Рішення № 105683615, 11.08.2022, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/963/22

Провадження № 2/947/1493/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.08.2022 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про визнання особи такою,

що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

12 січня 2022 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням житловим будинком АДРЕСА_1 .

Позивач в обґрунтування позову посилається на те, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , придбаного нею 08.09.2021 року. У зазначеному будинку залишився значитись на реєстраційному обліку ОСОБА_2 , який був зареєстрований зі згоди попереднього власника.

Позивачка також зазначає, що відповідач у зазначеному будинку не мешкає, речі останнього відсутні, а реєстрація місця проживання відповідача у нерухомому майні належному позивачці, створює останній перешкоди у користуванні власністю, повноправно здійснювати права власника, на власний розсуд володіти, користуватись і розпоряджатись належним майном для вільного використання та проживання в ньому.

Вищезазначені обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 04 лютого 2022 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

26 травня 2022 року судом було ухвалено закрити підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У судове засідання призначене на 11 серпня 2022 року сторони по справі не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлялись належним чином, відповідачка про причини неявки суд не повідомила, відзив на позовну заяву не надала.

10 серпня 2022 року від позивачки ОСОБА_1 надійшла до суду заява про підтримання заявлених вимог та розгляд справи за її відсутності.

Відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом надсилання копії ухвали суду про відкриття провадження по справі, копії позовної заяви з додатками до неї, разом з судовою повісткою на адресу зареєстрованого місця проживання, якою є: АДРЕСА_1 , однак усі поштові повідомлення були повернуті до суду без вручення з підстав адресат відсутній за вказаною адресою.

Відповідно до п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України,днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Таким чином, відповідач про розгляд справи є належним чином повідомленим про дату, час і місце проведення судового засідання, до якого повторно не з`явився без поважних причин.

Відповідно до ч.1, 4 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Згідно з ч. 2 ст. 281 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення заочного рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуюче вищевикладене та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України, Київським районним судом м. Одеси було ухвалено провести розгляд справи за відсутності сторін по справі та постановлена ухвала про заочний розгляд справи.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов підлягаючим задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 03.07.2018 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями №Б4-294925-ф/л про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку, виданими 06.11.2021 року Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради.

Зазначений житловий будинок АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_1 , на підставі договорів купівлі-продажу від 08.09.2021 року, посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С., зареєстрованих в реєстрі за №1057, 1058, номер записів про право власності №43853637, 43853704 від 08.09.2021 року, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №273893046, №273893257 від 08.09.2021 року.

З вказаних договорів вбачається, що продавцем житлового будинку був ОСОБА_3 .

За наслідком викладеного судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не є членом сім`ї позивача, зареєстрований у належному на праві власності ОСОБА_1 житловому будинку, зі згоди колишнього власника.

Статтею 9 ЖК Українивизначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

В силуст. 316 ЦК України,правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною першоюстатті 317 ЦК Українивизначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згіднозі ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 2 ст. 346 ЦК України право власності може буди припинене в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно дост. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Суд також зазначає, що зазначена норма матеріального права ст. 391 ЦК України, визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відтак за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жилого приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік.

Вказана правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду України викладеним в постанові від 16 листопада 2016 року у справі №6-709цс16.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 25 лютого 2021 року в справі №761/26620/16-ц та постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі №638/13030/13-ц,право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є, із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї. Право користуватися житлом для членів сім`ї власника може виникати та існувати лише за умови, якщо особа, членами сім`ї якої вони є, сама володіє правом власності на житло.

Згідно частин першої та четвертої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права та при розгляді справ застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано ВРУ, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (з подальшими змінами) передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997р. відповідно до Закону України № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Аналізуючи право особи на мирне володіння своїм майном, Європейський суд з прав людини дійшов висновків, згідно з якими визнанням права кожного на мирне володіння своїм майном, по суті, гарантовано право власності; право розпорядження є традиційним і фундаментальним аспектом права власності (рішення Суду у справі «Маркс проти Бельгії» від 27.04.1979 року,п.63).

На підставі вищевикладеного, після дослідження та оцінки доказів у справі, наданих позивачем відповідно до ст. ст.12,81 ЦПК України, вони вважаються судом належними та допустимими згідно зі ст. ст.77, 78 ЦПК України, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що відповідач не є членом сім`ї позивача, яка з 08.09.2021 року, є повноправними власником житлового будинку АДРЕСА_1 , відповідач у належній позивачеві квартирі не мешкає, а реєстрація місця проживання відповідача порушує права та охоронювані законом інтереси власника будинку, пов`язані з неможливістю повною мірою розпорядитися належним на праві власності майном.

Відповідно до п. 6постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зіст. 263 ЦПК України,судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню, так як обґрунтовані та доведені.

Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивачем у позові не заявлено вимоги про відшкодування судових витрат, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави для покладання цих витрат на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76-78, 81, 263-265, 273, 280-281, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням житловим будинком АДРЕСА_1 .

Встановити порядок виконання рішення суду, відповідно до якого, це рішення, після набрання законної сили, є підставою для зняття: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з реєстраційного обліку з житлового приміщення житлового будинку АДРЕСА_1 ..

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем до шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 11 серпня 2022 року.

Головуючий Калініченко Л. В.