Рішення № 105562175, 26.07.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.07.2022Справа № 910/16455/21

За позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особаТовариство з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації"провитребування майна Суддя Борисенко І.І.

Секретар судового засідання Шилін Є.О.

Представники учасників справи: згідно протоколу судового засідання

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , в якому (з урахуванням уточненої позовної заяви) просить суд витребувати у добросовісного набувача ОСОБА_2 та передати у власність ОСОБА_1 частку у розмірі 6,87 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації", розмір якого на дату звернення до суду становить 293 732,00 грн. в натурі, а не ї грошового еквіваленту.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 позовну заяву залишено без руху, надано час на усунення недоліків встановлених у вказаній ухвалі.

20.10.2021 та 28.10.2021 від позивача надійшли заяви, згідно яких позивачем частково усунуті недоліки позовної заяви, з огляду на що ухвалою суду від 10.11.2021 позивачу надано додатковий час на виконання вимог ухвали суду від 18.10.2021.

25.11.2021 від позивача надійшла заява, згідно змісту якої останнім виконано вимоги суду встановлені ухвалою про залишення позову без руху.

За таких обставин, ухвалою суду від 09.12.2021 ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та вважав за необхідне призначити підготовче судове засідання у справі на 18.01.2022 та встановити учасникам справи строки на подання ними документів на підтвердження своєї правової позиції в даному спорі. Також, вказано ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації".

30.12.2021 від третьої особи надійшли пояснення по суті спору, згідно змісту яких остання заперечувала проти позовних вимог з підстав, викладених у таких поясненнях. Крім того, заявив клопотання про пропуск позивачем строку позовної давності на звернення з даним господарським позовом у зв`язку з чим просив суд відмовити у позові.

У підготовчому засіданні 18.01.2022 оголошено перерву за клопотанням представника позивача.

18.01.2022 від третьої особи надійшли відповіді на питання, поставлені до такої особи позивачем у позовній заяві.

21.01.2022 третя особа подала до суду клопотання про долучення до справи додаткових доказів.

31.01.2022 позивач подав письмові пояснення по суті пояснень третьої особи.

14.02.2022 від відповідача надійшли відповіді на питання, поставлені до такої особи позивачем у позовній заяві.

14.02.2022 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно змісту якого останній заперечує проти задоволення позовних вимог повністю, з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість. Також, просив застосувати строк позовної давності.

22.02.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивачем підтримано позовні вимоги, заперечував проти доводів відповідача, викладених у відзиві.

Чергове підготовче засідання призначене на 15.03.2022.

Разом з тим, підготовче засідання, призначене на 15.03.2022 не відбулось з огляду на таке.

Так, указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб.

Відповідно до положень статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

Рішенням Ради суддів України від 24.02.2022 № 9 запроваджено невідкладні заходи для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні в умовах воєнного стану. Зокрема, пунктом 2 вказаного рішення зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів рекомендовано оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Згідно з указом Президента України "Про продовження дії воєнного стану в Україні" № 133/2022 від 14.03.2022, затвердженого Законом України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.

Далі, Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 19.04.2022 № 7300, воєнний стан в Україні продовжено з 05:30 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, - до 25 травня 2022 року.

За таких обставин, ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2022 призначено підготовче засідання на 14.06.2022.

09.06.2022 від третьої особи надійшли нотаріально посвідчені пояснення директора

Товариство з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації".13.06.2022 від відповідача надійшли нотаріальні пояснення по суті обставин справи.

Підготовчі засідання неодноразово відкладались.

Ухвалою суду від 14.06.2022 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 05.07.2022.

У судовому засіданні 05.07.2022 оголошено перерву до 26.07.2022.

Так, у судовому засіданні 26.07.2022 судом встановлено, що згідно наявних у справі матеріалів та доказів, позивач вимоги підтримує повністю. Представник відповідача та третьої особи проти задоволення позову заперечують та просять суд відмовити у задоволенні позову повністю.

За наслідком дослідження матеріалів справи, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.

У судовому засідання 26 липня 2022 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Станом на 27.09.2018 учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації", статутний капітал якого складав 84 100,00грн. були:- ОСОБА_2 - 52 % (43 732,00 грн.) статутного капіталу;

- ОСОБА_3 - 24 % (20 184,00 грн.) статутного капіталу;

- ОСОБА_1 - 24 % (20 184,00 грн.) статутного капіталу.

Вищевказаний розподіл часток у Товаристві був затверджений Рішенням Загальних зборів учасників товариства, оформлених протоколом № 11 від 01.06.2018, Статутом Товариства в редакції від 01.06.2018, та підтверджується наданим до справи Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "УНІ-СЕРТ" станом на відповідну дату.

Як стверджує позивач, 08.10.2018 він ( ОСОБА_1 ) та ОСОБА_3 ознайомилися з відомостями з ЄДРПОУ та дізналися про виключення їх зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації", при цьому статутний капітал Товариства (третьої особи), за невідомих позивачу обставин був розподілений наступним чином:

- ОСОБА_2 - 52 % (47 732,00 грн) статутного капіталу;

- Аселон Інвестментс Лімітед - 48 % (40 368,00 грн.) статутного капіталу.

При цьому позивач вказує, що будь - яких юридичних дій на відчуження своєї частки у статутному капіталі третій особі він не вчиняв.

Далі, позивач звернувся до правоохоронних органів по обставинам незаконного, на думку позивача, відчуження його частки у статутному капіталі Товариства.

Крім того, з матеріалів реєстраційної справи Товариства позивачу стало відомо, що його частка нібито була відчужена на підставі Договору купівлі - продажу № 28-09/18КП від 28.09.2018.

Проте обставини, щодо наявності своєї волі на укладення відповідних правочинів по відчуженню своєї частки у статутному капіталі заперечує, у зв`язку з чим звернувся до Господарського суду міста Києва з даним позовом про витребування свого майна з чужого володіння.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд відзначає наступне.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до положень ст. ст. 317, 319 ЦК України, власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд та право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а згідно статті 391 цього ж Кодексу, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Захист порушеного права особи, що вважає себе власником майна, яке було відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до набувача цього майна з підстав, передбачених ст. 387 та ст. 388 ЦК України.

Таким чином, суд вказує, що предмет віндикаційного позову становить вимога не володіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін.).

При цьому, суд вказує, що важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов`язально-правових відносин.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Тобто, витребування майна внаслідок віндикації застосовується до відносин речово- правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору, однак він набув право власності на майно добросовісно.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати.

Добросовісність набуття в розумінні ст. 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.

Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і який на її відчуження не має права.

Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного лише у випадках передбачених ст. 388 ЦК України.

В контексті зазначених норм судом було встановлено, що частка у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації" у розмірі 24 % статутного капіталу товариства, яка належала ОСОБА_1 була відчужена на користь ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу №28-09/18/КП корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації", посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №1793.

Також, ОСОБА_3 який володів часткою у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації" у розмірі 24 %, продав її на користь ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу №28- 09/18/КП/1 корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №1788.

В свою чергу ОСОБА_4 продала частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації" у розмірі 48 % на користь Компанії "Аселон Інвестментс Лімітед" за договором купівлі-продажу корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації" від 29.09.2018 року.

Матеріалами справи підтверджено, що Протоколом Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації" від 30.10.2018 року було затверджено результати внесення додаткових вкладів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації", а саме щодо внесення ОСОБА_2 додаткових вкладів, загальна вартість яких становить 200 000,00 грн., що підтверджується відповідними квитанціями. Також даним протоколом було затверджено збільшений розмір часток учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації", а саме у ОСОБА_2 номінальна вартість частки учасника становить 243 732,00 грн., що у співвідношенні до загального розміру статутного капіталу дорівнює 85,79 %, Компанії "Аселон Інвестментс Лімідет" номінальна вартість частки учасника становить 40 368 грн., що у співвідношенні до загального розміру статутного капіталу дорівнює 14,21 %.

Також з пояснень учасників справи та доданих документів судом встановлено, що 06.11.2018 року Загальними зборами учасників Товариства прийнято рішення про внесення додаткових вкладів на загальну вартість 50 000,00 грн.

Проте рішенням від 07.11.2018 року учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації" Компанії "Аселон Інвестментс Лімідет" було вирішено вийти зі складу учасників Товариства.

Відповідно до частини 3 статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" у разі проведення державної реєстрації змін до відомостей Єдиного державного реєстру щодо виключення або виходу учасника (спадкоємця або правонаступника) товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, а також пов`язаних з переданням (набуттям) частки (частини частки) у статутному капіталі самому товариству з обмеженою або додатковою відповідальністю, державний реєстратор одночасно вносить запис про зменшення розміру статутного капіталу на розмір відповідної частки (частини частки) у статутному капіталі.

Тобто статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації" у зв`язку з виходом 07.11.2018 Компанії "Аселон Інвестментс Лімідет" було зменшено на 40 368 грн. та становив 243 732 грн.

В свою чергу, ОСОБА_2 , на виконання рішення про внесення додаткових вкладів від 06.11.2018 року, було внесено свою частину додаткового вкладу в розмірі 42 895,00 грн., а також на реалізацію свого переважного права на внесення додаткового вкладу (внаслідок відмови компанії "Аселон Інвестментс Лімітед" внести додатковий вклад та її виходу зі складу учасників) ОСОБА_2 вніс додатковий вклад у розмірі 7 105,00 грн.

Таким чином, статутний капітал Товариства було затверджено на рівні 293 732,00 грн.

З наведених обставин слідує, що ОСОБА_2 не набув частку у статутному капіталі, яка належала ОСОБА_1 . Так само, відповідач не набув частку, яка колись належала ОСОБА_4 або Компанії "Аселон Інвестментс Лімітед". Частка ОСОБА_2 після 28.09.2018 була сформована за рахунок додаткових вкладів, внесених ним особисто своїми коштами.

Володіння - це фактичне, фізичне панування над майном, яке передбачає повний фізичний контроль його власника чи законного володільця.

Власник має право витребувати своє майно від особи, в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред`явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений.

Отже, для вірного застосування ст. 387 та п.3 ч.1 ст.388 ЦК України необхідно встановити: хто саме є власником чи володільцем спірного майна на момент звернення з позовом до суду; хто саме був власником майна, кому передано майно у володіння, на момент такого вибуття вказаного майна поза волею наведеної особи.

Враховуючи вказане вище, для застосування положень ст. 388 Цивільного кодексу України відсутні підстави, адже позивач не довів належними та допустимими доказами, що частка, належна йому до укладення договору купівлі-продажу №28-09/18/КП корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації" від 28.09.2018 року, знаходилася у власності (володінні) ОСОБА_2 станом на момент звернення з позовом до суду.

Також позивач, на підставі належних та допустимих доказів, не довів, що частка у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації", яку він просить витребувати, належала йому до моменту укладення договору купівлі-продажу №28-09/18/КП корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації" від 28.09.2018 року.

Крім того, позивач просить витребувати частку у розмірі 6,87 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації", який порахований позивачем шляхом зменшення вираженого в процентах розміру належної йому раніше частки до нового загального розміру статутного капіталу, який затверджений для Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації".

За таких обставин суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

За ч. 2 ст. 184 ЦК України річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Тлумачення статті 388 ЦК України свідчить, що на підставі віндикаційного позову може бути витребуване з чужого незаконного володіння лише майно, яке є індивідуально визначеним.

Враховуючи, що позивач сам зменшив розмір частки пропорційно до поточного розміру статутного капіталу товариства, суд приходить до висновку, що частка у статутному капіталі в даному випадку не є річчю, визначеною індивідуальними ознаками та зважаючи на неодноразову зміну статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації" з моменту вибуття корпоративних прав з власності позивача, не може бути майном, яке може бути витребуване в порядку статті 388 Цивільного кодексу України.

За змістом ч.1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до положень ч.1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Судом встановлено, що майно у вигляді частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації" не було загублене позивачем, а також не було викрадене у позивача, адже суду не було надано вирок суду у кримінальному провадженні про притягнення винних осіб за вчинення відповідного злочину. При цьому, суд вказує на презумпцію невинуватості, вина особи може бути встановлена лише вироком суду. Матеріали справи вироку не містять.

Щодо посилання позивача на вибуття частки у статутному капіталі не з його волі іншим шляхом суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вибуття майна із володіння власника або особи, якій власник передав майно у володіння, не з їхньої волі може мати місце коли вчиняється правочин. Такими правочинами є правочини фізичних осіб, вчинені за межами їх дієздатності (статті 221 - 223, 226 ЦК України), правочини вчинені без дозволу органів опіки і піклування (стаття 224 ЦК України), правочини вчинені під впливом помилки (стаття 229 ЦК України), обману (стаття 230 ЦК України), насильства (стаття 231 ЦК України), правочини учинені в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (статті 232 ЦК України), правочини, учинені від імені юридичної особи особою, що не мала повноважень діяти від імені юридичної особи та не підтверджені діями юридичної особи про визнання такого правочину.

В кожному з наведених випадків такий правочин може бути оспорений у встановленому законом порядку та визнаний недійсним за умови доведення обставин, з якими закон пов`язує недійсність відповідного правочину.

Волевиявлення власника на передачу майна первісному набувачу має юридичне значення на момент досягнення сторонами договору згоди в належній формі з усіх істотних умов договору, що підтверджує укладення такого договору.

З матеріалів справи не вбачається, а позивачем в порядку, передбаченому статтями 74, 76-77 ГПК України, не доведено, що договір купівлі-продажу, за яким він відчужив належну йому частку у статутному капіталі, був визнаний недійсним.

Отже, за встановлених обставин, судом не встановлено, а позивачем не доведено обставин вибуття майна від власника внаслідок укладення недійсного правочину.

З огляду на встановлені судом обставини справи та їх відповідну оцінку, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для застосування частини 1 статті 388 ЦК України та витребування майна від добросовісного власника, оскільки суд не встановив, а позивач не довів, що майно (частка в статутному капіталі) вибуло від власника ОСОБА_1 поза його волею (внаслідок укладення недійсного правочину з дефектом волі продавця, іншим способом протиправного заволодіння майном).

До аналогічних висновків прийшов Верховний Суд у постанові від 01.08.2019 року у справі № 908/439/18.

Суд критично оцінює посилання позивача, що він звертався до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу №28-09/18/КП корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІ-СЕРТ" від 28.09.2018 року, з огляду на таке.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2020, у справі №910/14811/18 позов ОСОБА_1 було задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу №28-09/18/КП корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІ-СЕРТ" від 28.09.2018 року з урахуванням поданої ОСОБА_4 заяви про визнання позову.

Проте, постановою Верховного Суду від 19.11.2022 зазначені судові рішення було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Верховний Суд виходив в тому числі з того, що визнання позову відповідачкою та прийняття його судами попередніх інстанцій без встановлення існування законних підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства, яка в подальшому була відчужена відповідачкою на користь іншої особи Аселон Інвестментс Лімітед, порушує права третіх осіб, які набули частку після укладення оспореного договору купівлі-продажу.

Далі, Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2021 у справі №910/14811/18 позов ОСОБА_1 залишений без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 225 Господарського процесуального кодексу України.

Доказів оскарження або скасування зазначеної ухвали у справі №910/14811/18 учасниками справи не надано та матеріали справи не містять.

Крім того, згідно відомостей КП "ДСС" вказана ухвала набула законної сили.

Таким чином, за результатом розгляду позову ОСОБА_1 у справі № 910/14811/18 рішення про визнання недійсним договору купівлі-продажу №28-09/18/КП корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації" від 28.09.2018 року, яке б набрало законної сили не приймалось. Доказів зворотнього суду надано не було, а матеріали справи не містять.

Суд також відхиляє посилання позивача на заяви свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_4 щодо обставин у справах № 910/14811/18 та № 910/14740/18, оскільки позивачем належним чином не обґрунтовано на підставі статті 76 ГПК України, яким чином такі заяви відносяться до предмету доказування у даній справі, з урахуванням предмету та підстав, заявлених позивачем. Більше того, в матеріалах справи містяться більш пізні заяви свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , які спростовують зміст заяв, поданих позивачем.

З тих самих підстав суд відхиляє посилання позивача на листи управлінь Міністерства юстиції України 04.01.2021 року № 47531/6-20 та 13.04.2021 року №17151/9-21, так як останні також були сформовані на вимогу судів у справах № 910/14811/18 та № 910/14740/18, в межах яких не приймалось рішення про задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі.

З урахуванням всіх встановлених вище обставин, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про витребування у добросовісного набувача ОСОБА_2 та передачу у власність ОСОБА_1 частку у розмірі 6,87 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації" (код ЄДРПОУ 37038642), розмір якого на дату звернення до суду становить 293 732 грн., в натурі, а не її грошового еквіваленту.

В той же час, під час розгляду справи відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності до вимог позивача до відповідача про витребування частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації",

В заяві про застосування позовної давності заявник зазначає, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 08.10.2021 року, тоді як договір, за яким частка у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації" вибула з його власності був укладений 28.09.2018 року і в той же день до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено зміни щодо учасників зазначеного товариства.

Заявник зазначив, що позивач, володіючи часткою у статутному капіталі товариства, мав бути обізнаний про стан своїх майновий прав, а тому міг (був зобов`язаний) знати про зміну складу учасників у Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації". Доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач - що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Позивач посилається на те, що початком відліку строку позовної давності є 08.10.2018 року - дата, коли він отримав інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про зміну складу учасників ТОВ "Український науковий інститут сертифікації". В свою чергу третя особа вказує на те, що позивач міг отримати цю інформацію аналогічним чином починаючи з 28.09.2018 року, а тому не може посилатись на більш пізнє отримання цієї інформації без належного обґрунтування, чому він не міг зробити це раніше.

Вирішуючи питання застосування строку позовної давності, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

З урахуванням того що відомості про нового учасника Товариства були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28.09.2018 року, доступ до якого є відкритим, а також позивач не довів, що він був позбавлений доступу до цього реєстру, суд приходить до висновку, що позивач міг (мав можливість) отримати відповідні відомості починаючи з дня їх внесення до реєстру, тобто з 28.09.2018 року, а отже для позивача трьохрічний строк для звернення з позовом про захист порушеного права (строк позовної давності) розпочав перебіг 28.09.2018 та з сплив 28.09.2021 року, тоді як позивач звернувся з позовом до суду лише 08.10.2021, а отже після спливу строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позові. При цьому слід зазначити, що позивач не заявляв про поважні причини пропуску ним строку позовної давності та не просив суд поновити цей строк. Додатково, суд вказує, в силу вимог закону, власність зобов`язує. Тобто позивач міг знати про стан речей належного йому майна.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про те, що права позивача у даному випадку не порушені і не підлягають захисту, з огляду на що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог з підстав їх необґрунтованості, а не спливу строку позовної давності.

Щодо поданої ТОВ "Український науковий інститут сертифікації" заяви про застосування строку позовної давності суд зазначає, що у відповідності до частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спору, зробленою до ухвалення судом рішення. Враховуючи, що ТОВ "Український науковий інститут сертифікації" не є стороною у справі, а учасником справи - третьою особою, така особа не є суб`єктом звернення із заявою про застосування строку позовної давності, а тому суд залишає без розгляду дану заяву.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на наведені вище норми, враховуючи не доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, у зв`язку з чим відмовляє у їх задоволенні повністю.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

У зв`язку з викладеним, позивачем не доведено підстави для задоволення вимог про витребування у відповідача частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації". Тому суд відмовляє в задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі.

Судовий збір, відповідно до вимог ст. 129 ГПК України покладається на позивача повністю.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації" (04053, м. Київ, вул. Кудрявський узвіз, 7 оф. 320, код ЄДРПОУ 37038642) про витребування майна - відмовити у повному обсязі.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 02.08.2022.

Суддя І.І. Борисенко