Рішення № 105711689, 12.08.2022, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2022 року Київ№ 320/463/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області в особі Бориспільського відділу про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (РНОКПП: відсутній; адреса: АДРЕСА_1 ) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (код ЄДРПОУ: 42552598; місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-А) в особі Бориспільського відділу (місцезнаходження: 08301, Київська обл., м. Бориспіль, вул. С. Камінського, буд. 11), в якому позивачка просила суд:

- визнати протиправною викладену у листі від 23.12.2021 за вих. № Т-7767/6/8012-21/80.3222/7948-21 Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області в особі Бориспільського відділу в оформленні і видачі позивачці, ІНФОРМАЦІЯ_1 , нового паспорта громадянина України у формі книжечки замість паспорта громадянина України, що підлягає обміну у зв`язку із його непридатністю для користування, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ;

- зобов`язати відповідача оформити та видати позивачці, ІНФОРМАЦІЯ_1 , новий паспорт громадянина України у формі книжечки замість паспорта громадянина України, що підлягає обміну у зв`язку із його непридатністю для користування, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, без надання згоди на обробку персональних даних.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка у серпні 2017 року після досягнення 14-річного віку звернулася до Подільського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, де вперше отримала паспорт громадянина України у формі пластикової картки типу ID-1. Стверджувала, що при отриманні цього паспорта територіальним підрозділом ДМС їй не було повідомлено про можливість оформлення та видачі паспорта зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ. Зазначила, що відповідачем не було повідомлено про мету обробки персональних даних, її наслідки, засоби обробки персональних даних, спосіб обробки цих даних, який би відповідав цілям такої обробки, володільця (розпорядника) персональних даних, їх місцезнаходження.

У зв`язку із цим 10.12.2021 позивачка звернулася до Подільського РВ ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області із заявою про відкликання згоди на обробку персональних даних та знищення їх в ЄДДР. ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області надало відповідь від 25.10.2021 за вих. № Т-7469/6/8010-21/2010.5.2/7555-21 (як вказано у позовній заяві, однак такий лист відсутній у матеріалах справи), в якій повідомило, що у особи, яка отримала паспорт громадянина України з безконтактним електронний носієм, відсутні правові підстави для повернення дійсного та придатного для використання паспорта. Від Подільського РВ ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області позивачка відповіді не отримала.

Отримавши відмову в поверненні придатного для використання паспорта, позивачка особисто звернулася до відповідача із заявою від 10.12.2021, в якій повідомила про непридатність для подальшого використання паспорта громадянина України у формі пластикової картки типу ID-1 № 000928899, дата видачі 01.09.2017, орган, що видав 8031, просила його знищити, оформити та видати їй новий паспорт у вигляді книжечки зразка 1994 року, замість паспорта, що підлягає обміну. У цій заяві позивачка повідомила відповідача про відмову в оформленні паспорта у формі ID-карти, про незгоду на обробку персональних даних у зв`язку з неприпустимістю втручання держави в особисте і сімейне життя людини.

Відповідач листом від 23.12.2021 за вих. № Т-7767/6/8012-21/80.3222/7948-21 фактично відмовив у видачі паспорта громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у формі книжечки у зв`язку з відсутністю на те правових підстав.

Уважає, що право особи на отримання паспорта громадянина України у формі книжечки передбачено вимогами чинного законодавства, а саме Положенням про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ. Наголосила, що відмова в отриманні паспорта у формі ID-карти обумовлена небажанням обробляти її персональні дані та у зв`язку з переконаннями щодо присвоєння унікального номера.

Крім того, позивачка посилалась на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17, яка підлягає обов`язковому врахуванню у спірних правовідносинах.

Суд ухвалою від 05.04.2022 відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач проти позову заперечував, надіслав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд у задоволенні позову відмовити. Стверджував, що чинним законодавством встановлено, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки. За вказаних обставин у органів міграційної служби відсутні законні підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України № 2503-ХІІ від 26.06.1992. При цьому зазначено, що раніше позивачку було документовано паспортом громадянина України з безконтактним електронним носієм та присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі. При цьому чинним законодавством не передбачено підстав та механізму скасування, видалення та знищення Унікального номеру запису реєстру (далі УНЗР).

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

01.09.2017 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було документовано паспортом громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_1 з присвоєнням УНЗР 20021003-04167; орган, що видав 8031; дійсний до 01.09.2021.

10.12.2021 позивачка звернулася до Подільського РВ ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області із заявою про відкликання згоди на обробку персональних даних та знищення їх в ЄДДР.

Позивачка зазначила, що 25.10.2021 ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області надало відповідь за вих. № Т-7469/6/8010-21/2010.5.2/7555-21, копія якої відсутня в матеріалах справи, в якій повідомило, що у особи, яка отримала паспорт громадянина України з безконтактним електронний носієм, відсутні правові підстави для повернення дійсного та придатного для використання паспорта.

Як стверджувала позивачка, від Подільського РВ ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області відповіді на заяву не отримала.

10.12.2021, отримавши відмову в поверненні придатного для використання паспорта, позивачка особисто звернулася до відповідача із заявою, в якій повідомила про непридатність для подальшого використання паспорта громадянина України у формі пластикової картки типу ID-1 № 000928899, дата видачі 01.09.2017, орган, що видав 8031, просила його знищити, оформити та видати їй новий паспорт у вигляді книжечки зразка 1994 року, замість паспорта, що підлягає обміну.

У цій заяві позивачка повідомила відповідача про відмову в оформленні паспорта у формі ID-карти, про незгоду на обробку персональних даних у зв`язку з неприпустимістю втручання держави в особисте і сімейне життя людини.

Відповідач листом від 23.12.2021 за вих. № Т-7767/6/8012-21/80.3222/7948-21 фактично відмовив у видачі паспорта громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у формі книжечки у зв`язку з відсутністю на те правових підстав.

У цьому листі зазначено, що 16.08.2017 позивачка особисто звернулася до Подільського РВ ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області із заявою-анкетою, на підставі якої їй виданий паспорт громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_1 від 01.09.2017, який у подальшому вилучений відповідачем у зв`язку із закінченням терміну його дії, за заявою позивачки та відповідно до пункту 103 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення паспорта громадянина України».

Обґрунтовуючи підстави відмови у видачі паспорта у формі книжечки відповідач зазначив, що ДМС до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких документів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили.

Зазначено, що у зв`язку з подачею документів не в повному обсязі, а саме за відсутності рішення суду про зобов`язання відповідача оформити та видати позивачці паспорт громадянина України зразка 1994 року, їй відмовлено в оформлені та видачі цього документа відповідно до пункту 5 розділу ІХ Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України від 06.06.2019 № 456.

Не погоджуючись із правомірністю відмови відповідача в оформленні та видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, замість пошкодженого паспорта громадянина України у формі ID-карти, позивачка звернулася з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив із такого.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру (далі ЄДДР, Реєстр) та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи врегульовані Законом України від 20.11.2012 № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі Закон № 5492-VI).

Згідно із частиною першою статті 1 Закону № 5492-VI, суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації ЄДДР, оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 5492-VI, ЄДДР це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб`єктів для функціонування Реєстру об`єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються. ЄДДР ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. ЄДДР у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Згідно із частинами другою та третьою статті 4 Закону № 5492-VI, визначені цим Законом уповноважені суб`єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи (далі ВІС). Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб`єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 5492-VI, внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних». У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.

Частиною першою статті 13 Закону № 5492-VI передбачено, що документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус. Одним із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зазначено паспорт громадянина України (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 5492-VI).

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 5492-VI, зокрема, паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України містять безконтактний електронний носій.

Згідно із частинами першою та другою статті 21 Закону № 5492-VI, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини четвертої статті 21 Закону № 5492-VI, паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Перелік інформації, яка вноситься до паспорта громадянина України, визначено у частині сьомій статті 21 Закону № 5492-VI, зокрема: унікальний номер запису в Реєстрі (далі УНЗР); відцифрований образ обличчя особи; відцифрований підпис особи.

На виконання вимог частини другої статті 15 та абзацу 2 частини другої статті 21 Закону № 5492-VI Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 25.03.2015 № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі Постанова № 302), якою затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.

Пунктом 2 Постанови № 302 передбачено, що із застосуванням засобів Реєстру запроваджено: з 01.01.2016 оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII; з 01.11.2016 оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Пунктом 3 Постанови № 302 передбачено, що до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01.11.2016 припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 01.11.2016, є чинним протягом строку, на який його було видано.

Пунктом 5 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою № 302 передбачено, що у разі втрати або викрадення паспорта особі замість втраченого або викраденого оформляється та видається новий паспорт.

Пунктом 6 цього Порядку визначено, що обмін паспорта здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації); 2) отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (РНОКПП) або повідомлення про відмову від прийняття зазначеного номера (за бажанням); 3) виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта; 4) закінчення строку дії паспорта; 5) непридатності паспорта для подальшого використання; 6) якщо особа досягла 25 - чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток; 7) наявності в особи паспорта зразка 1994 року (за бажанням).

Відповідно до пунктів 1, 2 додатка 2 «Технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм» до Постанови № 302, бланк паспорта громадянина України (далі паспорт) виготовляється у формі пластикової картки типу ID-1, що містить безконтактний електронний носій. У паспорт імплантовано безконтактний електронний носій, який відповідає вимогам нормативних документів України у сфері технічного та криптографічного захисту інформації. Безконтактний електронний носій відповідає вимогам стандарту ISO/IEC 14443 щодо запису і зчитування даних. До безконтактного електронного носія вноситься інформація, яка зазначена на лицьовому та зворотному боці паспорта, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя, відцифрований підпис особи), а також дані щодо забезпечення захисту інформації, що внесена на безконтактний електронний носій, відповідно до вимог Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».

Положення про паспорт громадянина України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, прийнято на виконання вимог статті 5 Закону України від 08.10.1991 № 1636-ХІІ «Про громадянство України», який втратив чинність згідно із Законом України від 18.01.2001 № 2235-ІІІ «Про громадянство України».

Відповідно до пунктів 12, 13 цього Положення, видача та обмін паспорта провадяться у місячний термін за місцем постійного проживання громадянина, вклеювання до паспорта нових фотокарток при досягненні громадянином 25 - і 45-річного віку провадиться у п`ятиденний термін, для одержання паспорта громадянин подає: заяву за встановленою формою; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35 x 45 мм; у необхідних випадках документи, що підтверджують громадянство України.

Згідно з пунктами 16, 17 розділу ІІ Положення № 2503-ХІІ, обмін паспорта провадиться у разі, зокрема, непридатності для користування. Для обміну паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ

України; паспорт, що підлягає обміну; дві фотокартки розміром 35 х 45 мм.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому дотримання особою певних правил, пов`язаних із процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема, щодо дотримання форми заяви, є обов`язковим.

Під час розгляду справи судом встановлено, що 01.09.2017 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було документовано паспортом громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_1 з присвоєнням УНЗР 20021003-04167; орган, що видав 8031; дійсний до 01.09.2021. Тобто, під час оформлення паспорта громадянина України у формі картки позивачка надала згоду на обробку її персональних даних.

Отже, внесення інформації щодо ОСОБА_1 , наданої нею особисто, до Реєстру та автоматичне формування УНЗР у зв`язку із цим, жодним чином не надало права суб`єкту владних повноважень на здійснення будь-яких маніпуляцій з персональними даними.

При цьому, законна і добровільна видача позивачці паспорта громадянина України у формі картки та внесення інформації щодо неї до Реєстру жодним чином не суперечить нормам Конституції України, Закону України «Про захист персональних даних», а позивачка фактично має право на поновлення або виправлення інформації, проте ніяк не вилучення її, у зв`язку з переконаннями щодо присвоєння унікального номера.

З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що використання позивачкою права на отримання паспорта громадянина України вигляді ID-картки № НОМЕР_1 з присвоєнням УНЗР 20021003-04167 жодним чином не порушує права позивачки та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне життя.

У цій справі позивачка просила суд зобов`язати відповідача оформити та видати паспорт у формі книжечки на підставі Положення про паспорт громадянина України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, однак ця вимога позивачки не ґрунтується на нормах матеріального права, оскільки жодним нормативно-правовим актом не передбачено можливості оформлення паспорта у формі паперової книжечки зразка 1994 року замість виданого та чинного до 01.09.2021 позивачці паспорта (ID-картки) із застосуванням засобів ЄДДР, який у подальшому було вилучено відповідачем з підстав закінчення терміну його дії.

Так, дія Положення про паспорт громадянина України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, не поширюється на спірні правовідносини щодо оформлення взамін паспорта, оформленого у вигляді ID-картки, а визначає порядок оформлення і обміну паспорта громадянина України, що виданий виключно у формі паспортної книжечки, тому суд доходить висновку, що в цьому випадку у відповідача відсутні підстави для видачі позивачці взамін паспорта, оформленого у вигляді ID-картки, паспорта у формі книжечки.

При цьому, суд уважає безпідставними доводи позивачки про застосування до спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду у типовій справі № 806/3265/17, з огляду на таке.

Так, Велика Палата Верховного Суду при розгляді зразкової справи № 806/3265/17 визначила такі ознаки типової справи: а) позивач фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ; б) відповідач територіальні органи ДМС України; в) предмет спору вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.09.2018: визнала протиправною відмову Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області у видачі особі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ; зобов`язала Коростенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області оформити та видати особі паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ; мотивувала своє рішення тим, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення № 2503-XII (що теж діяло на момент виникнення спірних правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення ст.8 Конвенції; вказала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Однак у спірному випадку постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.03.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 ухвалена за інших умов, оскільки стосується правовідносин, які є відмінними від правовідносин у цій адміністративній справі.

Висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій адміністративній справі № 806/3265/17 належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

Разом із тим, у цій адміністративній справі № 320/463/22 спірні правовідносини виникли у зв`язку з відмовою відповідача здійснити за заявою ОСОБА_1 видачу паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, взамін наявного та у подальшому вилученого у позивачки паспорта громадянина України у формі ID-картки у зв`язку із закінченням терміну його дії.

Суд звертає увагу на те, що чинним законодавством урегульовано процедуру документування паспортом громадянина України у формі картки, а також процедуру документування паспортом громадянина України у формі книжечки за судовим рішенням. Однак законодавцем не встановлено можливості і, відповідно, порядку оформлення паспорта у формі книжечки замість виданого паспорта у формі картки (у тому числі у зв`язку із непридатністю для подальшого використання ID-картки).

У той же час позивачка стверджувала, що відповідно до Закону № 2297-VІ «Про захист персональних даних», його нормами не передбачено, що сама по собі заява особи, яка звернулася до органу державної влади із проханням, зокрема, видати паспорт громадянина України, є згодою на обробку персональних даних. На підставі цього вважає безпідставними твердження відповідача, що згода на обробку персональних даних подається разом із заявою-анкетою.

Проте, на переконання суду, під час оформлення паспорта громадянина України у формі картки позивачка надала згоду на обробку її персональних даних.

Стаття 8 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» встановлює гарантії захисту і безпеки інформації Реєстру, що унеможливлює вчинення будь-яких незаконних дій з персональними даними осіб, інформація щодо яких внесена до Реєстру.

Статтею 15 Закону України «Про захист персональних даних» чітко визначені випадки видалення або знищення персональних даних, серед яких відсутня така підстава як звернення суб`єкта персональних даних із заявою про відкликання згоди на збір та обробку персональних даних.

Разом із тим, звернення позивачки щодо відкликання згоди на збір та обробку персональних даних відповідно до Закону України «Про захист персональних даних», не може слугувати підставою видалення її даних з ЄДДР, оскільки спірні правовідносини врегульовані спеціальним законом, а саме Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», яким не передбачено підстав для знищення (видалення, анулювання) інформації стосовно особи із Реєстру.

Крім того, не є предметом цього спору незгода позивачки з відмовою про видалення з реєстру інформації про оформлення паспортного документа, підстав його оформлення, та про знищення облікового номера запису у реєстрі, сформованого за результатами проведеної ідентифікації особи заявника.

Судом також не встановлено, що позивачка зверталася, зокрема, до суду з вимогами про незгоду з відмовою про відкликання згоди на обробку персональних даних та знищення їх в ЄДДР і отримала відповідне рішення суду з цього питання.

При цьому позивачкою в позові жодним чином, окрім цитувань положень законодавства, та посилань на документально не підтверджені твердження про те, що при наданні згоди на обробку персональних даних «…людина із суб`єкта цивільних правовідносин перетворюється на жорстко контрольований об`єкт кібернетичної системи, Реєстру, а її дані будуть використовуватися як товар», не обґрунтовано та не підтверджено відповідними доказами, у чому конкретно полягає спричинення шкоди її приватному життю, зокрема, але не обмежуючись цим неможливістю формувати та розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом, у чому полягає втручання держави в приватне життя або посягання на недоторканість її житла, таємницю кореспонденції або на честь і репутації ОСОБА_1 тощо у зв`язку з отримання паспорта громадянина України у формі ID-картки, а не у не у формі книжечки зразка 1994 року.

Суд зазначає, що рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях, а у силу вимог статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачка зобов`язана була додати до позовної заяви всі наявні в неї докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, проте цього не зробила.

У протилежному випадку буде порушено принципи рівності учасників справи перед законом і судом, а також змагальності сторін, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. У той же час, усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що використання позивачкою права на отримання паспорта громадянина України вигляді ID-картки № НОМЕР_1 , при виготовленні якого ОСОБА_1 надано згоду на обробку персональних даних та присвоєно УНЗР, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки, користування таким паспортом 4 роки, жодним чином не порушує права позивачки та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне життя.

Отже, в спірному випадку, відмова Держави в особі відповідача у видачі позивачці, паспорта громадянина України у формі книжечки взамін пошкодженого паспорта громадянина України у формі ID-картки не є втручанням Держави в право на повагу до її приватного життя.

З урахуванням викладеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України доходить висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Як установлено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, надав суду належні та достовірні докази, а відтак, довів правомірність своїх дій та рішення.

Натомість, позивачкою не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені нею доводи спростовані фактичними обставинами справи.

У підсумку з урахування зазначеного у сукупності, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходив із того, що статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено відшкодування позивачці витрат зі сплати судового збору у випадку відмови у позові.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Шевченко А.В.