Рішення № 105643711, 01.08.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2022 року Справа № 160/6272/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу №160/6272/22 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (адреса: 49107, м. Дніпро, вул. Казакова, 1Д, код ЄРДПОУ: 39788766) про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

03 травня 2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу №89/4.3-1419-ФС/31 від 18.02.2022, винесену першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Осадчим І.М.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що постанова про накладення штрафу №89/4.3-1419-ФС/31 від 18.02.2022 прийнята необґрунтовано та безпідставно, з огляду на те, що згідно п.п.2 п. 3 Порядку №509 визначено, що про дату одержання документів. зазначених в абзацах третьому-сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. В порушення п. 3 Порядку №509 позивача не було письмово повідомлено відповідачем про дату одержання ним документів, які стали підставою для накладення Відповідачем штрафу №89/4.3-1419-ФС/31 від 18.02.2022. Згідно п.п.1 п. 3 Порядку №509 справа про накладення штрафу розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку. З тексту оскаржуваної постанови від 18.02.2022 зрозумілим є те, що її винесено на підставі акту від 21.12.2021, тобто через 59 днів, замість 45, які передбачені п. 3 Порядку №509. Отже, відповідачем порушено строки розгляду справи про накладення штрафу №89/4.3-1419-ФС/31, що є порушенням п. 3 Порядку №509. Крім того, відповідачем двічі притягнуто позивача до юридичної відповідальності за одне й те саме діяння за нормами ч. 2 ст. 265 КЗпП України та ст. 118-6 КУпАП, що заборонено ст. 61 Конституції України.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №160/6272/22 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 травня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/6272/22 та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

Представник відповідача 27.05.2022 року надав до суду відзив на позовну заяву, згідно змісту якого у задоволенні позовних вимог просив відмовити з огляду на наступне. Як передбачено абз. 4 ч.1 ст. 6 Закону України №877 підставами для здійснення позапланових заходів є: перевірка виконання суб`єктом господарювання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення попереднього заходу органом державного нагляду (контролю). Відповідно до пункту 1 Положення Про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. На підставі пп. 6 п. 4 Положення №96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. Головним управлінням проведено позаплановий захід зі здійснення державного нагляду (контролю) у формі перевірки щодо додержання законодавства про працю у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та за результатами якого встановлено порушення законодавства про працю. З метою усунення встановлених порушень винесено припис від 15.11.2021 за №57/4.3/1419-34 з терміном виконання до 14.12.2021. Проте, за результатами позапланової перевірки встановлено невиконання вимог припису від 15.11.2021 у зв`язку з чим складено акт від 21.12.2021 та постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 18 лютого 2022 року №89/4.3-1419-ФС/31. Таким чином, відповідач у спірних правовідносинах діяв в межах та на підставі наданих йому повноважень, відтак підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Представником позивача 01.06.2022 року надано заяву, яка за свої змістом є відповіддю на відзив, за змістом якої зазначено, що з тексту оскаржуваної постанови від 18.02.2022 першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області винесено постанову про накладення штрафу №89/4.3-1419-ФС/31 відповідно до абзацу 9 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, за невиконання позивачем припису про усунення порушення вимог законодавства про працю від 15.11.2021 №57/4.3/1419-34, зокрема, невиплата компенсації працівнику ОСОБА_2 у зв`язку із втратою частини заробітної плати у зв`язку зі порушенням строків її виплати, за що позивача вже притягнуто 21.12.2021. Відповідно до пункту 22 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. В межах офіційного нормативного тлумачення вказаного конституційного припису. Конституційний Суд України у пункті 1.1. резолютивної частини Рішення від 30.05.2001 № 7-рп/2001 указав, що ним безпосередньо не встановлюються види юридичної відповідальності. За цим положенням виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, а також діяння, що є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями як підстави кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності, та відповідальність за такі діяння. Зазначені питання не можуть бути предметом регулювання підзаконними нормативно-правовими актами. Така позиція відповідає і практиці Європейського суду з прав людини, за якою держави повинні мати можливість законно обрати додаткові юридичні заходи у відповідь на соціально небезпечну поведінку (наприклад, недотримання правил дорожнього руху / ухилення від сплати податків) за допомогою різних процедур, що утворюють єдине ціле з тим, щоб вирішувати різні аспекти соціальної проблеми, що виникла, за умови, що застосовані юридичні засоби в сукупності не є надмірним тягарем для такої особи.

08.07.2022 року до суду надійшло клопотання від представника відповідача про надання додаткових доказів по справі.

21.07.2022 року від представника відповідача надійшли додаткові документи по справі.

Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області 15.09.2021 надійшло звернення фізичної особи про порушення, що спричинило шкоду її правам.

За погодженням Державної служби України з питань праці № 25188/1/13-21 від 29.10.2021 (вхід. №25188 від 29.10.2021 Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області) та на підставі наказу від 08.11.2021 №2243-П Головним управлінням проведено позапланову перевірку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань повноти, своєчасності нарахування та виплати заробітної плати, в період з 12 листопада 2021 року по 15 листопада 2021 року.

За результатами проведеного заходу складено акт від 15.11.2021 за № 57/4.3-1419.

Згідно висновків акту від 15.11.2021 за №57/4.3-1419 відповідачем встановлені наступні порушення:

- терміни і періодичність виплати заробітної плати встановлені частиною 1 статті 115 КЗпП та частиною 1 статті 24 Закону України №108. ОСОБА_2 прийнятий на посаду слюсара з ремонту колісних транспортних засобів до ФОП ОСОБА_1 відповідно до наказу від 08.06.2018 №СТ000000005-0000000016. Згідно повідомленню про проходження військової служби Військової частини НОМЕР_2 від 12.11.2018 №3/3052 та витягу з наказу Командувача сил логістики Збройних сил України від 06.02 2020 №2 ОСОБА_2 проходить військову службу у Збройних силах України. На підставі наданих розрахункових відомостей, відомостей розподілу виплат заробітної плати, банківських виписок за період з 01.01.2020 року по 31.10.2021 року встановлено, що остання виплата заробітної плати працівнику ОСОБА_2 відбулася у січні 2020 року, сума до виплати складала 1793,93 грн. (відомість на виплату готівки № 5 від 03.01.2020 року), подальша заробітна плата за період з 01.02.2020 по 31.10.2021 нараховувалась, але не виплачувалась. Наприклад: - за лютий 2020 року сума заробітної плати складала 2989,95 грн. (відомість №8 від 05.03.2020) кошти нараховані, але не виплачені; за березень 2020 року сума заробітної плати складала 3139, 43 грн. (відомість № 10 від 23.03.2020 та № 11 від 06.04.2020) кошти нараховані, але не виплачені; за червень 2020 року сума заробітної плати складала 2989,93 грн. (відомість № 19 від 22.06.2020 та №20 від 02.07.2020) кошти нараховані, але не виплачені; за серпень 2021 року сума заробітної плати складала 3 139, 43 грн. (відомість № 29) кошти нараховані, але не виплачені; за вересень 2021 року сума заробітної плати складала 3 288, 93 грн. (відомість №32) кошти нараховані, але не виплачені. Вищезазначене є порушенням частини першої статті 115 КЗпП України та частини першої статті 24 Закону України №108;

-компенсація працівнику ОСОБА_2 у зв`язку із втратою частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством не проводилася;

-за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток. Перевіркою дотримання вимог виплати середнього заробітку працівнику ОСОБА_2 , який проходить військову службу у Збройних силах України (повідомлення про проходження військової служби Військової частини НОМЕР_2 від 21.11.2018 №3/3052 та витягу з наказу Командувача сил логістики Збройних сил України від 06.02.2020 №2) встановлено, що середній заробіток за період з 01.02.2020 по 31.10.2021 нараховувався, але не виплачувався. Наприклад: за лютий 2020 року сума заробітної плати складала 2989,95 грн. (відомість №8 від 05.03.2020) кошти нараховані, але не виплачені; за березень 2020 року сума заробітної плати складала 3139, 43 грн. (відомість № 10 від 23.03.2020 та №11 від 06.04.2020) кошти нараховані, але не виплачені; за червень 2020 року сума заробітної плати складала 2989,93 грн. (відомість № 19 від 22.06.2020 та №20 від 02.07.2020) кошти нараховані, але не виплачені; за серпень 2021 року сума заробітної плати складала 3139,42 грн. (відомість №29) кошти нараховані, але не виплачені; за вересень 2021 року сума заробітної плати складала 3288,93 грн. (відомість №32) кошти нараховані, але не виплачені. Пояснення щодо невчасно виплаченого середнього заробітку працівнику ОСОБА_2 ФОП ОСОБА_1 не надав. Вищезазначене є порушенням ч. 3 ст. 19 КЗпП України.

З метою усунення встановлених порушень винесено припис від 15.11.2021 за №57/4.3/1419-34 з терміном виконання до 14.12.2021.

Примірник припису отримано Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , що підтверджується підписом останнього на приписі.

Головним управлінням з метою перевірки виконання суб`єктом господарювання припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 15.11.2021 року №57/4.3/1419-34, виданого за результатами проведення попереднього заходу органом державного нагляду (контролю) (у період з 12 листопада 2021 року по 21 грудня 2021 року), згідно наказу Головного Управління Держпраці у Дніпропетровській області від 17.12.2021 №2675-П, направлення від 17.12.2021 №1316-Н у період з 20.12.2021 по 21.12.2021 проведено позаплановий захід зі здійснення державного нагляду (контролю) у формі перевірки щодо додержання законодавства про працю у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; місце здійснення господарської діяльності: АДРЕСА_3 ).

Примірник наказу від 17.12.2021 № 2675-П та направлення від 17.12.2021 №1316-Н отримано позивачем, що підтверджено підписом останнього на вказаних документах.

Під час проведення позапланового заходу зі здійснення державного нагляду (контролю) з питань виконання суб`єктом господарювання припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 15.11.2021 року №57/4.3/1419-34 встановлено, що припис не виконано.

Вказані обставини щодо невиконання припису зафіксовано у акті, складеному за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) №89/4.3-1419 від 21.12.2021 року.

Примірник акту отримано позивачем 21.12.2021 року, що підтверджено підписом останнього на останньому аркуші акту від 21.12.2021 року.

На підставі акту №89/4.3-1419 від 21.12.2021 винесено постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 18 лютого 2022 року, зокрема, №89/4.3-1419-ФС/31 за невиконання припису від 15.11.2011 року №57/4.3/1419-34 щодо усунення порушень законодавства про працю - виплата заробітної плати не в повному обсязі.

Також відповідачем складено постанову про адміністративне правопорушення від 21.12.2021, згідно якої позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ст. 188-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Не погодившись з постановою від 18 лютого 2022 року №89/4.3-1419-ФС/31, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 259 Кодексу законів про працю України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1, 3 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі - Положення №96) Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Основними завданнями Держпраці, зокрема, є реалізація державної політики у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Згідно з пунктом 7 Положення №96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Повноваження, права та обов`язки державних інспекторів Держпраці та територіальних державних управлінь визначені, крім загальних законів, конвенціями Міжнародної організації праці (далі - МОП), ратифікованих Законами України "Про ратифікацію Конвенції міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі" від 08.09.2004 №1985-IV "Про ратифікацію Конвенції міжнародної організації праці №129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві" від 8 вересня 2004 року № 1986- IV.

Зазначені конвенції мають пріоритетне значення, оскільки статтею 15 Закону України "Про міжнародні договори України" визначено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права; згідно частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства; статтею 8-1 КЗпП України визначено, якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

Відповідно до статті 16 Конвенції №81 інспекція на підприємствах проводиться так часто і так ретельно, як це потрібно для забезпечення ефективного застосування відповідних законодавчих положень.

Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 №877-V (далі - Закон №877-V) визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

Частинами першою, четвертою, п`ятою статті 2 Закону №877-V визначено, що дія цього Закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону №877-V державний нагляд (контроль) здійснюється за принципами, зокрема: об`єктивності та неупередженості здійснення державного нагляду (контролю), неприпустимості проведення перевірок суб`єктів господарювання за анонімними та іншими безпідставними заявами, а також невідворотності відповідальності осіб за подання таких заяв; презумпції правомірності діяльності суб`єкта господарювання у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків суб`єкта господарювання та/або повноважень органу державного нагляду (контролю); орієнтованості державного нагляду (контролю) на запобігання правопорушенням у сфері господарської діяльності.

Згідно з статтею 8 Закону №877-V орган державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, під час здійснення державного нагляду (контролю) має право:

вимагати від суб`єкта господарювання усунення виявлених порушень вимог законодавства;

вимагати припинення дій, які перешкоджають здійсненню державного нагляду (контролю);

відбирати зразки продукції, призначати експертизу, одержувати пояснення, довідки, документи, матеріали, відомості з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), у випадках та порядку, визначених законом;

надавати (надсилати) суб`єктам господарювання обов`язкові для виконання приписи про усунення порушень і недоліків;

застосовувати санкції до суб`єктів господарювання, їх посадових осіб та вживати інших заходів у межах та порядку, визначених законом.

Органи державного нагляду (контролю) та їх посадові особи під час здійснення заходів державного нагляду (контролю) зобов`язані:

повно, об`єктивно та неупереджено здійснювати державний нагляд (контроль) у межах повноважень, передбачених законом;

дотримуватися ділової етики у взаємовідносинах із суб`єктами господарювання, утримуватися від необґрунтованих висновків щодо відповідності поведінки суб`єктів господарювання вимогам законодавства, неправомірного та необґрунтованого застосування санкцій до суб`єктів господарювання;

не втручатися і не перешкоджати здійсненню господарської діяльності під час здійснення заходів державного нагляду (контролю), якщо це не загрожує життю та здоров`ю людей, не спричиняє небезпеки виникнення техногенних ситуацій і пожеж;

забезпечувати нерозголошення комерційної таємниці та конфіденційної інформації суб`єкта господарювання, що стає доступною посадовим особам у ході здійснення державного нагляду (контролю);

ознайомити керівника суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноважену ним особу (фізичну особу - підприємця або уповноважену ним особу) з результатами державного нагляду (контролю) в строки, передбачені законом;

у межах своєї компетенції надавати суб`єкту господарювання консультаційну підтримку з питань здійснення державного нагляду (контролю);

не допускати здійснення заходів державного нагляду (контролю) та інших заходів, що не відповідають або не встановлені цим Законом;

встановлювати нормативи оцінювання діяльності посадових осіб, які беруть участь у заходах державного нагляду (контролю), та регулярно проводити оцінювання діяльності таких осіб за встановленими нормативами;

дотримуватися встановлених законом принципів, вимог та порядку здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності;

не перешкоджати праву суб`єктів господарювання на будь-який законний захист, у тому числі третіми особами;

виконувати законні вимоги посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності, щодо усунення порушень законодавства про державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності;

подавати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності, достовірну інформацію, документи, матеріали і передбачені цим Законом звіти про здійснені заходи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності;

сприяти здійсненню посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності, покладених на них повноважень.

Відповідно до приписів статті 11 Закону №877-V суб`єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) зобов`язаний:

допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів державного нагляду (контролю) за умови дотримання ними порядку здійснення державного нагляду (контролю), передбаченого цим Законом;

не створювати перешкоди органам державного нагляду (контролю) чи їх посадовим особам при здійсненні ними заходів державного нагляду (контролю), за умови що зазначені заходи здійснюються такими особами відповідно до вимог закону;

виконувати вимоги органу державного нагляду (контролю) щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства;

надавати документи, зразки продукції, пояснення в обсязі, який він вважає необхідним, довідки, відомості, матеріали з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), відповідно до закону;

одержувати примірник акта та/або припису органу державного нагляду (контролю) за результатами здійсненого планового чи позапланового заходу.

Крім того, відповідно до вимог частини першої статті 12 Конвенції Міжнародної організації праці №81 1947 року «Про інспекцію праці у промисловості й торгівлі», яка ратифікована Законом України №1985-IV(1985-15) від 08 вересня 2004 року, інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право безперешкодно, без попереднього повідомлення і у будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке інспектується.

Згідно з частиною другою статті 12 Конвенції, у разі інспекційного відвідування інспектори повідомляють про свою присутність роботодавцю або його представнику, якщо тільки вони не вважатимуть, що таке повідомлення може завдати шкоди виконанню їхніх обов`язків.

Згідно положень ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», яка з урахуванням ч. 5 ст. 2 цього Закону є обов`язковою для застосування незалежно від особливостей, які встановлені законами у відповідній сфері, наказ про здійснення позапланового заходу повинен містити предмет перевірки. У посвідченні (направленні) на проведення позапланового заходу, яке видається на підставі наказу зазначаються, зокрема, підстави для здійснення заходу та предмет здійснення заходу. За результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити серед інших відомості про предмет державного нагляду (контролю).

Згідно ст. 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», підставою для здійснення позапланового заходу є, зокрема, звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров`ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності).

Приписами ч. 1-2, 5-8 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» встановлено, що для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.

На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові і засвідчується печаткою.

Перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов`язані пред`явити керівнику суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб`єкту господарювання копію посвідчення (направлення).

За результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт.

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб`єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

Один примірник акта вручається керівнику чи уповноваженій особі суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі в останній день заходу державного нагляду (контролю), а другий зберігається в органі державного нагляду (контролю).

У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

Припис - обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб`єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.

Суд зазначає, що у встановлені приписом строки позивачем порушення усунені не були у зв`язку з чим відповідачем складено акт від 21.12.2021 року.

Під час розгляду справи до суду позивачем доказів на підтвердження усунення порушень також не надано.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (далі - Порядок №509).

Абзацом 2 п. 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі - Порядок №509) визначено, що штрафи можуть бути накладені на підставі акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв`язку з невиконанням вимог припису.

Приписами пункту 3 Порядку №509 встановлено, що справа про накладення штрафу (далі - справа) розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку.

Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Уповноваженою посадовою особою відповідача матеріали інспекційного відвідування та акт одержано 06.01.2022 (відповідно до повідомлення відповідача від 10.01.2022 № 239/16-04), а постанову №89/4.3-1419-ФС/30 про накладення штрафу винесено 18.02.2022 року, тобто у межах 45-денного строку з дня одержання документів.

Вказане спростовує доводи позивача про порушення відповідачем 45-денного строку.

Вказане повідомлення відповідача від 10.01.2022 № 239/16-04 також направлено на адресу позивача, що підтверджується копією фіскального чека (трек-номер 4901000496652).

Згідно відомостей АТ «Укрпошта» відправлення (трек-номер 4901000496652) отримано особисто 28.01.2022, відтак посилання ОСОБА_1 про те, що повідомлення останньому не направлене суд вважає безпідставним.

Розмір штрафу за оскаржуваною постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 18 лютого 2022 року №89/4.3-1419-ФС/31 визначено відповідно до абз. 9 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, в якому встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, в тому числі, в разі порушення інших вимог законодавства про працю, крім передбачених абзацами другим - восьмим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати за кожне таке порушення; а саме: 1 * 6500,00 грн. = 6500,00 грн., де: 1- коефіцієнт (однократний розмір); 6500,00 грн. - мінімальна заробітна плата з 1 січня 2022 року (у місячному розмірі) відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 2 грудня 2021 року №1928-ІХ.

При цьому, як вже встановлено судом, позивача притягнуто до юридичної відповідальності за нормами ч. 2 ст. 265 КзпП України та ст. 188-6 КУпАП.

Відповідно до пункту 22 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

В межах офіційного нормативного тлумачення вказаного конституційного припису, Конституційний Суд України у пункті 1.1. резолютивної частини Рішення від 30.05.2001 № 7-рп/2001 указав, що ним безпосередньо не встановлюються види юридичної відповідальності. За цим положенням виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, а також діяння, що є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями як підстави кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності, та відповідальність за такі діяння. Зазначені питання не можуть бути предметом регулювання підзаконними нормативно-правовими актами.

Таким чином, на конституційному рівні відсутні обмеження суверенних повноважень держави щодо організації системи державного примусу з метою забезпечення виконання постановлених перед нею завдань і функцій (в частині запровадження на рівні закону як рішення вищої юридичної сили нових видів відповідальності, відповідних їм складів правопорушень і санкцій за їхнє вчинення).

Частини 3, 4 статті 265 Кодексу законів про працю України конкретизували, що штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Однією з таких санкцій є й адміністративно-господарський штраф.

Визначення адміністративно-господарських санкцій відповідає розумінню заходів державного примусу, що є наслідком вчинення відповідного правопорушення, та має єдину онтологічну основу із заходами юридичної відповідальності.

Нормативне номінування штрафів за статтею 265 Кодексу законів про працю України як фінансових санкцій та формальне відмежування їх законодавцем від адміністративно-господарських свідчить про здійснення формальної правової кваліфікації відповідно до національного законодавства в межах автономного виду відповідальності з тяжінням до означення фінансової відповідальності.

За цих умов, нормативних та фактичних підстав відносити штрафи за статтею 265 Кодексу законів про працю України до заходів адміністративної відповідальності немає.

Незважаючи на формальну відмінність видів відповідальності та, у зв`язку із цим, дотримання гарантій частини 1 статті 61 Конституції України, абсолютна тотожність складу правопорушення та природи санкцій, вирішення питання одночасного застосування статті 265 Кодексу законів про працю України та ст. 188-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення потребує саме у контексті принципу верховенства права особи, а не об`єктивної законності, передбачає необхідність дослідження відповідальності з позиції «комплексності» дії санкцій як елементів єдиної системи боротьби з правопорушенням, а не дублювання заходів відповідальності з метою фіскалізації штрафів.

У практиці, зокрема, адміністративного судочинства застосовується загальний принцип in dubio pro tributario (пріоритет з найбільш сприятливим для особи тлумаченням норми права): у разі якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків особи у її взаємовідносинах з державою (в особі відповідних суб`єктів владних повноважень), тлумачення такого закону здійснюється на користь особи (суб`єкта приватного права).

Норми про застосування правила про пріоритет норми з найбільш сприятливим для особи тлумаченням закріплені, зокрема, у частині сьомій статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»: у разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків суб`єкта господарювання або повноважень органу державного нагляду (контролю), така норма трактується в інтересах суб`єкта господарювання.

Загальний принцип «non bis in idem» не виключає проведення подвійного провадження, за умови, що будуть виконані певні умови. Зокрема, в аспекті статті 4 Протоколу № 7 ЄСПЛ такою умовою називає доведення, що подвійні провадження були «досить тісно пов`язані за суттю та у часі». Інакше кажучи, що вони об`єднані на комплексній основі і утворюють єдине ціле. Це означає, що не тільки мета і засоби, які використовуються для її досягнення мають доповнювати одне одного за суттю та бути пов`язаними у часі, а й те, що можливі наслідки такого правового реагування на відповідну поведінку мають бути пропорційними і передбачуваними для осіб, яких вони стосуються.

В умовах одночасного застосування санкцій до фізичної особи - підприємця за статтею 265 Кодексу законів про працю України та статті 188-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, очевидно, що провадження не є пов`язаними за своєю суттю, виходячи з озвучених критеріїв, оскільки за цілями та застосовуваними санкціями не є взаємодоповнюючими, а передбачають подвійне застосування щодо однієї і тієї ж особи двох штрафних каральних заходів. Це є не лише непропорційним та надмірним обтяженням щодо такої особи, але й ставить у нерівне правове становище при вчиненні аналогічного правопорушення у діяльності юридичної особи та фізичної особи-підприємця не на користь останнього.

Розмежування статусу фізичної особи та фізичної особи - підприємця не зумовлює можливостей відходу від цих висновків, оскільки в обидвох випадках каральна мета відповідальності реалізується щодо єдиного суб`єкта права - фізичної особи, яка з метою законного здійснення господарської діяльності отримує додатковий правовий статус. Оскільки правовий статус підприємця фізична особа з повною цивільною дієздатністю набуває в порядку реалізації свого права на здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (згідно з частиною першою статті 42 Конституції України, частиною першою статті 50 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 128 Господарського кодексу України).

Отже, фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та статті 188-6 Кодексу України про адміністративне правопорушення у зв`язку з порушенням принципу «non bis in idem» як складового елементу принципу верховенства права.

За таких обставин, суд вважає, що штрафи передбаченні статтею 265 Кодексу законів про працю України є заходами фінансової відповідальності, підстав відносити їх до заходів адміністративної відповідальності немає.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 22.12.2020 у справі №260/1743/19, від 15 червня 2021 року у справі №500/603/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом під час розгляду справи встановлено, що відповідачем складено постанову про адміністративне правопорушення від 21.12.2021, згідно якої позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ст. 188-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме в даному випадку за невиконання припису від 15.11.2011 року №57/4.3/1419-34 щодо усунення порушень законодавства про працю - виплата заробітної плати не в повному обсязі.

Позивачем 10.01.2022 року сплачено штраф у розмірі 850,00 грн., що визначений постановою про адміністративне правопорушення від 21.12.2021, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією та не заперечується відповідачем.

Таким чином, з урахуванням висновків суду, в частині застосування до позивача подвійних щодо однієї і тієї ж особи двох штрафних каральних заходів, суд дійшов висновку про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу №89/4.3-1419-ФС/31 від 18.02.2022 року, яку прийнято з аналогічних підстав, що й постанову від 21.12.2021 року №89/4.3/1419/ПТПС, що вбачається з мотивувальної частини постанов.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Так, позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні) сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від 06.09.2005 р., п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від 18.07.2006 р., п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від 10.02.2010 р., п.58) принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 09.12.1994 р., п. 29).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, у свою чергу, не доведено правомірність прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

За змістом ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Позивачем в межах даної справи сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Таким чином, з урахуванням прийнятого судом рішення та приписів ч. 1 ст. 139 КАС України, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судового збору.

У зв`язку з перебуванням судді Боженко Н.В. у відпустці, рішення постановлено в перший робочий день судді - 01 серпня 2022 року.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (адреса: 49107, м. Дніпро, вул. Казакова, 1Д, код ЄРДПОУ: 39788766) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу №89/4.3-1419-ФС/31 від 18.02.2022, винесену першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Осадчим І.М.

Стягнути з Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (адреса: 49107, м. Дніпро, вул. Казакова, 1Д, код ЄРДПОУ: 39788766) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 992,40 гривень (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко