Рішення № 105675366, 10.08.2022, Сокальський районний суд Львівської області

Справа № 454/418/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2022 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Адамович М. Я. ,

за участю секретарів Коваль Р.В., Калиш В.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Микуш Д.М.,

представника відповідача Сокальської міської ради Львівської області Сподарик О.Р.,

представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Комарницької Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сокаль справу за позовом ОСОБА_1 до Сокальської міської ради Львівської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб приватного нотаріуса Червоноградського районного нотаріального округу Львівської області Ковальчук Ігоря Тарасовича, ОСОБА_4 у власних інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_5 про скасування рішення міської ради, скасування свідоцтва про право власності та скасування кадастрового номера земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся в суд з позовом, заявою про збільшення позовних вимог та заявою про уточнення вимог, в яких просив:

- скасувати рішення Сокальської міської ради Львівської області №341 від 15.09.2011р. «Про передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 »;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,0063га по АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_2 ;

- скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку;

- визнати недійсним та скасувати договір дарування спірної земельної ділянки від 16.02.2016р.;

- скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку, яка була вчинена 16.02.2016р.;

- скасувати запис в поземельній книзі та скасувати кадастровий номер зазначеної земельної ділянки;

- витребувати спірну земельну ділянку з чужого володіння.

Свої вимоги мотивує наступним.

Позивач ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 є власниками житлового будинку АДРЕСА_2 .

В серпні 2018 року позивач звернувся до Сокальської міської ради з метою приватизації земельної ділянки, на якій розташований вказаний будинок. У вересні 2011 року він надав усі необхідні документи та 21.10.2011р. міською радою винесено рішення про надання йому дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2 .

Згодом йому стало відомо, що рішенням Сокальської міської ради від 09.06.2011р. ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою для складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку площею 76кв.м для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 , а рішенням від 15.09.2011р. ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 63кв.м за вказаною адресою. Даним рішенням позивача та його сім`ю позбавлено єдиного доступу до їх будинку.

Постановою Сокальського районного суду Львівської області від 19.12.2013р. скасовано рішення міської ради від 09.06.2011р. та дане рішення набрало законної сили.

17.01.2012р. Сокальською міською радою Львівської області винесено рішення, яким внесено зміни в рішення від 09.06.2011р., яким виключено пункт щодо земельної ділянки площею 76кв.м по АДРЕСА_1 та відмінено рішення міської ради від 15.09.2011р. про передачу у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки.

Позов прокурора про скасування рішення Сокальської міської ради від 17.01.2012р. судом задоволено.

Тому рішення про передачу у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки на даний час є чинним.

В 2002 році ОСОБА_2 та ОСОБА_7 скористалися своїм правом на приватизацію земельної ділянки.

Спірна земельна ділянка площею 63кв.м. по АДРЕСА_1 призначена для житлової та громадської забудови, ніколи не належала до земель сільськогосподарського призначення та її цільове призначення не було змінено на законних підставах.

Окрім цього, 16.02.2016р. ОСОБА_2 подарувала спірну земельну ділянку ОСОБА_3 та на даний час за ним зареєстровано право власності на таку.

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 03.02.2016р., яка змінена постановою Львівського апеляційного суду від 20.05.2019р., вжито заходи забезпечення позову у виді арешту на земельну ділянку площею 0,0063га кадастровий №4624810100:01:009:0222, розташовану по АДРЕСА_1 , зареєстрвоану на праві власності за ОСОБА_2 ; заборони органам державної реєстрації вносити записи про виникнення, перехід або припинення прав щодо даної земельної ділянки; заборони ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії щодо знищення, пошкодження насаджень, паркану тощо на вказаній ділянці та заборони чинити ОСОБА_1 перешкоди у вільному доступі до будинку АДРЕСА_2 .

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 25.02.2016р. вжито заходи забезпечення позову, шляхом: накладення арешту на земельну ділянку площею 0,0063га кадастровий №4624810100:01:009:0222, розташовану по АДРЕСА_1 , зареєстрвоану на праві власності за ОСОБА_3 ; заборони органам державної реєстрації вносити записи про виникнення, перехід або припинення прав щодо даної земельної ділянки; заборони ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії щодо знищення, пошкодження насаджень, паркану тощо на вказаній ділянці та заборони чинити мешканцям будинку АДРЕСА_2 перешкоди у вільному доступі та користуванні вказаною земельною длянкою.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав.

Представник відповідача Сокальської міської ради Львівської області подав заяву про розгляд справи у його відсутності, щодо вирішення спору покликався на розсуд суду.

Представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Сороковий П.М. подав відзив на позов, у якому на заперечення позовних вимог покликався на те, що позивач ОСОБА_1 не вчиняв дій на реалізацію свого права на безоплатне отримання земельної ділянки, йому не було надано відмов відповідними державними органами, що свідчить про відсутність існування його порушених, невизнаних чи оспорюваних прав.

Площа земельної ділянки 0,0235га, яка закріплена за ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 є орієнтовною та повинна бути уточнена під час виготовлення технічної документації із землеустрою, з погодженням її меж із суміжними власниками та користувачами. Тому, перешкодою в реалізації права на земельну ділянку є не рішення міської ради №341 від 15.09.2011р., а неналежне виконання проектною організацією своїх зобов`язань щодо складання технічної документації із землеустрою.

ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 не довели, що є громадянами України та мають право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, так як не подали копій паспортів громадянина України.

На момент відкриття провадження існувала справа за позовом ОСОБА_1 про скасування рішення Сокальської міської ради №341 від 15.09.2011р., що було підставою відмови у відкритті провадження у справі.

Просить застосувати позовну давність до даних правовідносин, оскільки про існування оскаржуваного рішення позивачу було відомо не пізніше 10.10.2012р., коли було ухвалено постанову суду по справі за позовом прокурора про скасування рішення Сокальської міської ради №14 від 17.01.2012р., яким внесено зміни в рішення про передачу у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки.

Представник позивача адвокат Микуш Д.М. подав відповідь на відзив та зазначив, що відмова у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру унеможливила реалізацію права на землю ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , які зверталися із заявами до Сокальської міської ради Львівської області про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою.

Одночасно з поданням заяв щодо передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 долучали паспорти громадянина України.

Рішенням міської ради від 21.10.2011р. надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку орієнтовною площею 235кв.м.

При виготовленні технічної документації із землеустрою встановлено, що реальна площа земельної ділянки по АДРЕСА_2 становить 233кв.м. (тобто різниця між орієнтовною площею складає менше 0,9%).

Також, рішенням суду від 23.07.2012р. підтверджено дані обставини та встановлено, що спірна земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_2 без належних правових підстав.

Представник звернув увагу, що в центральній частині міста Сокаль, де розташована спірна земельна ділянка, не існують землі сільськогосподарського призначення, що свідчить про незаконні дії ОСОБА_2 та проектної організації.

ОСОБА_2 не була користувачем наданої їй у власність земельної ділянки. В акті погодження меж зазначені не всі суміжні землекористувачі.

Одночасно з поданням заяв щодо передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 долучали паспорти громадянина України.

Після подання адміністративного позову про скасування рішення Сокальської міської ради №341 від 15.09.2011р. було встановлено, що ОСОБА_2 приватизувала спірну земельну ділянку, що зумовило звернення до суду з позовом в порядку цивільного судочинства, оскільки виник спір про право. Адвокат Микуш Д.М. одразу подав заяву про залишення даного позову без розгляду та надалі подав поточний цивільний позов. Таким чином, дані позови виникли з різних правовідносин.

Також, представник позивача подав клопотання, в якому просив поновити строк пред`явлення позову, на обґрунтування якого зазначив, що рішенням Сокальської міської ради №14 від 17.01.2012р. відмінено рішення №341 від 15.09.2011р. про передачу ОСОБА_2 у власність земельної ділянки.

Зазначене рішення №14 від 17.01.2012р. було скасовано лише постановою Вищого адміністративного суду України від 19.11.2015р. та до цього часу в позивача не було підстав звертатися до суду з позовом про скасування рішення міської ради від 15.09.2011р. про передачу відповідачці у власність спірної ділянки.

З даним позовом позивач звернувся до суду 01.02.2016р.

Представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Сороковий П.М. подав заперечення на відзив та зазначив, що позивачем не спростовано відсутності факту порушення його прав та як наслідок, безпідставності даного позову.

Межі спірної земельної ділянки не погоджувалися з власниками будинку АДРЕСА_2 , оскільки за останніми не було зареєстровано право власності чи користування суміжною земельною ділянкою, а тому вони не були користувачами такої.

Позивачем не надано проекту розподілу земельної ділянки в 2002 році.

Вважає, що даний позов є морально застарілим та його задоволення не призведе до жодних правових наслідків для позивача, а лише порушить права ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Вислухавши сторони, дослідивши докази по справі, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З відповіді №372 від 24.10.2002р. встановлено, що земельну ділянку, на якій раніше було будинковолодіння АДРЕСА_1 вирішено розподілити між будинковолодінням АДРЕСА_2 та будинковолодінням АДРЕСА_1 .

29.11.2011р. ОСОБА_6 , ОСОБА_1 зверталися до Сокальської міської ради Львівської області із заявою про вжиття заходів для скасування рішення міської ради щодо передачі у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки.

01.12.2011р. ОСОБА_6 та ОСОБА_1 зверталися до Головного управління Держкомзему у Львівській області із заявою про припинення дій щодо оформлення акта про право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку.

З відповіді №01-6-Ч-957/1071 від 21.12.2011р. встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_1 роз`яснено про належність спору з приводу земельної ділянки до компетенції органу місцевого самоврядування.

13.08.2012р. Прокуратурою Сокальського району Львівської області надано відповідь ОСОБА_6 та ОСОБА_1 з приводу їх звернення щодо передачі у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки.

07.09.2011р. Управлінням Держкомзему у Сокальському районі надано висновок про наявні обмеження на використання спірної земельної ділянки, яка передавалася у власність ОСОБА_2 , які полягали в дотриманні режиму, встановленого для охорони та комунікацій та недопустимості зміни цільового призначення.

З листа №1346 від 25.11.2011р. встановлено, що Сокальська міська рада звернулася до Управління Держкомзему у Сокальському районі та просила призупинити виготовлення ОСОБА_2 технічної документації на спірну земельну ділянку.

З довіреностей від 18.04.2014р. встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 уповноважили ОСОБА_6 представляти їх інтереси у всіх підприємствах, установах та організаціях питань оформлення та реєстрації права власності на земельні ділянки, які розташовані в м.Сокаль Львівської області.

Відповідно до заяви від 19.09.2011р., ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 звернулися з такою до Сокальської міської ради та просили надати їм дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право спільної сумісної власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських будівель орієнтовною площею 235кв.м в АДРЕСА_2 , яка перебувала в їх користуванні.

Із свідоцтва про смерть, свідоцтва про право на спадщину від 03.10.2016р. та витягу від 20.08.2019р. встановлено, що ОСОБА_1 успадкував після смерті ОСОБА_6 належну їй 1/4 частину житлового будинку по АДРЕСА_2 .

Рішенням Сокальської міської ради Львівської області №14 від 17.01.2012р. внесено зміни в рішення міської ради №233 від 09.06.2011р. та вилучено пункт про надання дозволу ОСОБА_2 щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку площею 76кв.м для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 . також, даним рішенням відмінено рішення міської ради №341 від 15.09.2011р. про передачу ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 63кв.м для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 .

Постановою Сокальського районного суду Львівської області від 10.10.2012р. відмовлено в задоволенні адміністративного позову прокурора про скасування рішення Сокальської міської ради Львівської області №14 від 17.01.2012р.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013р. постанову Сокальського районного суду від 10.10.2012р. скасовано та прийнято нову, якою позов задоволено частково, визнано протиправним і скасовано пункт 1 даного рішення.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 19.11.2015р. скасовано постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013р. та задоволено позов прокурора, визнано протиправним і скасовано рішення Сокальської міської ради Львівської області №14 від 17.01.2012р.

Рішенням Сокальської міської ради Львівської області №15 від 17.01.2012р. внесено зміни у рішення №396 від 21.10.2011р., зокрема: земельну ділянку площею 168кв.м для обслуговування житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_2 передано у власність ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 ; решту земельної ділянки площею 67кв.м передано на баланс КП «Сокальжитлокомунсервіс»

Постановою Сокальського районного суду Львівської області від 23.07.2012р. скасовано рішення Сокальської міської ради Львівської області №15 від 17.01.2012р.

Дане рішення залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2013р. вказана постанова суду першої інстанції залишена в силі.

Постановою Сокальського районного суду Львівської області від 19.12.2013р. визнано недійсним та скасовано рішення Сокальської міської ради Львівської області №233 від 09.06.2011р., яким ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки площею 76кв.м, розташованої по АДРЕСА_1 , призначеної для ведення особистого селянського господарства.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2014р. вказану постанову Сокальського районного суду в частині заявленого позову до ОСОБА_2 скасовано та закрито провадження в цій частині. В решті постанову залишено без змін.

З витягу від 28.01.2016р. встановлено, що 14.12.2015р. зареєстровано право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0063га кадастровий №4624810100:01:009:0222, призначену для ведення підсобного сільського господарства, розташовану по АДРЕСА_1 .

16.02.2016р. ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0063га кадастровий №4624810100:01:009:0222, призначену для ведення підсобного сільського господарства, розташовану по АДРЕСА_1 , що встанволено з договору дарування, посвідченого 16.02.2016р. приватним нотаріусом Ковальчук І.Т. та зареєстрованого в реєстрі за №156.

З витягу від 24.02.2016р. встановлено, що 16.02.2016р. на підставі договору дарування №156 від 16.02.2016р., право власності на земельну ділянку 0,0063га кадастровий №4624810100:01:009:0222, призначену для ведення підсобного сільського господарства, розташовану по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 .

Рішенням державного кадастрового реєстратора від 06.11.2015р. відмовлено ОСОБА_6 у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру у зв`язку з тим, що земельна ділянка перетинається із земельною ділянкою з кадастровим номером 4624810100:01:009:0222, площа даних земельних ділянок співпадає на 26,3066%.

З довідки №476/02-37 ід 30.06.2015р. встановлено, що згідно земельно-облікових документів, за ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 рахується земельна ділянка орієнтовною площею 0,0235га, призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташована по АДРЕСА_2 .

За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частинами першою, другою статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Згідно із частинами першою, другою статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до ст.38 Земельного кодексу України, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Зі змісту ч.2 ст.144 Конституції України та ч.10 ст.59 ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні вбачається, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно ч. 1, 2 ст. 103 Земельного кодексу України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив) (ч. 1,2 ст. 103 ЗК України).

Відповідно до п. «г» ч. 3 ст.152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до вимог ст.155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ч.2 та ч.3 ст.158 ЗК України, виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Згідно з ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Стаття 393 ЦК України передбачає, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом недійсним та скасовується.

Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акту органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

У постанові Верховного Суду України від 24 квітня 2013 року (справа № 6-14цс13) сформульований висновок про те, що якщо рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, яке б установлювало право власності на земельну ділянку за відповідачем у справі, що переглядалася, відсутнє, то видання державного акта на право власності на земельну ділянку без визначеної законом (частиною першою статті 116 ЗК України) підстави є неправомірним, а державний акт, виданий з порушеннями вимог статей 116 і 118 ЗК України, - недійсним.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пунткти 166 - 168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки -встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020р. у справі № 469/1044/17).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регламентовано, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 23.06.2020р. у справі №922/2589/19, за змістом частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», виконанню підлягають виключно судові рішення:

1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;

2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;

3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не входить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

В свою чергу, відповідно до п.9 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно є підставою для здійснення державної реєстрація права власності та інших речових прав.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача.

Виходячи з аналізу зазначених норм, судове рішення є документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав та скасування такого рішення суду є підставою проведення реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав, тобто визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, на підставі якого за відповідачкою зареєстровано право власності на вказане майно, є підставою внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частин 10 та 11 ст.24 закону України «Про Державний земельний кадастр», державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: 1)поділу чи об`єднання земельних ділянок; 2) якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; 3) ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

У разі скасування державної реєстрації з підстав, зазначених в абзацах третьому і четвертому частини десятої, державний кадастровий реєстратор у десятиденний строк повідомляє про це особу, за заявою якої здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, а в разі наявності зареєстрованих речових прав на неї - суб`єктів таких прав.

Зазначені вище норми права розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель. Зміна цільового призначення земельних ділянок однієї категорії на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення.

Так, судом встановлено, що спірна земельна ділянка розташована на території міста Сокаль Львівської області та до моменту надання її у власність ОСОБА_2 , належала до земель житлової та громадської забудови та зміна цільового призначення даної земельної ділянки на землі для ведення особистого селянського господарства не була проведена відповідно до вимог земельного законодавства.

Зазначені обставини слугували підставою скасування рішення органу місцевого самоврядування №233 від 09.06.2011р. про надання ОСОБА_2 дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки.

Зазначене встановлено постановою Сокальського районного суду Львівської області від 19.12.2013р., яка в цій частині вирішення позову набрала законної сили.

Позивачем доведено також ту обставину, що передача у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки створює йому перешкоди в доступі до належного йому житлового будинку, зокрема його позбавлено змоги заїзду/виїзду до житлового будинку АДРЕСА_2 .

Дані обставини підтверджуються також вищезазначеною постановою Сокальського районного суду Львівської області від 19.12.2013р., яка набрала законної сили та не спростовані стороною відповідача.

Таким чином, рішення Сокальської міської ради №341 від 15.09.2011р. про передачу ОСОБА_2 у власність спірної земельної ділянки підлягає скасуванню.

Також, позбавлення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як останнього володільця права власності на спірну земельну ділянку, незаконно відчужену органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням.

Заволодіння зазначеними особами земельною ділнкою всупереч чинному законодавству, зокрема без встановленого законодавством порядку зміни цільового призначення, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства.

Окрім цього, збереження за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння цим майном та фактично передбачав би винагороду за порушення законодавства і прав інших осіб, а тому, є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Враховуючи положення зазначених норм та встановлені під час розгляду обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, оскільки така виділена з порушенням законодавства, визнання недійсним правовстановлюючого документа, скасування реєстрації права власності останньої на вказане нерухоме майно та скасування державної реєстрації і кадастрового номера спірної земельної ділянки, оскільки такі є наслідком незаконно виділеної земельної ділянки.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК на те, що правочин може бути визнаний судом недійсним не лише за позовом однієї із сторін договору, а й за позовом заінтересованої особи, стосується тих випадків, коли заінтересована особа домагається відновлення порушеного договором її права, не вимагаючи повернення їй переданого на виконання цього договору майна, а вимагаючи повернути сторони договору до первісного стану.

Оскільки рішення на підставі якого, ОСОБА_2 набула право власності на спірну земельну ділянку, скасовано, то підлягає визнанню недійсним і скасуванню договір дарування такої земельної ділянки ОСОБА_3 , укладений одразу після надходження даного позову до суду, оскільки вона не мала права відчужувати дане нерухоме майно.

Задоволення зазначених вимог ОСОБА_1 буде належним способом захисту його права на безоплатне отримання земельної ділянки площею 235кв.м по АДРЕСА_2 , з якої незаконно було виділено земельну ділянку 63кв.м та незаконно передано у власність ОСОБА_2 , яка надалі відчужила таку, подарувавши ОСОБА_10 .

Щодо позовної вимоги про витребування спірної земельної ділянки з чужого володіння, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею, який також наділений правом витребувати майно з чужого незаконного володіння (ст.ст.216, 217, 387, 388 ЦК України).

Відповідно до положень ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно ч.5 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 ст.60 цього Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

З аналізу вказаних норм слід дійти висновку, що володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності здійснює орган місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Сокальська міська рада Львівської області.

Оскільки спірна земельна ділянка вибула з власності територіальної громади, то саме Сокальська міська рада Львівської області наділена правом витребовувати таке нерухоме майно в останнього володільця, а не ОСОБА_1 .

З врахуванням зазначеного, позовна вимога ОСОБА_1 про витребування спірної земельної ділянки з чужого володіння задоволенню не підлягає, оскільки він не наділений правом звертатися до суду з таким позовом.

Окрім цього, право позивача на вказану земельну ділянку (на яку він претендує) може бути реалізовано шляхом винесення органом місцевого самоврядування відповідного рішення щодо даної земельної ділянки, до повноважень якого входить розпорядження такою земельною ділянкою.

Що стосується заяви сторони відповідачки ОСОБА_2 про застосування позовної давності до даних правовідносин, то суд враховує, що рішенням Сокальської міської ради №14 від 17.01.2012р. відмінено рішення №341 від 15.09.2011р. про передачу ОСОБА_2 у власність земельної ділянки.

Дана обставина дозволяла ОСОБА_1 виготовити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку загальною площею 235кв.м.

Зазначене рішення №14 від 17.01.2012р. було скасовано лише постановою Вищого адміністративного суду України від 19.11.2015р. та лише після ухвалення Верховним Судом вказаної постанови в ОСОБА_1 виникла перешкода в реалізації його права на безоплатне отримання земельної ділянки для обслуговування житлового будинку.

Оскільки позивач звернувся до суду з даним позовом 01.02.2016р., тобто менш як через три місяці після ухвалення зазначеної постанови Верховним Судом, він не пропустив строк звернення до суду за захистом його порушеного права, що виключає застосування наслідків ч.4 ст.267 ЦК України в даних правовідносинах.

Судові витрати, в силу положень ст.141 ЦПК України, зокрема 2204,84грн. судового збору, слід стягнути з відповідачів на користь позивача, пропорційно до задоволених позовних вимог

Керуючись ст.ст. 12, 81, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення Сокальської міської ради Львівської області №341 від 15.09.2011р. «Про передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 ».

Визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія та номер НОМЕР_1 , видане 05.01.2016р. ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0063га розташовану по АДРЕСА_1 , кадастровий №4624810100:01:009:0222.

Скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0063га розташовану по АДРЕСА_1 , кадастровий №4624810100:01:009:0222, номер запису про право власності 12893397, індексний номер 27756558.

Визнати недійсним та скасувати договір дарування земельної ділянки площею 0,0063га розташовану по АДРЕСА_1 , кадастровий №4624810100:01:009:0222, укладений 16.02.2016р. та посвідчений приватним нотаріусом Сокальського районного нотаріального округу Львівської області Ковальчук Ігорем Тарасовичем.

Скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0063га розташовану по АДРЕСА_1 , кадастровий №4624810100:01:009:0222, номер запису про право власності 133335995, індексний номер 28333761.

Скасувати запис в поземельній книзі та скасувати кадастровий номер земельної ділянки площею 0,0063га розташовану по АДРЕСА_1 , кадастровий №4624810100:01:009:0222;

В задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого володіння - відмовити.

Стягнути з Сокальської міської ради Львівської області на користь ОСОБА_1 629 (шістсот двадцять дев`ять)грн. 96коп. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 629 (шістсот двадцять дев`ять)грн. 96коп. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 629 (шістсот двадцять дев`ять)грн. 96коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Сокальський районний суд Львівської області.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину рішення воно може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Відомості, які зазначаються в рішенні суду відповідно до п.4) ч.5 ст.265 ЦПК України та не проголошуються, відповідно до ч.2 ст.268 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Сокальська міська рада Львівської області, ЄДРПОУ:26205171, місцезнаходження: вул.шептицького,44, м.Сокаль, Львівська область.

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Третя особа: Приватний нотаріус Червоноградського районного нотаріального округу Львівської області Ковальчук Ігор Тарасович, місцезнаходження: вул.Шептицького,51, м.Сокаль, Львівська область.

Третя особа: ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Третя особа: ОСОБА_11 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Головуючий: М. Я. Адамович