Ухвала суду № 105766768, 13.07.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

13.07.2022Справа № 44/227-б (910/14676/21)За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бельведер Україна" в особі ліквідатора Кандаурової А.П.

до ОСОБА_1

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача

Компанія Марі Брізар Вайн енд Спірітс (Marie Brizard Wine & Spirits) -1

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рафінад-Медіа" -2

про витребування майна з чужого незаконного володіння

в межах справи № 44/227-б

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рафінад - Медіа" (ідентифікаційний код 36272953)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бельведер Україна" (ідентифікаційний код 34413512)

про банкрутство

Суддя Івченко А.М.

Представники:

від ТОВ "Рафінад Медіа": Вознюк Д.В.;

від Марі Брізар Вайн енд Спірітс: Чорноус А.Г.;

від позивача: Долич О.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляді Господарського суду м. Києва перебуває справа № 44/227-б за заявою за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рафінад - Медіа" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бельведер Україна" про банкрутство.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бельведер Україна" в особі ліквідатора Кандаурової А.П. звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2021 прийнято заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Бельведер Україна" в особі ліквідатора Кандаурової А.П. про витребування майна з чужого незаконного володіння; позовну заяву розглядати за правилами загального позовного провадження; відкрито провадження та призначено підготовче засідання на 20.10.21; викликано учасників справи у підготовче засідання; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України до 01.10.2021; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив з урахуванням ст. 166 ГПК України до 10.10.2021.

01.10.2021 від відповідача надійшов відзив.

20.10.2021 від Марі Брізар Вайн енд Спірітс надійшла заява про вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 призначено підготовче засідання на 10.11.21.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 заяву про вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача задоволено; залучено компанію Марі Брізар Вайн енд Спірітс (Marie Brizard Wine & Spirits) до участі у справі № 44/227-6 (910/14676/21) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача; відкладено розгляд справи на 24.11.21.

24.11.2021 від третьої особи надійшло клопотання про зобов`язання ліквідатора банкрута подати клопотання про заміну первісного відповідача та про забезпечення позову шляхом накладення арешту.

24.11.2021 від ТОВ "Рафінад-Медіа" надійшла заява про вступ у справу третьої особи на стороні позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2021 заяву про вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача задоволено; залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Рафінад-Медіа" до участі у справі № 44/227-6 (910/14676/21) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача; зобов`язано позивача направити залученій особі копію позовної заяви з додатками, докази чого надати суду; запропоновано залученій особі надати суду письмові пояснення по справі; відкладено розгляд справи та клопотання третьої особи про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 08.12.21.

07.12.2021 від позивача надійшло клопотання про залучення належного відповідача.

08.12.2021 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

08.12.2021 від третьої особи 2 надійшли заперечення проти клопотання про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 відкладено розгляд справи на 15.12.21; запропоновано учасникам провадження у справі надати пояснення щодо поданих клопотань та заперечення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 клопотання позивача про залучення належного відповідача задоволено; залучено належним відповідачем у справі ОСОБА_1 ; зобов`язано позивача надіслати на адресу залученої особи копію позовної заяви з додатками, докази чого надати суду; запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву у строк до 09.02.2022; повернуто клопотання Компанії Марі Брізар Вайн енд Спірітс про забезпечення позову; відкладено розгляд справи на 09.02.22.

22.12.2021 від третьої особи 1 надійшла зава про забезпечення позову.

31.01.2022 від ліквідатора банкрута надійшли документи по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 у задоволенні заяви Компанії Марі Брізар Вайн енд Спірітс про забезпечення позову відмовлено; відкладено розгляд справи на 09.03.22.

09.03.2022 судове засідання не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2022 призначено розгляд справи на 25.05.22.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2022 відкладено розгляд справи на 08.06.22.

08.06.2022 від відповідача надійшов відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 відкладено розгляд справи на 22.06.22.

10.06.2022 від відповідача надійшов відзив.

22.06.2022 від Компанії Марі Брізар Вайн енд Спірітс надійшли пояснення.

22.06.2022 від Компанії Марі Брізар Вайн енд Спірітс надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2022 заяву про забезпечення позову задоволено частково; застосовано заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майнові права (частку у статутному капіталі) у Товариства з обмеженою відповідальністю "Італьяно в Україні, Лтд" (ІКЮО 19342878) та заборонити вчиняти будь-які правочини з відчуження корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "Італьяно в Україні, Лтд" (ІКЮО 19342878).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2022 закрито підготовче провадження з розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Бельведер Україна" в особі ліквідатора Кандаурової А.П. про витребування майна з чужого незаконного володіння в межах справи № 44/227-б; призначено розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Бельведер Україна" в особі ліквідатора Кандаурової А.П. про витребування майна з чужого незаконного володіння в межах справи № 44/227-б до розгляду по суті на 13.07.22.

В судовому засіданні 13.07.2022 розглядався по суті позов.

Представники учасників провадження у справі надали пояснення по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Наведена норма кореспондується з положеннями п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України згідно якого господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Позивач просить суд у позовній заяві витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 , а саме, частку 100% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Італьяно в Україні, Лтд" (ІКЮО 19342878) та визнати право власності на частку 100% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Італьяно в Україні, Лтд" (ІКЮО 19342878) за Товариством з обмеженою відповідальністю «Бельведер Україна».

Позовні вимоги гуртуються на тому, що 13.11.2014 року відбувся другий повторний аукціон (перший та повторний аукціони були визнані такими, що не відбулись, у зв`язку з відсутністю заяв на участь у конкурсі) в ході якого було здійснено продаж майна Боржника, у тому числі яке було предметом забезпечення, а саме: 100% корпоративних прав в ТОВ "Буасон Еліт "Белведер Груп", 100 % корпоративних прав в Товаристві з обмеженою відповідальністю промислово-інвестиційному спільному українському-американському підприємстві "Італьяно в Україні, ЛТД", автомобіль VOLKSWAGEN NEW BEETLE, р.в. НОМЕР_1 , номер об`єкта НОМЕР_2 та автомобіль CITROEN С4 PICASSO, р.в. НОМЕР_3 , номер об`єкта НОМЕР_4 .

Переможцем аукціону по лоту 1 було визнано ТОВ "Авігаль", в результаті чого між боржником в особі ліквідатора арбітражного керуючого Щербаня О.М. та ТОВ "Авігаль" було укладено договір купівлі-продажу лоту 1.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 26.01.2015р. у справі № 44/227-6 в задоволенні заяви Компанії "Бельведер С.А." про визнання недійсними результатів другого повторного аукціону та договору купівлі-продажу № 14/11-14 від 14.11,2014р, укладеного між ТОВ "Бельведер Україна" в особі арбітражного керуючого Щербаня О.М. та TOВ "АВІГАЛЬ" на аукціоні, що відбувся 13.11.2014 року відмовлено.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, Компанія "Бельведер С.А." подала апеляційну скаргу до Київського апеляційного господарського суду.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2015 року у справі № 44/227-б вирішено: визнати недійсними результати проведення другого повторного аукціону з продажу майна ТОВ "Бельведер Україна", який відбувся 13.11.2014р. о 12.00 за адресою: м. Київ, вул. Малишка, 1, і визнати недійсним Біржовий договір купівлі-продажу №14/11-14 від 14.11.2014р., який складається з цілісного майнового комплексу у складі: частка 100% в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Буассон Еліт "Бельведер Груп»; частка 100% в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю (промислово-інвестиційне спільне українсько-американське підприємство) «Італьяно в Україні, ЛТД» (ТОВ «Італьяно в Україні, ЛТД»); легковий автомобіль марки CITROEN, модель С4 PICASSO, рік випуску 2008; легковий автомобіль марки Volkswagen, модель NEW BEETLE, рік випуску 1998; офісні меблі в кількості II одиниць, укладений на другому повторному аукціоні з продажу майна ТОВ "Бельведер Україна" між ТОВ Бельведер Україна" в особі ліквідатора Щербаня Олексія Миколайовича (01004, м. Київ, вул. Кропивницького, будинок 18, офіс 19, код ЄДРПОУ: 34413512) і Товариством з обмеженою відповідальністю "АВІГАЛЬ" (08133, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вул. Балукова, буд. 1, код ЄДРПОУ: 25590250); зобов`язати ліквідатора Щербаня Олексія Миколайовича вжити заходів по поверненню до ліквідаційної маси майна ТОВ "Бельведер Україна" (цілісний майновий комплекс у складі: частка 100% в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Буассон Еліт "Бельведер Груп»; частка 100% в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю (промислово-інвестиційне спільне українсько- американське підприємство) «Італьяно в Україні, ЛТД» (ТОВ «Ітаїьяно в Україні, ЛТД»); легковий автомобіль марки CITROEN, модель С4 PICASSO, рік випуску 2008; легковий автомобіль марки Volkswagen, модель NEW BEETLE, рік випуску 1998; офісні меблі в кількості 11 одиниць), відчуженого за Договором купівлі-продажу Лоту 1, який складається з цілісного майнового комплексу у складі: частка 100% в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Буассон Еліт "Бельведер Груп»; частка 100% в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю (промислово-інвестиційне спільне українсько-американське підприємство) «Ітаїьяно в Україні, ЛТД» (ТОВ «Італьяно в Україні, ЛТД»); легковий автомобіль марки CITROEN, модель С4 PICASSO, рік випуску 2008; легковий автомобіль марки Volkswagen, модель NEW BEETLE, рік випуску 1998; офісні меблі в кількості 11 одиниць, укладеного на другому повторному аукціоні з продажу майна ТОВ "Бельведер Україна" між ТОВ "Бельведер Україна" в особі ліквідатора Щербаня Олексія Миколайовича і Товариством з обмеженою відповідальністю "АВІГАЛЬ"; зобов`язати ліквідатора Щербаня Олексія Миколайовича виконати свої зобов`язання щодо належного формування ліквідаційної маси, узгодити з ОСОБА_2 [Belvedere S.A.] порядок реалізації та вартість майна ТОВ "Бельведер Україна", яке є предметом застави, а саме: частка 100% в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Буассон Еліт "Бельведер Груп»; частка 100% в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю (промислово- інвестиційне спільне українсько-американське підприємство) «Італьяно в Україні, ЛТД» (ТОВ «Італьяно в Україні, ЛТД»); легковий автомобіль марки CITROEN, модель С4 PICASSO, рік випуску 2008; легковий автомобіль марки Volkswagen, модель NEW BEETLE, рік випуску 1998; офісні меблі в кількості 11 одиниць, для його подальшої реалізації.

Позивач зазначає, що в подальшому було неодноразово переоформлене 100% частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Італьяно в Україні, Лтд" з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІГАЛЬ" на інших осіб.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників провадження у справі, суд ухвалив відмовити у задоволенні заяви на підставі такого.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі N 6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Як зазначено у Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі від 14.11.2018, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі N 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі ВС у справі № 761/17142/15- ц від 12.02.2020 зазначено, що згідно зі статтею 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК.

До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться усі випадки, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Водночас запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувана не є безспірним доказом добросовісності набувача.

Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 387 ЦК України за віндикаційним позовом може бути витребувана лише індивідуально визначена річ, оскільки призначення такого позову є повернення лише того майна, яке було у власності особи.

Так, відповідач є власником частки у розмірі 20 000,00 (двадцять тисяч грн. 00 коп.) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Італьяно в Україні, Лтд", яка не належала позивачу, не продавалася на аукціоні і не є тим індивідуально визначеним майном, яке потенційно могло би бути витребуване на користь позивача відповідно до ст. 387, 388 ЦК України.

До державної реєстрації змін складу учасників та розподіл їх часток у статутному капіталі ТОВ «Італьяно в Україні, ЛТД», які відбулись в червні 2021 року, учасниками товариства були дві фізичні особи ОСОБА_3 із внеском у розмірі 13 591 071,00 грн. та ОСОБА_4 із внеском у розмірі 1 510 119,00 грн. Загальний розмір статутного капіталу - 15 101 190,00 грн.

На підставі Протоколу Загальних зборів учасників Товариства №18-06/1-21 від « 18» червня 2021 року проведено державну реєстрацію змін щодо складу учасників та розмірів їх часток, збільшено розмір статутного капіталу.

Відтак, учасниками товариства стали три фізичні особи: ОСОБА_3 із часткою у розмірі 13 591 071,00 грн., ОСОБА_4 із часткою у розмірі 1 510 119,00 грн., ОСОБА_5 із часткою у розмірі 20 000,00 грн. Загальний розмір Статутного капіталу було збільшено за рахунок внеску ОСОБА_5 до 15 121 190,00 грн.

На підставі Протоколу №8-08/1-21 від « 08» липня 2021 року ОСОБА_4 вийшов зі складу учасників Товариства, у зв`язку з чим було проведено державну реєстрацію змін щодо складу учасників та розміру статутного капіталу. Учасниками Товариства залишились ОСОБА_3 із часткою у розмірі 13 591 071,00 грн. та ОСОБА_5 із часткою у розмірі 20 000,00 грн. Внаслідок виходу ОСОБА_4 загальний розмір статутного капіталу зменшився і становив 13 611 071,00 грн.

« 13» липня 2021 року на підставі Протоколу №13-07/1-21 ОСОБА_3 вийшов зі складу учасників Товариства, про що було проведено державну реєстрацію. Єдиним учасником Товариства залишився ОСОБА_5 із часткою у розмірі 20 000,00 грн. Внаслідок виходу ОСОБА_6 загальний розмір статутного капіталу зменшився до 20 000,00 грн.

В подальшому « 16» серпня 2021 року на підставі акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства проведено державну реєстрацію змін, відповідно до яких ОСОБА_1 набув частку у розмірі 20 000,00 грн., яка належала ОСОБА_5 , і став єдиним учасником Товариства. Загальний розмір статутного капіталу - 20 000,00 грн.

З огляду на зазначене учасник Товариства ОСОБА_1 не має відношення до часток, які продавалися на другому повторному аукціоні з продажу майна Банкрута, результати якого в подальшому було визнано недійсними. Відповідач набув належну йому частку номінальною вартістю 20 000,00 грн. від ОСОБА_5 , яка внесла її до статутного капіталу Товариства.

Вказані обставини дають можливість зробити висновок, що частка, якою володіє відповідач, не є тим майном, яке продане на аукціоні, а, відтак, не може бути витребувана в порядку ст. 387, 388 Цивільного кодексу України.

Втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування, є предметом регулювання ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого законом від 17.07.97 №475/97-ВР.

Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших рішення у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.82, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.86, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 7.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 2.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

У справі № 14/5026/1020/2011 про банкрутство ЗАТ «Рось» Господарський суд Черкаської області ухвалою, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду, задовольнив заяву ліквідатора банкрута і витребував цілісний майновий комплекс ЗАТ «Рось» відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Суди вказали на відсутність порушення у цій справі ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, оскільки втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном за заявленими позивачем вимогами визначається законним заходом, який ставить за мету як особистий інтерес позивача, спрямований на захист його порушеного права власності на майно, так і суспільний інтерес, спрямований на утвердження в країні суспільного правопорядку щодо недопустимості незаконного позбавлення осіб їхніх прав власності на майно, і є пропорційним передбачуваним таким втручанням цілям.

За результатами касаційного перегляду ухвалених у справі судових рішень ВС у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС скасував їх і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначивши таке. «Предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Eimited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення cт. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Так, КЦС ВСУ постановах від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц та від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16-ц дійшов висновків, що «конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною. Тому задоволення віндикаційного позову і витребування спірної нерухомості у відповідача як добросовісного набувача на користь Дніпропетровської міської ради призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика Європейського суду з прав людини є обов`язковою для застосування судами України як джерела права.

Крім того, з`ясування заінтересованості, контролю, пов`язаності набувача майна з боржником (попередніми набувачами майна) у межах справи про банкрутство безпосередньо пов`язане з визначенням критерію добросовісності / недобросовісності набувача, і це питання повинно досліджуватися за наявними у матеріалах справи доказами.

В даному випадку позивачем не доведено, що відповідач володіє майном, яке було продано на аукціоні та може бути витребуване саме у нього.

Належним способом захисту прав кредиторів є звернення до суду із позовом про стягнення збитків з винних осіб, які допустили порушення діючого законодавства при проведені другого повторного аукціону з продажу майна боржника, який відбувся 13.11.2014 та визнаний недійсним постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2015 року у справі № 44/227-б.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному зверненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Статтею 236 ГПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України № 15-рп/2004 від 02.11.2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.

Крім того, частиною 1 статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на справедливий суд.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини про справедливість процесу щодо прав та обов`язків цивільного характеру свідчать такі гарантії: 1) дотримання принципів змагальності та рівності сторін, 2) належне представлення доказів перед судом, 3) публічність розгляду справи судом 4) належне мотивування рішення суду, 5) розгляд справи незалежним і безстороннім судом.

Ключовим для концепції справедливого розгляду справи як у цивільному, так і кримінальному провадженні є те, щоб скаржник не був позбавлений можливості ефективно представляти свою справу в суді та мав змогу нарівні із протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. Принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом. Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справі Мала проти України, no. 4436/07, від 03.07.2014).

Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому, такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Kraska v. Switzerland" від 19.04.1993).

Відповідно до статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У п.145 рішення від 15.11.96 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, які передбачено конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень конвенції та надавати відповідний судовий захист.

Засіб захисту, що вимагається ст. 13 Конвенції, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 5.04.2005 (заява №38722/02).

В остаточному підсумку ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання відповідного відшкодування.

За змістом положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що не передбачено положеннями статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Отже, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Саме по собі формулювання позовної вимоги, без з`ясування судом зазначених обставин, не є підставою для припинення провадження у справі або для беззаперечної відмови у задоволенні позову.

При цьому, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його "ефективність" з точки зору ст. 13 Конвенції.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. (Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верхового Суду від 07.02.2018 року у справі №923/970/16).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовної заяви.

Відповідно до ч. 9 ст. 145 ГПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

На підставі чого, суд ухвалив, скасувати, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2022 у справі № 44/227-б (910/14676/21) заходи забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2021 у справі № 44/227-б (910/14676/21) задоволено клопотання позивача та відстрочено сплату судового збору до винесення рішення по справі.

На підставі чого, суд зобов`язує позивача сплатити судовий збір за подання заяви.

Враховуючи вищезазначене, керуючись Кодексом України з процедур банкрутства, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд м. Києва -

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Бельведер Україна" в особі ліквідатора Кандаурової А.П. відмовити повністю.

2. Скасувати, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2022 у справі № 44/227-б (910/14676/21) заходи забезпечення позову.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бельведер Україна" (01004, м. Київ, вул. Кропивницького, 18, офіс 19, код ЄДРПОУ 34413512) в дохід Державного бюджету України 4 758,00 грн судового збору.

4. Видати наказ.

5. Копію ухвали направити учасникам провадження у справі.

Повний текст ухвали складено 17.08.2022

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом України з процедур банкрутства та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.М.Івченко