Ухвала суду № 10567308, 21.07.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. КиївК-19762/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоСергейчука О.А.

СуддівЛанченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

розглянувши в порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

на постанову Господарського суду Одеської області від 31.05.2007 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2007 р.

у справі №14/138-07-3033А (22а-1199/2007)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Еверласт»

доДержавної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

проскасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еверласт»(далі по тексту позивач, ТОВ «Еверласт») звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси (далі по тексту відповідач, ДПІ у Приморському районі) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Одеської області від 31.05.2007р. у справі №14/138-07-3033А (суддя Горячук Н.О.), яку залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2007 р. у справі №22а-1199/2007 (головуючий суддя Яковлев Ю.В., судді Димерлій О.О., Стас Л.В.), позовні вимоги задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення №0008822301/0 від 28.03.2007 р.

ДПІ у Приморському районі, не погоджуючись з постановою Господарського суду Одеської області від 31.05.2007р. у справі №14/138-07-3033А та ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2007 р. у справі №22а-1199/2007, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Приморському районі підлягає відхиленню з наступних підстав.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.03.2007р. ДПІ у м. Приморському районі прийнято податкове повідомлення-рішення №0008822301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання за платежем податок на додану вартість у розмірі 65 100 грн., в тому числі: 43400 грн. основного платежу та 21 700 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято ДПІ у Приморському районі на підставі акту «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Еверласт»з питань взаєморозрахунків з ТОВ «Будівельний світ»за грудень 2005 р. та квітень 2006 р.»від 23.03.2007р. №2907/23-20/32224487 (далі по тексту - Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки позивачем в порушення вимог п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п. 9.6 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість»безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість за податковими накладними виданими ТОВ «Будівельний світ». Податкові накладні виписані ТОВ «Будівельний світ»не можуть братися до уваги, оскільки рішенням Суворівського районного суду м. Одеси від 19.12.2006 року у справі №2-6959/06 визнано недійсними його установчі документи з моменту реєстрації.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що факт проведення позивачем господарських операцій з ТОВ «Будівельний світ»стосовно виконання робіт, їх реальних характер, підтверджується документально, а саме договорами, актами виконаних робіт, податковими накладними та платіжними дорученнями.

При цьому, за приписами п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу), виникає за правилом першої події: або фактична сплата коштів продавцю в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної в якій зазначені суми податку на додану вартість, що засвідчує факти придбання платником податків товару (робіт, послуг).

Закон України «Про податок на додану вартість»визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Підпунктом 7.7.1. п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

До того ж згідно з п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобовязань відповідачем не встановлено, а порушення контрагентами позивача податкового законодавства, на думку судової колегії, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Помилковим є твердження податкового органу про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на визнання судом недійсними статуту, установчого договору та свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість контрагента позивача, який видав податкові накладні, оскільки визнання недійсними установчих документів та подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Апеляційного суду Одеської області від 17.05.2007 р. скасовано рішення Суворівського районного суду м. Одеси від 19.12.2006 року у справі №2-6959/06, яким визнано недійсними установчі документи ТОВ «Будівельний світ»та відповідно до якого ДПІ у Приморському районі обґрунтувала свої податкові вимоги щодо неправомірності внесення сум до податкового кредиту.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є обєктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів бухгалтерського обліку в підтвердження такого проведення, у тому числі податкових накладних.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що Закон України «Про податок на додану вартість»не ставив в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання відємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставило цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Якщо контрагенти позивача не виконали свого зобовязання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З урахуванням викладеного, судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено достовірність підтвердження фактичності здійснення позивачем господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум, а отже і правомірність віднесення сум податку до податкового кредиту.

За вказаних обставин судами попередніх інстанцій правомірно скасовано податкове повідомлення-рішення №0008822301/0 від 28.03.2007 р.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій зроблених у відповідності з вищевказаними нормами права, а прийняті ними рішення є законними та обґрунтованими.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином зясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Підстав для скасування постанови Господарського суду Одеської області від 31.05.2007р. у справі №14/138-07-3033А та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2007 р. у справі №22а-1199/2007 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси на постанову Господарського суду Одеської області від 31.05.2007р. у справі №14/138-07-3033А та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2007 р. у справі №22а-1199/2007 відхилити.

Постанову Господарського суду Одеської області від 31.05.2007р. у справі №14/138-07-3033А та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2007 р. у справі №22а-1199/2007 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.А. Сергейчук