Рішення № 105724585, 09.08.2022, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.08.2022 Справа № 914/1339/22

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Керівника Коломийської окружної прокуратури, Івано-Франківська область, Коломийський район, м.Коломия;

в інтересах держави в особі

Позивача 1: Снятинської міської ради, Івано-Франківська область, Коломийський район, м.Снятин;

Позивача 2: Відділу освіти, молодіжної політики та спорту Снятинської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області, Івано-Франківська область, Коломийський район, м.Снятин;

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНДОР ЛОГІСТИК», Львівська область, м.Львів;

про: стягнення заборгованості

ціна позову: 29051,47грн.

Представники:

Прокурор: Матлах Ю.В. - прокурор (посвідчення від 02.12.2020р. №058349);

Позивача 1: не з`явився;

Позивача 2: не з`явився;

Відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

22.06.2022р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Керівника Коломийської окружної прокуратури від 17.06.2022р. вих. №09.53/2-47-180ВИХ-22 (вх. №1467) в інтересах держави в особі Снятинської міської ради та Відділу освіти, молодіжної політики та спорту Снятинської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНДОР ЛОГІСТИК» про стягнення заборгованості; ціна позову: 29051,47грн.

Підставами позовних вимог Прокурор зазначає неналежне виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з поставки товару за Договором поставки від 02.03.2021р. №61.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.06.2022р. у цій справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; клопотання Прокурора про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження задоволити; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 19.07.2022р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Судове засідання 19.07.2022р. не відбулось з причин тимчасової втрати працездатності головуючого судді Фартушка Т.Б.

Ухвалою суду від 25.07.2022р. у цій справі суд постановив призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 09.08.2022р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою суду від 09.08.2022р. у цій справі суд постановив клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНДОР ЛОГІСТИК» від 18.07.2022р. б/н (вх. №15356/22 від 18.07.2022р.) про відкладення розгляду справи відхилити.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: підсистеми відеоконференцзв`язку: vkz.court.gov.ua.

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст.42, 46 ГПК України, як підтвердив Прокурор в судовому засіданні, йому відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Прокурор в судове засідання з`явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у позовній заяві, зазначив про неможливість врегулювання спору між Сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Прокурора доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог.

Представник Позивача 1 в судове засідання не з`явився, 05.07.2022р. за вх. №14268/22 засобами поштового зв`язку надіслав на адресу суду Клопотання від 29.06.2022р. вих. №01-30/9/21/526, у якому зазначає, що підтримує заявлені Прокурором в інтересах держави в особі Позивача 1 та Позивача 2 позовні вимоги у повному обсязі і просить суд долучити до матеріалів справи документи згідно переліку та здійснити розгляд справи без участі представника Позивача 1 за наявними у справі документами. Вказане клопотання оглянуто судом, оголошено та долучено до матеріалів справи.

08.08.2022р. за вх. №16624/22 від Позивача на електронну адресу надійшло Клопотання від 05.08.2022р. вих. №01-03/9/21/618, у якому зазначає, що підтримує заявлені Прокурором в інтересах держави в особі Позивача 1 та Позивача 2 позовні вимоги у повному обсязі і просить суд долучити до матеріалів справи документи згідно переліку та здійснити розгляд справи без участі представника Позивача 1 за наявними у справі документами. Вказане клопотання оглянуто судом, оголошено та долучено до матеріалів справи.

Представник Позивача 2 в судове засідання не з`явився, 08.08.2022р. за вх. №16716/22 надіслав на електрону адресу суду Клопотання від 08.08.2022р. вих. №506/02-01/18, у якому зазначає, що підтримує заявлений Прокурором в інтересах держави в особі Позивача 1 та Позивача 2 позов у повному обсязі і, з підстав введення Указом Президента України від 24.02.2022р. № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні воєнного стану із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб та продовження такого Указами президента України від 18.04.2022р. 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» і від 17.05.2022р. 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», просить суд здійснити розгляд справи без участі представника Позивача 2. Вказане клопотання оглянуто судом, оголошено та долучено до матеріалів справи.

Представник Відповідача в судове засідання не з`явився, 18.07.2022р. за вх. №15356/22 надіслав на електрону адресу суду Клопотання від 18.07.2022р. б/н про відкладення розгляду справи, у якому з підстав неможливості забезпечити явку повноважного представника Відповідача в судове засідання просить суд відкласти розгляд справи до закінчення періоду дії правового режиму воєнного стану в Україні. Вказане клопотання оглянуто судом, оголошено та долучено до матеріалів справи.

Прокурор в судовому засіданні проти поданого Відповідачем клопотання заперечили.

Ухвалою суду від 09.08.2022р. у цій справі суд постановив клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНДОР ЛОГІСТИК» від 18.07.2022р. б/н (вх. №15356/22 від 18.07.2022р.) про відкладення розгляду справи відхилити.

Позиція Прокурора:

Прокурор просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 2 27896,40грн. вартості непоставленого товару за Договором поставки від 02.03.2021р. №61 та 1127,17грн. штрафу в розмірі 0,01% від вартості непоставленого в строк товару за період з 30.04.2021р. по 03.06.2022р. та 27,90грн. штрафу в розмірі 0,1% за прострочення поставки Товару більше десяти календарних днів від вартості непоставленого в строк Товару за Договором.

В обґрунтування заявленого в інтересах держави в особі Позивача 1 та Позивача 2 позову Прокурор зазначає, що на підставі укладеного 02.03.2021р. між Позивачем 2 та Відповідачем Договору на поставку №61 Позивачем 2 на підставі Видаткової накладної від 09.03.2021р. №30321/1 перераховано на користь 70308грн. та отримано талони на бензин А-92 та дизельне паливо, яке було отоварено.

Прокурор зазначає, що 23.04.2021р. Відповідачем на підставі Акту приймання-передачі передано у власність Позивача 2 паливні картки у кількості 360 штук, за якими Позивач 2 мав отримати 5000 літрів дизельного палива.

28.04.2021р. Позивачем 2 на виконання умов Договору на підставі Платіжного доручення від 28.04.2021р. №132 перераховано на користь Відповідача 113400грн.

Також Прокурор звертає увагу на те, що листом від 01.07.2021р. Відповідач гарантував надійну співпрацю та безперебійну активізацію талонів, однак у липні та серпні 2021р. свої зобов`язання не виконав, талонів на дизельне паливо не активував.

Листами від 12.07.2021р. вих. №447/02-01/18, від 22.07.2021р. вих. №489/02-01/18 та від 26.07.2021р. вих. №491/02-01/18 Позивач 2 звертався до Відповідача щодо активації талонів, однак талони не було активовано.

Прокурор зазначає, що з підстав наведеного Позивач 2 звертався до Відповідача листом від 20.08.2021р. вих. №549/02-01/18 про намір розірвати Договір відповідно до п.13.7. Додаткової угоди №1 до Договору з підстав невиконання Постачальником зобов`язань за Договором та вимогу активувати заблоковані талони на дизпаливо у кількості 1300 літрів.

Актом Позивача 2 від 02.09.2021р. зафіксовано факт неможливості використання талонів на дизпаливо через їх неактивацію.

З метою досудового врегулювання спору Позивач 2 03.09.2021р. звертався до Відповідача Претензією про досудове врегулювання спору.

В подальшому, в період з 10.09.2021р. по 13.09.2021р. Позивачем 2 отоварено талони на 70 літрів дизельного пального, решта талонів так і не була отоварена.

Листом від 15.09.2021р. вих. №619/02-01/18 Позивач 2 повторно звертався до Відповідача із вимогою про активацію талонів. 17.09.2021р. Позивачем 2 отримано відповідь Відповідача про неможливість реалізації пального в минулому та можливість такої реалізації з 04.10.2021р., а також направлено проект додаткової угоди про розірвання договору. Проте, з 04.10.2021р. талони не було активовано ,про що складено відповідний акт.

З підстав перебоїв у постачанні товару за Договором Позивач 2 07.10.2021р. розірвав Договір.

З підстав наведеного Прокурор підсумовує про невиконання станом на час складення позовної заяви умов Договору Відповідачем, внаслідок чого Позивачем 2 не отримано пальне (дизельне пальне) у кількості 1230 літрів, що було закуплено за Договором на загальну суму 27896,40грн., що свідчить про невиконання ним умов Договору та порушення вимог законодавства, з підстав чого вказана кошти підлягають стягнення в судовому порядку.

Окрім того, Прокурор зазначає про нарахування штрафу в порядку, передбаченому п.п.8.2. та 8.3. Договору в сумі 1127,17грн. та 27,90грн. відповідно.

Позиція Позивача 1:

Позивач у поданому 05.07.2022р. за вх. №14268/22 Клопотанні від 29.06.2022р. вих. №01-30/9/21/526 зазначає, що підтримує заявлені Прокурором в інтересах держави в особі Позивача 1 та Позивача 2 позовні вимоги у повному обсязі і просить суд здійснити розгляд справи без участі представника Позивача 1 за наявними у справі документами.

08.08.2022р. за вх. №16624/22 від Позивача на електронну адресу надійшло Клопотання від 05.08.2022р. вих. №01-03/9/21/618, у якому зазначає, що підтримує заявлені Прокурором в інтересах держави в особі Позивача 1 та Позивача 2 позовні вимоги у повному обсязі і просить суд долучити до матеріалів справи документи згідно переліку та здійснити розгляд справи без участі представника Позивача 1 за наявними у справі документами.

Позиція Позивача 2:

Позивач 2 у поданому 08.08.2022р. за вх. №16716/22 клопотанні від 08.08.2022р. вих. №506/02-01/18 зазначає, що підтримує заявлений Прокурором в інтересах держави в особі Позивача 1 та Позивача 2 позов у повному обсязі і, з підстав введення Указом Президента України від 24.02.2022р. № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні воєнного стану із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб та продовження такого Указами президента України від 18.04.2022р. 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» і від 17.05.2022р. 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», просить суд здійснити розгляд справи без участі представника Позивача 2.

Позиція Відповідача:

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, беручи до уваги подане Позивачем клопотання суд вважає за можливе розглянути справу по суті за відсутності повноважних представників Сторін за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Прокурором в інтересах держави в особі Позивача 1 та Позивач 2 доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

20.01.2021р. Відділом освіти, молодіжної політики та спорту Снятинської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області оприлюднено Оголошення про проведення відкритих торгів UA-2021-01-20-005787-b на закупівлю Дизельного палива (09134200-9) у кількості 25000 літрів та бензину А-92 (09132000-3) у кількості 500 літрів за ДК 021:2015-09130000-9 Нафта і дистиляти.

Довідкою від 04.02.2021р. №983 Товариство з обмеженою відповідальністю «Кондор-Логістик» засвідчило перелік АЗС.

Довідкою від 04.02.2021р. вих. №986 Товариство з обмеженою відповідальністю «Кондор-Логістик» засвідчило відсутність передбачених Законом підстав до відмови в участі в торгах згідно ст.17 Закону.

Листом-згодою з проектом договору про закупівлю та істотними умовами договору від 04.02.2021р. вих. №987 Товариство з обмеженою відповідальністю «Кондор-Логістик» погодилось з істотними умовами договору та проектом договору про закупівлю товарів, зазначеного у Додатку №4 до тендерної документації та з усіма положеннями тендерної документації і зобов`язувалось на виконання всіх вимог, передбачених вказаною документацією.

Листом від 04.02.2021р. вих. №989 Товариство з обмеженою відповідальністю «Кондор-Логістик» надало інформацію про технічні, якісні та кількісні характеристики предмета закупівлі «Дизельне паливо, бензин А92 за ДК 021:2015 - 09130000-9 Нафта і дистиляти».

Довідкою від 04.02.2021р. №991 Товариство з обмеженою відповідальністю «Кондор-Логістик» засвідчило наявність обладнання та матеріально-технічної бази.

Повідомленням від 11.02.2021р. про намір укласти договір про закупівлю UA-2021-01-20-005787-b Відділом освіти, молодіжної політики та спорту Снятинської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області повідомлено Відповідача про намір укласти договір поставки Дизельного палива (09134200-9) у кількості 25000 літрів та бензину А-92 (09132000-3) у кількості 500 літрів за ДК 021:2015-09130000-9 Нафта і дистиляти на суму 578340грн. на умовах післяоплати в розмірі 100% протягом 10 робочих днів з дати поставки.

Звітом від 02.03.2021р. про результати проведення процедури закупівлі UA-2021-01-20-005787-b Відділ освіти, молодіжної політики та спорту Снятинської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області підтверджено укладення 02.03.2021р. між Відділом освіти, молодіжної політики та спорту Снятинської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кондор-Логістик» Договору поставки №61з ціною договору 578340грн. з врахуванням ПДВ в сумі 96390грн.

02.03.2021р. між Відділом освіти, молодіжної політики та спорту Снятинської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області (надалі - Позивач 2, Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кондор-Логістик» (надалі - Відповідач, Постачальник) укладено Договір поставки №61 (надалі - Договір), предметом закупівлі якого (п.1.1. Договору) є бензин А-92, дизпаливо, (09130000-9 - Нафта і дистиляти) в подальшому іменовані як Товар.

Відповідно до п.1.2. Договору Постачальник зобов`язувався протягом 2021 року передати у власність Покупця Товар, а Покупець прийняти та оплатити Товар на умовах, визначених Договором.

Пунктом 1.3. Договору Сторонами визначена номенклатура, асортимент, кількість Товару згідно переліку: Бензин А-92 у кількості 500 літрів за ціною 18,90грн. за літр без урахування ПДВ, 22,68грн. за 1 літр з врахуванням ПДВ та дизельне паливо у кількості 25000 літрів за ціною 18,90грн. за літр без урахування ПДВ, 22,68грн. за 1 літр з врахуванням ПДВ всього на суму 481950грн. без врахування ПДВ. ПДВ 96390грн. Загальна вартість з врахуванням ПДВ 578340грн.

Згідно п.1.6. Договору відпуск Товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картки, талони, тощо) на отримання товару відповідно до «Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997р. №1442.

Ціна Договору становить 481950грн. без ПДВ, крім того ПДВ 20% - 96390грн., 578340грн. з ПДВ (п.3.1. Договору).

Відповідно до п.3.3. Договору ціна Товару включає в себе ціну за одиницю Товару з врахуванням ПДВ, та усі необхідні податки, збори та обов`язкові платежі, що мають бути сплачені у даному випадку, сплату мита, податків та інших зборів і обов`язкових платежів, що сплачуються або мають бути сплачені згідно з чинним законодавством України у зв`язку з ввезенням на митну територію України та розмитненням.

Пунктом 4.1. Договору Сторонами встановлено порядок здійснення оплати: 100% передоплата протягом пяти календарних днів після отримання Товару, за наявності бюджетних призначень.

Згідно п.4.2. Договору оплата за Товар здійснюється шляхом перерахування Покупцем грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, згідно виставленого рахунка та видаткової накладної.

Строк поставки Товару: з моменту підписання Договору і до 31.12.2021р. включно (п.5.1. Договору).

Відповідно до п.5.3. Договору довірчий документ є підставою для видачі (заправки) з АЗС Постачальника вказаного у цих довірчих документах об`єму і марки Товару, після чого всі обов`язки Сторін по погашених довірчих документах вважаються виконаними, при цьому Постачальник не може передати Покупцю Товар іншої марки чи в меншій кількості, ніж зазначено в талоні та/або смарт-карті.

Згідно п.5.4. Договору кількість та вартість поставленого Товару зазначається у видаткових накладних, які виписуються постачальником відповідно до заявленої партії Продукції.

Пунктом 5.5. Договору встановлено, що Постачальник несе усі ризики щодо втрати чи пошкодження Товару до передачі його Покупцю.

АЗС здійснює відпуск Товару цілодобово. Автотранспортні засоби заправляються нафтопродуктами АЗС через паливороздавальні колонки в порядку черги (п.6.1. Договору).

Пунктом 7.1.1. Договору встановлено обов`язок Покупця своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений Товар.

Відповідно до п.7.2.1. Договору Покупець має право розірвати достроково розірвати Договір у разі невиконання зобов`язань Постачальником, повідомивши про це його у строк 10 календарних днів.

Згідно п.7.3.1. Договору Постачальник зобов`язаний забезпечити поставку Товару у строки, встановлені Договором.

У разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань з поставки Товару, Постачальник сплачує Покупцю штраф в розмірі 0,01% від вартості непоставленого в строк Товару за кожен день прострочення (п.8.2. Договору).

Відповідно до п.8.3. Договору за прострочення поставки Товару більше 10 календарних днів Постачальник додатково сплачує Покупцю штраф в розмірі 0,1% від вартості непоставленого в строк Товару.

Згідно п.11.1. Договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2021р. включно, а в частині виконання грошових зобов`язань за Договором - до повного та належного виконання Сторонами усіх своїх грошових зобов`язань.

Відповідно до п.13.5. Договору дострокове розірвання Договору може мати місце за згодою Сторін або з підстав, передбачених чинним законодавством України, з відшкодуванням завданих/понесених збитків в частині, не покритій штрафними санкціями.

Додатком №1 до Договору Сторонами укладено Довідку про перелік АЗС.

Додатковою угодою від №01 від 02.03.2021р. до Договору Сторонами погоджено доповнити Договір наступними пунктами:

«13.7.1. Якщо Постачальником будуть надані довірчі документи на отримання товару (скретч-картки, талони, тощо), які не можливо використати належним чином (неактивовані, протерміновані, Тощо) або які не приймаються будь-якою з АЗС, що визначені в Додатку № 1 до Договору;

13.7.2. Якщо довірчі документи на отримання товару (скретч-картки, талони, тощо) будуть надані Покупцю не вчасно, або не у повному обсязі відповідно до письмового замовлення Покупця;

13.7.3. Якщо будь-яка із сторін не виходитиме на зв`язок (контактні номери телефонів зазначені в п. 13.8 цього Договору) протягом 3 (трьох) годин впродовж хоча б одного робочого дня (з понеділка по п`ятницю, з 09.00 до 17.00 години за київським часом) для. врегулювання проблемних питань, для вирішення фінансових Питань, питань поставки талонів, вирішення проблем, які можуть виникати в роботі та інших питань, що можуть загрожувати зриву навчального процесу через відсутність пального для забезпечення перевезення учнів всіх навчальних закладів, що перебувають у підпорядкуванні Покупця;

13.7.4. Якщо будь-яка із сторін при зміні контактного номеру телефону, адреси (юридичної або фактичної) належним чином не повідомила про це іншу сторону протягом 7 (семи) робочих днів;

13.8. Контактні номери телефонів:

13.8.1 . Покупця:

13.34.1. НОМЕР_2 - ОСОБА_1 ;

13.8.1.2 . НОМЕР_4 - ОСОБА_2 ;

13.8.1.3 . НОМЕР_6 - ОСОБА_3 ;

13.8.1.4 . НОМЕР_7 - Начальник відділу освіти Мизюк Оксана Михайлівна .

13.8.2. Постачальника:

13.8.2.1. НОМЕР_8 - менеджери по пальному;

13.8.2.2. НОМЕР_9 - юридичний відділ;

13.8.2.3. НОМЕР_10 - бухгалтерія;

13.8.2.4. НОМЕР_11 - директор Скрипка Надія Борисівна.».

Вказаний Договір Додаток №1 та Додаткову угоду №01 до нього підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

Видатковою накладною від 23.04.2021р. №230421/1 Відповідачем поставлено Позивачу дизельне паливо у кількості 5000 літрів за ціною 22,68грн. з врахуванням ПДВ на суму 113400грн. з ПДВ.

Вказану видаткову накладну підписано повноважними представниками, підписи представника Відповідача завірено відтиском печатки юридичної особи - Відповідача.

Актом приймання-передачі паливних карток на пальне від 23.04.2021р. згідно Видаткової накладної від 23.04.2021р. №230421/1 Постачальник передав, а Покупець прийняв 360 карток на 5000 літрів ДП.

Вказаний Акт приймання-передачі паливних карток на пальне підписано повноважними представниками, підписи представника Відповідача завірено відтиском печатки юридичної особи - Відповідача.

Платіжним дорученням від 28.04.2021р. №132 на суму Позивачем 2 сплачено на користь Відповідача 113400грн. за поставлений Товар за Договором.

Листом від 01.07.2021р. вих. №3249 Відповідач повідомив, що з 25.06.2021р. по час складення листа у м.Львові було оголошено надзвичайну ситуацію через стихійні погодні умови. Львів неодноразово накривала потужна буря та зливи, що спричиняло падіння дерев, підтоплення дворів, масове знеструмлення споживачів, з підстав чого виникли технічні проблеми в системі відпуску пального. З підстав наведеного Відповідач просив продовжити строк виконання договірних зобов`язань з поставки Товару за Договором.

Листом від 12.07.2021р. Позивач 1 звертався Відповідача із проханням терміново активізувати заблоковані картки бренду ІНТЕР КАРД по мережі АЗС і нагадуванням про гарантії безперебійної роботи та плідної співпраці. Крім того Позивач 2 у вказаному листі вказував на те, що в період з 05.07.2021р. по дату складення листа талони бренду ІНТЕР КАРД по мережі АЗС вкотре заблоковані, що може слугувати підставою до розірвання Договору.

Листом від 22.07.2021р. вих. №489/02-01/18 Позивач 2 звертався до Відповідача з проханням терміново активізувати заблоковані талони по мережі Chipo.

Листом від 26.07.2021р. вих. №491/02-01/18 Позивач 2 звертався до Відповідача з проханням терміново активувати заблоковані талони по мережі Chipo та зазначав, що таке блокування призводить до блокування діяльності Позивача 2 і просив не порушувати умов Договору.

Листом від 20.08.2021р. вих. №549/02-01/18 Позивач 2 повідомляв Відповідача про намір розірвати Договір 31.08.2021р. з підстав неналежного виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з поставки Товару за Договором та вимагав негайно активізувати заблоковані талони на дизельне пальне в кількості 1300л., яке було оплачено Позивачем 2 28.04.2021р.

Актом від 02.09.2021р. комісією Позивача 2 засвідчено те, що 02.09.2021р. на АЗС №30 (м.Снятин, вул.1-го грудня, 30) та на АЗС №31 (Коломийський район, с.Тулова, вул.Горбасівка, 32) шкільні автобуси заправити неможливо у зв`язку з тим, що талони на дизпаливо неможливо використати з підстав того, що такі не активовано.

Листом від 03.09.2021р. вих. №593/02-01/18 Позивач 2 звертався до Відповідача із повідомленням про ненадходження відповіді на пропозицію Позивача 2 щодо розірвання Договору.

Претензією від 03.09.2021р. вих. №591/02-01/19 Позивач 2 звертався до Відповідача із вимогою про сплату всіх прострочених платежів за Договором.

Листом від 15.09.2021р. вих. №619/02-01/18 звертався до Відповідача із проханням активувати талони на 1230 літрів дизпалива за Договором протягом вересня та направити гарантійного листа.

Листом від 17.09.2021р. вих. №3826 Відповідач повідомив про вжиття всіх необхідних заходів для можливості заправки транспортних засобів та реалізації палива по талонах Позивача 2 у кількості 1230 літрів дизпалива до їх повного отоварення з 04.10.2021р.

Актом від 07.10.2021р. комісією Позивача 2 засвідчено те, що 07.10.2021р. на АЗС №30 (м.Снятин, вул.1-го грудня, 30) та на АЗС №31 (Коломийський район, с.Тулова, вул.Горбасівка, 32) шкільні автобуси заправити неможливо у зв`язку з тим, що талони на дизпаливо неможливо використати з підстав того, що такі не активовано.

Листом від 17.01.2022р. вих. №29/02-01/18 Позивач 1 звертався до Прокурора із повідомленням про вжиття Позивачем 2 заходів щодо усунення виявлених порушень Відповідачем умов Договору в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Листом від 23.05.2022р. вих. №333/02-01/18 Позивач 1 звертався до Прокурора із повідомленням невиконання Відповідачем умов укладеного із Позивачем 2 Договору.

Листом від 02.06.2022р. вих. №57-950ВИХ-22 Прокурор звертався до Позивача 1 повідомленням про вжиття заходів представницького характеру шляхом пред`явлення позову в інтересах держави в особі Позивача 1 та Позивача 2 до Відповідача про стягнення коштів за Договором.

Листом від 02.06.2022р. вих. №57-949ВИХ-22 Прокурор звертався до Позивача 2 повідомленням про вжиття заходів представницького характеру шляхом пред`явлення позову в інтересах держави в особі Позивача 1 та Позивача 2 до Відповідача про стягнення коштів за Договором.

Листом від 03.06.2022р. вих. №362/02-01/18 Позивач 1 надав Прокурору розрахунок штрафних санкцій по Договору.

З підстав наведеного Прокурор в інтересах держави в особі Позивача 1 та Позивача 2 просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 2 27896,40грн. вартості непоставленого товару за Договором та 1127,17грн. штрафу в розмірі 0,01% від вартості непоставленого в строк товару за період з 30.04.2021р. по 03.06.2022р. та 27,90грн. штрафу в розмірі 0,1% за прострочення поставки Товару більше десяти календарних днів від вартості непоставленого в строк Товару за Договором.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно вимог ч.1 ст.510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч.1 ст.693 ЦК України у випадку, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст.664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Приписами ч.1 ст.670 ЦК України встановлено, що у випадку, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.19+97р. №1442 «Про затвердження правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами» картка - це довірчий документ, що підтверджує право його власника на отримання через АЗС певного виду палива в кількості номіналу карти.

З врахуванням наведеного та встановлених в мотивувальній частині цього рішення обставин справи суд зазначає, що підписання Позивачем Видаткової накладної та Акту приймання-передачі паливних карток за Договором не свідчить про передання Відповідачем Позивачу Товару за Договором, а лише підтверджує факт передачі паливних карток чи талонів, які надавали право Позивачу на отримання відповідної кількості товару (палива) за Договором в майбутньому.

Суд звертає увагу, що враховуючи суть правовідносин між Сторонами та специфіку придбання палива у спосіб придбання скретч-карток чи паливних талонів та мету придбання таких - мати можливість їх пред`явлення на АЗС для отримання палива у погодженій кількості та у межах строку дії таких карток, Позивачу мали бути передані картки, які уже на час передачі мали бути забезпечені узгодженою кількістю палива, доступного для фактичного отримання Позивачем при пред`явленні відповідної картки чи талону на АЗС. Договором між сторонами не визначалося додаткових умов чи дій Позивача для отримання палива на АЗС при пред`явленні карток. Технічні збої в системах оператора, впровадження карантинних заходів (які вже існували на час укладення договору) чи зростання цін на нафтопродукти не можуть вважатись об`єктивними обставинами неможливості виконання Відповідачем взятих на себе зобов`язань, оплачених Позивачем у повному обсязі.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, Відповідачем Позивачу на підставі Видаткової накладної від 23.04.2021р. №230421/1 поставлено талони на Товар за Договором на суму 113400грн з урахуванням ПДВ.

За загальним правилом для отримання товару на АЗС покупець пред`являє оператору АЗС картку на пальне. Оператор АЗС здійснює відповідну ідентифікацію картки на пальне, здійснює фактичну передачу (видачу) товару відповідної марки та кількості, після чого картка на пальне залишається у оператора, що є підтвердженням факту отримання покупцем товару зі зберігання відповідного асортименту та кількості.

В той же час, згідно доводів Прокурора, Позивач 2 впродовж строку дії Договору був позбавлений змоги здійснити заправку автомобілів пальним шляхом обміну талонів на пальне на АЗК.

Суд звертає увагу, що із листування Сторін вбачається, що Відповідач не заперечив факту неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором перед Позивачем 2. Під час розгляду справи Відповідач таких обставин також не спростовував.

Як передбачено ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.09.2020р. у справі №910/16505/19, тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Аналізуючи твердження та подані Прокурором на їх підтвердження докази і ненадання жодних доказів на їх спростування Відповідачем, керуючись наведеним критерієм доказування, суд доходить висновку, що зазначені вище докази, надані Прокурором, відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують наведені Прокурором обставини щодо неможливості реалізації Позивачем 2 паливних талонів в кількості 1230 літрів на суму 27896,40грн.

Відтак, обставину неможливості реалізувати талони, придбані у Відповідача за Договором, суд визнає доведеною та не спростованню. Наведене не відповідає умовам зобов`язань, що виникли між Сторонами, адже, здійснюючи повну оплату товару - пального у талонах, сторона (Позивач 2) розраховує на відпуск відповідного пального у відповідних АЗС, обов`язок забезпечення здійснення якого належить Відповідачу.

Відтак право Позивача 2, за захистом якого Прокурор звернувся до суду, є порушеним, а позовні вимоги про стягнення 27896,40грн. суми заборгованості за Договором є мотивованими та обґрунтованими.

Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 27,90грн. 0,1% штрафу та 1127,17грн. 0,01% штрафу за період з 30.04.2021р. по 03.06.2022р. за прострочення поставки Товару за Договором суд зазначає.

Згідно п.8.2. Договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань з поставки Товару, Постачальник сплачує Покупцю штраф в розмірі 0,01% від вартості непоставленого в строк Товару за кожен день прострочення.

Відповідно до п.8.3. Договору за прострочення поставки Товару більше 10 календарних днів Постачальник додатково сплачує Покупцю штраф в розмірі 0,1% від вартості непоставленого в строк Товару.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Згідно положень ст. 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст.230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Частиною 1 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст.231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією (ч.ч. 6, 7 ст.231 ГК України).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлені ч.3 ст.549 ЦК України, ч.6 ст.231 ГК України, ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та ч.6 ст.232 ГК України.

Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (ч.ч. 1 і 2 ст. 551 ЦК України).

Згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З врахуванням встановлених судом обставин та наведених положень чинного законодавства України суд встановив, що погоджений Сторонами в п.8.2. Договору штраф у розмірі 0,01 відсотка від вартості непоставленого в строк Товару за кожен день прострочення за своєю правовою природою є пенею, оскільки стягується за порушення порядку і строку виконання грошового зобов`язання та обчислюється у відсотках від суми такого грошового зобов`язання за кожен день його прострочки.

При цьому суд зазначає, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", статтею 3 якого передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Зазначена правова позиція щодо розміру обчислення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України є сталою та викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 24.10.2011р. у справі №25/187 та від 07.11.2011р. у справі №5002-2/5109-2010. Аналогічна правова позиція щодо розміру обчислення пені на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України також викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018р. у справі №910/10224/14, від 23.05.2018р. у справі №910/15492/17, від 25.07.2018р. у справі №922/4400/17, від 06.03.2019р. у справі №916/4692/15, від 27.05.2019р. у справі №910/20107/17.

При цьому суд зазначає, що господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення Позивачем розрахунку та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок Позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного Позивачем періоду часу, протягом якого, на думку Позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного Позивачем максимального розміру заборгованості.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.03.2018р. у справі №927/467/17, від 21.05.2018р. у справі №904/10198/15, від 22.01.2019р. у справі №905/305/18, від 28.01.2019р. у справі №922/3782/17, від 14.02.2019р. у справі №922/1019/18, від 05.03.2019р. у справі №910/1389/18, від 27.05.2019р. у справі №910/20107/17.

При цьому суд звертає увагу на те, що одночасне стягнення зі сторони, яка порушила господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції, оскільки вони є формами неустойки та видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.02.2018р. у справі №911/2813/17, від 22.03.2018р. у справі №911/1351/14, від 25.05.2018р. у справі №922/1720/17 та від 02.04.2019р. у справі №917/194/18.

Перевіривши правильність розрахунку пені та штрафу з врахуванням встановлених судом обставин та наданих Прокурором в судовому засіданні пояснень, в тому числі щодо дати встановлення Актами від 02.09.2021р. та від 07.10.2021р. фактичної неможливості здійснення Позивачем 2 заправки транспортних засобів талонами за Договором, суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано часу виникнення заборгованості та періодів її існування, а також передбаченого приписами ч. 6 ст.232 ГК України строку нарахування пені. Відтак, сума пені за заявлений Позивачем період становить 531,78грн., штрафу - 27,90грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 2 27,90рн. штрафу за порушення строку оплати Товару за Договором є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю; позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 2 1127,17грн. пені є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення частково шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 2 531,78рн. пені. В решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Щодо звернення до господарського суду керівника Коломийської окружної прокуратури суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131 Конституції України на прокуратуру покладається, зокрема, представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Закон України «Про прокуратуру» визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Згідно ст.1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом України «Про прокуратуру» та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п.2 ч.1 ст.2 Закону України «Про прокуратуру»).

Згідно з ч.ч.3, 4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі КМУ та НБУ може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора України або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Так, у постанові Великої Палати Верховного суду від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18, до завершення розгляду якої і зупинялося провадження у цій справі, встановлено наступне:

«Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.».

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи перед зверненням до суду в порядку дослідження підстав для представництва Позивач 1 листом від 17.01.2022р. вих. №29/02-01/18 Позивач 1 звертався до Прокурора із повідомленням про вжиття Позивачем 2 заходів щодо усунення виявлених порушень Відповідачем умов Договору в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Окрім того, листом від 23.05.2022р. вих. №333/02-01/18 Позивач 1 звертався до Прокурора із повідомленням невиконання Відповідачем умов укладеного із Позивачем 2 Договору.

Однак, незважаючи на володіння Позивачем 1 та Позивачем 2 з липня 2021 року (дата звернення до Відповідача листом вих 447/02-01/18 щодо невиконання Договору) інформацією про неможливість обміняти талони і картки на паливо за Договором, що свідчить про обізнаність Позивача 1 та Позивача 2 із порушеннями Відповідачем умов укладеного із Позивачем 2 Договору, що, з врахуванням недоведення Позивачем 1 та Позивачем 2 обставини звернення до суду за захистом порушеного права, свідчить про невжиття ними заходів до самостійного поновлення порушеного права.

Листами від 02.06.2022р. вих. №57-950ВИХ-22 та вих. №57-949ВИХ-22 Прокурор повідомляв Позивача 1 та Позивача 2 відповідно про вжиття заходів представницького характеру шляхом пред`явлення позову в інтересах держави в особі Позивача 1 та Позивача 2 до Відповідача про стягнення коштів за Договором.

З врахуванням наведеного суд констатує, що Прокурором вжито всіх заходів для обґрунтованого представництва у цій справі, а підставою для подання ним позову в інтересах держави в особі Позивача 1 та Позивача 2 є тривале невжиття Позивачами заходів щодо стягнення вартості непоставленого товару за Договором.

В обґрунтування необхідності здійснення заходів представницького характеру шляхом подання позову до суду Прокурор зазначає, що при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, Автономною Республікою Крим, місцевим самоврядуванням, при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

В той же час, невиконання Відповідачем зобов`язань за Договором, укладеним за результатами процедури закупівлі, джерелом фінансування якого є кошти місцевого бюджету, може призвести до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, що не відповідатиме меті законодавства в сфері публічних закупівель та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі.

Крім цього, Прокурор вказує, що за закладами освіти Снятинської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області закріплено 8 шкільних автобусів, які здійснюють підвіз учнів та педагогічних працівників з віддалених населених пунктів та всього на вересень 2021 року повинно було забезпечено підвіз для 729 учнів та 88 педагогічних працівників. Тобто, Відділ освіти потребує своєчасного отримання палива, у тому числі для постійного забезпечення закладів освіти дизельним паливом для перевезення учнів всіх навчальних закладів, що перебувають у їх підпорядкуванні та недопущення зриву навчального процесу. У зв`язку з тим, що на теперішній час Відповідачем умови Договору не виконано, це призвело до втрати місцевого бюджету. Відповідно до інформації Позивача 2 заходи претензійного-позовного характеру щодо стягнення з Відповідача грошових коштів, штрафних санкцій за Договором не вживались.

Порушення чинного законодавства України, що стосуються коштів місцевого бюджету підриває матеріальну основу місцевого самоврядування та завдає істотної шкоди інтересам держави всупереч ст. 7 Конституції України, відповідно до якої в Україні визнається та гарантується місцеве самоврядування. Неналежне та нераціональне, з порушенням Закону використання бюджетних коштів є порушенням інтересів держави щодо забезпечення фінансової підтримки місцевого самоврядування.

У ст.6 Закону зазначено, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. Статтями 142 Конституції України та 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також обласних рад. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами міст як безпосередньо, так і через міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно з ст. 10 вказаного Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет) - план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування, що визначено ст.1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Отже, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, виступає Снятинська міська рада Коломийського району Івано-франківської області.

Разом з цим, відповідно до абз.3 ч.3 ст.10 Бюджетного кодексу України головні розпорядники бюджетних коштів визначають мережу розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів з урахуванням вимог щодо формування єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів і одержувачів бюджетних коштів та даних такого реєстру.

Одержувачем та розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня є Відділ освіти, молодіжної політики та спорту Снятинської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області, який діяв на підставі Положення.

Згідно Положення про відділ освіти, молодіжної політики та спорту Снятинської міської ради, затвердженого рішенням сесії Снятинської міської ради № 215-7/2021 від 19.08.2021 (надалі за текстом - Положення) Відділ освіти, молодіжної політики та спорту Снятинської міської ради є виконавчим органом Снятинської міської ради (п. 1.1 розділу 1 Положення).

Відповідно до п. 1.3 Положення - Відділ підзвітний та підконтрольний Снятинський міській раді, виконавчому комітету Снятинської міської ради, міському голові.

Пунктом 1.5 Положення визначено, що Відділ освіти є уповноваженою особою з реалізації прав і обов`язків Снятинської міської ради, як засновника, щодо управління закладами та установами освіти.

Разом з цим, відповідно до п.п. 6.1, 6.6 Положення встановлено, що Відділ освіти є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, печатку із зображенням державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Державної Казначейської служби України. Відділ освіти має право укладати договори та угоди, набувати майнові права, бути позивачем у судах загальної юрисдикції, господарських та адміністративних судах.

Відповідно до звіту про договір про закупівлю, джерелом фінансування закупівлі UA-2021-01-20-005787-b є місцевий бюджет. Окружною прокуратурою скеровано Снятинській міській раді лист від 02.06.2022р. про надання інформації щодо вжиття заходів для відновлення порушених прав. За інформацією Відділу освіти, Снятинської міської ради від 10.06.2022р. встановлено, що ними заходи претензійно-правового характеру щодо стягнення з постачальника грошових коштів, штрафних санкцій за договором не вживались. Вищенаведене свідчить про невжиття Відділом освіти, молодіжної політики та спорту Снятинської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області заходів для відновлення порушених інтересів територіальної громади міста.

Враховуючи, що органом уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій в спірних правовідносинах - Снятинською міською радою Коломийського району Івано-Франківської області, Відділом освіти, молодіжної політики та спорту Снятинської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області не забезпечено належного захисту інтересів держави шляхом звернення до суду за захистом порушених прав щодо стягнення сплачених бюджетних коштів за невиконання умов договору, прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі Відділу освіти, молодіжної політики та спорту Снятинської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області, діючи в межах своєї компетенції, передбаченої ст. 131-1 Конституції України.

У зв`язку з викладеним, Прокурор вказує, що підставою для звернення прокурора до суду в інтересах держави з даним позовом є порушення економічних інтересів держави, що виразилась у перерахуванні бюджетних коштів за послугу, які належним чином не виконані. Враховуючи те, що з моменту фактичного виявлення Замовником відсутності палива та як наслідок встановлення факту невиконання умов Договору минув значний час, Відділом освіти, Снятинською міською радою Коломийського району Івано-Франківської області допер не вжито заходів для повернення коштів, сплачених на виконання умов Договору, вказане свідчить про наявність «порушення інтересів держави» у розумінні ст.23 Закону України «Про прокуратуру» та наявність підстав для представництва органами прокуратури.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про прокуратуру», право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Згідно з п.1 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім підпункту 2 пункту 2, пунктів 4 - 7, 9, 11 - 15, 17, 18, підпункту 1 пункту 19, пункту 20, пунктів 22 - 27 розділу I цього Закону, які набирають чинності з дня початку роботи відповідно Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур.

Згідно з п.3 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Таким чином, прокурор виконав вимоги ст.53 ГПК України та належним чином обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з позовом в межах цієї справи.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей") для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує "баланс ймовірностей". У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено обставину укладення між Сторонами Договору, порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань щодо поставки товару у встановленому Договором порядку та строки, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо такої непоставки, перевіривши розрахунок суми позовних вимог, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 2 27896,40грн. суми основного боргу та 27,90грн. штрафу є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю, позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 2 1127,17грн. пені є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення частково шляхом стягнення 531,78грн. В решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2022 року для працездатних осіб в розмірі 2481 гривні.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Прокурором при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Прокурор очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 2481грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору.

Як доказ сплати судового збору Прокурором подано Платіжне доручення від 13.06.2022р. №989 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 2481грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №30 до позовної заяви.

Окрім того, суд зазначає що Позивач 1, Позивач 2 та Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористались.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Прокурором в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2481грн., недоведення Позивачем 1, Позивачем 2 та Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Івано-Франківської обласної прокуратури 2430,15грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 123, 126, 129, 165, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 610-612, 627, 629, 632, 655, 664, 670, 692, 693, 712 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондор-Логістик" (79044, Львівська область, м.Львів, вул.Єфремова, буд.84, оф.1Б; ідентифікаційний код: 39046990) на користь Відділу освіти, молодіжної політики та спорту Снятинської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області (78301, Івано-Франківська область, Снятинський район, м.Снятин (з), вул.Шевченка, буд.70; ідентифікаційний код: 43917808) 27896,40грн. суми основного боргу, 531,78грн. пені, 27,90грн.штрафу.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондор-Логістик" (79044, Львівська область, м.Львів, вул.Єфремова, буд.84, оф.1Б; ідентифікаційний код: 39046990) на користь Івано-Франківської обласної прокуратури (76018, Івано-Франківська область, м.Івано-Франківськ, вул.Грюнвальдська, буд.11; ідентифікаційний код: 03530483) 2430,15грн. судового збору.

4. В решті в позові відмовити.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 15.08.2022р.

Головуючий суддя Фартушок Т.Б.