Рішення № 105754567, 16.08.2022, Черкаський окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2022 року справа № 340/671/22

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) подав позов до територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області (далі - територіальне управління, відповідач), в якому просить:

- зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області нарахувати та перерахувати на рахунок Кіровоградського окружного адміністративного суду компенсацію за невідбуті щорічні додаткові відпустки за 2006-2009 роки суддею Компаніївського районного суду Кіровоградської області ОСОБА_1;

- стягнути з територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області на користь позивача моральну шкоду у сумі 20000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено те, що станом на 06 січня 2006 року стаж позивача, який враховувався для виплати надбавки за вислугу років, перевищував 10 років, що підтверджено, зокрема, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі № 340/2321/21, а тому позивач набув право на щорічну додаткову відпустку з 2006 року під час роботи суддею Компаніївського районного суду Кіровоградської області. Водночас, така відпустка йому надавалася з 2010 року, тому просить нарахувати компенсацію за невідбуті щорічні додаткові відпустки за 2006-2009 роки.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31.01.2022 передано справу № 340/671/22 голові Кіровоградського окружного адміністративного суду для вирішення питання щодо передачі справи за підсудністю.

Наказом голови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01.02.2022 № 3 матеріали справи № 340/671/22 передано до Третього апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.02.2022 адміністративну справу № 340/671/22 передано за підсудністю у Черкаський окружний адміністративний суд.

За наслідками автоматизованого розподілу визначено головуючого суддю у справі № 340/671/22 Гаврилюка В.О.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 15.03.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені).

25.07.2022 до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив в задоволенні позову відмовити повністю. Зазначає, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі № 340/2321/21 не є преюдиційним у даній справі, оскільки у ньому не вирішувалося питання права позивача на отримання щорічної додаткової відпустки або права на її грошову компенсацію.

Крім того, за твердженням позивача стаж, який надає йому право на отримання додаткової відпустки з 2006 року встановлено рішенням суду у 2021 році, водночас, його звільнено з Компаніївського районного суду Кіровоградської області у 2011 році, а отже на час звільнення були відсутні підстави для виплати вищевказаної компенсації. При цьому, чинними нормативно-правовими актами не передбачено надання відпусток працівнику через 10 років після звільнення, так само як і виплачувати компенсацію.

Також, відповідач вказує, що норма ст. 83 КЗпП України, на яку посилається позивач та яка передбачає, що у разі переведення працівника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, установи, організації, куди перейшов працівник, - виключена Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин". Оскільки позивач просить перерахувати на рахунок Кіровоградського окружного адміністративного суду компенсацію за невідбуті щорічні додаткові відпустки, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідач також зазначає, що для суддів судів загальної юрисдикції до стажу роботи, що дає право на одержання, зокрема, додаткової відпустки, крім часу роботи на посадах суддів, зараховується час роботи на посадах слідчих, прокурорських працівників, а також інших працівників, яким законом передбачені такі ж пільги.

При цьому, чинними на час навчання позивача в університеті внутрішніх справ нормами постанови КМУ від 29.07.1991 № 114 "Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ" не передбачено надання особам рядового і начальницького складу, які навчаються у навчальних закладах системи МВС, додаткової відпустки за стаж понад 10 років - 15 календарних днів. З цього приводу посилається на постанову Верховного Суду від 26 квітня 2021 року у справі № 460/2067/19.

Крім того, відповідач вказує про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди, оскільки жодними діями не завдано моральних страждань позивачу.

05.08.2022 позивач подав суду заперечення на відзив, в якому зазначив, що спір про право на додаткову відпустку за 2006-2009 роки вирішено на користь позивача у 2021 році, у зв`язку з чим, позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою про виплату компенсації, однак відповідач ігноруючи правовий висновок суду відмовив у її задоволенні.

Також позивач вказує, що Закон України від 01.07.2022 № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" не поширюється на спірні правовідносини, оскільки право на отримання компенсації за невикористану відпустку позивач набув у 2011 році під час звільнення з посади судді Компаніївського районного суду Кіровоградської області.

Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.

Позивача призначено строком на п`ять років суддею Компаніївського районного суду Кіровоградської області згідно з Указом Президента України від 23.12.2005 № 1824/2005.

У подальшому постановою Верховної Ради України від 13.01.2011 № 2934-VI позивач обраний на посаду судді Компаніївського районного суду Кіровоградської області безстроково.

Постановою Верховної Ради України від 12.05.2011 № 3336-VI позивач обраний на посаду судді Кіровоградського окружного адміністративного суду.

Наказом від 08.06.2011 № 30-К позивач звільнений з посади судді Компаніївського районного суду Кіровоградської області у зв`язку з переведенням на посаду судді Кіровоградського окружного адміністративного суду, де працює на час вирішення спору.

На звернення позивача щодо нарахування компенсації за ненадані щорічні додаткові відпустки (15 календарних днів щороку) за 2006-2009 роки, відповідач листом від 18.01.2022 № 126/22 повідомив про відсутність підстав для перерахування грошової компенсації на рахунок Кіровоградського окружного адміністративного суду.

У вказаному листі зазначено, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі № 340/2321/21 виконано в повному обсязі. При цьому, на час переведення позивача з Компаніївського районного суду Кіровоградської області у 2011 році не виплачувалася та не перераховувалася до Кіровоградського окружного адміністративного суду грошова компенсація за ненадані щорічні додаткові відпустки (15 календарних днів щороку) у зв`язку з відсутністю на той момент відповідного стажу.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся в суд з даним позовом.

Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. ч. 1, 4, 5, 6 ст. 44 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII (далі - Закон № 2862-XII) "Про статус суддів" (який діяв на момент обрання позивача суддею вперше) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.

Суддям виплачувалася щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Суддям надається щорічна відпустка тривалістю 30 робочих днів з наданням додаткового посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Для суддів судів загальної юрисдикції до стажу роботи, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років та додаткової відпустки, крім часу роботи на посадах суддів, зараховується час роботи на посадах слідчих, прокурорських працівників, а також інших працівників, яким законом передбачені такі ж пільги.

Суд врахував, що право позивача на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років було предметом розгляду справ у Черкаському окружному адміністративному суді (рішення від 06.05.2019 у справі № 340/319/19, набрало законної сили 06.06.2019) та Дніпропетровському окружному адміністративному суді (рішення від 22.07.2021 у справі № 340/2321/21, набрало законної сили 07.12.2021).

Так, у мотивувальній частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06.05.2019 у справі № 340/319/19 вказано, що оскільки з 14.08.1995 до 25.07.2000 позивач перебував на обліку в кадрах Міністерства внутрішніх справ і проходив службу в органах внутрішніх справ із присвоєнням йому спеціального звання, зазначений період навчання в Університеті внутрішніх справ підлягає включенню до стажу державної служби, що дає право на отримання надбавки за вислугу років.

У зв`язку з цим, Черкаський окружний адміністративний суд зобов`язав Кіровоградський окружний адміністративний суд зарахувати ОСОБА_1 до стажу державної служби, який враховується при обчисленні щомісячної доплати за вислугу років, період проходження ним служби в органах внутрішніх справ після присвоєння спеціального звання рядовий міліції з 14.08.1995 до 27.07.2000.

Крім того, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі № 340/2321/21, яке залишене без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07.12.2021, зокрема:

- зобов`язано територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області перерахувати та виплатити заробітну плату (заробітна плата, кошти за відпустку, лікарняні виплати, відрядження, матеріальна допомога, інші нарахування) ОСОБА_1 за період з 06.01.2006 року по 06.06.2006 року включно та з 24.01.2007 року 08.06.2011 року включно, врахувавши, що станом на 06.01.2006 року стаж роботи, який береться для обрахунку надбавки за вислугу років, склав більше 10 років (первинний розмір надбавки становить 20%), з урахуванням раніше отриманої заробітної плати.

- зобов`язано територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 усі виплати із заробітної плати за періоди з 01.01.2017 року по 31.12.2007 року включно та з 22.05.2008 року по 08.06.2011 року включно, врахувавши, що надбавка за вислугу років обчислюється від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи (у всіх видах виплат (заробітна плата, кошти за відпустку, лікарняні виплати, відрядження, матеріальна допомога, інші нарахування), з урахуванням раніше отриманої заробітної плати.

У мотивувальній частині вказаного рішення суд зазначив, що з урахування періоду проходження позивачем служби в органах внутрішніх справ після присвоєння спеціального звання рядовий міліції з 14.08.1995 року до 27.07.2000 року (період навчання в університеті МВС), стаж державної служби позивача станом на момент обрання суддею вперше, а саме станом на 06.01.2006 року, становив 10 років 04 місяці 20 днів.

Отже, відповідач повинен був встановити позивачеві на момент обрання його суддею вперше надбавку за вислугу років у розмірі 20%, як це було передбачено ч. 4 ст. 44 Закону України "Про статус суддів" (в редакції від 01.01.2006 року).

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зважаючи, що стаж понад 10 років, необхідний для одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років та додаткової відпустки тривалістю 15 календарних днів, має однакову правову природу, з урахуванням вищевказаних судових рішень, суд дійшов висновку, що у позивача станом на 06.01.2006 був наявний стаж понад 10 років, що давав йому право на одержання додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 15 календарних днів, починаючи з 2006 року.

Тому, відповідні доводи позивача суд вважає обґрунтованими.

При цьому, суд вважає безпідставними посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 26 квітня 2021 року у справі № 460/2067/19, оскільки у вказаній справі Верховний Суд досліджував питання зарахування до стажу роботи, що дає право для суддів судів загальної юрисдикції на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років та додаткової відпустки, час роботи на посадах науково-педагогічних працівників.

Отже, правовідносини у даній справі та у справі № 460/2067/19 не є подібними, а тому відповідна правова позиція не підлягає застосуванню.

Суд зазначає, що державні гарантії права на відпустки працівників, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи, визначає Закон України "Про відпустки" від 15.11.1996 (далі - Закон № 504/96-ВР).

Частиною 1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 4 Закону №504/96-ВР установлено такі види щорічних відпусток: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

З листа відповідача від 14.05.2021 № 959/21-вих., суд встановив, що за період роботи позивача на посаді судді Компаніївського районного суду Кіровоградської області додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів надавалась у 2010 році за 2010 рік відповідно до наказу Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 21.06.2010 № 20/В.

Зважаючи, що у позивача, як установлено судом вище, станом на 06.01.2006 був наявний стаж понад 10 років, що давав йому право на одержання додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 15 календарних днів, і така відпустка йому за період роботи 2006-2009 роки не надавалася, суд дійшов висновку, що позивач має право на її грошову компенсацію відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР.

За правилами ч. ч. 3, 4 ст. 148 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону № 504/96-ВР (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) у разі переведення працівника на роботу на інше підприємство грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник.

Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача, що ч. 3 ст. 24 Закону № 504/96-ВР виключена Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" та не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Так, відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп/1997).

Оскільки спірні правовідносини виникли до часу набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким виключено ч. 3 ст. 24 Закону № 504/96-ВР, вказана норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно відмовив у нарахуванні позивачеві компенсації за невідбуті щорічні додаткові відпустки за 2006-2009 роки.

Оскільки такі дії не заявлені предметом спору, для повноти захисту прав позивача, суд дійшов висновку відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України вийти за межі позовних вимог, визнати їх протиправними та зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області нарахувати та перерахувати на рахунок Кіровоградського окружного адміністративного суду для подальшої виплати ОСОБА_1 компенсацію за невідбуті щорічні додаткові відпустки за 2006-2009 роки.

Щодо позовної вимоги стягнути з територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області на користь позивача моральну шкоду у сумі 20000 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що шкода завдана фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової чи службової особи органу державної влади при здійсненні своїх повноважень відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частиною другою цієї статті передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода - це будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, тому її поділяють на майнову і немайнову. Моральна шкода - втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди належать: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Жодних доказів щодо характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат, тяжкості вимушених змін у його життєвих і професійних стосунках, моральних переживаннях, стану здоров`я тощо до позовної заяви не додано.

Тому позовна вимога про нарахування і виплату позивачеві моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору та не надав доказів понесення інших судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації за невідбуті щорічні додаткові відпустки за 2006-2009 роки під час роботи ним на посаді судді Компаніївського районного суду Кіровоградської області.

Зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області нарахувати та перерахувати на рахунок Кіровоградського окружного адміністративного суду для подальшої виплати ОСОБА_1 компенсацію за невідбуті щорічні додаткові відпустки за 2006-2009 роки під час роботи ним на посаді судді Компаніївського районного суду Кіровоградської області.

У задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення цього Кодексу.

Учасники справи:

1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

2) відповідач - територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області (25006, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 40, код ЄДРПОУ 26241445).

Рішення складене у повному обсязі та підписане 16.08.2022.

Суддя Василь ГАВРИЛЮК