Рішення № 105725719, 03.08.2022, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/12757/21

Провадження № 2/463/450/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2022 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі:

головуючого судді - Леньо С. І.

з участю секретаря - Станько Р.О.

представника позивача- Гривни Т.Б.

відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Житомирської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини -

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду з позовною заявою до відповідача про визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 з його матір`ю ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що перебуваючи у шлюбі з відповідачем, у них народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 08.10.2020 шлюб між нею та відповідачем розірвано. На даний момент перебуває в зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком, вказує, що є військовослужбовцем проживає та проходить службу в м. Житомир, куди переїхала разом з сином. Зазначає, що з моменту розірвання шлюбу з відповідачем, дитина проживає з нею, вона займається її вихованням, піклуванням, навчанням та розвитком, дитина зростає у повній сім`ї в почутті турботи та любові. Проживаючи з нею, син забезпечений всім необхідним для життя і нормального розвитку, що відповідає його інтересам. Тому просить позов задоволити.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких в силу вимог ч.1 ст.174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору сторони не подали.

Інформація про рух справи та процесуальні дії, вчинені судом в процесі її розгляду.

15.11.2021 позовна заява надійшла до суду.

Ухвалою від 07.12.2021 справу прийнято до провадження, ухвалено розглядати справу в порядку загального позовного провадження одночасно з відкриттям провадження у справі розпочато підготовче провадження. Підготовче судове засідання призначено на 01.02.2022, яке було відкладено на 29.03.2022, однак дане судове засідання не відбулось у зв`язку з введенням на території України воєнного стану. Підготовче засідання призначене на 22.06.2022 відкладено за клопотанням відповідача на 14.07.2022, яке було відкладено у зв`язку з неявкою представника третьої особи.

Ухвалою суду від 26.07.2022 закрито підготовче судове засідання, справу призначено до судового розгляду на 03.08.2022.

Одночасно з відкриттям провадження у справі суд направив сторонам інформаційне повідомлення про права та обов`язки сторін (а.с.29), в тому числі про обов`язок подати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, а також неможливість приховування доказів. Цим же повідомленням сторонам роз`яснено порядок та строки подання доказів.

Відтак, суд у відповідності до вимог ч.5 ст.12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Крім того, сторони не повідомляли суду про існування інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи.

Суд у відповідності до вимог ч. 7 ст. 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Узагальнена позиція сторін під час розгляду справи.

Повноважний представник позивача - адвокат Гривна Т.Б. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, дала пояснення аналогічні наведеним мотивам позову, просила позов задоволити.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що він не проти проживання дитини з матір`ю, однак у належному матері житлі, також вказав, що позивач не є власником житла в м. Житомир, де хоче визначити місце проживання дитини і на його думку там не створено належних умов для проживання сина.

Представник третьої особи Органу опіки і піклування Житомирської міської ради в судове засідання не з`явився, подав заяву в якій просить проводити судовий розгляд справи в його відсутності та при винесенні рішення врахувати висновок виконавчого комітету Житомирської міської ради, як органу опіки і піклування, щодо визначення місця проживання ОСОБА_4 .

Позиція суду.

Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст. 264 ЦПК України суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з огляду на таке.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судом встановлено, що у шлюбі позивача ОСОБА_3 (до заміни прізвища - ОСОБА_3 (а.с.9)) та відповідача ОСОБА_2 народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.13). Шлюб між сторонами розірвано рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 08 жовтня 2020 року (а.с.18).

Як вбачається з довідки про реєстрацію місця проживання особи від 04.12.2020 №04163 (а.с.8) позивач зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 , та проходить військову службу в м. Житомир (а.с.12).

З довідки житлово-будівельного кооперативу «Полісся» №212 від 16 липня 2021 року (а.с.15) ОСОБА_3 проживає на АДРЕСА_1 , згідно свідчень сусідів ОСОБА_3 та її син ОСОБА_4 проживають за вказаною адресою без реєстрації.

Відповідно до довідки Житомирської загальноосвітньої спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №16 від 14.09.2021 №396 (м.Житомир, вул. Тараса Бульби-Боровця,15), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається в 1-Д класі даної школи (а.с.16).

Згідно висновку виконавчого комітету Житомирської міської ради, як органу опіки та піклування, щодо визначення місця проживання ОСОБА_4 , №277 від 27.04.2022, затвердженого рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 27.04.2022 (а.с.44-45), виходячи з інтересів дитини, виконавчий комітет міської ради, як орган опіки і піклування, вважає за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_3 .

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Вирішуючи даний спір, керуючись найкращими інтересами дитини суд приходить до висновку про те, що дитина постійно проживає з матір`ю, яка йому забезпечує належні умови проживання, навчання та розвитку, суд приходить до переконання про те, що на даний час існують обставини для визначення місця проживання дитини з матір`ю і що таке відповідатиме інтересам дитини, сприятиме належним умовам її проживання, гармонійного розвитку та виховання, належному матеріальному забезпеченню, що в свою чергу жодним чином не порушить прав та законних інтересів відповідача як батька дитини, тому суд приймає рішення про задоволення позову.

Щодо доводів відповідача, то суд звертає увагу, що він погоджується на проживання дитини з матір`ю, що також стверджується нотаріально засвідченою його згодою від 21.05.2021. Щодо місця проживання у м. Житомир, то суд приймає до уваги, що позивач військовослужбовець і на даний час фактично проживає у АДРЕСА_1 , там же територіально навчається дитина, органом опіки та піклування вивчено матеріали справи та не встановлено будь-яких перешкод для проживання дитини з матір`ю за вказаною адресою. Протилежного відповідачем не доведено та в ході судового розгляду не здобуто.

Щодо судових витрат.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути судовий збір в розмірі 908 грн., сплата якого підтверджується відповідною квитанцією (а.с.1).

Керуючись ст.ст. 2, 81, 200, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, 19, 141, 161 СК України, 8,11,12 ЗУ «Про охорону дитинства» суд -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ) , третя особа Орган опіки та піклування Житомирської міської ради (м. Житомир, майдан ім. С.П. Корольова, 4/2, код ЄДРПОУ 04053625) про визначення місця проживання малолітньої дитини - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 908 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. ст. 354,355 ЦПК України, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 15.08.2022.

Суддя: Леньо С. І.