Вирок № 105654075, 10.08.2022, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/2357/20

Провадження № 1-кп/591/146/22

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2022 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого судді Клімашевської І.В.,

з участю секретаря Грабар С.Г.,

прокурора Передерій В.Г.,

захисника Смирнової О.Л.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження щодо обвинувачення

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Суми, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним:

18.02.2020 року близько 15-00 год., перебуваючи у квартирі АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 , діючи з прямим умислом, наніс три удари кулаком правої руки по обличчю своєї знайомої ОСОБА_2 , з якою разом розпивав алкогольні напої та з якою виник словесний конфлікт, після чого кинув ОСОБА_2 на підлогу, від чого вона впала на правий бік, а ОСОБА_1 , не спиняючись на скоєнному, наніс їй ногами кілька ударів по голові та тулубу, а потім взяв у руки стілець та почав наносити удари по спині ОСОБА_2 , спричинивши потерпілій такими своїми діями тілесні ушкодження, а саме: у виді перелому 7-10 ребер справа, травматичного пневмотораксу, які були небезпечними для життя і за цією ознакою віднесені до тяжких тілесних ушкоджень; у виді закритої черепно-мозкової та лицевої травми - забою головного мозку, церебросубарахноідального крововиливу, переломів зі зміщенням стінок лівої орбіти, стінок лівого верхньощелепного синусу, кісток носу, лівої виличної дуги, забійної рани м`яких тканин лівої тім`яної ділянки, підборіддя, синців голови та обличчя, закритої травми грудної клітки - перелом 4-8 ребер зліва, які не були небезпечними для життя, спричинили тривалий розлад здоров`я і за цими ознаками віднесені до середньої тяжкості тілесних ушкоджень; а також - у виді підшкірної емфіземи з обох боків, синці обох передпліч, які кваліфіковано як легкі тілесні ушкодження.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 зазначив, що визнає вину, проте під час усього судового розгляду і під час його допиту, зокрема, він зазначав, що умисно він нічого не робив по відношенню до потерпілої, умислу на завдання шкоди здоров`ю потерпілій він не мав. Дійсно вдарив декілька разів потерпілу, проте, впевнений у тому, що від нанесених ним ударів не могли наступити такі наслідки та не могли бути спричинені такі тілесні ушкодження, про які зазначено у обвинувальному акті. Розповідаючи про події, пояснив, що на момент події він близько 10 років вже був знайомий з потерпілою, між ними були приятельські відносини. Весною 2020 року, більш точної дати він не пам`ятає, він запросив потерпілу до себе у гості, так як вони давно не бачились, купили спиртні напої, які стали разом розпивати та спілкувались. Спочатку було все добре, але потім ОСОБА_2 сказала йому: «Пішов геть!», штовхнувши 1-2 рази, після чого і розпочався конфлікт, бо вона фактично виганяла його з його ж квартири. Він і так був на той час у скрутному психологічному стані, оскільки за 3 дні до цього поховав матір, а фраза, яку сказала потерпіла, його обурила, викликала агресію, тому далі він не розумів, що робить, і погано пам`ятає деякі моменти, оскільки перебував у стресі. Але, згадує, що відразу після зазначеної фрази він вдарив ОСОБА_2 по обличчю, зокрема, наніс 2, можливо 3 удари в обличчя потерпілій кулаком правої руки, від яких остання впала на підлогу. Потім він 2-3 рази вдарив її ногами, якою ногою бив: правою чи лівою - не пам`ятає. Після цього, один раз вдарив сидушкою від стільця, куди був направлений удар також не пам`ятає. Потім, оскільки потерпіла лежала і не хотіла виходити з квартири, то він витягнув її на сходовий майданчик, залишив там, а сам пішов з дому. А через деякий час, повернувшись, побачив, що потерпілої у під`їзді вже не було, сусіди сказали, що ОСОБА_2 сама пішла додому. Після побиття на обличчі потерпілої бачив кров. Швидку не викликав, так як був знервований. Вже після події він дізнався, що потерпіла лікувалась, а одного разу випадково зустрів у місті потерпілу та хотів попросити пробачення, але вона втекла. В подальшому, під час проведення досудового розслідування йому заборонили спілкуватись з потерпілою, тому він не зміг попросити у неї пробачення та не відшкодував завдану шкоду. До вчиненого ставиться негативно. У судовому засіданні, на якому була присутня потерпіла, просив його пробачити.

Захисник в судовому засіданні наполягала на тому, що в обвинувальному акті всупереч вимогам КПК України не сформульовано об`єктивну сторону кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_1 . Зокрема, диспозиція ч.1 ст.121 КК України передбачає декілька ознак, за якими тілесні ушкодження кваліфікуються як тяжкі. Але, в даному випадку, обвинувальний акт не містить посилання на жодну з них.

Крім того, захисник вважала, що дії ОСОБА_1 органами досудового розслідування кваліфіковано не вірно, тому просила суд перекваліфікувати його діяння з ч.1 ст.121 КК України на ст.128 КК України.

Щодо формулювання обвинувачення, то в даному випадку відповідно до п.2 ч.3 ст.374 КПК України суд виклав формулювання обвинувачення, яке визнав доведеним. При цьому, встановивши таку обставину під час судового розгляду і вказавши у такому формулюванні ознаки тілесних ушкоджень, які не були зазначені в обвинувальному акті, суд не вийшов за межі висунутого обвинувачення, оскільки зазначення такої обставини не вплинуло на обсяг обвинувачення та правову кваліфікацію і не порушило права обвинуваченого на захист.

Крім того, суд вважає, що прокурором надано достатньо належних і допустимих доказів на підтвердження усіх обставин, що зазначені у такому формулюванні.

Так, відповідно до протоколу огляду місця події від 19.02.2020, у під`їзді між сходами 4 та 3 поверху домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 , було виявлено 4 плями бурого кольору неправильної форми, а також - на 5 поверсі, з 2 та 3 сходинки зверху, на підлозі виявлено 4 плями бурого кольору та лівіше від квартири АДРЕСА_4 на поверхні дерев`яного перила - 1 пляму бурого кольору. (а.с.186-189 - т.1).

Протоколом огляду місця події від 20.02.2020 зафіксовано, що за адресою: АДРЕСА_5 , було виявлено та вилучено зріз верхньої частини килима, з речовиною бурого кольору, спортивну кофту сірого кольору та спортивні штани коричневого кольору з плямами бурого кольору (а.с.191-196 - т.1).

Відповідно до медичної картки (а.с. 6 - т.2) та висновку експерта №301 від 17 квітня 2020 року під час знаходження ОСОБА_2 на стаціонарному лікуванні в торакальному та нейрохірургічному відділеннях СОКЛ з 19.02.2020 по 11.03.2020 та при рентгенологічному дослідженні органів грудної клітини виявлені усі ті тілесні ушкодження, про які йдеться в обвинувальному акті. Крім того, експертом встановлено, що тілесні ушкодження в ділянці грудної клітини справа були небезпечними для життя і за цією ознакою відносяться до тяжких тілесних ушкоджень. Тілесні ушкодження в ділянці голови та обличчя, в ділянці грудної клітини зліва не були небезпечними для життя, спричинили тривалий розлад здоров`я і за цими ознаками відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Синці передпліч кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження.

Дані ушкодження згідно вказаного висновку експерта утворилися внаслідок дії тупих предметів, про що свідчить характер ушкоджень, та могли утворитися при нанесенні ударів руками, ногами, дерев`яним стільцем та подібними предметами. Характер, кількість та локалізація ушкоджень виключає можливість їх утворення при падінні з вертикального положення на площину (а.с.197-198 - т.1).

Таким чином, вказаний висновок експерта не тільки підтверджує обставини обвинувального акту, а й спростовує покази обвинуваченого та позицію захисника про те, що тілесні ушкодження, про які йдеться в обвинувальному акті, ОСОБА_2 могла отримати під час падіння, коли прямувала від ОСОБА_1 до себе додому.

Під час проведення слідчого експерименту 24.03.2020 потерпіла ОСОБА_2 продемонструвала як ОСОБА_1 18.02.2020 року, знаходячись у квартирі за адресою: АДРЕСА_5 , наносив їй удари. Зокрема, спочатку, коли вона сиділа на стільці, він наніс близько 4-х ударів кулаком правої руки їй в обличчя, потім схопив її за одяг, стягнув зі стільця та наніс 1 удар в ділянку сідниць коліном, після чого штовхнув на підлогу. Вже коли вона лежала на підлозі, то наніс їй близько 4 ударів стільцем або якимось предметом по тулубу у ділянку спини та близько 2 ударів по тулубу у ділянку грудної клітини (а.с.199-209 - т.1).

Згідно висновку експерта №302 від 17 квітня 2020 року, тілесні ушкодження, про які йдеться у висновку №301, утворились внаслідок дії тупих предметів, про що свідчить характер ушкоджень. Деякі з виявлених тілесних ушкоджень могли утворитись при обставинах вказаних потерпілою під час проведення слідчого експерименту-при нанесенні ударів кулаками в обличчя, стільцем в ділянку грудної клітини. Однак кількість та локалізація ушкоджень не відповідає кількості та локалізації продемонстрованих ударів. Механізм утворення ушкоджень в ділянці голови, передплічь не був продемонстрований потерпілою під час проведення слідчого експерименту (а.с.210 - т.1).

Слід зазначити про те, що суд не зміг допитати потерпілу ОСОБА_2 безпосередньо, оскільки вона, починаючи з вересеня 2020 року, у судові засідання не з`являлася, внаслідок чого розгляд кримінального провадження неодноразово відкладався При цьому, судом та прокурором вживались заходи щодо забезпечення її явки в судові засідання шляхом направлення судових повісток, а також - направлення дільничних інспекторів за місцем її мешкання. Однак, повістки повертались до суду буз виконання та не вручені потерпілій із відміткою працівників поштового зв`язку про те, що адресат відсутній за вказаною адресою, або з рапортами про те, що двері помешкання ніхто не відчинив. Також судом та прокурором перевірялась інформація щодо зміни реєстрації потерпілої. Крім того, ухвалою суду від 10.01.2022 року було доручено СВ Сумського РУП ГУНП в Сумській області, як органу досудового розслідування, провести слідчі (розшукові) дії, направлені на встановлення фактичного місця перебування потерпілої ОСОБА_2 . За результатами виконання такого доручення було встановлено, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 за обставин, що не пов`язані з подіями кримінального правопорушення за обвинуваченням ОСОБА_1 .

Допитаний як свідок син потерпілої - ОСОБА_3 зазначив про те, що очевидцем того, як ОСОБА_2 наносились тілесні ушкодження, він не був. Розповів, що напередодні події, пообідді, його мати пішла з дому у магазин, але повернулась додому близько 3 чи 4 години ранку наступного дня вже побитою: у неї було сильно розбито обличчя, на боках були синці, з голови текла кров та було пробито легеню, бо він чув шипіння та вона задихалась. Мати розповідала, що була у якогось знайомого, що мешкає на АДРЕСА_3 , у гостях, що він попросив її помити посуд, але вона відмовилась, після чого цей знайомий її побив. Він відразу викликав швидку, яка забрала ОСОБА_2 у лікарню, де остання лікувалась близько 1,5 місяці.

Відповідно до картки виклику швидкої медичної допомоги, диску з аудіозаписами від 19.02.2020, протоколу огляду такого диску від 24.03.2020 року, а також -карти виїзду екстреної медичної допомоги, бригаду екстреної медичної допомоги для ОСОБА_2 19.02.2020 викликав ОСОБА_3 , по приїзду потерпіла була оглянута лікарем та госпіталізована до лікарні з попереднім діагнозом «струс головного мозку» (а.с. 9-12,14 - т.2).

Допитані в якості свідків працівники патрульної поліції ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , очевидцями заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_2 не були, оскільки приїхали після виклику, який надійшов на лінію «102», коли потерпіла вже перебувала у себе вдома. Повідомили суду, що вказані події відбувались у лютому 2020 року. По приїзду за адресою: АДРЕСА_6 , вони побачили потерпілу ОСОБА_2 , обличчя та тіло якої було усе у гематомах, закривавлені. При цьому, вона розмовляла, але не могла пригадати адресу, де її побили. Водночас, говорила, що її побив знайомий на ім`я ОСОБА_6 , з яким вона разом розпивала спиртні напої. Лікарі швидкої допомоги, які також перебували у квартирі, надали потерпілій медичну допомогу, після чого повезли її до лікарні для госпіталізації.

З відомостей, що містяться на відеозаписі за 19.02.2020 року з нагрудних камер поліцейських УПП в Сумській поліції, а також - у протоколі огляду вказаного диску, вбачається те, що працівники поліції приїхали на виклик за місцем проживання потерпілої ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_6 , де працівники бригади швидкої вже надавали допомогу потерпілій, яка мала очевидні тілесні ушкодження на обличчі та тілі. На запитання працівників поліції, що трапилось, потерпіла відповіла, що її побив знайомий на ім`я ОСОБА_6 , який мешкає на АДРЕСА_7 (а.с.245-248 - т.1, а.с.2 - т.2).

Протоколом огляду місця події від 24.02.2020 зафіксовано, що у палаті №1 лікарні КНП СОР «СОКЛ», що розташована за адресою: м.Суми, вул. Троїцька, 48, було виявлено та вилучено шерстяну в`язану шапку фіолетового кольору та спортивні штани чорного кольору, що належать потерпілій ОСОБА_2 (а.с.211-219 - т.1).

Свідок ОСОБА_7 , який доводиться рідним братом обвинуваченого, у судовому засіданні, користуючись правом, гарантованим ст. 63 Конституції України, відмовився надавати будь-які покази.

Під час проведення слідчого експерименту 20.02.2020 ОСОБА_1 вказав на механізм нанесення ударів потерпілій. Зокрема, що ударив потерпілу близько 3-4 разів в обличчя рукою, після чого вона впала, а він узяв стілець та почав її бити стільцем: наніс близько 4-5 ударів по тулубу у ділянку спини, а коли потерпіла втратила свідомість, то він витягнув її з квартири у під`їзд, тримаючи за одяг (а.с.28-35 - т.2).

Відповідно до висновку експерта №314 від 17.04.2020, ушкодження у ОСОБА_2 в ділянці обличчя та грудної клітки могли утворитись при обставинах вказаних ОСОБА_1 під час проведення слідчого експерименту- при нанесенні ударів кулаками в обличчя, стільцем в ділянку грудної клітки. Механізм утворення ушкоджень в ділянці голови, передпліч не був продемонстрований ОСОБА_1 під час проведення слідчого експерименту (а.с.36 - т.2).

Суд вважає, що відсутні підстави для визнання слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 та висновку експерта, складеного на його основі, недопустимими доказами як на тому наполягав захисник у зв`язку із тим, що було порушено право на захист особи.

Захисник наполягала на тому, що при проведенні вказаної слідчої дії, обов`язковою була участь захисника, так як ОСОБА_1 проявляв ознаки психопатії. Так, ст. 52 КПК України, передбачені випадки обов`язкового залучення захисника В той же час, при проведенні слідчого експерименту, ОСОБА_1 не був затриманою особою, йому було роз`яснено його права, зокрема, і право на присутність захисника під час проведення слідчої дії. Сам ОСОБА_1 на участі захисника не наполягав та поставив свої підписи у протоколі у графі про ознайомлення його з правами.

До того ж відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №2 від 06.04.2020 - на момент скоєння кримінального правопорушення ОСОБА_1 будь-яким психічним захворюванням не страждав, не виявляв ознак якого-небудь тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності, знаходився в стані простого алкогольного сп`яніння, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними (а.с.37-39 - т.2).

Отже, проаналізовані вище та оцінені у нарадчій кімнаті докази є достовірними, належними і допустимими, а їх сукупність дає суду підстави стверджувати про те, що ОСОБА_1 умисно заподіяв потерпілій ОСОБА_2 тяжкі тілесні ушкодження.

Тобто, суд вважає, що за вищевказаних обставин вина ОСОБА_1 доведена в повному обсязі і його дії вірно кваліфіковані за ч.1 ст.121 КК України.

Позицію ж захисника про необхідність перекваліфікації дій її підзахисного суд вважає необґрунтованою, виходячи з таких обставин.

Так, за нормативним визначенням умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров`я іншої людини, наслідками у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та причинним зв`язком між указаним діянням та наслідками, а із суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти тяжкої шкоди здоров`ю потерпілого, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання (ст. 24 КК).

Необережне тяжке тілесне ушкодження (ст. 128 КК) характеризується аналогічними елементами об`єктивної сторони, а за суб`єктивною стороною проявляється в необережній формі вини у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості, визначення яких надано у ст. 25 КК.

Тобто, розмежування умисного протиправного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень іншій людині (ч. 1 ст. 121 КК) і необережне заподіяння таких ушкоджень (ст. 128 КК) здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивними сторонами цих злочинів.

У даному випадку, як вже зазначалось вище, відповідно до висновку експерта №301, який ніким не оспорювався, характер, локалізація та кількість отриманих ОСОБА_2 ушкоджень виключає можливість їх утворення при падінні з вертикального положення на площину, а характер таких тілесних ушкоджень свідчить про те, що вони могли утворитись при нанесенні ударів руками, ногами, стільцем та подібними предметами.

При цьому, як потерпіла, так і обвинувачений під час проведення слідчих експериментів вказували на те, що удари завдавались саме руками, ногами та стільцем.

На підставі таких відомостей і доказів суд доходить до висновку, що тяжке тілесне ушкодження було безпосереднім наслідком заподіяних ОСОБА_1 ударів в ділянку грудної клітини справа, а не результатом падіння ОСОБА_2 і удару об тверду поверхню.

При цьому, хоча потерпіла та обвинувачений під час проведення за їх участі слідчих експериментів і не продемонстрували усієї кількості та локалізації ударів, але ж відомості, які кожен з них зазначив під час проведення слідчих дій у сукупності з висновком експерта №301 від 17.04.2020 (про те, що виявлені у потерпілої тілесні ушкодження утворилися при нанесенні ударів ногами, руками, дерев`яним стільцем, а їх характер, кількість та локалізація виключає можливість їх утворення при падінні з вертикального положення на площину), дають підстави стверджувати, що усі тілесні ушкодження, які отримала ОСОБА_2 , зокрема: легкі, середньої тяжкості та тяжкі, буди заподіяні саме ОСОБА_1 шляхом нанесення ударів за обставин, як вони зазначені в обвинувальному акті.

Крім того, на те, що ОСОБА_1 діяв умисно, вказують послідовність, цілеспрямованість та характер його дій. Він не міг не розуміти того, що є природньо сильнішим за потерпілу-жінку, тому від нанесених ним ударів кулаками, ногами та стільцем настануть саме такі наслідки, а саме: тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості.

Суд вважає необґрунтованою також і позицію обвинуваченого про те, що умислу він не мав, оскільки побиття потерпілої вчинив під впливом тієї обставини, що остання перша його ударила та висловила фразу, яка викликала у нього сильне душевне хвилювання. Так, суду не надано жодного доказу чи об`єктивних даних про те, що перед своїм побиттям ОСОБА_2 вчиняла протизаконне насильство, фізичну силу до обвинуваченого чи інші протиправні дій, які б виправдовували поведінку ОСОБА_1 чи давали підстави говорити про те, що такі дії він вчиняв у стані сильного душевного хвилювання або необережно.

Таким чином, в даному випадку підтверджено наявність в діях ОСОБА_1 об`єктивної та суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, а, саме, що він умисно заподіяв ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень, що були небезпечними для життя в момент заподіяння, а відтак, відсутні підстави для перекваліфікації його дій.

Вирішуючи питання про призначення покарання, суд враховує характер і ступінь тяжкості скоєного злочину, особу винного, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Так, ОСОБА_1 вчинив тяжкий злочин та обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого, є вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.

В обвинувальному акті зазначено та в судовому засіданні на початку розгляду справи ОСОБА_1 повідомляв про наявність таких пом`якшуючих обставин як щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, але суд з такою позицією погодитись не може.

При цьому, приходячи до висновку про відсутність у ОСОБА_1 щирого каяття, суд виходить з роз`яснень, які надав ККС Верховного суду у постанові від 22.03.2018 у справі №759/7784/15-к про те, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Однак, як зазначалось вище, хоча ОСОБА_1 як під час досудового розслідування, так і під час розгляду справи у суді заявляв про визнання своєї винуватості у вчиненому, проте, таке зізнання мало формальний характер, оскільки фактично під час судового розгляду він не визнавав об`єктивної та суб`єктивної сторони вчиненого ним злочину, про що вже зазначено вище. Матеріали справи не містять відомостей про те, що обвинувачений намагався відшкодувати завдані злочином збитки або бажав виправити наслідки вчиненого. Під час судового розгляду ОСОБА_1 говорив, що до вчиненого ставиться негативно і жалкує, проте суд не може розглядати такі слова обвинуваченого як щирий жаль в силу наданих ним показів та висловлюваної під час дослідження доказів позиції про те, що саме потерпіла спровокувала його, що вона винувата у тому, що сталось, бо не у той момент сказала обвинуваченому слова, які викликали у нього агресію та неконтрольовану поведінку.

Отже, в даному випадку, відсутня така пом`якшуюча покарання ОСОБА_1 обставина, як щире каяття.

Крім того, сприяння розкриттю злочину здійснюється добровільно у будь-якій формі: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів, надання доказів, іншої інформації про свою злочинну діяльність та/або таку діяльність інших осіб. Таке сприяння має бути активним, тобто певною мірою ініціативним та енергійним.

В даному ж випадку, як зазначалось вище, ОСОБА_1 під час проведення слідчого експерименту тільки частково відтворив події. Будь-яких даних про його активну, ініціативну поведінку сторонами не надано, а судом не встановлено. Тому, враховуючи вказане, суд вважає, що в даному випадку відсутнє і активне сприяння розкриттю злочину.

Тобто, пом`якшуючих вину ОСОБА_1 обставин судом не встановлено.

Характеризуючи особу обвинуваченого слід зазначити, що ОСОБА_1 за місцем мешкання та у СІЗО, де тримався під вартою, характеризується позитивно, згідно ст.89 КК України не судимий, на обліку в нарко- та псих- диспансерах не перебуває, хоча звертався до лікаря з діагнозом психопатія, алкогольна епілепсія у 1993 році, у 2018 році брав безпосередню участь у проведенні операції об`єднаних сил на сході України, має відзнаку (а.с.15,16,18,21-22,26,230,231,232 - т.2, а.с.26 - т.3)

Враховуючи сукупність зазначених обставин, суд приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання в межах санкції статті, за якою його визнано винним, - у виді позбавлення волі.

Крім того, слід зарахувати у строк відбування покарання строк тримання ОСОБА_1 під вартою за правилами ч.5 ст.72 КК України, а саме з 02.02.2021 року по 04.03.2022 року (а.с. 119 - т.1, а.с.101 - т.3).

Також, оскільки процесуальна поведінка ОСОБА_1 під час судового розгляду була неналежною: він не з`являвся у судові засідання, не повідомляв суд про зміну місця проживання, будучи на свободі, не цікавився справою, його двічі оголошували у розшук, тому суд вважає, що на даний час існує ризик того, що ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили, згідно якого йому призначено покарання у виді позбавлення волі, може вдатись до переховування. За таких обставин, суд вважає, що для забезпечення вказаного ризику до набрання вироком законної сили, але не більше ніж до 08.10.2022 року, йому необхідно обрати запобіжний захід у виді тримання під вартою. При цьому, суд вважає, що за таких даних про особу ОСОБА_1 , що він ніде не працює, немає постійного місця проживання інші запобіжні заходи не зможуть забезпечити його належної процесуальної поведінки.

У кримінальному провадженні прокурором подано цивільний позов в інтересах держави в особі Департаменту фінансів Сумської обласної державної адміністрації до обвинуваченого ОСОБА_1 про стягнення витрат на стаціонарне лікування потерпілої від кримінального правопорушення в розмірі 27130,74 грн. (а.с.22-24 - т.1). На підтвердження понесених витрат надано довідку (а.с. 27 - т.2).

В судовому засіданні ОСОБА_1 позов визнав.

Враховуючи такі обставини, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того, відповідно до ст.ст.100,174 КПК України необхідно скасувати накладений на речові докази арешт та вирішити їх долю (а.с. 220-224 - т.1, а.с.1,2,13,14 - т.2).

Керуючись ст.ст.368, 370 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст.121 КК України, призначивши йому покарання за цим законом у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_1 слід рахувати з дня його затримання на виконання даного вироку.

Відповідно до ч.5 ст.72 КК України у строк відбуття покарання ОСОБА_1 зарахувати строк тримання під вартою з 02.02.2021 року по 04.03.2022 року, з розрахунку, що один день попереднього ув`язнення дорівнює одному дню позбавлення волі.

До набрання даним вироком законної сили, але не більше ніж до 08.10.2022 року, обрати ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Цивільний позов прокурора задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Департаменту фінансів Сумської обласної державної адміністрації витрати на стаціонарне лікування потерпілої від кримінального правопорушення в розмірі 27130,74 грн.

Скасувати арешт накладений на речові докази, а їх долю вирішити таким чином:

- в`язану шерстяну шапку фіолетового кольору, спортивні штани фірми «Nike» чорного кольору, які були вилучені у потерпілої під час огляду місця події від 24.02.2020 та зберігаються у камері схову речових доказів Сумського РУП ГУНП в Сумській області згідно квитанцій №00741, №00783 - після набрання вироку законної сили знищити;

-спортивну кофту сірого кольору з написом «Адідас» та штани коричневого кольору, які були вилучені в ході проведення огляду місця події від 20.02.2020 та зберігаються у камері схову речових доказів Сумського РУП ГУНП в Сумській області згідно квитанцій №00743, №00785 - після набрання вироку законної сили повернути ОСОБА_1 ;

- оптичний лазерний ДВД-диск з відеозаписом з нагрудних камер поліцейських УПП в Сумській області - залишити зберігати в матеріалах судової справи №591/2357/20 на а.с.2 - т.2;

- оригінал медичної картки стаціонарного хворого №2685 КНП СОР «СОКЛ» на ім`я ОСОБА_2 , що міститься в матеріалах судової справи на а.с. 6 - т.2,- після набрання вироком законної сили повернути володільцю- КНП СОР «СОКЛ»;

- копію картки виїзду швидкої медичної допомоги до ОСОБА_2 , роздруковану копію електронного варіанту картки виклику, оптичний СД- диск з аудіо записом особи, яка викликала швидку допомогу для ОСОБА_2 - залишити зберігати в матеріалах судової справи №591/2357/20 на а.с.9-10,14 - т.2;

- усі інші речові докази: зразки слини та крові, змиви та контрольні змиви, зріз ворсистої частини килима, що зберігається у камері схову речових доказів Сумського РУП ГУНП в Сумській області згідно квитанцій №00730, №00729, №00742, №00786, №00787, №00788- після набрання вироком законної сили знищити.

Вирок суду може бути оскаржений протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Сумського апеляційного суду через Зарічний районний суд м.Суми, а для засудженого - з моменту вручення копії вироку.

Суддя І.В. Клімашевська