Рішення № 105733411, 15.08.2022, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 серпня 2022 року Справа № 480/5617/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Сумській області про визнання незаконними та скасування вимог,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у Сумській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Сумській області) про визнання незаконними та скасування вимог

№Ф-1009-54-У від 06.11.2018 у розмірі 31639,08грн.;

№ Ф-1009-54-У від 27.05.2019 у розмірі 7668,54грн.;

№ Ф-1009-54-У від 05.11.2019 у розмірі 5508,36 грн.;

№ Ф-1009-54-У від 09.11.2020 у розмірі 9049,48грн.

Свої вимоги мотивував тим, що він з 09 липня 2008 року був зареєстрований як фізична особа - підприємець, однак, з моменту реєстрації підприємницькою діяльністю не займався, доходу не отримував та, відповідно, єдиний соціальний внесок не сплачував. Трудову діяльність позивач здійснював як найманий працівник. Вважає, що відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції, яка діяла на момент виїзду позивача за межі України), позивач за умови не здійснення підприємницької діяльності та, відповідно, за умов відсутності прибутку не мав обов`язку сплати внеску на єдине соціальне страхування. Наголосив, що з 21.09.2016 перебував за межами України, та не мав доступу до офіційних друкованих видань та не міг знати про зміни, що внесені до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Крім того, самі зміни до вказаного Закону не містять чітких положень щодо регулювання дій осіб, які зареєстровані як фізичні особи-підприємці, але перебувають за кордоном, не здійснюють підприємницьку діяльність та не отримують доходу. А тому вважає, що відповідач повинен був, дотримуючись принципів законності та належного врядування, перевірити вказані обставини.

Ухвалою суду від 30.06.2021 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що вимоги є безпідставними та необґрунтованими, оскільки оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) є такими, що відповідають чинному законодавству.

Так, зокрема, вказав, що Законом України від 06.12.2016 № 1774 - VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону №2464, що діють з 01 01.2017, зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування ЄСВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Право на звільнення від сплати єдиного внеску за себе мали у 2017-2021 роках фізичні особи-підприємці за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового страхування (ч.1 ст.4 Закону №2464).

Враховуючи обов`язок нарахуванням єдиного внеску до сплати, навіть при відсутності доходу, фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, зобов`язані сплатити до 09.02.2018 за звітний 2017 рік щонайменше 8448,00грн. (3200,00грн*12*22%).

Водночас, згідно Закону України від 03.10.2017 №2148 до Закону України №2464 внесені зміни, що діють з 01.01.2018, зокрема, щодо строку сплати ФОП, які перебувають на загальній системі оподаткування. Так, з 01.01.2018 всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону України №2464 категорії страхувальників, зобов`язані сплачувати за себе ЄСВ, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац 3 ч.8 ст.9 Закону України №2464).

При цьому, згідно АРМ "Податковий блок" в реєстрі страхувальника відсутня інформація щодо наявної пільги у позивача по сплаті єдиного соціального внеску (відсутня позначка ФОП інвалід або ФО пенсіонер).

Згідно бази даних ГУ ДПС у Сумській області АІС "Податковий блок" позивач перебуває на обліку ГУ ДПС у Сумській області:

- фізична особа-підприємець з 09.07.2008 по теперішній час;

- платник незалежної професійної діяльності з 14.06.2013 по теперішній час.

У цей період платник перебував на загальній системі оподаткування, обліку та звітності.

У період за 2017-2018 роки позивачу було проведено в автоматичному режимі подвійне нарахування єдиного внеску в розмірі 18276,72грн.

06.07.2021 було прийнято рішення за №385/18-28-24-06-13 щодо приведення у відповідність КОР по платнику з урахуванням позиції у зразковій справі №520/3939/9 та скасовано нарахування по ЄСВ в сумі 18276,72грн.

На даний час в КОР платника обліковувалася заборгованість по платежу "Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" в розмірі 36595,28грн.

Звітність за останні роки до ГУ ДПС у Сумській області на даний час не подана.

Щодо посилань позивача на те, що позивач з моменту реєстрації підприємницькою діяльність не займався, доходу не отримував та, відповідно, єдиний соціальний внесок не сплачував, а трудову діяльність здійснював як найманий працівник, представник відповідача у відзиві вказав, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження здійснення трудової діяльності як найманого працівника, за якого роботодавець сплачував єдиний соціальний внесок.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2 ч.1 ст.7 Закону України №2464).

На виконання ч.4 ст.25 Закону України №2464 та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, ГУ ДПС у Сумській області були сформовані вимоги про сплату боргу (недоїмки) по єдиному соціальному внеску для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність за №Ф-1009-54-У: від 06.11.2018, від 27.05.2019, від 05.11.2019 та від 09.11.2020.

Ухвалами суду від 08.11.2021, 23.11.2021, 23.12.2021 у позивача витребовувалися додаткові докази у справі, після надання яких, ухвалою суду від 25.04.2022 для ГУ ДПС у Сумській області встановлювався строк для подання письмових пояснень з приводу наданих позивачем суду документів.

Крім того, позивачем при виконанні вимог ухвал суду від 08.11.2021, 23.11.2021 та від 23.12.2021 надавалися письмові пояснення (а.с.58, 76), в яких ОСОБА_1 вказав, що підприємницькою діяльністю на території України позивач не займався, а тому не був суб`єктом сплати податків та ЄСВ, зокрема:

з 13.09.2006 по 21.05.2008 з Сумською обласною філією АКБ "Укрсоцбанк";

з 22.05.2008 по 15.03.2010 з ВАТ "Сведбанк" (правонаступник "ОмегаБанк") з 01.04.2010 по 21.10.2010 з УБП "Укртехносинтез" (ТОВ);

з 25.10.2010 по 11.08.2011 з ПАТ "ВТБ Банк";

з 12.08.2011 по 27.02.2012 з ПАТ "КредитОптимаБанк" (правонаступник Фінансова Компанія "Аверс" ПАТ);

з 12.03.2012 по 13.04.2016 з ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна".

З 21.09.2016 позивач виїхав до Королівства Іспанія на постійне місце проживання.

З посиланням на п.14.1.213 Податкового Кодексу України, а також ст.12 Конвенції, між Урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік та Урядом Іспанії про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна, позивач вказав, що він, як особа, яка є найманим працівником в Іспанії та, відповідно, отримує дохід за місцем резиденції (Королівство Іспанія), сплачує податки за місцем податкової резиденції (Декларації за 2017, 2018, 2019, 2020 роки), а тому вимоги відповідача про сплату недоїмки, боргу, є такими, що видані з порушенням умов чинного законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Ухвалою суду від 12.07.2022 також у відповідача було витребувано додаткові докази, у тому числі докази або інформацію щодо вжитих заходів, спрямованих на виконанні рішення від 06.07.2021 про коригування ІКП, на виконання якої надано додаткові пояснення та інтегровану картку платника.

Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач з 09.07.2008 зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебуває на обліку в ГУ ДПС у Сумській області як платник, що перебуває на загальній системі оподаткування. Вказані обставини визнають сторонами та підтверджуються, крім іншого копією рішення (а.с.46) та додатковими поясненнями представника відповідача (а.с.146).

Згідно записів трудової книжки (а.с.61-63, 65), позивач:

з 13.09.2006 по 21.05.2008 перебував у трудових відносинах з Сумською обласною філією АКБ "Укрсоцбанк";

з 22.05.2008 по 15.03.2010 перебував у трудових відносинах з ВАТ "Сведбанк" (правонаступник "ОмегаБанк");

з 01.04.2010 по 21.10.2010 перебував у трудових відносинах з УБП "Укртехносинтез" (ТОВ);

з 25.10.2010 по 11.08.2011 перебував у трудових відносинах з ПАТ "ВТБ Банк";

з 12.08.2011 по 27.02.2012 перебував у трудових відносинах з ПАТ "КредитОптимаБанк" (правонаступник Фінансова Компанія "Аверс" ПАТ);

з 12.03.2012 по 13.04.2016 перебував у трудових відносинах з ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна".

В 2016р. позивач виїхав до Королівства Іспанія та 21.09.2016 був зареєстрований у м. Оліва, що підтверджується копією довідки про реєстрацію (а.с.92,93). Також позивачем подано докази про підтвердження податкового резидентства Іспанії (а.с.94,95).

ГУ ДПС в Сумській області було сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-1009-54-У, зокрема:

- від 06.11.2018 на суму 31 639,08 грн. за період 2017р., І,ІІ, ІІІ квартали 2018р. (а.с.6,160), яка відповідачем для виконання була надіслана до Зарічного відділ державної виконавчої служби м. Суми супровідним листом від 06.12.2018 (а.с.159);

- від 27.05.2019 на суму 7 668,54 грн. за ІV квартал 2018р., І квартал 2019р. (а.с.8,154), яка відповідачем для виконання була надіслана до Зарічного відділ державної виконавчої служби м. Суми супровідним листом від 16.10.2019 (а.с.153);

- від 05.11.2019 на суму 5 508,36 грн. за ІІ та ІІІ квартали 2019р. (а.с.5 зворот,162), яка відповідачем для виконання була надіслана до Зарічного відділ державної виконавчої служби м. Суми супровідним листом від 13.03.2020 (а.с.161); ;

- від 09.11.2020 на суму 9049,48грн. за ІV квартал 2019р., І,ІІ, ІІІ квартали 2020р. (а.с.7 зворот,158), яка відповідачем для виконання була надіслана до Зарічного відділ державної виконавчої служби м. Суми супровідним листом від 22.01.2021 (а.с.157);

Рішенням ГУ ДПС у Сумській області від 06.07.2021 №385/18-28-24-06 (а.с.46), з огляду на правову позицію у зразковій адміністративній справі №520/3939/9, встановлено, що за 2017-2018 роки позивачу відбувалося помилкове подвійне нарахування єдиного внеску, яке підлягає вилученню, тому вирішено відкоригувати нарахування по ЄВ у розмірі 18276,72грн. за 2017-2018 роки.

Втім ГУ ДПС в Сумській області було сформовано ще одну вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-1009-54-У від 25.11.2021 на суму 2200,00грн. (а.с.156), яка відповідачем для виконання була надіслана до Зарічного відділ державної виконавчої служби м. Суми супровідним листом від 14.01.2022 (а.с.155).

Позивач, не погодившись із вимогами про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018, від 27.05.2019, від 05.11.2019 та від 09.11.2020, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що в даному випадку склалися між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування встановлено положеннями Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VІ (далі - Закон №2464), відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 якого єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно пункту 3 цієї ж частини статті 1 Закону №2464, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

За приписами ч.ч.2 та 3 ст.9 Закону №2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік (ч.8 ст. 9 Закону №2464 в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.07.2017).

Відповідно до пунктів 4 та 5 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4); особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності (п.5).

Згідно пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Таким чином, як вбачається із системного аналізу вказаних норм фізична особа - підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску.

Водночас матеріалами справи підтверджено, що позивачу у період 2017-2018рр. нараховувався єдиний внесок одночасно як фізичній особі - підприємцю так і особі, яка провадить незалежну професійну діяльність, втім доказів перебування на обліку платників єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у тому числі доказів звернення з відповідною заявою про взяття на облік як платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, шляхом встановлення ознаки незалежної професійної діяльності, подання відповідної звітності, матеріали справи не містять.

При цьому, Велика палата Верховного Суду під час розгляду зразкової справи №520/3939/19 (постанова від 04 грудня 2019 року) після системного аналізу норм Закону № 2464-VI та Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування , затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 №10-1, дійшла висновку про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи - підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до Пенсійного фонду України щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення ознаки незалежної професійної діяльності та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом №2464-VI як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Великою Палатою Верховного Суду також відмічено, що хоча процедура щодо обліку платників єдиного внеску й була встановлена підзаконним нормативно-правовим актом, однак у частині визначення видів платників єдиного соціального внеску вона суперечить Закону № 2464-VI, тому немає підстав вважати, що дії органу, який використовував таку процедуру, узгоджуються з принципом належного врядування, оскільки надано перевагу приписам нормативно-правового акта, нижчому за ієрархією від указаного Закону.

Відтак, оскільки позивач не перебуває на обліку платників єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подає звітності як такий платник, відповідач безпідставно встановив позивачу як платнику єдиного внеску (фізичній особі - підприємцю) ознаку незалежної професійної діяльності та повторно нарахував на цій підставі єдиний внесок.

При цьому, як вбачається з відзиву, а також рішення про коригування ІКП від 06.07.2021 (а.с.46) оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-1009-54-У від 06.11.2018 та від 27.05.2019, сформовані ГУ ДПС в Сумській області, включали подвійне нарахування позивачу єдиного внеску за 2017р. та 2018р. на загальну суму 18276,72грн., у тому числі вимога від 06.11.2018 - на суму 15819грн.54коп., нарахованої за 2017р.-І-ІІІ квартали 2018р., а також вимога від 27.05.2019 - на суму 2457,18грн., нарахованої за ІV квартал 2018р. Згодом таке нарахування єдиного внеску за 2017-2018рр. на загальну суму 18276,72грн. відповідачем було визнано як помилково нараховане, та прийнято рішення про коригування ІКП від 16.07.2021 на загальну суму 18276,72грн. (а.с.46).

Поряд з цим суд відмічає, що згідно із п.4 розділу VІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Міністерством фінансів України наказом від 20.04.2015 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 21 грудня 2020 року № 790 (далі - Інструкція №449) після надсилання (вручення) вимоги про сплату боргу (недоїмки) платнику другий примірник такої вимоги з відміткою про вручення підшивається до справи платника та:

якщо вимога податкового органу скасовується чи змінюється судом, підшивається і примірник (копія) рішення суду до справи платника поряд з другим примірником вимоги, щодо якої відбувся судовий розгляд;

у разі списання боргу (недоїмки) у випадках, визначених статтею 25 або іншими положеннями Закону, підшивається і копія рішення про списання.

Відповідно до п. 5 вказаного ж розділу Інструкції №449 податковий орган протягом 10 робочих днів з дня узгодження вимоги (набрання нею чинності): пред`являє її до виконання органу державної виконавчої служби в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Якщо платник частково сплатив суми недоїмки та/або фінансових санкцій, та/або пені, зазначені у вимозі, до завершення строку остаточного узгодження, до органів державної виконавчої служби/органів Казначейства вимоги, які набрали чинності, пред`являються з урахуванням погашених сум боргу на дату пред`явлення.

При цьому, відповідно до п.6, 7 розділу VІ Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо, серед іншого, податковий орган скасовує або змінює раніше зазначену суму боргу (недоїмки) внаслідок її узгодження або оскарження - з дня прийняття податковим органом рішення про скасування або зміну раніше зазначеної суми боргу (недоїмки).

Якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, після проходження відповідних процедур узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки).

Втім згідно із ст. 25 Закону № 2464-VI вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Вимога податкового органу про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.

Якщо протягом наступних базових звітних періодів платник повністю погасив суму боргу (недоїмки), зазначену у вимозі про сплату боргу (недоїмки), що подана до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства, податковий орган подає до відповідного органу повідомлення про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 9 до цієї Інструкції. У вказаному додатку 9, зокрема, передбачено, що податковий орган надсилає до органу державної виконавчої служби повідомлення, в якому вказує який борг, по якій саме вимозі, в якій сумі сплачено, та у зв`язку з чим вважати таку вимогу відкликаною (п. 7 розділу VІ Інструкції №449).

Системний аналіз вказаних норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) виконується державною виконавчою службою у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». При цьому податковий орган має право відкликати вимогу про сплату боргу (недоїмки), надісланої на виконання до органів державної виконавчої служби лише на повну сплату суму боргу (п.7 розділу VІ Інструкції №449).

Таким чином, враховуючи, що незважаючи на прийняте рішення про коригування ІКП від 06.07.2021 (а.с.46), оскаржувані вимоги за №Ф-1009-54-У від 06.11.2018 та від 27.05.2019, в які включені суми подвійного нарахування позивачу єдиного внеску за 2017р. та 2018р. у розмірі 18276,72грн., перебувають у державній виконавчій службі на виконанні, що підтверджується матеріалами справи (а.с.153-162), суд з метою ефективного захисту прав позивача вважає необхідним визнати протиправними та скасувати вимоги ГУ ДПС у Сумській області за №Ф-1009-54-У від 06.11.2018 в частині нарахування єдиного внеску за 2017р., І,ІІ, ІІІ квартали 2018р. на суму 15819грн.54коп., а також від 27.05.2019 в частині нарахування єдиного внеску за ІV квартал 2018р. на суму 2457,18грн.

Втім відмовляючи в іншій частині позовних вимог суд виходить з наступного.

Як вже зазначалось вище правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом №2464-VІ, відповідно до статей 4, 6, 7, 8, 10, 12, 25 якого, Міністерством фінансів України наказом від 20.04.2015 №449 було затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Інструкція №449).

Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п.1 ч.2 ст.6 Закону № 2464-VI).

Законом України від 06.12.2016 №1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до ст.7 Закону №2464-VІ , що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Так, за приписами п.п.2,3 ч.1 ст.7 Закону №2464-VІ в редакції, що була чинна до 01.01.2018, фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування нараховують єдиний внесок на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.1 Закону №2464-VІ мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Законом України від 21.12.2016 №1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 - 3200 грн.

Частиною п`ятою статті вісім Закону №2464-VІ для зазначеної категорії платників встановлена обов`язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування, що складає за 2017р. 8448грн. (3200,00грн.*12*22%).

Відповідно до ч. 12 ст.9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

За приписами п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VІ (в реакції чинній до 01.01.2021) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Право на звільнення від сплати єдиного внеску у 2017-2020 роках за себе мали фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина четверта ст.4 Закону №2464-VІ).

Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями не передбачено. Фактичне не здійснення підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства, що чинне з 01.01.2017 не звільняє платника від сплати єдиного внеску.

Фізичні особи - підприємці, які застосовують загальну систему оподаткуванні зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року (абзац третій частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI у редакції, що діяла до 11.10.2017).

Фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систем оподаткування, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац третій частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI із змінами, внесеними згідно із Законом України від 28.12.2014 №77-VІІІ, у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VІІІ).

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону №2464-VI, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Враховуючи обов`язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, позивач, як платник єдиного внеску, зобов`язана була сплатити до 09.02.2018 за звітний 2017 рік, щонайменше 8448грн. (3200,00грн.*12*22%).

Крім того, з прийняттям Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" внесені зміни до Закону №2464-VІ, що діють з 01.01.2018, зокрема щодо строків сплати зобов`язань фізичними особами-підприємцями, незалежно від обраної системи оподаткування.

Так, з 01.01.2018 всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону №2464-VІ категорії страхувальників, зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац третій ч.8 ст.9 Закону №2464).

Законом України від 07.12.2017 №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік", установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2018р. - 3723,00 грн.

Відповідно, щоквартальний платіж за 2018р. складає 2457,18грн. (3723,00*3*22%).

Законом України від 23.11.2018 №2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік", установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2019р. - 4173,00 грн.

Відповідно, щоквартальний платіж за 2019р. складає 2754,18грн. (4173,00*3*22%).

Законом України від 14.11.2019 №294-ІХI "Про Державний бюджет України на 2020 рік", установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2020р. - 4723,00 грн., з 01.09.2020 - 5000грн.

Крім того, відповідно до п.9-10 розділу VІІІ Закону №2464-VІ 9-10 тимчасово звільняються від нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, в частині сум, що підлягають нарахуванню, обчисленню та сплаті такими особами за періоди з 1 по 31 березня, з 1 по 30 квітня та з 1 по 31 травня 2020 року за себе. При цьому положення абзацу другого пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону щодо таких періодів для таких осіб не застосовуються.

Відповідно, платіж за І квартал 2020р. складає 2078,12грн. (4723,00*2(місяці)*22%), за ІІ квартал 2020грн. (за червень) - 1039,06грн. (4723,00*22%), ІІІ квартал 2020р. 3178,12грн. (4723,00грн.*2(місяці)*22% +5000*22%(вересень).

Відповідно до п.7 ст.13 Закону №2246-VIII та розділу VI Інструкції №449, органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Згідно ч.ч.3,4,16 ст.25 Закону №2246-VIII в редакції чинній на час винесення відповідачем вимог від 06.11.2018, 27.05.2019, 09.11.2019, визначено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. Схожі приписи містять вказані норми в редакції чинній на час прийняття відповідачем вимоги від 09.11.2020.

Згідно із п.2,3 розділу VІ Інструкції №449 в редакції чинній на час винесення відповідачем вимог від 06.11.2018, 27.05.2019, 09.11.2019 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Схожі приписи містять вказані норми в редакції чинній на час прийняття відповідачем вимоги від 09.11.2020 .

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи податкового органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеної у постанові від 11 вересня 2018 року у справі №826/11623/16.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувані вимоги ГУ ДПС у Сумській області про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-1009-54-У, а саме:

від 06.11.2018 в частині нарахування єдиного внеску у загальному розмірі 15819грн.54коп., у тому числі за 2017р. на суму 8448грн., та за І,ІІ, ІІІ квартали 2018р. по 2457,18грн. щоквартально,

від 27.05.2019 в частині нарахування єдиного внеску у загальному розмірі 5211грн. 36коп., у тому числі за ІV квартал 2018р. на суму 2457,18грн., а також за І квартал 2019р. на суму 2754,18грн.

- від 05.11.2019 щодо нарахування єдиного внеску у загальному розмірі 5 508,36 грн. за ІІ та ІІІ квартали 2019р.(по 2754,18грн. щоквартально) (а.с.5 зворот,162);

- від 09.11.2020 щодо нарахування єдиного внеску у загальному розмірі 9049,48грн., у тому числі за ІV квартал 2019р. -2754,18грн., за І квартал 2020р. - 2078,12грн., за ІІ квартал 2020грн.- 1039,06грн., ІІІ квартал 2020р. 3178,12грн. (а.с.7 зворот,158), -

сформовані відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства та в межах повноважень, а отже, є законними і обґрунтованими, вони в цій частині відповідають критеріям правомірності визначених у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Доводи позивача про те, що він взагалі не здійснював підприємницьку діяльність та як наслідок не повинен сплачувати єдиний соціальний внесок є хибними та не приймаються судом до уваги, оскільки право на звільнення від сплати єдиного внеску за себе мають фізичні особи-підприємці, за умови, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина четверта ст.4 Закону №2464-VІ).

Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями не передбачено. Фактичне не здійснення підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства, що чинне, зокрема, з 01.01.2017 не звільняє платника від сплати єдиного внеску.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено наявність пільг у позивача відповідно до ч.4 ст.4 Закону № 2464, суд приходить до висновку, що посилання позивача на відсутність у нього обов`язку у зв`язку із не здійсненням ним фактичної підприємницької діяльності нараховувати та сплачувати єдиний внесок відповідно до Закону №2464 є безпідставними.

Крім того Верховний Суд у складі колегії Касаційного адміністративного суду в постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Також правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 18.02.2022 у справі №420/4911/20.

Доказів на підтвердження підстав звільнення від сплати внеску, передбачених ч.4 ст.4 Закону № 2464, позивачем не надано.

Суд також критично оцінює посилання позивача на те, що у період 2017-2020рр. він здійснював трудову діяльність як найманий працівник у Королівстві Іспанії, в якій як резидент цієї країни сплачував податки саме за місцем податкової резиденції.

Суд наголошує, що у спірних правовідносин, факт проживання позивача та перебування у трудових відносинах Королівства Іспанії не впливає на його визначений відповідно до законодавства України статус фізичної особи-підприємця та обов`язок як платника єдиного соціального внеску.

Встановлений Законом № 2464-VI перелік осіб-платників єдиного внеску не містить жодних виключень для фізичних осіб-підприємців в залежності від їх постійного проживання на території України, або за її межами.

Стосовно посилання позивача на сплату відповідних податків на території Королівства Іспанії суд вважає за необхідне зазначити, що згідно ч. 5ст. 9 Закону № 2464-VI сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування («або на єдиний рахунок» - в редакції згідно Закону України №559-ІХ від 13.04.2020), крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).

Наведені норми в сукупності з іншими нормами Закону № 2464-VI, зокрема, статті 9 та статті 10 (яка, у свою чергу, регулює порядок добровільної сплати єдиного внеску), передбачають для певного кола осіб, у тому числі осіб, які працюють або постійно проживають за межами України, можливість добровільної сплати єдиного внеску на підставі договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як вбачається з матеріалів справи, такий договір позивачем в установленому ст.10 Закону № 2464-VI порядку не укладався.

Також матеріалами справи не підтверджено реалізацію права позивача на участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування згідно ч.9 ст.10 вказаного Закону, а саме: відповідно до договорів про добровільну участь, укладених центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, з такими підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними).

Посилання позивача на Конвенцію між Урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік та Урядом Іспанії, а також на додані докази реєстрації у Королівстві Іспанії, подані декларації, не спростовують вказаних висновків суду та не приймаються до уваги.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про правонаступництво України» від 12.09.1991 №1543-ХІІ Україна є правонаступником прав і обов`язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки.

При цьому, дійсно між Урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік та Урядом Іспанії була підписана Конвенція про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна, ратифікована Президіумом Верховної Ради СРСР 17.03.1986 та набула чинності 07.08.1986 та згідно ст.22 Конвенції її положення поширюються на податки з доходів і майна.

Відповідно до статті 2 Конвенції вона поширюється на податки з доходів та майна, що стягуються у відповідності до законодавства кожної з Договірної Держави. На час підписання Конвенції податками, на які вона поширюється, є, для СРСР: прибутковий податок з іноземних юридичних осіб; прибутковий податок з населення, сільськогосподарський податок, податок з власників нерухомості, земельний податок, податок з власників транспортних засобів. Конвенція буде поширюватися на ідентичній чи за своєю суттю подібним податкам, які будуть введені після підписання Конвенції в додаток до існуючих податків або на їх заміну.

Виходячи з правової суті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цей внесок не є предметом регулювання цієї Конвенції.

Також, працевлаштування у Королівства Іспанії, жодним чином не впливає на обов`язок сплати єдиного внеску в Україні, оскільки роботодавці в Королівстві Іспанії не є роботодавцями у розумінні Закону №2464-VI, відповідно, позивач не вважається застрахованою особою, за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

З огляду на наведене, позивач як фізична особа - підприємець повинен був сплачувати у 2017-2020роках єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань як фізична особа підприємець, а тому вказані вище доводи позивача суд не приймає до уваги.

Судом встановлено, що позивач сплату єдиного внеску за визначений контролюючим органом період не здійснював.

Відповідно до п. 1 ч.1ст. 6 Закону № 2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів (податковим органом) у випадках, передбачених цим Законом.

Відтак, наявність недоїмки і відсутність доказів сплати єдиного внеску свідчить про законність дій контролюючого органу щодо формування та направлення позивачу спірних вимоги на суму боргу 35588,74грн.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Разом із тим у разі надання контролюючим органом доказів, які свідчать, що спірне рішення/дія/бездіяльність є правомірними, позивач має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення та ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін.

Таким чином, суд вважає, що відповідач обґрунтував та довів належними доказами правомірність свого рішення, разом із тим, як доводи позивача про незаконність оспорюваної вимоги були спростовані відповідачем та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про часткове задоволення позову.

Згідно із ч.ч.1,3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до суду із цим позовом сплачено судовий збір у розмірі 3178,20грн. згідно з квитанцією від 25.06.2021 №79210 (а.с.4).

Разом з тим, позивач звернувся з позовом, в якому заявлено вимога майнового характеру на загальну суму 53865,46грн. Тобто, за подання цього позову позивач мав би сплатити 908грн. (ще 2270грн. позивачем сплачено надмірно, та які згідно пп.1 п.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір" можуть бути повернені за клопотанням особи, яка його сплатила).

Отже, враховуючи часткове задоволення позову (18276,72грн.), суд вважає необхідним стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача в рахунок повернення сплачений при подачі позову до суду судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 308,09грн.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Сумській області (40009, м.Суми, вул.Іллінська, буд.13, код ЄДРПОУ ВП 43995469) про визнання незаконними та скасування вимог - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) сформовані Головним управлінням Державної податкової служби у Сумській області за №Ф-1009-54-У від 06.11.2018 в частині нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску за 2017р., І,ІІ, ІІІ квартали 2018р. на суму 15819грн.54коп., а також від 27.05.2019 в частині нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску за ІV квартал 2018р. на суму 2457,18грн.

Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у Сумській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 в рахунок повернення сплачений при подачі позову до суду судовий збір у розмірі 308грн. 09коп.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 15.08.2022.

Суддя І.Г. Шевченко