Рішення № 105562193, 03.08.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.08.2022Справа № 910/2265/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда електрик Україна»

до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»

про стягнення 409 573, 15 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда електрик Україна» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення 409 573, 15 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/2265/22, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

26.05.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов. У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилався на те, що фактично виконання судового рішення по справі №910/8780/17 відбулось 08.11.2019, коли грошові кошти були списані Міністерством юстиції України, а тому є безпідставним та незаконним нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період з 08.11.2019 по 12.11.2019. Також, відповідач вважає, що є безпідставним нарахування 3% річних на суму відсотків на вклад. Окрім того, відповідач звертає увагу, що належним відповідачем у даній справі є ТОВ «ФК «Фінілон», оскільки зобов`язання за договором про розміщення коштів на строковому депозиті «Депозитна лінія» № 242425 від 28.01.2014 повинен виконувати з 17.11.2014 ТОВ «ФК «Фінілон», у зв`язку з укладенням договору переведення боргу №б/н від 18.11.2014.

26.05.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли клопотання про розгляд справи з викликом сторін, заява про розгляд справи у порядку загального позовного провадження та клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

20.06.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.06.2022 у задоволенні заяви Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про розгляд справи №910/2265/22 у порядку загального позовного провадження та у задоволенні клопотання про розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін відмовлено.

У відповідності до ч. 1 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Оскільки між Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" укладено договір переведення боргу №б/н від 18.11.2014, суд дійшов висновку, що рішення у цій справі може вплинути на права та обов`язки Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон", у зв`язку і чим суд залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон".

07.07.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПІДПРИЄМСТВО "ТАВРІДА ЕЛЕКТРИК УКРАЇНА" (далі - позивач/вкладник) та Публічним акціонерним товариством "КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" (далі - відповідач/банк) укладений договір про розміщення коштів на строковому депозиті від 28.01.2014 № 242425 (далі - договір), предметом якого є внесення позивачем і прийняття відповідачем тимчасово вільних коштів (далі - вклад) у сумі та на строк, що зазначено в додатковій угоді до договору, із зобов`язаннями виплачувати позивачу суму вкладу та проценти на умовах і в порядку, встановленому у договору (п. 1. договору).

Пунктом 2.3.2 договору визначено, що відповідач зобов`язаний виплачувати позивачу проценти у строки, згідно з п. 3.11 у редакції додаткової угоди до договору.

Положеннями п. 3.11 укладеної між сторонами спору додаткової угоди від 28.01.2014 № 1 (далі - Додаткова угода), визначено, що проценти за вкладом виплачуються позивачу в день закінчення строку розміщення вкладу, передбаченого п. 3.1 цієї угоди (п. 3.1 - кошти, що розміщуються позивачем на депозитному рахунку, перераховуються з його поточного рахунку. Строк розміщення коштів на депозитному рахунку встановлюється до 30.01.2015), або щомісяця кожного числа місяця, наступного за звітним місяцем. Проценти, що залишилися невиплаченими, підлягають виплаті одночасно з сумою вкладу, або за письмовою заявою позивача перераховуються на поповнення вкладу з подальшим продовженням терміну дії Договору (або без продовження терміну дії договору) на підставі укладення додаткової угоди з урахуванням цих змін.

Умовами п. 2.5 Додаткової угоди, зокрема, визначено, що позивач зобов`язується перерахувати вільні кошти в сумі, яку зазначено у п. 1.2 цієї угоди (6.000.000,00 грн.) на рахунок: 26150000115521.

Відповідно до п. 1.3 Додаткової угоди, за користування вкладом відповідач зобов`язується виплачувати позивачу проценти з розрахунку процентної ставки в розмірі 18,5 % річних.

Згідно п. 2.3.3 Договору, відповідач зобов`язується забезпечити повне збереження вкладу клієнта.

Положеннями п. 3.1 Договору передбачено, що кошти, що розміщуються позивачем на депозитному рахунку, перераховуються винятково з його поточного рахунку.

Пунктом 3.12 Додаткової угоди передбачено, що у випадку дострокового розірвання Договору з ініціативи позивача проценти позивачу виплачуються за зниженою процентною ставкою з розрахунку 1 (одна ціла) % річних за весь період фактичного розміщення вкладу. При цьому в період розрахунку процентів не включаються дні надходження та списання коштів за депозитним рахунком відповідно до умов пунктів 3.3, 3.4 Договору; різниця між сумою раніше виплачених процентів і сумою процентів перерахованою за зниженою процентною ставкою, утримується відповідачем із суми вкладу під час його повернення позивачу.

Відповідно до п. 3.3 Договору, нарахування процентів за вкладом проводиться за період розміщення коштів починаючи з дня, наступного за днем надходження вкладу на депозитний рахунок, який зазначено у п. 2.5 у редакції Додаткової угоди (26150000115521) до Договору. День повернення відповідачем вкладу в інтервал розрахунку процентів не включається.

Пунктом 3.5 Договору визначено, що у випадку не витребування позивачем коштів вкладу у визначений пунктом 3.1 у редакції Додаткової угоди строк (30.01.2015), з урахуванням п. 3.2 (другий абзац) до Договору, та/або накладення арештів на вклад та рахунки позивача, Договір вважається продовженим на такий же строк, зі сплатою процентів у розмірі, який передбачено за вкладами на вимогу відповідача, починаючи з дня закінчення строку розміщення вкладу відповідно до умов п. 3.1 у редакції Додаткової угоди.

Позивач, на виконання умов договору здійснив перерахування грошових коштів на депозитний рахунок, зазначений в договорі (26150000115521) в сумі 6000000,00 грн.

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 19.12.2016 № 0134пр про повернення вкладу та відсотків з відповідними платіжними дорученнями. Однак вказана заява залишена відповідачем без відповіді та виконання.

У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про розміщення коштів на строковому депозиті від 28.01.2014 № 242425 в частині своєчасного повернення суми депозиту та нарахованих на нього відсотків позивачу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда електрик Україна» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про розірвання договору та стягнення 9977794,33 грн., з яких: 6000000,00 грн. - основна заборгованість у вигляді розміщених коштів на строковому депозиті, 3269667,90 грн. - нараховані відсотки, 47567,36 грн. - пеня, 104379,00 грн. - 3 % річних та 556180,07 грн. - інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 у справі № 910/8780/17 позовні вимоги задоволено частково, провадження у справі № 910/8780/17 в частині позовної вимоги про розірвання договору про розміщення коштів на строковому депозиті від 28.01.2014 № 242425 припинено, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІДПРИЄМСТВО "ТАВРІДА ЕЛЕКТРИК УКРАЇНА" основну заборгованість в сумі 6000000 грн. 00 коп.; відсотки в сумі 1.110.000 грн. 00 коп.; пеню в сумі 8.295 грн. 00 коп.; 3 % річних в сумі 80.060 грн. 55 коп.; інфляційні втрати в сумі 280.845 грн. 00 коп.; витрати по сплаті судового збору в сумі 112.188 грн. 01 коп, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 у справі №910/8780/17 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2016 у справі № 910/8780/17 змінено в частині розміру стягнутої суми пені, виклавши резолютивну частину рішення в такій редакції:

,, 1. Позов задовольнити частково.

2. Провадження у справі № 910/8780/17 в частині позовної вимоги про розірвання договору про розміщення коштів на строковому депозиті від 28.01.2014 № 242425 - припинити.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІДПРИЄМСТВО "ТАВРІДА ЕЛЕКТРИК Україна" (03680, м. Київ, вул. Гарматна, буд. 2; ідентифікаційний код 31576194) основну заборгованість в сумі 6 000 000, 00 грн.; відсотки в сумі 1 110 000,00 грн.; пеню в сумі 8 181,37 грн.; 3 % річних в сумі 80 060,55 грн.; інфляційні втрати в сумі 280 845,00 грн.; витрати по сплаті судового збору в сумі 112 186,30 грн. Видати наказ.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити."

Також, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІДПРИЄМСТВО "ТАВРІДА ЕЛЕКТРИК Україна" на користь Публічного акціонерного товариства "КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" судовий збір 59628,03 грн. за розгляд апеляційної скарги.

У межах примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 у справі № 910/8780/ та постанови Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 у справі № 910/8780/17, позивач 12.11.2019 отримав грошові кошти у сумі 7 591 273,22 грн.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, яке встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 у справі № 910/8780/17 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 у справі № 910/8780/17, у зв`язку із чим позивачем заявлено до стягнення з відповідача нараховані 3% річних у розмірі 172 207,51 грн та інфляційні втрати у розмірі 237 365,64 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У силу положень ч. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з ч. 3 ст. 1060 Цивільного кодексу України за договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу.

Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу.

Як встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 у справі № 910/8780/ та постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 у справі № 910/8780/17 Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» на вимогу позивача вклад не повернув, а також не сплатив позивачеві нараховані проценти, а тому суди дійшли висновку про обґрунтованість вимог про стягнення з відповідача коштів вкладу у сумі 6.000.000,00 грн на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда електрик Україна», а також відсотків в сумі 1 110 000,00 грн.

Також, постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 у справі № 910/8780/17 було встановлено, що судом першої інстанції залишено поза увагою, що у відповідності до пункту 4.13 Договору про розміщення коштів на строковому депозиті, у разі порушення стороною цього Договору будь-якого зобов`язання, винна сторона несе відповідальність перед іншою стороною винятково у вигляді сплати пені в розмірі 0,1 від облікової ставки НБУ від своєчасно неповерненої суми, яка нараховується протягом 1 (одного) місяця з моменту виникнення зобов`язання; нарахування можливе лише за період з 29.12.2016 по 29.01.2017. Тому, пеня за період з 29.12.2016 по 29.01.2017 складає 8 181,37 грн.

Таким чином, рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 у справі № 910/8780/ та постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 у справі № 910/8780/17 встановлено обставини наявності у Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» обов`язку сплатити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда електрик Україна» основної заборгованості в сумі 6 000 000, 00 грн.; відсотків в сумі 1 110 000,00 грн.; пені в сумі 8 181,37 грн.; 3 % річних в сумі 80 060,55 грн.; інфляційні втрати в сумі 280 845,00 грн.; витрати по сплаті судового збору в сумі 112 186,30 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції та судовий збір 59 628,03 грн. за розгляд апеляційної скарги.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 у справі № 910/8780/ та постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 у справі № 910/8780/17 встановлені факти щодо неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором про розміщення коштів на строковому депозиті від 28.01.2014 № 242425, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда електрик Україна» та Публічним акціонерним товариством комерційного банку «Приватбанк», повторного доведення не потребують.

Водночас, відповідач у відзиві на позову заяву заперечив проти задоволення позовних вимог до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» посилаючись на неналежного відповідача у даній справі, оскільки у відповідача відсутній обов`язок із сплати на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних з огляду на перехід такого обов`язку до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» на підставі договору про переведення боргу №б/н від 18.11.2014.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, §77, від 25.07.2002, а також рішенні Європейського суду з прав людини Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§42 та 60, від 22.11.2007 встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/9823/17.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Таким чином, враховуючи, що рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 у справі № 910/8780/ та постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 у справі № 910/8780/17 було встановлено обов`язок у Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» сплатити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда електрик Україна» основної заборгованості в сумі 6 000 000, 00 грн.; відсотків в сумі 1 110 000,00 грн.; пені в сумі 8 181,37 грн.; 3 % річних в сумі 80 060,55 грн.; інфляційні втрати в сумі 280 845,00 грн.; витрати по сплаті судового збору в сумі 112 186,30 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції та судовий збір 59 628,03 грн. за розгляд апеляційної скарги, а тому такі обставини в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягають доведенню при розгляді даної справи.

Посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 23.12.2021 у справі №910/13/21, щодо необхідності встановлення які саме матеріально-правові правовідносини існують на момент звернення до суду між учасниками справи; чи відбулась/не відбулась заміна сторони у спірних правовідносинах за депозитним договором з огляду на договір переведення боргу; які саме та в якому обсязі обов`язки сторони за депозитним договором перейшли до нового боржника; хто і за якими вимогами є належним відповідачем у справі, суд вважає необґрунтованими, оскільки в межах справи №910/13/21 судами встановлювалось питання наявності у Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" обов`язку перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" з повернення вкладу та сплати процентів за користування коштами.

Натомість у даному випадку обставини наявності у відповідача обов`язку зі сплати суми вкладу та відсотків встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 у справі № 910/8780/ та постанові Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 у справі № 910/8780/17, в той час як в межах даної справи вирішується питання щодо наявності у відповідача обов`язку із сплати 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення Банком після завершення розгляду справи №910/8780/17 свого обов`язку із сплати на користь позивача присудженої до стягнення рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 у справі № 910/8780/ та постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 у справі № 910/8780/17 суми коштів.

Отже, зазначене вище свідчить про належну обґрунтованість тверджень позивача щодо відсутності підстав для повторного доказування наведених у рішенні Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 у справі № 910/8780/ та постанові Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 у справі № 910/8780/17 обставин (щодо наявності у відповідача обов`язку сплатити на користь позивача основної заборгованості в сумі 6 000 000, 00 грн.; відсотків в сумі 1 110 000,00 грн.; пені в сумі 8 181,37 грн.; 3 % річних в сумі 80 060,55 грн.; інфляційні втрати в сумі 280 845,00 грн.; витрати по сплаті судового збору в сумі 112 186,30 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції та судовий збір 59 628,03 грн), а тому враховуючи, що обставини у рішеннях суду не можуть бути переоцінені судом у даній справі, оскільки фактично буде мати місце поставлення під сумнів судових рішень у справі №910/8780/17, що є недопустимим в силу законодавства, суд відхиляє доводи АК КБ «Приватбанк» відносно належного відповідача у справі - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" та наявності у третьої особи обов`язку щодо сплати 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на присуджені рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 у справі № 910/8780/ та постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 у справі № 910/8780/17 суми коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи приписи пункту 9 частини 2 статті 129, частини 1 статті 129-1 Конституції України, ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частини 1 та 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України, у АТ КБ «Приватбанк» виник обов`язок виконати рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 у справі №910/8780/17 на наступний день від дня набрання таким рішенням законної сили (з огляду на приписи ч. 1 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України та ст. 253 Цивільного кодексу України).

Однак, відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов зазначив, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період з 08.11.2019 по 12.11.2019 є безпідставним та незаконним, оскільки моментом фактичного виконання рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 у справі №910/8780/17 є саме дата списання коштів з рахунку боржника, на підтвердження чого відповідач надав виписку з кореспондентського рахунку АТ КБ «Приватбанк».

Водночас, позивачем надано до матеріалів справи банківську виписку по рахунку від 20.11.2019, з якої вбачається, що на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда електрик Україна» кошти, стягнуті на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 09.01.2018 у справі №910/8780/17 були перераховані органом виконавчої служби у сумі 7 591 273,22 грн - 12.11.2019.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами визначено законом "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до частин 1, 3 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" грошові суми, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки.

Відповідно до приписів статті 1071 Цивільного кодексу України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Відповідно до пункту 1.39 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" списання примусове - це списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктами 5.1-5.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ 21 листопада 2004 року № 22, відповідно до статті 1071 ЦК України кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його доручення на підставі рішення суду, а також у випадках, установлених законом. Примусове списання коштів банки виконують з рахунків, які відкриті клієнтами в банках відповідно до нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють порядок відкриття та використання рахунків.

Примусове списання коштів з рахунків платників ініціюють стягувачі (орган державної виконавчої служби) на підставі виконавчих документів, установлених законами України.

Враховуючи наведене, моментом фактичного виконання судового рішення є саме момент надходження коштів з рахунку боржника на відповідний рахунок виконавчої служби.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 910/3692/18.

Отже, в даному випадку фактичний переказ коштів в якості виконання судового рішення від боржника на користь стягувача завершився у сумі 7 591 273,22 грн - 12.11.2019.

Судом також враховано, що виникнення спору в даній справі є порушення саме відповідачем грошового зобов`язання, яке було встановлене рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 у справі № 910/8780/17 (набрало законної сили 14.12.2017). Відтак, відповідач, як добросовісний суб`єкт господарювання, повинен був вживати заходи для його якнайшвидшого виконання (погашення заборгованості), що дозволило б уникнути спірної ситуації, а не пасивно очікувати примусового виконання рішення суду.

Однак, відповідач не вчиняв заходів щодо добровільного виконання рішення суду у період з 14.12.2017 по 12.11.2019, а тому з відповідача було стягнуто кошти в порядку примусового виконання рішення суду.

Відтак, поведінка Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» не відповідає критеріям добросовісності, а тому останнє має нести тягар негативних наслідків своєї недобросовісної поведінки.

Поряд з тим, суд відзначає, що день фактичного виконання зобов`язання не включається в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних, оскільки відсотки річних можуть бути нараховані лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання.

Отже, за висновком суду прострочення виконання рішення суду у справі №910/8780/17 у межах заявлених позивачем вимог відбулось з 15.12.2017 по 11.11.2019 (дата, що передувала даті, в яку було фактично виконано рішення суду) у сумі 7 591 273,22 грн.

За змістом ст.ст. 524, 533-535 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора (правова позиція Верховного Суду України у постанові від 06.06.2012 у справі №6-49цс12).

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, у постановах Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №910/8399/17, від 03.09.2018 у справі №910/5811/16.

Тотожної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц та від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, а також такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №910/11965/16, від 20.11.2018 у справі №910/23457/17, від 31.01.2018 у справі №910/8399/17, від 03.09.2018 у справі №910/5811/16, від 15.03.2018 у справі №910/9978/15, від 31.07.2019 у справі №910/3692/18 та постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 №6-49цс12.

Отже, грошовим є будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

За рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 у справі №910/8780/17 у відповідача існував обов`язок сплатити, а у позивача право вимагати від відповідача сплатити основну заборгованість в сумі 6 000 000, 00 грн.; відсотки в сумі 1 110 000,00 грн.; пені в сумі 8 181,37 грн.; 3 % річних в сумі 80 060,55 грн.; інфляційні втрати в сумі 280 845,00 грн.; витрати по сплаті судового збору в сумі 112 186,30 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції та витрати по сплаті судового збору в сумі 59 628,03 грн. за розгляд апеляційної скарги.

За таких обставин, оскільки зобов`язання відповідача перед позивачем було виражене в грошових одиницях, то у відповідача було грошове зобов`язання, виконання якого він прострочив.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України. Відтак, дія ст. 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення. Тому, у разі прострочення виконання зобов`язання нараховуються 3% річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, від 01.10.2014 №6-113цс14 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, від 16.05.2018 у справі №14-16цс18.

Отже, зважаючи на юридичну природу цих правовідносин між сторонами як грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (така правова позиція викладена також Верховним Судом України у справі №910/17078/15 (3-610гс16), а також Верховним Судом у постанові від 15.03.2018 у справі №910/9978/15).

Таким чином, оскільки АТ КБ «Приватбанк» порушило грошове зобов`язання, нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України є правомірним.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції.

Встановлення законодавцем права кредитора на одержання коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зумовлене специфічним видом такого як грошові кошти, якому незалежно від факторів природного середовища (форс-мажорним обставинам) притаманна властивість знецінюватись в більшій мірі ніж всім іншим видам майна (нерухомості, дорогоцінним металам, автомобілям тощо).

Норми ст. 625 Цивільного кодексу України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

При цьому, історичною передумовою визначення 3% річних є мінімальний дохід кредитора, який він міг би одержати від володіння власними коштами (внаслідок для прикладу розміщення на депозиті), тобто своєрічний аналог упущеної вигоди, який не потрібно додатково доводити та обгрунтовувати. Це пояснюється тим, що нарахування виключно інфляційних втрат захистить кошти від знеціння, проте саме по собі не відносить втрат від неможливості коритсуватися грошовими коштами - одержувати дохід. Застосування 3% річних не унеможливлює доводити упущену вигоду у більшому розмірі, якщо існують підстави для цього.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило б загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України).

Тому, оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов`язання, то стягнення 3% річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов`язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов`язання.

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі №9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано або виконано з простроченням, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Судом також враховано, що як приписи ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, так і ЦК України в цілому не містять визначення поняття "сума боргу", на яку підлягають нарахуванню 3% річних та інфляційних втрат.

Однак із системного аналізу положень Цивільного кодексу України вбачається, що законодавцем у цивільному законі розмежовуються поняття "основна сума боргу" та "борг". До прикладу:

- ч. 2 ст. 124 Цивільного кодексу України - учасник повного товариства відповідає за боргами товариства незалежно від того, виникли ці борги до чи після його вступу в товариство.

- ч. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України - поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки;

- ч. 1 ст. 534 Цивільного кодексу України - встановлює наступну черговість виконання грошового зобов`язання у разі недостатності суми проведеного платежу: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу;

- ст. 537 Цивільного кодексу України - виконання зобов`язання внесенням боргу в депозит нотаріуса, нотаріальної контори або на рахунок ескроу;

- ст. 605 Цивільного кодексу України - зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Із аналізу наведених приписів законодавства вбачається, що до основної суми боргу не включаються проценти, натомість борг включає в себе проценти, інфляційні втрати та неустойку, оскільки боржник може сплатити як основну суму боргу, так і проценти, інфляційні втрати та неустойку шляхом внесенням коштів в депозит нотаріуса, а також останні можуть бути прощені кредитором разом із основною сумою боргу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що поняття "борг" та "основна сума боргу" співвідносяться ціле і частина. Тобто, борг може складатись з основної суми боргу, процентів, інфляційних втрат, неустойки тощо.

Отже, оскільки інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання та є складовими боргу, то у разі прострочення виконання грошового зобов`язання в частині сплати присуджених до стягнення 3% річних і інфляційних втрат, є правомірним нарахування 3% річних і інфляційних втрат на присуджені до стягнення суми 3% річних і інфляційних втрат (складові боргу) згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Це співпадає з правовою природою інфляційних втрат та 3% річних, адже кредитору, якому винні гроші, в аспекті їх знецінення чи можливості витрачати/одержувати з них дохід) абсолютно не важлива підстава виникнення такого грошового зобов`язання.

Суд, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, встановив, що розмір 3% річних нараховані на загальну суму сплаченого боргу 7591273,22 грн становить 171 583,57 грн та розмір інфляційні втрати нараховані на загальну суму сплаченого боргу 7591273,22 грн становить 237 365,64 грн, а тому позовні вимоги у частині стягнення 3% річних суд задовольняє частково.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи встановлені вище судом обставини, суд частково задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда електрик Україна» до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк».

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, ідентифікаційний код 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда електрик Україна» (03067, місто Київ, вулиця Гарматна, будинок 2, ідентифікаційний код 31576194) 3% річних у розмірі 171 583,57 грн, інфляційні втрати у розмірі 237 365,64 грн та судовий збір у розмірі 6134,24 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 03.08.2022.

Суддя О.В. Гулевець