Рішення № 105643863, 08.08.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2022 року Справа № 160/7417/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення недоотриманого заробітку, -

ВСТАНОВИВ:

24.05.2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Національної поліції України, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України від 25.04.2022 року №562 о/с, яким полковника поліції ОСОБА_1 призначено заступником начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальником кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області;

- поновити з 25.04.2022 року ОСОБА_1 на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України;

- стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу.

Також позивачем у позовній заяві висловлене клопотання про стягнення з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 сплаченого судового збору, а також понесених витрат на правову допомогу адвоката в розмірі 13500 (тринадцять тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок та витрат на правову допомогу адвоката у вигляді гонорару успіху в розмірі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.

В обґрунтування позовної заяви зазначається, що позивач проходив службу в Національній поліції України на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України, на якій був поновлений наказом Голови Національної поліції України від 22.02.2022р. №255 о/с на підставі рішення суду у справі №160/11202/20, при цьому, при ознайомленні позивача 23.02.2022р. з вищевказаним наказом про його поновлення на посаді останньому також було вручено у цей же день письмове попередження про наступне вивільнення у зв`язку із скороченням займаної посади. Однак, при врученні 23.02.2022р. попередження про наступне вивільнення і в подальшому позивачеві не було запропоновано всіх вакантних посад, які б відповідали його кваліфікаційному рівню, хоча позивач письмово просив про це у зазначеному попередженні. Лише 22.04.2022р. позивачеві було запропоновано посаду заступника начальника ГУНП в Полтавській області, на яку він погодився, про що подав відповідний рапорт від 22.04.2022р., однак, після цього позивача в усній формі повідомили, що вищевказана посада вже не є вакантною, тому призначення на цю посаду не відбулося. Водночас, 25.04.2022р. Голова Національної поліції України видав спірний наказ від 25.04.2022 року №562 о/с, яким полковника поліції ОСОБА_1 , без згоди останнього, призначено на посаду заступника начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальника кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області. Вказаний наказ є протиправним, оскільки посада, на яку цим наказом призначено позивача, не є рівнозначною займаній ним до цього посаді, про що, зокрема, свідчить посадовий оклад, який є удвічі меншим, ніж за попередньою посадою, при цьому, як зазначалося вище, позивачеві при попередженні про його наступне вивільнення не було запропоновано всі посади, які були вакантні на цей момент, і відповідали б його кваліфікаційному рівню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.05.2022р. прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/7417/22 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 30.06.2022 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

Крім того, вищезазначеною ухвалою суду від 30.05.2022р. клопотання позивача про витребування доказів задоволено у повному обсязі та витребувано у Національної поліції України докази у справі, а саме: копію наказу №562 о/с від 25.04.2022 року про призначення ОСОБА_1 заступником начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальником кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області; копію доповідної записки полковника поліції ОСОБА_2 , начальника Департаменту кадрового забезпечення від 22.04.2022 року; відомості про розмір посадового окладу радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України станом на 25.04.2022 року та заступника начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальника кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області станом на 25.04.2022 року; довідку про середньомісячний та середньоденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України; довідку про середньомісячний та середньоденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальником кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області; копії документів, які стали підставою та/або обґрунтуванням видання наказу №562 о/с від 25.04.2022 року про призначення ОСОБА_1 на посаду заступника начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальника кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області; копію рапорту ОСОБА_1 від 22.04.2022 року про призначення його на посаду заступника начальника ГУНП в Полтавській області - начальника кримінальної поліції; відомості про те, чи була вакантною станом на 22.04.2022 року та 25.04.2022 року посада заступника начальника ГУНП в Полтавській області - начальника кримінальної поліції; відомості про всі вакантні посади в Національній поліції України за період з 23.02.2022 року по 25.04.2022 року; докази пропонування ОСОБА_1 вакантних посад у зв`язку з попередженням про наступне вивільнення через скорочення посади, яку він обіймав.

01.07.2022 року до суду надійшов відзив Національної поліції України на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач пред`явлений позов не визнав та просив повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що оскаржуваний наказ Національної поліції України від 25.04.2022 року №562 о/с, яким полковника поліції ОСОБА_1 призначено заступником начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальником кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, видано на законних підставах та обґрунтовано, оскільки посада радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України, яку обіймав позивач, відповідно до наказу Національної поліції України від 09 березня 2021 року №196 «Про затвердження переліку змін у штатах Національної поліції України» та згідно зі ст.14 Закону України «Про Національну поліцію» була скорочена, у зв`язку із чим позивача відповідно до ч.1 ст.68 Закону України «Про Національну поліцію» 23.02.2022р. персонально письмово попереджено про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення, водночас, від позивача жодних рапортів щодо подальшого проходження служби не надходило. При цьому, відповідно до пункту 2 частини першої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» передбачена можливість переміщення поліцейського в органах, закладах та установах поліції на рівнозначні посади для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби. Частиною восьмою статті 65 вказаного Закону визначено, що переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення, таким чином, закон не передбачає обов`язкової особистої згоди поліцейського. Водночас, пунктом 2 частини 1 статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що переміщення поліцейських здійснюється на рівнозначні посади, зокрема, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації та для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби. А така підстава для переміщення поліцейських на рівнозначні посади, як для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, прямо передбачена абзацом другим пункту 2 частини першої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію». При цьому, Закон України «Про Національну поліцію» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, а, відтак, у цьому спорі застосуванню підлягають саме норми спеціального законодавства. Заходи щодо переміщення (переведення) поліцейських, які здійснюються для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, відносяться до виключної компетенції Голови Національної поліції України, а, отже, є дискреційними повноваженнями керівника. Таким чином, враховуючи практичний досвід роботи позивача на керівних посадах (за наявними в особовій справі ОСОБА_1 матеріалами значиться, що позивач тривалий час проходив службу на керівних посадах, як в органах внутрішніх справ, за напрямком кримінальної міліції, так і в Національній поліції), здобуті навички, морально-ділові і професійні якості полковника поліції ОСОБА_1 , у зв`язку зі скороченням штатів та для більш ефективного забезпечення роботи поліції, що відповідає інтересам служби у теперішній час, відповідно до пункту 2 частини першої статті 65 Закону полковника поліції ОСОБА_1 наказом НПУ від 25.04.2022р. №562 о/с призначено заступником начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальником кримінальної поліції ГУНП в Полтавській області, у порядку переведення, установивши йому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015р. №988 посадовий оклад у розмірі 3250,00грн, звільнивши з посади радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними Департаменту забезпечення діяльності Голови НПУ. При цьому, відповідач зауважував, що призначення ОСОБА_3 на посаду заступника начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальника кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області відбувалося після спілкування останнього з керівництвом кримінальної поліції Національної поліції України. Разом з цим, твердження позивача про незаконність наказу НПУ від 25.04.2022р. №562 о/с у зв`язку із тим, що посада заступника начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальника кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області не є рівнозначною посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови НПУ є безпідставним та необґрунтованим, оскільки відповідно до частини 2 статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» посада вважається вищою, якщо за нею штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліції, нижчою, якщо передбачене нижче спеціальне звання поліції, та рівнозначною, якщо передбачене таке саме спеціальне звання поліції, тобто, законодавцем визначено єдиний критерій рівнозначної посади в органах поліції, а саме: рівнозначна по спеціальному званню поліції, водночас, згідно з наказом Національної поліції України від 04.12.2015р. №142 «Про затвердження Переліку посад молодшого та середнього складу поліції і відповідних їм граничних спеціальних звань», граничне спеціальне звання за посадою радника Голови НПУ, яку обіймав ОСОБА_1 в центральному органі управління поліцією, та за посадою заступника начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальника кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області є ідентичними - «полковник поліції», що підтверджується довідкою ДКЗ НПУ від 22.06.2022р. №2579/12/1/2/03-2022. За таких обставин, наказ від 25.04.2022р. №562 о/с був прийнятий Головою Національної поліції України на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні. Також відповідачем зауважено, що оскільки спірним наказом від 25.04.2022р. №562 о/с позивача не звільняли зі служби в поліції (трудові відносити тривали і надалі), то вимога про стягнення на його користь грошового забезпечення за час вимушеного прогулу є безпідставною та необґрунтованою, бо, за таких обставин, позивачем може порушуватися лише питання щодо стягнення різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи.

Також 01.07.2022р. відповідачем на виконання вимог ухвали суду від 30.05.2022р. надано частину витребуваних судом доказів, а також подано клопотання про продовження строків виконання вимог ухвали суду від 30.05.2022р. про витребування доказів у справі №160/7417/22.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.07.2022р. заяву Національної поліції України про продовження строків на надання доказів у справі №160/7417/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення недоотриманого заробітку задоволено та продовжено Національній поліції України строк для подання доказів, витребуваних ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.05.2022 року у справі №160/7417/22, до 15.07.2022 року.

19.07.2022р. до суду від відповідача надійшли витребувані ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.05.2022 року у справі №160/7417/22 докази.

02.08.2022р. до суду надійшли додаткові пояснення позивача, в яких останнім висловлено позицію, аналогічну викладеній у позовній заяві, та додатково зауважено, що про протиправність оскаржуваного наказу Національної поліції України від 25.04.2022 року №562 о/с також свідчить той факт, що його було видано за відсутності передбачених Порядком підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.11.2016р. №1235 документів з питань проходження служби, а саме: рапорту (заяви), подання про призначення на посаду та подання про встановлення додаткових видів грошового забезпечення, бо позивач рапорту про призначення його на посаду заступника начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальника кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області не писав і не подавав, отже, не надавав своєї згоди на здійснене спірним наказом переведення, при цьому, переведення поліцейського на іншу роботу без його згоди є порушенням приписів ст.32 КЗпП України. Подання про призначення ОСОБА_1 на посаду заступника начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальника кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області також не складалося, до відома позивача не доводилося, в основу оскарженого наказу №562 о/с від 25.04.2022 року не покладалося. При цьому, підставою для видання спірного наказу зазначено доповідну записку начальника Департаменту кадрового забезпечення, полковника поліції ОСОБА_2 від 22.04.2022 року, яку адресат в особі Голови Національної поліції України розглянув лише 27.04.2022 року (через 2 дні після видання оскаржуваного наказу №562 о/с від 25.04.22р.) та наклав візу: «ОСОБА_2. Прошу опрацювати в установленому порядку». В свою чергу, полковник поліції ОСОБА_2 28.04.2022 року наклав візу: «ОСОБА_8. Прошу забезпечити опрацювання відповідно до доручення Голови Національної поліції». Зазначені обставини підтверджують той факт, що оскаржуваний наказ було видано і фактично виконано 25.04.2022 року без погодження доповідної записки, яка начебто стала підставою цього наказу. Також позивач зауважував, що вважає, що спірний наказ видано не уповноваженою на те особою, оскільки згідно з ч.6 ст.15 Закону України «Про Національну поліцію» заступників керівників територіальних органів поліції призначає на посади та звільняє з посад керівник територіального органу поліції, відтак, з урахуванням того, що Кременчуцьке районне управління поліції ГУНП в Полтавській області є саме територіальним органом поліції в розумінні ч.1 ст.15 ЗУ «Про Національну поліцію», то наказ про призначення заступника керівника цього територіального органу поліції має бути видано саме керівником цього територіального органу поліції, а не Головою Національної поліції. Крім цього, позивач наголошував, що відповідачем при виданні спірного наказу порушено вимоги ст.65 Закону України «Про Національну поліцію», оскільки посада, на яку переміщено позивача, не є рівнозначною посаді, яку він до цього обіймав, про що свідчить розмір посадових окладів за цими посадами, коло функціональних обов`язків та ступінь підпорядкованості. При цьому, посилання відповідача у відзиві на приписи частини 2 статті 65 Закону України «Про Національну поліцію», згідно з якою посада вважається вищою, якщо за нею штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліції, нижчою, якщо передбачене нижче спеціальне звання поліції, та рівнозначною, якщо передбачене таке саме спеціальне звання поліції, тобто, законодавцем визначено єдиний критерій рівнозначної посади в органах поліції, а саме: рівнозначна по спеціальному званню поліції, є безпідставними, бо в такій редакціє норма частини 2 статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» була викладена згідно зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до законів України «Про Національну поліцію» та «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15.03.2022р., який набрав чинності з 01.05.2022р., тобто вже після видання оскаржуваного наказу від 25.04.2022р. №562 о/с, а тому положення закону щодо рівнозначності посад за ознакою спеціального звання не поширюються на спірні правовідносини.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 243, 250, 257, 258, 262 КАС України, а також з урахуванням того, що з 18.07.2022р. по 05.08.2022р., включно, суддя Турова О.М. перебувала у відпустці, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні, а повне судове рішення складено першого робочого дня.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом Національної поліції України від 16.07.2020 року №777 о/с полковника поліції ОСОБА_1 призначено радником Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови, як такого, що прибув з Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, згідно з наказом Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 15.07.2020 року №114 о/с.

Наказом Національної поліції України від 17.07.2020 року №780 о/с відповідно до пункту 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції ОСОБА_1 з 17.07.2020 року.

Не погодившись з вищевказаним наказом про звільнення, позивач оскаржив його у судовому порядку.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2021 року у справі №160/11202/20 позовну заяву ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на службі та на посаді, стягнення середнього заробітку задоволено частково, визнано протиправним і скасовано наказ Національної поліції України від 16.07.2020 року №777 о/с, визнано протиправним і скасовано наказ Національної поліції України від 17.07.2020 року №780 о/с; у задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14.02.2022р. у справі №160/11202/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2021 р. в справі № 160/11202/20 задоволено частково, апеляційну скаргу Національної поліції України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2021 р. в справі №160/11202/20 залишено без задоволення; рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2021р. в справі №160/11202/20 за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на службі та посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про поновлення на службі в поліції та посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Національної поліції України про поновлення на службі в поліції та посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково, поновлено ОСОБА_1 на службі в Національній поліції України з 18 липня 2020 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України з 01 вересня 2020 року, а також стягнуто з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 18 липня 2020 року по 14 лютого 2022 року в розмірі 357 679 (триста п`ятдесят сім тисяч шістсот сімдесят дев`ять) грн. 08 коп. (сума визначена з врахуванням податків та обов`язкових платежів). В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2021 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 14.02.2022р. у справі №160/11202/20 наказом Національної поліції України від 22 лютого 2022 року №255 о/с скасовано наказ Національної поліції України від 16.07.2020р. №777 о/с про призначення полковника поліції ОСОБА_1 радником Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови; скасовано наказ Національної поліції України від 17.07.2020р. №780 о/с про звільнення відповідно до пункту 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» полковника поліції ОСОБА_1 , радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови; поновлено ОСОБА_1 на службі в Національній поліції України з 18 липня 2020 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови з 01 вересня 2020 року.

Судом також встановлено, що відповідно до наказу Національної поліції України від 09 березня 2021 року №196 «Про затвердження переліку змін у штатах Національної поліції України» затверджено перелік змін у штатах Національної поліції України, у зв`язку із чим скорочено всі посади відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови, у тому числі, посаду радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови, на якій перебував полковник поліції ОСОБА_1 .

23.02.2022р. ОСОБА_1 ознайомлено з наказом Національної поліції України від 22 лютого 2022 року №255 о/с та видано довідку для виготовлення посвідчення від 23.02.2022р., в якій зазначено, що посвідчення виготовляється за посадою радник Голови (до 23.04.2022).

Також 23.02.2022р. ОСОБА_1 вручено письмове попередження про наступне вивільнення, в якому зазначено, що відповідно до ч.1 ст.68 Закону України «Про Національну поліцію» останній попереджається про можливе наступне звільнення зі служби в поліції згідно з п.4 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію», оскільки наказом Національної поліції України від 09 березня 2021 року №196 «Про затвердження переліку змін у штатах Національної поліції України» посаду, яку він обіймав, скорочено.

У вищевказаному письмовому попередженні про наступне вивільнення ОСОБА_1 особисто письмово зазначив, що, зокрема, він заперечує проти прийнятого рішення, а також вимагає запропонувати йому усі вільні посади, які відповідають його кваліфікаційному рівню, у тому числі, начальника ГУНП у Харківській області.

22.04.2022р. начальником Департаменту кадрового забезпечення НП України, полковником поліції ОСОБА_2 складено доповідну записку №1748/12/1/2/01-2022 «Щодо подальшого проходження служби ОСОБА_1 », в якій, зокрема, зазначено, що відповідно до наказу Національної поліції України від 09 березня 2021 року №196 «Про затвердження переліку змін у штатах Національної поліції України» та згідно зі ст.14 Закону України «Про Національну поліцію» затверджено перелік змін у штатах Національної поліції України, у зв`язку із чим скорочено всі посади відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови, у тому числі, посаду радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови, на якій перебував полковник поліції ОСОБА_1 , тому задля забезпечення дотримання вимог законодавства при вивільненні працівників, посади яких скорочено, 23.02.2022р. ОСОБА_1 відповідно до ч.1 ст.68 Закону України «Про Національну поліцію» 23.02.2022р. попереджено про можливе наступне звільнення зі служби в поліції згідно з п.4 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію», з 23.04.2022р. Станом на 22.04.2022р. будь-яких рапортів від ОСОБА_1 щодо подальшого проходження служби до Департаменту кадрового забезпечення не надходило. При цьому, відповідно до пункту 2 частини першої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» передбачена можливість переміщення поліцейського в органах, закладах та установах поліції на рівнозначні посади для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби. Частиною восьмою статті 65 вказаного Закону визначено, що переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення, таким чином, закон не передбачає обов`язкової особистої згоди. За правилами ч.2 ст.65 Закону України «Про Національну поліцію» посада вважається вищою, якщо за цією посадою штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліції. Згідно з наказом Національної поліції України від 04.12.2015р. №142 «Про затвердження переліку посад молодшого та середнього складу поліції і відповідних їм граничних спеціальних звань», граничне спеціальне звання за посадою радника Голови, яку на даний час обіймає ОСОБА_1 , «полковник поліції». За наявними матеріалами, ОСОБА_1 тривалий час проходив службу на керівних посадах , як в органах внутрішніх справ, за напрямком кримінальної міліції, так і в Національній поліції. Враховуючи практичний досвід роботи на керівних посадах, здобуті навички, морально-ділові і професійні якості полковника поліції ОСОБА_1 , останній зможе більш ефективно забезпечити роботу поліції, що відповідає інтересам служби у теперішній час, пропонується останнього призначити на одну із запропонованих вакантних посад згідно з переліку (додається) на підставі п.2 ч.1 ст.65 Закону України «Про Національну поліцію».

При цьому, відповідно до Переліку рівнозначних вакантних посад з граничним спеціальним званням «полковник поліції» голових управлінь в областях станом на 22.04.2022р., які запропоновані полковнику поліції ОСОБА_1 , що є додатком до вищевказаної доповідної записки начальника Департаменту кадрового забезпечення НП України, полковника поліції ОСОБА_2 від 22.04.2022р. №1748/12/1/2/01-2022 «Щодо подальшого проходження служби ОСОБА_1 », такими посадами є: посада в ГУНП в Житомирській області - заступника начальника Житомирського районного управління поліції - начальника кримінальної поліції (вакантна з 14.12.2021р.) та посада в ГУНП в Полтавській області - заступника начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальника кримінальної поліції (вакантна з 16.09.2021р.).

Згідно з накладеною на вищевказану доповідну записку начальника Департаменту кадрового забезпечення НП України, полковника поліції ОСОБА_2 від 22.04.2022р. резолюцією голови Національної поліції України ОСОБА_10 від 27.04.2022р. до №7415 останній з пропозиціями згоден, ОСОБА_2 доручено опрацювати в установленому порядку, а відповідно до накладеної ОСОБА_2 резолюції від 28.04.2022р. до №3878 ОСОБА_8 доручено забезпечити опрацювання відповідно до доручення Голови Національної поліції України.

Наказом Національної поліції України від 25.04.2022р. №562 о/с «По особовому складу» відповідно до п.2 ч.1 ст.65 Закону України «Про Національну поліцію» полковника поліції ОСОБА_1 (0035414) призначено заступником начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальником кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, у порядку переведення, установивши йому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015р. №988 посадовий оклад у розмірі 3250,00грн, звільнивши з посади радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними Департаменту забезпечення діяльності Голови. Підстава: доповідна записка полковника поліції ОСОБА_2 , начальника Департаменту кадрового забезпечення, від 22.04.2022р.

Як слідує з довідки заступника начальника ДФЗБО від 09.06.2022р. №1328/29/5/02-2022, відповідно до додатку 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015р. №988 розмір посадового окладу за посадою «радник Голови» складає 7600,00грн, а відповідно до додатку 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015р. №988 розмір посадового окладу за посадою «заступник начальника управління поліції» складає 3250,00грн.

Відповідно до довідок Національної поліції України від 07.06.2022р. №29/5-99 та ГУНП в Полтавській області від 07.06.2022р. №740/115/29/10/01-2022 посадовий оклад ОСОБА_1 на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови станом на 24.04.2022р. становив 7600,00грн., а посадовий оклад ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальника кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області станом на 25.04.2022р. становив 3250,00грн.

Згідно з довідкою Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України від 22.06.2022р. №2579/12/1/2/03-2022 відповідно до наказу Національної поліції України від 04.12.2015р. №142 «Про затвердження Переліку посад молодшого та середнього складу поліції і відповідних їм граничних спеціальних звань» (зі змінами) посада радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України, яку раніше обіймав ОСОБА_1 , відповідна за граничним спеціальним званням посаді заступника начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальника кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, які, відповідно, відповідають граничному спеціальному званню «полковник поліції».

Не погодившись з вищевказаним наказом Національної поліції України від 25.04.2022р. №562 о/с «По особовому складу», яким відповідно до п.2 ч.1 ст.65 Закону України «Про Національну поліцію» полковника поліції ОСОБА_1 (0035414) призначено заступником начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальником кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, у порядку переведення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та спірним правовідносинам сторін, суд зважає на таке.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України Закону України від 02.07.2015р. №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону №580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (частина перша статті 59 Закону №580-VIII).

Згідно з частиною третьою статті 59 Закону №580-VIII рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України (частина четверта статті 59 Закону №580-VIII).

Частиною 5 статті 59 Закону №580-VIII передбачено, що Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України.

Відповідно до частини першої статті 60 Закону №580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з приписами частини першої статті 65 Закону №580-VIII переміщення поліцейських здійснюється: 1) на вищу посаду - у порядку просування по службі; 2) на рівнозначні посади: для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби; за ініціативою поліцейського; у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації; у разі необхідності проведення кадрової заміни в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з визначеним строком служби); за станом здоров`я - на підставі рішення медичної комісії; з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних і особистих якостей - на підставі висновку атестації; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри відповідно до статті 87 цього Закону; 3) на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський: у зв`язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду; за станом здоров`я - на підставі рішення медичної комісії; через службову невідповідність - на підставі висновку атестації з урахуванням професійних і особистих якостей; за ініціативою поліцейського; як виконання накладеного дисциплінарного стягнення - звільнення з посади відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри, відповідно до статті 87 цього Закону; 4) у зв`язку із зарахуванням на навчання до вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, на денну форму навчання, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання.

Частиною другою статті 65 Закону №580-VIII посада вважається вищою, якщо за цією посадою штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліції.

Відповідно до частини сьомої статті 65 Закону №580-VIII переведення поліцейських здійснюється у разі, якщо звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних керівників.

Згідно з приписами частини восьмої статті 65 Закону №580-VIII переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення.

Переведення поліцейського здійснюється на підставі єдиного наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський (частина дев`ята статті 65 Закону №580-VIII).

Статтею 68 Закону №580-VIII передбачений порядок призначення поліцейських на посади під час здійснення реорганізації.

Так, ч.1 ст.68 Закону №580-VIII встановлено, що у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

Згідно з ч.2 ст.68 Закону №580-VIII поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.

При цьому, ч.ч.3-4 ст.68 Закону №580-VIII передбачено, що поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону. Перебування поліцейського, посада якого скорочена, на лікарняному, у відрядженні чи у відпустці не є перешкодою для його призначення на іншу посаду або звільнення зі служби в поліції відповідно до положень цієї статті, за умови його персонального у письмовій формі попередження у встановлений законом строк.

За приписами ч.5 ст.68 Закону №580-VIII переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства.

Частиною 8 статті 68 Закону №580-VIII встановлено, що поліцейському, посада якого скорочена, грошове забезпечення виплачується включно до дня призначення на іншу посаду або до дня звільнення зі служби в поліції в розмірі, визначеному за останньою штатною посадою, яку він займав на момент її скорочення. Розмір щомісячної премії встановлюється рішенням керівника органу (закладу, установи) поліції.

З аналізу наведених норм слідує, що у разі скорочення штатів, поліцейському, посада якого скорочується, повинні бути запропоновані інші посади в будь-якому органі (закладі, установі) поліції з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків. Лише відмова особи від запропонованої посади дає підстави для звільнення поліцейського у зв`язку зі скороченням штатів.

Зазначений висновок обумовлюється тим, що формою волевиявлення поліцейського на призначення на іншу посаду є надання згоди. При цьому, наданню згоди повинна передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків, тобто ініціатива керівництва.

Отже, особа, попереджена про звільнення за скороченням штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу і своє волевиявлення здійснює шляхом надання згоди на ініціативу керівництва щодо іншої посади в будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Лише якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття певних посад виникають підстави для застосування п.4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» щодо звільнення поліцейського зі служби в поліції у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 05.12.2018р. у справі №814/805/17, від 15.04.2020р. у справі №824/185/17-а, від 29.07.2020р. у справі №814/1710/16 та від 09.12.2020р. у справі №808/539/17.

Таким чином, законодавство України передбачає певну процедуру звільнення та/або переміщення поліцейського у зв`язку зі скороченням штату. Зокрема, звільнення у зв`язку із скороченням штату можливо, якщо роботодавцем вжито всіх заходів щодо переведення працівника на іншу посаду шляхом запропонування працівнику, що звільняється, всіх вакансій, на які він може претендувати з урахуванням фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності, а також у випадках, коли неможливо перевести працівника з його згоди на іншу роботу, або коли працівник відмовився від такого переведення. Водночас, переміщення поліцейського, посада якого скорочена, може бути здійснено за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків на іншу рівнозначну посаду або на посаду, нижчу ніж та, на якій перебував поліцейський, але лише у випадку неможливості призначення його на рівнозначну посаду, в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції.

При цьому, частиною першою статті 32 КЗпП України встановлено, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Крім того, відповідно до статті 59 Закону №580-VIII з метою забезпечення належної підготовки та видання наказів з питань проходження служби поліцейськими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.11.2016р. №1235, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.12.2016р. №1668/29798, затверджено Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції (далі - Порядок №1235) та Перелік документів з питань проходження служби (далі - Перелік).

Згідно з положеннями розділу ІІ Порядку №1235 підставою для видання наказів по особовому складу є такі зміни в службовій діяльності, зокрема, як переміщення по службі.

За приписами пункту 2 розділу ІІІ Порядку №1235 підставою для підготовки та видання наказів по особовому складу є документи з питань проходження служби, подані до підрозділу кадрового забезпечення поліцейським, його керівником або працівником, який здійснює кадрове забезпечення підрозділу.

Пунктом 3 розділу ІІІ Порядку №1235 встановлено, що перелік документів з питань проходження служби визначається згідно з Переліком документів з питань проходження служби, затвердженим наказом МВС України від 23.11.2016 №1235.

Переліком документів з питань проходження служби, затвердженим наказом МВС України від 23.11.2016 №1235, визначено, що документами з питань проходження служби є: рапорт (заява), що пишеться власноручно у довільній формі; подання про призначення на посаду; подання про встановлення додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до підпунктів 1, 10-13, 32 пункту 11 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року №877 (далі - Положення №877), Голова Національної поліції:

- очолює Національну поліцію та здійснює керівництво її діяльністю, представляє Національну поліцію у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами та організаціями в Україні та за її межами;

- призначає на посаду та звільняє з посади за погодженням з Міністром внутрішніх справ керівників і заступників керівників структурних підрозділів центрального органу управління Національної поліції; призначає на посаду та звільняє з посади державних службовців та інших працівників центрального органу управління Національної поліції;

- приймає на службу та звільняє із служби, призначає на посаду та звільняє з посади поліцейських відповідно до закону;

- призначає на посаду та звільняє з посади керівників територіальних (у тому числі міжрегіональних) органів Національної поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ;

- підписує накази Національної поліції;

- здійснює інші повноваження, визначені законом.

Предметом судового контролю у цій справі є правомірність наказу Голови Національної поліції України від 25.04.2022 року №562 о/с «По особовому складу», яким полковника поліції ОСОБА_1 призначено заступником начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальником кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, у порядку переведення, установивши йому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015р. №988 посадовий оклад у розмірі 3250,00грн, звільнивши з посади радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними Департаменту забезпечення діяльності Голови.

Отже, спірним наказом не здійснено звільнення позивача з органів Національної поліції України, а фактично здійснено переміщення позивача на іншу посаду на підставі пункту 2 частини першої статті 65 Закону №580-VIII у зв`язку зі скороченням штатів.

Враховуючи те, що підставою для видання наказу Національної поліції України від 25.04.2022 року №562 о/с «По особовому складу», зокрема, було скорочення штату, що слідує з доповідної записки начальника Департаменту кадрового забезпечення НП України, полковника поліції ОСОБА_2 від 22.04.2022р. №1748/12/1/2/01-2022 «Щодо подальшого проходження служби ОСОБА_1 », яка вказана як підстава для видання спірного наказу Національної поліції України від 25.04.2022 року №562 о/с, та в якій, зокрема, зазначено, що відповідно до наказу Національної поліції України від 09 березня 2021 року №196 «Про затвердження переліку змін у штатах Національної поліції України» та згідно зі ст.14 Закону України «Про Національну поліцію» затверджено перелік змін у штатах Національної поліції України, у зв`язку із чим скорочено всі посади відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови, у тому числі, посаду радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови, на якій перебував полковник поліції ОСОБА_1 , переміщення позивача у зв`язку з вказаними обставинами на рівнозначну або нижчу посаду повинно здійснюватись з врахуванням вимог ст.68 Закону №580-VIII.

Судом встановлено, що відповідачем дотримано вимог ч.1 ст.68 Закону №580-VIII в частині щодо здійснення персонального письмового попередження позивача про можливе наступне звільнення зі служби в поліції у зв`язку зі скороченням штатів за два місяці до видання спірного наказу, що позивачем не заперечується.

Водночас, належних доказів того, що позивачеві пропонувались вакантні посади, які наявні в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції, та які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я та ставлення до виконання службових обов`язків, як рівнозначні, так і нижчі ніж та, на якій перебував позивач, відповідач суду не надав.

Також відповідачем не надано суду належних доказів того, що позивач відмовлявся від пропонованих йому відповідачем посад.

Наданий відповідачем до матеріалів справи рапорт заступника начальника Департаменту кадрового забезпечення - начальника управління комплектування Національної поліції України, полковника ОСОБА_8 від 25.04.2022р., складений на ім`я Голови Національної поліції України, в якому зазначено, що ним особисто 25.04.2022р. у кабінеті 434 адміністративної будівлі №2 МВС України за адресою: м. Київ, вул. Богомольця, 10, було ознайомлено полковника поліції ОСОБА_1 , радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України з Переліком вакантних посад по підрозділах апарату центрального органу управління Національної поліції України станом на 25.04.2022р., проте, останній відмовився від ознайомлення під особистий підпис з відповідним Переліком, аргументуючи це відсутністю у ньому посад, що його влаштовують, при цьому, скласти про це акт не було можливим у зв`язку із відсутністю в кабінеті інших осіб, не може бути взято судом до уваги як належний доказ пропонування позивачеві всіх вакантних посад, які наявні в будь-якому органі (закладі, установі) поліції, в тому числі рівнозначних, позаяк, по-перше, з вказаного рапорту та доданого до нього Переліку вакантних посад слідує, що позивачеві пропонувалися вакантні посади саме по підрозділах апарату центрального органу управління Національної поліції України, а не по всім органам (закладам, установам) поліції, тобто позивачеві не було запропоновано вакантні рівнозначні посади в інших органах (закладах, установах) поліції, в тому числі, ОСОБА_1 навіть не було запропоновано і ту посаду, на які його було фактично переміщено спірним наказом (посаду заступника начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальника кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області), по-друге, вищевказаний рапорт складено начальником Департаменту кадрового забезпечення - начальником управління комплектування Національної поліції України, полковником ОСОБА_9 одноособово, без складання відповідного акта відмови позивача від ознайомлення з Переліком запропонованих посад, водночас, посилання про неможливість складання такого акта, обґрунтовані відсутністю у кабінеті інших осіб, є безпідставними, оскільки не підкріплені жодними доказами неможливості залучення інших працівників Національної поліції України для складання такого акта.

Відтак, суд доходить висновку, що відповідачем в порушення вимог ст.68 Закону №580-VIII у даному випадку не було запропоновано позивачеві, посада якого була скорочена, інші, в тому числі рівнозначні, посади в будь-якому органі (закладі, установі) поліції з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків, а також не було отримано згоди останнього на його переміщення (призначення) на посаду заступника начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальника кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, яка, як встановлено судом, ОСОБА_1 навіть не пропонувалася. Доказів зворотного відповідачем не надано.

Посилання відповідача на те, що призначення позивача на посаду заступника начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальника кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області відбулося після спілкування останнього з керівництвом кримінальної поліції Національної поліції України, по-перше, жодним чином не підтверджені, а, по-друге, не можуть свідчити про факт надання позивачем згоди на таке переміщення.

Разом з цим, судом встановлено та сторонами не оспорюється, що позивач був поновлений на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2021 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 14.02.2022р. у справі №160/11202/20 на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови, тобто його робоче місце знаходилося у місті Києві.

Таким чином, переміщення позивача з посади радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови, робоче місце якого знаходилося у місті Києві, на посаду заступника начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальника кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, робоче місце якого знаходиться у місті Кременчук Полтавської області, є переведенням особи до іншої місцевості.

Отже, позивача фактично було переміщено на роботу хоча і в орган поліції, але в іншій місцевості, без його згоди, що суперечить приписам ст.32 КЗпП України.

При цьому, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Як зазначалося вище, Закон №580-VIII є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, а відтак у даному спорі застосуванню мають підлягати норми спеціального законодавства.

Суд зазначає, що в цьому випадку спеціальний Закон №580-VIII встановлює підстави переміщення, які зазначені у частині першої статті 65 цього Закону та порядок переміщення, який визначає за чиєю ініціативою таке переміщення відбувається. Таке переміщення може відбуватися - за ініціативою поліцейського або ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення (частина восьма статті 65 Закону №580-VIII).

Проте, Закон №580-VIII не врегульовує випадки, коли переведення відбувається або в межах однієї місцевості або переведення до іншої місцевості, про що йдеться у статті 32 КЗпП України.

Так, стаття 32 КЗпП України встановлює можливість переведення в іншу місцевість тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Тому у даному випадку застосуванню підлягають норми КЗпП України, а саме стаття 32 КЗпП України.

Аналогічна правова позиція щодо застосування до працівників поліції приписів статей 32, 33 КЗпП України, у випадку переведення в іншу місцевість, викладена у постановах Верховного Суду від 17.10.2019р. у справі №420/5192/18, від 11.08.2020р. у справі №620/2624/19, від 30.09.2020р. у справі №640/20160/18 та від 30 червня 2021 року у справі №620/1190/20.

Відтак, не отримавши згоду позивача на переведення на службу в іншу місцевість, як того вимагає стаття 32 КЗпП України, відповідач не мав правових підстав для видання спірного наказу від 25.04.2022 року №562 о/с «По особовому складу».

Крім того, суд зауважує, що необхідність отримання згоди поліцейського, посада якого скорочена, на його призначення з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції, що мало місце у даному випадку, окремо передбачена і ч.2 ст.68 Закону №580-VIII.

Однак, на порушення як ч.2 ст.68 Закону №580-VIII, так і ст.32 КЗпП України, здійснюючи оскаржуваним наказом переміщення позивача, посада якого скорочена, на іншу посаду в іншу місцевість, відповідач позивача на таке переміщення не з`ясував та не отримав.

Також суд зазначає, що з оскаржуваного наказу Голови Національної поліції України від 25.04.2022 року №562 о/с «По особовому складу» слідує, що підставою для його видання є виключно доповідна записка начальника Департаменту кадрового забезпечення НП України, полковника поліції ОСОБА_2 від 22.04.2022р., в той час, як вищезазначеними приписами Порядок №1235 та Переліку документів з питань проходження служби, затвердженого наказом МВС України від 23.11.2016 №1235, визначено, що підставою для підготовки та видання наказів по особовому складу є документи з питань проходження служби, подані до підрозділу кадрового забезпечення поліцейським, його керівником або працівником, який здійснює кадрове забезпечення підрозділу, при цьому, такими документами є: рапорт (заява), що пишеться власноручно у довільній формі; подання про призначення на посаду; подання про встановлення додаткових видів грошового забезпечення.

Як встановлено судом, відповідного рапорту (заяви) від позивача щодо призначення його на посаду заступника начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальника кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, до відповідача не надходило. Також відповідачем не надано суду передбаченого Переліком подання про призначення позивача на вищевказану посаду. Разом з цим, доповідна записка у розумінні приписів Порядку №1235 та Переліку взагалі не може вважатися документом з питань проходження служби та бути підставою для підготовки та видання наказів по особовому складу.

Крім цього, суд звертає увагу на те, що згідно з листком резолюцій до вищевказаної доповідної записки начальника Департаменту кадрового забезпечення НП України, полковника поліції ОСОБА_2 від 22.04.2022р., резолюцію голови Національної поліції України ОСОБА_10, в якій, зокрема, зазначено, що йому доповідалося, з пропозиціями згоден і ОСОБА_2 доручено опрацювати в установленому порядку, накладено лише 27.04.2022р., тобто після спливу двох днів з дня видачі спірного наказу, єдиною підставою для видання якого вказану цю доповідну записку. Більш того, відповідно до накладеної на цю доповідну записку резолюції ОСОБА_2 від 28.04.2022р. до №3878 ОСОБА_8 доручено забезпечити опрацювання відповідно до доручення Голови Національної поліції України.

Отже, спірний наказ, єдиною підставою видання якого вказано доповідну записку начальника Департаменту кадрового забезпечення НП України, полковника поліції ОСОБА_2 від 22.04.2022р., фактично видано (25.04.2022р.) на два-три дні раніше, ніж на цю доповідну записку накладено резолюції Голови Національної поліції України ОСОБА_10 (27.04.2022р.) та начальника Департаменту кадрового забезпечення НП України, полковника поліції ОСОБА_2 (28.04.2022р.) щодо необхідності реалізації цієї доповідної записки зазначеним у ній шляхом, тобто без погодження вказаної доповідної записки.

Крім того, суд погоджується з доводами позивача стосовно того, що спірним наказом здійснено переміщення ОСОБА_1 на посаду, що не є рівнозначною посаді, яку позивач до цього обіймав.

Так, з аналізу ч.1 ст.65 Закону №580-VIII слідує, що переміщення поліцейських у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації здійснюється на рівнозначні посади або на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський, в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду.

Станом на час видання спірного наказу (25.04.2022р.) була чинною наступна редакція частини другої статті 65 Закону №580-VIII: «Посада вважається вищою, якщо за цією посадою штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліції». Отже, визначення поняття «рівнозначна посада» станом на час виникнення спірних правовідносин у Законі №580-VIII було відсутнє. При цьому, посилання відповідача у відзиві на приписи ч.2 ст.65 Закону №580-VIII у редакції згідно зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до законів України «Про Національну поліцію» та «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15.03.2022р., який набрав чинності з 01.05.2022р., та якими надано визначення рівнозначній посаді, є безпідставними, бо такі зміни набрали чинності вже після видання оскаржуваного наказу від 25.04.2022р. №562 о/с, а тому не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

В свою чергу визначення рівнозначної посади станом на час виникнення спірних правовідносин містилося в Законі України «Про державну службу» та відповідно до статті 2 цього Закону означало посаду державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.

Аналогічна правова позиція щодо надання оцінки рівнозначності посад поліцейських із врахуванням положень Закону України «Про державну службу» викладена у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №820/6677/16, від 17 жовтня 2019 року у справі №420/5192/18, від 11 серпня 2020 року у справі №620/2624/19, від 30 вересня 2020 року у справі №640/20160/18, в яких Верховний Суд вже сформулював висновок щодо правильності застосування норм матеріального права при визначенні рівнозначних посад поліції для цілей переміщення поліцейських на рівнозначні посади.

У вказаних постановах Верховний Суд зазначив, що служба в поліції за своїм змістом є державною службою особливого характеру, у зв`язку з чим, в частині, що не врегульована Законом №580-VIII, до спірних правовідносин може бути застосований Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі - Закон №889-VIII).

За визначенням, наведеним у пункті 6 частини першої статті 2 Закону №889-VIII, рівнозначною посадою є посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.

Відповідно до частин першої та другої статті 94 Закону №580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Пунктом першим постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У контексті зазначеного слідує, що рівнозначність посади поліцейського включає в себе декілька факторів, це спеціальне звання, підкатегорії посад з урахуванням рівнів державних органів, а також грошове забезпечення.

Так, за змістом статті 51 Закону України «Про державну службу» (у редакції на момент виникнення правовідносин) з метою встановлення розмірів посадових окладів державні органи поділяються за такими рівнями:

1) Апарат Верховної Ради України, Секретаріат Кабінету Міністрів України, постійно діючий допоміжний, допоміжні, консультативно-дорадчі органи, утворені Президентом України, Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим, апарати (секретаріати) Ради національної безпеки і оборони України, Центральної виборчої комісії, Рахункової палати, Конституційного Суду України, Верховного Суду, Офісу Генерального прокурора;

2) міністерства, центральні органи виконавчої влади із спеціальним статусом, який встановлений законом, апарати (секретаріати) вищих спеціалізованих судів, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

3) інші державні органи, юрисдикція яких поширюється на всю територію України;

4) державні органи, юрисдикція яких поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва та Севастополя;

5) державні органи, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного значення.

Схема посадових окладів на посадах державної служби та умови оплати праці державних службовців, з якими укладаються контракти про проходження державної служби, визначаються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Мінімальний розмір посадового окладу у державних органах, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного значення, не може бути менше двох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом. Кабінет Міністрів України може встановлювати додаткові коригуючі коефіцієнти оплати праці для різних державних органів з урахуванням соціально-економічних, демографічних, кліматичних, екологічних та інших особливостей адміністративно-територіальних одиниць, на територію яких поширюється юрисдикція таких органів.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції України» затверджено схеми посадових окладів поліцейських у розмірах згідно з додатками 3 - 10.

Згідно з додатком 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015р. №988 розмір посадового окладу за посадою «радник Голови» складає 7600,00грн.

Відповідно до додатку 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015р. №988 розмір посадового окладу за посадою «заступник начальника управління поліції» складає 3250,00грн.

Наведене відповідає відомостям, наданим відповідачем у довідці заступника начальника ДФЗБО від 09.06.2022р. №1328/29/5/02-2022.

Водночас, відповідно до довідок Національної поліції України від 07.06.2022р. №29/5-99 та ГУНП в Полтавській області від 07.06.2022р. №740/115/29/10/01-2022:

- посадовий оклад ОСОБА_1 на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови станом на 24.04.2022р. становив 7600,00грн., а його місячне грошове забезпечення за цією посадою станом на 24.04.2022р. складало: посадовий оклад - 7600,00грн., оклад за спеціальне звання - 2400,00грн., надбавка за вислугу років (45%) - 4500,00грн.; при цьому за березень 2022 року позивачеві нараховано 16701,47грн. (за 31 день), за квітень 2022 року - 13361,18грн. (за 24 дні);

- посадовий оклад ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальника кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області станом на 25.04.2022р. становив 3250,00грн., а його місячне грошове забезпечення за цією посадою станом на 25.04.2022р. складало: посадовий оклад - 3250,00грн., оклад за спеціальне звання - 2400,00грн., надбавка за вислугу років (45%) - 2542,50грн.; при цьому за квітень 2022 року позивачеві нараховано 5534,60грн. (за 6 днів), за травень 2022 року - 27672,93грн. (за 31 день).

Відтак, між розмірами посадових окладів за вищевказаними посадами існує суттєва різниця, а саме: оклад за посадою, яку обіймав позивач до переміщення, майже вдвічі більший, ніж оклад за посадою, на яку його було переміщено спірним наказом, що, в свою чергу, свідчить про нерівнозначність грошового забезпечення за згаданими посадами.

При цьому, така грошова розбіжність у посадових окладах за згаданими посадами не може сприйматись як рівнозначність грошового забезпечення (як елементу рівнозначності посади) поліцейського, навіть за умови виплати премій, за рахунок яких підвищувався загальний розмір грошового забезпечення позивача, оскільки виплата премій залежить як від бюджетних асигнувань, так і від інтенсивності та умов служби.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 червня 2021 року у справі №240/14986/20 (адміністративне провадження №К/9901/16256/21).

Як було встановлено судом, згідно з довідкою Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України від 22.06.2022р. №2579/12/1/2/03-2022 відповідно до наказу Національної поліції України від 04.12.2015р. №142 «Про затвердження Переліку посад молодшого та середнього складу поліції і відповідних їм граничних спеціальних звань» (зі змінами) посада радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України, яку раніше обіймав ОСОБА_1 , відповідна за граничним спеціальним званням посаді заступника начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальника кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, які, відповідно, відповідають граничному спеціальному званню «полковник поліції», отже, згадані посади є рівнозначними саме за спеціальним званням.

Разом з цим, суд зауважує, що згадані посади належать до посад державних органів різних рівнів, визначених у частині першій статті 51 Закону №889-VIII, адже, юрисдикція Кременчуцького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області поширюється на Кременчуцький район, а відділ взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України, у якому працював позивач, поширює свою юрисдикцію на всю територію України.

Суд також зауважує, що відповідно до Функціональних обов`язків радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України, затверджених т.в.о. начальника Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України, генералом поліції третього рангу Середою В. 17.02.2022р., радник Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України підпорядковується безпосередньо начальникові відділу, підзвітний та підконтрольний Голові Національної поліції України, начальникові Департаменту та (або) одному з його заступників відповідно до розподілу обов`язків. Несе персональну відповідальність перед Головою Національної поліції України та начальником Департаменту за належне виконання своїх обов`язків.

В свою чергу, заступник начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальник кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області підпорядковується начальнику Кременчуцького районного управління поліції, заступнику начальника - начальнику кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, начальнику ГУНП в Полтавській області.

Відтак, наявні відмінності і у підпорядкуванні за вищезгаданими посадами. Також відмінним є коло завдань і функціональних обов`язків поліцейського на цих посадах.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що посади радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України та заступника начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальника кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області не є рівнозначними посадами, оскільки, хоча ці посади і рівнозначні за спеціальним званням, проте, вони не є рівнозначними за іншими критеріями, а саме: вони не є посадами однієї підкатегорії посад з урахуванням рівнів державних органів; посадовий оклад, функціональні обов`язки і підпорядкування, є різними; грошове забезпечення позивача на новій посаді є значно нижчим (майже вдвічі), ніж на попередній.

При цьому, відповідач жодним чином не довів факту неможливості переведення позивача на іншу вакантну посаду, що є рівнозначною тій, на якій перебував позивач до переміщення.

Водночас, у розумінні приписів ст.ст.65, 68 Закону №580-VIII переміщення поліцейського, посада якого скорочена, може бути здійснено за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків на іншу посаду, нижчу ніж та, на якій перебував поліцейський, лише у випадку неможливості призначення його на рівнозначну посаду.

Зважаючи на вищенаведене у сукупності та враховуючи, що спірний наказ Голови Національної поліції України від 25.04.2022 року №562 о/с «По особовому складу» видано без пропонування позивачеві, посада якого була скорочена, інших, в тому числі рівнозначних, посад в будь-якому органі (закладі, установі) поліції з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків, а також без отримання згоди останнього на його переміщення (призначення) на посаду заступника начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальника кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, що є фактичним переміщенням на службу в іншу місцевість, що, в свою чергу, свідчить про порушення приписів ст.68 Закону №580-VIII та ст.32 КЗпП України, а також те, що таке переміщення здійснено на нерівнозначну посаду без надання жодних доказів неможливості переведення позивача на іншу вакантну посаду, що є рівнозначною тій, на якій перебував позивач до переміщення, що є порушенням вимог ст.65 Закону №580-VIII, а також з огляду на порушення відповідачем при виданні спірного наказу вимог Порядку №1235 та Переліку документів з питань проходження служби, затвердженого наказом МВС України від 23.11.2016 №1235, суд доходить висновку про протиправність оскаржуваного наказу Голови Національної поліції України від 25.04.2022 року №562 о/с «По особовому складу» та наявність підстав для його скасування, та, відповідно, про задоволення позовних вимог в цій частині.

Разом з цим, суд зауважує про безпідставність доводів позивача про видання спірного наказу не уповноваженою на те особою, оскільки таке твердження ґрунтується на помилковому тлумаченні приписів Закону №580-VIII, позаяк, стверджуючи про відсутність у Голови Національної поліції України повноважень на підписання спірного наказу, позивач посилався на приписи ч.6 ст.15 Закону №580-VIII, якими передбачено, що заступників керівників територіальних органів поліції призначає на посади та звільняє з посад керівник територіального органу поліції, водночас, як встановлено судом, у даному випадку фактично відбулося саме призначення в порядку переміщення поліцейського (позивача), який обіймав посаду в центральному органі управління Національної поліції, на посаду, нижчу ніж та, на якій він перебував, у зв`язку зі скороченням штатів відповідно до ч.1 ст.65, ст.68 Закону №580-VIII, з огляду на що, спірний наказ видано саме уповноваженою особою, бо вищенаведеними приписами пункту 11 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року №877 (далі - Положення №877), Голові Національної поліції, зокрема, надано повноваження щодо призначення на посаду державних службовців та інших працівників центрального органу управління Національної поліції. Водночас, наведене не спростовує вищевказаних висновків суду про протиправність спірного наказу та наявність підстав для його скасування.

Вирішуючи питання щодо способу захисту порушеного права позивача, суд враховує, що відповідно до ч.ч.1, 2 ст.235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Аналогічні приписи містить п.24 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991р. №114, згідно з яким у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

При цьому, п.16 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, передбачено, що при переведенні по службі, пов`язаному з переїздом до іншого населеного пункту, або переведенні до іншого органу Національної поліції грошове забезпечення за попереднім місцем служби виплачується включно по день звільнення з посади, що передує даті відбуття до нового місця служби, зазначений в наказі по особовому складу. При призначенні поліцейського на іншу посаду в одному органі поліції грошове забезпечення виплачується за новою посадою з дня призначення на посаду, указаного в наказі по особовому складу. Грошове забезпечення за попередньою посадою виплачується по день звільнення з посади, зазначений у наказі по особовому складу, включно. При цьому день звільнення з посади вважається останнім днем служби на відповідній посаді. Якщо в наказі по особовому складу дата призначення на посаду не зазначена, грошове забезпечення виплачується з дня підписання цього наказу.

Отже, належним способом поновлення порушених прав позивача є поновлення саме на посаді, з якої його було незаконного переведено на іншу посаду, а саме на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України, з виплатою різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи по час фактичного поновлення на посаді, з відрахуванням обов`язкових податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Враховуючи встановлення судом факту незаконного переведення позивача на іншу посаду зі займаної посади 25.04.2022р. (останній робочий день на попередній посаді - 24.04.2022р.), ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України саме з 25.04.2022р., отже, в цій частині позовні вимоги також слід задовольнити.

Натомість, позовна вимога про стягнення з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу, задоволенню не підлягає, позаяк, як слідує з вищенаведених приписів ст.235 Кодексу законів про працю України, середній заробіток за час вимушеного прогулу стягується саме у разі незаконного звільнення особи, що у даному випадку місця не мало.

Водночас, керуючись приписами ч.2 ст.9 КАС України, якою, зокрема, передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а також враховуючи вищевикладені обставини та встановлення судом факту незаконного переведення позивача на іншу посаду, що є нижчеоплачуваною, суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог та, зважаючи на приписи ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України, зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві різницю в грошовому забезпеченні за час виконання ним службових обов`язків за нижче оплачуваною посадою заступника начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальника кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області з 25.04.2022р. по час фактичного поновлення на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України, оскільки саме такий спосіб захисту порушеного права позивача у даному випадку є належним та це необхідне для ефективного захисту цього порушеного права.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи викладені обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 .

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Зважаючи на зазначену позицію Європейського суду з прав людини, суд надав відповідь на всі аргументи сторін, наведені в заявах по суті справи та додаткових поясненнях, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до п.п.2,3 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду у частині поновлення позивача на посаді та зобов`язання нарахувати та виплатити позивачеві різниці в грошовому забезпеченні за час виконання ним службових обов`язків за нижчеоплачуваною посадою у межах суми виплати за один місяць.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З поданої позовної заяви слідує, що позивачем заявлено пов`язані позовні вимоги немайнового характеру щодо проходження публічної служби, а саме: про визнання протиправним та скасування наказу Національної поліції України від 25.04.2022 року №562 о/с про переміщення з однієї посади на іншу та про поновлення на попередній посаді, а також позовну вимогу про стягнення недоплаченої заробітної плати.

Судом встановлено, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір на загальну суму 1984,80грн. відповідно до квитанцій від 23.05.2022р. №3597-1974-2084-3007 та №6215-3747-8613-4423.

За приписами ч.1 ст.3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до положень статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2022 року у розмірі 2481 гривню.

Приписами пп. 1 п.3 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою встановлено ставку судового збору - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, за подання до адміністративного суду позову з вимогою немайнового характеру фізичною особою судовий збір справляється у розмірі 992,40грн. (2481,00 х 0,4).

Водночас, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі (пункт 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір»).

З урахуванням наведеного, за заявлені позивачем пов`язані позовні вимоги немайнового характеру при зверненні до суду з цим позовом має бути сплачено судовий збір у сумі 992,40грн.

Отже, безпосередньо ця сума судових витрат у вигляді сплати судового збору і має бути відшкодована позивачу шляхом стягнення її з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань останнього, оскільки ці позовні вимоги рішенням суду було задоволено.

Відносно розподілу іншої частини судових витрат, понесених позивачем у вигляді надмірно сплаченої суми судового збору у розмірі 992,40грн., суд зазначає, що питання про повернення цих судових витрат вирішується відповідно до ст.7 Закону України «Про судовий збір» на підставі відповідного клопотання особи, яка надмірно сплатила судовий збір, проте станом на час розгляду справи таке клопотання від позивача не надходило, тому на теперішній час повернення таких витрат не здійснюється.

Щодо клопотання позивача про стягнення з відповідача понесених витрат на правову допомогу адвоката в розмірі 13500 (тринадцять тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок та витрат на правову допомогу адвоката у вигляді гонорару успіху в розмірі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок, суд зазначає наступне.

Так, за змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

З аналізу положень статті 134 КАС України слідує, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню у судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною.

Водночас, відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах Верховного Суду від 09.03.2021р. у справі №200/10535/19-а, від 05.08.2020р. у справі №640/15803/19.

Як зазначалося вище, за правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі № 816/416/18.

Приписами п.4 ч.1 ст.1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону №5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до п. 6, 9 ч. 1 ст. 1 Закону №5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно зі ст.30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009р. №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, схвалених Установчим З`їздом адвокатів України від 17.11.2012 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

Таким чином, витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо. Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 19.09.2019р. у справі №810/2760/17.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України , від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України , заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Верховним Судом у постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 08.04.2020р. у справі №922/2685/19.

Такі самі критерії використовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, у рішенні ЄСПЛу справі «East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, суд виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), №34884/97, рішення від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», рішення від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», рішення від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», рішення від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України»).

При цьому, у рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Окрім того, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного суду, висловленою у постанові від 23.04.2019р. у справі №826/9047/16.

Так, на підтвердження вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу адвоката в розмірі 13500,00грн. та витрат на правову допомогу адвоката у вигляді гонорару успіху в розмірі 10000,00грн. останнім надано копію Договору про надання правової допомоги №88/22 від 27.04.2022р., укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Лаврентьєвим Є.О., ордер Серії АЕ №1135913 від 23.05.2022 року на надання правової допомоги ОСОБА_1 у Дніпропетровському окружному адміністративному суді, виданий адвокатом Лаврентьєвим Є.О., що здійснює адвокатську діяльність індивідуально; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1926, виданого Лаврентьєву Є.О. 17.11.2008р., а також Детальний опис №1 від 23.05.2022р. виконаних робіт (наданих послуг) до Договору про надання правової допомоги №88/22 від 27.04.2022р., та копію квитанції до прибуткового касового ордеру №088 від 23.05.2022р. про прийняття адвокатом від ОСОБА_1 13500,00грн.

Згідно з розділом 1 Договору про надання правової допомоги №88/22 від 27.04.2022р., укладеного між ОСОБА_1, як Клієнтом, та адвокатом Лаврентьєвим Є.О., Клієнт доручає Адвокату надання адвокатського захисту, правової допомоги у вигляді ознайомлення із письмовими доказами, збирання чи витребування доказів, консультацій, складання процесуальних документів, формування комплектів процесуальних документів відповідно до вимог діючого процесуального законодавства, представництва інтересів Клієнта в органах державної влади, місцевого самоврядування, підприємствах, установах та організаціях, в судах всіх рівнів та ланок, а також перед слідчими суддями з питань захисту трудових прав Клієнта в аспекті незаконного призначення на посаду заступника начальника Кременчуцького РУП - начальника кримінальної поліції ГУНП в Полтавській області.

Відповідно до розділу 4 «Порядок оплати послуг та витрат адвоката» Договору про надання правової допомоги №88/22 від 27.04.2022р. послуги Адвоката оплачуються у вигляді гонорару в готівковій формі. Вартість послуг адвоката становить 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок за 1 годину виконання робіт чи надання послуг. Найменування та обсяг виконаних робіт чи наданих послуг зазначається в Детальному описі виконаних робіт (наданих послуг) Адвокатом.

Як слідує з Детального опису №1 від 23.05.2022р. виконаних робіт (наданих послуг) до Договору про надання правової допомоги №88/22 від 27.04.2022р., позивачеві надано правничу допомогу на загальну суму 13500,00грн., а саме:

- ознайомлення із документами, наявними у ОСОБА_1, які будуть використані в якості письмових доказів - кількість витраченого часу - 1 год., - вартість години - 1000,00грн., - вартість послуги - 1000,00грн.;

- аналіз судової практики в подібних судових справах, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17.02.2017р. у справі №826/6417/16, - кількість витраченого часу - 1 год., - вартість години - 1000,00грн., - вартість послуги - 1000,00грн.;

- консультування Клієнта щодо правової позиції, узгодження плану захисту інтересів - кількість витраченого часу - 1,5 год., - вартість години - 1000,00грн., - вартість послуги - 1500,00грн.;

- підготовка та направлення адвокатського запиту до Національної поліції України №34/22 від 27.04.2022р. - кількість витраченого часу - 1 год., - вартість години - 1000,00грн., - вартість послуги - 1000,00грн.;

- підготовка та направлення адвокатського запиту до Національної поліції України №35/22 від 29.04.2022р. - кількість витраченого часу - 1 год., - вартість години - 1000,00грн., - вартість послуги - 1000,00грн.;

- підготовка та направлення адвокатського запиту до Національної поліції України №36/22 від 03.05.2022р. - кількість витраченого часу - 1 год., - вартість години - 1000,00грн., - вартість послуги - 1000,00грн.;

- підготовка та направлення адвокатського запиту до Національної поліції України №37/22 від 04.05.2022р. - кількість витраченого часу - 1 год., - вартість години - 1000,00грн., - вартість послуги - 1000,00грн.;

- підготовка та направлення адвокатського запиту до Національної поліції України №38/22 від 05.05.2022р. - кількість витраченого часу - 1 год., - вартість години - 1000,00грн., - вартість послуги - 1000,00грн.;

- складання позовної заяви (6 арк.) - кількість витраченого часу - 3 год., - вартість години - 1000,00грн., - вартість послуги - 3000,00грн.;

- складання клопотання про витребування доказів (5 арк.) - кількість витраченого часу - 2 год., - вартість години - 1000,00грн., - вартість послуги - 2000,00грн.;

Всього - 13500,00грн.

Посилаючись на вищевказані докази, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 13500,00грн. та витрати на правову допомогу адвоката у вигляді гонорару успіху в розмірі 10000,00грн.

При цьому, відповідач у своєму відзиві на позов заперечував проти стягнення з нього на користь позивача вищевказаних витрат на правничу допомогу у повному обсязі, посилаючись на їх необґрунтованість та завищення їх розмірі, оскільки предмет спору в цій справі не є складним і не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значним, водночас, розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним у порівнянні з ціною позову. Також відповідач зауважував, що адвокатом в обґрунтування вартості наданих правничих послуг, зокрема, включено підготовку та направлення до Національної поліції України 5-ти адвокатських запитів. За твердженням адвоката на виконання зазначених робіт ним було витрачено 5 годин. На думку НПУ, час на підготовку та надіслання до НПУ 5 адвокатських запитів тривалістю 5 годин є значно завищеним. Крім того, позивачем не надано до суду доказів підготовки та надіслання на адресу НПУ 5-ти адвокатських запитів від 27.04.2022 № 34/22, від 29.04.2022 № 35/22. від 03.05.2022 36/22, від 04.05.2022 № 37/22, від 05.05.2022 № 38/22. Навіть якщо припустити, що зазначені адвокатські запити надсилалися до НПУ, незрозумілим є їх надсилання на адресу НПУ майже щодня. Відповідно до статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» термін розгляду адвокатського запиту становить 5 робочих днів. Отже, адвокатом всі адвокатські запити після 27.04.2022 були надіслані до НПУ ще до моменту отримання відповіді на свій перший запит. Натомість витребування інформації та документів, необхідних адвокату для представництва інтересів позивача, шляхом надсилання майже щодня до НПУ нових адвокатських запитів (до моменту отримання відповіді на попередні), може лише свідчити про безпідставність визначення в цій частині витрат на правову допомогу в розмірі 5000 грн. Отже, розмір витрат на професійну правничу допомогу, зазначений в детальному описі виконаних робіт (наданих послуг) та позовній заяві є неспівмірним зі складністю справи, а також обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг) та ціною позову, тому заявлена сума витрат на правову допомогу адвоката, яку позивач просить стягнути з НПУ, задоволенню не підлягає. Крім цього, відповідач зазначав, що, на його думку, також відсутні підстави для стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу адвоката у вигляді гонорару успіху в розмірі 10000,00грн., оскільки порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги, при цьому, зі змісту копії Договору про надання правової допомоги №88/22 від 27.04.2022р., який було долучено позивачем до позовної заяви, слідує, що зазначеним договором виплата адвокату гонорару успіху не передбачена. Як на момент укладення зазначеного договору, так і на час подачі позову до суду та відкриття провадження у справі між адвокатом та ОСОБА_1 в рамках надання правової допомоги жодних домовленостей щодо виплати гонорару успіху не існувало.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в цій адміністративній справі, суд зазначає наступне.

Так, суд зауважує, що із вищезазначеного Детального опису №1 від 23.05.2022р. виконаних робіт (наданих послуг) до Договору про надання правової допомоги №88/22 від 27.04.2022р., слідує, що до наданого переліку послуг, зокрема, включені такі роботи як: ознайомлення із документами, наявними у ОСОБА_1 , які будуть використані в якості письмових доказів - кількість витраченого часу - 1 год., - вартість години - 1000,00грн., - вартість послуги - 1000,00грн.; аналіз судової практики в подібних судових справах, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17.02.2017р. у справі №826/6417/16, - кількість витраченого часу - 1 год., - вартість години - 1000,00грн., - вартість послуги - 1000,00грн.; складання позовної заяви (6 арк.) - кількість витраченого часу - 3 год., - вартість години - 1000,00грн., - вартість послуги - 3000,00грн.; складання клопотання про витребування доказів (5 арк.) - кількість витраченого часу - 2 год., - вартість години - 1000,00грн., - вартість послуги - 2000,00грн., однак, на переконання суду, означені витрати не підлягають окремій компенсації за кожну з цих послуг, оскільки охоплюються одним поняттям - підготовка позовної заяви до адміністративного суду - та є його складовими, і така послуга включена окремим пунктом до переліку наданих адвокатом послуг і її вартість становить 3000,00грн.

Крім цього, суд погоджується з доводами відповідача з приводу неспівмірності заявлених до стягнення витрат з категорією та складністю справи, позаяк дана справа не викликає складності у правовому розумінні та не містить великого обсягу досліджуваних доказів, а також не потребує складання значної кількості процесуальних документів учасниками справи. У даному випадку представником позивача подано до суду позовну заяву та додаткові пояснення, відповідь на відзив останнім не подавалася. Також представник позивача не брав участі у розгляді справи, оскільки дана справа розглянута судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників, тобто без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).

Також суд погоджується з доводами відповідача відносно безпідставності заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу за підготовку та направлення адвокатом п`яти адвокатських запитів до Національної поліції України №34/22 від 27.04.2022р., №35/22 від 29.04.2022р., №36/22 від 03.05.2022р., №37/22 від 04.05.2022р. та №38/22 від 05.05.2022р. на загальну суму 5000,00грн., оскільки частина з них (три запити - №34/22 від 27.04.2022р., №35/22 від 29.04.2022р., №36/22 від 03.05.2022р.) фактично стосуються витребування одних і тих самих документів і надсилалися один за одним в незначний проміжок часу, навіть без спливу часу на надання відповіді на перший з них; два інші запити (№37/22 від 04.05.2022р. та №38/22 від 05.05.2022р.) стосуються надання інформації стосовно обставин справи, однак, незрозумілим є необхідність формування таких запитів різними документами з різницею у день, а не оформлення єдиним запитом. Відтак, витрати на правничу допомогу за підготовку та направлення адвокатом вказаних вище адвокатських запитів у загальному розмірі 5000,00грн. є значно завищеними та необґрунтованими.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у сумі 13500,00грн. є неспівмірними з наданим адвокатом обсягом послуг у суді. У поданих документах жодним чином не обґрунтовано вартість наданих правових послуг з урахуванням їх обсягу відповідно до умов Договору, часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), та, виходячи з предмету спору та характеру спірних відносин, розгляду і вирішення справи як незначної складності у спрощеному позовному провадженні, тобто без проведення судових засідань, отже заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому не можуть бути стягнуті у заявленому розмірі.

В той же час, оскільки позивач, у зв`язку із незаконним переведенням на іншу посаду на підставі оскаржуваного в рамках цієї справи наказу відповідача, був вимушений звернутися до суду за захистом порушених прав, у зв`язку із чим ним було понесено витрати на професійну правничу допомогу, враховуючи принцип співмірності та часткове задоволення позовних вимог, суд доходить висновку про необхідність присудження на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5500,00грн., оскільки така вартість наданих адвокатом послуг є обґрунтованою та співмірною зі складністю справи, ціною позову та обсягом наданої адвокатом правничої допомоги.

З огляду на наведене, суд доходить висновку, що підтвердженими належними та допустимими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України доказами є витрати позивача на професійну правничу допомогу у сумі 5500,00грн. за складання позовної заяви (3000,00грн.); консультування Клієнта щодо правової позиції (1500,00грн.) та за підготовку і направлення адвокатом п`яти адвокатських запитів до Національної поліції України (1000,00грн.)

Відтак, у стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу у сумі 8000,00грн., про відшкодування якої просив позивач, слід відмовити у зв`язку із не наданням позивачем належних доказів їх співмірності та розумності, а також того, що вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Також суд не знаходить підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу адвоката у вигляді гонорару успіху в розмірі 10000,00грн., з огляду на таке.

Як зазначалося вище, відповідно до приписів ст.30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.05.2020р. у справі №904/4507/18 зазначила, що питання гонорару успіху є питанням домовленості між клієнтом та адвокатом, що цілком відповідає принципу свободи.

Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020р. у справі №904/4507/18 акцентована увага, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару. порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом.

При цьому, для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

За наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (заява №35839/97) Суд, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Як встановлено судом у рамках справи, що розглядається, умовами Договору про надання правової допомоги №88/22 від 27.04.2022, копія якого долучена до матеріалів справи, та на підставі якого адвокатом здійснюється представництво інтересів позивача у цій справі, виплата адвокату гонорару успіху не передбачена взагалі. Відтак, позивачем не надано жодних доказів наявності між ним та адвокатом, що здійснює представництво його інтересів, будь-яких домовленостей щодо виплати гонорару успіху, а тим більше, його суми, отже, у стягненні з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу адвоката у вигляді гонорару успіху в розмірі 10000,00грн. слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 241-246, 250, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Національної поліції України (код ЄДРПОУ 40108578, місцезнаходження: вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01601) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення недоотриманого заробітку - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України від 25.04.2022 року №562 о/с «По особовому складу», яким полковника поліції ОСОБА_1 призначено заступником начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальником кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, у порядку переведення, установивши йому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015р. №988 посадовий оклад у розмірі 3250,00грн, звільнивши з посади радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними Департаменту забезпечення діяльності Голови.

Поновити ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України з 25.04.2022 року.

Зобов`язати Національну поліцію України (код ЄДРПОУ 40108578, місцезнаходження: вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01601) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) різницю в грошовому забезпеченні за час виконання ним службових обов`язків за нижчеоплачуваною посадою заступника начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальника кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області з 25.04.2022р. по час фактичного поновлення на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України з 25.04.2022 року відповідно до ст.371 КАС України.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині зобов`язання Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різниці в грошовому забезпеченні за час виконання ним службових обов`язків за нижчеоплачуваною посадою у межах суми виплати за один місяць відповідно до ст.371 КАС України.

Стягнути з Національної поліції України (код ЄДРПОУ 40108578, місцезнаходження: вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01601) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 992,40грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок), а також судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5500,00грн. (п`ять тисяч п`ятсот гривень 00 копійок).

У стягненні з Національної поліції України решти витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 08.08.2022 року.

Суддя: О.М. Турова