Рішення № 10578401, 28.07.2010, Дружківський міський суд Донецької області

Справа № 2-425

2010 р.

Р І Ш Е Н НЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2010 року Дружківський міський суд Донецької області

у складі :

головуючого-судді Гонтар А.Л.

при секретареві Костенко В.М.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Волосожар Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Дружківського міського суду цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до

акціонерного товариства закритого типу «Веско»

про поновлення на роботі,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся 21.05.2009 року до Дружківського міського суду з позовною заявою до Акціонерного товариства закритого типу «Веско» (на час подання позовної заяви) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, матеріальної та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що з 05 січня 2008 року працював на АТЗТ «Веско» на посаді водія автомобіля «БЄЛАЗ». 23.04.2009 року його було звільнено за п.1 ст. 40 КЗпП України. Вважає своє звільнення безпідставним та незаконним, оскільки порівняно з іншими водіями, які залишились працювати у товаристві, він має переважне право на залишення на роботі, так, як він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Крім того, при звільнення з ним не було зроблено повного розрахунку. Фактично підприємство розрахувалось з ним 27.04.2009 року, тобто із затримкою у чотири дні. Тому просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 305 грн. 84 коп.

При звільненні йому була виплачена вихідна допомога як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС у розмірі 3-х місячних заробітних плат, що складає 3345 грн. 60 коп. Але, вважає, що ці виплати були нараховані з порушенням Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати».

Позивач просить суд скасувати наказ № 51 від 23.04.2009 року про його звільнення у звязку із скороченням штату. Визнати його звільнення незаконним та поновити на роботі на посаді водія, стягнути з відповідача на його користь середньомісячну заробітну плату за час затримки розрахунку у сумі 305 грн. 84 коп., середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу, не донараховану суму вихідної допомоги.

25 червня 2010 року позивач подав додаткову позовну заяву, в якої просив скасувати наказ № 51 від 23.04.2009 року про його звільнення у звязку із скороченням штату; визнати його звільнення незаконним та поновити на роботі на посаді водія; стягнути з відповідача на його користь середньомісячну заробітну плату за час затримки розрахунку у сумі 305 грн. 84 коп.; стягнути на його користь середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу у сумі 22402 грн. 78 коп.; стягнути на його користь не донараховану суму вихідної допомоги.

Крім того, позивач просив стягнути на його користь заподіяну моральну шкоду у сумі 10000 гривень, вказуючи на те, що відповідач порушив його законі права, що привело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків, постійного хвилювання яким чином забезпечити свою сімю. Він втратив спокій та сон, в нього піднявся артеріальний тиск. Все це вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Він почував себе приниженим і не міг матеріально забезпечити свою сімю, своєчасно сплачувати комунальні послуги, із-за чого відбувалися постійні сварки та непорозуміння. Він почував себе утриманцем у своїй сімї, що його гнітило, як особистість.

Позивач ОСОБА_1 зявився у судове засідання, підтримав свої позовні вимоги та пояснив, що він працював у відповідача з 05 січня 2008 року по 23 квітня 2009 року на посаді водія автомобіля «Белаз». Його було звільнено з займаної посади у звязку із скороченням штату. Вважає своє звільнення незаконним, оскільки при звільнення не було враховано, що він має переважне право перед водіями, які залишились на підприємстві. А саме він є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС, має на утриманні неповнолітню дитину. Також пояснив, що при звільненні йому затримали заробітну плату на чотири дні, середня заробітна плата за час затримки складає 305 грн. 84 коп. При звільненні йому була виплачена вихідна допомога, яка нарахована з порушенням норм законодавства. Просить поновити його на роботі у відповідача на посаді водія «Белаза», стягнути середню заробітну плату за час затримки розрахунку у сумі 305 грн. 84 коп., стягнути середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу у сумі 22402 грн. 78 коп., стягнути не донараховану вихідну допомогу та моральну шкоду у розмірі 10000 гривень.

Представник позивача ОСОБА_2 зявився у судове засідання, позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній та додаткових позовних заявах.

Представник відповідача Волосожар Г. в судове засідання зявився, позовні вимоги визнав частково. Так він пояснив, що дійсно позивач працював на підприємстві на посаді водія автомобілю «Белаз» з 05 січня 2008 року по 23 квітня 2009 року. Його було звільнено у звязку із скороченням штату. При цьому звільнення було здійснено з урахуванням усіх вимог законодавства: позивача було своєчасно попереджено про наступне вивільнення, була отримана згода профспілки на його звільнення. При скороченні було враховано переважне право робітників, які залишились на підприємстві перед позивачем. Так усі залишені водії і позивач мали одинаків 1 клас. Але було враховано, що позивач мав невеликий стаж на підприємстві, численні зауваження по роботі останнього, а також скоєння позивачем ДТП, в результаті якої власності підприємства нанесено шкоду, що також розцінюється керівництвом підприємства як низька кваліфікація працівника, а також враховуючи відсутність інших, ніж статус учасника аварії на Чорнобильської АЕС, переважних прав на залишення на роботі при вивільненні працівника. Особи, які залишились на роботі мали усі переваги перед позивачем. Вважає, що позивач не підлягає поновленню на роботі. Також просить відмовити у стягненні позивачу середнього заробітку за вимушений прогул, та не донарахованої вихідної допомоги, оскільки вихідна допомога нарахована правильно. Оскільки трудові права позивача порушено не було просить також відмовити у відшкодуванні моральної шкоди. Що стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, то в цій частині він згоден, що дійсно розрахунок з позивачем було затримано на чотири дні, це було викликано виключно графіком роботи підприємства, так як з 06.11.2008 року підприємство перейшло на неповний робочий час. Позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, але не в той сумі, що вказав позивач.

Заслухавши пояснення осіб, які приймали участь у справі та дослідивши докази по справі, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 р. "Про практику розгляду судами трудових спорів" у п. 19 роз'яснено, що суди розглядаючи трудові спори повязані зі звільненням по п.1ст.40 КЗпП зобовязані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те чи працівник відмовився від переведення на іншу роботу або , що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Суд, встановив, що позивача ОСОБА_1 05.01.2008 року було прийнято на АТЗТ «Веско» на посаду водія автомобіля «Белаз», що підтверджується наказом № 2-к від 05.01.2008 року (а.с.2-3).

Відповідно до наказу № 51-к від 23.04.2009 року позивача було звільнено з роботи із займаної посади за п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.4-5).

Відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Суд встановив, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва, а саме скорочення 15 одиниць водіїв автомобіля «Белаз», про що було видано наказ № 71 від 10.02.2009 року (а.с. 54-61).

Факт скорочення штату робітників на підприємстві підтверджується штатними розкладами, згідно яких на 31 грудня 2008 року на підприємстві в автоколоні було 48 одиниць водіїв автомобіля «Белаз» (а.с.62-63). На 10 квітня 2009 року у штатному розкладі залишилось 33 одиниці водіїв автомобілю «Белаз» (а.с.64-65).

З вищевказаного слідує, що на АТЗТ «Веско» дійсно відбулась реорганізація та скорочення штату працівників.

Відповідно до ч.1,ч.3 ст.49-2 КзПП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці та одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до ч.1,ч.3 ст.49-2 КзПП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці та одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

26.01.2009 року на підприємстві було видано наказ № 29, де було зазначено підготувати попередження працівників про наступне звільнення.(а.с.12)

Відповідно до відомості про повідомлення робітників АТЗТ «Веско» про наступне вивільнення ОСОБА_1 12.02.2009 року було повідомлено про скорочення, про що він розписався. (а.с.20)

Таким чином, позивача про наступне вивільнення було своєчасно повідомлено. Позивач та представник позивача не заперечують проти цього факту.

Згідно зі ст. 49-2 КЗпП України інша робота на тому ж підприємстві пропонується працівникові власником одночасно з попередженням про звільнення у звязку із змінами в організації виробництва і праці лише у разі наявності такої роботи за відповідною професією чи спеціальністю.

Позивач пояснив у судовому засіданні, що йому не було запропоновано іншої роботи.

Відповідач пояснив, що позивачу не було запропоновано іншої роботи, оскільки на підприємстві не було жодної вакансії, про що надано довідку від 07.12.2009 року (а.с.99).

Згідно книзі наказів по кадрам на підприємстві за період з 13 лютого 2009 року по 23 квітня 2009 року було звільнено 23 особи різної спеціальності за власним бажанням. Це наступні посади: машиніст ШУ (наказ № 21-к від 13.02.2009 року (а.с.119-120), електрозварювач, дві одиниці машиніста тепловозу, бухгалтера (наказ № 22-к від 17.02.2009 р, наказ № 28 від 02.03.2009 року а.с.121,123), дві одиниці машиніста екскаватора ( наказ № 26-к від 25.02.2009 року, 42-к від 09.04.2009 року а.с.122-93,130), черговий стрілочного поста ( наказ № 30-к від 10.03.2009 року а.с 125), дві одиниці машиніста бульдозера (наказ № 31-к від 12.03.2009 р., наказ № 33-к від 19.03.2009 р.(а.с.126,129), прибиральник виробничих приміщень, мийника-прибиральника рухомого ешелону (наказ № 32 к від 16.03.2009 а.с.127), слюсаря ремонтника РМУ (наказ № 33-к від 19.03.2009 року а.с. 129), заст. головного бухгалтера ( наказ № 41-к від 06.04.2009 року а.с.131), нач-ка зміни гірничого цеху (наказ № 43-к від 10.04.2009 року а.с.132), водія (наказ 46-к від 15.04.2009 року а.с.133), начальника відділу кадрів, інспектора відділу кадрів ( наказ 47-к від 16.04.2009 року а.с. 134), водія транспортного цеху(наказ 50-к від 22.04.2009 а.с.136), 4 посади оператора на біофільтрах (наказ № 51-к від 23.04.2009 року а.с.138).

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що він міг виконувати роботу за спеціальністю прибиральника виробничих приміщень, мийника-прибиральника рухомого ешелону, слюсаря ремонтника РМУ, механіка зміни, водія, але жодна з вказаних робіт йому запропонована не була.

Таким чином, на підприємстві у період з 13.02.2009 року по 23.04.2009 року в наявності були вакансії, які могли бути запропоновані позивачу.

Позивач та його представник, посилаються на те, що позивача було звільнено безпідставно, оскільки не враховано його переважне право на залишення на роботі.

Згідно з ч.1 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у звязку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишенні на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Судом встановлено, позивач ОСОБА_1 водій 1 класу, що підтверджується даними викладеними у табелях за березень, квітень 2009 року (а.с. 26,27), має середньо-спеціальну освіту, крім посади водія може займати посади токаря, формовщика, що підтверджується відповідним дипломом та свідоцтвами (а.с.73-74), є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС, що підтверджується посвідченням (а.с.8), має неповнолітню дитину дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження.

Представник відповідача пояснив, що скорочено було саме позивача у звязку з тим, що він порушив правила техніки безпеки, що потягло ДТП, в результаті чого було пошкоджено майно підприємства.

Дані обставини підтверджені розпорядженням № 1059 від 01.09.2008 року (а.с.25).

Згідно ст.. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Представник відповідач, не надав суду жодного доказу в підтвердження того, що водії, які залишились працювати на підприємстві мали більш високу кваліфікацію та продуктивність праці, чим позивач.

Крім того, позивач є учасником ліквідації аварії на Чорнобильської АЕС, що відповідно до ст.. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» дає йому переважне право на залишення на роботі при однакової кваліфікації та продуктивності праці.

На підставі викладеного, суд вважає, що відповідач при скороченні штату робітників взагалі не вирішував питання, кого з працівників можна вивільнити у звязку зі змінами в організації виробництва; не перевіряв у кого із робітників переважне право на залишення на роботі.

За таких обставин суд вважає, що не виконання передбаченого ч.2 ст.40 КЗпП України обовязку по переведенню працівника за його згодою на іншу роботу, передбаченого ст.. 42 КЗпП України обовязку по вирішенню питання та надання переважного права на залишення на роботі працівника, власник підприємства порушив встановлені законом гарантії при розірванні трудового договору у звязку із скороченням штату.

Відповідно до ч. 2 ст.. 235 КЗпП України суд одночасно з поновленням на роботі приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Середній заробіток визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку виходячи із заробітку за останні два календарних місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 ( з подальшими змінами та доповненнями).

Згідно довідки про середню заробітну плату середньоденна заробітна плата позивача складає 129 грн. 47 коп. (а.с.6).

Суд не може прийняти до уваги довідку підприємства для визначення середньої заробітної плати, оскільки в ній вказані суми, які були нараховані позивачу, а не сплачені (а.с.41)

Протягом 2009 -2010 року заробітна плата на підприємстві не підвищувалась.

Відповідно графіка роботи підприємства з часу звільнення позивач має 314 днів вимушеного прогулу.

Таким чином, середньомісячна заробітна плата позивача за час вимушеного прогулу складає 40631 грн. 60 коп.

Відповідно до закону при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується вихідна допомога, заробіток за місцем нової роботи, яку працівник мав у цей час.

Під час вимушеного прогулу ОСОБА_1 працював в ТОВ «Дружківка-автотранс» та за період з червня 2009 року по липень 2010 року отримав заробітну плату у розмірі 10660 гривень ( відповідно до довідки підприємства позивачу була нарахована заробітна плата за цей період у розмірі 13000 гривень, позивач у судовому засіданні пояснив, що на руки він отримував по 820 гривень.

Відповідно до наказу № 51-к від 23.04.2009 року про звільнення позивача звільнено з виплатою вихідної допомоги в розмірі трьох середньомісячних заробітків, яка відповідно довідки становить 3345грн.60 коп.

Таким чином, всього підлягає стягненню 26626 грн. (40631.60 грн.-10660 грн. 3345.60 грн.).

Позивача ОСОБА_1 було звільнено з підприємства 23.04.2009 року, розрахунок з позивачем було здійснено 27.04.2009 року.

Представник відповідача проти цих обставин у судовому засіданні не заперечував.

Згідно зі ст.. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідач не здійснив з позивачем повний розрахунок в день звільнення, чим порушив право позивача на своєчасне отримання допомоги в терміни, передбачені ст.115, 116 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці».

Згідно ст.. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.. 116 КЗпП, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом встановлено, що відповідач провів з позивачем розрахунок із затримкою у чотири дні, оскільки середньоденна заробітна плата позивача складає 129 грн. 40 коп., то за час затримки розрахунку треба стягнути 517 грн. 60 коп. (129,40 грн.х4 дні).

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженою їм особою робітнику проводиться у випадку, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втратам нормальних життєвих стосунків та вимагають від нього додаткових зусиль для організації життя.

Пленум Верховного Суду України в п.13 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» ( з наступними змінами та доповненнями) зазначив, що відповідно до ст.. 237-1 КЗпП за наявності порушень прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків або змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя, обовязок відшкодувати моральну (немайнову) шкоду покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Оскільки судом встановлено порушення відповідачем прав позивача, він має право на відшкодування моральної шкоди.

Але відповідно до ст.. 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до міського суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Як вибачається із матеріалів справи позивача було звільнено 23.04.2009 року. Відповідно до штампу реєстрації вхідної почти позивач звернувся до суду з додатковою позовною заявою про відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 гривень 25 червня 2010 року, тобто за межами трьохмісячного строку.

Згідно ст.. 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, встановлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Але позивач в загалі не ставить питання про поновлення строку і не наводить причин поважності пропуску строку.

Відповідно до ч.1,2 ст. 60 ЦПК України сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Таким чином, у суду не має підстав поновити позивачу строк для звернення за захистом його прав.

Як зазначено у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з наступними змінами та доповненнями) якщо місячний чи тримісячний строк пропущений без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Що стосується позовних вимог відносно не донарахованої вихідної допомоги, то в цій частині позовних вимог треба також відмовити з наступних підстав.

Відповідно до довідки підприємства вихідна допомога позивачу була сплачена з урахуванням вимог Порядку про обчислення середньої заробітної плати, виходячи із тарифної ставки 6.80 грн. за 164 відпрацьованих години, що складає 1115,20 грн.

Таким чином, трьох місячна заробітна плата складає 3345,60 грн.(3х1115,20 грн.).

Позивач посилався, що вихідна допомога йому нарахована з порушенням вимог Порядку, але не навів ні розрахунку, ні обґрунтував свої доводи та не надав суду доказів, які б спростували доводи відповідача.

Оскільки позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, тому він стягується з відповідача в доход держави відповідно до вимог ст.. 88 ЦПК України і становить держмито у розмірі 271 грн. 43 коп. та судовий збір за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.

На підставі ст. 10,11,58,59,60,88,212-215,218 ЦПК України (в редакції 2004 року), на підставі ст. 40 ч.1, ч.3,42,43,49-2, 233,237-1 КЗпП України, Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з усіма змінами та доповненнями),суд

В И Р І Ш И В :

Частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Веско» (акціонерного товариства закритого типу «Веско») про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди.

ОСОБА_1 поновити на посаді водія Публічного акціонерного товариства «Веско» (на час подання позову АТЗТ «Веско»).

В частині поновлення на роботі рішення підлягає негайному виконанню.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Веско» (АТЗТ «Веско» (р/р 26003003332000 в ПАТ «Донгорбанк» МФО 334970 код ЄДРПОУ 00282049) на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у сумі 26626 (двадцять шість тисяч шістсот двадцять шість) гривень, середню заробітну плату за час затримки розрахунку в сумі 517 (пятсот сімнадцять) гривень 60 коп. гривень.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Веско» (АТЗТ «Веско» (р/р 26003003332000 в ПАТ «Донгорбанк» МФО 334970 код ЄДРПОУ 00282049) на користь держави держмито у сумі 271 (двісті сімдесят одна) гривень 43 коп. на р/р 31216259700004 ГУ ДКУ у Донецькій області МФО банку 834016 ЄДРПОУ 34686537 КЕКД 22050000 отримувач Державний бюджет Ворошиловського району м. Донецьк витрати за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 (сто двадцять) гривен.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення в частині поновлення на роботі піддати негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Дружківський міський суд шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги або шляхом подання в десятиденній строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

Суддя: