Рішення № 105727893, 15.08.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

15 серпня 2022 р. Справа №120/4142/22

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,

розглянувши письмово в місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області

про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Однак спірним рішенням йому було відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного пільгового стажу.

Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 01.06.2021 у цій справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.

22.06.2021 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому останній заперечив проти задоволення адміністративного позову та просив відмовити у його задоволенні. В обґрунтування своєї позиції вказує, що Позивач 06.08.2021 звернувся до Головного управління із заявою про призначення пенсії за віком. Згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж Позивача становить 8 років 9 місяців 26 днів, його недостатньо для призначення пенсії за віком, про що було винесено Рішення від 12.08.2021 за №023830014790 про відмову у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано: 1) відомості зазначені в трудовій книжці, оскільки внесення записів у зазначену трудову книжку не відповідає Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту України №58 від 29.07.1993 , а саме, відсутня печатка на титульній сторінці, тоді як для зарахування відомостей трудової книжки необхідно долучити уточнюючі довідки за періоди роботи, видані підприємствами, на яких працювала особа, на підставі первинних документів; 2) відомості зазначені у військовому квитку, оскільки в даному документі відсутній підпис уповноваженої особи при демобілізації, для зарахування даного періоду необхідно надати уточнюючу довідку про період проходження військової служби з комісаріату. Звертає увагу суду, що Позивача було проінформовано про необхідність надання вище вказаних документів, проте, він таким правом не скористався.

Таким чином, вважає, що при прийнятті Рішення про відмову у призначенні пенсії від 12.08.2021 за №023830014790, Позивачу було правомірно відмовлено в призначенні пенсії за віком, так як відсутній необхідний страховий стаж - 28 років.

Дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлено, що відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 (записи №1-36), позивач з 20.04.1978 по 14.04.1979 працював водієм. З 14.04.1979 позивач був призваний до лав Радянської Армії, де проходив службу до 21.05.1981. Після звільнення в запас, з червня 1981 року до 08.06.2019 працював водієм на різних підприємствах. Усі записи засвідчені печатками підприємств, містять посилання на підставу прийняття на роботу/посаду та звільнення, а також не містять виправлень та неточностей.

06.08.2021 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягнувши пенсійного віку 60 років звернувся до Відповідача з заявою про призначення пенсії за віком, надавши трудову книжку серії НОМЕР_1 , військовий квиток серії НОМЕР_2 від 04.05.1979 та інші документи.

Але, відповідач Рішенням про відмову у призначенні пенсії від 12.08.2021 №023830014790 позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки відсутній необхідний страховий стаж 28 років.

Дане рішення мотивовано тим, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано: 1) відомості зазначені в трудовій книжці позивача, оскільки внесення записів у трудову книжку не відповідає Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, чинної на дату заповнення трудової книжки, зокрема відсутня печатка на титульній сторінці; 2) відомості зазначенні у військовому квитку, оскільки в даному документі відсутній підпис уповноваженої особи при демобілізації.

Також відповідач зазначив, що страховий стаж становить 8 років 9 місяців 26 днів, для зарахування всіх періодів згідно записів трудової книги необхідно надати уточнюючі довідки за періоди роботи, видані підприємствами, на яких працював позивач. Для зарахування періоду проходження військової служби також необхідно надати уточнюючу довідку про період проходження військової служби з комісаріату.

Вважаючи спірне рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІУ (далі - Закон №1058).

Відповідно до ст.8 Закону №1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч.1 ст.24 Закону №1058).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч.2 ст.24 Закону №1058).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058).

Статтею 26 Закону №1058 передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.

Отже, враховуючи вищезазначене, страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону №1058.

Згідно вимог ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі Закон №1788) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.

Указаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду. викладеними у постановах від 05.12.2019 у справі №235/805/17, від 06.12.2019 у справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 у справі №500/1561/17, від 05.12.2019 у справі №242/2536/16-а.

Суд звертає увагу, на трудову книжку позивача ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , де трудова діяльність розпочата з 20.04.1978 та закінчена 08.06.2019.

Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 (записи №1-36), позивач з 20.04.1978 по 14.04.1979 працював водієм. З 14.04.1979 позивач був призваний до лав Радянської Армії, де проходив службу до 21.05.1981. Після звільнення в запас, з червня 1981 року до 08.06.2019 працював водієм на різних підприємствах.

Усі записи засвідчені печатками підприємств, містять посилання на підставу прийняття на роботу/посаду та звільнення, а також не містять виправлень та неточностей.

На титульній сторінці трудової книжки позивача міститься відтиск печатки ВАТ "Вінницький підшипниковий завод" за підписом арбітражного керуючого щодо виправлення по-батькові позивача. Видно, що роботодавцем було допущено помилку при оформленні запису в трудовій книжці, а саме, в графі по батькові перекреслено, арбітражним керуючим (ліквідатор ВАТ «Вінницький підшипниковий завод» (ВАТ "ВПЗ"), що є помилкою та виправлено.

Суд зазначає, що Позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періодів роботи до страхового стажу за порушення, вчинене іншою особою, оскільки Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 за №162, покладено обов`язок на підприємство, в якому вперше заповнювалася трудова книжка з проставлення печатки на першій сторінці трудової книжки.

Станом на час заповнення трудової книжки вперше діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.74 за №162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі - Інструкція №162),

Пунктом 1.4 Інструкції №162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.73 №656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Порядок №656) та цією Інструкцією.

Відповідно до п.18 Порядку №656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках, іншу відповідальність.

Верховним Судом в Постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 висловлена позиція, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в Постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а.

З аналізу вказаних норм, саме законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, а тому, її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Відповідно до п.2.12 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства ( або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженій Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58 та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 №110.

Приписами порядку ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, що визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58 передбачено, що заповнення трудової книжки здійснюється роботодавцем, а не працівником. Отже, відповідальним за заповнення трудової книжки вперше, в тому числі і внесення до неї записів на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки, є підприємство роботодавець, а відтак відсутня вина позивача в тому, що трудову книжку роботодавцем оформлено із порушенням.

З 29 липня 1993 року порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок, що й Інструкція №162.

Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Разом з тим, у силу пункту 2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Згідно з абзацом 2 пункту 6.1 Інструкції №58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.

Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, більш того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача.

Виявлений відповідачем недолік оформлення трудової книжки відсутність печатки на підписі особи, відповідальної за заповнення трудової книжки, не може вважатися достатньою підставою неврахування її відомостей при обчисленні стажу роботи, оскільки внесення записів до відомостей про особу до трудової книжки не здійснювалось позивачем.

Крім того позивач не може нести негативні наслідки у зв`язку із неправильним заповненням роботодавцем першої сторінки трудової книжки

Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018

Щодо проходження позивачем строкової військової служби з 04.05.1979 по 21.05.1981 суд зазначає, що даний період зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, так як на час призову на строкову військову службу працював за професією водія, що давала право на пенсію на пільгових умовах.

Зазначене передбачено абзацом 2 частини 1 статті 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII, яким визначено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Це також передбачено Законом від 02.06.05 за №2636-IV «Про внесення змін до деяких Законів України щодо зарахування до стажу роботи, який дає право на пенсію на пільгових умовах, часу проходження строкової військової служби».

Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Також суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії за віком є наявність відповідного страхового стажу роботи та досягнення відповідного віку, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що Відповідачем протиправно не зараховано ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 та період проходження військової служби з 04.05.1979 по 21.05.1981.

Разом з тим, позивач також просить суд зобов`язати відповідача призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до стажу роботи

При цьому суд зазначає, що за правилами ст.2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40).

Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

При цьому, за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Суд також зауважує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Частиною 1 та 2 ст.245 КАС України передбачено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Відповідно до п.10 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Пунктом 1 ч.1 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Визначаючись щодо дати з якої слід призначити позивачу пенсії, суд зауважує, що відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.

Оскільки, з матеріалів справи встановлено, що після досягнення необхідного віку для призначення пільгової пенсії, позивач з заявою про призначення пенсії та необхідним пакетом документів звернувся до відповідача саме 06.08.2021, а тому, відповідно призначення пенсії має відбутися з дня звернення за пенсією, тобто з 06.08.2021.

З огляду на викладене, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме, зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за №1058-ІV, починаючи з 06.08.2021.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення даного позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).

Як слідує із матеріалів справи, при зверненні до суду з даною позовною заявою позивачем сплачено судовий збір в сумі 908 грн.

Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає сума у розмірі 908,00 грн.

Керуючись статтями 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області за №023830014790 від 12.08.2021 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком згідно ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за №1058-ІV.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 та період проходження військової служби з 04.05.1979 по 21.05.1981.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за №1058-ІV, починаючи з 06.08.2021

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду із цим позовом судовий збір у розмірі 992,40 грн (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.

Відповідно до ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ; АДРЕСА_1 );

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ:13322403, вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21028).

Суддя підпис Крапівницька Н. Л.

Згідно з оригіналом Суддя

Секретар