Рішення № 105656224, 09.08.2022, Сколівський районний суд Львівської області

Справа № 453/840/22

№ провадження 2/453/376/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 серпня 2022 року Сколівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Брони А.Л.;

секретаря судового засідання Бендеш А.І;

без участі учасників справи,

розглянувши в підготовчому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду у місті Сколе Львівської області цивільну справу за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю третьої особи: Служби у справах дітей Сколівської міської ради про визначення місця проживання дитини та відібрання дитини у матері без позбавлення її батьківських прав,-

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 29.07.2022 року звернувся до Сколівського районного суду Львівської області з позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служби у справах дітей Сколівської міської ради, про визначення місця проживання дитини, в якій просить визначити місце проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у них з відповідачем народилась спільна дитина - син ОСОБА_3 , про що свідчить свідоцтво про народження дитини. Шлюб з відповідачем позивач не реєстрував.Вказує, що за домовленістю з відповідачем, син постійно проживав та був зареєстрований з ним, проте, з моменту введення в Україні воєнного стану, син проживає з матір`ю у м. Сколе.

Також ОСОБА_1 зазначає, що повністю опікувався інтересами і потребами дитини, піклувався про нього, займався його вихованням, слідкував за розвитком та здоров`ям дитини і ніколи не перешкоджав спілкуванню матері з дитиною. Однак, відповідач, порушуючи свої батьківські обов`язки, не опікується дитиною, його харчуванням, дозволяє споживати їжу, що заборонена дітям (чіпси, гострі соуси, швидка їжа), що призводить до розладу здоров`я дитини та проявляється у вигляді різних шкірних висипань. Позивач переконаний, що такі дії відповідача завдають шкоди здоров`ю дитини та прямо порушують рекомендації щодо харчування дітей відповідного віку.

Зазначає і те, що на даний час часті сварки з відповідачем, її недисциплінованість і безвідповідальність щодо здоров`я дитини, а також її погрози відібрати дитину ускладнюють виконання усних домовленостей сторін. Психологічно син не готовий проживати разом з мамою, оскільки вихованням сина здебільшого займався він як батько, внаслідок чого позивач стверджує, що у них з сином тісний зв`язок.

Позивач вказує, що повністю віддає дитині свою любов і турботу, велику увагу приділяє розвитку дитини.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на те, що увесь час дитина проживала з ним, він займався його вихованням та піклуванням, а також має можливість матеріально забезпечувати потреби сина, дбати про його розвиток, створити належні умови для проживання, навчання та відпочинку, просить суд врахувати ці обставини, позов задовольнити та визначити місце проживання дитини з позивачем - ОСОБА_1 .

Ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області Брони А.Л. від 29.07.2022 року прийнято вказану вище позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження з визначенням дати підготовчого засідання на 09.08.2022 року.

ОСОБА_1 , на підставі п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України 08.08.2022 року подав до суду заяву про збільшення позовних вимог. Подану заяву обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем батьківських обов`язоків. Вказує, що син не отримує належного харчування та виховання, зловживає переглядом відеороликів агресивного характеру з використанням нецензурної лексики. Відтак просить визначити місце проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та відібрати дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у його матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , без позбавлення її батьківських прав. Додатково просить не вирішувати питання про стягнення аліментів на дитину та стягнення судового збору з відповідачки.

У підготовче судове засідання сторони не з`явилися.

Позивачем, до початку підготовчого засідання у справі, через канцелярію суду, скеровано заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримує у повному обсязі, просить такий задовольнити.

Відповідачем у справі - ОСОБА_2 , через канцелярію суду, скеровано заяву про розгляд справи без її участі, проти задоволення позову не заперечує.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Сколівської міської ради в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

За таких обставин суд вважає, що перешкод для здійснення розгляду справи у підготовчому засіданні за відсутності учасників справи та ухвалення судового рішення у підготовчому засіданні, відповідно до вимог ч. 3 ст. 200 ЦПК України, - немає.

Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Також, враховуючи, що сторони не прибули в підготовче засідання і заявили клопотання про розгляд справи у їх відсутності, а перешкод для розгляду справи судом не встановлено, то суд вважає за можливе здійснювати розгляд у підготовчому засіданні без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з`ясувавши дійсні обставини справи, права та обов`язки сторін, дослідивши зібрані по справі докази, суд зазначає наступне.

У підготовчому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 20.10.2017 року, виданого Подільським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві на підставі актового запису № 3051.

Як вбачається з інформації про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи від 27.07.2022 року № 82563272, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з випискою про рух коштів по карті позивача встановлено, що піврічний рух коштів по картці позивача складає 2 177 656,13 грн.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог в частині визначення місця проживання дитини з батьком, суд приймає до уваги те, що відповідно до частини 1 статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання дітей, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дітей до кожного з них, вік дітей, стан їх здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами 2, 8, 9, 10 статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції).

Відповідно до частини 4 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Статтею 2 Протоколу № 4 Конвенції ООН «Про захист прав і основних свобод людини» передбачено, що кожна людина, що законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які запроваджуються згідно з законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою підтримання громадського порядку, запобігання злочинам, для захисту здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.

Згідно з частиною 3 статті 45 ЦПК України, суд сприяє створенню належних умов для здійснення малолітньою або неповнолітньою особою її прав, визначених законом та передбачених міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Принцип 6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір`ю лише у винятковій ситуації не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що витікає як і з статті 141 СК України, так зі змісту Конвенції про права дитини.

Відповідно до положень статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц зазначила, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага, в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини, приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16.07.2015 року).

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, а також створення батьком належних умов для проживання, виховання та забезпечення дитини, суд дійшов висновку про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_1 , так як це відповідає найкращим інтересам дитини.

Водночас, визначення місця проживання дитини з батьком по своїй суті не є розлученням матері з дитиною, оскільки ОСОБА_2 має по відношенню до дитини такі ж особисті немайнові права і обов`язки як і батько ОСОБА_1 і жодним чином не втрачає прав, заснованих на спорідненості з дитиною.

При вирішенні спору в частині відібрання дитини у матері без позбавлення її батьківських прав, суд, з огляду на встановлені у справі обставини, враховуючи інтереси дитини, її вік, приходить до наступного висновку.

Як передбачено статтею 8 ЗУ "Про охорону дитинства", кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Основні підстави для відібрання дитини зазначені у ч. 1 ст. 164 СК України.

Згідно з ч. 1 ст. 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини 1 статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам-за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Відповідно до пунктів 2-5 частини 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.

Позивач зазначив, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо малолітнього сина, відтак змушений звернутись до суду з позовом.

Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у ч.1 ст. 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.

Наведе не узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18.

Рекомендацією Rec (2006) 19 Комітету Ради Європи «Про політику на підтримку позитивного виховання дітей батьками», прийнятою 13 грудня 2006 року, у програмах і заходах з підтримки виховання дітей батьками має враховуватися важливість забезпечення певних стандартів матеріально-побутових умов, достатніх для реалізації завдань позитивного виховання дітей. Урядам належить подбати і про те, щоб діти та батьки мали доступ до належного обсягу різноманітних ресурсів (матеріальних, психологічних, соціальних і культурних). Виходячи з інтересів дитини, необхідно також приділяти першорядну увагу забезпеченню таких прав батьків, як право на відповідну підтримку з боку державних органів у виконанні своїх батьківських обов`язків. Особливу увагу слід приділяти сім`ям, які опинилися в складних соціально-економічних умовах і потребують більш конкретної підтримки. Необхідно також, щоб загальні програми доповнювалися адресними цільовими заходами.

Частина 2 статті 155 СК України містить спеціальне застереження про те, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Небезпека спілкування дитини з батьками являє собою крайній вид такої суперечності.

Не виконання батьківських обов`язків відповідачем. Зазначені фактори можна розцінювати як ухилення відповідача від виховання дитини, свідоме нехтування своїми обов`язками.

Відповідно до роз`яснень пунктів 16 і 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення батьківських прав та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу. Суд має право вирішити питання про відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав та передати органу опіки та піклування (якщо цього потребують інтереси дитини), без визначення при цьому конкретного закладу.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 2, 3 ст. 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінивши зібрані у справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню. Суд враховує, що відповідач визнав позовні вимоги. Суд приймає визнання відповідачем позовних вимог, оскільки таке не суперечить закону та не порушує права чи свободи сторін.

Відповідно до частини 4 статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

При цьому, відповідно до вимог частини 2 статті 206 ЦПК України, до ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

Крім того, відповідно до ч. 4 статті 170 СК України при задоволенні позову про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав суд вирішує питання про стягнення з них аліментів на дитину. Позивач разом із збільшенням позовних вимог просить суд, зважаючи на те, що він сам в змозі забезпечити сину належний рівень життя, не вирішувати питання про стягнення з відповідача аліментів на дитину.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Відтак суд, за змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку не присуджувати до стягнення з відповідачки аліментів на утримання дитини та судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з розглядом даної справи.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги позивача слід задовольнити у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 7, 19, 56, 110, 112, 141, 161, 163, 170 СК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 81, 89, 90, 95, 258-259, 264-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, до ст. 8, 12 Закону України «Про охорону дитинства», суд-

у х в а л и в

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служби у справах дітей Сколівської міської ради про визначення місця проживання дитини та відібрання дитини у матері без позбавлення її батьківських прав,- задовольнити.

Визначити місце проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відібрати дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у його матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 без позбавлення її батьківських прав.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду через Сколівський районний суд Львівської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ; проживає за адресою: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер картки фізичної особи - платника податків: НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер картки фізичної особи - платника податків: НОМЕР_2 .

Третя особа: Служби у справах дітей Сколівської міської ради, адреса: 82600, майдан Незалежності,1, м. Сколе, Стрийський район, Львівська область, код у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 44528820.

Суддя