Рішення № 105602867, 05.08.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 540/8544/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2022 року м. Одеса

У залі судових засідань №18

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Свиди Л.І.

при секретарі судового засідання - Донець В.Р.

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1

представника позивача- Базилєвої Ю.О.

представника відповідача - Амельчакової Н.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Херсонського окружного адміністративного суду знаходилася адміністративна справа №540/8544/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про визнання протиправним та скасування наказу Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 25 листопада 2021 року №78 о/с «Про особовий склад» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача сектору юридичного забезпечення, поновлення позивача на посаді завідувача сектору юридичного забезпечення Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з 01.12.2021 року, стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.12.2021 року по день ухвалення рішення суду.

Згідно Розпорядження Голови Верховного Суду від 18.03.2022 року № 11/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Донецької, Харківської та Херсонської областей)» територіальна підсудність справ Херсонського окружного адміністративного суду визначена за Одеським окружним адміністративним судом.

27.04.2022 року справа №540/8544/21 за результатами автоматизованого розподілу була передана для розгляду судді Одеського окружного адміністративного суду Свиді Л.І.

Цю позовну заяву прийнято суддею до свого провадження 05.05.2022 року, призначено її розгляд в порядку загального позовного провадження та надано відповідачу строк для подання до суду відзиву на цю заяву, позивачу відповіді на відзив.

Позивач та його представник в судове засідання з`явилися. Позов, відповідь на відзив обґрунтовані позивачем тим, що вона дала згоду на звільнення з посади в зв`язку з переведенням до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, однак дізнавшись про те, що місце її роботи визначеного в м. Києві, при тому, що вона працювала в м. Одесі, вона відкликала свою згоду до дати фактичного звільнення, а тому, оскільки згоди на переведення не має, оскаржуваний позивачем наказ про звільнення в зв`язку з переведенням є протиправним та підлягає скасуванню судом. Крім того, позивач зазначає, що у неї є особливо важливі особисті обставини, які не давали можливість відповідачу переводити позивача на роботу в м. Київ, оскільки на її утриманні в м. Херсоні перебуває батько з групою інвалідності та вона не має можливості допомагати батькові при переїзді з м. Одеси до м. Києва та про такі обставини відповідачу було відомо.

Представник відповідача в судове засідання з`явився. Відзив на позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву обґрунтовані відповідачем тим, що позивач надала згоду на її переведення до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, на підставі якої відповідачем правомірно винесений наказ про звільнення, відкликання згоди на переведення відбулося вже після винесення оскаржуваного наказу, а тому відсутні підстави для його скасування. Щодо особливо важливих особистих обставин, які не давали можливість переводити позивача на роботу в м. Київ відповідач зазначає, що про такі обставини не було проінформовано Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, а також обставини якими обґрунтовуються позовні вимоги позивача, заперечення відповідача, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 з 2015 року проходила службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України та з 11 грудня 2017 року перебувала на посаді завідувача сектору юридичного забезпечення Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції.

На підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року №1252 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції», наказу Міністерства юстиції України від 21 грудня 2020 року №4390/5, Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції реорганізовано шляхом його приєднання до міжрегіонального територіального органу Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань Департаменту з питань виконання кримінальних покарань.

В зв`язку з реорганізацією Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції 06.01.2021 року позивача попереджено про звільнення відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та наказом Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції №25 о/с від 03.02.2021 року позивача звільнено з посади завідувача сектору юридичного забезпечення 08.02.2021 року.

Позивач не погодилася з правомірністю її звільнення та оскаржила наказ №25 о/с від 03.02.2021 року до Херсонського окружного адміністративного суду.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 року, яке залишене без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2021 року у справі №540/776/21, позов ОСОБА_1 задоволений в повному обсязі, оскаржуваний наказ скасований, її поновлено на посаді з 09.02.2021 року та стягнутий на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

На виконання рішення суду наказом Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 13.07.2021 року №69 о/с позивача поновлено на посаді завідувача сектору юридичного забезпечення з 09.02.2021 року.

ОСОБА_1 20 липня 2021 року повторно отримала попередження №Вн-199 від 20.07.2021 року про наступне звільнення з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції та припинення державної служби через 30 днів з дня ознайомлення з цим попередженням відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» (скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу), а також їй були запропоновані вакантні посади для зайняття у Департаменті з питань виконання кримінальних покарань.

В серпні 2021 року позивач надала згоду на призначення її на посаду заступника начальника управління начальника відділу претензійно-позовної роботи Управління юридичного забезпечення Департаменту з питань виконання кримінальних покарань.

Враховуючи зазначені обставини, Департаментом з питань виконання кримінальних покарань на адресу Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції направлений лист №8/1-21013/Рд від 8 жовтня 2021 року про звільнення позивача в порядку переведення до Департаменту за її згодою.

ОСОБА_1 16 листопада 2021 року подала заяву до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про звільнення з посади завідувача сектору юридичного забезпечення управління 30 листопада 2021 року на підставі ст. 41 Закону України «Про державну службу» (у зв`язку із переведенням до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань).

Наказом Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 25.11.2021 року №78 о/с завідувача сектору юридичного забезпечення ОСОБА_1 звільнено за п. 2 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про державну службу» (переведення державних службовців на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, в тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті) 30 листопада 2021 року за переведенням до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань на підставі її заяви від 16 листопада 2021 року та листа Департаменту від 8 жовтня 2021 року №8/1-21013/Рд.

В той же день, Департаментом з питань виконання кримінальних покарань виданий наказ від 25.11.2021 року №1147/ОС-21, яким позивача призначено на посаду заступника начальника управління начальника відділу претензійно-позовної роботи Управління юридичного забезпечення Департаменту з питань виконання кримінальних покарань з 1 грудня 2021 року.

При цьому, 29 листопада 2021 року ОСОБА_1 відкликала свою заяву від 16 листопада 2021 року про звільнення з посади завідувача сектору юридичного забезпечення Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції.

Позивач зазначає в позові що після подання заяви про звільнення дізналася про те, що її робоче місце визначено в м. Києві, при тому що вона працювала в м. Одесі, а тому вона відкликала свою заяву від 16 листопада 2021 року і не погоджується на переїзд в м. Київ та враховуючи відкликання згоди до фактичного звільнення, таке звільнення є не законним, а оскаржуваний наказ підлягає скасуванню.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до положень ст. 1, ч. 2, 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з п. 2 ч. 1, ч. 2, 3, 7 ст. 41 Закону України «Про державну службу» державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.

Не допускається переведення в іншу місцевість державного службовця - вагітної жінки або особи, яка є єдиним опікуном дитини віком до 14 років, а також державного службовця, який у встановленому законодавством порядку визнаний особою з інвалідністю. Не допускається таке переведення також у разі виникнення у державного службовця особливо важливих особистих або сімейних обставин.

Переведення не повинно бути прихованим покаранням.

Аналогічно положення ч. 1 ст. 32 Кодексу законів про працю України передбачають, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Спір в цій справі виник у зв`язку із звільненням позивача за переведенням на рівнозначну посаду в іншому органі за п. 2 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про державну службу» при наявності її згоди, яку вона відкликала до дати фактичного звільнення.

Верховний Суд в своїх рішеннях від 8 липня 2021 року у справі №560/1964/20, від 27 квітня 2021 року у справі №640/18524/18 зазначив, що аналіз ч.1, 2 ст. 41 Закону України «Про державну службу» у взаємозв`язку з ч. 1 ст. 32 КЗпП України дає підстави для висновку, що переведення державного службовця на іншу посаду, зокрема рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості, можливе виключно за згодою державного службовця на таке переведення.

Відповідно, рішення про переведення державного службовця з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності без обов`язкового проведення конкурсу керівник державної служби може прийняти лише за умови наявності згоди державного службовця.

Верховний Суд вважає необхідним зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку надання згоди державним службовцем на переведення, зокрема не визначено в письмовій чи усній формі повинна надаватися така згода. Разом з тим, з огляду на загальні правила застосування законодавства у сфері державної служби доцільно дійти висновку, що надання державним службовцем згоди на переведення з метою уникнення подальших суперечок з питань проходження державної служби повинно здійснювалося в письмовій формі. Тобто згода державного службовця повинна викладатися у відповідній письмовій заяві, зміст якої має беззаперечно свідчити про волевиявлення державного службовця щодо переведення на іншу посаду.

Також Верховний Суд наголошує, що ч. 2 ст. 41 Закону України «Про державну службу» необхідно тлумачити у системному зв`язку із ч. 5 цієї статті, яка містить застереження, що переведення державного службовця не повинно бути прихованим покаранням.

Тобто, передбачене законодавцем обов`язкове надання згоди на переведення за своєю правовою природою є засобом правового захисту державних службовців від переведення як прихованого покарання.

Відтак, розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказів про переведення позивача на іншу посаду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про державну службу», суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала заява - згода державного службовця на переведення; чи було волевиявлення державного службовця на переведення саме в момент видачі наказу про переведення; чи не заявляв державний службовець про відкликання (анулювання) попередньої згоди на переведення до моменту реалізації керівником держаної служби рішення про переведення державного службовця шляхом винесення відповідного наказу.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 надала 16 листопада 2021 року заяву до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про звільнення з посади завідувача сектору юридичного забезпечення управління з 30 листопада 2021 року на підставі ст. 41 Закону України «Про державну службу» (у зв`язку із переведенням до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань).

Однак до дати звільнення, зазначеної в заяві від 16 листопада 2021 року та в оскаржуваному наказі про звільнення, тобто, до 30 листопада 2021 року ОСОБА_1 відкликала свою заяву про переведення, про що подала відповідну заяву від 29.11.2021 року, яка отримана Південним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції в той же день.

Таким чином, на дату звільнення позивача з посади в зв`язку з переведенням, її згоди на переведення, про яку зазначено в наказі про звільнення, як на підставу для видання наказу, не було, а тому таке звільнення є протиправним та оскаржуваний наказ від 25 листопада 2021 року №78 о/с підлягає скасуванню.

Верховний Суд в своїх рішеннях від 8 липня 2021 року у справі №560/1964/20, від 26 серпня 2020 року у справі №487/5391/17 зазначив, що особа має право відкликати заяву про звільнення в зв`язку з переведенням до останнього робочого дня на попередній посаді.

ОСОБА_1 в заяві про звільнення просила її звільнити з 30 листопада 2021 року, наказом від 25 листопада 2021 року №78 о/с звільнена 30 листопада 2021 року, та оскільки вона подала заяву про відкликання заяви від 16 листопада 2021 року датою 29 листопада 2021 року, підстав для звільнення позивача у відповідача не було.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 41 Закону України «Про державну службу» не допускається переведення в іншу місцевість державного службовця у разі виникнення у державного службовця особливо важливих особистих або сімейних обставин.

Позивач зазначає в позові та під час судового засідання пояснила, що на її утриманні перебуває батько з інвалідністю, який проживає в м. Херсоні, вона не має житла в Києві, проживала в м. Одесі та допомагала батькові, однак не зможе приїжджати з м. Києва враховуючи значно білу відстань.

Суд вважає, що ці обставини можна вважати як особливо важливі особисті або сімейні, які теж не дозволяли відповідачу звільняти позивача шляхом переведення в іншу місцевість, при тому що згоди позивача на таке переведення на дату звільнення не має.

Відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розслідує трудовий спір.

Таким чином, враховуючи протиправність наказу Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 25 листопада 2021 року №78 о/с «Про особовий склад» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача сектору юридичного забезпечення та висновки суду про протиправність звільнення позивача, вона має бути поновлена на попередній посаді - завідувача сектору юридичного забезпечення Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з 01.12.2021 року.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.12.2021 року по день ухвалення рішення суду, такі вимоги не підлягають задоволенню в цій справі, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Суд звертає увагу, що ОСОБА_1 була звільнена оскаржуваним наказом за переведенням до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань та з 1 грудня 2021 року була призначена на посаду заступника начальника управління начальника відділу претензійно-позовної роботи Управління юридичного забезпечення Департаменту з питань виконання кримінальних покарань наказом від 25.11.2021 року №1147/ОС-21.

Крім того, наказом Департаменту з питань виконання кримінальних покарань від 09.12.2021 року ОСОБА_1 звільнена з посади заступника начальника управління начальника відділу претензійно-позовної роботи Управління юридичного забезпечення Департаменту з питань виконання кримінальних покарань 10 грудня 2021 року за власним бажанням на підставі заяви від 5 грудня 2021 року.

Таким чином, з 1 грудня по 10 грудня 2021 року позивач працювала на посаду заступника начальника управління начальника відділу претензійно-позовної роботи Управління юридичного забезпечення Департаменту з питань виконання кримінальних покарань та отримувала заробітну плату, що нею не заперечується, а тому, в даному випадку, вимушеного прогулу у позивача не має.

Щодо періоду після 10 грудня 2021 року, суд зазначає, що позивач звільнена за власним бажанням наказом Департаменту з питань виконання кримінальних покарань від 25.11.2021 року №1147/ОС-21, який не є предметом розгляду в цій справі, цей наказ позивачем не оскаржений та не скасований.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині визнання протиправним та скасування оскаржуваного позивачем наказу, поновлення її на посаді, а в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (вул. Люстдорфська дорога, 9, м. Одеса, 65017, код ЄДРПОУ 40867311) про визнання протиправним та скасування наказу Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 25 листопада 2021 року №78 о/с «Про особовий склад» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача сектору юридичного забезпечення, поновлення позивача на посаді завідувача сектору юридичного забезпечення Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з 01.12.2021 року, стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.12.2021 року по день ухвалення рішення суду задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 25 листопада 2021 року №78 о/с «Про особовий склад».

Поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору юридичного забезпечення Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з 01.12.2021 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору юридичного забезпечення Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з 01.12.2021 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 05.08.2022 року.

СуддяЛ.І. Свида