Рішення № 105601344, 05.08.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2022 року Справа № 160/23790/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А1035 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини А1035, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1035 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні;

- зобов`язати Військову частину А1035 нарахувати та виплати ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 06.09.2017 по день фактичного розрахунку, тобто по 19.11.2021.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в період з 03.09.2015 по 06.09.2017 проходив військову службу за контрактом у Військовій частині А1035. Проте, відповідач у період з 03.09.2015 по 06.09.217 протиправно не здійснював нарахування та виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку. Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 у справі 160/3239/21, зокрема, зобов`язано Військову частину А1035 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 03.09.2015 по 06.09.2017 включно. На виконання рішення суду відповідачем 19.11.20221 виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки та індексацію грошового забезпечення, тобто з порушенням строку, у зв`язку з чим він має право на середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.01.2022 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позов, у якому у задоволенні позову просив відмовити повністю, посилаючись на те, що з прийняттям судового рішення, яким присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов`язання роботодавця виплатити компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судове рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, положення КЗпП України не передбачають права на виплату середнього заробітку за затримку виплат, що мали місце після того, як їх сума була встановлена судом, у зв`язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2022 витребувано від Військової частини А 1035 довідку про середній заробіток та зупинено провадження.

Від відповідача до суду надійшли витребувані документи, у зв`язку з чим, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2022 провадження у справі поновлено.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 у період з 03.09.2015 по 06.09.2017 проходив військову службу у Військовій частині А1035.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 (набрало законної сили 14.06.2021) у справі №160/3239/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А1035 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А1035 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 03.09.2015 по 06.09.2017 включно.

Зобов`язано Військову частину А1035 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 03.09.2015 по 06.09.2017 включно.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А1035 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 03.09.2015 по 06.09.2017 включно.

Зобов`язано Військову частину А1035 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 03.09.2015 по 06.09.2017 включно.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що відповідачем на виконання даного рішення суду, 19.11.2021 здійснено перерахування позивачу компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення в сумі 10 611,36 грн., що підтверджується копією виписки по картковому рахунку.

Вважаючи, що зі сторони відповідача мало місце порушення строків розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правовідносини, які виникли між сторонами врегульовані Законом України від 20.12.1991 №2011 «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей».

Відповідно до ст. 1-2 Закону №2011, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до п. 242 Положення, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

З аналізу викладеного вбачається, що при звільненні з військової служби та виключенню зі списків особового складу військової частини із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без проведення остаточного з ним розрахунку, можливе лише за його письмовою згодою.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення.

Водночас, такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства -Кодексом законів про працю України.

З аналізу зазначених норм трудового законодавства випливає, що умовами застосування статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2020 у справі №320/1263/19.

Таким чином, не проведення з вини відповідача виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21.11.2011 у справі №6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені належні від підприємства суми, суд на підставі ст.117 Кодексу законів про працю України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Враховуючи, що письмовими доказами, наявними в матеріалах справи підтверджується виключення позивача зі списків особового складу військової частини 06.09.2017 та проведення остаточного розрахунку з ним відбулося лише 19.11.2021, суд доходить висновку, що відповідачем порушено приписи ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати позивачеві середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме за період з 06.09.2017 по 19.11.2021.

Доказів проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за затримку у виплаті грошової компенсації, суду не надано.

При цьому, суд зазначає, згідно пункту 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №7 "Про судове рішення в адміністративній справі", задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.

Так, обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).

Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, згідно довідки Військової частини А1035 грошове забезпечення позивача за липень 2017 року складало 8286,85 грн. та серпень 2017 року - 8286,85 грн., отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача розраховується наступним чином: (8286,85 грн. + 8286,85 грн.) /62 (кількість днів в липні та серпні 2017 року) = 267,32 грн.

Таким чином, сума середньомісячного заробітку позивача за прострочений період складає 410 068,88 грн., виходячи із наступного розрахунку (267,32 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) * 1534 (кількість днів затримки з 06.09.2017 по 19.11.2021)).

Водночас, суд звертає увагу, що в порівнянні із виплаченою позивачу сумою компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення в розмірі 10 611,36 грн., суму середнього заробітку за не проведення вчасного розрахунку при звільненні в розмірі 410 068,88 грн., не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.

Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Відтак, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зокрема, застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18, де сформульована правова позиція щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, суд зазначає наступне.

Істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 10 611,36 грн. (частка компенсації за невикористані календарні дні відпустки та індексації грошового забезпечення) / 410 068,88 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (1534 дні)) х 100 = 2,59 %.

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 2,59 % становить: 267,32 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) х 2,59 % = 6,92 грн.; 6,92 грн. х 1534 (днів затримки розрахунку) = 10615,28 грн.

Таким чином, виходячи з принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 10 615,28 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.09.2020 у справі №260/348/19.

Отже, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку не підлягають задоволенню.

Разом з тим, з метою ефективного захисту прав позивача, суд виходить за межі позовних вимог та стягує з відповідача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Так, відповідно до п. 163.1 ст. 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Відповідно до пп.164.1.1 п.164.1 ст.164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Як передбачено пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Відповідно до абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.

Таким чином, в даному випадку підлягає стягненню з Військової частини А1035 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у сумі 10 615,28 грн. без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 251, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини А1035 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1035 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.09.2017 по 19.11.2021.

Стягнути з Військової частини А1035 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 06.09.2017 по 19.11.2021 у розмірі 10 615,28 грн.

В решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Олена МАКОВСЬКА