Рішення № 105650778, 30.05.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2022 року Справа № 160/4240/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Юхно І. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до 18 регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

22.02.2022 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до 18 регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність 18 регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України (ЄДРПОУ 07825318) щодо не розгляду заяви про встановлення причинного зв`язку захворювання (поранення, контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із виконанням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) обов`язків військової служби під час перебування на території Демократичної Республіки Афганістан у складі Прикордонних військ КДБ СРСР у період з 03.10.1982 року по 14.02.1986 року;

- зобов`язати 18 регіональну військово-лікарську комісію Міністерства оборони України (ЄДРПОУ 07825318) прийняти до розгляду та розглянути заяву з поданими до заяви документами щодо встановлення причинного зв`язку захворювання (поранення, контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із виконанням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) обов`язків військової служби під час перебування на території Демократичної Республіки Афганістан у складі Прикордонних військ КДБ СРСР у період з 03.10.1982 року по 14.02.1986 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем було зазначено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в складі військової частини 2042 з 03.10.1982 року по 14.02.1986 року, в тому числі брав участь у бойових діях у Демократичній Республіці Афганістан з 12.02.1983 р. по 05.08.1984 р. Під час бойових дій Позивач отримав поранення та перебував на стаціонарному лікуванні в Окружному шпиталі Середньоазіатського пограничного округу у період з 09.09.1983 року по 13.10.1983 року з діагнозом - «тяжелое ранение, многооскольчатые переломы обеих лучевых костей», що підтверджується архівною довідкою № 21/59/С-244 від 29.01.2018 року. На підставі направлення військового комісаріату ІНФОРМАЦІЯ_3 від 27.11.2012 р., за № 1381, 28.11.2012 року було проведено судово-медичне обстеження гр. ОСОБА_1 , 1963 р.н., за результатам якого було оформлено Акт судово-медичного дослідження (обстеження) №25Д, згідно з яким: «1. Виявлені у нього рубці, які є наслідком загоєння вогнепальних ран, частина з яких з послідуючою хірургічною обробкою, які спричинені від дії осколкових зарядів вогнепальної зброї. 2. Давність отриманих поранень відповідає періоду проходження військової служби, коли брав участь у бойових діях в Демократичній Республіці Афганістан у складі в/ч 2042 з 12.02.1983 року по 05.08.1984 року.» Щодо Позивача також було проведено кардіологічне обстеження в КП «Дніпропетровський обласний клінічний центр кардіології і кардіохірургії ДОР», за результатами якого був виданий консультативний висновок кардіолога від 16.11.2021 року (Форма №028/о), в якому описані наслідки черепно-мозкової травми, контузії головного мозку отримані 1983 року під час виконання інтернаціонального обов`язку в ДРА: «Діагноз: ІХС. Стабільна стенокардія напруження III ФК. Постінфарктний кардіосклероз (ретроспективно). Порушення провідності за типом ПБПНПГ, блокади лівої задньої гілки пучка Гіса. Помірна недостатність стулок АВ-клапанів III ст. Середня ступінь легеневої гіпертензії. Транзиторна шлуночкова екстрасистолія. СН ІІ-А ст. зі збереженною систолічною функцією лівого шлуночка. ФК III по NYНА. Гіпертонічна хвороба III стадії. Ступінь АГ 2. Ступінь ризику - IV (дуже високий). Гіпертензивне серце субкомпенсоване. Супутній: Наслідки перенесеної ЧМТ, контузії головного мозку (1983 р.). Варикозна хвороба судин нижніх кінцівок». Позивач 11.11.2021 року звернувся до 18 регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України із заявою про розгляд документів про встановлення причинного зв`язку захворювання (поранення, контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби під час перебування на території Демократичної республіки Афганістан у складі Прикордонних військ КДБ СРСР. Однак, Відповідачем було надано відповідь № 121-3 від 09.12.2021 року на його звернення, де зазначено, що таке питання може бути вирішено виключно у судовому порядку (копія роз`яснення 18 Регіональної ВЛК додається). Згідно роз`яснення 18 регіональної військово- лікарської комісії Міністерства оборони України, «на теперішній час нормативно-правовими актами України остаточно не визначено, який орган має право встановлювати причинний зв`язок захворювань (поранень, контузій, травм) з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, колишнім військовослужбовцям прикордонних військ КДБ СРСР, тому для вирішення питання про визначення органу, який має право встановити причинний зв`язок захворювань (поранень, контузій, травм) з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, рекомендовано звернутися до суду. Вважаючи протиправною бездіяльність Відповідача щодо не розгляду заяви по суті про встановлення причинного зв`язку захворювання (поранення, контузії, травми, каліцтва) із виконанням обов`язків військової служби під час перебування на території Демократичної Республіки Афганістан у складі Прикордонних військ КДБ СРСР з 12.02.1983 р. по 05.08.1984 р., Позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.03.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в адміністративній справі №160/4240/22; встановлено відповідачу 15-денний строк на подання відзиву на позов; витребувано від відповідача додаткові докази у справі та встановлено строку для їх подання.

Копію зазначеної ухвали направлено сторонам засобами поштового зв`язку, відповідачу - разом із копією позовної заяви, та відповідно до наявних у матеріалах до рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення отримано представником позивача 20.04.2022, відповідачем - 04.05.2022. Тобто, строк на подання відзиву до 19.05.2022.

За правилами ст.262 КАС України розгляд адміністративної справи мав відбутись до 30.04.2022, проте задля забезпечення права відповідача на подання відзиву та надання доказів судом продовжено розгляд справи до закінчення строку, встановленого судом на подання відзиву.

Оскільки у період з 25.04.2022 по 27.05.2022 головуючий суддя Юхно І.В. перебувала у відпустці, а 28.05.2022-29.05.2022 були вихідними днями, суд на підставі ч.6 ст.120 КАС України розглядає справу по суті у перший робочий день - 30.05.2022.

10.05.2022 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому 18 Регіональна військово-лікарська комісія Міністерства оборони України позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що військово-лікарські комісії Збройних Сил України мають повноваження щодо встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців Збройних Сил України. Колишні військовослужбовці інших військових формувань, зокрема колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні ВЛК цих військових формувань. В той же час, позивач жодного відношення до Збройних Сил України не має, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив строкову військову службу в прикордонних військах КДБ СРСР та приймав участь в бойових діях на території республіки Афганістан з 12.02.1983 року по 05.08.1984 року. Таким чином, оскільки позивач проходив військову службу у військовій частині прикордонних військ СРСР, то повноваження щодо встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень, травм, контузій і каліцтв у колишнього військовослужбовця прикордонних військ СРСР, яким являється позивачем, наділена Державна прикордонна служба України, а не відповідач.

Крім того, відповідач вказує, що прикордонні війська КДБ СРСР структурно входили до складу Комітету державної безпеки СРСР, і в той же час являлись складовою частиною Збройних Сил СРСР в період з 01 вересня 1939 року по 21 березня 1989 року, а Міністерство оборони України було створено на підставі пункту 2 Постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 року № 1431-ХІІ «Про військові формування в Україні», зі змісту вказаного документу очевидним є той факт, що Міністерство оборони України не лише не є правонаступником Міністерства оборони СРСР, а взагалі ніякого відношення до нього не має. Відсутній жодний нормативно-правовий акт в якому визначено, що Міністерство оборони України є правонаступником колишніх військових округів, у тому числі прикордонних. Отже, Збройні Сили України створено з військових формувань дислокованих на території України. Збройні Сили України не являються правонаступником Збройних Сил СРСР, а тим паче Прикордонних військ КДБ СРСР.

На думку відповідача, правонаступником прикордонних військ колишнього СРСР, які на той час підпорядковувались Комітету Державної безпеки СРСР, а з 1991 року Комітету по охороні Державного кордону СРСР, на сьогоднішній день є Державна прикордонна служба України, яка являється правоохоронним органом спеціального призначення та свою діяльність на виконання функцій і покладених на неї завдань здійснює через Адміністрацію Державної прикордонної служби України. Оскільки позивач звільнений з служби у прикордонних військах, правонаступником яких є Державна прикордонна служба України, то повноваження щодо встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень, травм, контузій і каліцтв у колишнього військовослужбовця прикордонних військ, яким є позивач, у Центральної військово-лікарської комісії Збройних сил України Міністерства оборони України відсутній.

Суд зазначає, що станом на 30.05.2022 від відповідача витребуваних документів не надходило.

Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За приписами частини 9 статті 80 КАС України у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами.

При цьому, суд враховує, що пунктом 3 Розділу VI КАС встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами, внесеними постанова КМУ від 17.02.2021 №104, від 21 квітня 2021 р. № 405, від 16.06.2021 р. № 611, від 11.08.2021 р. № 855, від 22.09.2021 р. № 981, від 15.12.2021 р. № 1336, від 19.03.2022 № 318) з 19 грудня 2020 р. до 31 травня 2022 р. на території України встановлений карантин.

Проте, суд звертає увагу, що від відповідача станом на 30.05.2022 жодних повідомлень про неможливість подання витребуваних ухвалою від 01.03.2021 доказів до суду, в тому числі з огляду на обмеження, впровадженими у зв`язку з карантином, надано не було. Будь-яких заяв клопотань до матеріалів справи від відповідача також не надходило, у зв`язку з чим у суду відсутні правові підстави для продовження відповідачем процесуального строку, встановленого судом для подання витребуваних документів.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини та на підставі вищевказаних норм, суд ухвалив розглянути справу по суті за наявними в ній доказами.

Крім того, суд зазначає, що правом на подання відповіді на відзив та заперечень відповідно сторони під час судового розгляду справи не скористались.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданий 26.05.1997 Покровським РВ УМВС України в Дніпропетровській області.

Згідно посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого 24.04.2017 року, позивач є особою, яка має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

ОСОБА_1 проходив строкову військову службу в Радянській Армії в складі військової частини 2042 з 27.10.1982 року по 14.02.1986 року, в тому числі брав участь у бойових діях у Демократичній Республіці Афганістан з 12.02.1983 по 05.08.1984, що підтверджуються довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 Міністерства оборони України від 02.08.2018 №181 та військовим квитком серії НОМЕР_4 .

Згідно з архівною довідкою від 29.01.20218 №21/59/С-244, виданою федеральним державним казенним закладом «Центральний прикордонний архів федеральної служби безпеки російської федерації», військовослужбовець військової частини 2042 рядовий ОСОБА_1 знаходився на лікуванні в Окружному госпіталі Середньоазіатського прикордонного округу з 09.08.1983 по 13.10.1983 з діагнозом «важке поранення, багатооскольчаті переломи обох променевих кісток» - книга обліку поранений військової частини 2042 за 1982-1985 рр.

На підставі направлення військового комісаріату ІНФОРМАЦІЯ_3 від 27.11.2012 р., за № 1381, 28.11.2012 року було проведено судово-медичне обстеження гр. ОСОБА_1 , 1963 р.н., за результатам якого було оформлено Акт судово-медичного дослідження (обстеження) №25Д, згідно з яким судмедексперт дійшов висновку:

«1. Виявлені у нього рубці, які є наслідком загоєння вогнепальних ран, частина з яких з послідуючою хірургічною обробкою, які спричинені від дії осколкових зарядів вогнепальної зброї.

2. Давність отриманих поранень відповідає періоду проходження військової служби, коли брав участь у бойових діях в Демократичній Республіці Афганістан у складі в/ч 2042 з 12.02.1983 року по 05.08.1984 року.».

Щодо Позивача також було проведено кардіологічне обстеження в КП «Дніпропетровський обласний клінічний центр кардіології і кардіохірургії ДОР», за результатами якого був виданий консультативний висновок кардіолога від 16.11.2021 року (Форма №028/о), в якому зазначений діагноз: «ІХС. Стабільна стенокардія напруження III ФК. Постінфарктний кардіосклероз (ретроспективно). Порушення провідності за типом ПБПНПГ, блокади лівої задньої гілки пучка Гіса. Помірна недостатність стулок АВ-клапанів III ст. Середня ступінь легеневої гіпертензії. Транзиторна шлуночкова екстрасистолія. СН ІІ-А ст. зі збереженною систолічною функцією лівого шлуночка. ФК III по NYНА. Гіпертонічна хвороба III стадії. Ступінь АГ 2. Ступінь ризику - IV (дуже високий). Гіпертензивне серце субкомпенсоване. Супутній: Наслідки перенесеної ЧМТ, контузії головного мозку (1983 р.). Варикозна хвороба судин нижніх кінцівок.».

Позивач 11.11.2021 року звернувся до 18 регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України із заявою про розгляд документів про встановлення причинного зв`язку захворювання (поранення, контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби під час перебування на території Демократичної республіки Афганістан у складі Прикордонних військ КДБ СРСР. Копію вказаної заяви з доданими до неї документами відповідачем в порушення визначеного ч.2 ст.77 КАС України обов`язку доказування до матеріалів справи надано не було.

18 Регіональна військово-лікарська комісія Міністерства оборони України листом №121-3 від 09.12.2021 року на запит позивача від 11.11.2021 надала наступні роз`яснення:

- запит позивача і документи стосовно встановлення причинного зв`язку захворювання, «з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії» розглянуті у 18 Регіональній військово-лікарській комісії;

- на теперішній час нормативно-правовими актами України остаточно не визначено, який орган має право встановлювати причинний зв`язок захворювань з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, колишнім військовослужбовцям прикордонних військ КДБ СРСР, тому уважно розглянувши всі надіслані заявником документи, рекомендуємо, звернутись до суду для вирішення питання про призначення органу, який має право встановлювати причинний зв`язок захворювань (поранень, контузій, травм) з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нерозгляду заяви про встановлення причинного зв`язку захворювання (поранення, контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із виконанням ОСОБА_1 обов`язків військової служби під час перебування на території Демократичної Республіки Афганістан у складі Прикордонних військ КДБ СРСР у період з 03.10.1982 року по 14.02.1986 року, позивач звернувся за захистом своїх прав та законних інтересів до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 року (далі - Закон №2011-ХІІ; тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1-2 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з положеннями статті 2 Закону №2011-ХІІ ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров`я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров`я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості визначає Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» №2801-ХІІ від 19.11.1992 року (далі - Закон №2801-ХІІ; тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Відповідно до статті 70 Закону №2801-ХІІ військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, встановлює причинний зв`язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям. Військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються при територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки і закладах охорони здоров`я Міністерства оборони України, Служби безпеки України та інших військових формувань, а також Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України. Порядок організації та проведення військово-лікарської експертизи встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджено наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України від 17.11.2008 року № 1109/15800 (далі - Положення №402).

Згідно із пунктом 1.1 глави 1 Розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

У відповідності до пункту 1.2 глави 1 Розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза - це, зокрема, установлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів.

Відповідно до пункту 2.1 глави 2 Розділу І Положення № 402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).

Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.

Положеннями пункту 2.4 глави 2 Розділу І Положення № 402 визначені обов`язки та права ВЛК регіону.

Так, відповідно до пп. 2.4.5 п. 2.4 глави 2 Розділу І Положення № 402 ВЛК регіону має право, зокрема, приймати постанови, а за необхідності переглядати свої постанови про причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та смерті у осіб, звільнених з військової служби, з військовою службою (крім постанов ЦВЛК).

Згідно із пп. 2.4.10 п. 2.4 глави 2 Розділу І Положення № 402 постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку.

В главі 20 розділу II Положення № 402 визначено, що постанови ВЛК приймаються колегіально, більшістю голосів. У прийнятті постанови голова та члени ВЛК не залежні і у своїй роботі керуються цим Положенням. У разі незгоди голови або членів комісії з думкою інших членів їх окрема думка заноситься до протоколу засідання ВЛК. Члени ВЛК зобов`язані дотримуватися вимог Положення.

Постанови ВЛК згідно з цим Положенням розглядаються, затверджуються, контролюються, а за необхідності переглядаються відповідною штатною ВЛК.

З аналізу наведених норм Положення № 402 вбачається, що оскільки визначення ВЛК причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців оформлюється протоколом засідання ВЛК, який є по своїй суті рішенням (постановою), несе для особи певні права та обов`язки, може бути оскаржене, то суб`єкт який його виніс в розумінні положень КАС України є суб`єктом владних повноважень.

Разом з тим, вказаним вище Положенням № 402 (глава 21 Розділу II) врегульовано порядок встановлення причинного зв`язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв) у військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, які призвані на збори, та колишніх військовослужбовців зі службою у Збройних Силах України.

Відповідно до п. п. 21.1, 21.3 глави 21 Розділу II Положення № 402 у разі коли під час медичного огляду військовослужбовців встановлено діагноз, ВЛК встановлює причинний зв`язок захворювання, травми, контузії, каліцтва, поранення.

Причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні ВЛК; у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні ВЛК цих військових формувань та оформлюють протоколом за формою, наведеною в додатку 19. У випадку відсутності підстав для зміни або визначення причинного зв`язку захворювань, поранень (контузій, травм або каліцтв) у формулюваннях, передбачених пунктами 21.5, 21.6 цієї глави, протокол не складається, а заявнику надається письмове роз`яснення.

Пунктом 21.5 глави 21 Розділу II Положення № 402 визначено в яких формулюваннях приймаються постанови ВЛК про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв. Цей перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Підпунктом г) пункту 21.5 глави 21 Розділу II Положення № 402 визначено, що постанова ВЛК про причинний зв`язок захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв приймається в такому формулюванні: "Захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), ТАК, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії" - якщо захворювання виникло, поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане в період перебування в країнах, де велись бойові дії (Перелік держав і періодів бойових дій на їх території, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 (із змінами)), і військовослужбовець визнаний учасником бойових дій.

Згідно із п. 21.7 глави 21 Розділу II Положення № 402 постанова ВЛК про причинний зв`язок поранення (травми, контузії, каліцтва) приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), або засвідченої копії Акта про нещасний випадок (додаток 1 до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року № 36, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2001 року за № 169/5360 (зі змінами)), у яких зазначаються обставини отримання поранення (контузії, травми, каліцтва). На військовослужбовців довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) оформляється у 2 примірниках, перший подається у госпітальну (гарнізонну) ВЛК, а другий зберігається постійно в особовій справі військовослужбовця. У виняткових випадках допускається розгляд ВЛК копії вказаної довідки, засвідченої відповідною посадовою особою та скріпленої гербовою печаткою військової частини (закладу охорони здоров`я Збройних Сил України).

Відповідно до п.21.8 глави 21 Розділу II Положення № 402 при медичному огляді військовослужбовців, колишніх військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на збори, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) до введення в дію Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 4 січня 1994 року № 2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 липня 1994 року за № 177/386, і не мають довідки, виданої військовою частиною, ВЛК можуть бути прийняті до уваги достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) (записи про первинне звернення по медичну допомогу із зазначенням обставин одержання поранення (травми), витяг із історії хвороби, матеріали службового розслідування, дізнання, досудового слідства за фактом поранення (травми) та інші медичні або військово-облікові документи).

Згідно із п. 21.18 глави 21 Розділу II Положення № 402 якщо свідоцтво про хворобу не збереглося, підставою для прийняття постанови про причинний зв`язок захворювання (поранення) є записи в документах (історія хвороби, довідка архіву, медична довідка, медична, червоноармійська або службова книжки, прохідне свідоцтво, особова справа, свідоцтво про звільнення від військового обов`язку, військовий квиток, витяг із документів військової частини, матеріалів службового розслідування, дізнання, досудового слідства або суду).

За приписами п. 21.14 глави 21 Розділу II Положення № 402 постанова ВЛК про причинний зв`язок захворювання, поранення, травми, контузії, каліцтва направляється в органи соціального захисту і до військового комісаріату за місцем проживання колишнього військовослужбовця. Якщо питання про причинний зв`язок захворювання (поранення) розглядається за скаргою, заявою колишнього військовослужбовця, ВЛК повідомляє його про своє рішення, а якщо прийнято постанову, направляє її заявникові або видає на руки.

Перелік держав і періодів бойових дій на їх території затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р. №63, до якого віднесено Афганістан з періодами ведення бойових дій з квітня 1978 року по грудень 1989 року.

Разом з тим, відповідно до положень Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, яке затверджено постановою КМУ № 393 від 17.07.1992, для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській армії та служби, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Аналіз вищезазначених норм дає підстави вважати, що законодавець прирівнює соціальний захист військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України.

Щодо правонаступництва колишніх органів державної влади СРСР, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, позивач у 1983 - 1984 роках проходив строкову військову службу у складі військової частини, що входила до складу Прикордонних військ КДБ СРСР та був звільнений в запас на підставі наказу Міністра оборони колишнього СРСР.

Прикордонні війська КДБ СРСР структурно входили до складу Комітету державної безпеки СРСР (КДБ СРСР, до 1978 року - КДБ при Міністерстві СРСР).

Прикордонні війська КДБ СРСР відповідно до статті 4 «Закона Союза Советских Социалистических Республик «О всеобщей воинской обязаности» (мовою оригіналу) від 12.10.1967 року, вважалися складовою частиною Збройних Сил СРСР в період з 1 вересня 1939 року по 21 березня 1989 року.

Після розпаду СРСР прикордонні загони і частини Середньоазіатського прикордонного округу на території Узбекистану і Туркменії відійшли під їх юрисдикцію відповідно в березні і в серпні 1992 року.

Указом Президента російської федерації від 08 листопада 1992 року, був розформований Середньоазіатський прикордонний округ. Прикордонні загони колишнього Середньоазіатського прикордонного округу знаходилися на території Республіки Таджикистан, і через громадянську війну тривалий період перебували під юрисдикцією росії.

У листопаді 2004 року всі прикордонні загони колишнього Середньоазіатського округу були передані до складу Збройних сил Республіки Таджикистан.

Водночас, згідно з пунктом 1 Указу Президії Верховної Ради України від 30 серпня 1991 року № 1464-ХІІ всі дислоковані на території республіки (УРСР) військові частини прикордонних військ СРСР та їх органи управління з озброєнням і матеріально- технічною базою переведені у відання України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02 січня 1992 р. №3 «Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону України» установлено, що Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником лише колишнього Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР - при цьому до складу самого прикордонного округу входили також і частини прикордонних військ КДБ СРСР, розташовані на території Білоруської СРСР та Молдавської СРСР. Проте вказані військові частини відійшли до відання Білорусі та Молдови.

З наведеного вбачається, що Держприкордонслужба не є правонаступником всіх Прикордонних військ КДБ СРСР, а отже, правовий зв`язку між Державною прикордонною службою України та позивачем - відсутній.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що Державна прикордонна служба України жодного відношення до Середньоазіатського Прикордонного округу КДБ СРСР ніколи не мала, й відповідно військово-лікарська комісія Державної прикордонної служби України не вповноважена надати позивачу вказаний висновок.

Слід зазначити, що Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі від 19.09.2017 року по справі № 644/7843/16-а (К/800/7047/17) прийшов до аналогічних висновків та зауважив, що Адміністрація Державної прикордонної служби України є лише правонаступником Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР, а не усіх прикордонних військ КДБ СРСР, правонаступником всіх військових формувань колишнього СРСР є Міністерство оборони України.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині 2042, у тому числі в період з 12.02.1983 року по 05.08.1984 року проходив військову службу в складі діючої армії в період бойових дій у складі Прикордонних військ КДБ СРСР на території Демократичної Республіки Афганістан, де отримав поранення, суд прийшов до висновку, що відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України 14.08.2008 № 402, обов`язок щодо встановлення причинного зв`язку поранень у даному випадку може бути покладений на 18 Регіональну військово-лікарську комісію Міністерства оборони України, оскільки Міністерство оборони України є правонаступником всіх військових формувань колишнього СРСР.

При цьому, наказом Міністерства оборони України від 16.11.2016 № 608 (https://www.mil.gov.ua/content/mou_orders/608_nm_2016.pdf) затверджено адміністративно-територіальні зони відповідальності закладів охорони здоров`я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення, яким передбачено, що згідно розподілу адміністративно-територіальних зон відповідальності, проведення військово-лікарської експертизи по Дніпропетровській області здійснюється Військово-лікарською комісією Південного регіону Міністерства оборони України м.Одеса (18 регіональною військово-лікарською комісією Міністерства оборони України).

При цьому, суд звертає увагу, що в порушення обов`язку доказування відповідачем на виконання ухвали суду не було надано окремого Положення про 18 Регіональну військово-лікарською комісією Міністерства оборони України або інших документів на спростування наведених висновків суду

Оскільки, відповідно до пп. 2.4.5 п. 2.4 глави 2 Розділу І Положення № 402 ВЛК регіону має право, зокрема, приймати постанови, а за необхідності переглядати свої постанови про причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та згідно розподілу адміністративно-територіальних зон відповідальності уповноваженим на проведення військово-лікарської експертизи по Дніпропетровській області є 18 регіональна військово-лікарська комісія Міністерства оборони України, суд вважає, що встановлення причинного зв`язку захворювання (поранення, контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із виконанням ОСОБА_1 обов`язків військової служби під час перебування на території Демократичної Республіки Афганістан у складі Прикордонних військ КДБ СРСР у період з 12.02.1983 року по 05.08.1984 року відноситься до компетенції 18 регіональною військово-лікарською комісією Міністерства оборони України.

Оскільки заява позивача про встановлення причинного зв`язку його захворювання (поранення, контузії, травми, каліцтва) із виконанням обов`язків військової служби під час перебування на території Демократичної Республіки Афганістан у складі Прикордонних військ КДБ СРСР у період з 12.02.1983 року по 05.08.1984 року разом з наданими документами 18 регіональною військово-лікарської комісії Міністерства оборони України розглянута не була, а відповідачем було надано лише роз`яснення про необхідність звернутися до суду для визначення відповідного органу, уповноваженого встановлювати причинний зв`язок, незважаючи на наявність підстав для розгляду заяви позивача, то суд вважає таку бездіяльність відповідача протиправною.

При цьому, суд враховує, що в тексті адміністративного позову позивач обґрунтовує позовні вимоги стосовно протиправної бездіяльності відповідача щодо нерозгляду його заяви про встановлення причинного зв`язку його захворювання (поранення, контузії, травми, каліцтва) із виконанням обов`язків військової служби під час перебування на території Демократичної Республіки Афганістан у складі Прикордонних військ КДБ СРСР у період з 12.02.1983 року по 05.08.1984 року, тоді як у позовних вимогах просить суд визнати протиправною бездіяльність 18 регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України щодо не розгляду заяви про встановлення причинного зв`язку захворювання (поранення, контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із виконанням ОСОБА_1 обов`язків військової служби під час перебування на території Демократичної Республіки Афганістан у складі Прикордонних військ КДБ СРСР у період з 03.10.1982 року по 14.02.1986 року, тобто за весь період військової служби.

Оскільки матеріалами справи не підтверджується виконання ОСОБА_1 обов`язків військової служби під час перебування на території Демократичної Республіки Афганістан у складі Прикордонних військ КДБ СРСР у період з 03.10.1982 року по 14.02.1986 року, то позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки відповідачем протиправно не було розглянуто заяву позивача від 11.11.2021 року, тобто допущено бездіяльність стосовно не розгляду зави про встановлення причинного зв`язку захворювання (поранення, контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із виконанням ОСОБА_1 обов`язків військової служби, а тому порушені позивачем права підлягають відновленню судом.

При цьому, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Крім того, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Фактично, необхідною передумовою застосування частини 2 статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування такого права Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

При цьому, суд враховує, що дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Разом із цим, суд зазначає, що не наділений відповідними повноваженнями щодо прийняття відповідного рішення за заявою особи про встановлення причинного зв`язку захворювання (поранення, контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби, оскільки це є дискреційні повноваження військово-лікарських комісій.

Отже, з метою повного та всебічного захисту порушених прав позивача виникає необхідність зобов`язати 18 регіональну військово-лікарську комісію Міністерства оборони України прийняти до розгляду та розглянути заяву з поданими до заяви документами щодо встановлення причинного зв`язку захворювання (поранення, контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із виконанням ОСОБА_1 обов`язків військової служби під час перебування на території Демократичної Республіки Афганістан у складі Прикордонних військ КДБ СРСР у період з 12.02.1983 року по 05.08.1984 року.

За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Оскільки в силу п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, а підтвердження наявності інших судових витрат матеріали справи не містять, то судові витрати не підлягають розподілу.

Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до 18 регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України (місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Пироговська, 2; код (ЄДРПОУ 07825318) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність 18 регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України щодо нерозгляду заяви про встановлення причинного зв`язку захворювання (поранення, контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із виконанням ОСОБА_1 обов`язків військової служби під час перебування на території Демократичної Республіки Афганістан у складі Прикордонних військ КДБ СРСР у період з 12.02.1983 року по 05.08.1984 року.

Зобов`язати 18 регіональну військово-лікарську комісію Міністерства оборони України прийняти до розгляду та розглянути заяву з поданими до заяви документами щодо встановлення причинного зв`язку захворювання (поранення, контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із виконанням ОСОБА_1 обов`язків військової служби під час перебування на території Демократичної Республіки Афганістан у складі Прикордонних військ КДБ СРСР у період з 12.02.1983 року по 05.08.1984 року.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя І.В. Юхно