Рішення № 105669867, 03.08.2022, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/1235/22

провадження № 2/753/3737/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2022 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Лужецької О.Р.,

при секретарі - Григораш Н.М.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ГУ НП у м. Києві Лисенко В.О.,

представника Київської міської прокуратури Котляр Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Київської міської прокуратури, треті особи: Перша київська державна нотаріальна контора, Шістнадцята київська державна нотаріальна контора про зняття арешту з майна,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2022 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просить звільнити з під арешту належну йому на праві власності квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що була обтяжена на підставі листа № 990 від 11.12.1997 року прокурора Харківського району, постанови б/н від 27.11.1997 року Харківського РУ ГУ МВС України в м. Києві, повідомлення № 75 від 21.03.1997 року Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори та ухвали б/н від 21.03.1997 року Харківського народного суду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 . Вказує, що у листопаді 2021 року вирішив подарувати власну квартиру сину, але нотаріус повідомила, що квартира під арештом, а тому договір дарування не може бути ним укладений, поки не буде вирішено питання стосовно зняття арешту з квартири. Зокрема, довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02.11.2021 року підтверджується, що зазначена вище квартира, ще з 1997 року обтяжена арештом та забороною, зокрема на підставі листа № 990 від 11.12.1997 року Прокурора Харківського району, постанови б/н від 27.11.1997 Харківського РУ ГУ МВС України в м. Києві, повідомлення № 75 від 21.03.1997 року Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори та на підставі ухвали б/н від 21.03.1997 року Харківського народного суду.

З метою встановити з яких підстав було накладено арешт представник позивача зверталася з відповідними адвокатськими запитами до відповідачів, в результаті чого отримала відповіді про відсутність відомостей та документів щодо накладення арешту. Проте, стало відомо, що арешт був накладений на квартиру в межах кримінальної справи № 1-1997-063-000967 від 14.07.1997 року порушеної стосовно іншої особи. Зазначає, що вказаний арешт на квартиру порушує його право як власника вільно володіти та розпоряджатись своїм майном, у зв`язку із чим звернувся до суду з даним позовом в якому просить звільнити з-під арешту нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_2 .

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 25.01.2022 р. відкрито провадження у даній справі та постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 21.06.2022 року клопотання представника позивача про заміну відповідачів було задоволено. Замінено відповідача, Дарницьке управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві на належного відповідача - Головне управління Національної поліції у м. Києві. Замінено відповідача, Дарницьку окружну прокуратуру м. Києва на належного відповідача Київську міську прокуратуру.

Представник позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Представники відповідачів проти задоволення позову заперечували.

Треті особи в судове засідання не з`явились, про час та місце слухання справи повідомлялись належним чином, причини неявки не повідомили.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що власником квартири АДРЕСА_2 є позивач ОСОБА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу нерухомості від 29.04.1994 року.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 282460623 від 02.11.2021 р. на підставі листа № 990 від 11.12.1997 року Прокурора Харківського району, постанови б/н від 27.11.1997 Харківського РУ ГУ МВС України в м. Києві, повідомлення № 75 від 21.03.1997 року Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори та на підставі ухвали б/н від 21.03.1997 року Харківського народного суду зареєстровано обтяження - арешт на квартиру АДРЕСА_2 .

З листа-відповіді від 18.11.2021 року № 24677/125/48-2021 на адвокатський запит № 7/10-АО від 09.11.2021 року з приводу повідомлення, в зв`язку із чим був накладений арешт на квартиру, стало відомо, що арешт на спірну квартиру був накладений в межах кримінальної справи № 1-1997-063-000967 порушеної 14.07.1997 року прокуратурою району за ознаками складу злочину передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, 02.06.1999 року кримінальна справа направлена на підставі ст. 232 КПК України (в редакції 1960 року) до суду для прийняття рішення.

З листа-відповіді Дарницької окружної прокуратури м. Києва від 23.11.2021 № 32-19-21, що адресовано представнику позивачу вбачається, що встановити лист № 990 від 11.12.1997 року, а також приналежність його до матеріалів кримінальної справи, в ході якої міг накладатись арешт на вищезазначену квартиру не видалось за можливе.

З листа-відповіді Дніпровського районного суду м. Києва від 29.11.2021 № 5/17700 стало відомо, що не вбачається за можливе віднайти ухвалу Харківського народного суду від 21.03.1997 року про накладення арешту.

З листа відповіді Дарницького районного суду м. Києва від 17.11.2021 року № 5/745/2021 вбачається, що в період з 1995-1999 роки справи відносно ОСОБА_2 не значаться.

Зі змісту вироку Харківського районного суду м. Києва № 1-1997-063-000967 від 15 жовтня 1999 року вбачається, що вирок був ухвалений стосовно іншої особи - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якого було визнано винним за ст. 143 ч.2 КК України і призначено йому відповідне покарання.

Разом із цим, позивач ОСОБА_2 в межах зазначеної кримінальної справи був допитаний в якості свідка і повідомив, що надав гроші в борг підсудному в розмірі 15000 доларів США. Оскільки борг своєчасно не був повернутий ОСОБА_2 , а тому підсудний запропонував розрахуватися з ним квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом укладення відповідного договору купівлі-продажу. В подальшому стало питання продажу зазначеної квартири і ОСОБА_2 передав ОСОБА_4 суму еквівалентну 10000 доларів США та суму за меблі еквівалентну 2500 доларів США. Крім того, зазначена квартира, що належить позивачу не була визнана речовим доказом по справі та не підлягала конфіскації, оскільки на момент ухвалення вироку власником зазначеної квартиру був позивач, а не підсудний.

Судом також було встановлено, що з огляду на час, що минув з моменту укладення договору купівлі-продажу квартири зазначений договір є чинним, не оскаржений в судовому порядку, що свідчить про відсутність будь-яких претензій у третіх осіб на квартиру.

Відповідачі, заперечуючи проти задоволення позову, не спростували обставин позову належними доказами. Зокрема, суду не були надані докази, які б свідчили про те, що досліджений в судовому засіданні вирок суду не стосується накладеного арешту.

Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право приватної власності є непорушним.

Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до п.1 ст.8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Вказане положення покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. The U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).

Згідно ч.1 ст.316 ЦК України , правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч.1,2 ст.319 ЦК України , власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Статтею 391 ЦК України , передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

На даний час порядок скасування арешту майна, що накладений в межах кримінального провадження, встановлено ст.174 КПК України ( 2012 року). Проте, арешт, який просить зняти позивач, було накладено органом досудового слідства у кримінальній справі на підставі положень КПК України 1960 року.

Відповідно до пункту дев`ятого розділу XI Перехідні положення КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

На правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна, поширюються норми КПК України 1960 року. Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126).

Шляхів виправлення помилки, допущеної слідчим, прокурором або судом у зв`язку з неприйняттям обов`язкового рішення про скасування арешту майна, після припинення кримінальної справи КПК України 1960 року не встановлював.

Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. Правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 766/21865/17 та від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц.

Відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.

Згідно зі статтею 170 КПК України чинного на час розгляду справи, завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Враховуючи, що судом після розгляду кримінальної справи та постановлення обвинувального вироку від 15 жовтня 1999 року не було вирішено питання стосовно зняття арешту майна, власником якого є позивач, з урахуванням часу, що минув з моменту накладення арешту та виходячи із наведених вище норм міжнародного та національного законодавства, суд доходить висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема шляхом зняття арешту з такого майна.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що обставини, які були підставою для накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 наразі відсутні, а тому позов підлягає задоволенню.

На підставі наведеного, ст.ст. ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 84, 90, 259, 263, 268, 273 ЦПК, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Київської міської прокуратури, треті особи: Перша київська державна нотаріальна контора, Шістнадцята київська державна нотаріальна контора про зняття арешту з майна - задовольнити.

Звільнити з-під арешту належну на праві власності ОСОБА_2 квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що була обтяжена на підставі листа № 990 від 11.12.1997 року Прокурора Харківського району, постанови б/н від 27.11.1997 Харківського РУ ГУ МВС України в м. Києві, повідомлення № 75 від 21.03.1997 року Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори та ухвали б/н від 21.03.1997 року Харківського народного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідком апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Суддя О.Р.Лужецька