Рішення № 105572904, 04.08.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2022 року Справа № 160/11446/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - відповідач), в якій позивач з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просить визнати протиправною бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а саме:

1) недотримання строків надання обґрунтованої відповіді на звернення ОСОБА_1 від 01.03.2021 року, що є порушенням вимог статті 40 Конституції України;

2) не проведення своєчасної перевірки звернення ОСОБА_1 від 01.03.2021 року, що є порушенням ст.19 Закону України Про звернення громадян;

3) не проведення розгляду і вирішення питань звернення у строк, встановлений статтею 20 Закону України Про звернення громадян.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що ним було направлено відповідачу звернення від 01.03.2021 року, яке отримано відповідачем 03.03.2021 року. Відповідь на вказане звернення надано відповідачем 14.07.2021 року, тобто через майже 130 днів з моменту отримання звернення, що є порушенням вищезазначених норм законодавства. У зв`язку з чим, він звернувся до суду з даною позовною заявою.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2021 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року, позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідь від 14 липня 2021 року надана з порушенням, встановленого чинним законодавством строку. При цьому, суд зазначив, що Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» не містить інших термінів розгляду звернень громадян, ніж ті, що встановлені Законом України «Про звернення громадян».

Зазначена позиція підтримана Третім апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.05.2022 касаційну скаргу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини задоволено частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року скасовано, а справу № 160/11446/21 направлено на новий судовий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.06.2022 року прийнято до провадження адміністративну справу №160/11446/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправною бездіяльності. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

28.06.2022 року позивачем через систему Електронний Суд подані пояснення, в яких зазначено, що в своєму зверненні від 01.03.2021 року він просив розглянути заяву та зокрема

поновити порушене право (законне зобов`язання згідно ст. 19 Закону України "Про звернення громадян"). Відповідно приписів ст. 20 Закону України "Про звернення громадян" питання із звернення мають бути вирішені протягом місяця. Інформації про продовження строків розгляду позивач не отримував. У випадку якщо заява від 01.03.2021 року не підлягала б розгляду за правилами Закону України "Про звернення громадян", то через невідповідність предмету відповідач мав би відмовити у розгляді заяви або повідомити згідно якого Закону він буде проводити розгляд, чого не відбулося. Відповідач же не вживав заходів для поновлення права, хоча мав можливість здійснити подання та забезпечити таке поновлення, не провів перевірку вчасно, порушене право не захистив. А складення адмін.матеріалів не може слугувати обґрунтуванням протиправної бездіяльності. Тобто, він звернувся до відповідача за захистом порушеного законного права і в результаті не отримав ні захисту, ні поновлення права, ні дотримання законної процедури, зате має незаконний протокол, яким відповідач гарантував безкарність правопорушнику.

12.07.2022 р. на адресу суду від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не погоджується із позовом та в задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі. В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що 03.03.2021 на адресу відповідача надійшло звернення позивача від 01.03.2021 року. Відповідачем 19.03.2021 проведено особисту зустріч з ОСОБА_1 щодо уточнення питань викладених в зверненні позивача. За наслідками проведеної зустрічі 25.03.2021 відповідачем складено службову записку щодо необхідності відкриття провадження Уповноваженою особою. В рамках відкритого провадження уповноваженого було направлено лист від 28.05.2021 року на адресу Секретаріату КМУ з проханням повторно розглянути звернення позивача від 10.08.2020 року. Внаслідок здійснення процесуальних дій в рамках відкритого провадження уповноваженого, відповідачем 05.07.2021 року скалено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.7 ст.212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення та листом від 06.07.2021 року надіслано вказаний протокол до Печерського районного суду міста Києва. Про дане позивача було проінформовано листом від 14.07.2021 року. У зв`язку з вищевикладеним, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 01.03.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України в прав людини із заявою, в якій просив:

1) відкрити провадження по факту порушення його законних прав громадянина, та повідомити мене про його відкриття;

2) вчасно, об`єктивно та всебічно провести перевірку цього звернення;

3) зафіксувати порушення Секретаріатом Кабінету Міністрів України вимог статей 18 та 19 Закону України «Про звернення громадян» в частині права заявника особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, бути присутнім при розгляді та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;

4) це звернення просив розглянути за його участі, заявляв та просив реалізувати його право бути присутнім при розгляді цього звернення та особисто викласти аргументи по суті заяви особі чи органу яка проводитиме перевірку/розгляд цього звернення. Виклик (запрошення) для реалізації заявлених ним прав просив надіслати завчасно до його електронної адреси;

5) поновити його законні права, а також зазначити які саме права є поновленими; Про результати розгляду звернення, вжиті заходи реагування та суть прийнятих рішень просив повідомити електронною поштою.

Означене звернення ОСОБА_1 надійшло на адресу Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини 03.03.2021 року та була зареєстровано Секретаріатом в СЕД «Мегаполіс» за № М-3976.3/21.

В рамках відкритого провадження, 28.05.2021 року Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради листом №15279.4/М-3976.3/21/30.2 звернувся до Секретаріату Кабінету Міністрів України, в якому просив:

1) повторно розглянути вказане електронне звернення від 10.08.2020 року і надати на нього відповідь; Копії відповіді та підтверджуючі документи про її направлення заявнику надати Секретаріату Уповноваженого;

2) забезпечити реалізацію прав ОСОБА_1 , визначених статтею 18 Закону, запросивши заявнику до СКМУ та надавши йому можливість взяти особисту участь у розгляд вказаного звернення.

28.05.2021 року Секретаріат Кабінету Міністрів України звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з листом, який надійшов на адресу Уповноваженого 09.06.2021 року, та зазначив, що законодавством встановлено інший порядок подання та розгляду скарги, а саме, судовий, у зв`язку з чим, підстави для повторного розгляду звернення ОСОБА_1 від 10.08.2020 року відсутні.

23.06.2021 року Уповноважений Верховної Ради України з прав людини повідомив заступника начальника Управління з питань роботи із зверненнями громадян, завідувача сектору прийому громадян Секретаріату Кабінету Міністрів України Вадима Городецького про розгляд 05.07.2021 року матеріалів справи з метою встановлення наявності або відсутності в його діях ознак складу адміністративного правопорушення за статтею 212-3 КУпАП.

05.07.2021 року Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 212-3 КУпАП, та направлено його в Печерський районний суд міста Києва листом від 06.07.2021 року.

14.07.2021 року Уповноважений Верховної Ради України з прав людини листом №19955.4/М-10580.3/21/30.2 повідомив ОСОБА_1 про складання протоколу про адміністративне правопорушення, а також повідомив про закриття провадження уповноваженого.

Позивач, вважаючи, що відповідачем порушено порядок та строки розгляду його звернення звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто.

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно ст.18 Закону України «Про звернення громадян» громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:

- особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;

- знайомитися з матеріалами перевірки;

- подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;

- бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;

- користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;

- одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;

- висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;

- вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані:

- об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

- у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

- на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

- скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

- забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;

- письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

- вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина;

- у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

- не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

- особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті.

Згідно до ч.1 ст.20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян".

Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років.

При розгляді звернення Уповноважений:

1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;

2) роз`яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому;

3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення;

4) відмовляє в розгляді звернення.

Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду.

Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою.

З наведеного вбачається, що Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які він отримує, зокрема за зверненням громадянина України, під час розгляду якого Уповноважений наділений повноваженнями щодо відкриття провадження у такій справі та щодо складання протоколу про вчинення адміністративного правопорушення, відповідальність за які встановлена статтями 188-39, 188-40, 212-3 КУпАП .

Аналіз наведених норм права також свідчить, що на відповідача згідно з положеннями статті 17 Закону України Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини поширюється строк розгляду звернень відповідно до Закону України "Про звернення громадян", за приписами статті 20 якого такий строк встановлений в один місяць від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання.

При цьому, у разі якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

Водночас загальний строк на вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Так, спеціальних строків розгляду звернень до Уповноваженого, які б відрізнялись від визначених у Законі України «Про звернення громадян», положення статті 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» не містять.

Предметом спору у цій справі є питання допущення протиправної бездіяльності Уповноваженого стосовно звернення позивача від 01 березня 2021 року.

Так, протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Для визнання бездіяльності протиправною необхідно з`ясувати конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків.

Як встановлено судами, 01 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Уповноваженого із заявою, яка отримана останнім 03 березня 2021 року, в якій позивач просив:

1) відкрити провадження по факту порушення його законних прав громадянина, та повідомити його про відкриття;

2) вчасно, об`єктивно та всебічно провести перевірку цього звернення;

3) зафіксувати порушення Секретаріатом Кабінету Міністрів України вимог статей 18 та 19 Закону України Про звернення громадян в частині права заявника особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, бути присутнім при розгляді та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;

4) звернення розглянути за його участі, реалізувавши його право бути присутнім при розгляді цього звернення та особисто викласти аргументи по суті заяви особі чи органу яка проводитиме перевірку/розгляд цього звернення. Виклик (запрошення) для реалізації заявлених прав просив надіслати завчасно до його електронної адреси;

5) поновити його законні права, а також зазначити які саме права є поновленими;

6) про результати розгляду звернення, вжиті заходи реагування та суть прийнятих рішень повідомити його електронною поштою».

Наведене свідчить, що ОСОБА_1 звернувся до Уповноваженого зі зверненням, яке полягало в порушенні Секретаріатом Кабінету Міністрів України законних прав позивача та з вимогою про поновлення його прав і захист законних інтересів, порушених діями (бездіяльністю) та/або рішенням Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Враховуючи положення статті 3 Закону України «Про звернення громадян», позивач фактично звернувся до Уповноваженого, який, в свою чергу, відповідно до статті 255 КУпАП наділений повноваженнями складати протоколи про адміністративні правопорушення, зі скаргою, яка містить вимогу відкрити провадження по факту порушення Секретаріатом Кабінету Міністрів України законних прав позивача та поновити їх.

При цьому судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 14 липня 2021 року Уповноважений своїм листом № 19955.4/М-10580.3/21/30.2 повідомив ОСОБА_1 про складання протоколу від 05 липня 2021 року про адміністративне правопорушення, передбачене частиною сьомою статті 212-3 КУпАП відносно посадової особи, у межах здійсненого провадження за зверненням позивача та на підставі зібраних доказів, а також повідомив про закриття провадження Уповноваженого.

З наведеного вбачається, що відповідачем фактично вчинялись дії щодо розгляду звернення ОСОБА_1 .

Так, для здійснення перевірки відомостей, викладених у зверненні позивача від 01 березня 2021 року, яке надійшло до відповідача 03 березня 2021 року, останнім у межах повноважень, наданих статтею 17 Закону України Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, 25 березня 2021 року відкрито провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина, а також у межах вказаного провадження на підставі зібраних доказів складено протокол від 05 липня 2021 року про адміністративне правопорушення, передбачене частиною сьомою статті 212-3 КУпАП відносно заступника начальника Управління з питань роботи зі зверненнями громадян, завідувача сектору прийому громадян Секретаріату Кабінету Міністрів України ОСОБА_2 .

Наведене свідчить, що протягом строку, передбаченого ст.ст.19, 20 Закону України «Про звернення громадян» відповідачем вчинялись дії щодо розгляду заяви ОСОБА_1 , що вже свідчить про відсутність протиправної бездіяльності в діях Уповноваженого.

Разом з тим, надання остаточної відповіді на звернення позивача здійснено тільки 14.07.2021, тобто поза межами строків розгляду звернень громадян, відповідно до вимог чинного законодавства.

Так, у постанові Верховного Суду від 12.05.2022 року у даній справі, Верховний Суд прийшов до висновку, що одне з визначених у статті 17 Закону України Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини рішень при розгляді звернення повинно бути прийнято Уповноваженим в межах строку, встановленого статтею 20 Закону України «Про звернення громадян».

Оцінюючі дані правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем стосовно реалізації права позивача на своєчасний розгляді його заяви (скарги) від 01.03.2021 та з метою недопущення в подальшому обмеження права позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог та застосувати до даних правовідносин висновки Верховного Суду та визнати протиправними дії Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 01.03.2021 з порушенням законодавчо встановлених строків.

Інші доводи представників сторін не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно приписів частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

На підставі частини 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, а підтвердження наявності інших судових витрат матеріали справи не міститься, то судові витрати не підлягають розподілу.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 72, 77, 241, 243-246, 257, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (01008, м. Київ, вул. Інститутська, 21/8, код ЄДРПОУ 21661556) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 01.03.2021 з порушенням строків встановлених Законом України «Про звернення громадян».

В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 04.08.2022 року.

Суддя О.М. Неклеса