Рішення № 105602470, 05.08.2022, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 серпня 2022 року Справа № 280/3656/22 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в письмовому проваджені адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі відповідач), у якій позивач просить суд:

1) визнати протиправним і скасувати прийняте відповідачем ППР №0041196-2406-0831 від 16.02.2022, форма Ф на суму 550,15 грн.;

2) визнати протиправним і скасувати прийняте відповідачем ППР №0041197-2406-0831 від 16.02.2022, форма Ф на суму 1505,75 грн.

Крім того, просить судові витрати (судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу) покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач є власником квартири площею 69,04 кв.м та 1/2 частини квартири площею 25.225 кв.м, розташованих у місті Запоріжжі. Відповідачем визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за даними об`єктами, проте, не враховано, що органом місцевого самоврядування в межах наданих повноважень визначено нульову ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, загальна площа яких не перевищує 120 кв.м для квартир. Враховуючи, що загальна площа належних позивачу квартир є меншою, вважає, що підстави для визначення податкового зобов`язання відсутні. Просить позов задовольнити.

Ухвалою судді від 20.06.2022 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

05.07.2022 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому висловлює незгоду і з заявленими позовними вимогами та зазначає, що податкове зобов`язання визначено на підставі положень статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) з урахуванням встановленої законом пільги 60 кв.м та у відповідності до рішення органу місцевого самоврядування щодо ставки податку 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати. Просить відмовити у задоволенні позовної заяви.

11.07.2022 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача додатково звернув увагу, що рішенням органу місцевого самоврядування встановлена саме ставка податку, а не податкова пільга. При цьому ПК України не визначає мінімальної ставки податку, отже таке встановлення відбулось в межах компетенції. Просить відхилити доводи відповідача, наведені у відзив на позовну заяву. з доводами відповідача, зазначеними у відзиві, не погоджується, позовні вимоги підтримує, просить задовольнити в повному обсязі.

На підставі матеріалів справи суд встановив такі обставини.

За позивачем зареєстровано право власності на нерухоме майно квартири у багатоповерхових будинках загальною площею 94,26 м.кв, в саме:

- квартира АДРЕСА_2 , площею 69,04 кв.м;

- 1/2 частина квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 50,45 кв.м, у власності позивача 25,225 кв.м.

Вказана обставини сторонами не заперечуються.

Головним управлінням ДПС у Запорізький області прийнято податкові повідомлення-рішення, якими визначено позивачу податок на нерухоме майно, відмінне від змеленої ділянки, за даними об`єктами нерухомості за 2021 рік, а саме:

- №0041196-2406-0831 від 16.02.2022 на суму 550,15 грн.;

- №0041197-2406-0831 від 16.02.2022 на суму 1505,75 грн.

Позивач подав заяву про проведення звірки даних щодо об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку, у якій просив скасувати податкові повідомлення-рішення, однак позитивного результату не отримав.

Позивач вважає, що відповідно до Рішення Запорізької міської ради про затвердження Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) № 5 від 28.01.2015 (Далі Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, Положення №5), підстави для нарахування податку відсутні, оскільки для об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, загальна площа яких не перевищує 120 м.кв, встановлено нульову ставку податку у 2021 році.

Не погоджуючись з прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями з вищенаведених підстав, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, у тому числі податку на прибуток та податку на додану вартість, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовані ПК України.

Так, згідно до вимог пункту 4.4 статті 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

У відповідності до вимог пункту 8.3 статті 8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Приписами пункту 10.3 статті 10 ПК України визначено, що місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно з пунктом 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Також повноваження органів місцевого самоврядування щодо встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплені і у статті 143 Конституції України та п.24 ч.1 ст.26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України).

Згідно з підпунктом 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Пункт 266.4 статті 266 ПК України визначає пільги із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується:

а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;

б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;

в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.

Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік). (підпункт 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України)

Сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями) (підпункт 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України).

Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів нежитлової нерухомості, встановлюються залежно від майна, яке є об`єктом оподаткування.

Крім того, в підпункті 266.4.3 пункту 266.4 статті 266 ПК України зазначено, що пільги з податку, передбачені підпунктами 266.4.1 та 266.4.2 цього пункту, для фізичних осіб не застосовуються до: об`єкта/об`єктів оподаткування, якщо площа такого/таких об`єкта/об`єктів перевищує п`ятикратний розмір неоподатковуваної площі, встановленої підпунктом 266.4.1 цього пункту; об`єкта/об`єктів оподаткування, що використовуються їх власниками з метою одержання доходів (здаються в оренду, лізинг, позичку, використовуються у підприємницькій діяльності).

Таким чином, аналізуючи вищенаведені норми чинного податкового законодавства, можна дійти висновку, що повноваження щодо встановлення ставок місцевих податків, зокрема, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, а також пільг зі сплати наведеного податку, належать сільським, селищним, міським радам, радам об`єднаних територіальних громад.

Рішенням Запорізької міської ради від 28.01.2015 № 5 затверджено Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) (далі Положення).

При цьому, рішеннями Запорізької міської ради від 30.06.2015 за №5, від 26.02.2016 за №30, від 25.08.2016 за №50, від 21.12.2016 за №49, від 26.04.2017 за №51, від 27.05.2020 за №49 до Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), вносились зміни.

Пунктом 2.4 Положення (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначені пільги зі сплати даного податку.

Відповідно до підпункту 2.4.1. пункту 2.4 Положення база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується:

а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;

б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;

в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.

Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).

Підпунктом 2.4.2. пункту 2.4 Положення передбачено, що міська рада встановлює пільги з податку, що сплачується на території міста Запоріжжя з об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб. Пільги з податку, що сплачується на території міста Запоріжжя, з об`єктів житлової нерухомості для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Згідно з абзацом 1 підпункту 2.5.2 пункту 2.5 Положення (зокрема, з урахуванням змін внесених рішеннями від 26.02.2016 за №30, від 21.12.2016 за №49) ставка податку для об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, починаючи з 1 січня 2017 року становить 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування, за винятком об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, для яких встановлюється нульова ставка податку, а саме:

- квартири/квартир, загальна площа яких не перевищує 120 кв. метрів;

- будинку/будинків, загальна площа яких не перевищує 250 кв. метрів;

- різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), загальна площа яких не перевищує 370 кв. метрів.

Отже, Положенням встановлено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на території міста Запоріжжі щодо об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, у тому числі у 2021 році, зокрема, для квартири/квартир, загальна площа яких не перевищує 120 м.кв на рівні нульової ставки податку.

Відповідно до підпункту 14.1.129 пункту 14.1 статті 14 ПК України об`єкти житлової нерухомості - будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки.

Водночас, садовий будинок - будинок для літнього (сезонного) використання, який в питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків (підпункт 14.1.129.2 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Враховуючи наведене, а також те, що у власності позивача перебувають квартири, розташовані у місті Запоріжжі, загальною площею 94,26 кв.м, що не перевищує загальну площу 120 кв.м, ставка податку для таких об`єктів житлової нерухомості у 2021 році дорівнює нулю, а тому підстави для визначення податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо таких об`єктів нерухомості у 2021 році відсутні.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення №0041196-2406-0831 від 16.02.2022 на суму 550,15 грн. та №0041197-2406-0831 від 16.02.2022 на суму 1505,75 грн. прийняті ГУ ДПС у Запорізькій області всупереч приписів підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України, абзацу 1 підпункту 2.5.2 пункту 2.5 Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 28.01.2015 №5 (зі змінами), у зв`язку з чим є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо пропуску спеціального строку на оскарження спірних податкових повідомлень-рішень протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання платником податків податкових повідомлень-рішень суд зазначає наступне.

В силу вимог частин 1, 2, 3 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини 3 якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права в судовому порядку, є Податковий кодекс України.

Статтею 56 ПК України визначено порядок оскарження рішень контролюючих органів. Так, відповідно до пункту 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Згідно з п. 56.18 ПКУ з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 ПКУ, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.

Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Статтею 102 ПКУ врегульовано питання застосування строків давності визначення податкових зобов`язань, які становлять 1095 днів.

Загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів регулюються КАСУ.

Згідно із ч. 1 ст. 122 КАСУ позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого КАСУ або іншими законами.

Частиною 3 ст. 122 КАСУ передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи КАСУ та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причинвони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Разом з тим, зазначаючи про пропуск строку звернення до суду відповідач посилається на спеціальний строк на оскарження протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання платником податків податкових повідомлень-рішень.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами спірні податкові повідомлення-рішення були отримані уповноваженою особою Ващука А.Л. 19.03.2022, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19, у постанові від 27 січня 2022 року у справі№160/11673/20,Податковий кодекс України не містить норм, які б визначали процесуальний строк звернення до суду з позовом у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження).

Судова палата у постанові від 27 січня 2022 року у справі№160/11673/20вказала, що у випадку відсутності правового регулювання у спеціальному законодавстві, застосуванню підлягають загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів, які встановлені КАС України.

При цьому Верховний Суд вказав, що суди повинні уникати випадків правового пуризму, зокрема скасування правомірних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи судом апеляційної та/або касаційної інстанції змінилось юридичне тлумачення відповідної правової норми. Зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Зміна підходів щодо питання тривалості строку звернення до суду в податкових спорах після використання процедури адміністративного оскарження відбулася саме з ухваленням Верховним Судом постанови від 11.10.2019 у справі № 640/20468/18.

У справі №500/2486/19 Верховний Суд у складі судової палати формулював висновок у розвиток і уточнення зазначеного підходу при оскарженні податкових повідомлень-рішень або інших рішень контролюючого органу про нарахування грошових зобов`язань. Одночасно Суд зауважив, що зміна підходів до правозастосування в таких правовідносинах не була непередбачуваною.

Задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.

Оскільки з позовними вимогами позивач звернувся до суду в межах законодавчо визначеного строку, зазначені відповідачем підстави для залишення позовної заяви без розгляду є не поважними, тому, з урахуванням вище викладеного, суд дійшов висновку, що підстави для залишення позовної заяви без розгляду у звязку з пропуском строку звернення до суду відсутні.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Таким чином, суд дійшов до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню в повному обсязі як протиправні, а позовні вимоги належить задовольнити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з такого.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем понесено судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 992,40 грн., які підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо заявлених витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що відповідно до положень статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2).

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Статтею 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз положень статті 134 КАС України дозволяє дійти висновку, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Суд зазначає, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи надано Договір про надання правничої допомоги №ФО-2829215590 від 17.09.2021, укладений між позивачем (Клієнт) та адвокатом Хомутовим Г.В. (Адвокат), за умовами якого Клієнт доручає, а Адвокат бере на себе зобов`язання надавати правничу допомогу Клієнту усіма законними методами та способами для захисту та відновлення порушених, оспорюваних та/або невизнаних прав і законних інтересів Клієнта, а Клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правничу допомогу та компенсувати фактичні витрати Адвоката (пункт 1.1.). Сторони узгодили, що розмір гонорару Адвоката, а також умови і порядок його сплати визначається у додатках до цього Договору (пункт 5.1).

Аналізуючи зміст укладеного сторонами договору про надання правової допомоги, суд зазначає, що предмет такого договору носить загальний характер, при цьому порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо сторонами в самому договорі не визначені. Отже, факт понесення витрат на правову допомогу на підставі Договору про надання правничої допомоги №ФО-2829215590 від 17.09.2021 у зв`язку з розглядом саме даної конкретної справи, а також порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), порядок його сплати за надані правничі послуги в даній справі мають бути підтверджені іншими доказами.

До матеріалів справи додано Додаток №3 до Договору про надання правничої допомоги №ФО-2829215590 від 17.09.2021, згідно якого сторони погодили, надає за дорученням Клієнта професійну правничу допомогу щодо оскарження прийнятих Головним управлінням ДПС у Запорізькій області податкових повідомлень-рішень №0041196-2406-0831 від 16.02.2022 та №0041197-2406-0831 від 16.02.2022, а саме:

- написання позовної заяви (подається у Запорізький окружний адміністративний суд про визнання протиправними та скасування прийнятих Головним управлінням ДПС у Запорізькій області податкових повідомлень-рішень №0041196-2406-0831 від 16.02.2022 на суму 550,15 грн. та №0041197-2406-0831 від 16.02.2022 на суму 1505,75 грн. час, витрачений адвокатом на надання послуги 1,5 години, гонорар 1500,00 грн;

- представництво Адвокатом інтересів Клієнта у суді в засіданні незалежно від способу приймання участі Адвоката у засіданні (безпосередня присутність Адвоката у приміщенні Суду, участь в режимі відеоконференції) гонорар 2 000,00 грн.

Порядок сплати гонорару: готівкою або безготівковий розрахунок протягом семи днів з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі.

13.06.2022 сторонами складено Акт приймання-передачі послуг за Договором про надання правничої допомоги №ФО-2829215590 від 17.09.2021, відповідно до якого Адвокатом були надані послуги загальною вартістю 1500,00 грн., а саме:

- написання позовної заяви (подається у Запорізький окружний адміністративний суд про визнання протиправними та скасування прийнятих Головним управлінням ДПС у Запорізькій області податкових повідомлень-рішень №0041196-2406-0831 від 16.02.2022 на суму 550,15 грн. та №0041197-2406-0831 від 16.02.2022 на суму 1505,75 грн. час, витрачений адвокатом на надання послуги 1,5 години, гонорар 1500,00 грн.

Крім того, разом із відповіддю на відзив представником позивача до суду подано Додаток №4 до Договору про надання правничої допомоги №ФО-2829215590 від 17.09.2021, згідно якого сторони погодили, надає за дорученням Клієнта професійну правничу допомогу щодо оскарження прийнятих Головним управлінням ДПС у Запорізькій області податкових повідомлень-рішень №0041196-2406-0831 від 16.02.2022 та №0041197-2406-0831 від 16.02.2022, а саме:

- написання відповіді на поданий відповідачем відзив вих. № 17068/6/08-01-05-07 від 30.06.2022 час, витрачений адвокатом на надання послуги 3/4 години, гонорар 750,00 грн.

Порядок сплати гонорару: готівкою або безготівковий розрахунок протягом семи днів з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі.

06.07.2022 сторонами складено Акт приймання-передачі послуг за Договором про надання правничої допомоги №ФО-2829215590 від 17.09.2021, відповідно до якого Адвокатом були надані послуги загальною вартістю 750,00 грн., а саме:

- написання відповіді на поданий відповідачем відзив вих. № 17068/6/08-01-05-07 від 30.06.2022 час, витрачений адвокатом на надання послуги 3/4 години, гонорар 750,00 грн.

Верховний Суд у постанові від 21.01.2021 у справі №280/2635/20 виклав правовий висновок, згідно якого КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено. Зазначені норми (ст.ст. 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб`єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб`єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб`єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.

Отже, відсутність доказів фактичної сплати гонорару адвокату, якщо це відповідає умовам договору про надання правничої допомоги, не є перешкодою для вирішення питання про відшкодування таких витрат, які сторона має понести.

При визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив заперечив щодо стягнення з нього на користь позивача судових витрат на професійну правову допомогу, оскільки така категорія справ є поширеною та не потребує значних зусиль при здійсненні професійної правничої допомоги та є неспівмірною з фактично виконаними послугами та роботами.

Разом з тим, проаналізувавши зміст наданих послуг, суд зазначає, що такі послуги, як написання, оформлення позовної заяви та подача відповіді на відзив є фактично однією послугою, і їх виокремлення є необґрунтованим, крім того, заявлена вартість 2250,00 грн. є явно неспівмірною за ознаками, визначеним частиною 5 статті 134 КАС України, зокрема, за складом учасників, підставами виникнення спору, ціною позову, враховуючи законодавство, яке регулює спірні правовідносини.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що розумним та справедливим є розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1000,00 грн., які підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями241,243-246,250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішеньзадовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0041196-2406-0831 від 16.02.2022 та №0041197-2406-0831 від 16.02.2022, прийняті Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 коп.).

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 05.08.2022.

Суддя А.В. Сіпака