Ухвала суду № 105662159, 09.08.2022, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДУ Х В А Л А

про повернення позовної заяви

09 серпня 2022 року Київ № 320/4424/22

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дії протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

до суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до ГУ ПФУ у Київській області про визнання дії відповідача протиправною, яка виявилась у відмові провести перерахунок пенсії на підставі довідки від 15.12.2021 №2/3/1/7000, починаючи з 01.04.2019; зобов`язання ГУ ПФУ у Київській області провести з 01.04.2019 перерахунок пенсії на підставі вищезазначеної довідки, а також провести виплату пенсії у розмірі 100% без відстрочення платежу.

Ухвалою суду від 23.05.2022 позовна заява була залишена без руху, заявникові запропоновано усунути виявлені судом недоліки шляхом подання позову у новій редакції із зазначенням у ньому: кінцевої дати спірного періоду; електронної адреси позивача; розрахунку спірної суми, яку відповідач зобов`язаний перерахувати та виплатити заявникові; інформації про загальний розмір пенсійних виплат, отриманих позивачем за спірний період та у помісячному розрізі; надання доказів про отримання пенсійних виплат (виписки з банку, копії квитанції про грошові перекази, тощо); витягу з Реєстру застрахованих осіб та копію розпорядження про призначення пенсії позивачеві станом на день взяття його на облік як пенсіонера; заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з посиланням та наданням доказів, якими підтверджена поважність причин такого пропуску; платіжного документа про сплату судового збору за другу вимогу немайнового характеру у розмірі 992,40 гривень; надання належним чином оформлених копій пенсійного посвідчення, паспорта (12 сторінки) в придатному для читання вигляді у відповідній кількості сторін за позовом.

На виконання вимог ухвали була подана заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду та квитанція про сплату судового збору за другу вимогу немайнового характеру у розмірі 992,40 грн.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суд констатує невиконання вимог судового рішення від 23.05.2022, в тому числі, і в частині надання доказового підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом та, зважив на таке:

поважними за змістом ст.122 КАСУ обставинами визнаються ті, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд оцінив, що до поданої на виконаня вимог ухвали суду від 23.05.2022 заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду не додано жодного доказу та не наведено у ній доводів відносно поважних причин строку звернення до суду.

Зокрема, позивач зазначає, що він дізнався про своє порушене право лише із засобів масової інформації, компетентні органи про факт порушення його прав в частині невідповідності розміру його пенсії вимогам законодавства не повідомляли, а сам позивач юридичної освіти не має та про своє порушене право не міг дізнатися раніше.

Разом з цим, статтею 44 КАС України передбачено обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо дотримання процесуальних строків.

Таким чином, особа, яка має намір подати позов, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту позовної заяви, в тому числі процесуальних строків її подачі. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (рішення Європейського суду з прав людини у справі Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Також аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку. Водночас, навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (рішення Європейського суду з прав людини у справі Олександр Шевченко проти України, п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій, що є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.

За висновками Європейського суду з прав людини, загалом прийнятним вважається встановлення в національному законодавстві процесуальних обмежень та вимог з метою належного здійснення правосуддя; проте вони не повинні підривати саму суть права на доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 16 грудня 1992 року у справі "Хаджіанастасіу проти Греції", пункти 32-37).

При цьому очікується, що заявник продемонструє уважне ставлення до дотримання процесуальних вимог національного законодавства, наприклад до строків для подання адміністративного позову (рішення Європейського суду з прав людини від 7 вересня 1999 року у справі "Йодко против Литви (Jodko v. Lithuania). Суд знову, як і в ухвалі від 23 жовтня 2021 року, звертає увагу на те, що Верховний Суд в постанові від 31.03.2021 по справі №240/12017/19 відступив від висновків, викладених раніше щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах та дійшов до наступного висновку: 1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.

В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів; 2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо".

Ураховуючи правову позицію Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних гарантій Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 по справі №240/12017/19, яка є обов`язковою для суду першої інстанції, час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права не може сприйматись судом як моменту відліку строку позовної давності.

Щодо строкового обмеження на виплату пенсій, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статі 87 Закону № 1788-ХІ та статті 46 Закону № 1058-ІV (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу. Тобто повинна бути наявність двох факторів у сукупності.

Водночас, доказів того, що позивачеві була нарахована дана пенсія, яка була не виплачена з вини конкретних осіб матеріали справи не містять.

Таким чином, зважаючи на те, що в межах даної адміністративної справи предметом спору є відмова відповідача у перерахунку пенсії ОСОБА_1 за відповідний період, де право позивача на такий перерахунок обумовлюється наслідками втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку здійснення пенсійних виплат, суд вважає моментом, з якого повинен обчислюватись строк звернення до суду, є момент одержання пенсійних виплат у неналежному розмірі.

Згідно із статтями 42, 44, 45 Закону № 1058-IV призначення, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється територіальним органом ПФУ за заявою особи, яка має право на призначення, перерахунок, перехід з одного виду пенсії на інший чи поновлення відповідної пенсії. Зокрема, згідно із пунктом 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Суду не надано доказів того, що позивач, без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) йому пенсії звернувся до пенсійного органу із заявою про надання відповідної інформації.

Не містять матеріали справи і нормативно-правового обґрунтування щодо обов`язку суб`єкта владних повноважень (пенсійного органу) автоматично, за відсутності ініціативи позивача (пенсіонера), здійснювати перерахунок пенсії, відновлювати виплати, у випадку скасування чинних нормативно-правових актів, так само як і обов`язку суб`єкта владних повноважень щодо інформування особи про порушення її прав та способів їх відновлення.

До того ж, при одержанні позивачем чергової частини пенсії у квітні 2019 року він міг дізнатися про порушення його соціальних прав.

Суд також критично оцінює аргумент позивача про незнання ним законодавства та відсутність юридичної освіти, у зв`язку з чим останім було пропущено строк на звернення до суду з огляду на таке:

правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку поважних причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин, вони мають бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив. Правова основа презумпції знання законодавства - обов`язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Цей обов`язок закріплений в частині першій статті 68 Конституції України, за змістом якої кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Разом з тим, обов`язок додержання законів передбачає і обов`язок їх знання. Тобто, закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідомий принцип права: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, який міститься в частині другій статті 68 Конституції України.

Тому, на переконання суду, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача були порушені його права чи законні інтереси, то враховуючи презумпцію знання законодавства, він повинен знати, що згідно з приписами Кодексу адміністративного судочинства України може оскаржити такі рішення, дії чи бездіяльність до суду в межах строку звернення, визначеного цим Кодексом.

Таким чином, суд вважає, що жоден аргумент зазначений позивачем у якості підстав для поновлення строку звернення до суду не утворює поважних причин, які б не залежали від волі заявника та мали б об`єктивний характер, відтак заява про поновлення строку звернення до суду задоволенню не підлягає.

Окрім того, позивачем повністю проігноровані інші вимоги ухвали суду від 23.05.2022 стосовно усунення недоліків позовної заяви, зокрема, не подано позову у новій редакції із зазначенням у ньому: кінцевої дати спірного періоду; електронної адреси позивача; розрахунку спірної суми, яку відповідач зобов`язаний перерахувати та виплатити заявникові; інформації про загальний розмір пенсійних виплат, отриманих позивачем за спірний період та у помісячному розрізі; надання доказів про отримання пенсійних виплат (виписки з банку, копії квитанції про грошові перекази, тощо); витягу з Реєстру застрахованих осіб та копію розпорядження про призначення пенсії позивачеві станом на день взяття його на облік як пенсіонера; надання належним чином оформлених копій пенсійного посвідчення, паспорта (12 сторінки) в придатному для читання вигляді у відповідній кількості сторін за позовом.

Відповідно до п.1 ч.4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачу, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Частиною п`ятою статті 169 КАС України передбачено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Позивач вважається таким, що не усунув недоліки, якщо до закінчення встановленого судом строку не усунув усіх або хоча б одного недоліку, зазначеного в ухвалі суду про залишення позову без руху.

Згідно з частиною другою статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 15.05.2019 у справі "Молдавська проти України" зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений КАСУ.

Згідно з ч. 5 ст. 169 КАСУ, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Відтак, враховуючи, що у встановлений судом строк позивачем не були усунуті недоліки, вказані в ухвалі суду від 23.05.2022, суд дійшов висновку про повернення позовної заяви позивачу.

При цьому, суд звертає увагу позивача, що відповідно до ч. 8 ст.169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє його права на повторне звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Керуючись статтями 169, 171, 243, 248 КАС України, суд,

у х в а л и в:

підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду, вказані ОСОБА_1 визнати неповажними.

У задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду,- відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (ЄДРПОУ 22933548, вул. Саєнка Андрія, 10, м.Фастів, Київська область, 08500) про визнання дії протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - повернути позивачу.

Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Брагіна О.Є.