім випадків укладення між працівником та власником або уповноваженим ним органом трудового договору про дистанційну роботу.

Зважаючи на це, завданням держави та роботодавця є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права людини на працю та інтересами інших людей. У справі, яка розглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення працівником, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, іншим членам трудового колективу, у тому числі тих, які за станом здоров`я не можуть отримати щеплення. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано ст.ст.3, 27, 49 Конституції України. Держава, встановивши обов`язок роботодавця відсторонити працівників підприємств, установ та організацій, включених до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, які не мають профілактичного щеплення від виконання обов`язків, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я як цих, так і інших працівників підприємства.

Верховний Суд у постанові від 10.03.2021 у справі № 331/5291/19 висловив позицію про те, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Отже, у даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто було виправданим.

Відповідно до ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини висловлював думку, що обов`язкове щеплення є втручанням у гарантоване п.1 ст.8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи. Для визначення законності такого втручання Європейський суд з прав людини вказує на те, що аби визначити, що це втручання не потягнуло за собою порушення ст.8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті, тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону», чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Досліджуючи питання наявності закону, Європейський суд з прав людини неодноразово стверджував, що будь-яке втручання державного органу у право особи на повагу до приватного життя має здійснюватися у відповідності до закону. Цей вираз не лише вимагає дотримання внутрішнього законодавства, але також має відношення до якості цього закону, вимагаючи його сумісності з принципом верховенства права («Halford проти Сполученого Королівства», § 49). Національне законодавство повинно бути чітким, передбачуваним та адекватно доступним («Silver і інші проти Сполученого Королівства», § 87). Це включає в себе достатню передбачуваність того, що особи можуть діяти відповідно до закону, а також чітке розмежування обсягу дискреційних повноважень державних органів.

У даному випадку, як проаналізовано вище, втручання у права позивача було здійснене відповідно до ст.46 КЗпП України, пп.2 п.41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», наказу Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04.10.2021 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням». Усі вищезазначені норми викладені чітко і однозначно, їх зміст був доведений відповідачем до позивача. Відтак, суд встановив, що втручання у приватне життя позивача ґрунтувалось на законі.

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, Європейський суд з прав людини в ухваленому 08.04.2021 рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) навів наступні аргументи (п.272): «Що стосується мети, яку переслідує обов`язкова вакцинація, метою відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8 Конвенції».

У цьому ж рішенні Європейський суд з прав людини прийшов до висновку про відповідність такого втручання критерію необхідності в демократичному суспільстві, зазначивши, що хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, у питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу (п.285).

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом. Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні органи влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань.

Отже, право позивача на працю було тимчасово обмежено у зв`язку з відмовою від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Однак втручання у вказані права позивача ґрунтується на законі і є необхідним для охорони здоров`я інших осіб. Досягнення цієї мети є пріоритетним та виправдовує втручання у право позивача на повагу до приватного життя та право на працю. Таким чином, втручання у права позивача ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Судом установлено, що АТ «Українська залізниця» є одним із об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави в транспортній сфері.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що у позивача є протипоказання до проведення вказаного профілактичного щеплення останній суду не надав.

Як зазначено в позові, 26.11.2021 ОСОБА_1 було повідомлено про необхідність виконання відповідних вимог, а саме пред`явлення безпосередньому керівнику не пізніше 09 грудня 2021 року документу, який підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма № 028-1/о), виданого закладом охорони здоров`я (а.с. 11).

Отже в нього було достатньо часу і можливостей для виконання відповідних вимог з тим, щоб бути допущеним до роботи.

13 грудня 2021 року був виданий наказ № Е4-3-3-01/6, про відсторонення від роботи ОСОБА_1 з 13 грудня 2021 року до моменту усунення причин відсторонення без збереження заробітної плати.

Суддя відхиляє доводи позивача про те, що його відсторонення від роботи суперечить Конституції України та порушує його право на працю з огляду на таке.

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ України № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини й зареєструвало відповідний наказ.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

Верховний Суд у своїй постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим.

Отже, суддя вважає, що начальник дистанції, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх працівників, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 , від роботи.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, за загальним правилом такому працівникові заробітна плата не виплачується.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Водночас, відсторонюючи працівника, керівник повинен діяти в спосіб та в межах повноважень, передбачених законом. Тому, в наказі про відсторонення мають бути зазначені підстави та строк такого відсторонення. Керівник має ознайомити з таким наказом працівника. Якщо працівник відмовляється ознайомитись з наказом та поставити свій підпис, про це складається акт. На період відсторонення за працівником зберігається робоче місце.

Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 висловив правову позицію про те, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Як свідчить зміст оспорюваного наказу у ньому зазначено і підстави відсторонення акт від 10.12.2021 № 2 про ненадання ОСОБА_1 , документу про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма №028-1/о), і строк відсторонення до моменту усунення причин відсторонення.

Відповідач видавши оспорюваний наказ застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством, та відповідно до вимог п. 41-6 постанови КМУ № 1236 (в оновленій редакції).

У постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 Верховний Суд зазначив,що інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я її громадян.

Відтак, втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу №Е4-3-3-01/6 від 13.12.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » задоволенню не підлягають, а виходячи з цього, задоволенню не підлягають і вимоги про стягнення заробітної плати за час відсторонення.

На підставі ст.141 ЦПК України, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1816,00 грн. (а.с.27-28) та витрати на правничу допомогу у розмірі 3500 грн. (а.с.51), покладаються на позивача.

Керуючись ст. 2, 4, 13, 19, 23, 76-80, 141, 258-259, 263-265, 268, 273-279, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» про визнання наказу протиправним та зобов`язати вчинити дії, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30-ти днів до Кропивницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30-ти днів із дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Повний текст рішення суду буде виготовлено 17.08.2022.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», місце знаходження: 03150, м.Київ, вул. Єжи Гедройця,5, в особі Регіональної філії «Одеська залізниця АТ «Укрзалізниця», місце знаходження: 65012 м.Одеса, вул.Пантелеймонівська, буд.19, ЄДРПОУ- 40081200.

Представник відповідача: Пашко Сергій Георгійович, місце проживання: АДРЕСА_2 , довіреність від 21.06.2022.

Суддя: