Рішення № 105602649, 04.08.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №380/2397/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2022 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волагро» до Львівської митниці Державної митної служби України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Агролок», Товариства з обмеженою відповідальністю «Артано», про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Волагро» до Львівської митниці Державної митної служби України із вимогами:

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.12.2021 р. № 0000098/7.4-19, прийняте Львівською митницею Державної митної служби України;

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.12.2021 р. № 0000099/7.4-19, прийняте Львівською митницею Державної митної служби України.

Ухвалою судді від 04.02.2022 року в справі було відкрито спрощене провадження та призначено судове засідання.

10.03.2022 року від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про перехід до розгляду справи в порядку загального позовного провадження.

В судовому засіданні, що відбулось 28.03.2022 року, ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати було залучено до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Агролок» і Товариство з обмеженою відповідальністю «Артано».

Ухвалою суду від 29.04.2022 року в було вирішено призначити справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волагро» до Львівської митниці Державної митної служби України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Агролок», Товариства з обмеженою відповідальністю «Артано», про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою від 29.06.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Учасниками справи при розгляді справи було подано до суду заяви по суті справи письмові відзив, пояснення.

Відповідно до позиції позивача, яка ним висловлена в письмових заявах, що були подані до суду, він вважає, що Львівською митницею Державної митної служби України було необґрунтовано, всупереч регламентуючих норм національного законодавства та положень міжнародних угод прийнято спірні податкові повідомлення-рішення.

Так, позивач зазначає, що ним у ході власної господарської діяльності здійснювався ввіз ряду товарів на митну територію України з Республіки Польща (мінеральні добрива) зі застосуванням преференції по сплаті ввізного мита « 410» в рамках Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони. У подальшому, Львівською митницею Державної митної служби України в серпні 2021 року було проведено документальну невиїзну перевірки ТОВ «Волагро» щодо дотримання вимог законодавства з питань митної справи у частині правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів за митними деклараціями від 09.08.2018 року №UA209140/2018/153519, від 15.08.2018 року №UA209140/2018/155102, від 08.02.2019 року №UA209140/2019/110200, від 08.02.2019 року №UA209140/2019/110204, від 28.02.2019 року №UA209140/2019/117455, від 28.02.2019 року №UA209140/2019/117456, від 05.03.2019 року №UA209140/2019/118805, від 14.03.2019 року №UA209180/2019/015958, від 09.04.2019 року №UA209140/2019/130551, від 25.04.2019 року №UA209180/2019/026577, від 30.05.2019 року №UA209140/2019/146007, від 02.07.2019 року №UA209140/2019/156348, від 16.01.2020 року №UA209140/2020/002954, від 13.04.2020 року №UA209140/2020/032593. За результатами такої перевірки складено акт від 14.09.2021 року, в якому стверджено про порушення зі сторони позивача, які призвели до заниження податкових зобов`язань зі сплати ввізного мита на загальну суму 132 441,66 та податку на додану вартість на загальну суму 26 488,33 грн.

При цьому, підставою для таких висновків контролюючого органу слугувала інформація щодо верифікації документів, які підтверджують країну походження імпортованих ТОВ «Волагро» товарів. А саме, митний орган отримав відомості від компетентного органу Республіки Польща, які не підтверджували преференційне походження імпортованих позивачем товарів.

На підставі такого акта про результати перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.10.2021 року №0000035/7.4-19 і №0000036/7.4-19, якими збільшено суми грошових зобов`язань з ввізного мита та податку на додану вартість, а також із штрафних (фінансових) санкцій. Однак, за результатом адміністративного оскарження їх було відкликано, натомість прийнято нові податкові повідомлення-рішення (від 28.12.2021 року №0000098/7.4-19 і №0000099/7.4-19), які й оскаржені за цим позовом з огляду, як стверджує позивач, на хибність висновків митного органу.

Аргументуючи свою позицію, ТОВ «Волагро» зазначає, що відповідно до положень Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, а також Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження воно було вправі здійснювати ввезення та розмитнення товарів на преференційних засадах, зважаючи на їх походження з Європейського Союзу, що й було здійснено. Зазначене було належним чином підтверджене відповідними документами деклараціями-інвойсами, складеними експортерами по кожній із партій товарів, сукупна вартість яких не перевищувала 6000 євро. Таким чином, зазначені товари визнаються такими, що походять із Європейського Союзу та можуть оформлятися зі застосуванням преференції по сплаті ввізного мита (код пільги « 410»).

При цьому, позивач також наголошує на тому, що з огляду на сумніви митного органу щодо підтвердження європейського походження товарів, їх експортерами (ТОВ «Агролок» і ТОВ «Артано») було надано всі необхідні матеріали (у тому числі сертифікати походження, сертифікати з перевезення EUR.1), які безсумнівно підтверджують заявлене походження. У той же час, випадки відсутності підтвердження від окремих постачальників експортерів на запит митних органів щодо підтвердження походження товарів (що могло бути спричинене недбалістю таких третіх осіб щодо реагування на відповідні звернення) самі по собі не можуть тягнути за собою наслідки для позивача, який діяв сумлінно та правомірно, користуючись преференційними перевагами, підстави для чого належним чином підтверджені.

Окремо позивач звертає увагу на те, що митним органом Республіки Польща було помилково стверджено про те, що певні декларації-інвойси були складені на партії товарів, вартість яких перевищує еквівалент 6000 євро. У цій частині ТОВ «Волагро» покликається на не перевищення фактурної вартості товарів відповідного узгодженого еквіваленту в розмірі 28000 польських злотих, який опубліковано на веб-сайті Європейської комісії. При цьому, митний орган Республіки Польща помилково скористався хибною таблицею еквівалентів, оприлюдненою на веб-сайті польського податкового управління.

Таким чином, на переконання позивача, ним не було допущено порушень вимог митного законодавства, а його дії повністю узгоджувалися з його вимогами та положеннями міждержавних угод. Ним було зокрема зібрано й надано для митного оформлення всі необхідні документи для застосування правил щодо преференційного походження імпортованих товарів і такі документи є автентичними, не визнані недійсними, а всі відомості, які в них містяться, є достовірними.

Відтак, позивач вважає свої вимоги повністю обґрунтованими й такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до позиції Львівської митниці Державної митної служби України, яка нею висловлена у письмових заявах, що були подані до суду, вона вважає вимоги позивача безпідставними.

Так, Львівська митниця Державної митної служби України зазначає, що позивачем було ввезено з Республіки Польща на митну територію України ряд товарів зі звільненням від сплати ввізного мита на підставі Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, та Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження з підстав преференційного походження таких товарів. Однак, у подальшому національним митним органом було отримано від митного органу Республіки Польща відомості, які засвідчили те, що документи, надані імпортером для оформлення товарів, є автентичними, але на вимоги митних органів експортерами продукції не було надано підтвердних документів щодо її походження, а по окремих партіях товарів їхня фактурна вартість перевищувала порогове значення в 6000 євро.

У зв`язку з чим, відповідач стверджує, що інформація декларацій-інвойсів про преференційне походження товарів, що ввозилися ТОВ «Волагро», виявилася непідтвердженою, а деякі декларацію оформлені експортерами у несанкціонованому порядку. Зазначене є підставою для висновку про відсутність підстав для звільнення від сплати ввізного мита, що було помилково здійснене раніше.

Відтак, Львівська митниця Державної митної служби України вважає, що позивачем було безпідставно застосовано зменшені ставки ввізного мита та преференції « 410», а також не проведено нарахування податку на додану вартість за ставкою 20% від бази оподаткування.

У зв?язку з чим, відповідач підстав для задоволення позовних вимог не вбачає.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача підтримали позицію ТОВ «Волагро» та надали аналогічні пояснення, стверджуючи про належне підтвердження експортованої ними продукції з Європейського Союзу та виконання всіх необхідних формальностей для можливості користування встановленими на цей час преференціями.

У судових засіданнях представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні тим, які викладені у письмових заявах до суду, просив позов задовольнити. Представник Львівської митниці Державної митної служби України у судових засіданнях позов не визнав, ствердив про його безпідставність, а тому, просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, розглянувши їхні доводи та заперечення, дослідивши зібрані в справі докази, об`єктивно оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити, виходячи з наступного.

Судом установлено, що ТОВ «Волагро» проводило операції з ввезення на митну територію України від експортерів із Республіки Польща товарів (мінеральних добрив).

Зокрема, позивачем було здійснене митне оформлення відповідних партій товару за митними деклараціями від 09.08.2018 року №UA209140/2018/153519 (інвойс від 08.08.2018 року №В/2018/213729, експортер AGROLOK, Sp.zo.o.), від 15.08.2018 року №UA209140/2018/155102 (інвойс від 14.08.2018 року №В/2018/221898, експортер AGROLOK, Sp.zo.o.), від 08.02.2019 року №UA209140/2019/110200 (інвойс від 05.02.2019 року №А/2019/1639, експортер ARTANO, Sp.zo.o.), від 08.02.2019 року №UA209140/2019/110204 (інвойс від 05.02.2019 року №А/2019/1638, експортер ARTANO, Sp.zo.o.), від 28.02.2019 року №UA209140/2019/117455 (інвойс від 28.02.2019 року №К/2019/53318, експортер AGROLOK, Sp.zo.o.), від 28.02.2019 року №UA209140/2019/117456 (інвойс від 28.02.2019 року №А/2019/3000, експортер ARTANO, Sp.zo.o.), від 05.03.2019 року №UA209140/2019/118805 (інвойс від 04.03.2019 року №А/2019/3217, експортер ARTANO, Sp.zo.o.), від 14.03.2019 року №UA209180/2019/015958 (інвойс від 21.01.2019 року №А/2019/791, експортер ARTANO, Sp.zo.o.), від 10.04.2019 року №UA209140/2019/130551 (інвойс від 09.04.2019 року №А/2019/5188, експортер ARTANO, Sp.zo.o.), від 25.04.2019 року №UA209180/2019/026577 (інвойс від 23.04.2019 року №А/2019/5940, експортер ARTANO, Sp.zo.o.), від 30.05.2019 року №UA209140/2019/146007 (інвойс від 28.05.2019 року №А/2019/7834, експортер ARTANO, Sp.zo.o.), від 02.07.2019 року №UA209140/2019/156348 (інвойс від 28.06.2019 року №А/2019/9611, експортер ARTANO, Sp.zo.o.), від 16.01.2020 року №UA209140/2020/002954 (інвойс від 14.01.2020 року №А/2020/404, експортер ARTANO, Sp.zo.o.), від 13.04.2020 року №UA209140/2020/032593 (інвойс від 09.04.2020 року №G/2020/129400, експортер AGROLOK, Sp.zo.o.). Відповідно до поданих (оформлених) митних декларацій, код країни походження товару вказано «EU» (графа 34), а також застосовано код пільги в оподаткуванні ввізним митом «410» (графа 36), що відповідає товарам, що що вивозяться з України відповідно до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (згідно з Класифікатором звільнень від сплати вивізного мита, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 20.09.2012 року №1011).

Матеріалами справи засвідчується, що в подальшому місцевий митний орган був проінформований Державною митною службою України (листи від 20.05.2021 року, 29.06.2021 року, 15.07.2021 року) про отримання від уповноваженого органу Республіки Польща листів від 26.02.2021 року №0401-ІОА.4331.15.2020, від 13.05.2021 року №0401-ІОА.4331.32 do 121.2020, від 01.06.2021 року №0401-ІОА.4331.10.11.13.21.2021, у яких вказано про те, що інвойси від 14.01.2020 року №А/2020/404, від 05.02.2019 року №А/2019/1639, від 28.02.2019 року №А/2019/3000, від 04.03.2019 року №А/2019/3217, від 05.02.2019 року №А/2019/1638, від 21.01.2019 року №А/2019/791, від 09.04.2019 року №А/2019/5188 є автентичними й фактурна вартість не перевищила 6000 євро, однак, експортер продукції не подав на вимогу митних органів документи, що підтверджують статус походження продукції за принципом Доповнення І до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження з підстав преференційного походження таких товарів, інвойси від 28.06.2019 року №А/2019/9611, від 28.05.2019 року №А/2019/7834, від 23.04.2019 року №А/2019/5940 є справжніми, однак, вартість експортованих товарів перевищила 6000 євро.

Судом установлено, що Львівською митницею Державної митної служби України, враховуючи отриману інформацію щодо походження імпортованих товарів, із 10.08.2021 року по 31.08.2021 року проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Волагро» щодо дотримання вимог законодавства України з питань митної справи щодо правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів за митними деклараціями від 09.08.2018 року №UA209140/2018/153519, від 15.08.2018 року №UA209140/2018/155102, від 08.02.2019 року №UA209140/2019/110200, від 08.02.2019 року №UA209140/2019/110204, від 28.02.2019 року №UA209140/2019/117455, від 28.02.2019 року №UA209140/2019/117456, від 05.03.2019 року №UA209140/2019/118805, від 14.03.2019 року №UA209180/2019/015958, від 09.04.2019 року №UA209140/2019/130551, від 25.04.2019 року №UA209180/2019/026577, від 30.05.2019 року №UA209140/2019/146007, від 02.07.2019 року №UA209140/2019/156348, від 16.01.2020 року №UA209140/2020/002954, від 13.04.2020 року №UA209140/2020/032593.

За результатами проведеної перевірки Львівською митницею Державної митної служби України складено акт від 14.09.2021 року №16/7.4-19/38592097, у якому викладено висновки про порушення ТОВ «Волагро» ст. 16 Протоколу І до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, ст. 15 Доповнення І до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження з підстав преференційного походження таких товарів, ст. 48, ч. 1 ст. 257, ст. 280 Митного кодексу України в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті ввізного мита на загальну суму 132 441,66 грн, а також пп «в» п. 185.1, п. 187.8, п. 190.1 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість та на загальну суму 26 488,33 грн.

Як встановлено судом, позивачем було подано заперечення до результатів перевірки, однак, листом від 30.09.2021 року №7.4-1-19/13/7882 Львівська митниця Державної митної служби України повідомила про неможливість урахування заперечень позивача проти результатів перевірки, оскільки такі належним чином засвідчують не підтвердження преференційного походження товарів. У зв`язку з чим відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.10.2021 року №0000035/7.4-19, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ввізного мита на суму 132 441,66 грн і за штрафними санкціями на суму 33 110,42 грн, а також повідомлення-рішення від 04.10.2021 року №0000036/7.4-19, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 26 488,33 грн і за штрафними санкціями на суму 6 622,08 грн.

У подальшому, зважаючи на адміністративне оскарження, рішенням від 23.12.2021 року №08-1/10-06/13/11540 Державна митна служба частково задовольнила скаргу ТОВ «Волагро», за наслідком чого попередні податкові повідомлення-рішення було відкликано, натомість прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.12.2021 року №0000098/7.4-19, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ввізного мита на суму 132 441,66 грн і за штрафними санкціями на суму 11 980,92 грн, а також повідомлення-рішення від 28.12.2021 року №0000099/7.4-19, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 26 488,33 грн і за штрафними санкціями на суму 2 648,83 грн.

Не погоджуючись і надалі з такими рішеннями відповідача, оцінюючи висновки контролюючого органу як необґрунтовані, а його рішення як протиправні, ТОВ «Волагро» оскаржило їх до суду за цим позовом.

У зв`язку з чим, аналізуючи спірні правовідносини, доводи й аргументи сторін, суд відзначає наступне.

Статтею 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У нашому випадку спірне питання, на оцінці якого ґрунтується підхід щодо визначення позивачеві податкових (митних) зобов`язань, зводиться до встановлення країни походження товарів, які ввозилися ТОВ «Волагро» на митну територію України, та до можливості відповідного застосування преференційного митного режиму при їх імпорті, а також належності оформлення відповідних супровідних документів (декларацій-інвойсів).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 36 Митного кодексу України, країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.

Згідно з ч. 2 ст. 36 Митного кодексу України, країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 43 Митного кодексу України, документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

Країна походження товару заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення назви країни походження товару та відомостей про документи, що підтверджують походження товару, у митній декларації.

Згідно з п. 187.8 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення. У випадках, передбачених статтею 191 цього Кодексу, дата виникнення податкових зобов`язань визначається з урахуванням положень статті 191 цього Кодексу.

Абзацом 1 п. 190.1 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.

Згідно з ч.ч. 1, 6 ст. 257 Митного кодексу України, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.

Умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до ст. 278 Митного кодексу України, датою виникнення податкових зобов`язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України чи вивезення товарів з митної території України є дата подання органу доходів і зборів митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов`язання органом доходів і зборів у випадках, визначених цим Кодексом та законами України.

Як визначено у п. 1 ч. 1 ст. 289 Митного кодексу України, обов`язок із сплати митних платежів виникає у разі ввезення товарів на митну територію України з моменту фактичного ввезення цих товарів на митну територію України.

Згідно з ч. 5 ст. 280 Митного кодексу України, ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом.

До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Частиною 1 ст. 281 Митного кодексу України передбачено, що допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори.

Законом України від 16.09.2014 року №1678-VII було ратифіковано Угоду від 27.06.2014 про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, якою, серед іншого, передбачено поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом.

Статтею 26 частини 1 глави 1 розділу IV Угоди про асоціацію встановлено, що положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави «походження» означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I до цієї Угоди («Щодо визначення концепції «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва»).

Відповідно до п. 1 ст. 29 частини 2 глави 1 розділу IV Угоди про асоціацію, кожна Сторона зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку I-A до цієї Угоди.

Частиною 1 ст. 2 розділу 2 Протоколу І до Угоди про асоціацію встановлено, що з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу: (a) товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу; (b) товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 розділу 5 Протоколу І до Угоди про асоціацію, товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: (a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або (b) у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, декларація, що надалі іменуватиметься «декларацією інвойс», надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.

Стаття 28 Протоколу І до Угоди про асоціацію встановлює, що до складу документації, зазначеної в статтях 17(3) і 22(3) цього Протоколу, використовуваної для підтвердження того, що товари, вказані в сертифікаті з перевезення товару EUR.1 або декларації інвойс можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України й відповідають іншим вимогам цього Протоколу, можуть входити, inter alia, такі документи: (a) прямі свідчення процесів, виконаних експортером чи постачальником для отримання розглядуваного майна, що містяться, наприклад, у його обліковій документації чи у міжнародній системі обліку; (b) документи, що підтверджують статус походження використаних матеріалів, видані чи складені в Європейському Союзі або Україні, якщо застосування таких документів відповідає чинному законодавству відповідної країни; (c) документи, що підтверджують обробку матеріалів у Європейському Союзі або Україні, видані чи складені в ЄС або Україні, якщо застосування таких документів відповідає чинному законодавству відповідної країни; (d) сертифікати з перевезення товару EUR.1 або декларації інвойс, що підтверджують статус походження використаних матеріалів, видані чи складені в Європейському Союзі або Україні згідно з цим Протоколом; (e) належні свідчення про обробку, виконану з межами Європейського Союзу або України згідно з положеннями статті 12 даного Протоколу, які підтверджують, що вимоги цієї статті були виконані.

Таким чином, у разі визнання товарів, такими, що походять з Європейського Союзу або України на них розповсюджується Угода про асоціацію та, відповідно, зменшується або скасовується ввізне мито, тобто застосовуються преференції. Відтак, Угода про асоціацію передбачає обов`язок України застосовувати преференційне мито до товарів, що походять з території інших сторін.

Відповідно до ст. 22 розділу V Протоколу І до Угоди про асоціацію, Декларація інвойс, зазначена в статті 16(1)(b) цього Протоколу, може бути складена: (a) затвердженим експортером у розумінні статті 23 цього Протоколу, або (b) експортером будь-якої партії товару, що складається з одного чи декількох місць товарів, що походять з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро.

Декларація інвойс може бути складена, якщо розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України і відповідають іншим вимогам цього Протоколу.

Експортер, який складає декларацію інвойс, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу.

Складання декларації інвойс здійснюється експортером шляхом штампування, машинописного чи поліграфічного друкування на інвойсі, повідомленні про доставку чи іншім комерційнім документі декларації, текст якої наведено у Додатку IV до цього Протоколу, з використанням однієї з мовних версій, викладених у цьому Додатку, і згідно з чинним законодавством країни експорту. Якщо декларація складена від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами.

Декларації інвойс мають бути власноручно підписані експортером, що їх склав. Проте затверджений експортер у розумінні статті 23 цього Протоколу не повинен підписувати такі декларації, якщо він надав митним органам країни експорту письмове зобов`язання нести повну відповідальність за всі декларації інвойс, у яких він зазначений, так, ніби вони підписані ним власноручно.

Декларація інвойс може бути складена експортером тоді, коли товари, яких вона стосується, експортуються, або після експортування за умови подання цієї декларації в країні імпорту не пізніше ніж протягом двох років після імпортування товарів, яких вона стосується декларація інвойс.

Як визначено у ст. 1 Рішення підкомітету Україна - ЄС з питань митного співробітництва від 21.11.2018 року №1/2018, Протокол 1 до Угоди про асоціацію замінено текстом, викладеним у Додатку до цього Рішення.

Відповідно до залученої до такого Рішення підкомітету ст. 1 Протоколу І щодо визначення концепції «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва, з метою імплементації Угоди про асоціацію застосовуються Доповнення I і відповідні положення Доповнення II до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження.

Так, у відповідності до Закону України від 08.11.2017 року №2187-VIII, Україна приєдналась до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, яка встановлює положення про походження товарів, що продаються згідно із відповідними угодами, укладеними між Договірними Сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Доповнення І до Регіональної конвенції, товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження: (a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III а; (b) сертифікат з перевезення товару EUR-MED, зразок якого наведений у Додатку III b; (c) у випадках, вказаних у Статті 21(1), декларація (надалі іменуватиметься «декларацією походження» або «декларацією походження EUR-MED» ), надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати. Текст декларації походження наведений у Додатку IV a і b.

За приписами ч. 1 ст. 16 Доповнення І до Регіональної конвенції, сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR-MED має бути виданий митними органами Договірної сторони-експортера на письмову заявку експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Доповнення І до Регіональної конвенції, декларація про походження або декларація про походження EUR-MED, зазначена в статті 15(1)(c), може бути складена: (a) уповноваженим експортером відповідно до положень Статті 23, або (b) експортером на будь-яку партію товару, що складається з однієї або більше одиниць упаковки, що походять з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 23 Доповнення І до Регіональної конвенції, підтвердження про походження є дійсним протягом чотирьох місяців з дати видачі в Договірній стороні-експортері та у зазначений період має бути подане до митних органів країни імпорту.

Підтвердження про походження, що подаються до митних органів Договірної сторони-імпортера пізніше кінцевої дати подання, вказаної в пункті 1 цієї Статті, можуть бути прийняті з метою застосування преференційного режиму, якщо вони не були подані до встановленої кінцевої дати через виняткові обставини.

В інших випадках несвоєчасного подання митні органи Договірної сторони-імпортера можуть прийняти підтвердження походження, якщо імпортовані товари були представлені раніше вказаної кінцевої дати.

Стаття 24 Доповнення І до Регіональної конвенції встановлює, що підтвердження походження повинні подаватися до митних органів Договірної сторони-імпортера згідно з чинним порядком цієї країни.

Як було встановлено судом, із метою підтвердження походження товарів для застосування преференційного режиму оподаткування ввізним митом під час митного оформлення позивачем як декларантом було надано митному органу відповідні декларації-інвойси від 08.08.2018 року №В/2018/213729, від 14.08.2018 року №В/2018/221898, від 05.02.2019 року №А/2019/1639, від 05.02.2019 року №А/2019/1638, від 28.02.2019 року №К/2019/53318, від 28.02.2019 року №А/2019/3000, від 04.03.2019 року №А/2019/3217, від 21.01.2019 року №А/2019/791, від 09.04.2019 року №А/2019/5188, від 23.04.2019 року №А/2019/5940, від 28.05.2019 року №А/2019/7834, від 28.06.2019 року №А/2019/9611, від 14.01.2020 року №А/2020/404, від 09.04.2020 року №G/2020/129400, складені експортерами (ARTANO, Sp.zo.o., AGROLOK, Sp.zo.o.), у який указано походження продукції з країн Європейського Союзу (EU). Окрім того, в матеріалах справи наявні складені ретроспективно сертифікати походження та сертифікати з перевезення EUR.1, якими також засвідчено походження продукції з Європейського Союзу.

Частиною 1 ст. 45 Митного кодексу України визначено, що у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 32 Доповнення І до Регіональної конвенції, подальші перевірки підтверджень походження мають здіи?снюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи Договірноі? сторони-імпортера мають обгрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цієі? Конвенціі?.

Перевірка має бути здіи?снена митними органами Договірноі? сторони - експортера. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здіи?снювати будь- яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними.

Як установлено в ч.ч. 5, 6 ст. 32 Доповнення І до Регіональної конвенції, митні органи, на запит яких була здіи?снена перевірка, мають бути якнаи?швидше повідомлені про і?і? результати. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з однієі? з Договірних Сторін і відповідають іншим вимогам цієі? Конвенціі?.

Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надіи?шла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньоі? інформаціі? для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференціі?.

У нашому випадку митним органом було стверджено про відсутність права на преференції з огляду на отримання від митних органів Республіки Польща відомостей про те, що хоча надані декларації-інвойси є автентичними, однак, по окремих інвойсах експортер продукції не подав на вимогу митних органів документи, що підтверджують статус походження продукції, тому походження не є підтверджене, а по окремих вартість експортованих товарів перевищила 6000 євро, тому їх складення не відповідає встановленому порядку та умовам.

У зв?язку з чим, суд у першу чергу відзначає, що зібрані матеріали справи засвідчують достовірність заявленої при ввезенні товарів на митну територію України країни походження (Європейського Союзу), а тому, з огляду на такі обставини, у позивача були підстави застосування в такому випадку тарифних преференцій. При цьому, у нашому випадку так і не було встановлено подання позивачем до митного органу недостовірних документів, недостовірної інформації або приховування якої-небудь інформації.

Обставини ж непідтвердження походження товару третіми особами на запит митного органу Республіки Польща не залежали від позивача та не могли бути ним перевірено чи усунуто. На переконання суду, листи, надані уповноваженим органом Республіки Польща, не можна вважати беззаперечними доказами порушення саме позивачем митних правил, оскільки ним до митного оформлення було надані всі документи, які визначені чинним законодавством та які підтверджують право на преференцію.

Більш того, у ході проведення документальої невиїзної перевірки ТОВ «Волагро» щодо дотримання вимог законодавства України з питань митної справи щодо правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів відповідачем не було здобуто прямих доказів того, що товар не має преференційного походження з Європейського Союзу в розумінні Угоди про асоціацію. Також у матеріалах справи відсутні й документи, які би підтверджували вчинення уповноваженим органом Республіки Польща дій на виконання вимог Угоди про асоціацію щодо перевірки підтверджень походження товарів, зокрема, документів, які б підтверджували проведення таким уповноваженим органом належної перевірки походження товарів, факти його офіційного звернення до експортерів за наданням відповідних підтвердних документів тощо.

Враховуючи ж те, що декларації-інвойси (видані експортерами) є офіційним документом у відповідності до яких настають чітко визначені законом юридичні наслідки, такий документ, для заперечення його юридичною сили, вимагає встановлення нечинним, підробленим, недійсним тощо, доказів чого в нашому випадку немає. При цьому, в імпортера (позивача) відсутній обов`язок чи необхідність перевіряти законність дій експортерів у момент оформлення та видачі декларацій-інвойсів. Таким чином, відповідальність за їх оформлення та видачу декларації, а також за достовірність інформації, яка в них зазначена, повинна лежати саме на експортерові (продавцеві).

Таким чином, враховуючи те, що відповідні висновки відповідача щодо порушення ТОВ «Волагро» вимог податкового та митного законодавства зроблені виключно на підставі листів митного органу країни-експортера, зважаючи на подання позивачем усіх необхідних документів для митного оформлення товарів зі застосуванням преференцій, це не повинно бути підставою для встановлення в його діях позивача ознак порушення законодавства та порушення вимог закону при ввезенні на митну територію України відповідної продукції.

Окрім того, суд бере до уваги, однак оцінює критично, аргументи відповідачів у частині неправомірного складення й застосування для отримання преференцій декларацій-інвойсів по партіях товару, фактурна вартість яких перевищує 6000 євро.

У цій частині потрібно звернути увагу на те, що всі партії продукції, про які йдеться, за своєю фактурної вартістю (яка була виражена в національній валюті Республіки Польща польських злотих) не перевищували 28000 польських злотих.

Як установлено ч.ч. 1-3 ст. 31 Протоколу 1 до Угоди про асоціацію, для застосування положень статті 22(1)(b) і статті 27(3) цього Протоколу у випадках, коли інвойс на товари надано у іншій валюті ніж євро, кожна з зацікавлених країн повинна щорічно встановлювати суми в національних валютах країн-членів Європейського Союзу та України, еквівалентні до наведених сум у євро.

Положення статті 22(1)(b) або статті 27(3) цього Протоколу застосовуються до партії товару з використанням валюти, яка вказана в інвойсі на цю партію, згідно з сумою, встановленою відповідною країною.

Використовувані суми в будь-якій національній валюті мають бути еквівалентні до відповідних сум у євро станом на перший робочий день жовтня. Ці значення повинні бути передані Європейській комісії до 15 жовтня і стають чинними з 1 січня наступного року. Європейська комісія повинна повідомити всі зацікавлені країни про відповідні суми.

При цьому, як вбачається з оприлюднених даних на веб-сайті Податкового й митного союзу Європейського Союзу (https://taxation-customs.ec.europa.eu/), еквівалентом 6000 євро для декларацій-інвойсів є сума в розмірі 28000 польських злотих, що було застосовне, у тому числі, в 2018, 2019, 2020 роках.

Отож, відсутні підстави для висновку про безпідставне складення декларацій-інвойсів експортерами (по спірних операціях), оскільки фактурна вартість товарів не перевищувала 6000 євро (що еквівалентно 28000 польських злотих).

Частиною 7 ст. 336 Митного кодексу України встановлено, що митний контроль здійснюється посадовими особами органів доходів і зборів шляхом проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

Згідно з ч. 1 ст. 345 Митного кодексу України, документальна перевірка це сукупність заходів, за допомогою яких митні органи переконуються у правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної вартості та в достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або за межі території вільної митної зони, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних та інших платежів, а також пені, контроль за справлянням яких покладено на митні органи.

Відповідно до ч. 3 ст. 345 Митного кодексу України, митні органи мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань митної справи щодо: 1) правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів; 2) обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування; 3) правильності класифікації згідно з УКТ ЗЕД товарів, щодо яких проведено митне оформлення; 4) відповідності фактичного використання переміщених через митний кордон України товарів заявленій меті такого переміщення та/або відповідності фінансових і бухгалтерських документів, звітів, договорів (контрактів), калькуляцій, інших документів підприємства, що перевіряється, інформації, зазначеній у митній декларації, декларації митної вартості, за якими проведено митне оформлення товарів у відповідному митному режимі; 5) законності переміщення товарів через митний кордон України, у тому числі ввезення товарів на територію вільної митної зони або їх вивезення з цієї території.

Згідно з ч. 6 цієї ж статті, результати перевірки оформлюються актом (довідкою) та є підставою для самостійного визначення митним органом суми податкового зобов`язання підприємства щодо сплати митних платежів, застосування заходів, передбачених законами України.

Як передбачено ч.ч. 1, 2 ст. 351 Митного кодексу України, предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.

Документальна невиїзна перевірка проводиться у разі: 1) виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів; 2) надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

У відповідності до ч. 1 ст. 352 Митного кодексу України, посадовими особами митних органів під час проведення перевірок можуть бути використані: 1) документи, визначені цим Кодексом; 2) податкова інформація; 3) експертні висновки; 4) судові рішення; 5) отримані від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджені відомості щодо вартісних, кількісних або якісних характеристик, країни походження, складу та інших характеристик, які мають значення для оподаткування товарів, їх ввезення (пересилання) на митну територію України або на територію вільної митної зони чи вивезення (пересилання) за межі митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення; 6) інші матеріали, отримані в порядку та спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 354 Митного кодексу України, результати перевірок оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами митного органу та керівником підприємства, що перевірялося, або уповноваженою ним особою. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. За результатами зустрічної звірки складається довідка.

У нашому випадку суд не знаходить причин для висновку про здійснення відповідачем перевірки в спосіб, який би достовірно, обґгрунтовано та беззаперечено засвідчував допущення ТОВ «Волагро» порушень вимог митного законодавства України та міжнародних угод. На переконання суду, ствердження митного органу, які викладені в акті перевірки не кореспондують зібраним матеріалам справи, що вказують на правомірність дій позивача, а відтак, є приводом для визнання протиправними відповідних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд, вирішуючи даний спір, також відзначає, що відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у п. 45 рішення в справі «Бочаров проти України», п. 53 рішення в справі «Федорченко та Лозенко проти України», п. 43 рішення в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

Зібрані і досліджені матеріали цієї справи підтверджують та обґрунтовують позовні вимоги, з якими до суду звернувся позивач, які підлягають задоволенню. При цьому, відповідачами не доведено правомірність своїх рішень у відповідності до вимог, встановлених ч. 2 ст. 19 Основного Закону та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов є підставним і підлягає до задоволення.

Відповідно до абз. 1 ч. й ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з нормами ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких відносяться витрати на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

У зв`язку з чим, суд розподіляє обґрунтовані та підтверджені судові витрати й відносить їх на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 14, 73-78, 90, 132, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

в и р і ш и в:

адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Волагро» (код ЄДРПОУ 38592097; вул. Персенківка, буд. 19, м. Львів) до Львівської митниці Державної митної служби України (код ЄДРПОУ 43971343; вул. Костюшка, буд. 1, м. Львів), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Агролок» (AGROLOK, Sp.zo.o.; ІПН 8781499026; 87-400, Республіка Польща, м. Ґолюб-Добжинь, вул. Дворцова, буд. 4), Товариства з обмеженою відповідальністю «Артано» (ARTANO, Sp.zo.o.; ІПН 5542293662; 87-500, Республіка Польща, м. Рипін, вул. Бєлявки, буд. 3), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.12.2021 року №0000098/7.4-19, прийняте Львівською митницею Державної митної служби України.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.12.2021 року №0000099/7.4-19, прийняте Львівською митницею Державної митної служби України.

Стягнути з Львівської митниці Державної митної служби України (код ЄДРПОУ 43971343; вул. Костюшка, буд. 1, м. Львів) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Волагро» (код ЄДРПОУ 38592097; вул. Персенківка, буд. 19, м. Львів) витрати по сплаті судового збору у сумі 2603 (дві тисячі шістсот три) грн. 40 коп.

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297, пп. 15.5 пп. 15 п. 1 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

СуддяСасевич О.М.