Рішення № 105642589, 09.08.2022, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 761/37811/20

Провадження № 2/752/2058/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.08.2022 року м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Ольшевської І.О.,

за участю секретаря Гладибороди Л.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Голосіївського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан», Товариства з обмеженою відповідальністю «Метафора Транс», третя особа ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з вказаним позовом, у якому просив стягнути на його користь солідарно з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Метафора Транс» суму завданої матеріальної шкоди в розмірі 15 028,84 грн., витрати на проведення оцінки вартості матеріального збитку в розмірі 1 500 грн., судові витрати, а також стягнути з ТОВ «Метафора Транс» моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що 11.12.2017 року громадянин ОСОБА_2 на 68 км + 100 м автодороги Київ-Одеса, керуючи автомобілем марки «MAN 9.224», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечної швидкості руху та не дотримався бокового інтервалу та допустив наїзд на автомобіль марки «Volkswagen», реєстраційний номер, НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди належний йому транспортний засіб отримав механічні пошкодження. Згідно постанови Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05.03.2018 № 362/6621/17, дорожньо-транспортна пригода сталося внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 п. 13.1, 13.3, 12.1 ПДР України (ст. 124 КпАП України). Оскільки цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «MAN 9.224», д.н.з НОМЕР_1 , була застрахована в ТДВ «СК «Гардіан» згідно полісу № АМ/1099520., позивач 15.12.2017 р. направив страховику повідомлення про ДГП (вх. № 193 від 28.12.2017 р.), а 21.12.2017 р. направив страховику заяву про виплату страхового відшкодування (вх. № 194 від 29.12.2017 р.). Згідно Звіту від 15.01.2018 року № GR-051 про оцінку вартості (розміру) майнової шкоди, завданої власнику, КТЗ від 15.01.2018 року, виконаного ТОВ «Українська експертна компанія», розмір матеріальної шкоди з урахуванням зносу, завданої власнику автомобіля «Volkswagen» д.н.з. НОМЕР_2 , становить 15028,84 грн. Вартість проведення оцінки вартості (розміру) майнової шкоди становила 1 500,00 грн. 17.03.2018 року позивачем було отримано від ТДВ «СК «Гардіан» лист вих. № 12/03/18/2 від 12.03.2918 року про відмову у виплаті страхового відшкодування на підставі п. 37.1.3 ст. 37 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно якої підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика встановити факт дорожньо-транспортної, пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди. Оскільки позивач не погоджувався з таким рішенням страховика, то ним було направлено до ТДВ «СК «Гардіан» заяву від 30.03.2018 р. про перегляд рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування. У своїй відповіді № 25/04/18/5 від 25.04.2018 р. ТДВ «СК «Гардіан» повідомило позивача, що не вбачає підстав для перегляду свого рішення. Позивач вважає таку відмову ТДВ «СК «Гардіан» неправомірною, так як він надав до страхової компанії всі документи, що давали змогу страховику встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання і розмір заподіяної шкоди. Так факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання були зазначені в постанові Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2018 року у справі № 362/6621/17, а також в повідомленні позивача про дорожньо-транспортну пригоду та Заяві про виплату страхового відшкодування, а розмір заподіяної шкоди був визначений Звітом № GR-051 про оцінку вартості (розміру) майнової шкоди, завданої власнику КТЗ від 15.01.2018 року ТОВ «Українська експертна компанія», що також був наданий страховику. Таким чином, у страховика були усі можливості встановити всі обставини ДТП та провести обґрунтовану виплату та відсутні підстави для відмови позивачу у виплаті страхового відшкодування на підставі п. 37 1.3 ст. 37 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Разом з тим, оскільки шкода була завдана працівником (водієм) ТОВ «Метафора Транс» під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, то відшкодовувати шкоду повинне також ТОВ «Метафора Транс». Крім того, позивачу було завдано також моральної шкоди, у зв`язку із пошкодженням його майна, яка виразилась у негативних емоціях та переживаннях з приводу пошкодженого майна та неможливості нормального користування ним, порушення звичайного способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для його нормалізації. Позивач вимушений був витрачати свій вільний та робочий час для усунення наслідків ДТП, пошуку незалежного оцінювача, з`ясування розміру завданої матеріальної шкоди, пошуку правової допомоги, звернення до суду. Виходячи із засад розумності та справедливості позивач вважає, що сума відшкодування моральної шкоди повинна складати 5 000 грн. З урахуванням вищевикладеного, Позивач був змушений звернутись до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 27 листопада 2020 року матеріали справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан», Товариства з обмеженою відповідальністю «Метафора Транс», третя особа ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, направлено за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Голосіївського районного суду м. Києва.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 05 квітня 2021 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів. Сторонам роз`яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.

Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення відповідач-1 16 серпня 2021 року отримав копію ухвали про відкриття провадження у справі та позовну заяву з додатками.

Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення відповідач-2 22 серпня 2021 року отримав копію ухвали про відкриття провадження у справі та позовну заяву з додатками.

03 вересня 2021 року на адресу суду надійшов відзив, у якому відповідач-1 ТДВ «СК «Гардіан» заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та вважає їх безпідставними та необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідач 1 звертає увагу суду, на те, що позовна заява у справі подана з порушенням строку позовної давності, а тому в задоволенні позову має бути відмовлено. Більше того, відповідно до п. 33.3. ст. 33 Закону №1961, водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов`язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону. - МТСБУ) представник (працівник, аварійний комісар або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів). У свою чергу, в повідомленні про ДТП, наданому позивачем, не було зазначено контактного телефону. Дана інформація є необхідною для оцінювача, який має здійснювати огляд пошкодженого транспортного засобу, оскільки перед проведенням огляду оцінювач та власник автомобіля (його довірена особа) мають узгодити час та місце проведення огляду. Проведення огляду пошкодженого транспортного засобу без участі його власника є та таким, що порушує вимоги законодавства України про оцінку майна. Разом з тим, законодавством України на власника пошкодженого транспортного засобу покладено ряд обов`язків, без виконання яких, здійснення огляду є неможливим. З метою встановлення контактного телефону позивача, відповідачем було надіслано лист за вих. №02/01/18/1 від 02.01.2018р., який було отримано позивачем 16.02.2018р.. що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Відповідач-1 зауважує, для прискорення огляду в даному листі був зазначений контактний номер управління врегулювання страхових випадків ТДВ «СК «ГАРДІАН». Проте, отримавши лист за вих. №02/01/18/1 від 02.01.2018р., позивач не надав жодного зворотного зв`язку Відповідачеві-1. Таким чином, позивач не забезпечив відповідачеві-1 можливість провести огляд пошкодженого транспортного засобу відповідно приписів до Методики, що є невиконанням обов`язків, покладених на позивача п.33.2. ст. 33 Закону №1961. З огляду на порушення позивачем ст. 33-1 та ст. 33 Закону № 1961, керуючись ст. 37 Закону № 1961, відповідач-1 відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування. Відповідач-1 зауважує, що рішення про відмову було прийнято більше ніж через три місяці після отримання повідомлення про ДТП від позивача, оскільки відповідач-1 тривалий час чекав від позивача надання запитуваної інформації. Відповідне рішення в письмовій формі було направлено на адресу позивача з обґрунтуванням причин відмови. В свою чергу, відповідач-1 жодних прав позивача не порушував, а тому позовні вимоги, заявлені до відповідача-1, є безпідставними, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

08 вересня 2021 року на адресу суду надійшов відзив, у якому відповідач-2 ТОВ «Метафора Транс» заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та вважає їх безпідставними та необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідач-2 звертає увагу суду на те, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування і в межах, обумовлених договором страхування, виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. Крім того, відповідач-2 вважає, що позивачем допущено порушення діючого процесуального законодавства, оскільки ним пред`явлено позов до осіб, які не можуть бути солідарними відповідачами, оскільки їх відповідальність регулюється різними підставами згідно ст. 50 Цивільного процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних до суду матеріалів.

Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та прийшов до наступного висновку.

Статтею 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

До способів захисту цивільних прав та інтересів згідно п. п. 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України відноситься, зокрема, відшкодування збитків, відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Статтею 116 ЦК України визначено, що майнова та моральна шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом вказаних норм зобов`язання з відшкодування шкоди - це такі цивільно-правові зобов`язання, в яких потерпіла сторона має право вимагати від заподіювача шкоди повного відшкодування протиправно завданої шкоди шляхом надання відповідного майна в натурі або відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 5 ст. 1187 ЦК України встановлено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно зі ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Судом та матеріалами справи встановлено що 11.12.2017 року мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю громадянина ОСОБА_2 , який на 68 км + 100 м автодороги Київ-Одеса керуючи автомобілем марки «MAN 9.224», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечної швидкості руху та не дотримався бокового інтервалу та допустив наїзд на автомобіль марки «Volkswagen» реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Згідно постанови Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05.03.2018 № 362/6621/17, дорожньо-транспортна пригода сталося внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 п. 13.1, 13.3, 12.1 ПДР України (ст. 124 КпАП України).

Згідно пояснень, доданих до протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_2 є працівником ТОВ «Метафора Транс» та в момент ДТП виконував свої трудові обов`язки.

Крім того, з відзиву Відповідача-2 вбачається та сторонами не спростовано, що ТОВ «Метафора Транс» є володільцем джерела підвищеної небезпеки та страхувальником транспортного засобу «MAN» д.н.з. НОМЕР_1 в ТДВ «СК «Гардіан».

Відповідно до роз`яснень, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності, тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Згідно з частиною 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Разом з тим, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року № 755/18006/15-ц.

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Відтак, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.

Більше того, суд звертає увагу, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з: життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 7 Закону України «Про страхування» страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов`язковим.

Відносини у цій сфері регулює Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону № 1961-IV).

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

За змістом пунктів 9.1 і 9.2 статті 9 Закону № 1961-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином, ТДВ «СК «Гардіан», уклавши з ТОВ «Метафора Транс» договір страхування його цивільно-правової відповідальності, взяло на себе обов`язок у межах страхової суми відповідати за шкоду, завдану страхувальником третій особі.

Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Згідно з ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Законодавство України, чинне як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судом, не передбачає солідарного обов`язку страховика та страхувальника щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП майну потерпілого.

Аналогічний висновок зроблений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц.

Враховуючи, що страховик та страхувальник не можуть бути солідарними боржниками у спорах щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в частині солідарного стягнення завданої матеріальної шкоди та витрат понесених при проведенні оцінки матеріального збитку з ТДВ «СК «Гардіан» та ТОВ «Метафора Транс».

Суд не бере до уваги твердження відповідача-1 ТДВ «СК «Гардіан» щодо пропуску строку позовної давності з огляду на таке.

Верховний Суд України, розглядаючи справу № 6-192цс16, постановою від 29.06.2016 р. відступив від своєї ж правової позиції, викладеній у постанові ВСУ від 11 листопада 2015 року у справі № 309цс15 обґрунтувавши це наступним: право особи на звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права виникає (та відповідно перебіг позовної давності починається) з моменту, коли право цієї особи порушене (особа довідалася про порушення свого права), тобто з моменту відмови страховика у виплаті страхового відшкодування, а не з дня скоєння ДТП.

Однак, 11.10.2017 р. в контексті справи № 6-1365цс17 Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України знову змінила вищевикладену правову позицію вказавши наступне.

Так, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Вона обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків.

Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» вказує на форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).

Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права.

Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне.

Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Оскільки метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробити висновок, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Позивач дізнався про порушення свого права та про особу, яка його порушила (водія, що спричинив ДТП) в день скоєння ДТП, то саме із цього часу у останнього виникло право вимоги до безпосереднього заподіювача шкоди.

Враховуючи, що дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «MAN» д.н.з. НОМЕР_1 та автомобіля марки «Volkswagen» д.н.з. НОМЕР_2 мала місце 11.12.2017 року, а позовна заява була направлена засобами поштового зв`язку 17.11.2017 року та отримана судом 23.11.2017 року, суд приходить до висновку що позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом у межах позовної давності.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Метафора Транс» моральної шкоди на користь позивача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч. 1-3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Отже, визначення розміру моральної шкоди в грошовому еквіваленті належить до компетенції суду на підставі прямої вказівки ЦК України, а проведення експертизи для визначення розміру такої шкоди не є абсолютно необхідним. Суд в будь-якому випадку повинен самостійно визначити обґрунтований розмір моральної шкоди залежно від критеріїв, наведених в ЦК України, а також з урахуванням будь-яких інших обставин, які мають істотне значення, керуючись при цьому вимогами розумності і справедливості.

Пунктами 3, 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», з подальшими змінами та доповненнями, передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку із порушенням наданих прав, порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя. Розмір відшкодування моральної (немайнової шкоди) суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (душевних, психічних), яких зазнав позивач та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно з п. 5 вищевказаної постанови Пленуму, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Ураховуючи те, що суду доказів, якими підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру не надано, а також не обґрунтовано розмір моральної шкоди, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди.

Питання щодо стягнення судових витрат суд вирішує на підставі ст.141 ЦПК України і вважає за необхідне покласти їх на позивача у зв`язку з відмовою в позові.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 10, 58, 60, 61, 88, 197, 208, 209, 212-215, 218, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан», Товариства з обмеженою відповідальністю «Метафора Транс», третя особа ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, залишити без задоволення.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повне рішення суду складено та підписано 09.08.2022р.

Суддя І.О. Ольшевська